У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


3. Мовчання

Коли спалахує думка в тобі, стримай її, не висловлюй відразу, однак підживлюй, бо вона ущільнюється завдяки втримуванню в мовчанні та набуває сили, як пара під зустрічним тиском.

Тиск та ущільнення породжують властивість магнетичної дії згідно із Законом, що все сильніше притягує до себе слабке. Cпоріднені мислеформи внаслідок цього звідусіль притягуються, міцно втримуються, щодалі більше зміцнюють силу власної первісної думки і, незважаючи на це, діють так, що спершу створена форма завдяки приєднаним до неї чужим формам стає відшліфованою, змінюється та перед досягненням зрілости набуває щораз іншого вигляду. Ти відчуваєш це все, напевно, в собі, однак вважаєш усякчас цілком лише твоїм власним волінням. Ти не виявляєш, однак, у жодній справі цілком твого власного воління, а маєш завжди чуже при цьому.

Про що говорить тобі ця подія?

Що тільки у з’єднанні з багатьма деталями може бути створено щось досконале! Створено? Хіба це правильно? Ні, лише сформовано! Бо насправді нічого нового створити не можна, йдеться в усьому лише про нові форми, оскільки всі деталі у великому Творінні вже існують. Треба лиш ці деталі спрямувати на служіння шляху вдосконалення, що дає з’єднання.

З’єднання! Не обминай його легко, але спробуй заглибитися в це поняття, що зрілість і досконалість досягаються завдяки з’єднанню. Ця фраза міститься в усьому Творінні як скарб, що хоче стати піднятим! Вона тісно пов’язана із Законом, що тільки в даванні можна й отримувати! А що зумовлює правильне осягнення цих фраз? Тобто їх переживання? Любов! І тому стоїть Любов також як найвища Сила, як необмежена Могутність серед таємниць великого Буття!

Як з’єднання в одній думці утворює, шліфує і формує, так відбувається і з самою людиною і з усім Творінням, яке у завжди нескінченному з’єднанні з наявних окремих форм завдяки силі воління зазнає перетворення, і так прокладається шлях до досконалости.

Досконалість не може надати тобі хтось окремий, а тільки все людство в ромаїтті своєрідностей! Кожен окремий має щось, що безумовно, належить до цілого. Із цього випливає також, що той, хто далеко просунувся, хто всіх земних жадань більше не знає, усе людство любить, а не когось окремого, бо тільки все людство може дати змогу звільненим в очищенні струнам його зрілої душі зазвучати в акорді небесної гармонії. Він несе гармонію в собі, бо всі струни вібрують!

Повернемося до думки, яка притягувала до себе чужі форми і внаслідок цього ставала щодалі сильнішою: вона входить нарешті у міцно замкнені над тобою силові хвилі, пробивається крізь ауру твоєї власної особи і на ширше оточення чинить вплив.

Людство називає це магнетизмом особи. Невтаємничені кажуть: «Ти щось випромінюєш!» Залежно від власної природи – неприємне або приємне. Привабливе чи огидне. Це відчутно!

Однак ти нічого не випромінюєш! Подія, що викликає ці відчуття в інших, бере початок у тому, що ти все духовно cпоріднене магнетично притягуєш до себе. І це притягання стає для ближніх відчутним. Однак у цьому й закладена взаємодія. Вступаючи у зв’язок з тобою, інший виразно відчуває твою силу, і завдяки цьому пробуджується «симпатія».

Май завжди на увазі: все духовне, висловлюючись нашими поняттями, є магнетичним, і тобі також відомо, що сильніше завжди перемагає слабке внаслідок притягання, внаслідок поглинання. Таким чином «у бідного (слабкого) відбирається і те мале, що він має». Він стає залежним.

У цьому немає жодної несправедливости, це відбувається згідно з Божественними Законами. Людині треба лише зібратися на силі, по-справжньому захотіти, і вона буде від цього захищена.

Зараз ти, напевно, запитуєш: що трапиться, коли всі захочуть бути сильними? Коли ніхто більше не зможе щось відібрати? Тоді, любий друже, відбуватиметься добровільний обмін, в основі якого лежить Закон, що тільки в даванні й можна отримувати. Не станеться жодного застою тому, а все неповноцінне буде стерте.

Тож виходить, що через млявість багато хто стає духовно залежним, інколи насамкінець ледве ще маючи здатність породжувати власні думки.

Варто наголосити, що притягується тільки споріднене. Тому є прислів’я: «Свій свояка вгадає здалека». Тож п’яниці завжди знаходять один одного, курці мають навзаєм «симпатію», базіки, гравці тощо; однак і шляхетні знайдуть один одного задля високої мети.

Але це йде далі: те, що духовно спрямовується, позначається врешті-решт і фізично, оскільки все духовне проникає в груборечовинне, внаслідок чого ми повинні звернути увагу на Закон зворотної дії, тому що думка всякчас тримає зв’язок із початком і в цьому зв’язкові викликає зворотне випромінювання.

Я говорю тут завжди тільки про справжні думки, які несуть у собі живу силу душевного відчуття. А не про марнування сили довіреної тобі як інструмент мозкової субстанції, яка формує лише скороминущі думки, що проявляються в дикому безладді лиш як химерні марева і, на щастя, дуже швидко розвіюються. Такі думки забирають у тебе лише час і силу, і ти марнуєш цим довірене тобі добро.

Якщо ти замислишся, наприклад, над чимось серйозним, то ця думка в тобі магнетично підсилиться завдяки могутності мовчання, притягне все споріднене ближче і стане таким чином заплідненою. Вона дозріває і виходить за межі буденности, проникає завдяки цьому навіть в інші сфери й одержує звідти приплив вищих думок… натхнення! Отже, в натхненні від тебе самого мусить виходити ґрунтовна думка, на противагу медіумічному сприйняттю вона мусить утворити міст до Потойбічного, до Духовного світу, аби там свідомо черпати з джерела. Натхнення не має тому взагалі нічого спільного з медіумічним сприйняттям. Завдяки цьому думка стає в тобі дозрілою. Ти підходиш до її здійснення і, згустивши своєю силою, розпочинаєш виконання того, що раніше уже в незліченних деталях як мислеформи витало у Всесвіті.

У такий спосіб ти завдяки з’єднанню та згущенню з давно наявного духовного створюєш нову форму! Так у всьому Творінні завжди змінюються лише форми, оскільки все інше є вічним і непорушним.

Остерігайся безладних думок, передусім поверховости в мисленні. Недбалість помщається гірко, бо вона швидко понизить тебе до місця чужих впливів, через що ти дуже легко станеш буркотливим, вередливим і несправедливим до свого найближчого оточення.

Якщо ти маєш справжню думку і дотримуєшся її твердо, то мусить нарешті зібрана сила проштовхнутися до здійснення, бо хід розвитку всього відбувається цілком духовно, оскільки кожна сила є тільки духовною! Те, що потім стає для тебе видимим, завжди є лише кінцевим впливом попереднього духовно-магнетичного процесу, який невпинно, розмірено відбувається згідно з установленим порядком.

Спостерігай, і якщо ти думаєш і відчуваєш, у тебе незабаром з’являться докази того, що все справжнє життя насправді може бути тільки духовним, і тільки в ньому міститься початок і розвиток. Ти мусиш прийти до переконання, що все, що ти бачиш тілесними очима, насправді лише вплив вічно рушійного Духа.

Кожна дія, навіть найменший порух людини перш за все всякчас є бажаними духовно. Тіла відіграють при цьому лише роль духовно оживлених інструментів, які самі набули ущільнення тільки завдяки силі Духа. Так само, як дерева, каміння й уся Земля. Все від Творчого Духа оживає, струменить, рухається.

Але оскільки вся матерія, тобто видиме земним, є лише впливом духовного життя, тобі неважко буде збагнути, що залежно від характеру духовного життя, яке нас безпосередньо оточує, створюються й земні обставини. Самозрозуміло, з цього логічно випливає те, що людству самому завдяки мудрому влаштуванню Творіння надано силу формувати собі обставини Силою Самого Творця. Блаженне воно, якщо використовує її тільки на добро! Однак горе, якщо спокуситься застосувати її для поганого!

Дух людини лише оточений та затемнений земними жаданнями, що прилипли до неї як шлаки, обтяжують її й тягнуть донизу. Її думки є актами волі, в яких наявна сила духу. Людина обирає рішення: у добрі мислити чи у злі, а отже, може спрямовувати Божественну Силу як до добра, так і до зла! У цьому полягає відповідальність, яку несе людина, бо за це вона не позбавляється винагороди чи покарання, оскільки всі наслідки думок повертаються назад до вихідного місця завдяки вміщеній взаємодії, яка завжди невідмовна і яка в цьому є цілком непорушною, тобто невблаганною. Таким чином, і непідкупною, суворою, справедливою! Хіба не те саме кажуть і про Бога?

Якщо багато противників віри сьогодні більше нічого не хочуть знати про Божество, то це все нічого не може змінити у фактах, які я навів. Людям треба лише пропустити слівце «Бог», серйозно заглибитись у науку, і вони знайдуть точно те саме, тільки передане іншими словами. Хіба не смішно тоді ще сперечатися про це? Природні Закони не зможе обійти жодна людина, ніхто не спроможний плисти проти їх течії. Бог є Сила, яка Законам природи руху надає, Сила, яку ще ніхто не зрозумів, ніхто не бачив, однак дію якої кожен щоденно, щогодини, навіть у часточках кожної секунди мусить бачити, відчувати й спостерігати, якщо він тільки хоче бачити, – в собі, в кожній тварині, кожному дереві, кожній квітці, в кожній жилці листка, коли він пробивається з набухлої бруньки, щоби прийти до світла. Хіба це не сліпота – вперто цьому опиратися, тоді як кожен, у тому числі ці затяті заперечувальники, сам підтверджує, визнає наявність цієї Сили. Що ж заважає їм цю визнану Силу назвати Богом? Дитяча впертість? Чи соромно признатися, що вони протягом усього часу вперто намагалися заперечити дещо, наявність чого їм одвічно була переконливо показана?

Напевно, не те й не інше. Причина полягає у тому, що людству з багатьох боків подаються спотворені зображення великого Божества, з якими воно за серйозних досліджень не може погодитися. Всеосяжна й усепроникна Сила Божества має стати адже такою зменшеною та зниженою за спроб утиснути її в якийсь образ!

При глибокому розмірковуванні з’ясовується, що жоден образ не відповідає дійсності! Саме тому, що кожна людина несе в собі думку про Бога, вона підсвідомо опирається звуженню великої незбагненної Сили, яка її породила, яка її веде.

Догма несе провину щодо поведінки великої частини тих, хто в своїх суперечках прагне переступити всі межі, доволі часто всупереч упевненості, яка живе у їхньому внутрішньому єстві.

Та недалеко година, коли настане духовне пробудження! Коли Слова Спасителя пояснять правильно, його велике Діяння Спасіння осягнуть правильно, бо Христос приніс нам звільнення від темряви, вказавши шлях до Істини; як людина показав він шлях до Світлих Висот! А кров’ю на хресті закарбував він як печаткою свою переконаність!

Істина ніколи не була іншою, ніж була вже тоді та є сьогодні, і буде ще через десятки тисяч років, бо вона вічна!

Отож, учіться пізнавати Закони, що містяться у великій Книзі всього Творіння. Підкорятися їм означає любити Бога! Бо ти не завдаєш завдяки цьому жодного розладу гармонії, але сприяєш утворенню дзвінкого акорду в повній величі.

Чи ти кажеш: я добровільно підкоряюся сущим Законам природи, бо вони для мого блага; чи: я скоряюся Волі Божій, яка проявляється в Законах природи; чи незбагненній Силі, що Закони природи рухає… хіба є якась різниця по суті? Сила є, і ти визнаєш її, мусиш адже її визнати, бо тобі нічого іншого не залишається, щойно трохи поміркуєш… і цим визнаєш ти твого Бога, Творця!

І ця Сила діє в тобі під час мислення! Не застосовуй її тому для поганого, але думай у добрі! Не забувай ніколи: коли породжуєш думку, використовуєш Божественну Силу, з якою ти здатен досягти найчистішого, найвищого!

Намагайся при цьому ніколи не залишати поза увагою, що всі наслідки твого мислення всякчас повертаються до тебе, залежно від сили, величини й тривалости дії думок, як у добрі, так і в злі.

Оскільки ж думка є духовною, то й наслідки повертаються духовно. Вони тому спостигнуть тебе чи тут, на Землі, чи потім, після твого відходу, в духовному. Оскільки вони духовні, то й не прив’язані до матерії. З цього випливає, що розпад тіла спокути не скасовує! Відплата у зворотній дії настане напевно, рано чи пізно, тут або там, обов’язково. Духовний зв’язок з усіма твоїми думками залишається міцним, бо й земні матеріяльні діла мають адже духовне походження завдяки породженим думкам, а вони продовжують існувати, коли навіть мине все земне. Тому сказано правильно: «Твої діла очікують на тебе, доки тебе ще не спіткала спокута у зворотній дії».

Якщо ти під час зворотної дії ще тут, на Землі, або знову тут, тоді позначається сила наслідків із духовного залежно від їх природи, як у добрі, так і в злі через обставини, твоє оточення чи безпосередньо в тобі самому, в твоєму тілі.

Тут варто ще раз особливо підкреслити: істинне, справжнє життя відбувається духовно! І воно не знає ані часу, ані простору, а тому й жодного роз’єднання. Воно пробуває над земними поняттями. З цієї причини наслідки спостигнуть тебе там, де ти є, в час, коли згідно з вічними Законами вплив повертається до вихідного пункту. Ніщо при цьому не втрачається, це станеться напевно.

Тоді розв’язується й запитання, яке дуже часто ставлять: як може бути, що вочевидь добрі люди інколи мають тяжко страждати в земному житті, тож це здається несправедливістю. Це спокута, яка мусить їх спіткати!

Ти знаєш тепер відповідь на це запитання, бо твоє наявне тіло не відіграє при цьому жодної ролі. Твоє тіло це адже не ти сам, воно не все твоє «Я», а лише інструмент, який ти собі обираєш або мусиш прийняти відповідно до високих Законів духовного життя, які також можеш назвати космічними Законами, якщо так вони здаються тобі більш зрозумілими. Наявне земне життя є лише коротким проміжком твого справжнього буття.

Приголомшлива думка, якби водночас не було жодного уникнення, жодної сили, яка, захищаючи, протидіє цьому. Як багато хто, пробудившись до духовного життя, мусив би тут упасти в розпач і побажав би краще продовжувати спати в колишній рутині. Він адже не знає, що на нього очікує, що його ще спіткає в його зворотній дії з минулого! Або, як кажуть люди: «Що йому доведеться виправити».

Однак не турбуйся! З пробудженням у мудрому влаштуванні великого Творіння тобі вказаний і шлях завдяки тій силі доброго воління, на яку я вже особливо звертав увагу, яка небезпеку спричиненої собі карми пом’якшує або відвертає вбік. І це також Отчий Дух уклав до твоїх рук. Сила доброго воління розширює біля тебе коло, здатне розсіяти наростаюче зло або ж значно послабити його, так само як шар повітря захищає земну кулю. А сила доброго воління, цей потужний захист, зростає й підтримується завдяки могутності мовчання.

Заради цього закликаю я вас, шукачі, ще раз наполегливо:

«Тримайте вогнище ваших думок чистим і вдавайтеся насамперед до великої могутности мовчання, якщо хочете йти вгору».

Отець силу для всього вже вклав у вас! Вам треба нею лише скористатися!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт