У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


7. Створення людини

«Бог створив людину за Своїм образом та подобою і вдихнув у неї Своє дихання!» Це дві події: створення і оживлення!

Обидва здійснення, як і все інше, строго відповідали Божественним Законам. Ніщо не може вийти за їхні межі. Жоден Акт Божественної Волі не суперечить самій Божественній Волі, яка несе непорушні Закони. Також кожне Одкровення та Обітування узгоджується з цими Законами і мусить у них відбуватися, не інакше!

Як і становлення людини на Землі, що було поступом ґрандіозного Творіння, переходом Груборечовинного до цілковито нової вищої стадії.

Розмова про становлення людини обумовлює знання про Ефірноречовинний світ, оскільки людина у плоті й крові є рушійною з’єднувальною ланкою між Ефірно-речовинною та Груборечовинною частинами Творіння, тоді як її коріння залишається у Чистому Духовному.

«Бог створив людину за Своїм образом та подобою!» Це творення чи створення було довгим ланцюгом розвитку, який відбувався строго у відповідності із Законами, вплетеними у Творіння Самим Богом. Ці встановлені Всевишнім залізні непохитні Закони самочинно працюють на виконання Його Волі, як Його частина, спрямована до завершености.

Так було й зі створенням людини, як вінця усього Твору, в котрій мали з’єднатися всі роди, закладені у Творіння. Тому у Груборечовинному світі із земної видимої матерії в дальшому розвиткові поступово була сформована оболонка, в яку могла бути інкарнована іскра з Чистого Духовного, котра була безсмертною. Завдяки тривалим спрямованим формам з часом виникла високорозвинена тварина, яка мислила і використовувала вже різні допоміжні засоби для існування та захисту. І сьогодні ми можемо спостерігати різновиди тварин, які використовують окремі допоміжні засоби для здобування та зберігання своїх потреб для існування і які в захисті часто виявляють надзвичайну хитрість.

Вище згаданих високорозвинених тварин, які зникли в переворотах, що відбулися на Землі, сьогодні іменують «первісними людьми». Але називати їх пращурами людини – це велика помилка! На тій же підставі корову можна іменувати «частковою матір’ю» людства, оскільки більшість дітей у перші місяці свого життя потребують молока корови для побудови своїх тіл, тобто завдяки їй вони залишаються життєздатними і ростуть. Не набагато більше з благородною і мислячою твариною «первісною людиною» має щось спільне і справжня людина, бо груборечовинне тіло людини є не більше, ніж необхідний допоміжний засіб, якого вона потребує, щоб у груборечовинному земному діяти в кожному його напрямку і робити себе зрозумілою.

З твердженням, що людина постала від мавпи, буквально «виплескують дитину з водою»! Таким чином далеко відходять від дійсности. Часткову подію підносять до виключно абсолютного факту. До того ж помиляються у головному!

Це було б правильно, якби тіло людини справді було «людиною». Натомість груборечовинне тіло – це лише її вбрання, яке вона скидає, щойно повертається до Ефірної речовинности.

Як же відбувалося становлення першої людини?

У час найвищого піку Груборечовинного світу з найдосконалішими тваринами мусила відбутися переміна для подальшого розвитку, інакше настав би застій, який мав у собі небезпеку реґресу. І ця переміна була передбачена і здійснилася: як іскра, що вийшла з Духовного, опускаючись униз крізь Ефірноречовинний світ, усе в притяганні оновлюючи і підносячи, на його межі, у момент, коли груборечовинна земна оболонка, піднімаючись у своєму розвиткові, досягла найвищого піку, постала ефірно речовинна духовна людина, готова зв’язати себе з Груборечовинним, щоб просувати його і підносити.

Отже, в час, коли оболонка у Грубій речовинності дозріла, душа в Ефірній речовинності розвинулася настільки, що володіла достатньою силою, щоб при входженні у груборечовинну оболонку зберегти свою самостійність.

З’єднання обох цих частин означало глибше єднання Груборечовинного світу з Ефірноречовинним світом угору аж до Духовного.

Тільки ця подія була народженням людини!

Саме зачаття людини і сьогодні ще є суто тваринним актом. Високі або низькі відчуття при цьому з самим актом не мають нічого спільного, але вони зумовлюють духовні прояви, наслідки яких у притяганні подібного роду мають надзвичайно велике значення.

Суто тваринним актом є і розвиток тіла до середини вагітности. Суто тваринний, власне кажучи, це неправильне висловлювання, я ж називатиму його суто груборечовинним.

Тільки в середині вагітности при визначеній зрілості майбутнього тіла для народження інкарнується передбачений дух, який до цього довго перебував поблизу майбутньої матері. Входження духу спричиняє перші здригання маленького груборечовинного тіла, що поволі розвивається, тобто перші порухи дитини. Водночас з’являється і своєрідне почуття блаженства у вагітної жінки; з цієї миті в неї входять зовсім інші відчуття: усвідомлення близькости другого духу в собі, почування його самого. І відповідно до роду нового, другого духу в ній виникають і її власні відчуття.

Це відбувається при кожному становленні людини. Але повернімося до становлення першої людини.

Отже, настав великий етап у розвитку Творіння: з одного боку в Груборечовинному світі постала високорозвинена тварина, яка підготувала груборечовинне тіло, як оболонку, для прийдешньої людини; з другого боку в Ефірноречовинному світі постала розвинена людська душа, що жадала з’єднання з груборечовинною оболонкою, щоб таким чином усьому Груборечовинному надати подальшого піднесення для одухотворення.

Коли відбувся акт зачаття між найблагороднішою парою цих високорозвинених тварин, у годині інкарнування була не душа тварини* (Доповідь № 49 «Відмінність у походженні людини і тварини»), як було раніше, а на її місце інкарнувалася готова до цього людська душа, яка несла у собі безсмертну іскру духу. Ефірноречовинні людські душі з переважно позитивно розвиненими здібностями інкарнувалися у подібного роду відповідні їм чоловічі тіла тварин, з переважно негативними ніжнішими здібностями – в жіночі тіла* (Доповідь № 78 «Стать»), які краще пасували до їхнього роду.

Ця подія не дає жодних підстав для твердження, що людина, яка свій справжній виток має в Духовному, постала від тварини «первісна людина», котра могла лише підготувати груборечовинну перехідну оболонку для цього. І сьогодні найбільшим матеріалістам не спало б на думку розглядати себе як безпосередньо споріднених з твариною; і все-таки як тепер, так і тоді наявна тісна тілесна спорідненість, тобто груборечовинна схожість, тоді як дійсно «жива» людина, отже, справжнє духовне «Я» людини взагалі не має жодної схожости чи відношення до тварини.

Після народження перша земна людина виявилася по-справжньому самотньою, безбатьківською, оскільки, незважаючи на високий розвиток тварин, вона не могла визнати їх за батьків і не спроможна була мати з ними яку-небудь спільність.

Завдяки своїм ціннішим духовним властивостям жінка насправді повинна і могла бути досконалішою за чоловіка, якби вона тільки намагалася, щоб надані їй відчуття все більше ставали гармонійними та чистішими, внаслідок чого вона мусила б стати могутністю, яка перетворюючи та підносячи, діє на все Груборечовинне творіння. Але, на жаль, передусім саме вона і схибила, тому що призначила себе бути іграшкою потужних сил відчуттів, які до того ж ще затьмарила і забруднила почуттями та фантазіями.

Який глибокий зміст закладений у біблійній оповіді про куштування від дерева пізнання! Коли жінка, спокушена змієм, подала чоловікові яблуко. Образно навіть неможливо краще відтворити подію, яка сталася у Речовинності.

Вручення яблука жінкою було актом усвідомлення своєї принадности для чоловіка та зумисне використання цього. А приймання та споживання чоловіком було погодження на це з пробудженим прагненням привернути увагу жінки лише до себе, і він розпочав накопичення скарбів та привласнення багатьох цінностей, щоб стати бажаним для неї.

З цього почалося плекання інтелекту, яке супроводжувалося виявами користолюбства, брехні, пригноблення і насамкінець люди цілком підкорилися йому і таким чином добровільно зробили себе рабами свого інструменту. Але з інтелектом, як з володарем, у неминучих наслідках згідно з його характерною властивістю вони міцно прикували себе до простору та часу, і втратили таким чином здатність осягнути і пережити те, що підноситься над простором і часом, як і все Духовне, Ефірноречовинне. Це було повне відокремлення від справжнього Раю і від Ефірноречовинного світу, яке вони самі собі спричинили, бо невідворотним було те, що вони більше не могли «розуміти» все Духовно-ефірноречовинне, яке не знає ні простору, ні часу з їхнім міцно прив’язаним до простору та часу інтелектом і таким чином вузько обмеженим горизонтом своєї спроможности осягнення. Так переживання і видіння людей відчуттів, як і незрозумілі перекази, для людей інтелекту перетворилися на «казки». Невпинно збільшувалася кількість матеріалістів, тобто людей, спроможних визнавати поки що лише грубу, в земному просторі та часі зв’язану матерію, які зрештою сміялися, глузуючи з ідеалістів, котрі завдяки своєму більшому та глибшому внутрішньому життю ще не зовсім загубили шлях до Ефірноречовинного світу, називаючи їх мрійниками, якщо не дурнями або навіть шахраями.

Однак сьогодні ми стоїмо впритул до години, коли відбудеться наступний великий етап у Творінні, який буде безумовним піднесенням і принесе те, що мав принести перший етап становлення людини: народження одухотвореної досконалої людини!

Людини, яка просуваючи та ушляхетнюючи, діє на все Груборечовинне творіння, що і є справжньою метою людини на Землі. Тоді ніде більше не буде місця для прикутого лише до простору і часу гнобителя-матеріаліста. Чужинцем без батьківщини стане він у всіх землях. Він всохне і пропаде як полова, що від’єднується від пшениці. Пильнуйте, аби при цьому від’єднанні ви не виявилися легкими!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт