У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


8. Людина у Творінні

Людині насправді треба жити не за минулими поняттями, але більше слід бути людиною відчуття. Завдяки цьому вона б утворила необхідну сполучну ланку для подальшого розвитку сукупного Творіння.

Оскільки вона у собі об’єднує Ефірноречовинне потойбічного і Груборечовинне цьогобічного, а це для неї можливо, то обидва вона може оглядати, обидва водночас може переживати. Для цього в її розпорядженні є інструмент, який ставить її на вершину усього Груборечовинного творіння: інтелект. З цим інструментом вона здатна спрямовувати, тобто вести.

Інтелект є найвищим у земному і має бути стерном крізь земне життя, тоді як існує рушійна сила відчуття, яка породжена Духовним світом. Тобто ґрунтом інтелекту є тіло, а ґрунтом відчуття – дух.

Інтелект прив’язаний до простору та часу, як і все земне, як продукт мозку, що належить до груборечовинного тіла. Інтелект ніколи не зможе діяти поза простором і часом, незважаючи на це, він сам ефірноречовинніший, ніж тіло, і все-таки ще занадто щільний та важкий, щоб піднятися над простором та часом. Отже, він цілком зв’язаний земним.

Але відчуття (не почуття) існує поза простором і часом, тому воно приходить з Духовного.

Забезпечена таким чином людина могла бути тісно зв’язана з Найефірноречовиннішим, більше того, мати контакт із самим Чистим Духовним і, проте, жити та діяти серед усього земного Груборечовинного. Тільки людина забезпечена в такий спосіб.

Вона одна мусить і може надати здоровий бадьорий зв’язок, як єдиний міст між Ефірноречовинним та Світлими Висотами і Груборечовинним земним! Крізь неї одну завдяки властивому їй роду чисте Життя від Джерела Світла вниз до найглибшого Груборечовинного і від нього вгору може пульсувати у найпрекраснішій гармонійній взаємодії! Вона стоїть, з’єднуючи обидва світи, тож завдяки їй вони стають єдиним світом.

Однак цього завдання вона не виконала. Вона роз’єднала обидва ці світи, замість того щоб тримати їх міцно зв’язаними. І це стало гріхопадінням!

Внаслідок щойно роз’ясненого властивого їй роду людина справді була призначена стати немовби володарем Груборечовинного світу, тому що Груборечовинний світ залежить від її посередництва, бо залежно від її роду він змушений був би страждати разом з нею, або завдяки їй міг би піднестися вгору, зважаючи на те, чи могли протікати течії від Джерела Світла та Життя крізь людство чистими, чи ні.

Але людина перервала плин цієї перемінної течії, яка потрібна для Ефірноречовинного і для Груборечовинного світу. Як гарний кровообіг підтримує тіло бадьорим і здоровим, так відбувається і з перемінною течією у Творінні. Розрив мусить спричинити плутанину та захворювання, які врешті-решт розв’язуються в катастрофах.

Ця прикра невдача людини змогла трапитися, тому що інтелект, який постав лише з груборечовинного, вона використовувала не лише як інструмент, але цілковито йому підкорилася і поставила його володарем понад усім. Таким чином вона зробила себе рабом свого інструменту і стала лише людиною інтелекту, яка має звичку з гордістю називати себе матеріалістом!

Щойно людина цілком підкорилася інтелекту, вона саму себе прикувала до всього груборечовинного. Як інтелект не може осягнути нічого, що вище простору та часу, то, очевидно, не спроможний на це і той, хто йому цілковито підкорився. Його кругозір, тобто спроможність осягнення, звузився з обмеженою спроможністю інтелекту. Таким чином з’єднання з Ефірноречовинним зникло, і виріс мур, який поступово ставав все щільнішим. Оскільки Джерело Життя, Прасвітло, Бог, значно піднесений над простором та часом і далеко ще пробуває від Ефірноречовинного, то зрозуміло, що через зв’язаний інтелект будь-який зв’язок обірвався. З цієї причини матеріаліст зовсім не спроможний пізнати Бога.

Споживання від дерева пізнання було ніщо інше, як перебільшене плекання інтелекту. З цим пов’язане відокремлення від Ефірноречовинного стало також замкненням Раю, як природний наслідок. Люди виключили самі себе, щойно за допомогою інтелекту зовсім схилилися до груборечовинного, тобто принизилися і добровільно або самостійно прикували себе до обраної ними неволі.

До чого ж це призвело? Суто матеріалістичні, зв’язані земним, низькі думки інтелекту з усіма їхніми побічними виявами жадоби привласнення і корисливости, брехні, грабунку та гноблення тощо мусили призвести до невблаганної взаємодії подібного роду, яка спершу проявилася духовно, а потім перейшла в Груборечовинне, все відповідно до цього сформувала, людей спонукала, і насамкінець над усім ударить на… знищення!

Чи розумієте ви тепер, що повинні настати події останнього часу? Що це йтиме ще далі аж до знищення? Світовий Суд, якого згідно з сущими кармічними* (доленосними) Законами Творіння не уникнути. Мов гроза, що неминуче насувається і, врешті-решт, мусить принести розряд та знищення. Але водночас і очищення!

Людина не послужила, як було потрібно, сполучною ланкою між Ефірноречовинною та Груборечовинною частинами Творіння, не дала змоги неспинно протікати наскрізь наснажливій, животворній та необхідній перемінній течії, яка все просуває; проте роз’єднала Творіння на два світи, щойно ухилилася від зв’язку та прикувала себе до груборечовинного, отже, обидві частини Всесвіту поступово мусили захворіти. Частині, яка зовсім позбавила себе потоку Світла або одержувала його дуже послабленим завдяки небагатьом людям, які ще надавали з’єднання, звичайно, стало набагато важче. Це Груборечовинна частина, яку через це гонить назустріч жахливій кризі і яку ближчим часом надзвичайно трястиме, як від величезної пропасниці, доки все хворе у ній буде поглинуте і під новим потужним припливом з Праджерела вона нарешті зможе видужати.

Хто ж буде поглинутий при цьому?

Відповідь міститься у самій природній події: кожна відчута думка за посередництва живої у ній Творчої Сили негайно набуває відповідної змісту думки ефірноречовинної форми, завжди залишаючись, як шнуром, зв’язаною зі своїм виробником, але віддаляється від нього і витягується внаслідок сили притягання подібного роду в усьому Ефірноречовинному, і мчить крізь Всесвіт з цими течіями, що наскрізь неспинно пульсують, і як і все у Творінні рухаються овально. Тож наближається час, коли в Ефірноречовинному посталі до життя та реальности думки з притягненим по дорозі подібним родом повернуться до свого вихідного пункту і витоку, бо, незважаючи на свої мандри, вони залишаються з ним у з’єднанні, щоб тепер у ньому себе розрядити, спокутувати.

Отже, знищення в очікуваній тепер останній замкненій дії насамперед уразить тих, хто у своєму мисленні й відчутті був виробником та безперервним підживлювачем, тобто матеріалістом. Те, що згубна зворотна сила окреслить ще більше коло і мимохідь зачепить навіть лише приблизно подібний рід цих людей, є неминучим.

Але люди тоді виконають те, що є їхнім обов’язком у Творінні. Вони стануть сполучною ланкою, завдяки своїй здатності будуть черпати з Духовного, тобто керуватимуться очищеним відчуттям, і переноситимуть його в Груборечовинне, себто в земне, причому інтелект і накопичений досвід будуть використовувати для того, щоб, враховуючи все земне, ці чисті відчуття проводити в груборечовинне життя, завдяки чому все Груборечовинне творіння всякчас буде просуватися, очищатися та підноситися. Внаслідок цього у взаємодії щось більш здорове зможе текти з Груборечовинного в Ефірноречовинне, і постане новий єдиний та гармонійний світ. У правильнішому ж здійсненні своєї діяльности люди стануть повноцінними та шляхетними, чого вони й жадали, бо завдяки правильному налаштуванню у великому Діянні Творіння вони одержать зовсім інші сили, ніж досі, які дадуть їм змогу повсякчас відчувати задоволення та блаженство.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт