У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


9. Прабатьківський гріх

Прабатьківський гріх виник з першого гріхопадіння.

Гріх, тобто хибний вчинок, полягав у перебільшеному плеканні інтелекту, наслідком чого стало добровільне прикуття до простору та часу, а потім мали відбутися такі побічні прояви безпосередньої роботи інтелекту, як користолюбство, введення в оману, пригноблення тощо, які притягли багато іншого лиха, власне, саме все зло.

Ця подія, зрозуміло, призвела до виникнення суто інтелектуальних людей, які з часом розвинулися, що поступово чинило все більший вплив на формування груборечовинного тіла. Інтелект, створений переднім мозком, унаслідок тривалих зусиль однобічно ставав усе більшим і, цілком очевидно, що при зачатті його змінені форми проявлялися в утворенні земного тіла, і діти при народженні завжди мали більш розвинений, потужніший передній мозок.

У цьому полягала і досі полягає схильність або здатність до панівної над усіма іншими речами сили інтелекту, яка приховує в собі небезпеку, що за її цілковитого пробудження носій мозку не лише буде міцно прикутий до простору та часу, тобто до всього земного Груборечовинного, тож він не спроможний буде зрозуміти ні Ефірноречовинне, ні Чисто Духовне, але ще й заплутається в усьому злі, що за верховного панування інтелекту є невідворотним.

Набуття цього добровільно надміру виплеканого переднього мозку, в чому є небезпека суцільного панування інтелекту з неминучими згодом згубними побічними проявами, і є прабатьківський гріх!

Отже, тілесне успадкування внаслідок штучного надмірного збільшення зазначеної частини тепер стало переднім мозком, через що людина при народженні приносить з собою небезпеку дуже легко втягнутися у зло.

Однак це ніяк не позбавляє її відповідальности. Вона лишається на ній, бо людина успадковує лише небезпеку, а не сам гріх. Немає жодної потреби, щоб вона беззаперечно дозволяла панувати інтелектові і тим підкорялася йому. Навпаки, велику силу свого інтелекту вона може використовувати як гострий меч і в земній метушні звільнити таким чином собі шлях, на який вказує відчуття, що зветься також внутрішнім голосом.

Але якщо в дитині внаслідок виховання та навчання інтелект піднятий до абсолютного панування, то частина провини або, точніше, зворотної дії згідно із Законом Взаємодії від дитини відпадає, оскільки частина уразить вихователя або вчителя, який був причиною цього. З цієї миті він прив’язаний до дитини, доки вона звільниться від помилки та її наслідків, навіть якщо це триватиме століття чи тисячоліття.

Але те, що таким чином вихована дитина робить потім, коли їй буде надана серйозна нагода для усвідомлення своїх вчинків і повернення до кращого, уразить у зворотній дії тільки її одну. Такі нагоди трапляються завдяки усному чи написаному слову, завдяки сильному потрясінню в житті або схожим випадкам, які спричиняють мить глибокого відчуття. Вони відбуваються завжди. —

Марно було б і далі про це говорити, бо з усіма яскравими епізодами це були б лише повторення, що незмінно сходяться в одну точку. У того, хто над цим замислиться, незабаром ніби полуда спаде з очей, водночас він розв’яже у собі багато питань.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт