У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


11. Бог

Чому люди так боязко обходять це слово, яке для них адже повинно бути ближчим за все інше? Що це, що їм заважає глибоко замислитися над ним, вслухатися в себе, щоби правильно його осягнути?

Це благоговіння? Ні. Це дивне «зніяковіння» взагалі є чимось великим, гідним похвали чи глибоким? Аніскільки, бо поміркуйте ж: ви молитеся Богові, і в молитві ні разу не можете скласти собі правильне уявлення про Того, кому молитеся, – навпаки, ви збентежені, тому що вам про це ніколи ні в школі, ні у церкві не дали пояснення, яке б утамувало ваш внутрішній порив до Істини. Справжня Трійця залишилася для вас по суті загадкою, з якою ви зрештою щосили намагаєтеся примиритися.

Чи може молитва за цих обставин бути такою глибокою, такою сповненою довіри, якою вона повинна бути? Це неможливо. Якщо ж ви знаєте вашого Бога, і Він завдяки цьому стане для вас ближчим, невже молитва тоді не супроводжуватиметься глибшими відчуттями, значно безпосереднішими, щирішими?

А ви повинні і мусите наблизитися до вашого Бога! Ви не маєте права залишатися навіддалі від Нього. Як же нерозумно говорити, що в цьому може бути щось неправедне, коли так ґрунтовно займатися питанням Бога. Млявість і зручність стверджують навіть, що це злочин! Я ж кажу вам: Бог хоче цього! Умова зближення пробуває у всьому Творінні! Тому не смиренність має той, хто від цього ухиляється, а навпаки – безмежну самовпевненість! Вимагає він адже цим, аби Бог наблизився до нього, щоб він зміг Його зрозуміти, замість самому намагатися наблизитися до Бога, щоби пізнати Його. Лицемірство, зручність повсюди, хоч куди подивись, хоч до чого прислухайся, – і все це під прикриттям удаваної смиренности!

Ви ж, хто більше не хоче спати, хто палко шукає і прагне Істини, прийміть звістку, спробуйте зрозуміти правильно:

Що є твій Бог? Ти знаєш, Він сказав: «Я Господь, Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене!»

Є тільки один Бог, тільки одна Сила! Що ж є Трійця? Триєдиність? Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух?

Коли людство само замкнуло Рай, не керуючись більше відчуттям, яке є чисто духовним і тому перебуває поблизу Бога, а за власним вибором виплекало земний інтелект та підкорилося йому, таким чином, зробило себе рабом свого інструмента, який йому було надано для користування, то, цілком природно, воно також усе більше й більше віддалялося від Бога. Розрив відбувся, щойно людство схилилося переважно до земного, безумовно прив’язаного до простору та часу, яке Бога не знає за своєю природою, – відтак Він тому й незбагненний. Із кожним поколінням прірва ставала глибшою, люди все більше приковували себе до Землі. Вони стали прив’язаними до земного людьми інтелекту, які називають себе матеріялістами, навіть із гордістю так називають, бо зовсім не здогадуються про свої кайдани, оскільки з міцно прив’язаним до простору і часу буттям звузився водночас, природно, і їхній горизонт. З огляду на це, чи можна було взагалі знайти шлях до Бога? Ніколи!

Це було б неможливо, якби не надійшла допомога від Бога. Тому від Нього довелося б знову прокладати міст, якби треба було допомогти. І Він зглянувся. Сам Бог у Своїй Чистоті не міг більше відкритися ницим людям інтелекту, бо вони через їхню роботу інтелекту більше нездатні були ні відчувати, ні бачити або чути Його вісників, а тих нечисленних, хто на це ще був спроможний, висміювали, тому що звужений, прив’язаний лише до простору і часу, кругозір матеріялістів кожну думку про наявне над ними розширення цих рамок відкидав як неможливу, бо для нього це незбагненно, неприйнятно. Тому недостатньо було і пророків, сила яких уже не могла проникнути до людей, бо, зрештою, навіть основоположні засади всіх релігійних прагнень стали чисто матеріялістичними. Мусив, отже, прийти Посередник між Божеством і заблудлим людством, який би володів більшою силою, ніж усі попередники, щоб він зумів проникнути до людей. Чи не варто сказати: заради небагатьох, хто посеред затятого матеріялізму ще потребували Бога? Це було би правильно, але супротивники сприйняли б це за самовпевненість віруючих, замість того щоб усвідомити в цьому величезну Божу Любов, а також строгу Справедливість, яка і в нагороді, і в покаранні дає однакове спокутування.

Посередник же, який би володів силою для проникнення в цей безлад, сам мусив бути Божественним, оскільки нице вже поширилося так далеко, що й пророки, як посланці, нічого не досягли. Тому Бог у Своїй Любові Актом Волі відокремив Частину від Самого Себе та інкарнував* (опустив у груборечовинне) у плоть і кров, у людське тіло чоловічої статі: Ісуса з Назарету, який відтепер постав як втілене Слово, втілена Божа Любов, Божий Син!

Таким чином відокремлена і, попри це, духовно тісно пов’язана з Богом Частина завдяки цьому стала особистісною. Вона й після скидання земного тіла за найтіснішого возз’єднання з Богом-Отцем і надалі залишилася особистісною завдяки її втіленню в людину.

Отже, Бог-Отець і Бог-Син – це двоє, а насправді лише одне! А «Святий Дух»? Христос сам сказав про нього, що гріхи проти Бога-Отця і Бога-Сина можуть бути прощені, але гріхи проти «Святого Духа» – ніколи!

Виходить, «Святий Дух» вищий і більший за Бога-Отця і Бога-Сина? Це питання гнітило і турбувало вже доволі багато душ, бентежило не одну дитину.

«Святий Дух» – це Дух Отця, Дух Істини, який, відділившись від Нього діє окремо в усьому Творінні, та попри це, як і Син, іще тісно пов’язаний із Ним, залишаючись із Ним одним цілим. Залізні Закони у Творінні, що, як нервові волокна, проходять крізь увесь Всесвіт і приносять безумовну взаємодію, долю людини або її карму, виходять… від «Святого Духа»!** (Доповідь №52 «Розвиток Творіння») або, точніше: є його дією.

Тому сказав Спаситель, що ніхто не спроможний безкарно згрішити проти Святого Духа, бо в його невблаганній та непорушній взаємодії відплата повертається до призвідника, до вихідного пункту, чи то добро, чи зло. І як Син Божий вийшов від Отця, так і Святий Дух – від Нього. Обидва, отже, є Частинами Його Самого, цілковито, нерозривно до Нього належачи, бо інакше Йому бракувало б однієї Частини. Як руки тіла, що виконують самостійні дії і, проте, належать до нього, оскільки тіло повинне бути цілим; і можуть виконувати самостійні рухи лише у поєднанні з цілим, тобто вони безумовно – одне ціле з ним.

Таким є Бог-Отець у Своїй Всемогутності та Мудрості, праворуч як Частина від Нього, – Син Божий, Любов, а ліворуч – Бог Святий Дух, Справедливість. Обидва вийшли від Бога-Отця і однаково до Нього належать. Це Триєдиність єдиного Бога.

До Творіння Бог був один! Під час Творення Він надав від Себе Частину Своєї Волі, яка діє у Творінні самостійно, внаслідок чого став двоєдиним. Коли виникла потреба надати заблудлому людству Посередника, оскільки Чистота Божа не допускала жодного безпосереднього зв’язку із самозакованим людством, окрім втілення в людину, Він для цього відокремив із Любови Частину від Самого Себе у тимчасовому втіленні в людину, щоб людство знову змогло Його розуміти, – і з народженням Христа став триєдиним!

Що таке Бог-Отець і Бог-Син, було вже багатьом зрозуміло, але поняття «Святий Дух» залишалося заплутаним. Він є виконавча Справедливість, чиї вічні непорушні та непідкупні Закони пульсують крізь Всесвіт і яку досі лише в передчутті називали: доля!… Карма! Божественна Воля!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт