У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


11. Бог

Чому люди так боязко обходять це слово, адже воно має бути їм ближчим за все інше? Що це, що їх утримує від того, аби глибоко замислитися над ним, вслухатися в себе, щоб осягнути його правильно?

Це благоговіння? Ні. Це дивне зніяковіння – чи воно взагалі щось велике, гідне похвали або глибоке? Аніскільки, бо самі поміркуйте, ви молитеся Богу, і в молитві не можете скласти собі жодного правильного уявлення про Того, кому ви молитеся, навпаки, ви збентежені, бо вам про це ніколи – ні у школі, ні у церкві – не дали роз’яснення, яке б угамувало ваш внутрішній порив до Істини. Справжня Трійця залишилася для вас по суті загадкою, з якою ви, врешті-решт, із усіх сил намагаєтесь примиритися.

Чи в цих обставинах молитва може бути такою глибокою, такою сповненою довіри, якою вона і має бути? Це неможливо. Але якщо ви знаєте вашого Бога, і Він завдяки цьому стане більш близьким для вас, невже не буде молитва тоді супроводжена глибшими відчуттями, набагато безпосереднішими, щирішими?

А ви повинні і мусите наблизитися до вашого Бога! Ви не маєте права залишатися вдалині від Нього. Як безглуздо, однак, говорити, що це може бути неправильно, якщо так ґрунтовно приділяти увагу питанню Бога. Млявість та зручність стверджують навіть, що це злочин! Але я кажу вам: «Бог цього хоче!». Умова зближення міститься у самому Творінні! Тому не смиренність має той, хто від цього ухиляється, а навпаки – безмежну самовпевненість! Адже він таким чином вимагає, щоби Бог наблизився до нього, замість того, щоб самому намагатися наблизитися до Бога, аби пізнати Його. Лицемірство, зручність усюди, хоч куди кинь оком, до чого прислухайся, і це все під прикриттям удаваного смирення!

Але ви, хто більше не бажає спати, хто із завзяттям шукає і прагне Істини, прийміть звістку, спробуйте зрозуміти правильно:

Хто твій Бог? Ти знаєш, що Бог мовив: «Я Господь, твій Бог, не повинно бути в тебе інших богів, окрім Мене!».

Є тільки один Бог, тільки одна Сила! А що ж є Трійця? Триєдність? Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух?

Коли людство саме замкнулося від Раю, не керуючись більше відчуттям, яке є духовним і внаслідок цього перебуває поблизу Бога, а свавільно виплекало земний інтелект та підкорилося йому, тобто себе зробило рабом свого інструменту, який був наданий йому для використання, то цілком природно, що воно поступово все більше віддалялося від Бога. Від’єднання відбулося, щойно людство схилилося переважно до земного, яке безумовно прив’язане до простору та часу, яке відповідно до свого роду не знає Бога, і тому Він лишається ніколи не зрозумілим. З кожним поколінням прірва ставала глибшою, люди все більше приковували себе лише до землі. Вони зробилися прив’язаними до земного людьми інтелекту, які називають себе матеріалістами, навіть з гордістю так називають, бо не здогадуються про свої кайдани, оскільки з міцно прив’язаним до простору і часу буттям водночас, природно, і кругозір їхній звузився. З огляду на це, чи можна було взагалі знайти шлях до Бога? Ніколи!

Це було б неможливо, якби від Бога не надійшла допомога. Тому від Нього мусив бути прокладений новий міст, якщо мала надійти допомога. І Він зглянувся. Сам Бог у Своїй Чистоті низьким людям інтелекту не міг більше відкритися, тому що вони вже не спроможні були Його Провісників ані передчувати, ані бачити або чути, а ті нечисленні, які ще були спроможні на це, висміювалися, оскільки звужений, прив’язаний лише до простору і часу, кругозір матеріалістів будь-яку думку про вище цього наявне розширення відкидав як неможливу, бо для них це незбагненно. Тому недостатньо було і Пророків, сила яких не змогла проникнути до людей, бо, зрештою, навіть фундаментальні засади усіх релігійних спрямувань були суто матеріалістичними. Отже, мусив з’явитися Посередник між Божеством та заблудлим людством, який володів би більшою силою, ніж попередні, щоб він зумів проникнути до людей. Чи не слід сказати: заради тих небагатьох, які серед шаленого матеріалізму все ще були спрямовані до Бога? Це було б правильно, але опоненти визначили б це як самовпевненість віруючих, замість того, щоб розпізнати у цьому Любов Божу і навіть строгу Справедливість, яка у винагороді та покаранні дає рівнозначне спокутування.

Але Посередник, який володів силою для проникнення у цей безлад, сам мусив бути Божественним, тому що низьке вже так далеко поширилося, що навіть Пророки, як посланці, нічого не досягли. Тому Бог у Своїй Любові Актом Волі відокремив Частину від Самого Себе та інкарнував* (опустив у груборечовинне) у плоть і кров, у людське тіло чоловічої статі: Ісуса з Назарету, який постав віднині, як втілене Слово, втілена Любов Божа, Син Божий!

Таким чином відокремлена Частина, яка, незважаючи на це, перебуває у тісному зв’язку, внаслідок цього стала особистісною. Навіть після скидання земного тіла за найтіснішого возз’єднання з Богом Отцем вона й надалі залишилася особистісною.

Отже, Бог Отець і Бог Син – Двоє, а насправді лише Одне! А «Святий Дух»? Сам Христос сказав про нього, що гріхи проти Бога Отця і Бога Сина можуть бути прощені, але гріхи проти «Святого Духу» – ніколи!

Виходить, «Святий Дух» вищий і більший за Бога Отця і Бога Сина? Це питання гнітило і турбувало доволі багато душ, так багато дітей було збентежено.

«Святий Дух» – це Воля Бога Отця, Дух Істини, який окремо від Нього діє в усьому Творінні: незважаючи на це, як і Любов, так і він сам як Син все ще тісно зв’язаний з Ним, залишаючись з Ним одним цілим. Залізні Закони у Творінні, які ніби нервові волокна проникають крізь увесь Всесвіт і які приносять безумовну взаємодію, долю людини або її карму, виходять… від «Святого Духу»* (Доповідь № 52 «Розвиток Творіння») або точніше є його дією!

Тому говорив Спаситель, що ніхто не спроможний безкарно згрішити проти Святого Духу, бо в його невблаганній та непорушній взаємодії відплата повертається до призвідника, до вихідного пункту, будь то добро чи зло. Як Син Божий Ісус – від Бога Отця, так і Святий Дух – від Нього. Тобто Обидва є Частинами від Нього Самого, належать до Нього цілковито, нерозривно, інакше Йому бракувало б однієї Частини. Як руки тіла, що виконують самостійні дії і, проте, належать до нього, якщо тіло хоче бути цілим; але вони можуть виконувати самостійні рухи лише у з’єднанні з цілим, тобто вони неодмінно є одне ціле з ним.

Таким є Бог Отець у Своїй Всемогутності та Мудрості, праворуч як Частина від Нього – Син Божий, Любов, а ліворуч – Бог Святий Дух, Справедливість. Обидва вийшли від Бога Отця і однаково до Нього належать. Це Триєдність Єдиного Бога.

До Творіння Бог був Один! Під час Творення від Себе Він надав Частину Своєї Волі, яка самостійно діє у Творінні, внаслідок чого став Двоєдиним. Коли виникла потреба надати заблудлому людству Посередника, бо Чистота Божа не допускала жодного безпосереднього зв’язку із самозакованим людством без втілення у людину, Він для цього з Любови відокремив Частину від Самого Себе у тимчасовому втіленні в людину, щоб воно знову змогло Його розуміти, і з народженням Христа став Триєдиним!

Що є Бог Отець і Бог Син, багатьом уже було зрозуміло, але «Святий Дух» залишалося заплутаним поняттям. Він – це Справедливість, яка здійснює нагляд, яка вічними непорушними та непідкупними Законами пульсує крізь Всесвіт і яку досі лише в передчутті називали: доля!… Карма! Божественна Воля!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт