У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


12. Внутрішній голос

Так званий «внутрішній голос», духовне у людині, до чого вона може прислухатися – це відчуття!

Не даремно народна мудрість говорить: «Перше враження завжди правильне». Як і в усіх схожих виразах та висловах, тут прихована глибока істина. Під враженням завжди розуміють відчуття. Те, що людина, наприклад, відчуває при першій зустрічі з досі їй незнайомим, це або якогось роду попередження про обережність аж до повного відштовхування, або щось приємне аж до повної симпатії, а в багатьох випадках і байдужість. Якщо під час розмови та подальшого спілкування через судження інтелекту це враження зсувається або зовсім стирається, так що виникає думка, що початкове відчуття було помилкове, то майже завжди наприкінці таких знайомств виявляється правильність найпершого відчуття. Завдаючи часто гіркого смутку тим, хто дозволив інтелектові ввести себе в оману, бо співрозмовник підмінив свою сутність.

Відчуття, яке не прив’язане до простору та часу і яке пробуває у зв’язку з однорідним, з Духовним, вічним, відразу розпізнало у співрозмовникові його справжню суть, не давши винахідливості інтелекту обманути себе.

Омана у відчутті зовсім неможлива.

Доволі часто трапляється, що люди бувають уведені в оману, і на це є дві причини, які призводять до помилки: або інтелект, або почуття!

Вельми часто чуємо як говорять: «У тій чи іншій справі якось я довірився почуттю і вскочив на слизьке. Треба все-таки покладатися на інтелект!». Такі люди припускаються помилки, приймаючи почуття за внутрішній голос. Вони вихваляють інтелект і не здогадуються, що саме він у почутті відіграє неабияку роль.

Тому пильнуйте! Почуття – це не відчуття! Витоком почуття є груборечовинне тіло. Воно спричиняє потяг, який будучи спрямований інтелектом, змушує виникати почуття. Величезна відмінність від відчуття. Спільна ж діяльність почуття та інтелекту породжує фантазію.

Отже, з духовного боку ми маємо тільки піднесене над простором і часом відчуття* (Доповідь № 86 «Відчуття»). Із земного боку – насамперед прив’язане до простору та часу груборечовинне тіло. З цього тіла виходить потяг, який за участи інтелекту проявляється у почутті.

Інтелект, продукт прив’язаного до простору та часу мозку, як найефірніше і найвище в матерії, за сприяння почуття спроможний створювати фантазію. Отже, фантазія – це результат спільної роботи почуття та інтелекту. Вона ефірноречовинна, але без духовної сили. Тому фантазія може діяти лише зворотно. Вона спроможна впливати завжди лише на почуття свого виробника, але жодним чином не може посилати силові хвилі від себе на інших. Тобто вона діє лише зворотно на почуття того, чиєю фантазією є, може запалювати тільки його власну снагу, але ніяк не спроможна діяти на оточення. У цьому виразно проглядається відбиток нижчого рівня. Інакше відбувається з відчуттям. Воно несе в собі духовну силу, творчу та животворну, і завдяки цьому випромінює її на інших, захоплюючи їх і переконуючи.

Тож з одного боку ми маємо відчуття, а з іншого – тіло – потяг – інтелект – почуття – фантазію.

Відчуття є чистодуховним і пробуває над простором та часом. Почуття – це ефірна Груба речовинність, воно залежить від потягів та інтелекту, тобто його рівень нижчий.

Але, незважаючи на цю ефірну грубу речовинність почуття, змішати його з духовним відчуттям ніяк неможливо, отже, й жодного помутніння відчуття не станеться. Відчуття завжди чисте та ясне, бо воно духовне. Люди завжди його чітко сприйматимуть або «чутимуть», якщо… це справді відчуття, що виразно промовляє. Проте більшість людей замкнулися від цього відчуття тим, що почуття вони виставили як щільну оболонку, як стіну, і потім помилково приймають почуття за свій внутрішній голос, через що переживають чимало розчарувань і тоді тим паче покладаються тільки на інтелект, не здогадуючись, що саме за участи інтелекту були введені в оману. Через цю помилку вони необачно відкидають усе духовне, з яким їхній досвід абсолютно не має нічого спільного, і ще більше прилучаються до неповноцінного.

Головне зло як тут, так і в багатьох інших випадках завжди полягає у тому ж добровільному підкоренні цих людей зв’язаному в просторі та часі інтелектові!

Людина, яка до кінця підкорюється своєму інтелектові, таким чином підкорюється і цілковитим обмеженостям інтелекту, що як продукт груборечовинного мозку міцно прив’язаний до простору та часу. Отже, людина цілком приковує себе лише до груборечовинного.

Все, що людина чинить, виходить від неї самої і притому добровільно. Тож її аж ніяк не приковують, але вона приковує саму себе! Вона дозволяє інтелекту панувати над собою (бо якби вона сама не захотіла, то цього б ніколи не сталося), він же згідно зі своїм родом прив’язує її до простору та часу, не даючи їй змоги пізнати і зрозуміти те, що існує поза простором і часом. Тому над позапросторовим і позачасовим відчуттям унаслідок найвужчої спроможности осягнення утворюється міцно прив’язана до простору та часу оболонка, рубіж, і людина через це взагалі більше не в змозі нічого чути, її «чистий внутрішній голос» занепав, або він здатен лише на те, щоб «чути» пов’язане з інтелектом почуття замість відчуття.

Таким чином складається хибне поняття, коли кажуть, що почуття придушує чисте відчуття, оскільки немає нічого сильнішого за відчуття, воно найвища сила в людині, ніщо і ніколи не зможе придушити його або зашкодити йому. Правильніше було б сказати, що людина сама робить себе нездатною для того, щоб розпізнати відчуття.

Причина провалу – завжди тільки в самій людині – ніколи в потужності чи слабкості окремих дарів; бо саме головний дар, справжня сила, наймогутніше за все в людині, який несе в собі життя і є безсмертним – наданий кожному однаковою мірою! Таким чином ніхто над іншим не має жодної переваги. Уся відмінність полягає винятково у використанні!

І цей головний дар, ця безсмертна іскра ніколи не може бути замутнена чи забруднена! Чистою вона залишиться навіть серед величезної багнюки. Ви мусите лише розірвати оболонку, в яку самих себе замурували добровільним обмеженням спроможности осягнення. Тоді вона без зволікань вирветься вгору чистою та ясною, як це було на початку, розквітне свіжою та сильною і з’єднається зі Світлом, з Духовним! Радійте тому, який недоторканний скарб закладений у вас! Байдуже, чи цінитеся ви в очах ваших ближніх, чи ні! Усілякий бруд, що як гребля накопичився навколо цієї духовної іскри, можна скинути завдяки чесному доброму волінню. Якщо ви це зробите і знову відкопаєте цей скарб, то набудете такої ж цінности, як і той, хто ніколи його не закопував!

Проте горе тому, хто через схильність до зручности повсякчас зовсім замикається від воління добра! У нього в годину Суду цей скарб буде забраний, і з тим його існування припиниться.

Тому пробудіться, ви, що так необачно замкнулися, ви, що в обмеженості спроможности осягнення накинули покров інтелекту на ваше відчуття! Прислухайтеся та почуйте поклик, що до вас долинає! Нестерпний біль, сильне душевне потрясіння, глибоке страждання або висока чиста радість, яка спроможна проламати затемнений покрив низьких почуттів – не дозволяйте нічому схожому пройти повз вас без користи. Це допомога, що вказує вам шлях! Набагато краще, якщо ви не будете цього очікувати, а станете до праці з серйозним волінням усякого добра та духовного сходження. Завдяки цьому нашарування, що вас відокремлює, згодом знову стане тоншим та легшим, доки зрештою розвіється і повсякчас чиста незаплямована іскра вирветься вгору бурхливим полум’ям. Однак цей перший крок може і мусить здійснити тільки сама людина, інакше їй допомогти неможливо.

При цьому ви повинні чітко розпізнавати різницю між бажанням і волінням. Бажання ще нічого не означає, його недостатньо для поступу. Воління має бути тим, що зумовлює дію, що її вже у собі несе. Із серйозним волінням уже розпочинається дія.

Якщо навіть досить багатьом доведеться йти обхідними шляхами, позаяк досі вони були прив’язані тільки до інтелекту, то хай їх все-таки це не відлякує. Вони також здобудуть своє! Для них має значення прояснити інтелект, в окремому переживанні усіх обхідних шляхів неквапно скинути і звільнити все, що їм заважає.

Тому сміливо вперед. Із серйозним волінням кожен шлях насамкінець приведе до мети!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт