У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


15. Таємниця народження

Коли люди говорять, що в нерівних обставинах народження прихована велика несправедливість, то вони не знають, що чинять!

Один з величезною впертістю стверджує: «Якщо є справедливість, то як тоді народжена дитина може бути обтяжена успадкованою хворобою! Безневинна дитина разом з батьками мусить нести гріхи!».

Інший: «Одна дитина народжується у багатстві, інша – у гіркій бідності та скруті. При цьому пропадає будь-яка віра у справедливість».

Або: «Припустимо, батьки мають отримати покарання, яке відбудеться як хвороба та смерть дитини. Однак при цьому доведеться страждати безневинній дитині».

Такі й схожі висловлювання тисячами кружляють серед людства. Навіть серйозні шукачі часом сушать собі голову над ними.

Простим поясненням: «Божі дороги годі збагнути, вони всі просувають до кращого», – не позбутися необхідности знайти відповідь на питання «чому?». Хто хоче вдовольнитися цим, той без роздумів мусить або скоритися, або відразу придушити кожну допитливу думку як неправильну.

Так не повинно бути! Шукаючи відповідь, знаходять правильний шлях. Тупоумство чи насильницьке придушення лише нагадує рабство. Проте Богу не потрібні раби! Йому не потрібна тупоумна покірність, але потрібен вільний свідомий погляд у височину. Його прекрасні мудрі Встановлення не потребують містичних покровів темряви, навпаки, вони тільки виграють у своїй піднесеній недоторканній величі та досконалості, коли вільними постають перед нами! Незмінні та непідкупні, у розміреному спокої та впевненості невтримно виконують вони свою вічну працю. Їх не цікавить ані злість або визнання людей, ані їхня необізнаність, але вони до найтонших нюансів у дозрілих плодах приносять кожному те, що він посіяв.

«Божі млини мелють повільно, але впевнено», – так влучно говорить народна мудрість

про це прядіння безумовної взаємодії в сукупному Творінні, непорушні Закони якого несуть у собі та виконують Божу Справедливість. Вона плине, тече і струменить, і ллється на всіх людей, незважаючи на те, хочуть вони цього чи ні, підкоряються їй або чинять опір. Вони повинні прийняти її як покарання та прощення, або як винагороду в піднесенні.

Якби буркотун або скептик хоча б одного разу зміг кинути погляд на несучі і пронизані непохитним Духом ефірноречовинні хвилі та прядіння, що перетинає, охоплює усе Творіння, що саме, будучи частиною Творіння, є живим у ньому як вічно рухомий ткацький верстат Божий, то він би відразу онімів від сорому і приголомшений визнав, що в його словах прихована самовпевненість. Спокійна величність і впевненість, які він споглядає, змусять його впасти в пил, прохаючи вибачення. Яким же малим уявляв він свого Бога! І яку ґрандіозну Велич знайшов він у Його Діяннях. Йому стане зрозуміло, що у своїх найвищих земних поняттях він лише намагався принизити Бога, применшити досконалість Великого Діяння у марних зусиллях втиснути її в дріб’язкову звуженість, створену виплеканим інтелектом, який повік не здатен піднятися над простором і часом. Людина не має права забувати, що вона перебуває в Діянні Божому, сама є частиною Діяння, і тому також підлягає його Законам.

Проте це Діяння охоплює не тільки видимі земними очима явища, але й Ефірноречовинний світ, на який припадає більша частина справжнього людського буття та людської діяльности. Певні земні життя становлять лише малу частину цього буття, однак це завжди важливі поворотні пункти.

Земне народження повсякчас утворює лише започаткування особливого відрізку сукупного буття людини, але в жодному разі не є його початком у цілому.

Коли людина як така розпочинає свій шлях у Творінні, то вона ще вільна, не зв’язана нитками долі, які лише потім протягуються в Ефірноречовинний світ, дорогою міцнішаючи за допомогою сили притягання подібного роду, перетинаючись, переплітаючись з іншими та зворотно впливаючи на виробника, з яким вони завжди зв’язані і таким чином приносять з собою долю або карму. Прояви одночасно зворотно плинних ниток зливаються, внаслідок чого на початку яскраво виражені барви отримують різноманітні відтінки і формують нові комбіновані картини* (Доповідь № 6 «Доля»). Окремі нитки утворюють шлях зворотної дії доти, доки у внутрішній сутності виробника зникне остання точка опори для подібного роду; тобто, якщо цей шлях більше не утримується доглянутим, ці нитки більше не можуть триматися, більше не в змозі за щось зачепитися і, мов зів’яле листя, мають відпасти від нього, байдуже, зло це чи добро.

Отже, при обранні рішення кожна нитка долі за допомогою вольового акту ефірноречовинно формує дію, тягнеться назовні, але, незважаючи на це, закріплюється на виробникові і утворює надійний шлях до подібного роду, не лише зміцнюючи його, але водночас і від нього одержує зміцнення, яке тим же шляхом повертається до вихідного пункту. У цьому закладена допомога, яка надходить до тих, хто прагне добра, як це й провіщено, або ж обставина, що «зло мусить невтомно породжувати зло»* (Доповідь № 30 «Людина та її вільна воля»).

Ці біжучі нитки, до яких людина щодня прив’язує нові, приносять їй зворотні дії, її долю, яку вона сама для себе створює та їй підлягає. Будь-яка сваволя при цьому виключена, отже, і будь-яка несправедливість. Карма, яку людина несе з собою, і яка здається однобічним приреченням, насправді є лише безумовним наслідком її минулого настільки, наскільки воно ще не звільнилося у взаємодії.

Справжній початок буття людини завжди добрий, а в багатьох випадках і кінець, за винятком тих, які самих себе згубили, щойно спершу за своїм власним рішенням подали руку злу, яке потім остаточно затягло їх до загибелі. Мінливість долі завжди прихована у перехідному проміжку під час внутрішнього становлення та дозрівання.

Отже, людина сама формує своє майбутнє життя. Вона пряде нитки і визначає колір та візерунок вбрання, що буде витканий для неї на ткацькому верстаті Божому згідно із Законом Взаємодії.

Часто далеко позаду лежать причини, які визначально діють на обставини, за яких народжується душа; як і час, під впливом якого дитина входить у земний світ, щоби протягом її земних мандрів він безперервно впливав на неї, аби досягти необхідного для розв’язання, згладжування, відпадання карми та дальшого поступу саме для цієї душі.

Але й це не відбувається однобічно тільки для дитини, навпаки, нитки самочинно прядуться так, що і в земному закладається взаємодія. Батьки дають дитині саме те, чого вона потребує для свого дальшого розвитку, так само дитина повертає батькам посіяне ними, будь то добро або зло; бо до подальшого розвитку і до злету, звісно, належить і звільнення від зла шляхом його зживання, внаслідок чого воно розпізнається і відштовхується. А слушну нагоду для цього завжди надасть взаємодія. Без неї людина б ніколи не змогла по-справжньому звільнитися від минулого. Отже, в Законах Взаємодії, як великий Дар Милости, закладений шлях до свободи, до сходження. Тому про покарання взагалі не може бути й мови. Покарання – неправильне слово, бо саме в ньому прихована наймогутніша Любов, Рука Творця, простягнута для прощення та звільнення.

Прихід людини на Землю складається із зачаття, інкарнації та народження. Інкарнація це по суті входження людини в земне буття* (Доповідь № 7 «Створення людини»).

Тисячоразові переплетіння ниток, що беруть участь у визначенні інкарнації. Але й у цих подіях у Творінні до найтонших відтінків завжди проявляється справедливість, яка чинить вплив і сприяє просуванню вперед усіх учасників.

У зв’язку з цим народження дитини стає ще більш святим, важливим та дорогоцінним, ніж це прийнято вважати загалом. Адже одночасно і дитині, і батькам, і навіть можливим братам і сестрам та іншим людям, які вступають у контакт з дитиною, з її входженням у земний світ надається нова особлива Милість Творця – усі вони отримують нагоду в будь-який спосіб просунутися вперед. Унаслідок необхідности майбутнього догляду за хворим, важких турбот або горя батькам може випасти нагода для духовного зростання; це може стати ліками, простим засобом для досягнення певної мети або ж справжньою спокутою старої провини, зрештою, навіть спокутуванням наперед карми, що загрожує зараз. Досить часто відбувається так, що вже при започаткованому доброму волінні людини її власна тяжка хвороба, яка згідно із Законом Взаємодії мусить її саму уразити як карма, завдяки доброму волінню з милости спокутується наперед у зв’язку з добровільно обраним рішенням про самовідданий догляд за іншою людиною або за власною дитиною. Справжнє спокутування може настати тільки у відчутті, в повному переживанні. При здійсненні справжнього сповненого Любови догляду, переживання часто бувають сильніші, ніж від власної хвороби. Вони глибші у тривозі, у болю під час хвороби дитини або когось іншого, якого ми щиро вважаємо своїм улюбленим ближнім. Така ж глибока й радість від його одужання. І ці сильні переживання накладають свої глибокі відбитки у відчутті, в духовній людині, формуючи її таким чином іншою і відрізаючи у цьому перетворенні ті нитки долі, які інакше мали б ще уразити її. Внаслідок цього відрізання чи відпадання нитки, як натягнута гума, відскакують назад до протилежного боку, до подібних їм ефірноречовинних центрів, до яких вони відтепер однобічно прив’язані силою притягання. Тому будь-який подальший вплив на перетворену людину виключений, оскільки шляху для зв’язку з нею немає.

Є тисячі способів спокутування у цій формі, якщо людина добровільно і охоче бере на себе якийсь обов’язок у ставленні до інших з любови або з родинного співчуття.

Ісус у своїх притчах навів найкращі приклади цього. Також у своїй Нагорній Проповіді та всіх інших промовах він цілком чітко вказав на добрі наслідки такого виконання. Він завжди говорив при цьому про «ближнього» і показував найкращий шлях до спокути карми та до сходження у найпростішій, найжиттєвішій формі. «Люби ближнього свого як себе самого» – закликав він і тим надавав ключ до усякого сходження. При цьому не обов’язково йдеться про хворобу. Дитина, необхідний догляд за нею та її виховання у природний спосіб надають так багато можливостей, що все, що вони в собі приховують, можна розглядати взагалі тільки як спокуту. І тому дитина приносить благословення, незалежно від того, як вона народжується та розвивається!

Те, що потрібне батькам, потрібне братам та сестрам і всім тим, хто багато контактує з дитиною. Вони також завдяки новому мешканцю Землі мають можливості одержати здобуток шляхом позбавлення від поганих якостей та схожих властивостей у піклуванні, у терпінні, у турботливій допомозі найрізноманітнішого роду.

Але й самій дитині випадає чимала допомога. Завдяки народженню кожному надається можливість пройти величезний відрізок шляху вгору! Якщо цього не відбувається, то винний в цьому він сам. Тобто він цього не хотів. Тому кожне народження треба розглядати як милостивий Дарунок Бога, що нарівно розподіляється на всіх.

А хто сам, не маючи дітей, приймає до себе чужих, тому благословення не зменшується, а тільки більшає завдяки вчинку приймання, якщо він здійснюється заради дитини, а не для власного задоволення.

При звичайному інкарнуванні сила притягання духовної споріднености, яка співпрацює у взаємодії, відіграє провідну роль. Якості, які розглядають як успадковані, насправді не є такими, а зводяться винятково до цієї сили притягання. Вони не мають нічого духовного від успадкованого матір’ю чи батьком, оскільки дитина так само завершена людина для себе, як і вони самі, вона лише несе в собі подібні роди, завдяки чому і відчуває себе притягнутою.

Втім не тільки ця сила притягання подібного роду діє вирішально при інкарнації, але є ще й інші біжучі нитки долі, до яких прив’язана душа, що тим часом інкарнується, і, можливо, ними в який-небудь спосіб з’єднується з родичами сім’ї, в яку вона приведена. Усе це співпрацює, притягує і, врешті-решт, призводить до інкарнації.

Але інакше складається, якщо душа приймає на себе добровільну місію* (завдання), щоб допомогти певним земним людям або щоби взяти участь у наданні допомоги всьому людству. Тоді душа приймає наперед, як бажане, все те, що спіткає її на Землі, внаслідок чого також не можна говорити про несправедливість. А нагорода очікує на неї в майбутній взаємодії, якщо все виконано у самовідданій Любові, яка, втім, не питає про нагороду. У сім’ях, у яких є спадкові хвороби, інкарнуються душі, яким завдяки взаємодії ці хвороби потрібні для спокути, очищення або для просування вперед.

Ведучі та підтримувальні нитки взагалі не допускають неправильної, тобто несправедливої інкарнації. Вони виключають будь-яку помилку в цьому. Це було б спробою плисти проти течії, яка з залізною невблаганною силою плине своїм упорядкованим руслом і будь-який опір від самого початку неможливий, тож взагалі не дійде навіть до спроби. Але якщо точно дотримуватися її властивостей, то вона принесе тільки благословіння.

І всього цього дотримуються при добровільних інкарнаціях, коли хвороби добровільно приймаються для досягнення визначеної мети. Якщо, наприклад, батько або мати за провину отримали хворобу, яка настала лише через недодержання природних Законів, які вимагають безумовного піклування в підтриманні здоровим довіреного тіла, то біль від того, що ця хвороба знову з’явилася і в дитини, вже несе в собі спокуту, яка призводить до очищення, якщо тільки цей біль відчутий по-справжньому.

Поодинокі приклади наводити не варто, оскільки кожне окреме народження внаслідок багаторазово переплетених ниток долі виявляє нову, відмінну від інших картину, і навіть кожний подібний рід у своєму змішуванні до найтонших відтінків взаємодії проявляється в тисячоразових варіаціях.

Лише один простий приклад. Мати свого сина любить настільки, що будь-якими засобами перешкоджає його одруженню, аби він її не покинув. Вона повсякчас прив’язує його до себе. Ця любов хибна, суто егоїстична, навіть якщо мати, на її думку, пропонує все, щоб влаштувати земне життя сина якомога прекрасніше. Своєю егоїстичною любов’ю вона неправедно втручається у життя свого сина. Істинна Любов ніколи не думає про себе, а завжди тільки про благо улюбленого ближнього і діє згідно з нею, навіть коли це пов’язано із самозреченням. Час матері настане, коли вона піде з життя. Син залишиться сам. Для нього вже занадто пізно підходити до здійснення своїх бажань з радісним піднесенням, притаманним юності. Незважаючи на все, він при цьому щось здобуває, бо завдяки здійсненому зреченню дещо приводить у дію. Це щось схоже з його попереднього буття, разом з тим він одночасно уникає внутрішньої самотности в шлюбі, якби одружився, або будь-що інше. За таких обставин він одержить тільки здобуток. Але мати переселилася зі своєю егоїстичною любов’ю. Тому сила притягання духовного подібного роду притягує її до людей зі схожими властивостями, бо в них вона знаходить можливість зближення, щоб у житті відчуттів таких людей відчути маленьку частину своєї власної пристрасти, коли вони свою егоїстичну любов проявляють стосовно інших. Через це вона залишається прив’язаною до землі. Якщо серед людей, поблизу яких вона повсякчас перебуває, відбувається зачаття, то внаслідок цього зв’язування себе духовним прикуттям вона інкарнується. Тоді становище змінюється. Тепер, як дитина, від таких якостей батька або матері вона мусить терпіти те саме, що колись від неї довелося терпіти її дитині. Вона не може покинути батьківський дім, незважаючи на своє бажання та сприятливі випадки. Таким чином провина спокутується, бо завдяки переживанням таких якостей на собі самій вона розпізнає їх як неправильні і звільняється від них.

Унаслідок зв’язку з груборечовинним тілом, тобто інкарнації, на очі кожної людини накладається пов’язка, яка заважає їй побачити своє попереднє буття. Як і всі події у Творінні, це лише на користь людині. У цьому знову ж закладена Мудрість і Любов Творця. Якби кожен точно пам’ятав своє минуле буття, то у своєму новому земному житті, стоячи збоку, він би залишився лише спокійним спостерігачем, гадаючи таким чином досягти поступу або щось спокутувати. Але саме тому для нього не було б тоді жодного просування вперед, проте виникла б набагато більша небезпека сповзання донизу. Земне життя треба по-справжньому переживати, якщо воно має мету. Тільки те, що внутрішньо в усій висоті і глибині прожито, тобто відчуте, стає своїм власним. Якби людина від самого початку завжди чітко знала точний напрям, корисний для неї, то вона б ні на що не зважувалася, не обирала б рішень. Через це знову вона не зможе здобути жодної сили і жодної самостійности, які їй безумовно потрібні. А так будь-яку ситуацію свого земного життя вона сприймає реальніше. Будь-що справді пережите закарбовує глибокий відбиток у відчутті, в нетлінному, яке людина бере з собою у свої мандри, як свою власність, як частину її самої, сформувавши нове згідно з враженнями. І пережите, як витриманий екстракт, лишається здобутком її земного буття! До пережитого не належить усе вивчене, а лише те з нього, що завдяки переживанню стало власним. Увесь зайвий непотріб вивченого, на що так багато людей пожертвувало усе своє земне буття, лишається позаду, як полова. Через це кожна мить життя ніколи не може бути сприйнята досить серйозно, щоб відчутне життєве тепло пульсувало крізь думки, слова та дії, аби не опускати їх до порожніх звичок.

Новонароджена дитина внаслідок накладеної на її очі пов’язки здається зовсім необізнаною і тому помилково розглядається, як безневинна. При цьому вона часто приносить з собою величезну карму, яка пропонує сприятливі випадки для спокутування попередніх помилкових шляхів у зживанні. Карма у приреченні – це лише необхідний наслідок подій. При місії наявне добровільне приймання карми, щоб досягти земного розуміння і земної зрілости у здійсненні місії, якщо тільки це не належить до самої місії.

Тому людині треба припинити нарікати на несправедливість при народженні, а з вдячністю підвести очі до Творця, який з кожним окремим народженням дарує лише нові Милості.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт