У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


15. Таємниця народження

Коли люди кажуть, що в природі обставин народження лежить велика несправедливість, то вони не знають, що чинять!

З величезним завзяттям один стверджує: «Якщо є справедливість, то як може дитина бути від народження обтяжена успадкованою хворобою! Безневинна дитина мусить розплачуватися за гріхи разом із батьками!»

Інший: «Одна дитина народжується в багатстві, інша в гіркій бідності та скруті. При цьому не може бути жодної віри у справедливість».

Або: «Припустимо, батьки повинні отримати покарання, то це несправедливо, що воно відбудеться як хвороба і смерть дитини. Адже дитина мусить при цьому безневинно страждати».

Такі й схожі висловлювання тисячами кружляють посеред людства. Навіть серйозні шукачі часом сушать собі голову над ними.

Простим поясненням: «Божі дороги годі збагнути, вони всі просувають до кращого», – не позбутися прагнення знайти відповідь на запитання «чому?». Хто згоден цим задовольнитися, той мусить тупо скоритися йому або кожну допитливу думку відразу придушити, як неправильну.

Так чинити не бажано! За допомогою запитань знаходять правильний шлях. Тупоумство чи насильницьке придушення нагадує лише рабство. Але ж Бог не хоче рабів! Він хоче не тупоумної покірности, а вільного, свідомого погляду вгору. Його прекрасні мудрі Установлення не потребують містичних покровів темряви, однак вони лише виграють у своїй піднесеній недоторканній величі й досконалості, коли вільно постають перед нами! Незмінні та непідкупні, в розміреному спокої та впевненості безупинно виконують вони свою вічну роботу. Їх не хвилює ані гнів чи вдячність людей, ані їхня необізнаність, проте вони повертають кожній особі – до найтонших нюансів – дозрілими плодами те, що вона сама посіяла.

«Божі млини мелють повільно, але впевнено», – так влучно говорить народна мудрість про це прядіння безумовної взаємодії в усьому Творінні, непорушні Закони якого несуть у собі та виконують Божу Справедливість. Вона плине, тече й струменить, і ллється на всіх людей, байдуже, хочуть вони цього чи ні, підкоряються їй чи виявляють спротив. Вони мусять прийняти її як справедливе покарання та прощення або як винагороду в піднесенні.

Якби буркотун або скептик зміг хоча б однораз кинути погляд на пронизані й підтримані строгим Духом етерноречовинні хвилі та прядіння, що перетинають, охоплюють усе Творіння, що самі як частина Творіння є живими в ньому, як вічно рухомий ткацький верстат Божий, то він би відразу онімів від сорому і приголомшений визнав, що в його словах прихована гординя. Спокійна величність і впевненість, які він побачить, змусять його впасти ниць, вимолюючи прощення. Яким же малим уявляв він свого Бога! І яку ґрандіозну Велич знайшов він у Його Діяннях. Він побачить тоді, що у своїх найвищих земних уявленнях він лише намагався принизити Бога, применшити досконалість великого Діяння в марних зусиллях втиснути її в дріб’язкову звуженість, створену виплеканим інтелектом, який повік не здатен піднятися над простором і часом. Людина не має права забувати, що вона перебуває в Діянні Божому, сама є частиною Діяння, і, отже, також безумовно підвладна Законам цього Діяння.

Діяння ж охоплює не лише видимі земним очам речі, але й Етерноречовинний світ, на який припадає більша частина справжнього людського буття та людської діяльности. Окремі земні життя становлять лише малу частину цього буття, однак це завжди важливі поворотні пункти.

Земне народження повсякчас являє собою лише започаткування особливого відрізку у всьому бутті людини, але в жодному разі не є його початком узагалі.

Коли людина як така розпочинає свій шлях у Творінні, то вона ще вільна, не зв’язана нитками долі, які лише потім протягуються в Етерноречовинний світ, дорогою міцніючи завдяки силі притягання спорідненого, перетинаючись, переплітаючись із іншими та зворотно впливаючи на призвідника, з яким вони завжди пов’язані і таким чином приносять із собою долю або карму. Прояви одночасно зворотно плинних ниток тоді зливаються, внаслідок чого спершу яскраво виражені барви отримують різноманітні відтінки і формують нові комбіновані картини* (Доповідь №6 «Доля»). Окремі нитки утворюють шлях зворотної дії доти, доки у внутрішній сутності призвідника не зникне остання точка опори для спорідненого; отже, цей шлях більше не є доглянутим і свіжим, тому ці нитки більше не можуть триматися, більше неспроможні за щось зачепитися і, всихаючи, змушені відпасти від нього, байдуже, зло це чи добро.

Кожна нитка долі, отже, завдяки вольовому акту при обранні рішення для дії етерноречовинно сформована, тягнеться назовні, однак, попри це, закріплюється на призвідникові та утворює надійний шлях до спорідненостей, не лише зміцнюючи їх, але водночас і від них отримуючи силу, яка тим самим шляхом повертається до вихідного пункту. У цій події закладено допомогу, що надходить до тих, хто прагне добра, як це й провіщено, або ж обставину, що «зло мусить невтомно породжувати зло»* ( Доповідь №30 «Людина та її вільна воля»).

Кожній людині ці біжучі нитки, до яких вона щодня прив’язує нові, приносять зворотні дії, її долю, яку вона сама для себе створює та якій підвладна. Будь-яку сваволю при цьому виключено, а отже, й будь-яку несправедливість. Карма, яку людина несе з собою, і яка здається одностороннім приреченням, насправді є лише безумовним наслідком її минулого настільки, наскільки воно ще не звільнилося у взаємодії.

Справжній початок буття людини завжди добрий, а для багатьох – також і кінець, за винятком тих, котрі самі себе привели до згуби, оскільки вони спершу, за власним рішенням подали руку злу, яке потім остаточно затягло їх до загибелі. Мінливість долі завжди знаходиться в часовому проміжку, який є періодом внутрішнього становлення та дозрівання.

Людина формує сама, отже, всякчас своє майбутнє життя. Вона пряде нитки і цим визначає колір та візерунок убрання, що буде виткане для неї на Божому ткацькому верстаті в Законі Взаємодії.

Далеко позаду лежать часто причини, що визначають обставини, за яких народжується душа, так само і час, під впливом якого дитина входить у земний світ, щоб він потім протягом її земних мандрів безупинно впливав на неї і досяг того, що потрібно для розв’язання, згладжування, відпадання карми та дальшого розвою саме цієї душі.

Однак і це не відбувається одноcторонньо лише для дитини, навпаки, нитки самочинно в’яжуться так, що і в земному закладається взаємодія. Батьки дають дитині саме те, чого вона потребує для свого дальшого розвитку, так само дитина повертає батькам те, що вони посіяли, чи то добро, чи зло; адже до подальшого розвитку і до піднесення, звісно, належить і звільнення від зла шляхом зживання його як такого, внаслідок чого воно розпізнається і відштовхується. А слушну нагоду для цього всякчас надає взаємодія. Без неї людина ніколи б не змогла по-справжньому звільнитися від минулого. Отже, в Законах Взаємодії, як великий дар милости, закладений шлях до свободи або до сходження. А тому про покарання взагалі не може бути й мови. Покарання – це неправильне слово, адже саме в ньому закладено наймогутнішу Любов, руку Творця, простягнену для прощення та звільнення.

Прихід людини на Землю складається із зачаття, інкарнації та народження. Інкарнація – це, по суті, входження людини в земне буття* (Доповідь №7 «Створення людини»).

Тисячоразові переплетіння ниток беруть участь у визначенні інкарнації. Однак і в цих подіях Творіння завжди до найтонших відтінків вершиться справедливість, яка здійснює вплив і спонукає до руху вперед при цьому всіх учасників.

З огляду на це, народження дитини стає ще більш святим, важливим і дорогоцінним, ніж це вважається загальноприйнятим. Адже одночасно і дитині, й батькам, і навіть можливим братам і сестрам та іншим людям, які вступають у контакт із дитиною, з її входженням у земний світ надається нова особлива милість Творця, оскільки всі вони при цьому отримують нагоду якимось чином просунутися вперед. Батькам може випасти нагода для духовного зростання через необхідність майбутнього догляду за хворим, важких турбот або горя; це може стати ліками, простим засобом для досягнення певної мети або ж справжньою спокутою колишньої провини, чи, зрештою, навіть дочасним звільненням від навислої карми. Адже буває дуже часто так, що вже при появі у людини доброго воління її власна тяжка хвороба, яка, згідно із Законом Взаємодії, мусить її саму вразити як карма, спокутується наперед як милість за її добре воління добровільно обрати рішення про самовідданий догляд за чужою або за власною дитиною. Справжнє спокутування може збутися тільки у відчутті, в повному переживанні. При здійсненні справжнього сповненого любови догляду, переживання часто бувають сильніші, ніж від власної хвороби. Вони глибші у тривозі, в болю під час хвороби дитини або когось іншого, кого ми справді вважаємо своїм любим ближнім. Так само велика й радість від його одужання. І тільки ці глибокі переживання надовго залишають свої сліди у відчуттях, у духовній людині, формуючи її таким чином іншою і відрізаючи у цьому перетворенні ті нитки долі, які без цього мали б ще вразити її. Внаслідок цього відрізання чи відпадання нитки, як натягнута гума, відскакують назад – у протилежний бік, до споріднених із ними етерноречовинних місць зібрання, до яких вони відтепер односторонньо прив’язані силою притягання. Відтак будь-який подальший вплив на перетворену людину неможливий, оскільки для цього бракує з’єднувального шляху.

Тож є тисячі варіантів спокутування в такій формі, якщо людина добровільно й охоче бере на себе якийсь обов’язок стосовно інших із любови або з любови до ближнього.

Ісус у своїх притчах навів найкращі приклади цього. Так само у своїй Нагірній Проповіді та всіх інших промовах він цілком чітко вказав на добрі наслідки такого виконання його слів. Він говорив при цьому завжди про «ближнього» й показував найкращий шлях до спокутування карми та до сходження у найпростішій, найжиттєвішій формі. «Люби ближнього свого, як себе самого», – закликав він і цим давав ключ до воріт усього сходження. При цьому не обов’язково мало йтися про хворобу. Діти, необхідний догляд за ними та їх виховання у природний спосіб надають так багато можливостей, що все, що вони в собі несуть, взагалі можна розглядати тільки як спокуту. І тому діти приносять благословіння, незалежно від того, як вони народжуються та розвиваються!

Те, що потрібне батькам, потрібне також братам і сестрам, і всім тим, хто багато контактує з дітьми. А ще завдяки новому мешканцеві Землі вони мають можливість отримати користь від того, аби принаймні постаратися звільнитися від поганих властивостей характеру або схожих речей, терпляче і турботливо надаючи найрізноманітнішу допомогу.

Самій дитині це допомагає, однак, не менше. Кожному при народженні надається можливість пройти величезний відрізок шляху вгору! Де цього не сталося, там він сам винен у цьому. Очевидно, він цього не хотів. Тому кожне народження треба розглядати як милостивий дарунок Бога, що нарівно розподіляється між усіма. А тому, хто, не маючи власних дітей, приймає до себе чужу дитину, благословіння не зменшується, а навпаки, ще побільшується завдяки вчинку приймання, якщо він здійснюється заради дитини, а не для власного задоволення.

При звичайному інкарнуванні сила притягання духовно спорідненого, яка співпрацює у взаємодії, відіграє провідну роль. Риси характеру, які вважають успадкованими, насправді не успадковані, а зводяться лише до цієї сили притягання. Немає нічого духовно успадкованого від матері чи батька, оскільки дитина так само завершена для себе людина, як і вони самі, – вона лише несе в собі спорідненості, завдяки яким відчуває себе притягнутою.

Однак не лише ця сила притягання спорідненого при інкарнуванні є вирішальною – треба сказати ще й про інші біжучі нитки долі, до яких прив’язана інкарнована душа, і якими, можливо, певним чином з’єднується із членами родини, в яку її приведено. Усе це співпрацює, притягує і зрештою приводить до інкарнації.

По-іншому ж складається, якщо душа бере на себе добровільну місію* (завдання), щоб або допомогти певним земним людям, або взяти участь у наданні допомоги всьому людству. Тоді душа також наперед перебирає як бажане все, що спіткає її на Землі, і, отже, тут так само не можна говорити про несправедливість. І за це внаслідок взаємодії вона отримає винагороду, якщо все виконано в самовідданій любові, яка, знову ж таки, не вимагає нагороди. У сім’ях, де є спадкові хвороби, інкарнуються душі, яким унаслідок взаємодії ці хвороби потрібні для спокути, очищення або для просування вперед.

Ведучі та підтримуючі нитки взагалі не допускають неправильної, тобто несправедливої інкарнації. Вони виключають будь-яку помилку в цьому. Адже це було би спробою пливти проти потоку, який із залізною невблаганною силою тече своїм упорядкованим руслом і будь-який опір від самого початку неможливий, тож не варто навіть пробувати. А за пильного врахування його особливостей він принесе тільки благословіння.

І все це дотримується також при добровільних інкарнаціях, коли хвороби добровільно приймаються для досягнення визначеної мети. Якщо, скажімо, батько чи мати за провину отримали хворобу, що настала лише через недотримання природних законів, які вимагають безумовного піклування про збереження здоровим довіреного тіла, то біль від того, що ця хвороба знову з’явилася і в дитини, вже несе в собі спокуту, яка приводить до очищення, якщо цей біль відчуто по-справжньому.

Окремі приклади наводити тут немає потреби, оскільки кожне осібне народження внаслідок багаторазового переплетення ниток долі являє нову, відмінну від інших картину, і навіть кожна спорідненість через взаємодію у змішуванні найтонших відтінків мусить проявлятися в тисячоразових зміненнях.

Лише один простий приклад: мати настільки любить свого сина, що всіма засобами перешкоджає його одруженню, щоб він не пішов від неї. Вона повсякчас прив’язує його до себе. Ця любов несправжня, чисто егоїстична, корислива, навіть якщо мати, на її думку, віддає все, щоб улаштувати земне життя сина якомога прекрасніше. Своєю егоїстичною любов’ю вона неправедно втрутилася в життя свого сина. Істинна Любов ніколи не думає про себе, навпаки, завжди тільки про благо любого ближнього, і діє у згоді з ним, навіть аж до самозречення. Година матері настане, коли її покличуть в інший світ. Син залишиться сам. Для нього вже запізно розпочинати здійснення своїх бажань із радісним піднесенням, притаманним юності. Та попри все, він при цьому щось здобуває, бо завдяки здійсненому самозреченню від дечого звільняється. Це може бути щось споріднене з його попереднього буття, при цьому водночас він уникає внутрішньої самотности в шлюбі, яка би спіткала його при одруженні, або щось інше. За таких обставин він отримає тільки здобуток для себе. Мати ж переселилася разом зі своєю егоїстичною любов’ю. Сила притягання духовних спорідненостей притягує її тому непереборно до людей зі схожими властивостями, адже в них вона знаходить можливість зближення, щоб у житті відчуттів таких людей відчути маленьку частку власної пристрасти, коли вони свою егоїстичну любов проявляють стосовно інших. Через це вона залишається прив’язаною до Землі. Якщо серед людей, поблизу яких вона повсякчас перебуває, відбувається зачаття, то внаслідок цього сковування себе духовним взаэмозв’язком вона інкарнується. Тоді становище змінюється. Тепер вона, як дитина, мусить через таку властивість батька чи матері терпіти те саме, що колись від неї довелося терпіти її дитині. Вона не може покинути батьківський дім, попри своє бажання та сприятливі нагоди. Таким чином провина спокутується, щойно, переживши на собі вплив таких властивостей характеру, вона усвідомить їх як неправильні і завдяки цьому звільниться від них.

Унаслідок з’єднання з груборечовинним тілом, тобто інкарнації, кожній людині накладається пов’язка, яка заважає їй бачити своє попереднє буття. А це, як і всі події у Творінні, людині лише на користь. У цьому, знову ж таки, закладено Мудрість і Любов Творця. Якби кожен точно пам’ятав своє минуле буття, то в новому земному житті, стоячи збоку, він би залишався лише спокійним спостерігачем, переконаний, що в такий спосіб досягне поступу або щось спокутує, що також означає поступ. Однак саме через це для нього не було б тоді жодного просування вперед, а, навпаки, виникла б значно більша небезпека сповзання донизу. Земне життя треба по-справжньому переживати, якщо воно має мету. Тільки те, що внутрішньо прожито – з усіма злетами й падіннями, – тобто відчуто, стає власним. Якби людина від самого початку чітко знала, який напрям для неї корисний, їй би не треба було нічого зважувати, нічого вирішувати. Через це, знов-таки, вона не змогла б набути ні сили, ні самостійности, які їй, безумовно, потрібні. За наявних же умов кожну ситуацію свого земного життя вона сприймає реальніше. Все по-справжньому пережите закарбовує відбиток глибоко у відчутті, в нетлінному, яке людина бере з собою в мандри як своє власне, як частину її самої, сформовану завдяки новим враженням. Однак тільки по-справжньому пережите, – все інше згасає із земною смертю. Пережите ж, як витриманий екстракт, залишається здобутком її земного буття! До пережитого належить не все вивчене. А тільки те з нього, що завдяки переживанню стало особистим. Увесь зайвий непотріб вивченого, на який так багато людей жертвують усе своє земне буття, лишається позаду, як полова. Тому кожну мить життя потрібно сприймати достатньо серйозно, щоби потужне життєве тепло струменіло крізь думки, слова та дії, аби вони ніколи не опускалися до порожніх звичок.

Новонароджена дитина через накладену при інкарнуванні пов’язку видається зовсім необізнаною і тому помилково вважається безневинною. При цьому вона часто приносить із собою величезну карму, яка надає їй можливості для спокутування колишніх хибних шляхів, коли вони проявляються сповна. Карма у приреченні є лише необхідним наслідком уже вчиненого. При здійсненні місії карма приймається добровільно, щоб цим досягти земного розуміння і земної зрілости для виконання місії, якщо це не є частиною самої місії.

Тому людина повинна не нарікати на несправедливість при народженні, а з вдячністю підвести очі до Творця, який із кожним окремим народженням дарує лише нові милості!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт