У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


20. Страшний Суд

Всесвіт! Коли людина вживає це слово, вона часто промовляє його бездумно, не маючи уявлення, яким цей названий нею Всесвіт, власне, є. А багато тих, хто намагається собі уявити при цьому щось визначене, бачить у дуcі незліченні небесні тіла найрізноманітнішої будови та величини, розташовані в сонячних системах, що впорядковано рухаються своїми орбітами у Всесвіті. Вони знають, що можна спостерігати все більше й більше нових небесних тіл, створивши точніші та далекозоріші інструменти. Пересічна людина задовольняється тоді словом «нескінченний», при цьому вводячи себе в оману хибним уявленням.

Всесвіт не є нескінченний. Він є Творінням, тобто Діянням Творця. Це Діяння як і кожне діяння, перебуває поруч із Творцем і як таке є обмеженим.

Так звані прогресивні часто пишаються тим, що досягли пізнання, що Бог присутній в усьому Творінні, в кожній квітці, в кожному камені, що рушійні сили природи є Бог, тобто все непізнаване, що можна відчути, але насправді неможливо осягнути. Постійно діюча Прасила, Джерело Сили, яке вічно самооновлюється в розвитку, безсутнісне Прасвітло. Вони вважають себе надзвичайно просунутими в усвідомленні того, що Бога можна знайти всюди, зустріти Його всюди як всепроникну рушійну Силу, спрямовану завжди до однієї мети – подальшого руху до вдосконалення.

Це, одначе, лише в певному розумінні правильно. Ми зустрічаємо в усьому Творінні тільки Його Волю, а з нею Його Дух, Його Силу. Він Сам пробуває далеко над Творінням. Це Творіння як Його Діяння, як вираження Його Воління вже з моменту виникнення було прив’язане до незмінних Законів становлення і розпаду, бо те, що ми називаємо Законами природи, є Творча Воля Божа, яка внаслідок свого впливу повсякчас формує і розкладає світи. Ця Творча Воля єдина в усьому Творінні, до якого належать Етерноречовинний і Груборечовинний світи як одне ціле. І це сукупне Творіння, як Діяння, не лише обмежене, як і кожне діяння, але також і минуще! Безумовна та непохитна єдність Празаконів, тобто Праволі, забезпечує те, що в найдрібніших епізодах груборечовинної Землі завжди все відбувається точно так, як мусить відбуватися в будь-якому явищі, отже, також у найвеличніших подіях усього Творіння, як і в самому Створенні.

Строга форма Праволі безпосередня й проста. Однораз пізнавши, ми легко знайдемо її в усьому. Заплутаність та незбагненність досить багатьох подій полягає лише в багаторазових переплетіннях обхідних і бокових шляхів, створених різноманітним волінням людей.

Діяння Бога, Всесвіт, отже, як Творіння, в усьому підпорядковується незмінним і досконалим Божественним Законам, виникло з них і тому є обмеженим.

Художник, наприклад, також присутній у своєму творі, розкривається в ньому, та однак як особа перебуває поруч із ним. Твір обмежений та минущий, майстерність же художника залишається незмінною. Художник, тобто автор твору, може знищити свій твір, у якому закладено його воління, але його самого це не зачепить. Він, попри це, завжди залишається художником. Ми впізнаємо і знаходимо художника в його творі, він стає близький для нас, потреби ж бачити його особисто в нас немає. Ми маємо його твори, в них міститься його воління, що впливає на нас; він у них постає перед нами, а жити, проте, може далеко від нас – сам по собі.

Художник, який творить самостійно, та його твір дають слабке відображення відносин між Творінням і Творцем.

Вічним і без кінця, тобто нескінченним, є тільки кругообіг Творіння в неспинному становленні, розпаді та новотворенні.

У цьому розвитку подій виконуються також усі Одкровення та Обітування. Врешті-решт у ньому для Землі здійсниться і «Страшний Суд»!

Страшний, тобто Останній, Суд, настане однораз для кожного небесного тіла, але це відбудеться не водночас у всьому Творінні.

Ця подія необхідна у тій частині Творіння, котра в своєму кругообігу досягає точки, в якій мусить розпочатися її розпад, щоб на дальшому шляху знову відродитися.

Цим вічним кругообігом є не обіг Землі та інших зірок навколо своїх сонць, а те велике, ґрандіозне коло, що його, знову ж таки, повинні обійти всі сонячні системи, які водночас здійснюють у собі окремо ще cвої власні рухи.

Точку, в якій має розпочатися розкладання кожного небесного тіла, точно встановлено знов-таки на основі логіки природних Законів. Це цілком визначене місце, в якому мусить проявитися процес розпаду незалежно від стану відповідного небесного тіла та його мешканців. Невтримно підганяє кругообіг кожне небесне тіло до неї, невідкладно настане година розпаду, що, як і для всього у Творінні, насправді означає лише зміну, можливість дальшого розвитку. Тоді настає година «або – або» для кожної людини. Або вона піднесеться до Світла, якщо прагне духовного, або залишиться прикутою до Речовинности, в якій застрягне, якщо за своїм переконанням вважає цінним лише матеріяльне. У такому разі в закономірному наслідку власного воління вона не зможе піднятися з Речовинности і буде потім втягнута з нею в розпад на останньому відрізку шляху. Тоді це – духовна смерть! Рівнозначна стиранню зі сторінок Книги Життя. Ця сама по собі цілком природна подія називається також вічним прокляттям, бо втягнута таким чином у розпад людина «мусить припинити своє буття» – вона розсіється і змішається в прасім’я разом із духовними силами, накопиченими нею ще до розкладання. Ніколи вона вже не зможе стати «особистістю». Це найстрашніше, що може спіткати людину. Її визнано «відкинутим каменем», який не годиться для духовної будівлі і тому мусить бути розмелений.

Це відділення духу від матерії, що відбувається на основі цілком природних подій та Законів, і є так званий «Страшний Суд», пов’язаний із великими переворотами та перетвореннями.

Те, що цей розпад відбудеться не за один земний день, напевне, для кожного є легко зрозумілим, оскільки у світових подіях тисяча років – як один день.

Але ми перебуваємо саме на початку цього відрізка часу. Земля тепер наближається до точки, в якій вона відхилиться від попереднього шляху, що також груборечовинно мусить бути дуже відчутно. Тоді розпочнеться серед усіх людей виразніший поділ, підготовлений уже останнім часом, який, однак, досі виявлявся лише «в думках та переконаннях».

Кожна година земного буття тепер є тому ціннішою, ніж будь-коли. Той, хто серйозно шукає та хоче вчитися, нехай, доклавши всіх зусиль, виривається від низьких думок, які змушують його бути прикутим до земного. Інакше він наразиться на небезпеку застрягнути в Речовинності та разом із нею бути затягнутим в остаточний розпад. До Світла спрямовані ж будуть поступово звільнятися від Речовинности і врешті-решт піднімуться до батьківщини всього духовного.

Тоді цілковито завершиться розрив між Світлом і темрявою та здійсниться Суд.

«Всесвіт», тобто все Творіння, при цьому не загине, але небесні тіла буде затягнуто в процес розпаду лише тоді, коли у своєму обігові вони досягнуть точки, в якій має розпочатися їхній розпад і також поділ, який йому передує. Цей початок для Землі вже приведено в дію, все незабаром рушить уперед гігантськими кроками.

Звершення прорветься внаслідок природного впливу Божественних Законів, які споконвіку закладені у Творінні, які спричинили виникнення самого Творіння, а також сьогодні несуть і в майбутньому непохитно нестимуть Волю Творця. У вічному кругообігу виникають невпинні створення, сіяння, дозрівання, жнива та розчинення, щоб у зміні поєднання зі свіжими силами знову набути інших форм, поспішаючи назустріч наступному кругообігу.

Біля цього кругообігу Творіння можна уявити собі величезну воронку або величезну безодню етерноречовинного походження, з якої невтримним потоком повсякчас виливається прасім’я, що в обертальних рухах прагне нового сполучення та розвитку. Точно так само, як це вже знає та правильно змальовує наука. Щільні туманності, стаючи груборечовинними, формуються внаслідок тертя та поєднання, а з них завдяки непорушним Законам у безумовній послідовності небесні тіла знову групуються в сонячні системи і, обертаючись у самих собі, повинні всі разом рухатися великим кругообігом, який є вічним. Як у рослинному, тваринному чи людському організмі з сім’я виникають видимі земному оку розвиток, формування, дозрівання й жнива або руйнація, після чого настає перетворення, розкладання для подальшого розвитку, точно так відбувається й у великих світових подіях. Груборечовинні видимі небесні тіла, що ведуть із собою значно більше етерноречовинне, тобто невидиме земному оку, оточення, підлягають у своєму вічному обігові тим самим подіям, оскільки в них діють ті самі Закони.

Наявність прасім’я не може заперечити навіть найфанатичніший скептик, і все-таки воно недоступне земному оку, тому що є іншоречовинним, «потойбічним». Назвемо його спокійно знову ж таки етерноречовинним.

Також неважко зрозуміти, що, природно, спочатку створений із нього світ так само етерноречовинний і земним очам недоступний. Лише потім, пізніше, звідти вже вивільяючи грубіший осад, поступово формується залежний від Етерноречовинного Груборечовинний світ зі своїми груборечовинними тілами, і це тільки відкривається від найменших початків земним очам та всім призначеним для цього груборечовинним допоміжним засобам. Чи йдеться про молекули, електрони, чи про щось інше, воно завжди належить до найгрубішого осаду Етерноречовинного світу, який значно раніше вже мав свої готові форми і своє життя.

Не інакше відбувається з оболонкою справжньої людини в її духовній природі – про неї саму я ще скажу далі. У мандрах через різноманітні світи вона мусить мати вбрання, покриття, шкаралупу, тіло чи інструмент – байдуже, як цю оболонку хочуть назвати – завжди зі спорідненої речовини відповідного оточення, до якого вона входить, аби користуватися нею як захистом і як необхідним допоміжним засобом, якщо вона хоче мати можливість бути дієвою безпосередньо в ньому. Оскільки Груборечовинний світ походить і залежить від Етерноречовинного світу, то звідси й витікають зворотні впливи всіх подій у Груборечовинному світі на Етерноречовинний світ.

Це велике етерноречовинне оточення, утворене з прасімені, рухається вічним кругообігом і буде зрештою зі зворотного боку всмоктане у згадану вже величезну воронку, де відбувається розкладання, щоб на іншому боці бути виверженим як прасім’я до нового кругообігу. Як відбувається діяльність серця й кровообігу, так само й воронка – це наче серце в кругообігу Творіння. Процес розкладання вражає, отже, сукупне Творіння, а також його етерноречовинну частину, оскільки все речовинне знову розпадається на прасім’я, щоб утворитися заново. Ніде не зустрінемо при цьому сваволі, навпаки – все розвивається за самозрозумілою послідовністю Празаконів, які не залишають іншого шляху. У визначеному пункті великого кругообігу настає тому для всього створеного грубо- чи етерноречовинного мить, коли процес розкладання самостійно готується всередині створеного і нарешті проривається назовні.

Цей Етерноречовинний світ нині є проміжним місцеперебуванням для тих, хто відійшов від земного, так званим Потойбіччям. Він тісно пов’язаний із Груборечовинним світом, який йому належить і з яким він є одним цілим. У мить відходу людина зі своїм етерноречовинним тілом, яке вона несе разом із груборечовинним, входить у споріднене з нею етерноречовинне оточення Груборечовинного світу, залишаючи в ньому груборечовинне тіло. Цей Етерноречовинний світ, Потойбіччя, належачи до Творіння, підвладний тим самим Законам неспинного розвитку і розкладання. З настанням розпаду знову ж таки цілком природним шляхом відбувається відділення духовного від речовинного. Залежно від духовного стану людини як у Груборечовинному, так і в Етерноречовинному світі духовна людина, її справжнє «Я», мусить або рухатися вгору, або залишатися прикутим до Речовинности. Серйозне прагнення до Істини та Світла зробить кожного, завдяки його пов’язаній із цим зміні, духовно чистішим і, отже, світлішим; тож ця обставина, природно, буде його все більше й більше від’єднувати від щільної речовинности і, відповідно до його чистоти і легкости, мусить спрямувати до Висот. Хто ж через свої переконання вірить лише в речовинність, той утримує себе прив’язаним до речовинности і залишається до неї прикутим, через що не може піднестися вгору. Як наслідок самостійного рішення кожної особи відбувається роз’єднання між спрямованими до Світла і зв’язаними темрявою, згідно із сущим природним Законом Духовного Тяжіння.

Це роз’єднання і є Страшний Суд!

Отже, зрозуміло, що для можливостей розвитку тих, хто відійшов від земного, в процесі очищення в так званому потойбічному світі однораз також настане справжній кінець. Останнє рішення! Люди в обох світах є або настільки шляхетними, що можуть піднестися до Обителі Світла, або залишаться зв’язаними своєю ницістю за власним волінням і через це зрештою будуть ввергнуті у «вічне прокляття», що означає, разом із речовинністю, від якої не зможуть звільнитися, їх тягтиме до розкладання, вони зазнають розкладання болючого – і з тим припинять своє існування як особистості. Вони розвіються за вітром як полова, розпорошаться і таким чином їх буде викреслено із золотої Книги Життя!

Цей так званий Страшний Суд, що означає Останній Суд, отже, також є подією, що відбувається під впливом Законів, які несуть Творіння, в цілком природний спосіб, тож по-іншому й не може бути. Людина і тут отримує завжди лише плоди того, що сама побажала, тобто що вона спричинила своїм переконанням.

Знання того, що все, що відбувається у Творінні, здійснюється згідно з найсуворішою закономірністю, що провідну нитку для людських доль завжди визначають лише вони самі за їхнім бажанням та волінням, і що Творець, спостерігаючи, не втручається, щоб нагородити чи покарати, не зменшує Величі Творця, а лише дає підставу для ще більш піднесеного уявлення про Нього. Велич полягає в Досконалості Його Діяння, і це змушує до сповненого благоговіння погляду, оскільки найвеличніша Любов та найнепідкупніша Справедливість мусять бути однаково притаманні як для найґрандіознішої, так і для найдрібнішої події без різниці. Великою є також людина, постаючи як такою в Творінні, як господар власної долі! Вона спроможна з власної волі піднятися з Діяння, при цьому сприяючи його вищому розкриттю, або ж потягти його донизу та заплутатися в ньому, тож вона ніколи не звільниться і разом із ним наблизиться до розкладання, перебуваючи в Груборечовинному чи Етерноречовинному світі. Отож звільніться від усіх пут ницих почуттів, бо настає високий час! Година надходить, коли термін для цього скінчиться! Пробудіть у собі поривання до чистого, істинного, шляхетного! —

Далеко над вічним кругообігом Творіння висить наче вінець, в центрі якого – «Блакитний Острів», поля блаженних духів, які очистилися і яким уже дозволено перебувати в Обителі Світла! Цей Острів відокремлено від Всесвіту. Він тому не здійснює кругообігу, але, попри свою висоту, утворює над рухом Творіння опору та центр духовних сил, які звідти виходять. Це Острів, на вершині якого височіє достославне місто із золотими вулицями – небесний Єрусалим. Тут ніщо більше не підвладне змінам. Не треба вже боятись і Страшного Суду. Для тих, хто може тут перебувати, це є «батьківщина». А наостанок – як найвище на цьому Блакитному Острові – стоїть недосяжний для стоп непокликаних... Замок Ґраля, який так часто згадується в поезіях!

Овіяний леґендами, як мета томління незліченних, стоїть він там у Світлі Найвищої Слави, зберігаючи Святу Посудину, символ* (знак) Чистої Любови Всемогутнього – Ґраль!

Її Хоронителями покликані бути найчистіші духи, котрі стоять якнайближче до Трону Всевишнього. Вони є носителі Божественної Любови в її найчистішій формі, яка є суттєво іншою, ніж уявлялася людьми на Землі, попри це, вони переживають її щодня і щогодини. Цей Замок є Воротами перед сходами Трону Всевишнього. Ніхто не спроможний підійти до сходів, якщо він не пройшов крізь Замок Ґраля. Сувора варта перед золотими Воротами строга та невблаганна – щоб зберегти недоторканною Чистоту Ґраля, завдяки чому він може випромінювати благословіння на всіх шукачів.

Завдяки Одкровенням звістка про Замок від Блакитного Острова зійшла багатьма щаблями довгого шляху вниз через Етерноречовинний світ, доки нарешті за допомогою найглибшого натхнення деяких поетів проникла до людей груборечовинної Землі. Від сходинки до сходинки далі передаючись униз, істинне зазнало при цьому різноманітних мимовільних спотворень, тож останнє відтворення змогло залишити лише багаторазово затьмарений відблиск, що й стало причиною багатьох помилок.

Якщо з якоїсь частини великого Творіння, що перебуває у тяжкій біді й стражданні, здіймаються палкі благання до Творця, то буде послано одного зі Служителів Посудини, щоб він, як Носитель цієї Любови своїм втручанням допоміг у духовній скруті. Те, що витає лише як сказання і леґенда в Діянні Творіння, проявляється тоді у Творінні живим! Такі місії здійснюються, однак, не часто. Щоразу вони супроводжуються докорінними перемінами, великими переворотами. Тисячоліття лежать здебільшого між ними. Ці Посланці приносять Світло та Істину заблудлим, мир тим, хто в розпачі, своїм Посланням простягають усім шукачам руку, збирають усіх віруючих, щоб надати їм нової мужности й нової сили і крізь усю темряву вивести до Світла.

Вони приходять лише заради тих, хто жадає допомоги від Світла, але не заради насмішників і самовпевнених. Найближчий прихід такого Посланця Ґраля для всіх шукачів є знаком примусом зібратися на силі до добра, шляхетности, бо він нагадує про неминучий Суд, що як Страшний Суд мусить настати одного дня. Блажен той, хто тоді через обмежене розуміння вже не залишиться прив’язаним до речовинности, – аби він зміг піднестися до Світла!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт