У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


21. Боротьба

Про гостре протистояння двох світоглядів досі не могло бути й мови. Отже, боротьба, – це невдало підібраний термін на означення того, що насправді відбувається між людьми інтелекту і серйозними шукачами Істини. Усе, що досі відбувалося, – це односторонні нападки людей інтелекту, що їх кожен спокійний спостерігач мав сприймати як вражаюче необґрунтовані, а часто й смішні. Проти всіх, хто прагне чисто духовно розвинутися вище, стоять напоготові знущання, вороже ставлення та найсерйозніші переслідування, навіть якщо вони зберігають стриманість. Завжди знаходяться деякі, хто намагається, глузуючи, або й силоміць, тягнути таких спрямованих угору назад і стягувати вниз до тупої дрімоти або лицемірства мас. Багато хто змушений при цьому стати справжнім мучеником, бо не лише великий натовп, але й земна влада стоїть на боці людей інтелекту. Те, що вони можуть дати, виражено вже чітко словом «інтелект». Це є звужене обмеження спроможности осягнення чисто земним, тобто наймізернішою частиною справжнього буття.

Що це не може дати нічого досконалого, взагалі нічого доброго людству, буття якого головним чином пролягає крізь частини, замкнені самими людьми інтелекту, легко зрозуміти. Особливо, якщо при цьому зауважити, що саме мізерне земне життя повинне стати важливим поворотним пунктом для всього буття і що воно тягне за собою рішуче втручання в інші частини, абсолютно незбагненні для людей інтелекту. Відповідальність людей інтелекту, які й так уже впали занадто низько, через це колосально зростає; вона тиснутиме тяжким гнітом, сприятиме їхньому щодалі швидшому рухові назустріч обраній меті, примусить їх нарешті спожити плоди того, на захист чого вони висловлювалися так наполегливо і самовпевнено.

Під людьми інтелекту слід розуміти тих, хто беззастережно підкорився своєму власному інтелектові. Вони, як не дивно. протягом тисячоліть вважають, що мають безумовне право нав’язувати свої обмежені переконання за допомогою закону і влади тим, хто бажає жити у згоді з іншими переконаннями. Ця абсолютно нелогічна самовпевненість полягає знов-таки лише у вузькій спроможності осягнення людей інтелекту, яка вище піднятися не здатна. Саме обмеженість приносить їм так звану найвищу точку осягнення, внаслідок чого така зарозумілість мусить перетворитися на гординю, бо вони вірять, що справді зійшли на останню вершину. Для них самих це так і є, оскільки наближається межа, яку вони не можуть переступити.

Їхні нападки на шукачів Істини свідчать, одначе, дуже часто про незрозумілу ненависть, при ближчому ж розгляді чітко помітний батіг, яким темрява розмахує позаду них. Зрідка за такого ворожого ставлення можна знайти ознаки чесного воління, що могло б хоч якось виправдати їхню часто нечувану за характером і проявами поведінку. Здебільшого це сліпа нестримна лють, позбавлена всякої справжньої логіки. Розглянемо ці нападки спокійно. Як рідко при цьому трапляється стаття, зміст якої свідчить про спробу справді об’єктивно підійти до промов або творів шукача Істини.

Абсолютно вражаюча беззмістовна низькопробність нападок завжди саме тим примітна, що вони ніколи чисто об’єктивними не бувають! Завжди це приховане або відверте заплямування особи шукача Істини. Це робить лише той, хто об’єктивно нічого заперечити не здатен. Шукач Істини або Приноситель Істини пропонує адже не себе особисто, а приносить те, що він говорить.

Слово треба перевіряти, а не особу! Те, що повсякчас спочатку намагаються оцінити особу, а потім зважують, чи можна слухати її слова, є звичкою людей інтелекту. Вони у своїй вузькій обмеженості спроможности осягнення потребують такої зовнішньої опори, тому що змушені вчепитися за щось зовнішнє, аби не заплутатися. Адже саме ця порожня будівля, яку вони споруджують, є непридатною для людей, великою перешкодою для руху вперед. Якби вони мали внутрішню міцну опору, то змушені були б факт спростовувати фактом, не зачіпаючи при цьому особистостей. На це вони, однак, не спроможні. І навіть навмисно уникають, бо відчувають або почасти знають, що на організованому турнірі їх буде швидко вибито із сідла. Часто вживане іронічне вказування на «проповідників-аматорів» або на «аматорське тлумачення» виявляє таку смішну самовпевненість, що кожна серйозна людина відразу відчує: «Тут знадобився щит, аби судомно приховати порожнечу. Власну пустоту прикрити дешевою вивіскою!»

Незграбна стратегія, яка не здатна протриматися довго. Вона зводиться до того, щоб шукачів Істини, які можуть стати незручними, в очах ближніх від самого початку виставити людьми «нижчого ґатунку», якщо не вдається їх висміяти або принаймні зарахувати до категорії «халтурників», аби їх не сприймали серйозно. У такий спосіб хочуть уникнути того, щоб взагалі хто-небудь серйозно ставився до слів. Приводом для такого способу дій є, однак, не турбота про те, щоби ближні, зважаючи на хибні вчення, втрималися на внутрішньому сходженні, а, навпаки, невизначений страх втратити вплив і через це бути змушеними самим вникати глибше, ніж досі, та змінити багато чого з того, що досі мало вважатися недоторканним і було зручним.

Саме це часте вказування на «аматорів», цей дивний зверхній погляд на тих, хто завдяки своєму посиленому і непідвладному жодним впливам відчуттю стоїть до Істини значно ближче, хто закостенілими формами інтелекту не збудував собі мури, виявляє слабкість, небезпека якої не може прослизнути повз увагу кожного мислячого. Хто тримається таких поглядів, той від самого початку ніяк не може бути непідвладним жодним впливам учителем та керівником, бо він із усім цим стоїть від Бога та Його Діяльности значно далі, ніж будь-хто інший. Знання про розвиток релігій зі всіма помилками та вадами не приводить людей ближче до їхнього Бога, так само інтелектуальне тлумачення Біблії або інших цінних писань різних релігій. Інтелект є і залишається зв’язаним у просторі та часі, тобто зв’язаним земним, тоді як Божество і, відповідно, пізнання Бога та Його Волі підносяться над простором і часом та всім минущим і тому ніколи не можуть бути осягнуті вузько обмеженим інтелектом. З цієї простої причини інтелект призначено не для того, аби внести ясність у питання про вічні цінності. Це адже суперечило б саме собі. І тому той, хто в цих речах хизується університетською освіченістю, хто хоче на непідвладних впливам людей дивитися зверхньо, сам виявляє цим свою неспроможність та обмеженість. Мислячі люди відразу відчують однобічність і будуть берегтися того, хто в такий спосіб закликає до обережности!

Тільки покликані можуть бути істинними вчителями. Покликані – це ті, хто несе в собі здатність. Ці здатності, проте, не потребують вищої освіти, а лише вібрацій витонченої здібности відчуття, спроможного піднестися над простором і часом, тобто над межею осягнення земного інтелекту.

Крім того, кожна внутрішньо вільна людина завжди оцінюватиме факт або вчення за тим, що воно приносить, а не за тим, хто його приносить. Останнє є свідченням духовної бідности перевіряльника, гіршої за яку не буває. Золото є золото, байдуже, чи воно в руці князя, чи жебрака.

Цей незаперечний факт, одначе, саме в головних цінностях духовної людини вперто намагаються переглянути і змінити. Саморозуміло, так само безуспішно, як і з золотом. Бо ті, хто по-справжньому серйозно шукає, не дозволять вплинути на себе такими відхиляннями, які не дають змоги перевірити сам факт. Ті ж, хто внаслідок цього піддається впливу на себе, ще не дозріли до сприйняття Істини – вона не для них.

Однак недалеко година, коли мусить розпочатися боротьба, якої досі бракувало. Односторонність закінчується, настає рішучий контрнаступ, який зруйнує будь-яку фальшиву самовпевненість.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт