У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


28. Отче наш

Є лише небагато людей, які намагаються усвідомити, чого вони, власне, хочуть, коли промовляють молитву «Отче наш». Ще менше тих, хто справді знає, що є змістом фраз, які вони читають напам’ять. Читати напам’ять, мабуть, єдино правильне визначення події, яку людина в цьому випадку називає молитвою.

Хто себе щодо цього ретельно перевірить, той мусить це підтвердити, бо інакше визнає, що усе своє життя проводить так само… поверхово, що він не здатен і ніколи не був здатен на глибокі думки. На цій Землі ще достатньо тих, хто самих себе, напевно, вважає серйозними, але інші, хоч би й хотіли, серйозно сприймати їх не можуть.

Саме початок цієї молитви вже здавна відчували хибно, хоч і в різний спосіб. Люди, які намагаються серйозно сприймати цю молитву, тобто підходять до неї з певним добрим волінням, перед цими серйозними словами чи водночас з ними мають у собі якесь піднесене почуття захищености буття, душевне заспокоєння! І це почуття залишається у них панівним ще кілька секунд після прохання.

Це пояснює дві речі. По-перше, що молільник свою серйозність може втримати тільки з першими словами, внаслідок чого вони і викликали це почуття в ньому, і по-друге, що саме виникнення цього почуття і доводить, наскільки він далекий від осягнення того, що мовить.

Виразно засвідчує він у цьому свою нездатність триматися глибоких думок або ж свою поверховість, бо інакше з наступними словами відразу мусило б виникнути інше почуття, відповідаючи зміненому змісту слів, якщо тільки вони у ньому справді ожили.

Тобто в ньому залишається те, що пробудили лише перші слова. А якби він сприйняв правильний зміст та істинне значення слів, то вони мусили б викликати в ньому зовсім інше відчуття, але не почуття приємної захищености буття.

Самовпевнені люди знов-таки у слові «Отче» вбачають підтвердження того, що вони прямо походять від Бога і тому за правильного розвитку, зрештою, самі можуть стати Божественними, а наразі, безумовно, вже несуть у собі Божественне. І так серед людей стосовно цієї фрази є ще багато помилок. Але більшість вважає її просто зверненням у молитві, окликом! При цьому їм треба найменше думати. І відповідно вона бездумно і промовляється, незважаючи на те, що саме в оклик Бога треба вкладати весь запал, на який взагалі спроможна людська душа.

Але не це сказано першою фразою і не повинно бути сказано, проте Син Божий вклав у вибір слів одночасно роз’яснення або вказівку, в який спосіб людська душа має підходити до молитви, якою вона може і мусить стояти перед своїм Богом, якщо хоче знайти відгук на свою молитву. Він говорить точно, які властивості вона повинна мати цієї миті, як її стан має набути чистого відчуття, коли вона своє прохання хоче покласти на сходи Трону Божого.

Отже, вся молитва поділяється на три частини. Перша частина – це цілковите самопринесення, самовіддавання душі своєму Богові. Вона, образно кажучи, розчахується перед Ним, перш ніж підійти з проханням, засвідчує перед тим власне чисте воління. Син Божий хоче цим зрозуміло викласти, яке відчуття може утворити єдину основу для наближення до Бога! Тому, як велика священна обітниця, на початку стоять слова: «Отче наш, що єси на небі!». Зважте, що молитва не рівнозначна проханню! Інакше не було б молитви вдячности, в якій немає жодного прохання! Молитися не означає просити. Вже у цьому молитва «Отче наш» досі була недооцінена через погану звичку людини ніколи не ставати перед Богом, якщо вона нічого від Нього не очікує або навіть не вимагає, тому що в очікуванні вже лежить вимога. І людина фактично до того ж завжди очікує на щось, цього вона не може заперечити! Хай навіть, загалом висловлюючись, це буде лише невиразне почуття одержати колись у майбутньому місце на небі. Людина не знає тріумфальної вдячности у радісній насолоді від наданого їй свідомого буття бажаної і з повним правом очікуваної Богом співучасти у великому Творінні на благо свого оточення! Адже вона навіть і не здогадується, що саме в цьому і тільки в цьому її справжнє власне благо та поступ, її сходження.

Але на такій бажаній Богом основі і стоїть насправді молитва «Отче наш». Іншого взагалі не міг дати Син Божий, який бажав людині тільки блага, що єдино полягає у правильному дотриманні та здійсненні Божої Волі!

Тобто надана ним молитва менше всього є молитвою-проханням, навпаки – це велика всеосяжна обітниця людини, в якій вона припадає до ніг свого Бога! Ісус дав її своїм учням, які тоді готові були жити в чистому поклонінні Богу, служити Господу своїм життям у Творінні і в цьому служінні поважати Його Святу Волю!

Людина мусить добре і ґрунтовно обміркувати, чи сміє вона взагалі наважуватися вживати і промовляти цю молитву, мусить себе серйозно перевірити, чи не намагається вона, можливо, обманути свого Бога!

Вступні фрази досить зрозуміло застерігають, що кожен повинен себе перевірити, чи справді він такий, як у ній говорить! Чи наважується він таким чином без фальші постати перед Божим Троном!

Але якщо ви переживете перші три фрази молитви у собі, то вони приведуть вас до сходів Трону Божого. Вони – шлях для цього, якщо в душі вони стали переживанням! Жоден інший туди не приводить. А цей приведе безперечно! Однак за неспроможности переживання цих фраз жодне прохання від вас надійти не здатне.

Це повинен бути відданий, проте радісний вигук, якщо ви наважуєтеся сказати: «Отче наш, що єси на небі!».

У цьому вигукові закладене ваше щире запевнення: «Я віддаю Тобі, о Боже, все Отецьке право наді мною, якому я по-дитячому слухняно скоряюся! Цим визнаю я також Твою Премудрість, Боже, в усьому, що має Твоє визначення, і прошу, розпоряджайся мною так, як батько має розпоряджатися своїми дітьми! Тут я, Господи, щоб слухати Тебе і по-дитячому скорятися Тобі!».

Друга фраза: «Хай святиться Ім’я Твоє!». Вона є запевненням молящої душі у тому, наскільки вона серйозна в усьому, що наважується промовляти до Бога. Що її сповнене відчуття перебуває у кожному слові та думці і через поверховість вона не зловживатиме Ім’ям Божим! Тому що Ім’я Боже надто святе для неї! Подумайте, ви, молільники, що ви цим урочисто обіцяєте! Якщо ви цілком чесними хочете бути перед собою, то мусите визнати, що ви, люди, Богу досі саме цим у лице брехали, бо ніколи не були настільки серйозними у молитві, як Син Божий, припускаючи таке, вклав у ці слова як умову!

Третя фраза: «Хай прийде Царство Твоє!» – знов-таки не прохання, а лише подальша урочиста обіцянка! Запевнення у тому, що за сприяння людської душі на Землі все стане таким же, як і в Царстві Божому! Тому і слова: «Хай прийде Царство Твоє!». Що означає: ми, люди, хочемо тут, на Землі, так далеко розвинутися, щоб Твоє досконале Царство могло поширитися аж досюди! Ґрунт має бути підготовлений нами для того, щоб усе жило тільки в Твоїй Святій Волі, тобто, щоби Твої Закони Творіння виконувалися так, як і в Твоєму Царстві, Духовному Царстві, де перебувають дозрілі та вільні від усякої провини і тягаря духи, які живуть служачи Волі Божій, бо тільки у безумовному виконанні цієї Волі, завдяки сущій у ній Досконалості, виникає добро. Тобто це запевнення у бажанні стати такими, щоб і Земля завдяки душі людській стала Царством здійснення Волі Божої!

Це запевнення завдяки наступній фразі стає ще сильнішим: «Хай буде Воля Твоя як на небі, так і на землі!» Це не лише проголошення готовности цілком прилаштуватися до Божественної Волі, але в ній є і обіцянка цікавитися цією Волею, прагнути до пізнання цієї Волі, бо доки людина Її правильно не пізнає, вона не спроможна згідно з Нею спрямуватися у своїх відчуттях, мисленні, мовленні та поведінці! Яка нечувана злочинна легковажність для кожної людини знову й знову це запевнення давати своєму Богові, тоді як насправді вона взагалі не турбується про те, якою є ця Воля Божа, міцно закріплена у Творінні. Адже людина бреше кожним словом молитви, коли наважується її промовляти! Таким чином вона постає перед Богом як лицемір та ошуканець! На старі провини накладає нові, і насамкінець почуватиметься ще гірше, коли ефірноречовинно у потойбічному світі вона зламається під цією ношею. Для правильного пізнання Божої Волі у неї було вже три нагоди! Перший раз завдяки Мойсею, який для цього був інспірований* (осяяний). Другий завдяки самому Синові Божому Ісусу, який у собі ніс Істину, і нині в третій, а отже, останній раз у Посланні Ґраля, яке знов-таки принесене безпосередньо з Істини. —

Тільки якщо ці фрази належно душею як попередня умова справді виконані, тоді вона може далі мовити:

«Хліб наш насущний дай нам сьогодні!» Це означає наступне: «Якщо я виконав те, в чому запевняв, то дозволь Твоїй Милості зійти на мою земну працю, щоб у турботах про мої груборечовинні потреби я завжди мав час жити згідно з Твоєю Волею!».

«І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим!» У цьому зосереджене знання про непідкупну справедливу взаємодію Духовних Законів, даних Волею Бога. Водночас це запевнення у повній довірі, бо прохання про прощення, тобто звільнення від провини, ґрунтується на виконанні людською душею попередньої умови власного прощення усіх несправедливостей, вчинених їй ближніми. Але хто на це здатен, хто своїм ближнім усе вже простив, той настільки у собі очищений, що він сам навмисно ніколи несправедливости не вчинить! Завдяки цьому він і перед Богом вільний від усілякої провини, оскільки там за несправедливість вважається лише все те, що було вчинено свідомо зі злим наміром. Тільки тоді це неправедно. У цьому полягає величезна відмінність від усіх виниклих з часом людських законів і людських уявлень.

Отже, і в цій фразі як основа ще раз міститься обіцянка кожної спрямованої до Світла душі своєму Богові. Роз’яснення свого істинного воління, для здійснення якого в молитві завдяки заглибленню і самопізнанню вона сподівається одержати збільшену силу, яка за правильного налаштування буде їй надана згідно із Законом Взаємодії.

«І не введи нас у спокусу!» Це хибне поняття, якщо людина під цими словами розуміє, що Бог вводить її в спокусу. Бог нікого не спокушає! У цьому випадку йдеться лише про сумнівний переказ, в якому невдало підібрано слово «спокуса». У правильному розумінні його слід долучити до таких понять як омани, відхилення, тобто хибно йти, хибно шукати шляхом назустріч Світлу. Це означає: «Не дозволь нам хибним шляхом ходити, хибно шукати, не дозволь нам час випробовувати! Марнувати, гаяти! Але втримай, якщо треба силоміць від цього, навіть якщо нас має спіткати біль і страждання». Цей зміст людина мусить уже вловити на слух після дальшої і безпосередньо належної до неї частини фрази з дослівним текстом: «Але визволи нас від лукавого!». Це «але» досить виразно вказує на їхню зв’язаність. Це рівнозначно змісту: дозволь нам розпізнати зло за всяку ціну, навіть ціною страждання. За допомогою твоєї взаємодії зроби нас здатними на це при кожній помилці. У розпізнанні міститься також звільнення для тих, у кого є на це добра воля!

На цьому закінчується друга частина розмови з Богом. Третя частина утворює закінчення: «Бо Твоє Царство і Сила і Слава навіки. Амінь!».

Як тріумфальне визнання захищености у Всемогутності Бога при здійсненні всього того, що душа як обітницю в молитві кладе Йому до ніг! —

Ця Сином Божим надана молитва має, отже, дві частини. Вступ до зближення з Богом і розмова. Насамкінець через Лютера надійшли слова тріумфальної переконаности у знанні про допомогу в усьому, що є у розмові, одержання сили для здійснення того, що душа урочисто обіцяє своєму Богові. І це здійснення повинне тоді піднести душу до Царства Бога, до країни вічної радости і Світла! Таким чином молитва «Отче наш», якщо її по-справжньому пережити, стає опорою і посохом для сходження в Духовне Царство!

Людина не повинна забувати, що у молитві вона, власне кажучи, лише має здобувати силу, щоби бути спроможною самій здійснити те, про що вона просить! Так повинна вона просити! І таке призначення має молитва, яку Син Божий дав своїм учням!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт