У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


29. Богошанування

Можна без перебільшення сказати, що людина взагалі ще не осягнула безумовного самозрозумілого для неї Богошанування, ще менше здійснювала його. Розберіть однораз Богошанування, як його проводили до сьогодні! Адже людина знає лише прохання або, краще сказати, випрошування! Лише подекуди, зрештою, трапляється однораз, що здіймається молитва вдячности, яка справді тече із серця. Одначе ці рідкісні винятки бувають лише тоді і там, де людина несподівано одержує цілком особливий дарунок, або коли раптом рятується від великої небезпеки. Несподіване й раптове спонукає її до того, якщо вона взагалі однораз піднесеться до молитви вдячности. Коли ж величезні дари незаслужено падають їй до рук, то вона ніколи або лише дуже зрідка подумає про подяку, якщо все відбувається в спокійний, природний спосіб. Коли їй та всім, кого вона любить, даровано незмінно вражаюче здоров’я і вона не має жодних земних турбот, то вона, мабуть, навряд чи піднесеться до серйозної молитви вдячности. Щоб викликати в собі сильніше почуття, людина, на жаль, потребує завжди цілком особливого поштовху. Добровільно за гарного самопочуття вона ніколи до цього себе не спонукає. Можливо, якось і десь вона щось схоже й промовить або ж піде до церкви, щоби при нагоді пробурмотіти молитву вдячности, але віддатися цьому всією своєю душею хоча б одну хвилину їй аж ніяк не спаде на думку. Тільки коли справжня скрута підступить до неї, отоді згадає вона дуже швидко, що є Дехто, хто здатен їй допомогти. Страх підганяє її до того, щоб нарешті якось пробубоніти молитву! Але й тоді це все-таки лише прохання, а нітрохи не шанування.

Такою є людина, яка ще й вважає себе доброю, називає себе віруючою! І навіть таких небагато на Землі! Гідні ж похвали – винятки!

Уявіть собі однораз цю жалюгідну картину! Якою вона видається за правильного розгляду вам, людям! Наскільки ж нікчемнішою така людина постає перед своїм Богом! Але так і є, на жаль, насправді! Ви можете ухилятись або викручуватись як завгодно, це залишиться фактом, щойно ви однораз спробуєте дійти до суті, відкинувши будь-яке прикрашання. І мусите все ж таки трохи знітитися при цьому, бо ні прохання, ні подяка не належать до шанування.

Шанування – це повага! Його не знайдете ви нині ж насправді на цій усій Землі! Придивіться хоча б до врочистостей і свят, які повинні справлятися во Славу Божу, де як виняток однораз відмовляються від прохань і випрошувань. Які ораторії!* (духовні твори) Пошукайте співаків, які співають у шануванні Бога! Подивіться на них, коли вони готуються до співу в залі чи церкві. Вони всі готові зробити що завгодно, щоб сподобатися людям. До Бога їм при цьому досить-таки байдуже. Саме до Нього, якому це й повинно бути присвячено! Погляньте на диригента! Він прагне оплесків, хоче показати людям, на що здатен.

Потім ідіть далі. Подивіться на горді будівлі, церкви, собори, котрі во Славу Бога стояти… повинні. Художник, архітектор, будівельник докладає зусиль тільки для досягнення земного визнання, кожне місто виблискує цими спорудами… во славу самого себе. Вони мусять навіть слугувати для приваблення чужоземців. Однак зовсім не для Богошанування, а для того, щоб у ці місця потекли гроші внаслідок пожвавленого в такий спосіб обігу! Лише жага до земної показности, хоч куди б ви поглянули! І все під приводом Богошанування!

Напевно, є ще подекуди люди, котрі в лісах, у горах турбуються про піднесення своєї душі, які при цьому навіть мимохідь згадують про Велич Створителя всієї краси навколо неї, однак як про того, хто знаходиться геть далеко на задньому плані. Душа при цьому підноситься, однак не в радісному злеті у височінь, а… врізнобіч, просто-таки в широчінь від задоволення та насолоди. Тож щось таке не можна плутати зі злетом у височінь. Це можна оцінити не інакше як задоволення гультяя від споглядання щедро накритого столу. Піднесення душі такого роду помилково вважають шануванням; воно ж залишається беззмістовним, мрійництвом, власним гарним самопочуванням, яке сприймають за вдячність Творцеві. Це чисто земна подія. Також багато залюблених у природу саме це замилування вважають за правильне Богошанування, гадаючи, що в цьому вони перевершили інших, хто не має можливости насолоджуватися красотами земних формоутворень. Це грубе фарисейство, яке має за основу лише гарне самопочуття. Імітація золота, позбавлена будь-якої цінности. Коли таким людям однораз доведеться відшукувати скарби своєї душі, щоби використати їх для свого сходження, то вони знайдуть скриньку в собі зовсім порожньою, тому що уявний скарб був лише замилуванням красою, нічим іншим. Не було в них істинного благоговіння перед Творцем. —

Істинне Богошанування виявляється не в мрійництві, не в бубонінні молитов, не у випрошуванні, стоянні навколішки, заламуванні рук, не в блаженному трепеті, а в радісній дії! У тріумфальному схваленні цього земного буття! Сповна відчуваючи кожну мить! Відчувати сповна – означає використовувати. Використовувати – значить своєю чергою… переживати! Однак не в марнуванні часу, що шкодить тілу й душі, не в іграх і танцях, яких прагне й потребує інтелект для врівноваження та спонукання своєї діяльности, а в погляді вгору до Світла та Його Воління, яке все у Творінні суще тільки підтримує, підносить, ушляхетнює!

Для цього ж основною умовою має бути точне знання Законів Бога у Творінні. Вони вказують людині, як вона повинна жити, якщо хоче бути здоровою тілом і душею, вказують точно шлях, який приведе до Духовного Царства, а також дадуть змогу чітко усвідомити, які страхіття неодмінно чекатимуть її, якщо вона опиратиметься цим Законам!

Оскільки Закони у Творінні, самочинні й живі, залізні й непорушні, діють із потужністю, проти якої людський дух цілком безсилий, то, власне, одне самозрозуміло, що це мусить бути найнагальнішою потребою кожної людини: сповна пізнати ці Закони, перед впливом котрих вона щоразу залишається справді беззахисною!

І все-таки це людство настільки обмежене, що намагається безтурботно пройти повз таку зрозумілу і просту необхідність, попри те, що чогось очевиднішого взагалі не існує! Людство, як відомо, ніколи не доходило до найпростіших думок. Кожна тварина в цьому, як не дивно, розумніша за людину. Вона прилаштовується до Творіння і отримує від нього підтримку, доки людина не намагається завадити їй у цьому. Людина ж хоче панувати над тим, чиїй незалежній дії вона повсякчас підвладна і підвладною залишатиметься. У своїй зарозумілості вона гадає, що вже опанувала сили, коли навчилася застосовувати лише малу частку випромінювань для своїх потреб або використовує дію повітря, води та вогню найменшою мірою! При цьому їй не спадає на думку, що заради такого порівняно мізерного практичного застосування вона мусила попередньо вчитися, спостерігати, щоб уже наявні властивості чи сили використати в повній згоді з їхньою природою! Вона мусить при цьому намагатися пристосуватись, якщо хоче добитися успіху! Вона, єдино сама! Це ніяке не панування, не підкорення, а, навпаки, пристосування до сущих Законів, узгодження з ними.

Людина мусила б зрештою при цьому зрозуміти, що тільки пристосування разом із попереднім навчанням може принести їй користь! Вона повинна з вдячністю за надані можливості рухатися далі. Але ж ні! Вона лише вихваляється і поводиться ще зухваліше, ніж до того. Саме там, де в служінні вона однораз скоряється Божественній Волі у Творінні і завдяки цьому відразу має очевидну користь, вона намагається по-дитинячому подати це так, ніби вона є переможцем! Переможцем природи! Безглузда позиція сягає вершини всілякої дурости, тому, що вона при цьому сліпо проходить повз справжню велич, бо за правильної позиції вона фактично була б переможцем… над собою і своїм марнославством, адже за послідовного висвітлення всіх відомих досягнень, вона, спершу навчаючись, схилялася перед уже наявним. Саме в цьому – запорука її успіху. Кожен винахідник, і в тім числі всі справді великі, пристосовували своє мислення та воління до сущих Законів природи. Усе, що їм опирається чи хоча б намагається чинити опір, розчавлюється, розмелюється, розбивається. Це просто неможливо, щоб воно коли-небудь змогло правомірно втілитися в життя.

Як із досвідом у малому, не інакше відбувається з усім буттям людини, не інакше – з нею самою!

Подорожуючи не лише крізь короткий земний час, а й крізь усе Творіння, вона, безумовно, потребує знання Законів, яким підлягає сукупне Творіння, а не лише найближче до кожної земної людини видиме оточення! Якщо вона їх не знає, то її буде затримано й зупинено, ушкоджено, відкинуто назад або зовсім розмелено, тому що через своє незнання вона не змогла прямувати разом із потоками сил цих Законів, а, навпаки, повелася настільки хибно, що вони мусять її притиснути донизу, замість того, щоби піднести вгору.

Дух людський виявляє себе не великим, гідним захоплення, а лише смішним, коли факти, які мусить щодня і всюди розпізнавати у впливі на себе, намагається вперто й засліплено відхилити, тоді як він повинен вирішально застосувати їх не лише у своїй діяльності та в усій техніці, а й для себе та своєї душі! У своєму земному бутті та діях він завжди має можливість бачити безумовну стійкість і схожість усіх основних впливів, якщо легковажно або навіть зловмисно не замикається в собі та не спить.

Щодо цього в сукупному Творінні немає жодного винятку, в тім числі й для людської душі! Вона мусить пристосуватися до Законів у Творінні, якщо хоче, щоб їхня дія сприяла їй! І на цю просту самозрозумілу вимогу людина досі найлегковажнішим чином зовсім не зважала.

Вона здавалася їй настільки простою, що саме через це мусила стати для неї занадто важкою для пізнання. І ця важкість із часом стала для неї взагалі нездоланною. Тож стоїть вона сьогодні перед руїною, перед душевним крахом, що мусить зруйнувати все споруджене нею!

Тільки одне може її врятувати: повне знання Законів Божих у Творінні. Це, одне-єдине, зможе зрушити її вперед, піднести вгору, а з нею і все, що вона спробує збудувати в майбутньому.

Не кажіть, що ви, як людські духи, не можете так легко пізнати Закони у Творінні, що важко відрізнити Істину від помилкового висновку. Це неправда! Хто так говорить, той, знову-таки, хоче цим лише прикрити млявість, яку приховує в собі, хоче лиш, аби не викрилась байдужість його душі, чи виправдатися перед самим собою для власного заспокоєння.

Але це йому нічого не дасть, бо кожного байдужого, кожного млявого буде відтепер відкинуто! Лише той, хто збере всю свою силу, щоб сповна застосувати її для здобування найпотрібнішого для своєї душі, може сподіватися на порятунок. Будь-яка половинчатість – усе одно що нічого. І кожне зволікання, відкладання є вже цілковитою втратою. У людства більше не залишилося часу, тому що воно вичікувало аж до моменту, який став останньою межею.

Самозрозуміло, що цього разу йому не так легко це зробити і також не так легко на це зважитись, оскільки через колишнє найбезтурботніше недбальство у цих речах воно позбавило себе будь-якої здатности взагалі повірити в глибоку серйозність необхідного остаточного рішення! І саме цей пункт є найбільшою слабкістю, яка спричинить неминуче падіння дуже багатьох!

Протягом тисячоліть було достатньо багато зроблено для роз’яснення вам Божої Волі або закономірностей у Творінні, принаймні настільки, наскільки ви потребуєте, щоб мати змогу піднестися до Світлих Висот, з яких ви спустилися, аби знову повернутися туди! Не за допомогою так званих земних наук, не за допомогою церков, а з допомогою слуг Божих, пророків давніх часів, як і, крім того, за допомогою потім Послання самого Сина Божого. Таким простим воно було вам надано, ви ж досі лише говорите про нього, проте ніколи серйозно не намагалися правильно його зрозуміти, а ще менше – у згоді з ним жити! Згідно з вашим млявим мисленням від вас вимагають занадто багато, попри те, що це ваш єдиний порятунок! Ви хочете врятуватися, не докладаючи при цьому жодних власних зусиль! Якщо ви замислитеся над цим, то змушені будете дійти того ж самого сумного висновку.

З кожного Божого Послання робили ви релігію! Для вашої зручности! І це було неправильно! Тому що для релігії ви відвели цілком особливий, підвищений щабель, осторонь повсякденної праці! І в цьому полягала найбільша помилка, яку ви могли зробити, бо поставили тим і Волю Божу осторонь повсякденного життя або, що те саме, поставили себе осторонь Волі Божої, замість того, щоб з’єднатися з Нею, визначити Їй місце серед життя і турбот ваших буднів! Ставши єдиними з Нею! Ви повинні кожне Послання Боже сприймати цілком природно і практично, мусите впроваджувати їх у вашу роботу, ваше мислення, у ваше все життя! Ви не маєте права робити з них щось відсторонене від себе, як це нині відбувається, до чого ви звертаєтеся як гість лише в години спокою! Коли ви на короткий час намагаєтеся віддатися каяттю або вдячності, відпочинку. Отже, це не стало для вас чимось самозрозумілим, не стало вашим власним, як їжа чи сон.

Зрозумійте ж нарешті правильно: ви повинні в цій Волі Божій жити, щоб орієнтуватися на всіх шляхах, які несуть для вас добро! Послання Божі – це дорогоцінні вказівки, яких ви потребуєте, без знання та дотримання яких пропадете! Ви тому не маєте права поміщати їх у скляну скриню, щоб як щось священне споглядати в блаженному трепеті лише в неділю або в скруті та страху прилинути до цього місця, щоб набратися від нього сили! Злощасні, ви Послання повинні не вшановувати, а використовувати! Повинні рішуче діяти не лише у святковому вбранні, а й твердою рукою в трудовому житті, яке ніколи нікого не ганьбить, не принижує, а, навпаки, кожного шанує! Коштовність на спітнілій та забрудненій землею мозолястій руці сяє значно чистіше, вище, ніж на пещених пальцях ледачого нероби, який марнує свій земний час лише на споглядання!

Кожне Послання Боже повинно вам було надаватися частинами, щоб стати частиною вас самих! Зміст же ви мусите постаратися осягнути правильно!

Ви не маєте права розглядати їх як щось відособлене, що лишається поза вами, до чого ви звикли підступати з боязкою стриманістю. Сприйміть Слово Боже в собі, аби кожен знав, як він має жити і йти, щоби потрапити в Царство Боже!

Задля цього пробудіться нарешті! Пізнайте Закони у Творінні. В цьому не допоможуть вам, одначе, ні земна тямовитість, ні невеликі знання як результат технічних спостережень – така мізерія недостатня для шляху, який повинна обрати ваша душа! Ви мусите свій погляд піднести над Землею далеко і розпізнати, куди веде вас шлях після цього земного буття, водночас із цим усвідомити, чому і з якою метою ви перебуваєте на цій Землі. І знову-таки саме те, як вам ведеться в цьому житті – бідні ви чи багаті, здорові чи хворі, в мирі чи в боротьбі, радості чи стражданні – ви пізнаєте причини та свою мету, і стане вам від цього радісно та легко, ви будете вдячні за переживання, які випали на вашу долю. Ви навчитеся не лише шанувати цінність окремих секунд, а, передусім, використовувати їх! Використовувати для сходження до сповненого радости буття, до великого чистого щастя!

А оскільки ви самі занадто вже заблукали, заплуталися, прийшло до вас колись як порятунок Послання Бога через Сина Божого – після того, як застереження через пророків не знайшли жодного відгуку. Послання Боже показало вам єдиний шлях до вашого порятунку з болота, що вже загрожувало вас задушити! Своїми притчами Син Божий намагався вивести вас на нього! Охочі вірити і шукачі сприйняли їх своїми вухами, однак далі цього не пішло. Вони не намагалися ніколи згідно з ними жити.

Релігія і повсякденне життя лишалися для вас усякчас різними речами. Ви стояли завжди лише поряд, замість того, щоби бути всередині! Роз’яснена у притчах дія Законів у Творінні залишилася для вас зовсім незрозумілою, тому що ви цього в них не шукали!

Нині ще раз у Посланні Ґраля подається рівнозначне тлумачення Законів для теперішнього часу в більш зрозумілій формі! Насправді це точно те саме, що Христос колись уже приніс у доречній для того часу формі. Він показав, як люди повинні думати, мовити, діяти, щоб духовно дозріваючи, підніматись у Творінні вгору! Більшого людство й не потребувало. Немає ні одної прогалини щодо цього в тодішньому Посланні. Послання Ґраля приносить нині точно те саме, тільки в сучасній формі.

Хто остаточно вирішив керуватися ним у думках, мовленні та поведінці, той виконує найчистіше Богошанування, бо воно полягає тільки в дії!

Той, хто слухняно дотримується Законів, чинить завжди правильно! Цим доводить він свою глибоку повагу до Мудрости Бога, скоряється радісно Його Волі, яка закладена в Законах. Він завдяки цьому під їхньою дією рухається вперед і стає захищений, вільний від усього страждання і підноситься в Царство світлого Духу, де в тріумфальному переживанні Премудрість Божа перед кожним постає без помутніння, і де Богошанування виникає в самому житті! Де кожен подих, кожне відчуття, кожна дія сповнені радісної вдячности й постійного задоволення. Із щастя народжується щастя, засівається щастя і тому пожинається щастя! Богошанування в житті та переживанні полягає єдино в дотриманні Божественних Законів. Тільки в цьому запорука щастя. Так повинно бути в прийдешньому Царстві, Тисячолітньому, яке зватиметься Царством Божим на Землі! Тож повинні всі послідовники Послання Ґраля стати світочами і дороговказами поміж людства.

Хто цього не може або не хоче, той знову не зрозумів Послання. Служіння Ґралю повинно бути істинним живим Богошануванням. А Богошанування є перше служіння Богові, яке існує не в зовнішніх речах, не лише проявляється зовні, але й у найсамотніші години живе в кожній людині, і виявляє себе в її мисленні та вчинках, як щось самозрозуміле.

Хто добровільно не хоче заявити про свою належність до цього, той не зможе пережити близький час Царства Божого, його буде знищено або ж усе-таки примушено до безумовної покори Божественною Силою і земною владою! На краще цілому людству, якому даровано знайти нарешті в цьому Царстві мир і щастя!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт