У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


30. Людина та її вільна воля

Щоб із цього питання надати закінчену картину, треба врахувати багато чого із зовні наявного, що більшою чи меншою мірою впливає на головний предмет!

Вільна воля! Це те, перед чим зупиняються в роздумі навіть видатні люди, бо відповідальність згідно із Законами справедливости, безумовно, вимагає попередньої можливости обрання вільного рішення.

Хоч куди подивись, звідусіль чуємо крик: «Як може бути вільна воля в людині, якщо насправді є провидіння, керування, визначеність, вплив зірок і карма* (доля)? Людину переставляють, обтесують, формують, незважаючи на те, хоче вона цього чи ні!».

Із запалом накидаються серйозні шукачі на все, що говорить про вільну волю, цілком правильно усвідомлюючи, що саме з цього питання конче потрібно одержати роз’яснення.

Доки людина помиляється, вона не спроможна мати правильну позицію, щоб ствердитися у великому Творінні такою, якою вона є насправді. Але якщо вона займає неправильну позицію до Творіння, то мусить залишитися у ньому заблудлим чужинцем, дає змогу себе переставляти, обтесувати, формувати, тому що її усвідомлення мети помилкове. Тож воно тоді стає іншим, і на основі природної послідовности людина зрештою стала такою, якою вона є сьогодні, але якою насправді не повинна бути!

Це її велика вада, якщо вона не знає, у чому, власне, полягає її вільна воля і як вона виявляє себе. Ця обставина свідчить також, що шлях до своєї вільної волі вона остаточно втратила, не знаючи більше, як її знайти.

Вихід на стежку розуміння зник під нанесеним летючим піском і більше його не розпізнати. Сліди замело. Невпевнено людина бігає по колу, себе до того ж знесилюючи, доки свіжий вітер зрештою знову розчистить шлях. Що при цьому насамперед увесь летючий пісок підхопиться вгору в шаленому вихорі і в провину ще може очі засліпити багатьом, які, мов голодні, і далі шукають стежину до шляху, звісно, це зрозуміло. З цієї причини кожен мусить проявити найбільшу обережність, щоб його погляд залишався ясним, доки розвіється остання піщинка цього летючого піску. Інакше може статися так, що він добре бачить шлях, та все ж легке затуманення очей і його нога ступить убік, він оступиться і впаде, занурюючись у глибину, хоча шлях уже був перед ним. —

Нерозуміння, яке люди вперто і завжди виявляють щодо справді наявної вільної волі, укорінюється переважно в неосягненні того, чим, власне кажучи, є вільна воля.

Хоча роз’яснення міститься вже у самій назві, але як і всюди, так і тут не помічають справді просте у промовистій простоті, проте шукають не там, де треба і через це жодним чином не можуть уявити собі, що ж таке вільна воля.

Під волею величезна кількість людей сьогодні розуміє певну насильницьку конструкцію земного мозку, коли у просторі та часі зв’язаний інтелект для мислення і почуттів задає та встановлює який-небудь визначений напрям.

Але це не вільна воля, навпаки, це земним інтелектом зв’язана воля!

Ця від багатьох людей привнесена мішанина утворює велику помилку, споруджує мур, через які пізнання та осягнення неможливі. Людина потім дивується, коли наштовхується на прогалини, на суперечності і не може знайти жодної логіки.

Вільна воля, яка одна впливає на справжнє життя настільки рішуче, що вона далеко поширюється в потойбічному світі, накладаючи на душу свій відбиток, яка здатна формувати її, вона зовсім іншого роду. Набагато вищого, щоби бути такою земною. Тому вона не має жодного зв’язку із земним груборечовинним тілом, тобто з мозком. Вона перебуває винятково у духові самому, в душі людини.

Якби людина знову й знову не погоджувалася на необмежене верховне панування інтелекту, то вільною волею свого духовного справжнього «Я» могла б далекоглядно диктувати інтелектуальному мозкові напрям на основі ефірного відчуття. Внаслідок цього зв’язана воля, безумовно потрібна для досягнення усіляких земних зв’язаних у просторі та часі цілей, мусила б тоді дуже часто обирати інший шлях, ніж тепер. Те, що з тим і доля одержить інший напрям, легко зрозуміло, бо карма завдяки іншому прокладеному шляхові притягне також інші нитки і принесе іншу взаємодію.

Певна річ, це роз’яснення ще не може дати правильного розуміння вільної волі. Щоб намалювати цільну картину про неї, мусимо знати, як уже здійснювалася ця вільна воля. І в який спосіб відбувається часто настільки багатобічний збіг обставин уже наявної карми, яка своїм впливом здатна так приховати вільну волю, що її існування майже або взагалі більше неможливо розпізнати.

Але зробити таку заяву знов-таки можна лише тоді, коли буде використане все становлення духовної людини, починаючи з моменту, коли духовне ядро людини вперше занурилося в ефірноречовинну оболонку, у найбільш віддалену межу Грубої речовинности. —

Тоді ми побачимо, що людина зовсім не така, якою вона себе уявляє. Вона аж ніяк не має безумовного права на блаженство і на вічне особистісне життя* (Доповідь № 20 «Страшний Суд»). Вислів «Ми всі діти Божі» у сприйнятому або осягнутому людьми значенні – хибний! Дитиною Божою стає не кожна людина, а лише та, яка сама розвивається до неї.

Людина як духовний зародок занурюється у Творіння. Цей зародок несе у собі все для того, щоб розвинутися до самосвідомої дитини Божої. Але за умови, що вона для цього розкриє і розвине відповідні здібності, не даючи їм захиріти.

Велика і ґрандіозна ця подія, і все-таки цілком природна у кожному ступені звершення. Ніщо не перебуває при цьому поза логічним ходом становлення, бо логіка закладена у кожній Божественній Дії, тому що вона досконала, а досконалість не може обійтися без логіки. Кожен такий зародок несе однакові здібності у собі, бо усі вони походять від одного Духу, і в кожній з цих окремих здібностей прихована обіцянка, яка неодмінно здійсниться, якщо лише взятися за їхній розвиток. Але тільки після цього! Такі можливості кожного зародку при сіянні. І все ж…!

Сіяч вийшов сіяти. Там, де Найефірніша речовинність Творіння сягає Сутнісного, є рівнина посіву людських духовних зародків. Іскорки від Сутнісного переходять межу і занурюються у незайманий ґрунт Найефірноречовиннішої частини Творіння, як при електричному розряді під час грози. Ніби творча рука Святого Духу сіє зерна в Речовинне.

У той час, як посів розвивається і поступово зріє врожай, багато зерен гине. Вони не сходять, що означає, не розвивають свої високі здібності, проте загнивають та всихають і повинні зникнути у Речовинності. Але ті, що зійшли на рівнині, тягнуться вгору, із врожаєм будуть пильно оглянуті, пусте колосся відділять від повного. Після врожаю потім ще раз ретельно полову відокремлять від пшениці.

Така картина ходу становлення загалом. Щоби пізнати вільну волю, мусимо детально простежити за справжнім ходом становлення людини.

Як Верховне, як Найчистіше у Своєму сяянні Вічного – Божественне – вихідний пункт усього, Початок і Кінець, оточене світлим Сутнісним.

Коли іскри із Сутнісного перестрибують на ґрунт ефірноречовинної околиці Речовинного творіння, то навколо цієї іскри відразу змикається газоподібна оболонка того ж роду речовини цього найефірнішого реґіону Речовинности. Так духовний зародок людини входить у Творіння, яке як і все речовинне підлягає змінам і розпаду. Він поки що вільний від карми і очікує на те, що повинно його спіткати.

Цієї найзовнішньої околиці сягають вібрації сильних переживань, які відбуваються всередині Творіння в усякому безперервному виникненні та зникненні.

Якщо навіть це лише найніжніше відлуння, яке протинає Ефірну речовинність як легкий подих, то цього вже достатньо, щоби пробудити і пожвавити чутливе воління у духовному зародкові. Він прагне «посмакувати» від тієї чи іншої вібрації, віддатися їй, або інакше кажучи, хоче злитися з нею, що рівнозначно притяганню. У цьому полягає перше рішення схильного до різнобічних потягів духовного зародку, який залежно від свого вибору притягнувся туди або сюди. При цьому вже прядуться і перші найтонші нитки для полотна, яке пізніше має стати килимом його життя.

Однак зародок, що швидко розвивається, щомиті може скористатися нагодою поринути в інші різноманітні вібрації, які повсякчас перетинають його шлях. Щойно він це розпочне, тобто захоче цього, його напрям зміниться відповідно до новообраного роду, іншими словами, зародок притягнеться ним.

Своїм бажанням він може як стерном змінювати курс серед течій, якщо він більше йому не подобається. Так звідусіль він може «куштувати».

При цьому куштуванні він все більше й більше дозріває, поступово одержує можливість розрізняти і, зрештою, здатність до судження, стаючи насамкінець свідомішим та впевненішим, щоби прямувати у визначеному напрямі. Обрані ним вібрації, яким він хоче слідувати, до того ж чинять глибокий вплив на нього самого. Це лише цілком природний наслідок, що вібрації, в яких він, так би мовити, плаває зі свого вільного воління, у взаємодії впливають на духовний зародок відповідно до свого роду.

Але сам духовний зародок має тільки шляхетні та чисті здібності у собі! Це талант, який він повинен вкласти для найбільшої користи у Творіння. Якщо він віддається шляхетним вібраціям, то у взаємодії вони пробудять у зародку здібності, що перебувають у стані спокою, збадьорюючи, підсилюючи, плекаючи їх, тож з часом вони принесуть відчутний прибуток і поширять велику благодать у Творінні. Подібна духовна людина, яка зростає таким чином, є добрим домовласником.

Але якщо вона наважиться обрати здебільшого нешляхетні вібрації, то з часом вони можуть на неї вплинути так сильно, що їхній рід прилипне до неї, обволочуючи власні чисті здібності духовного зародку, заглушаючи їх і не даючи їм змоги по-справжньому пробудитися та розквітнути. Зрештою доведеться їх розцінити як справді «зариті», через що згадана людина стає поганим домовласником, бо не дбає про довірений їй талант.

Отже, духовний зародок як такий не здатен бути нечистим, оскільки він приходить з чистого і несе в собі тільки чистоту. Але після занурення у Речовинність він може забруднити свою речовинну оболонку внаслідок «куштування» нечистих вібрацій за своїм волінням, тобто через спокусу; тож у зв’язку із сильним заглушенням шляхетного душевно нечисте може навіть стати зовні власним, через що одержує нечисті властивості, на відміну від притаманних успадкованих здібностей духу. Душа – це лише найефірноречовинніша газоподібна оболонка духу, і є вона тільки у Речовинному творінні. Після можливого повернення у вище розташоване Чисте Духовно-сутнісне душа скидається, є тільки дух, який інакше взагалі не може піднятися понад межу Речовинного творіння та увійти в Духовне. Його нове входження, його повернення відбудеться тоді у живій свідомій формі, тоді як іскра, що вийшла з нього, на початку ще не була такою.

Кожна провина і вся карма тільки речовинні! І лише всередині Речовинного творіння, не інакше! Перейти на дух вона не може, але може повиснути на ньому. Тому є можливість начисто змити всю провину.

Це пізнання нічого не заперечує, а тільки підтверджує все те, про що образно говорять релігії та церкви. Передусім ми все більше й більше пізнаємо велику Істину, яку Христос приніс людству.

Зрозуміло, що духовний зародок, який у Речовинному обтяжився нечистим, не зможе з цим тягарем знову повернутися в Духовне, але мусить залишатися у Речовинному доти, доки він цю ношу скине, зумівши звільнитися від неї. При цьому він, звісно, має залишатися у тому реґіоні, до якого його тягне вага власного вантажу, причому вирішальною стає більша чи менша величина цієї нечистоти. Якщо аж до Дня Суду йому не вдається позбутися ноші, скинути її, то, незважаючи на притаманну чистоту духовного зародку, який, щоправда, через заглушення нечистим не зміг відповідно розкрити свої справжні здібності, тоді він не в змозі піднестися вгору. Нечисте внаслідок своєї важкости затримає його і разом з речовинним затягне до розкладання* (Доповідь № 20 «Страшний Суд»).

Чим свідомішим стає духовний зародок у своєму розвиткові, тим більше його зовнішня оболонка набуває чітких рис внутрішньої своєрідности. Прагнучи шляхетного або нешляхетного, вона стає таким чином прекрасною чи потворною.

Кожен зроблений ним поворот, утворює вузол у нитках, які тягнуться за ним, які при багатьох помилкових шляхах, при багатьох тут і там петляннях можуть стати сіткою, в якій він заплутається, через що або загине в ній, бо вона його міцно тримає, або йому доведеться силоміць вириватися з неї. Вібрації, яким він віддавався у своїй дорозі, ласуючи або насолоджуючись ними, залишаються пов’язаними з ним і тягнуться як нитки за ним, і внаслідок цього повсякчас посилають йому вслід вібрації згідно зі своїм родом. Якщо він тримається такого напряму довгий час, то нитки, які лежать позаду, як далекі, так і ближчі, діють з непослабною силою. Але якщо він змінює свій курс, то внаслідок перехрещення вібрації, що лежать позаду, поступово впливають усе слабше, тому що спершу вони повинні пройти крізь вузли, які діють на них гальмуючи, бо переплетення дає з’єднання та сплавлення вже з новим іншим напрямом. Тоді наступний новий напрям у своєму іншому роді руйнує та припиняє попередній, якщо вони не належать до одного першого подібного типу. Так він рухається все далі й далі. Нитки зі зростанням духовного зародку стають щільнішими та сильнішими, утворюють карму, внаслідок чого можуть зрештою здобути настільки велику могутність, що нададуть духові того чи іншого «нахилу», який насамкінець здатен негативно впливати на його вільне рішення і дає йому вже наперед визначений напрям. Таким чином це затемнює вільну волю, не даючи більше можливости як такій проявляти себе.

Тобто вільна воля наявна від початку, лише пізніше так багато воль настільки вже обтяжені, що вони в уже згаданий спосіб підпадають під сильний вплив, отже, тоді не може бути жодної вільної волі.

Все більше й більше розвиваючись у такий спосіб, зародок повинен поволі наближатися до Землі, оскільки від неї йдуть найсильніші вібрації і він усе свідоміше прямує, керуючись ними, або, краще сказати, дає можливість «притягнутися» до них, щоб згідно зі своїм нахилом завжди мати змогу ще більше куштувати від обраного роду. Він хоче перейти від «смакування» до справжнього «ласування» і до «насолоди».

Вібрації від Землі настільки сильні тому, що тут з’являється щось нове і дуже потужне: груборечовинно-тілесна сексуальна сила!* (Доповідь № 62 «Сексуальна сила в її значенні для духовного сходження»)

Вона має завдання і здатність «розпалити» всяке духовне відчуття. Тільки завдяки цьому дух одержує правильний зв’язок з Речовинним творінням і тому лише тоді може повносило діяти в ньому. Тоді він охоплює все, що потрібне для здобуття у Речовинності повного впливу, аби твердо стояти в ній у всіх взаємозв'язках, маючи можливість діяти просуваючи та примушуючи, щоби бути забезпеченим і захищеним від усього.

Тому хвилі неймовірної сили, які виходять з переживань, розходяться завдяки людям на Землі. Вони поширюються, правда, лише в межах Речовинного творіння, але вібрують у ньому аж до найефірніших околиць.

Людина на землі, яка була б духовно високою та шляхетною і тому з вищою духовною Любов’ю підійшовши до свого ближнього, залишалася б йому чужою, не в змозі внутрішньо наблизитися до нього, якби не мала сексуальної сили. Внаслідок цього не вистачало б мосту для розуміння і душевного співчуття, після чого утворилася б прірва.

Але в мить, коли ця духовна Любов вступить у чистий зв’язок із сексуальною силою і розпалиться нею, випромінювання для усієї Речовинности одержить зовсім інше життя, вона стане по-земному реальнішою і завдяки цьому зможе цілком і зрозуміло впливати на земних людей і на всю Речовинність. Тільки так буде вона Речовинністю сприйнята і відчута в переживанні і зможе нести у Творіння те благо, яке повинен принести дух людини.

Є щось ґрандіозне у цьому зв’язку. Це і є справжньою метою, принаймні, головною метою цього настільки загадкового та неосяжного для багатьох природного потягу, щоб духовне у Речовинності змогло розкритися з повною дієвою силою! Без нього духовне у Речовинності залишилося б надто чужим, щоб спромогтися правильно впливати на нього. Мета для зачаття відходить лише на друге місце. Завдяки цьому зв’язку головним у людині стає наступне піднесення. Таким чином людський дух одержує також свою повну силу, своє тепло і жвавість, він з цією подією стає, так би мовити, цілковито споряджений. А тому саме тепер настає також його повна відповідальність!

Мудра Справедливість Божа у цьому важливому поворотному моменті дає водночас людині не тільки можливість, а навіть природну спонуку, щоб усю карму, якою вона обтяжилася за своєю вільною волею, можна було легко скинути. Завдяки цьому людина свою вільну волю знову спроможна зробити зовсім вільною, щоби потім, свідомо та владно стоячи у Творінні, стати дитиною Божою, діяти згідно зі своїм значенням і з чистими піднесеними відчуттями підійматися до Висот, куди її знову притягне, тільки-но вона покине своє груборечовинне тіло.

Якщо людина цього не виконує, то це її провина, бо з входженням сексуальної сили у ній активізується насамперед могутня сила поривання у височину до ідеального, прекрасного і чистого. У незіпсованій молоді обох статей це завжди виразно проглядається. Тож дорослі, на жаль, часто лише насміхаються з мрійливости юних років, яку не варто плутати з мріями дитинства. Тому в ці роки такі непоясненні і злегка сумні з відтінком серйозности відчуття. Години, коли здається, що юнак або дівчина мають нести весь біль світу, коли до них підступають передчуття глибокої серйозности, не є необґрунтовані. І це доволі часто притаманне їм почуття нерозуміння їх самих насправді несе багато істинного у собі. Це короткочасне розпізнання хибного вигляду світу, що їх оточує, який не бажає розуміти священного зрушення їхніх душ до високого злету, і вдоволиться лише тоді, коли це настільки сильне застережливе відчуття в душах, що повсякчас зріють, стягне до йому більш зрозумілого «реального» та тверезого, яке він вважає краще припасованим до людства і в своєму інтелектуальному розумінні визнає єдино нормальним.

Але, незважаючи на це, безліч зашкарублих матеріалістів у ту ж пору свого буття так само відчували серйозне застереження і навіть подекуди колись охоче говорили про золотий час першого кохання з легким присмаком певної сентиментальности і навіть смутку, в чому несвідомо проявляється якийсь щем за чимось утраченим, що не піддається точному визначенню. І в цьому вони цілковито мають рацію! Найдорогоцінніше було забране від них або вони самі його легковажно відкинули, коли в сірих буднях роботи або через глузування так званих «друзів» і «подруг», або через вплив поганих книг та прикладів вони боязко закопали цей скарб, блиск якого, незважаючи на це, протягом їхнього подальшого життя тут і там проривався знову і при цьому їхнє невдоволене серце в якусь мить починало битися частіше у непоясненному трепеті незбагненного смутку і томління.

Якщо ці відчуття знову швидко відштовхують і висміюють у гіркому глузуванні з самого себе, то вони все-таки свідчать про наявність цього багатства, і, на щастя, є небагато тих, хто може стверджувати, що вони ніколи не мали схожих відчуттів. Таких можна лише пожаліти, бо вони ніколи не жили.

Але самі такі зіпсовані, або, скажемо, гідні жалю, відчували потім томління, коли при нагоді зустрічали людину, яка цю силу злету використовувала з правильним налаштуванням, тобто завдяки цьому стала чистою і вже на Землі внутрішньо перебувала високо. Проте вплив схожого томління у таких людях у більшості випадків зрештою стає небажаним для них розпізнанням власної ницости та нездатности, які потім переходять у ненависть, що доходить аж до сліпої люті. Нерідко трапляється і так, що людина незвичайно високого душевного розвитку викликає ненависть цілих мас, без справжнього зовні видимого приводу для цього. Такі маси не знають тоді більше нічого як кричати: «Розіпни, розіпни його!». З цієї причини велика низка мучеників представлена в історії людства.

Підставою для цього є дикий біль бачити в інших щось дорогоцінне, що ними самими уже втрачене. Біль, який вони розпізнають як ненависть. У людей з більшим внутрішнім теплом, які опустилися або були затягнені до бруду під впливом поганих прикладів, при зустрічі з внутрішньо високорозвиненою людиною томління за недосяглим ними часто перетворюється в безмежну любов і повагу. Хоч куди приходила б така людина, там завжди з’являються думки тільки «за» чи «проти» неї. Байдужість там не тримається.

Таємнича чарівність, яку випромінює незіпсована дівчина чи незіпсований юнак, є ніщо інше як відчутний у їхньому оточенні завдяки сильним вібраціям чистий порив пробудженої сексуальної сили, зарученої з духовною силою, до Вищого, найшляхетнішого!

Ретельно і обдумано заклав Творець, щоб це відбувалося з людиною у тому віці, в якому вона може бути сповна свідомою свого воління та вчинків. Тоді настає момент, коли у зв’язку з притаманною їй тепер повною силою, все минуле вона може і повинна, граючи, скинути. Воно б навіть саме відпало, якби людина зберегла добре воління, до чого її невпинно спонукає цей час. Тоді б вона могла, як цілком правильно натякають її відчуття, без зусиль піднестися у височину до щабля, на який вона заслуговує як людина! Придивіться до мрій незіпсованої юности! Це ніщо інше як відчуття пориву, воління звільнитися від бруду, томління за ідеалом. А неспокій, що спонукає до дій, це сигнал не гаяти часу, але енергійно скинути карму і розпочати сходження духу.

Тому Земля має велике значення і вона є великим поворотним пунктом для людини!

Це щось дивовижне – перебувати у цій монолітній силі, діяти в ній і з нею! Якщо людина обирає напрям добра. Але немає нічого більш жалюгідного, ніж ці сили однобічно змарнувати у сліпому сп’янінні почуттів і тим паралізувати дух, позбавляючи великої частини його прагнення, якого він нагально потребує, щоби піднестися вгору.

І все-таки у більшості випадків людина втрачає цей настільки дорогоцінний перехідний час, дає змогу «обізнаному» оточенню спрямувати себе на хибний шлях, який її стримує і, на жаль, занадто часто навіть веде донизу. Через це вона не здатна звільнитися від темних вібрацій, які, навпаки, отримують новий приплив сил, і так все більше й більше обплутують її вільну волю, доки вона зовсім не зможе її розпізнати.

Так відбувається при першому інкарнуванні на Землі. При дальших необхідних інкарнуваннях людина приносить з собою набагато сильнішу карму. Але, незважаючи на це, щоразу з’являється можливість скинути її, і жодна карма не може бути сильнішою за набутий повної сили дух людини, тільки-но завдяки сексуальній силі він одержить повний зв’язок з Речовинністю, до якої і належить карма.

Однак, якщо людина марнує час для скидання своєї карми і втрачає нагоду поновлення своєї вільної волі, далі заплутуючись, можливо, навіть глибоко падає, то попри це їй і надалі пропонується могутній союзник у боротьбі з кармою і в прагненні до сходження. Це всесильний переможець, який здатний все здолати. Мудрість Творця принесла його у Творіння із собою, щоб згаданий час був не єдиний, коли людина може отримати швидку допомогу, коли вона спроможна знайти саму себе і свою власну цінність, навіть одержує надзвичайно сильний порив, стаючи таким чином уважною до цього.

Ця чарівна Сила, яка перебуває у розпорядженні кожної людини в незмінній готовності допомогти протягом усього її земного буття, але яка також виходить з того самого зв’язку сексуальної сили з силою духу, є Любов! Не пристрасна любов Груборечовинного, а висока чиста Любов, яка не знає нічого іншого і бажає блага улюбленій людині, яка ніколи не думає про саму себе. Вона потрібна у Речовинному творінні і не вимагає ані зречення, ані аскетизму, але завжди бажає тільки кращого іншому, тривожиться за нього, страждає з ним, але й поділяє з ним радість.

За основу вона має схожі відчуття поривання до ідеалу незіпсованої юности під час входження сексуальної сили, але вона спонукає відповідальних, тобто зрілих людей до повної сили усіх своїх можливостей аж до героїзму, тож як творча, так і звитяжна сила напружуються до найбільшої потуги. Тут вік не встановлює жодних меж! Тільки-но людина віддається чистій Любові, будь то любов чоловіка до жінки чи навпаки, або до друга чи подруги, або до батьків, дітей, байдуже, якщо вона чиста, то, як перший дарунок, випадає нагода для відкидання усієї карми, яка потім спрацьовує лише суто «символічно»* (Доповідь № 37 «Символіка в долі людини») з розквітом вільної та свідомої волі, що може бути спрямована тільки вгору. Як природний наслідок тоді розпочнеться сходження, звільнення від негідних ланцюгів, які тиснуть її донизу.

Перше відчуття пробудженої чистої Любови – це думка про свою негідність щодо улюбленої людини. Іншими словами, це явище можна визначити як виникнення скромности та смиренности, тобто надбання двох великих чеснот. Потім додається прагнення простерти руку для захисту другого, щоб з жодного боку його не торкнулося страждання, щоб його шлях пролягав по квітучих сонячних стежках. «Бажання носити на руках» аж ніяк не порожній вислів, але він характеризує це відчуття цілком правильно. Але в цьому лежить відмова від власної особистости, велике воління служити; його одного може вистачити, щоб усю карму відкинути в короткий час, якщо воління залишиться стійким і не буде місця для суто чуттєвого потягу. Насамкінець при чистій Любові виникає й гаряче бажання вчинити щось справді велике для любого у шляхетному сенсі, жодним жестом, жодною думкою, жодним словом, і менше всього негарним вчинком не образити, не скривдити його. Найніжніше відчуття такту стає живим.

Потім треба ці чисті відчуття втримати і поставити на чолі всього іншого. Ніколи ніхто тоді чогось поганого не побажає і не вчинить. Він цього просто не зможе, навпаки, матиме у такому разі кращий захист, найбільшу Силу, найдоброзичливішого порадника та помічника.

Тому і Христос знову й знову вказує на всемогутність Любови! Тільки вона перемагає все, спроможна на все. Але лише за умови, що це не земна чуттєва любов, яка несе з собою ревнощі та споріднені з ними пороки.

Творець у Своїй Мудрості кинув таким чином у Творіння рятівний круг, на який натрапить не раз у земному житті кожна людина, щоб не потонути, але піднестися вгору!

У цьому закладена допомога для всіх. Немає жодного значення ані вік, ані стать, ні бідність, ні багатство, ані поважність, ані незнатність. Тому Любов і є найбільшим Дарунком Бога! Хто її осягне, той здобуде порятунок із усілякої скрути і всілякої безодні! Він стане вільний, одержавши тим якнайшвидше і якнайлегше знову незатьмарену вільну волю, яка поведе його у височінь.

А якщо він уже в безодні і змушений впасти у розпач, то Любов здатна як вихор підняти його до Світла, до Бога, який Сам є Любов! Щойно в людині завдяки будь-якому поштовху проявляється чиста Любов, вона має найбезпосередніший зв’язок з Богом, з Першоджерелом усякої Любови, і, отже, найсуттєвішу допомогу. Але якби людина володіла усім і не мала Любови, то вона була б лише пустодзвонним черепком або дзвінким бубонцем, тобто без тепла, без життя… нічим!

Якщо ж до будь-кого зі своїх ближніх у неї виникне істинна Любов, яка прагне лише того, що улюбленій людині приносить світло й радість, не принижуючи її безглуздою чуттєвістю, але оберігає і підносить угору, то вона служить їй, не усвідомлюючи при цьому, що це і є справжнє служіння, оскільки завдяки цьому вона все більше стає безкорисливим віддавачем і дарителем. І це служіння виборює їй свободу!

Багато хто тут скаже: «Точно так я й роблю, або цього вже принаймні прагну! Докладаючи усіх зусиль, намагаюсь я своїй дружині чи сім’ї зробити земне життя легким, пропоную їм задоволення, стараючись у різний спосіб, щоб влаштувати їм зручне приємне життя без турбот». Тисячі б’ють себе в груди, почуваються піднесеними і вже вважають себе добрими та шляхетними. Вони помиляються! Це не життєздатна Любов! Вона не настільки однобічно земна, проте набагато сильніше пориває до Вищого, шляхетнішого, ідеального. Звісно, ніхто не має права безкарно, тобто без збитків забувати про земні потреби, залишаючи їх без уваги, але вони не повинні ставати головними в мисленні та вчинках. Над ними витає велике і сильне, для багатьох таке таємниче бажання перед самими собою бути насправді тими, якими постаємо в очах тих, хто нас любить. І це бажання є правильним шляхом! Він веде завжди тільки вгору.

Істинна чиста Любов не потребує жодних іще кращих роз’яснень. Кожна людина відчуває цілком точно, якою вона є. Вона лише часто намагається саму себе ввести в оману, коли бачить при цьому свої помилки і чітко відчуває, як їй, власне кажучи, ще далеко, щоб любити істинно, чисто. Але вона повинна тоді зібратися на силі, не має права зволікати і врешті-решт виявитися неспроможною, тому що для неї більше немає жодної вільної волі без істинної Любови!

Отже, так багато можливостей пропонується людям, щоб зібратися на силі та піднестися вгору, але вони їх не використовують. Тому їхні скарги та пошуки у більшості випадків несправжні! Вони взагалі не хочуть самі цьому посприяти, хай це буде навіть мала перестанова їхніх звичок та поглядів. Більшою частиною це брехня, самообман! Бог повинен прийти до них і піднести їх до Себе, але так, щоб їм не довелося відмовлятися від улюбленої зручности та свого самошанування. Тоді б вони також погодилися йти разом, але ще й чекаючи за це від Бога на особливу подяку.

Дозвольте цим трутням йти своїм шляхом до загибелі! Вони не варті того, щоб хто-небудь турбувався про них. Вони знову й знову, скаржачись та молячись, проходять повз запропоновані їм можливості. А якби така людина все ж скористалася нагодою, то вона б, напевно, позбавила істинну Любов її найшляхетніших окрас – чистоти і самовідданости, щоб це найдорогоцінніше благо знецінити у багні пристрастей.

Шукачі та обізнані повинні нарешті наважитись триматися осторонь таких людей! Не варто думати, що ви чините цим приємну Богові справу, якщо в такий дешевий спосіб поширюєте Його Слово та Його Святу Волю і пропонуєте спокусливі повчання, щоб майже склалося припущення, що Творець примушує своїх віруючих випрошувати, аби розширити коло своїх прихильників. Це забруднення, якщо це Слово пропонувати тим, хто хапається за Нього брудними руками. Не забувайте слово, яке забороняє «метати перли перед свинями».

І нічого іншого не може бути в цьому разі. Непотрібне марнування часу, який у такому об’ємі більше не можна витрачати даремно, бо зрештою у зворотній дії це виявиться шкідливим. Шукачам тільки треба допомагати.

Повсюдно виникає неспокій серед багатьох людей; дослідження та пошук місцеперебування вільної волі цілком виправдані і є знаком, що для цього настав найвищий час. Посилюється несвідоме передчуття, що дуже скоро, можливо, це вже буде занадто пізно. Це підтримує нині пошук повсякчас жвавим. Однак великою частиною він марний. Більшість людей сьогодні вже не можуть скористатися вільною волею, бо вони занадто глибоко заплуталися!

Вони розпродали та розбазарили її… нінащо!

Але вони не можуть зробити відповідальним за це Бога, як це повсякчас знову намагаються довести за допомогою усіх можливих тлумачень, аби самим собі відмовити в думці про власну відповідальність, яка на них очікує, проте повинні звинувачувати тільки самих себе. І якби це самозвинувачення було просочене найтерпкішою гіркотою, найтяжчим болем, то все-таки їх би виявилося зовсім недостатньо, щоб хоч певною мірою надати противагу цінности втраченого блага, яке безглуздо було придушене чи розбазарене.

Але, незважаючи на це, людина ще може знайти шлях до повернення, якщо тільки вона серйозно турбуватиметься. Однак лише тоді, коли вона цього бажає сповненою глибини душею. Якщо це бажання справді живе у ній і ніколи не послаблюється. Вона мусить палко прагнути до нього. І якщо б їй довелося покласти на це усе своє земне буття, вона б тоді тільки виграла, бо досить серйозним і потрібним є відновлення вільної волі для людини! Замість «відновлення» можемо вжити слова «відкопування» або «відмивання». Само по собі це точно те саме.

Але доки людина про це лише думає або над цим розмірковує, вона нічого не досягне. Тож найбільші зусилля та витримка пропадуть, бо роздумуючи та міркуючи, вона ніколи не вийде за межі часу та простору, тобто не потрапить туди, де знаходиться розгадка. А оскільки мислення та розмірковування на часі сприймають як головний шлях усіх досліджень, то немає жодних шансів для просування вперед, за винятком суто земних речей. Хіба тільки, якщо людина докорінно зміниться у цьому.

Використовуйте час земного буття! Пам’ятайте про великий поворотний пункт, який завжди пов'язаний з повною відповідальністю!

Дитина з цієї причини духовно ще неповнолітня, бо зв’язок між духовним і речовинним у ній ще не утворений за допомогою сексуальної сили. Тільки з моменту входження цієї сили її відчуття здатні сягнути такої потужности, що вони, рішуче впливаючи, перетворюючи та формуючи нове, спроможні протинати Речовинне творіння, з чим самочинно настає повна і цілковита відповідальність. У ранню пору і взаємодія не така сильна, оскільки здатність відчувати діє набагато слабше. Тому при першій інкарнації на Землі карма не може бути настільки могутньою, проте щонайбільше при народженні впливає на те, в яких умовах відбудеться це народження, щоб вони допомогли духові в його земному житті спокутувати карму завдяки пізнанню своїх властивостей. Точки притягання подібного роду відіграють при цьому велику роль. Але всього лише слабкою мірою. Справжня сповнена сили вирішальна карма розпочнеться тільки при з’єднанні у людині її сексуальної сили з духовною, внаслідок чого вона у Речовинному стане не лише повноцінною, але в усьому може вийти далеко за його межі, якщо відповідно налаштується.

До цього часу ні темрява, ні зло не спроможні безпосередньо підступити до людини. Дитина захищена від цього завдяки порожнечі між нею та речовинним. Вона ізольована. Бракує мосту.

Тому тепер багатьом читачам стане зрозуміліше, чому діти перед злом мають набагато кращий захист, адже це загальновідомо. Але тим же шляхом, як по мосту, утвореному сексуальною силою, що вступає у свої права, може йти людина у своїй сповненій звитяги силі, потім, звісно, і все інше може до неї підступити, якщо вона буде не досить обачною. Проте у жодному разі це не може статися раніше того, як людина оволодіє необхідною силою оборони. Ні на мить немає нерівности, яка б допускала виправдання.

Внаслідок цього відповідальність батьків зростає колосально! Горе тим, хто позбавляє власних дітей нагоди для скидання своєї карми і сходження недоречними насмішками або хибним вихованням, навіть поганими прикладами, до яких належить і весь кар’єризм різноманітного ґатунку. Спокуси земного життя все одно зваблюють на те й інше. А оскільки молодій людині набуття нею справжньої могутности не роз’яснюють, то вона свою силу або не застосовує взагалі, або занадто мало, або ж марнує її в найбезвідповідальніший спосіб, якщо не знайде для неї зовсім неправильне й погане застосування.

Так через незнання неминуча карма вступає в усе більшу силу, спрямовує своє випромінювання крізь яку-небудь схильність, впливаючи так чи інакше, і звужує тим справжню вільну волю в обранні рішення, тож вона стає невільною. З цього випливає, що більшість людства сьогодні вже жодним чином не може пустити в хід вільну волю. Вона зв’язана, скута, уярмлена власною провиною. Як по-дитинячому і негідно виявляють себе люди, коли вони намагаються відхилити думку про безумовну відповідальність, щоб охочіше зробити Творцеві закид за несправедливість у цьому! Як сміховинно звучить нарікання, що вони зовсім не мають власної вільної волі, але їх ведуть, переставляють, обтесують, формують без будь-якої можливости опиратися цьому.

Якби вони хоча б на мить захотіли усвідомити, яку жалюгідну роль, власне кажучи, відіграють при такій поведінці. Якби вони насамперед, зрештою, хоч раз самих себе захотіли розглянути справді критично, зважаючи на дану їм могутність, щоб розпізнати, як безглуздо вони витратили себе на дрібниці та мізерну минущість, як мішуру піднесли до вартої презирства значущости, відчуваючи себе великими у речах, в яких, однак, виявляться такими малими порівняно зі справжнім призначенням людини у Творінні. Сучасна людина нагадує чоловіка, якому надане царство, а він вважає за краще марно витрачати час за найпростішими дитячими іграшками!

Певна річ, не залишиться нічого іншого, коли могутні сили, надані людині, неодмінно зітруть її на порох, якщо вона не зуміє їх спрямувати.

Це найвищий час для останнього пробудження! Людина повинна сповна використати час і милість, які даровані їй у кожному земному житті. Вона ще не здогадується, як це вже конче потрібно. У мить, коли вона знову звільнить невільну волю, їй допомагатиме все те, що тепер, здавалося б, так часто було проти неї. Навіть для дуже багатьох страшні випромінювання зірок слугують тільки для того, щоб допомагати їй. Все одно якого вони роду.

І кожен спроможний на це, навіть якщо карма так тяжко висить на ньому! Навіть якщо випромінювання зірок здаються переважно несприятливими. Несприятливо це все впливає лише при наявності невільної волі. Але й тоді лише уявно, бо насправді це йому все-таки на благо, якщо він більше не знає, як допомогти самому собі інакше. Внаслідок цього він змушений стати до захисту, до пробудження та бадьорости.

Однак боятися випромінювання зірок не варто, тому що позначальні супутні явища – це лише нитки карми відповідної людини. Випромінювання зірок лише утворюють канали, якими притягується вся карма, що в цей час витає навколо людини тією мірою, якою вона за своїм родом підходить роду цих випромінювань. Тобто, якщо випромінювання зірок несприятливі, то в ці канали входить тільки наявна несприятлива для людини карма, яка точно підходить до роду випромінювань, і нічого іншого. Так само відбувається при сприятливих випромінюваннях. Такою зібраною карма завжди може відчутно впливати на людину. Але там, де немає поганої карми, несприятливі випромінювання зірок також не можуть діяти погано. Одне від іншого не відокремити. У цьому знову розпізнається велика Любов Творця. Зірки контролюють або спрямовують вплив карми. У зв’язку з цим погана карма не в змозі впливати безперервно, надаючи людині час для перепочинку, бо зірки випромінюють не постійно і зла карма не може впливати під час дії сприятливих випромінювань! Вона мусить тоді перерватися і чекати, доки знову вступлять у дію несприятливі випромінювання, тож людину не можна так легко зовсім притиснути донизу. Якщо біля злої карми людини не витає добра, яка впливає при сприятливих випромінюваннях зірок, то завдяки їм все ж принаймні досягається те, що страждання дістають перерву на час дії сприятливих випромінювань.

Отже, і тут одне колесо подій зчіплюється з іншим. Одне тягне інше у строгій послідовності і контролює водночас, щоб не сталося жодних неполадок. Так вони рухаються й далі, як у велетенському зубчастому механізмі. З усіх боків зубці коліс надійно і точно зчеплені один з одним, все просуваючи далі, прямуючи вперед до розвитку.

А посеред цієї цілости стоїть людина з довіреною їй безмежною владою, щоб своїм волінням цьому ґрандіозному зубчастому механізмові вказувати напрям. Однак завжди тільки для самої себе! Він може її вести вгору або вниз. Тільки налаштованість стає вирішальною в кінці.

Проте зубчастий механізм Творіння не з жорсткого матеріалу, він складається з усіх живих форм та істот, які, спільно діючи, справляють таке ґрандіозне враження. Але все дивовижне прядіння слугує винятково для того, щоб допомагати людині, доки надану їй могутність вона не кине в дитиняче марнування та хибне застосування. Вона мусить нарешті пристосуватися інакше, щоб стати такою, якою повинна бути. Слухатися насправді означає ніщо інше як розуміти! Служити означає допомагати. А допомагати означає володарювати. За короткий час кожен свою волю може зробити вільною, якою вона й повинна бути. І з тим для нього зміниться все, оскільки він спершу змінився внутрішньо.

Але для тисяч, для сотень тисяч, і для мільйонів людей це вже занадто пізно, бо вони не бажають іншого. Адже це тільки природно, що машина буде зруйнована хибно застосованою силою, яка інакше мала б слугувати для виконання благодатної роботи.

І коли це трапиться, то всі ті, хто ще зволікав, раптом знову згадають про молитву, але більше не зможуть знайти для неї правильного способу, а вона могла б принести тільки допомогу. Розпізнавши свій провал, вони у розпачі швидко перейдуть до прокльонів, з докором стверджуючи, що ніякого Бога немає, якщо Він таке допускає. У залізну справедливість вони вірити не хочуть, так само і в те, що їм була дана влада вчасно все змінити. І в те, що їм про неї також досить часто говорили.

Але вони з дитячою впертістю вимагають для себе люблячого Бога, який все прощає згідно з їхнім розумінням. Лише в цьому хочуть вони визнавати Його велич! Як повинен цей Бог згідно з їхніми уявленнями, напевно, вчинити з тими, хто Його завжди серйозно шукав, але саме за ці пошуки тими, хто чекає на прощення, були гнані, кривджені і переслідувані?

Дурні ті, хто у своїй завжди по-новому бажаній сліпоті та глухоті мчить до загибелі, хто сам свою загибель старанно створює. Залиште їх темряві, якої вони вперто прагнуть у всезнайстві. Тільки за допомогою власного переживання вони ще можуть прийти до усвідомлення своєї негідної поведінки. Тому темрява стане їм кращою школою. Проте настане день, година, коли і цей шлях буде втрачено, бо часу більше не вистачить, щоби після кінцевого пізнання у переживанні ще й вирватися з темряви та піднестися вгору. З цієї причини настав час нарешті серйозно підступити до пізнання Істини.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт