У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


40. Смерть

Те, у що вірять усі люди без винятку, є смерть! Кожен переконаний, що вона настане. Це один з небагатьох фактів, щодо якого не може бути жодних суперечок і жодної необізнаности. Попри те, що всі люди з дитинства зважають на думку, що колись мають померти, більшість все-таки намагається її відігнати. Багато хто навіть дратується, коли у їх присутності говорять на цю тему. Інші у свою чергу ретельно уникають відвідин цвинтарів, йдуть зі шляху похорон і намагаються якомога швидше стерти із пам’яти враження від того, що все-таки зіткнулися на вулиці з похоронною процесією. Водночас їх гнітить прихований страх, що колись зненацька їх може заскочити смерть. Невизначений жах утримує їх від того, щоб із серйозним розмірковуванням підступити до цього невідворотного факту.

Навряд чи існує інший випадок, коли при своїй неминучості знову й знову так відхиляло б убік у думках про таку подію, як смерть. Але навряд чи є ще такий важливий момент у земному житті, окрім народження. Проте це вражає, що саме початком і кінцем свого земного буття людина хоче займатися так мало, тоді як усім іншим подіям, навіть цілком другорядним речам вона намагається надавати великого значення. Досліджуючи і розмірковуючи, вона заглиблюється в усі проміжні події більше, ніж у те, що могло б допомогти їй у розумінні всього: початок і кінець земного шляху. Адже смерть і народження настільки тісно пов’язані, що одне є наслідком іншого.

Але з якою малою серйозністю ставляться вже до зачаття! У дуже рідкісних випадках можна знайти при цьому щось гідне людини. Саме в цей момент люди у своїй пристрасті уподібнюються до тварин, проте вони не спроможні дотриматися невинности у ньому. Що ставить їх нижче тварин. Бо останні поводяться відповідно до свого щабля у Творінні. Людина, однак, не здатна або не хоче посісти належний їй щабель. Вона опускається все нижче і дивується потім, коли у різних проявах усе людство поступово занепадає. Уже справляння весіль по всьому пристосоване для того, аби укладання шлюбу розглядати лише як суто земну справу. При цьому в багатьох випадках заходить навіть так далеко, що схильні до серйозности натури воліли б з огидою відвернутися від недвозначних подробиць, які вказують лише на земні статеві зносини. Весільні святкування як у нижчих, так і у вищих колах у багатьох випадках виродилися у справжні оргії для спаровування, на яких усі свідомі своєї високої відповідальности батьки мусять якнайсуворіше заборонити своїм дітям бути присутніми. Але юнаків та дівчат, які у атмосфері цих звичаїв і натяків під час таких святкувань не відчувають у собі відрази і з цієї причини, незважаючи на свою власну відповідальність за дії та промахи, залишаються там, так само слід уже зарахувати до такого низького щабля, отже, про них більше не може бути мови. Це має такий вигляд, ніби люди в отруйному дурмані намагаються приховати те, про що їм не хочеться думати.

Якщо земне життя побудоване на такій легковажній основі, якими є такі звичаї і традиції, то можна зрозуміти, що люди прагнуть сховатися від смерти, судомно намагаючись не думати про неї. Це уникання серйозних думок тісно пов’язане з власним низьким ставленням до зачаття. Невизначений жах, який як тінь супроводжує людину впродовж земного життя, більшою частиною бере початок у повному усвідомленні усіх легковажних та неправедних вчинків, які принижують людей. І якщо вони зовсім не можуть знайти спокою, то зрештою судомно і неприродно хапаються або за самообман, який полягає в тому, що зі смертю всьому кінець, чим виявляють свою неповноцінність і своє боягузтво перед можливою відповідальністю, або за надію, що вони також не набагато гірші за інших людей.

Але усі ці вигадки не змінюють ані порошинки у факті, що земна смерть до них наближається. Щодень, щогодини підступає вона ближче! Жалюгідний часто вигляд має те, як в останню годину у більшості тих, хто в заскнілості намагається заперечувати відповідальність у подальшому житті, виникає велике тривожне запитання, яке доводить, що вони у своїй переконаності несподівано помилилися. Однак це не може принести їм значної користи, бо знов-таки це лише боягузтво, коли невдовзі перед важливим кроком із земного життя вони несподівано угледять перед собою можливість подальшого життя і з ним відповідальність. Але страх, жах і боягузтво так само мало сприяють зменшенню чи спокуті безумовної взаємодії усіх вчинків, як і впертість. Розуміння, тобто прихід до пізнання, неможливе в такий спосіб. З людьми, що помирають із жахом, уже в останні години їхня так часто випробувана у земному житті інтелектуальна кмітливість зле жартує, коли раптом людина зі звичної обережности ще може стати інтелектуально благомисною, тільки-но відокремлення і надалі живої ефірноречовинної людини від груборечовинного тіла вже досягає такого високого рівня, що жвавість відчуттів у цьому відокремленні зрівнюється із силою інтелекту, якому вони досі силоміць були підлеглі.

Через це вони не мають жодного здобутку! Вони пожинають те, що посіяли в думках та вчинках свого земного життя. Ні на крихту нічого не покращилося або хоча б змінилося! Невідворотно їх затягне в колеса бездоганно працюючих Законів Взаємодії, щоб у них в Ефірноречовинному світі пережити все те, в чому вони помилялися, тобто мислили і діяли з хибним переконанням. Вони мають усі підстави жахатися години відокремлення від груборечовинного тіла, яке певний час від багатьох ефірноречовинних подій було їм захисною стіною. Ця захисна стіна певний час була для них щитом і укриттям, щоб за нею без турбот, у спокої вони багато що змінили на краще і навіть зовсім мали вирішити те, що без цього захисту мусило б їх тяжко уразити.

Удвічі, вдесятеро сумно за тих, хто цей милостивий час земного буття проводить у легковажному самообмані, як у сп’янінні. Отже, жах і страх у багатьох обґрунтовані.

Зовсім інакше з тими, хто своє земне життя не змарнував, хто ще вчасно хоч і в пізню годину, але не з жаху та страху ступив на шлях духовного сходження. Своє прагнення духовного пошуку вони беруть як посох і опору з собою в Ефірноречовинний світ. Без жаху і тривоги роблять вони крок з Груборечовинного в Ефірноречовинне, який є неминучим, оскільки все, що є минущим, як і груборечовинне тіло, також мусить колись зникнути. Годину цього відокремлення вони можуть вітати, бо для них це, безумовно, є поступом, байдуже, що вони мають пережити в Ефірноречовинному житті. Добро їх тоді ощасливить, тяготи несподівано для них стануть легкими, бо при цьому добре воління допомагає з більшою силою, ніж вони очікували.

Настання смерти є ніщо інше, як народження в Ефірноречовинному світі. Схоже на народження у Груборечовинному світі. Ефірноречовинне тіло з груборечовинним тілом після відділення певний час зв’язане як через пуповину; вона тим тонша, чим вище розвинулася душа народженого в Ефірноречовинному світі ще в земному бутті до входження в Ефірноречовинний світ, як перехід до Царства свого Бога. Чим більше людина саму себе своїм волінням прикувала до землі, тобто до Груборечовинного, і нічого не хотіла знати про подальше життя в Ефірноречовинному світі, тим міцнішою внаслідок свого власного воління стає ця пуповина, яка прив’язує її до груборечовинного тіла, і з цим також її ефірноречовинне тіло, якого, мов одягу, потребує дух у Ефірноречовинному світі. Але чим щільніше її ефірноречовинне тіло, тим важчим воно стає згідно зі звичайними законами, і тим темніший мусить мати вигляд. Через цю велику схожість і близьку спорідненість з усім груборечовинним воно дуже важко звільнятиметься від груборечовинного тіла, тож трапляється, що йому ще доводиться відчувати останній груборечовинний біль, як і все розкладання у тлінні. При спаленні воно також не лишається нечутливим. А після остаточного відділення цього з’єднувального шнура воно опуститься в Ефірноречовинному світі туди, де його оточення має подібну щільність і вагу. Там воно у подібній вазі виявить лише однодумців. Однак зрозуміло, що це відбуватиметься гіршим чином, ніж на Землі у груборечовинному тілі, бо в Ефірноречовинному світі усі відчуття зживаються цілковито і невтримно.

Інакше з людьми, які почали сходження до всього шляхетного вже у земному бутті. Бо вони живим у собі несуть переконаність у потрібності кроку в Ефірноречовинний світ, тоді й відокремлення стає набагато легшим. Їхнє ефірноречовинне тіло і зв’язана з ним пуповина не щільні, і ця відмінність у їхній обопільній відчуженості з груборечовинним тілом допускає також дуже швидке відокремлення, таким чином ефірноречовинне тіло під час так званої агонії або останніх мускульних здригань груборечовинного тіла вже давно стоїть біля нього, якщо взагалі можна говорити про агонію при нормальному умиранні таких людей. Завдяки крихкому, нещільному станові з’єднувального шнура ефірноречовинна людина, що стоїть поруч, не відчуватиме жодного болю, оскільки цей легкий з’єднувальний шнур у своєму нещільному стані не може бути провідником болю від груборечовинного до ефірноречовинного. І цей шнур внаслідок своєї більшої ефірности розірве зв’язок швидше, тож ефірноречовинне тіло у досить короткий термін зовсім звільниться і полине потім у висоту до того реґіону, рід якого подібний до нього за легкістю та ефірністю. І там вона може зустріти лише однодумців і в піднесеному доброму переживанні відчуттів отримає мир і щастя. Таке легше і менш щільне ефірноречовинне тіло, звісно, виявиться яснішим та світлішим, нарешті досягне такої значної ефірности, що наявне у ньому чисто духовне, випромінюючи, почне пробиватися крізь нього, і тоді воно, заливаючи усе світлом, вступить у Чисто-Духовно-сутнісне.

Але присутніх біля готової померти людини слід попередити, щоб вони утрималися від голосіння. Внаслідок занадто сильно виявленого болю розлуки, перебуваючи у стані відокремлення або, можливо, стоячи десь поблизу, ефірноречовинна людина може бути глибоко зворушена, отже, почує чи відчує його. Якщо внаслідок цього у ній пробудиться співчуття чи бажання сказати хоч кілька втішних слів, то це прагнення знову міцно зв’яже її з потребою озватися, щоб її зрозуміли ті, хто голосить і відчуває біль. По-земному зрозуміло вона може озватися за допомогою мозку. Але це прагнення призводить до тісного зв’язку з груборечовинним тілом, зумовлює його, і тому маємо в наслідку, що не тільки ще перебуваючи у стані відокремлення ефірноречовинне тіло знову тісніше з’єднується із груборечовинним тілом, а що вже стоячи поблизу, від’єднана ефірноречовинна людина іноді притягується в груборечовинне тіло. Кінцевий результат – знову відчуття болю, якого вона вже позбулася. Поновлене відокремлення відбувається набагато важче, воно може тривати навіть кілька днів. Це призводить до так званої подовженої агонії, яка для охочого звільнення буде насправді болісною і тяжкою. Провина в тому, що його з природного розвитку за допомогою їхнього егоїстичного болю кличуть назад. Унаслідок цього переривання нормального перебігу відбувається нове насильницьке зв’язування, якщо це навіть сталося за допомогою слабкої спроби концентрації для здобуття розуміння. І від такого протиприродного зв’язування знову звільнитися ще необізнаному з цим не так легко. Допомогти йому при цьому не можна, оскільки він сам захотів нового зв’язування. У це зв’язування можна легко увійти, доки груборечовинне тіло ще не зовсім охолонуло та існує з’єднувальний шнур, який часто рветься тільки після багатьох тижнів. Отже, це непотрібна мука для того, хто переходить в інший світ, і безцеремонність та жорстокість тих, хто знаходиться поруч. Тому в кімнаті готового померти повинен панувати повний спокій, гідна серйозність відповідно до важливої години! Особи, котрі не можуть опанувати себе, мають бути силоміць віддалені, навіть якщо це найближчі родичі.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт