У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


43. Хрещення

Якщо хрещення дитини проведене духовною особою, яка розглядає його лише як службовий обов’язок, то це абсолютно не має жодного значення, не приносячи ні користи, не завдаючи ні шкоди. При хрещенні дорослого, навпаки, його внутрішня готовність сприйняття залежно від її сили та чистоти визначає, чи отримає він при цьому справді щось духовне, чи ні.

При хрещенні дитини можна враховувати лише віру того, хто проводить хрещення, як засіб для досягнення мети. Від її сили та чистоти залежить, чи отримає дитина завдяки цій дії якесь духовне підсилення, а також певну захисну стіну проти злих течій.

Хрещення це дія, яку ефективно може виконати не кожна на те уповноважена земним церковним керівництвом людина. Для цього потрібна людина, яка знаходиться у зв’язку зі Світлом. Тільки така особа спроможна передати Світло. Але ця здібність досягається не земним навчанням, не церковним посвяченням або завдяки службовій посаді. Вона взагалі не пов’язана із земними звичаями, а є винятково Дарунком Самого Всевишнього.

Такий обдарований завдяки цьому стає покликаним! Їх небагато, бо Дарунок як передумова вимагає відповідного ґрунту в самій людині. Якщо у ній його немає, то зв’язок зі Світлом встановити неможливо. У скам’янілий або в незвернений до Світла ґрунт Світло пробитися не здатне, бо ця подія як і всі інші цілковито підкоряється всепроникним Празаконам.

Але такий покликаний насправді спроможний передати в дії хрещення дух і силу, тож хрещення отримає ту цінність, яку воно символічно відтворює. Незважаючи на це, перевагу все ж варто надавати тільки тим, хто сам змісту цієї дії сповна свідомий та відчуває гаряче бажання отримати його. Тобто хрещення обумовлює певний вік зрілости і добровільне бажання охочого хреститися, а той, хто хрестить, є покликаним, аби воно справді було повноцінним.

Іван Хреститель, якого і на сьогодні усі християнські церкви розглядають і визнають як справжнього Покликаного, мав найзліших супротивників саме в особі книжників і фарисеїв, які тоді уявляли себе найбільш покликаними мати судження про це. Тодішній сам народ Ізраїля був покликаний. У цьому немає жодного сумніву. У його середовищі Син Божий мав здійснити свої земні Діяння. Але у цьому Виконанні втратило силу покликання всього народу. Новий Ізраїль постане до нового Виконання. Проте в час Івана тодішній Ізраїль ще був покликаним народом. І тому в той час священики цього народу, здавалося б, мали би бути найбільш покликаними для хрещення. Але, незважаючи на це, мусив прийти Іван Хреститель, щоб як єдино Покликаному хрестити Сина Божого в його земній оболонці на початку його справжньої земної діяльности. Це також свідчить про те, що земне призначення на посаду немає нічого спільного з Божественним Покликанням. А Діяння в Імені Божому, тобто за Його Дорученням, як і повинно бути при хрещенні, можуть дієво виконувати знову ж тільки Божественні Покликані. Невизнаний тодішніми первосвящениками покликаного народу Божественний Покликаний Іван Хреститель назвав цих своїх супротивників «гадючим породженням». Він відмовив їм у праві приходити до нього.

Ці самі священики тодішнього покликаного народу не визнавали адже й самого Сина Божого, переслідували його повсякчас і працювали на його земне знищення, бо він їх переважав і, отже, надокучив їм. Якби Христос сьогодні серед людей з’явився у новому вигляді, то, без усякого сумніву, зустрів би те саме неприйняття та ворожість, як і тоді. Так само сталося б і з його посланцями. Навіть гірше, бо людство сьогодні вважає себе «набагато проґресивнішим».

Не лише у випадку з Іваном Хрестителем, але й у численних схожих випадках цілком безсумнівно наводиться доказ, що земні церковні посвячення і призначення на посаду, які належать лише до «церковних організацій» як таких, ніколи не можуть забезпечити здатности до духовної дії, якщо людина сама до цього ще не покликана.

Отже, правильно розглянуте хрещення церковним представником є ніщо інше, як попередній акт долучення до організації релігійного об’єднання. Долучення не до близькости до Бога, а до відповідної церковної земної громади. Наступну конфірмацію та миропомазання можна розглядати лише як повторне підтвердження і більший допуск до обрядів цієї громади. Священик діє як «уповноважений служитель церкви», тобто суто по-земному, бо церква і Бог не одне й те саме.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт