У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


45. Таємниця Люципера

Сіра завіса висить над усім, що пов’язано з Люципером. Ніби всі бояться підняти краєчок тієї завіси. Цей страх насправді є лише неспроможністю проникнути в царство темряви. Таке невміння, одначе, знову ж таки зовсім просто полягає в природі речей, тому що й тут дух людський спроможний проникнути не так далеко, – навпаки, йому, згідно з його властивістю, встановлено межу. Як він не може дійти до Найвищої Висоти, так само не спроможний проникнути й до найглибшої глибини, – і ніколи не буде спроможний.

Тож фантазія створила підміну для заповнення прогалини – різноманітних на вигляд істот. Говорять про диявола в найнеймовірніших формах, про грішного й відкинутого архангела, про втілення злого принципу* (засад, основних положень), і ще багато чого іншого. Про справжню сутність Люципера не розуміють нічого, попри те, що вона зачіпає людський дух і, як наслідок, часто затягує його в глибокий розлад, який іменують боротьбою.

Ті, хто каже про грішного архангела, а також ті, хто говорить про втілення злого принципу, підходять до фактів найближче. Але й тут існує хибна позиція, котра про все дає несправжнє уявлення. Втілення злого принципу допускає думку про найвищу вершину, кінцеву мету, уособлення всього зла в живому тілі, тобто про завершення, про остаточний підсумок. Люципер же, навпаки, є витоком хибного принципу, його вихідним пунктом і рушійною силою. Його треба було б назвати не злим принципом, причиною якого він є, а хибним принципом. Хибним як поняття, неправильно сприйняте, а не неправильне. Ділянкою впливу цього неправильного принципу є Речовинне творіння. У Речовинності тільки існують впливи Світла і впливи темряви, тобто обидва протилежні принципи водночас, і впливають у ній безперервно на душу людську, коли вона проходить у цій Речовинності шлях розвитку. Якому з них людська душа за власним бажанням віддається більше, є вирішальним для її піднесення до Світла або спрямованости вниз до темряви.

Величезною є прірва, що пролягає між Світлом і темрявою. Вона заповнена Діянням Речовинного творіння, форми якого минущі, тобто відбувається розпад сущих і утворення нових форм.

Оскільки, згідно із Законами, закладеними Волею Бога-Отця, кругообіг можна вважати завершеним і здійсненим лише тоді, коли у своєму кінці він повертається до витоку, то і шлях людського духу можна вбачати завершеним лише тоді, коли він повертається в Духовно-сутнісне, розташоване до Прасвітла якнайближче, тому що його сім'я вийшло з Духовно-сутнісного. Якщо він дозволяє собі поринути в темряву, то наражається на небезпеку бути затягнутим за межі найбільш зовнішнього кола свого нормального розвитку в глибину, і тоді йому більше не знайти шляху до сходження. Він не спроможний, однак, із найщільнішої та найглибшої етерноречовинної темряви опуститися ще глибше за цю найзовнішнішу межу і вийти з Речовинности, як може це зробити, піднявшись угору, в царство Духовно-сутнісного, бо це його вихідний пункт; і тому неспинно кружлятиме у велетенському кругообігу Речовинного творіння, доки зрештою його буде зятягнуто в розпад, тому що його етерноречовинне темне, і тому щільне та важке, вбрання, або ж, як його називають, потойбічне тіло, тримає його внизу. Потім, у розпаді, його набута в подорожі крізь Творіння духовна особистість як така розкладеться, тож він зазнає духовної смерти і розсіється в духовне прасім’я.

Сам Люципер перебуває поза Речовинним творінням, тобто його не буде затягнуто в розпад, як жертв його принципу, бо Люципер є вічним. Він походить із частини Божественно-сутнісного. Розлад розпочався після початку виникнення всього речовинного. Посланий для того, щоб підтримувати духовно-сутнісне в Речовинному та сприяти його розвитку, він не виконав цього свого завдання, як було задумано Творчою Волею Бога-Отця, але обрав інші, ніж вказані йому цією Творчою Волею, шляхи, виходячи з претензії на краще знання, що виникла в ході його дій у речовинності.

Зловживаючи даною йому силою, він увів, між іншим, принцип спокушання замість принципу підтримки й допомоги, рівнозначного любові служіння. Любов служіння в Божественному розумінні не має нічого спільного з рабським служінням, але має на увазі тільки духовне сходження і, отже, вічне щастя ближнього, і діє відповідно.

Принцип спокушання ж рівнозначний влаштуванню пастки, через що недостатньо зміцнілі в собі створіння швидко оступаються, падають і гинуть, тоді як інші, навпаки, при цьому зміцніються в пильності та силі, щоби потім могутньо розквітнути у спрямуванні до Духовних Висот. Усе слабке, одначе, від самого початку безнадійно приречено на знищення. Цей принцип не знає ні доброти, ні співчуття, йому бракує Любови Бога-Отця, а отже, і найпотужнішої Сили піднесення та найміцнішої опори, яку вона надає.

Описане в Біблії спокушання в Раю показує вплив запровадження принципу Люципера, образно оповідає, як він спокушанням намагається перевірити на силу і стійкість людське подружжя, щоб його при перших же ваганнях відразу безжально штовхнути на шлях знищення.

Стійкість була б рівнозначна радісній налаштованості на Божественну Волю, закладену в простих Законах природи, або Творіння. І ця Воля, Божественна Заповідь, людському подружжю була добре відома. Не вагатися – це було б водночас і визнанням та виконанням цих Законів, завдяки чому людина може зробити їх для себе по-справжньому і необмежено корисними та стати справжнім «володарем Творіння», оскільки вона «йтиме з ними в ногу». Усі сили їй тоді служитимуть, якщо вона не протиставлятиме їм себе, і самочинно працюватимуть на її користь. У цьому й полягає виконання Заповідей Творця, єдиною метою яких є незатьмарене і безперешкодне підтримування у справному стані всіх можливостей розвитку, закладених у Його прекрасному Творі. Це просте дотримання згодом знову-таки стає свідомою співучастю в подальшому здоровому розвитку Творіння, або Речовинного світу.

Хто цього не виконує, той стає перешкодою, – йому або доведеться витримати шліфування до набуття правильної форми, або він потрапить між зубчасті колеса світового механізму, тобто Законів Творіння, і його буде розтерто. Хто не хоче зігнутися, мусить зламатися, оскільки не може бути жодних зупинок.

Люципер не хоче в доброті своїй чекати на поступове дозрівання і зміцнення, не хоче, як він повинен, бути люблячим садівником, який йому довірені рослини оберігає, пестить і доглядає, а, навпаки, повівся з ними буквально, як «цап на городі». Він удається до нищення всього слабкого і працює в такий спосіб нещадно.

При цьому він зневажає жертв, які піддалися його спокушанням і потрапили до пастки, та хоче, щоб вони через свою слабкість загинули.

Він також відчуває огиду перед ницістю та підлістю, з якими ці грішні жертви застосовують його принцип, бо лише люди доводять його до такої огидної розпутности, в якій вони себе виявляють, і таким чином підштовхують Люципера ще більше дивитися на них як на створіння, що заслуговують тільки знищення, а не любови й піклування.

А до здійснення цього знищення неабияк докладається принцип вседозволености, що виникає як природний наслідок принципу спокушання. Вседозволеність відбувається в нижчих реґіонах темряви, але різні виконавці так званого психоаналізу* (душевного дослідження) відкрили їй дорогу на Землю, припускаючи, що і на Землі вседозволеність може сприяти дозріванню і звільненню.

Але до якої страшенної біди призведе виконання цього принципу на Землі! Скільки лиха він накоїть через те, що на Землі не так, як у ділянках темряви, де лише споріднене існує разом, – навпаки, тут темніше і світліше живуть поруч і одне з одним. Подумайте при цьому лишень про статеве життя й таке інше. Якщо дозволити виконання цього принципу серед людства, мусить зрештою настати тільки Содом і Гоморра, з чого немає жодного виходу, хіба що найбільший страх може покласти цьому край.

Але попри це, вже сьогодні бачимо, як світом блукають розбещені таким ученням незліченні жертви, чия мізерна самосвідомість, узагалі все їхнє особистісне мислення були розчавлені та знищені там, де вони довірливо чекали на допомогу. Вони мають вигляд людей, з яких систематично зривали весь одяг, аби вони потім змушені були вбратися в запропонований їм новий одяг. Ці оголені, однак, здебільшого, на жаль, уже не можуть зрозуміти, навіщо їм цей новий одяг. Через систематичне втручання в їхні найособистіші справи й права вони з часом утратили й особисте самоусвідомлення, підтримуване відчуттям сорому, без якого не може бути нічого особистісного, яке само є частиною особистісного.

На такому занедбаному ґрунті неможливо потім спорудити жодну нову міцну будівлю. Несамостійними, за малим винятком, лишаються ці люди, які інколи доходять до безпорадности, оскільки їх позбавили навіть малої опори, яку вони мали раніше.

Обидва принципи – вседозволености і спокушання – настільки тісно пов’язані, що вседозволеності неодмінно мусить передувати спокушання. Тобто це справжнє виконання і розширення принципу Люципера.

Для істинного цілителя душ немає жодної потреби в низькому пориванні. Він лікує спершу, а потім будує далі. Істинний принцип полягає в перебудові хибних бажань шляхом духовного пізнання!

Застосування цього позбавленого любови принципу, одначе, змусило Люципера, самозрозуміло за природою речей, щодалі більше відокремлюватися від Люблячої Волі Всемогутнього Творця, що призвело до справжнього відрізання або виштовхування від Світла і з тим до щодалі глибшого падіння Люципера. Люципер є тим, хто сам себе відокремив від Світла, що рівнозначно виштовхуванню.

Відштовхування мусило здійснитися також згідно із сущими Празаконами, згідно з незаперечною Святою Волею Бога-Отця, тому що інший розвиток подій тут неможливий.

Оскільки Всемогутньою є тільки Воля Бога-Отця, Творця всіх речей, яка також міцно вкорінена в Речовинному творінні та його розвитку, то Люципер, напевно, має змогу лише в речовинність впровадити свій принцип, впливи якого, одначе, завжди можуть відбуватися тільки в межах встановлених Богом-Отцем Празаконів і повинні формуватися в їхньому напрямі.

Таким чином Люципер, керуючись своїм неправильним принципом, напевно, може підштовхувати людство на небезпечні шляхи, однак він не спроможний силоміць змусити людей до будь-чого, якщо вони самі добровільно не оберуть такого рішення.

Люципер фактично може лише заманювати. Людина як така стоїть, однак, упевненіше за нього в Речовинному творінні, отже, і значно надійніше, маючи більшу силу, ніж вплив Люципера, якого той зможе досягти. Кожна людина завдяки цьому настільки захищена, що для неї стане десятикратною ганьбою, якщо вона дозволить йому заманити себе слабшою, ніж у неї, силою. Вона повинна врахувати, що сам Люципер перебуває поза Речовинністю, тоді як вона міцно вкорінена в добре знайомому їй ґрунті. Люципер у застосуванні свого принципу змушений використовувати лише свої допоміжні війська, що складаються з людських духів, які не встояли перед спокушанням.

Та їм кожен спрямований увись людський дух знов-таки не лише ні в чому не поступається, але й значно переважає їх у силі. Одного-єдиного серйозного вольового акту достатньо, щоб це військо розігнати без сліду. За умови, що їхні заманювання не знайдуть жодного відгомону чи відгуку, за який вони могли б зачепитися.

Люципер був би взагалі безсилим, якби людство потурбувалося пізнати надані Творцем Празакони і дотримувалося їх. Люди ж, на жаль, підтримують щодалі більше його принцип своїм теперішнім способом дій і тому більшість із них мусить загинути.

Неможливо, щоб якийсь людський дух із самим Люципером міг стати на боротьбу, – це виключено з тієї простої причини, що той неспроможний дістатися до нього через різну природу їхньої сутности. Дух людський здатний вступати в контакт лише з тими, хто згрішив через хибний принцип, хто має за основу його сутність.

Походження Люципера зумовлює те, що до нього особисто наблизитися і виступити проти нього може тільки той, у кого таке саме походження, бо лише такий у змозі дістатися до нього. Це мусить бути Божий Посланець, котрий приходить із Божественно-Безсутнісного, і діє, споряджений святою серйозністю своєї Місії, котрий покладається на Першоджерело всієї Сили – на Самого Бога-Отця.

Це завдання доручено обітованому Синові Людському.

Боротьба особистісна, сам-на-сам, а не лише символічна в загальному сенсі, як це чимало дослідників хотіли б вивести з Обітувань. Це – здійснення Обітування в Парсифалі. «Святий Спис», могутність, Люципер застосував неправильно, і тим духовно-сутнісному в людстві як його іскрам та паросткам впровадженням свого принципу завдав болючої рани. Він у нього в цій боротьбі відніметься. Тоді в «праведній руці», тобто при втіленні в життя справжнього принципу Ґраля – принципу чистої строгої любови – він зцілить рану, раніше завдану ним у неправедній руці, тобто неправильним застосуванням.

Принципом Люципера, тобто неправильним застосуванням Божественної Могутности, що рівнозначно «Святому Спису» в неправедній руці, духовно-сутнісному завдається рана, яка не може загоїтися! Таку думку в леґенді образно відтворено в блискучій формі, бо ця подія справді схожа на відкриту незагойну рану.

Зважте, що духи людські як несвідомі духовні сімена або іскри витікають чи перелітають із найнижчого краю Духовно-сутнісного в Речовинне творіння в очікуванні, що після своєї подорожі крізь Речовинність ці вилиті частки, пробудившись і розвинувшись до особистісного усвідомлення, по завершенні кругообігу знову повернуться в Духовно-сутнісне. Подібно до кругообігу крови в груборечовинному тілі! Принцип Люципера, однак, відхиляє вбік значну частину цього потоку духовного кругообігу, через що багато духовно-сутнісного гине. Через це кругообіг не може досягти потрібного замикання, і відбувається ніби неспинне виснажливе витікання з відкритої рани.

Тепер же, коли «Святий Спис», тобто Божественна Могутність, переходить у праведну руку, яка діє за Волею Творця, і, як живлющий чинник, указує духовно-сутнісному, що мандрує крізь Речовинність, правильний шлях, що веде вгору, до свого вихідного пункту, у світле Царство Бога-Отця, то воно більше не пропаде, навпаки, потече до свого витоку, як кров до серця, завдяки чому в духовно-сутнісному закривається досі виснажлива кровоточива рана. Отже, зцілення може настати лише завдяки тому самому Списові, який завдав рани.

Для цього треба, одначе, спершу Спис вирвати в Люципера, щоб він перейшов у праведну руку, що відбувається в особистій боротьбі Сина Людського з Люципером!

Потім наступна боротьба, і не одна, що станеться в Етерноречовинному і Груборечовинному світах, буде лише наслідком цієї єдиної великої боротьби, яка принесе обітоване зв’язування Люципера, що проголосить початок Тисячолітнього Царства. Вона означає викорінення наслідків принципу Люципера.

Останній спрямований проти панування Божественної Любови, благословіння якої надається людям у їхній ході крізь Речовинність. Якби людство просто брало за зразок цю Божественну Любов, то відразу б стало зовсім невразливим перед будь-якими спокушаннями Люципера, і він би позбавився всіх своїх страхіть, які сплітає довкола нього людський дух.

Витвором нестримної фантазії людського мозку є також надзвичайно потворні образи, що їх помилково намагаються надати Люциперу. Насправді ж із простої причини – відмінности природи їхньої сутности – його не змогла побачити на власні очі ще жодна людина – навіть духовними очима, які здатні споглядати Етерну речовинність Потойбіччя часто вже під час земного життя.

Люципера, всупереч усім уявленням, можна назвати гордим і прекрасним, по-неземному прекрасним, сповненим похмурої величі, з ясними великими блакитними очима, холодний погляд яких свідчить, однак, про брак любови. Він є не лише поняттям, як зазвичай намагаються його уявити після невдалих інших тлумачень, – навпаки, він є особистістю.

Людство повинне збагнути, що також і через свою власну сутність йому покладено межу, яку воно ніколи перейти не зможе, зрозуміло, також у мисленні, і що послання з-поза цієї межі можуть надійти тільки шляхом Милости. Однак не з допомогою медіумів, які не здатні змінити свою суть ні за допомогою неземного стану, ні, так само, за допомогою науки. Саме вона адже за допомогою хімії має нагоду виявити, що відмінність родів може утворювати нездоланну межу. Ці Закони, одначе, виходять із Першоджерела, їх можна виявити не лише в Діянні Творіння.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт