У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


45. Таємниця Люцифера

Сіра завіса покриває все, що пов’язане з Люцифером. Ніби усі бояться підняти краєчок тієї завіси. Цей страх насправді є неспроможністю проникнути у царство темряви. Але це невміння лежить, знов-таки зовсім просто, у природі речей, бо і тут дух людський спроможний проникнути не так далеко, навпаки, згідно з його властивістю йому встановлена межа. Так само як він не може дійти до Найвищої Висоти, також не спроможний проникнути і до найглибшої глибини, і ніколи не буде спроможний.

Тож фантазія утворила підміну на місці прогалини, породивши створіння різного вигляду. Говорять про диявола у найнеймовірніших формах, про грішного та відкинутого архангела, про втілення принципу* (засад, основних положень) зла, і таке інше. Про справжню сутність Люцифера не розуміють нічого, незважаючи на те, що вона торкається людського духу і внаслідок цього часто затягує його у глибокий розлад, який називають боротьбою.

Ті, хто говорить про грішного архангела, і також ті, хто каже про втілення принципу зла, підходять до фактів найближче. Тільки й тут існує хибна налаштованість, яка про все дає несправжнє уявлення. Втілення принципу зла допускає думку про найвищу вершину, кінцеву ціль, уособлення всього зла у живому тілі, тобто про завершення, про остаточний підсумок. А Люцифер, навпаки, є джерелом хибного принципу, його вихідним пунктом та рушійною силою. Його треба було б назвати не принципом зла, причиною якого він є, а хибним принципом. Хибним як поняття, зрозуміле неправильно, а не несправедливо. Цариною дії цього неправильного принципу є Речовинне творіння. У Речовинності лише є впливи Світла і впливи темряви, тобто два протилежні принципи разом, і впливають у ній безперервно на душу людську, коли вона проходить шлях розвитку у Речовинності. Якому з них душа людська за власним бажанням віддається більше, є вирішальним для її піднесення до Світла або спрямованости вниз до темряви.

Величезна прірва пролягає між Світлом і темрявою. Вона заповнена Діянням Речовинного творіння, форми якого минущі, тобто відбувається розпад сущих і відтворення нових форм.

Оскільки згідно із Законами, закладеними Волею Бога Отця, кругообіг можна вважати завершеним і здійсненим лише тоді, коли у своєму кінці він повертається до витоку, то і шлях людського духу можна вважати завершеним лише тоді, коли він повертається в Духовно-сутнісне, яке до Прасвітла розташоване якнайближче, бо його сім'я вийшло з Духовно-сутнісного. Якщо він дозволяє собі поринути у темряву, то наражається на небезпеку бути затягнутим за межі найзовнішнього кола свого нормального розвитку в глибину і тоді йому більше не знайти шляху до сходження. Але він не спроможний з найщільнішої та найглибшої ефірноречовинної темряви опуститися ще нижче за цю найзовнішнішу межу і вийти з Речовинности так, як може це зробити тільки піднявшись угору в царство Духовно-сутнісного, бо це його вихідний пункт; і тому неспинно кружлятиме у велетенському кругообігові Речовинного творіння, доки зрештою буде втягнутий у розпад, бо його ефірноречовинне темне, і через це щільне та важке вбрання або ще як його називають потойбічне тіло, тримає його внизу. Потім у розпаді розкладеться його набута в подорожі крізь Творіння духовна особистість як така, тож він зазнає духовної смерти і перетвориться на духовне прасім’я.

Сам Люцифер перебуває поза Речовинним творінням, тобто не буде затягнутий у розпад, як жертви його принципу, бо Люцифер є вічним. Він походить з частини Божественно-Сутнісного. Розлад почався після початку виникнення усього Речовинного. Посланий для того, щоб підтримувати духовно-сутнісне у Речовинному і просувати його в розвитку, він не виконав цього свого доручення у сенсі Творчої Волі Бога Отця, але обрав інші, ніж вказані йому Творчою Волею, шляхи, виходячи з претензії на краще знання, яке виникло в ході його дій у Речовинності.

Зловживаючи даною йому силою, він увів, між іншим, принцип спокушання на місце принципу підтримки і допомоги, рівнозначного Любові служіння. Любов служіння у Божественному сенсі не має нічого спільного з рабською службою, проте мається на увазі винятково духовне сходження і, отже, вічне щастя ближнього і діє відповідним чином.

А принцип спокушання рівнозначний влаштуванню пастки, позаяк недостатньо зміцнілі у собі створіння швидко оступаються, падають і гинуть, тоді як інші при цьому міцніють у пильності і набирають сили, щоб потім пишно розквітнути у спрямуванні до Духовних Висот. Але все слабке від самого початку безнадійно приречене на знищення. Цей принцип не знає ні доброти, ні співчуття, йому не вистачає Любови Бога Отця, а отже, і могутньої Сили піднесення та найміцнішої опори, яку вона надає.

Описане в Біблії спокушання в Раю показує вплив запровадження принципу Люцифера, образно оповідає, як спокушанням намагається він перевірити на силу і стійкість людське подружжя, щоби з першими ваганнями відразу безжально штовхнути на шлях знищення.

Стійкість була б рівнозначна радісній налаштованості у Божественній Волі, яка міститься в Законах природи або Творіння. І ця Воля, Божа Заповідь, людському подружжю була добре відома. Не піддаватися ваганням – це й було б визнанням та виконанням цих Законів, завдяки чому людина може зробити їх для себе по-справжньому і необмежено корисними і стати справжнім «володарем Творіння», бо «йтиме з ними в ногу». Усі сили їй тоді служитимуть, якщо вона не протиставлятиме себе їм, і самочинно працюватимуть для її блага. У цьому полягає виконання Заповідей Творця, єдина мета яких – незатьмарене і безперешкодне підтримування у справному стані всіх можливостей розвитку, які закладені в Його прекрасному Творі. Ця проста уважність згодом знов-таки стає свідомою співучастю в дальшому здоровому розвиткові Творіння або Речовинного світу.

Хто цього не виконує, стає перешкодою, йому або доведеться витримати шліфування до набуття правильної форми, або він потрапить між зубчастих коліс світового механізму, тобто Законів Творіння, і буде розтертий. Хто не хоче зігнутися, мусить зламатися, оскільки не може бути жодних зупинок.

Люцифер не хоче в доброті чекати на поступове дозрівання і зміцнення, не хоче, як повинен, бути люблячим садівником, який йому довірені рослини оберігає, пестить і доглядає, навпаки, повівся буквально як «цап на городі». Він нищить усе слабке і досягає цього у нещадний спосіб.

При цьому він зневажає жертви, які не встояли перед його спокушанням і потрапили в пастку, і хоче, щоб вони через свою слабкість загинули.

До того ж він відчуває огиду перед ницістю і підлістю, з якими ці грішні жертви застосовують його принцип, бо лише люди доводять його до такої огидної розпутности, в якій вони себе виявляють, і таким чином підштовхують Люцифера ще більше дивитися на них як на створіння, що заслуговують лише знищення, а не любови та піклування.

А в здійснення цього знищення немалий вклад вносить принцип розбещености, який виникає як природний наслідок принципу спокушання. Розбещеність відбувається у нижчих реґіонах темряви, але різні представники так званого психоаналізу* (душевного дослідження) відкрили їй дорогу на Землю, припускаючи, що і на Землі розбещеність може сприяти дозріванню і звільненню.

Але до якої страшенної біди призведе здійснення цього принципу на Землі. Яке спричиниться лихо, бо на Землі не так, як у реґіонах темряви, де лише подібне існує разом, навпаки, тут світліші та темніші душі живуть поруч і одна з одною. Уявімо собі хоча б статеве життя і таке інше. Якщо дозволити цьому принципу здійснитися серед людства, то зрештою має настати тільки Содом і Гоморра, з чого немає жодного виходу, і лише великий страх може покласти цьому край.

Не кажучи вже про те, як сьогодні вже блукають світом незліченні розбещені жертви такої терапії, чия незначна самосвідомість, взагалі усе їхнє особистісне мислення було розчавлене та знищене там, де вони довірливо чекали на допомогу. Вони мають вигляд людей, з котрих систематично зривали весь одяг, щоб вони потім змушені були вбратися у запропонований їм новий. Проте ці оголені у більшості випадків не можуть зрозуміти, навіщо їм цей новий одяг. Унаслідок планомірного втручання в їхні особисті справи та права вони з часом утратили і відчуття сорому, яке підтримувало особистісну самосвідомість, без якого не може бути нічого особистісного, і яке саме є його частиною.

На такому занедбаному ґрунті неможливо спорудити жодної нової міцної будівлі. Несамостійними за малим винятком лишаються ці люди, які інколи доходять до безпорадности, бо їх позбавили навіть малої опори, яку вони мали ще спочатку.

Обидва принципи розбещености і спокушання так тісно пов’язані, що розбещеності неодмінно має передувати спокушання. Тобто це справжнє виконання і розширення принципу Люцифера.

Для істинного цілителя душ немає жодної потреби у низькому пориванні. Він спершу лікує, а потім будує далі. Істинний принцип полягає в перебудові хибних бажань шляхом духовного пізнання!

Але застосування цього позбавленого любови принципу, зрозуміло і в природі речей, мусило все більше відокремлювати Люцифера від Люблячої Волі Всемогутнього Творця, що призвело до справжнього відрізання або виштовхування зі Світла і з тим до все більш глибокого падіння Люцифера. Люцифер сам себе відокремив від Світла, що рівнозначно виштовхуванню.

Виштовхування мало статися також згідно із сущими Празаконами, згідно з незаперечною Святою Волею Бога Отця, бо інакше ця подія не могла відбутися.

Оскільки Всемогутньою є тільки Воля Бога Отця, Творця всього сущого, яка міцно вкорінена і в Речовинному творінні та його розвитку, то Люцифер лише у Речовинності має змогу впровадити свій принцип, впливи якого завжди можуть відбуватися тільки в межах міцно встановлених Богом Отцем Празаконів і повинні формуватися в їхньому напрямку.

Таким чином Люцифер слідуванням своєму неправильному принципові може штовхати на небезпечні для людства шляхи, але він не спроможний змусити людей до будь-чого силоміць, якщо вони самі добровільно не оберуть рішення.

Люцифер насправді може лише заманювати. Але людина як така у Речовинному творінні стоїть на твердішому ґрунті, ніж він, отже, і набагато надійнішому, маючи більшу силу, ніж вплив Люцифера, навіть коли він її досягає. Завдяки цьому кожна людина настільки захищена, що для неї стане десятиразовою ганьбою, якщо вона дозволить заманити себе слабшою, ніж у неї, силою. Вона повинна усвідомити, що сам Люцифер перебуває поза Речовинністю, тоді як вона міцно вкорінена в добре знайомому їй ґрунті. Люцифер у застосуванні свого принципу змушений використовувати лише своє допоміжне військо, яке складається з людських духів, що не встояли перед спокушанням.

Але знов-таки кожен спрямований вгору людський дух не тільки ні в чому їм не поступається, але набагато переважає їх у силі. Досить одного серйозного акту волі, щоб цю орду розігнати без сліду. За умови, що їхні заманювання не отримують жодного відлуння і не знаходять відгуку, за який вони могли б вчепитися.

Люцифер взагалі був би безсилий, якби людство потурбувалося пізнати надані Творцем Празакони та дотримувалися їх. Але люди, на жаль, все більше підтримували його принцип своїм нинішнім способом дій і тому більшість з них мусять загинути.

Жоден людський дух не може стати на боротьбу із самим Люцифером з тієї простої причини, що він не спроможний дістатися до нього внаслідок їхньої різної природи. Дух людський може лише вступити у контакт з тими, хто згрішив через хибний принцип, які по суті мають його природу.

Походження Люцифера зумовлює те, що персонально наблизитися до нього і виступити проти нього може тільки той, у кого таке ж походження, бо лише такий спроможний дістатися до нього. Це має бути Божий Посланець, котрий приходить для виконання з Божественно-Безсутнісного, споряджений Святою серйозністю своєї Місії, котрий покладається на Походження Всієї Сили, на Самого Бога Отця.

Це завдання доручене обітованому Синові Людському.

Боротьба особистісна, сам-на-сам, і не тільки лише символічна, як хотіли б вивести з Обітувань чимало дослідників. Це здійснення Обітування в Парцифалі. «Святий Спис», могутність, Люцифер застосував хибно, і таким чином духовно-сутнісному в особі людства як його іскрам та паросткам впровадженням свого принципу завдав болючої рани. Спис у цій боротьбі у нього відніметься. Тоді у «праведній руці», тобто при втіленні в життя справжнього принципу Ґраля, принципу чистої строгої Любови, він зцілить рану, раніше завдану ним хибним застосуванням у неправедній руці.

Принцип Люцифера, тобто хибне застосування Божественної Сили, рівнозначне «Святому Спису» в неправедній руці, завдав духовно-сутнісному рани, яка не може загоїтися! Саме це у леґенді в блискучій формі образно відтворено, бо ця подія справді подібна до відкритої незагойної рани.

Обміркуймо, що духи людські як несвідомі духовні зерна або іскри витікають чи перелітають із найнижчого краю Духовно-сутнісного у Речовинне творіння в очікуванні, що після своєї подорожі крізь Речовинність вони пробудяться і розвинуться до особистісного усвідомлення, знову повернувшись по завершенні кругообігу в Духовно-сутнісне. Подібно до кровообігу в речовинному тілі! Однак принцип Люцифера відхиляє вбік велику частину цього потоку духовного кругообігу, через що багато хто з духовно-сутнісного гине. Через це кругообіг не може досягти потрібного замикання, і відбувається ніби неспинний знесилювальний витік з відкритої рани.

Але якщо тепер «Святий Спис», тобто Божественна Сила, переходить у праведну руку, яка діє за Волею Творця і як животворний чинник мандрівному духовно-сутнісному вказує крізь Речовинність правильний шлях, що веде вгору до свого вихідного пункту у світле Царство Бога Отця, то більше не буде втрат, навпаки, все потече до свого витоку, як кров до серця, завдяки чому в духовно-сутнісному закриється досі знесилювальна та кровоточива рана. Отже, зцілення може настати тільки завдяки Спису, який завдав рани.

Але для цього Спис треба спершу вирвати у Люцифера, щоб він перейшов у праведну руку, що й станеться в особистій боротьбі Сина Людського з Люцифером!

Потім інші наступні битви в Ефірноречовинному і Груборечовинному будуть лише наслідком цієї великої боротьби, яка принесе обітоване зв’язування Люцифера, що проголосить початок Тисячолітнього Царства. Це означає викорінення наслідків принципу Люцифера.

Він спрямований проти панування Божественної Любови, благословіння якої випадає людям у їхніх мандрах крізь Речовинність. Якби людство просто брало за зразок цю Божественну Любов, то відразу б стало зовсім невразливим перед будь-якими спокушаннями Люцифера, і він був би позбавлений усіх своїх страхіть, які сплітає навколо нього людський дух.

Витвором нестримної фантазії людського мозку є також надзвичайно потворні образи, яких помилково намагаються надати Люциферу. Насправді ж з простої причини, відмінної від людської природи, його не змогла побачити ще жодна людина, навіть духовним поглядом, що здатен споглядати Ефірну речовинність потойбічного часто вже у земному житті.

У протилежність до всіх уявлень Люцифера можна назвати гордим і прекрасним, по-неземному прекрасним, сповненим похмурої величі з ясними великими блакитними очима, холодний як лід погляд яких свідчить, однак, про брак любови. Він є не тільки поняттям, як зазвичай намагаються його уявити після невдалих тлумачень, навпаки, він є особистістю.

Людство повинно вже збагнути, що внаслідок своєї власної природи і йому покладена межа, яку воно ніколи перейти не зможе, зрозуміло, і в мисленні також, і що Послання з поза цієї межі можуть надійти тільки шляхом Милости. Однак ні завдяки науці, ні завдяки медіумам, які свою природу не здатні змінити й за допомогою неземного стану. Саме завдяки хімії людство має нагоду зрозуміти, що відмінність родів може утворювати нездоланну межу. Але ці Закони виходять із Праджерела, і виявляють себе не лише в Діянні Творіння.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт