У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


46. Реґіони темряви і прокляття

Коли споглядають картини, котрі повинні відтворювати життя в так званому пеклі, то знизуючи плечима, проходять повз них із напівіронічною, напівспівчутливою посмішкою та думкою, що лише хвороблива фантазія або фанатична сліпа віра може вигадати сцени такого роду. Зрідка хтось пробує знайти в них хоча б дрібненьке зернятко істини. А проте, напевно, найстрахітливіша фантазія навряд чи зможе відтворити хоч приблизну картину, яка б виявилася схожою з муками життя в темних реґіонах. Бідними сліпцями є ті, хто припускається помилки, хто з глузливим знизуванням плечима легковажно проходить повз них! Настане мить, коли легковажність жорстоко помститься з приголомшливим настанням Істини. Тоді не допоможуть ані впертість, ані відмовки – їх очікувано затягне у вир, якщо вони вчасно не звільняться від цієї переконаности незнання, яка завжди характеризує лише порожнечу та обмеженість таких людей.

Щойно відбудеться відокремлення етерноречовинного тіла від тіла груборечовинного* (Доповідь №40 «Смерть»), вони вже виявлять першу велику несподіванку при переживанні, що свідоме буття і життя з цим іще не закінчується. Першим наслідком є сум’яття, до якого додається нечувана тривога, що часто переходить у тупу покірність або найстрашніший розпач! Марною буде тоді впертість, марними – всі скарги, а також марними й благання, бо вони мусять пожати те, що посіяли в земному житті.

Оскільки вони насміхалися з посланого їм Богом Слова, яке вказує на життя після земної смерти і пов’язану з цим відповідальність за кожен повносилий помисел і дію, то найменше, що їх очікує, це те, чого вони хотіли: цілковита темрява! Їхні етерноречовинні очі, вуха й вуста замкнуло їхнє воління. Вони глухі, сліпі й німі у своєму новому оточенні. Це найкраще, що може з ними статися. Потойбічний керівник і помічник не може з ними порозумітися, тому що вони самі закриваються від цього. Сумний стан, який може поступово змінитися лише внаслідок повільного внутрішнього дозрівання згаданої особи, чому сприяє щодалі більший розпач. З наростаючим томлінням за світлом наче безперервне волання про допомогу лунає з такої пригніченої та змученої душі; нарешті поступово світлішає навколо неї, аж доки вона спроможеться бачити й інших, котрі так само потребують допомоги. Якщо у неї є прагнення підтримати тих, хто чекає в іще глибшій пітьмі, аби й біля них могло посвітлішати, то вона зміцнюється в цій діяльності надання допомоги завдяки потрібним для цього зусиллям щодалі більше, доки до неї зможе наблизитися інший, хто вже пройшов уперед, щоб і їй надалі допомагати на шляху до світліших реґіонів.

Так скулившись, сидять вони печальні, тому що їхні етерноречовинні тіла через брак воління ще занадто слабкі, щоб ходити. Їм залишається лише важко й невпевнено повзати по землі, якщо вони здатні до руху. Інші, знову ж таки, напевно, навпомацки бредуть у цій темряві, спотикаються, падають, знову й знову збираються на силі, то тут, то там забиваються, причому не обходиться без болючих ран, бо тут людська душа завжди лише залежно від ступеня власної темности йде пліч-о-пліч із сильнішою чи слабішою щільністю, яка, своєю чергою, тягне з собою відповідну важкість, при цьому душа опускається до реґіону, який точно узгоджується з її етерноречовинною силою тяжіння, тобто який споріднений з її родом етерної речовинности, тож її нове оточення стає для неї так само очевидним, відчутним і непроникним, як і груборечовинне тіло в груборечовинному оточенні. Кожен поштовх, кожне падіння й кожне ушкодження вона тому відчує там так само болісно, як відчувало її груборечовинне тіло впродовж земної ходи на груборечовинній Землі.

Так відбувається в кожному реґіоні, байдуже, до якої глибини чи висоти він належить. Однакова речовинність, однакова чутливість, однакова обопільна непроникність. Кожен вищий реґіон, одначе, або кожна інша за природою речовина може безперешкодно проникати крізь нижчу, щільнішу речовину, як і кожне етерноречовинне крізь іншого роду груборечовинне.

Інакше з тими душами, котрі, до того ж, мають спокутувати якусь учинену ними несправедливість. Сам цей факт є річчю в собі. Її можна спокутувати в мить, коли винуватець отримає від потерпілої сторони цілковите щире прощення. Те, що людську душу, одначе, зв’язує ще тяжче, є потяг або схильність, які стають спонукальною причиною одного чи кількох вчинків. Ця схильність живе в людській душі далі, вже після переходу в інший світ, після відокремлення від груборечовинного тіла. В етерноречовинному тілі вона навіть відразу проявляється ще сильніше, щойно відпаде звуження всього груборечовинного, бо тоді відчуття діють набагато жвавіше й нестримніше. Такого роду схильність знову ж таки стає також визначальною для щільности і, отже, важкости етерноречовинного тіла. Наслідком цього є те, що етерноречовинне тіло після звільнення від тіла груборечовинного відразу опускається до реґіону, який точно відповідає його важкості і, відповідно, має однакову з ним щільність. Там вона в такий спосіб знайде всіх, хто віддається такій самій схильності. Їхні випромінювання її ще більше підживлюватимуть, наснажуватимуть, і тоді вона у здійсненні цієї схильности просто-таки шаленітиме. Те саме, звісно, стосується й тих, хто знаходиться там разом із нею. Те, що така невгамовна розбещеність для оточення мусить стати мукою, зрозуміти неважко. Оскільки ж усе в цих реґіонах завжди засновано тільки на взаємності, то кожна особа мусить зазнавати тяжких страждань від інших через те саме, що вона, своєю чергою, повсякчас намагається сама заподіяти їм. Отже, життя там стає пеклом, доки така людська душа поступово стомиться і відчує огиду до цього. Потім, через тривалий час, у неї зрештою поступово пробудиться бажання вирватися з оточення такого роду. Це бажання та огида є початком виправлення. Вони посилюються до волання про допомогу і нарешті до молитви. Тільки тоді їй може бути простягнуто руку для сходження, на що часто йдуть десятиліття й століття, інколи навіть іще довше доводиться чекати на це. Схильність у людській душі стає, отже, ще тяжчими кайданами.

З цього випливає, що необдуманий вчинок спокутується значно легше і значно швидше, ніж притаманна людині схильність – байдуже, стала вона вчинком чи ні!

Людина, котра несе в собі нечисту схильність, яка досі не стала вчинком лише тому, що їй сприяли земні обставини, мусить поплатитися тяжче, ніж людина, яка необдумано провинилася в одному чи кількох вчинках, не маючи при цьому злого наміру. Необдуманий вчинок може бути прощено негайно, без розвитку злої карми, схильність же – лише тоді, коли її цілковито в людині буде стерто. А її проявів буває багато видів. Чи то жадібність, чи близька до неї скупість, брудна чуттєвість, потяг до крадійства чи вбивства, до підпалу або лише до обрахування та легковажного недбальства, – все одно, така схильність зазначену особу завжди опустить і затягне туди, де є подібне до неї. Відтворювати ці картини життя немає жодного сенсу. Вони почасту настільки жахливі, що дух людський на Землі навряд чи може повірити в їхню дійсність, якщо сам їх не бачив. І тоді він також би подумав, що це лише витвори безмежної збудженої лихоманкою фантазії. Тож він може задовольнитися тим, що відчує моральний острах перед подібним, що звільнить його від кайданів усього ницого, щоб на шляху сходження до Світла більше не було жодних перешкод.

Такими є темні реґіони впливів принципу, який намагається запровадити Люципер. Вічний кругообіг Творіння рухається і досягне пункту, в якому розпочнеться розпад, коли все речовинне втратить форму, щоб розпастися на прасім’я і з тим у подальшому русі принести нове поєднання, нові форми зі свіжою силою та незайманою землею. Те, що доти не зможе ще визволитися як із Грубої, так і з Етерної речовинности, щоб, залишивши позаду найвищу, найетернішу і найлегшу межу над усією Речовинністю, вступити в Духовно-сутнісне, буде неминуче затягнуто в розпад, унаслідок чого знищиться і його форма, й особистісне в ньому. Це і є тоді вічне прокляття, стирання всього свідомо особистісного!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт