У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


46. Реґіони темряви і прокляття

Коли споглядають картини, які мають відтворювати життя у так званому пеклі, то знизуючи плечима, проходять повз них з напівіронічною, напівспівчутливою посмішкою і думкою, що лише хвороблива фантазія або фанатична сліпа віра може вигадати сцени такого роду. Зрідка хто-небудь пробує знайти в них хоча б дрібненьке зернятко істини. І все-таки, напевно, найстрахітливіша фантазія навряд чи зможе відтворити хоч приблизну картину, яка б виявилася схожою з муками життя у темних реґіонах. Бідні сліпці ті, хто з іронічним знизуванням плечима легковажно проходить повз них! Настане мить, коли легковажність гірко помститься, і невблаганно вступить у свої права Істина. Тоді не допоможе ні впертість, ні відмовляння; їх очікувано затягне у вир, якщо вони не позбавляться цієї переконаности незнання, яка завжди характеризує лише пустоту і обмеженість таких людей.

Щойно відбудеться відокремлення ефірноречовинного тіла від груборечовинного* (Доповідь № 40 «Смерть»), вони переживуть першу велику несподіванку, а саме – свідоме буття і життя з цим ще не закінчується. Першим наслідком є сум’яття, до якого додається нечувана боязкість, яка часто переходить у тупу покірність або найстрашніший розпач. Марною буде тоді впертість, марними усякі нарікання, але марними й благання, бо вони повинні пожати те, що посіяли у земному житті.

Оскільки вони насміялися над посланим їм Божим Словом, яке вказує на життя після земної смерти і пов’язану з цим відповідальність за кожен інтенсивний помисел і дію, то найменше, що їх очікує, це те, чого вони хочуть – цілковита темрява! Їхні ефірноречовинні очі, вуха і вуста недіяльні через їхнє воління. Вони глухі, сліпі і німі у своєму новому оточенні. Це найкраще, що може з ними трапитися. Потойбічний керівник і помічник не може з ними спілкуватися, бо вони самі закриваються від нього. Сумний стан, який може поступово змінитися лише внаслідок повільного внутрішнього дозрівання зазначеної особи, чому сприяє все більший розпач. Зі зрослим томлінням за світлом мов безперервний зойк по допомогу лунає з такої пригніченої та змученої душі; нарешті поступово світлішає навколо неї, доки вона спроможеться бачити й інших, котрі також потребують допомоги. Якщо у неї є прагнення підтримати тих, хто у ще глибшій пітьмі, аби й біля них могло посвітлішати, то вона все більше зміцнюється у цій діяльності надання допомоги, доки і до неї підійде хтось інший, котрий просунувся далі, щоб і їй у дальшому допомагати на шляху до світліших реґіонів.

Так сидять вони сумні, бо їхні ефірноречовинні тіла через брак воління ще занадто слабкі, щоб ходити. Тому їм залишається лише важко і невпевнено повзати по землі, якщо вони взагалі здатні до руху. Інші навпомацки просуваються в темряві, спотикаються, падають, знову й знову зводяться на ноги, невдовзі наштовхуються на гострі виступи, причому не обходиться без болючих ран, бо ступеню темности людської душі завжди точно відповідає ступінь їхньої щільности, яка знов-таки тягне за собою відповідну важкість, при цьому душа опускається в реґіон, який точно узгоджується з її ефірноречовинною силою тяжіння, тобто який складається з подібної до її роду ефірної речовинности, і з тим її нове оточення стає для неї таким же реальним, відчутним і непроникним, як і груборечовинне тіло у груборечовинному оточенні. Тому вона відчує там кожен поштовх, кожне падіння і кожне ушкодження таким же болісним, як відчувало їхнє груборечовинне тіло у мандрах груборечовинною Землею.

Так відбувається у будь-якому реґіоні, і байдуже, до якої глибини чи висоти він належить. Однакова речовинність, однакова чутливість, однакова взаємна непроникність. Проте кожен вищий реґіон або кожна чужорідна речовина може безперешкодно проникати крізь нижчу щільнішу речовину, як і кожне ефірноречовинне крізь іншого роду груборечовинне.

Інакше з тими душами, які, крім цього, мають спокутувати яку-небудь вчинену ними несправедливість. Сам цей факт є річчю у собі. Її можна спокутувати в мить, коли винуватець від ураженої нею особи отримає цілковите і справжнє прощення. Але те, що зв’язує людську душу ще тяжче – це потяг або схильність, які стають спонукальною причиною одного чи кількох вчинків. Ця схильність залишається в людській душі і після відходу, після відокремлення від груборечовинного тіла. В ефірноречовинному тілі вона навіть відразу проявляється ще сильніше, тільки-но відпаде звуженість усього груборечовинного, бо тоді відчуття діють набагато жвавіше та нестримніше. Така схильність до того ж стає визначальною для щільности, тобто для важкости ефірноречовинного тіла. Внаслідок цього ефірноречовинне тіло після звільнення від груборечовинного відразу поринає у реґіон, який точно відповідає його важкості та щільності. Там вона знайде усіх тих, хто віддається такій схильності. Їхні випромінювання її ще більше підживлюють, наснажують, і тоді вона просто-таки шаленіє у втіленні цієї схильности. Те саме, звісно, стосується і тих, хто знаходиться там разом з нею. Що така невгамовна розбещеність для оточення має стати мукою, неважко зрозуміти. Але оскільки все у цих реґіонах завжди засноване на взаємності, то кожен має ще тяжче страждати від інших у всьому тому, що він сам намагається заподіяти їм. Отже, життя там стає пеклом, доки така людська душа поволі стомиться і відчує огиду від цього. Потім після тривалого часу у неї зрештою поступово пробудиться бажання вирватися з такого оточення. Це бажання і огида є початком виправлення. Вони виростають до зойку по допомогу і нарешті до молитви. Тільки тоді їй може бути простягнута рука для сходження, на що часто йдуть десятиліття й століття, інколи навіть ще довше. Отже, схильність у людській душі стає тяжкими путами.

З цього випливає, що необдуманий вчинок спокутується набагато легше і набагато швидше, ніж наявна у людині схильність, неважливо, стала вона вчинком чи ні!

Людина, котра має у собі нечисту схильність, яка, втім, не стала вчинком, бо для цього не склалися сприятливі земні обставини, мусить поплатитися тяжче, ніж людина, яка необдумано провинилася в одному чи кількох вчинках, не маючи при цьому злого наміру. Необдуманий вчинок може бути прощений негайно, без розвитку злої карми, але схильність – лише тоді, коли зовсім зникне в людині. А її прояви досить різного роду. Будь то жадібність і близька до неї скупість, брудна чуттєвість, потяг до крадійства чи вбивства, до підпалу або лише до обрахування і недбальства, все одно, така схильність зазначену особу завжди опустить і затягне туди, де є подібне до неї. Відтворювати ці картини життя немає жодного сенсу. Вони почасту настільки жахливі, що дух людський на Землі навряд чи може повірити в їхнє існування, якщо сам їх не бачив. І тоді він би подумав, що це лише витвори безмежної збудженої фантазії під час лихоманки. Отже, він може задовольнитися тим, що відчує моральний острах перед подібним, що звільнить його від ланцюгів усього низького, оскільки на шляху сходження до Світла більше немає перешкод.

Такими є темні реґіони дії принципу, який намагається запровадити Люцифер. Вічний кругообіг Творіння у своїй ході колись досягне пункту, в якому розпочнеться розпад і все речовинне втратить форму, перетворившись у прасім’я для того, щоб у подальшому принести нове сполучення, нові форми, сповнені свіжої сили на незайманій землі. Те, що доти не зможе визволитися як з Грубої, так і з Єфірної речовинности, щоб залишивши позаду межу над найвищою ефірнішою і найлегшою Речовинністю, вступити в Духовно-сутнісне, буде неминуче затягнуте у розпад, внаслідок чого буде знищена і його форма, і особистісне в ньому. І тоді це вічне прокляття, стирання усього свідомо особистісного!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт