У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


48. Світові події

Немає більшої небезпеки у будь-якій справі, ніж залишити прогалину, необхідність заповнення якої відчувається не раз. Тоді не допоможе й спроба обминути її, бо така прогалина перешкоджає усякому поступові і відтак споруджена на такій основі будівля колись має розвалитися, навіть якщо вона зведена з найбільшою майстерністю та зі справжнього якісного матеріалу.

Так проявляють себе сьогодні різні християнські релігійні громади. Зявзято і вперто затуляють вони очі й вуха, коли стикаються з нелогічністю деяких місць у своїх вченнях. З порожніми словами намагаються вони їх обминути, замість того, щоби по-справжньому хоч раз серйозно заглибитися в себе. Напевно, вони відчувають небезпеку того, що тимчасово наведені за допомогою вчення сліпої віри мости через такі провалля одного дня можуть не встояти і з острахом очікують миті, коли стане очевидно, що ці споруди занадто легкі. Також знають вони, що тоді ніхто більше не прямуватиме настільки оманливим шляхом, внаслідок чого, звісно, наступна міцна будівля і такий шлях також лишаться порожніми. Так само їм відомо, що один порив свіжого вітру Істини мусить знести такі штучні споруди. Однак за браком кращого, незважаючи на всю небезпеку, вони намагаються вперто утримувати хитку дошку. Вони навіть радше готові усіма засобами відстоювати цю позицію і знищити того, хто наважився б на основі самої Істини запропонувати більш надійний перехід. Без зволікань вони б спробували повторити те саме, що майже дві тисячі років тому розігралося на цій Землі, те, що кидає свою тінь аж до сьогоднішнього дня, і що вони, однак, самі як гучний відгомін проти засліплености і згубної впертости людей поклали в основу свого вчення і своєї віри. Це були представники релігій і тодішні вчені, які у своїй догматичній зашореності та зарозумілості і своїй слабкості не спромоглися розпізнати Істину і Сина Божого, закрилися від них і зі страху та заздрости його і прибічників ненавиділи та переслідували, тоді як інші люди легше відкрилися пізнанню і швидше відчули Істину Слова. Незважаючи на те, що сьогоднішні представники християнських релігійних громад особливо наголошують на страдницькому шляхові Сина Божого, вони, проте, на цьому факті самі нічому не навчилися і не отримали з цього жодної користи. Саме сьогоднішні керівники як громад, заснованих на Вченні Христа, так і сучасних рухів і нині знову спробували б знешкодити кожного, хто міг би загрожувати хиткому переходу через небезпечні прогалини чи провалля в їхніх вченнях та тлумаченнях за допомогою самої Істини. Вони б його переслідували у своїй ненависті, породженій страхом, а ще більше у марнославстві, точно так, як це вже було колись.

Їм не вистачило б величі визнати, що їхніх знань недостатньо для того, щоб самим пізнати Істину і заповнити прогалини, аби прокласти людям шлях до легшого розуміння та повного сприйняття.

І все-таки для людства сходження можливе тільки за допомогою повного сприйняття, але жодним чином не за допомогою сліпої невігласької віри!

Такою прогалиною через хибність переказу є також поняття «Сина Людського». Люди хворобливо вчепилися за нього подібно до фарисеїв, які зі своїм традиційним заскнілим вченням не бажали відкритися протиставленій їм Істині, принесеній Сином Божим. Христос говорив про себе тільки як про Сина Божого. Нелогічність, називати себе водночас і Сином Людським, була йому не властива. Зараз же через власні сумніви з великою вправністю та спритністю вигадують повсюдно, аби роз’яснити цю очевидну кожній спокійно мислячій людині відчутну суперечність між поняттями Сина Божого і Сина Людського; однак, незважаючи на всі зусилля, не можна стверджувати, що вдалося досягти поєднання цих понять. Найбільш правдоподібне з усіх тлумачень знову й знову мусить виявляти дві природи, які існують обік, але ніколи не можуть розглядатися як одна.

Це також лежить цілком у природі речей. Син Божий не може бути Сином Людським, хоч він і мусив народитися з людської плоти, щоб мати змогу мандрувати по Землі.

Кожному християнинові відомо, що Син Божий прийшов винятково з духовною Місією, і що всі його слова стосуються духовного Царства, тобто йшлося про духовне. Тому від самого початку і його численні посилання на Сина Людського не можна сприймати інакше! Чому тут повинен бути виняток? Але духовно Христос був і залишається тільки Сином Божим! Якщо він говорив про Сина Людського, то не міг мати на увазі самого себе. У цьому всьому міститься набагато ґрандіозніше, ніж відтворюють сьогоднішні тлумачення християнських релігій. Очевидна суперечність уже давно мусила б спонукати до найсерйозніших роздумів, якби все не прикривала догматична обмеженість. Замість того, щоб розпочати найсерйознішу перевірку, безумовно, потрібну, коли йдеться про настільки вирішальні речі, люди судомно вчепилися за слова переказу і з тим наділи на себе шори, які позбавили їх вільного бачення. Природно, внаслідок цього такі тлумачі та вчителі хоча й знаходяться у Творінні свого Бога, проте правильно пізнати його не спроможні, через що виникає лише надія наблизитися до Самого Творця, Вихідного Пункту Діяння.

Христос навчав насамперед цілковитій природності, що означає пристосуватися до Законів природи, тобто Творіння. Але пристосуватися може лише той, хто їх знає. У свою чергу Закони природи несуть Волю Творця у собі і можуть таким чином указати і шлях до пізнання Самого Творця. Хто пізнав Закони природи, тому відомо, як непохитно діють вони у тісній взаємодії; і тому він знає, що їхня дія у своїй неспинній поступальній послідовності, спрямованій вперед, є незмінною, як і Воля Творця, Бога Отця.

Будь-яке відхилення означало б зміну Божественної Волі. А ця зміна вказувала б на недосконалість. Але оскільки Праджерело усього Буття, Бог Отець, є єдиним і досконалим, то й найменші відхилення в межах Законів природи, тобто Законів розвитку, просто неможливі і від самого початку виключені. Цей факт зумовлює, що і релігієзнавство і природознавство в усьому мають бути єдиними в бездоганній зрозумілості та послідовності, якщо вони повинні відтворити Істину.

Те, що частка знань природознавства сьогодні у співвідношенні до всього Творіння ще дуже мала, є незаперечним, бо воно вивчає винятково груборечовинне, оскільки інтелект у сьогоднішньому розумінні спроможний підступитися лише до зв’язаного у просторі та часі. Єдиною, проте непростимою помилкою при цьому є те, що прибічники цих наук усе, що виходить за ці межі, намагаються висміяти і заперечити як нереальне, за винятком небагатьох вчених, котрі були вище посереднього рівня та далекогляднішими, і котрі не бажали незнання прикривати зарозумілістю.

Релігієзнавство ж сягає набагато далі, але, незважаючи на це, воно також залежить від Законів природи, які виходять далеко за межі усього зв’язаного у просторі та часі, і які, виходячи з Праджерела, вливаються у по-земному видиме без зупинок і без змін. З цієї причини і релігійні вчення не мають права ні на прогалини, ні на суперечності, якщо вони справді повинні відповідати Істині, тобто Законам природи або Божественній Волі, тобто якщо вони повинні нести в собі Істину. Вольностей сліпої віри не мають права припускатися провідні та сповнені відповідальности вчення!

Тому помилка в понятті про Сина Людського тяжко лягла на прибічників істинного Вчення Христа, через те що вони помилкові перекази спокійно сприймають і передають далі, незважаючи на те, що у багатьох людей часом виникають протилежні відчуття, як тихі застереження.

Саме незмінність Божественної Волі у своїй Досконалості виключає свавільне втручання Бога у Творінні. Але Досконалість є й тим, що не дає можливости так просто усунути Люцифера після його падіння через свої хибні вчинки* (Доповідь № 45 «Таємниця Люцифера»); так само допускається зловживання Законами природи, Божественною Волею з боку людей, бо дух людський згідно зі своїм походженням з Духовно-сутнісного залишає за собою свободу обрання рішення* (Доповідь № 5 «Відповідальність»). Саме у подіях Ефірно- і Груборечовинного творіння проявляється непорушна Досконалість Волі Творця як рід зв’язаного буття! Але лише неповноцінні та дріб’язкові людські духи при цьому пізнанні можуть угледіти обмеженість Його Могутности і Величі. Таке сприйняття було б винятково продуктом їхньої власної обмежености.

Неосяжність цілого заплутує їх, оскільки вони насправді здатні мати уявлення про це лише тоді, коли воно матиме відповідні їхньому розумінню вужчі межі.

Однак, хто по-справжньому намагається пізнати свого Творця в Його Діяннях, той на надійному шляху природних Законів отримає переконливе уявлення про далекосяжні події, початок яких міститься у Праджерелі, тобто у вихідному пункті усіх подій, щоб звідти крізь Творіння протягнутися ніби непорушною колією, по якій потім має вирушити все дальше життя залежно від того, як будуть переведені стрілки. А переведення стрілок дух людський у своїй подорожі крізь Речовинне робить самостійно* (Доповідь № 30 «Людина та її вільна воля»). Через принцип Люцифера більшість людей, на жаль, хибно переводить стрілки, і таким чином їхнє життя тоді згідно з непохитними Законами дальшого розвитку, які ніби колії перетинають Речовинне, котиться все нижче й нижче, залежно від налаштованости до цілком визначеної кінцевої цілі.

Переведення стрілок за вільним рішенням можна точно спостерігати і відчувати з боку Витоку, тоді чітко розпізнається подальший плин подій, оскільки після обраного рішення у дальшому розвиткові вони повинні рушити тільки згідно з коліями вкорінених у Творінні Законів. Ця обставина дає змогу передбачати досить багато подій, бо Закони Творіння або природи у своєму потоці розвитку ніколи не відхиляються. Тисячоліття не мають при цьому жодного значення. У цьому передбаченні безумовних кінцевих цілей з’являються великі Одкровення, які обдарованим духовно розкриваються в образах і завдяки дальшій передачі доходять до відома людства. Але є дещо, чого не можна з упевненістю передбачити – земний час, у який здійсняться такі Одкровення та Обітування!

Вони відбудуться в годину, коли такий плин життя, рухаючись обраними рейками, досягне заздалегідь оголошеної проміжної станції або кінцевої цілі. Долю людини, як і народу і, зрештою, всього людства можна порівняти з поїздом, що стоїть в очікуванні на одноколійному путі, який веде у всі напрямки рейкового шляху. Людина встановлює стрілку як забажає, стрибає в нього і розводить пар, що означає, оживляє його. При його повороті на обрану нею колію можна назвати лише окремі станції та кінцеву ціль, але не точну годину прибуття у відповідний пункт, бо це залежить від швидкости руху, яка може змінюватися залежно від натури людини, адже людина оживляє машину і згідно зі своїм родом рухатиме її вперед у спокійній рівномірності або з палким завзяттям, або змінюючи по-різному цю швидкість. Але чим ближче такий особистий, національний або загальнолюдський поїзд до станції зміни напряму своєї долі, тим впевненіше можна тоді визначити і передбачити час прибуття на наступну станцію. Але залізнична мережа має також деякі лінії сполучення, які можуть бути використані при відповідному переведенні стрілки під час руху, щоб отримати інший напрям, і таким чином досягти іншої кінцевої цілі, суттєво відмінної від первинної. Це вимагає, звісно, уповільнення руху при наближенні до такої стрілки, затримки і її переведення. Уповільнюючи рух, людина замислюється, обирає рішення, що для неї можливо аж до останнього вирішального пункту і, переводячи стрілку, робить наступну дію.

Божественну Волю, яка у твердо встановлених Законах природи, мов залізнична колія, проникає в Речовинне, можна також назвати нервами Діяння Творіння; це дає змогу відчувати будь-яку небезпеку у ґрандіозному тілі Діяння і повідомляти про неї Вихідний Пункт, Творче Праджерело.

Завдяки непохитним Законам, вдивляючись у всі кінці, Творець здатний забезпечити надійний огляд, що дає Йому змогу до Своїх Одкровень додавати також і Обітування, в яких з наближенням небезпечного повороту, проміжної або кінцевої станції вчасно Він сповіщає про прийдешнього Провідника! Ці споряджені Ним Провідники незадовго до неминучих катастроф та небезпечних поворотів у провіщенні Істини повинні відкрити очі людським духам, які котяться по цій неправедній колії, щоб надати їм можливість вчасно перевести стрілку на інший напрям, аби уникнути небезпечного наступного місця і завдяки новому напрямові оминути й згубну кінцеву ціль. Горе людині в цьогобічному і потойбічному, яка останні усі переведення стрілок і можливість виправлення напряму пропускає та марнує! Вона є безповоротно втраченою.

Оскільки Творець нічого не може змінити у Досконалості Своєї Волі, то й допомагаючи, Він буде дотримуватися наявних Законів. Інакше кажучи, Його Воля досконала від самого початку. Кожен новий акт Його Волі, певна річ, також буде досконалий. Це зумовлює те, що кожен новий акт Волі від Нього мусить нести у собі точно ті найкращі Закони, які вже існували раніше. Внаслідок цього знов-таки відбувається точне прилаштування до розвитку подій Ефірно- і Груборечовинного світу. Якась інша можливість саме внаслідок Досконалости Бога раз і назавжди виключена. У вже роз’ясненому передбаченні з’явилося Обітування втілення в людину Сина Божого, щоб із провіщенням Істини людство могло перевести стрілку. Право переведення стрілки відповідно до Законів залишається за самими людськими духами. Але внаслідок цього неможливо передбачити, якого роду рішення вони оберуть, бо лише людськими духами вже обраний шлях, на який вони перевели стрілку згідно зі своїм вільним рішенням, надасть змогу роздивитися їхні усі станції та повороти аж до кінцевої цілі. Зважаючи на це згідно з логічною природністю не можна встановити поворотні пункти, в яких вирішальним є вільне рішення людства, бо й це право відповідно до природних закономірностей виникнення і розвитку внаслідок Божої Досконалости так само є непохитне, як і все інше; і оскільки Творець людським духам надав це право внаслідок їхнього походження з Духовно-сутнісного, то Він і не вимагає знати заздалегідь, яким буде їхнє рішення. Лише наслідки цього рішення може Він розпізнати до кінця, бо вони мусять проявлятися у межах Його Волі, яка міститься в Законах Ефірно- і Груборечовинного творіння. Якби було інакше, то це могло б указувати лише на ваду в Досконалості, що, безумовно, неможливо.

Отже, людина повинна завжди цілком усвідомлювати цю свою величезну відповідальність, яка полягає в тому, що у своїх ґрунтовних висновках вона справді є незалежною. Але, на жаль, вона уявляє себе або цілковито залежним слугою, або ж, переоцінюючи себе, вважає частиною Божественного. Ймовірно, причина цього у тому, що в обох випадках вона вірить у те, що позбавилася відповідальности. В одному випадку вона занадто низьке і залежне створіння, в іншому – стоїть набагато вище неї. Але обидва помилкові! Вона може дивитися на себе як на управителя, наділеного в певних речах свободою обрання рішення, але який несе також і повну відповідальність, тому має велику довіру і який не повинен зловживати нею поганим господарюванням.

Саме ця Досконалість породжує необхідність того, що Творець, безпосередньо допомагаючи хибно спрямованому людству, мусить врахувати і провал людства при обранні такого рішення. У такому разі у Своїй Мудрості та Любові, які так само закономірно і природно Йому притаманні, Він тримає інші шляхи допомоги, які потім з’являються як продовження попередніх, здавалося б, утрачених через провал людства, шляхів.

Так ще до часу втілення в людину Сина Божого у вічному Царстві Отця готувався інший Посланець з Місією на випадок, якщо людство, незважаючи на велику Жертву Любови Отця, може провалитися. Якби Сину Божому з його суто Божественною природою не вдалося досягти того, щоб людство на його застереження перевело стрілку свого шляху в указаному ним напрямі, але у засліпленні залишилося б на своєму колишньому шляху, який веде до загибелі, тоді мусив прийти ще один Посланець, котрий за своєю внутрішньою сутністю до людства міг бути ближче, ніж Син Божий, щоб йому ще раз в останню годину послугувати Застерігачем і Провідником, якщо — — — — воно захоче почути його Поклик Істини. Це є Син Людський.

Христос як Син Божий знав про це. Коли у своїй діяльності він розпізнав, наскільки заросла і всохла земля душ людських, то усвідомив, що його земні мандри не принесуть плодів, які мали дозріти, якби у людства було добре воління. Він дуже засмутився, бо на основі добре відомих йому Законів у Творінні, які несуть Волю його Отця, бачив невідворотний дальший розвиток до неминучого кінця, який мусила притягти до себе воля людей згідно з її родом. І тоді він почав говорити про Сина Людського, про його необхідний майбутній Прихід внаслідок таких подій. Чим ближче підходила до кінця його велика Місія, яка залежно від рішення людства відкривала два шляхи, або слідування його Вченню з наступним сходженням та уникненням всього згубного, або провал і дальше падіння по похилій площині, що мусило призвести до загибелі, тим чіткіше він бачив, що рішення більшости людства схиляється до провалу і, отже, до загибелі. Після цього його висловлювання щодо Сина Людського сформувалися у безпосередні Обітування і Провіщення, в яких він говорив: «Але коли прийде Син Людський…» і таке інше.

Таким чином він указав час незадовго перед небезпекою загибелі, яка мусила настати, зважаючи на провал людства щодо його Місії, як кінцева ціль вперто надалі слідуваному напряму згідно з Божественними Законами у Груборечовинному світі. Тяжко страждав він при цьому пізнанні.

Хибний будь-який переказ, який стверджує, що Ісус, Син Божий, водночас називав себе і Сином Людським. Така нелогічність не притаманна ні Божественним Законам, ні Сину Божому як Знавцю і Носію цих Законів. Учні не розібралися в цьому, як випливає із самих їхніх запитань. Лише через них сталася помилка, яка тримається аж до сьогодні. Їм здалося, що Син Божий виразно називав самого себе Сином Людським, і це припущення з такою помилкою вони переказали і нащадкам, які також несерйозно поставилися до наявної в цьому нелогічности, як і самі учні, а просто обминули її, почасти з боязкости, почасти зі зручности, незважаючи на те, що у правильній позиції ще чіткіше і сильніше виявила б себе всеосяжна Любов Творця. Ідучи слідом за Сином Божим, що означає, сприйнявши і продовживши його Місію, Син Людський як другий Посланець Бога Отця постане перед людством на Землі, щоб завдяки провіщенню Істини відвернути його з теперішнього шляху і добровільно обрати рішення про вибір іншого напряму, який веде осторонь його очікуваного пункту загибелі.

Син Божий – Син Людський! Те, що в цьому має бути відмінність, напевно, не так вже важко здогадатися. Кожне це слово має свій чітко окреслений, строго визначений зміст, їхнє змішування та злиття треба затаврувати як млявість мислення. Слухачі та читачі цих доповідей зуміють усвідомити природний розвиток, коли виходячи від Прасвітла, Бога Отця, він сягає Груборечовинного світового тіла. Син Божий прийшов із Божественно-Безсутнісного, промчавши крізь Духовно-сутнісне та Ефірноречовинне до інкарнації в Груборечовинному світі. Тому з повним правом він має бути названий втіленою в людину Божою Частиною або Сином Божим. Він промчав як крізь Духовно-сутнісне, в якому міститься вихідний пункт людського духу, так і крізь наступну Ефірноречовинну частину Творіння, що не дало йому змоги закріпитися там настільки, щоб його Божественно-Безсутнісне Ядро змогло одержати міцні захисні оболонки цих різних родів, навпаки, ці оболонки, які зазвичай слугують обладунками, лишилися тонкими. Це стало перевагою, бо його внутрішнє Божественне Ядро випромінювало вільніше і потужніше, але це було також і вадою, тому що у ворожих до Світла низовинах землі його винятковість дуже швидко викликала опір та люті напади на нього. Потужне, але слабо прикрите Божественне у земній груборечовинній оболонці мусило залишитися чужим серед людей як таке, що знаходилося надто далеко від них. Образно висловлюючись, отже, можна сказати, що його Божественне Ядро для груборечовинно-земного через нестачу засвоєння з Духовно-сутнісного та Ефірноречовинного було недостатньо оснащеним і озброєним. Міст через прірву між Божественним і земним виявився надто неміцний.

Оскільки люди не оцінили і не зберегли цього Дарунку Божественної Любови, проте від природного потягу до всього темного виступили проти просвітлого Сина Божого з ворожістю та ненавистю, то мусив прийти другий Посланець в особі Сина Людського, краще оснащеного для Груборечовинного світу.

Син Людський також Посланець Бога і вийшов з Божественно-Безсутнісного. Але перед своєю Місією у Груборечовинному світі він був інкарнований у вічному Чисто-Духовно-сутнісному, отже, був тісно зв’язаний з родом духовної сутности, з якого походить сім’я зародку людського духу! Таким чином Божественно-Безсутнісне Ядро цього другого Посланця наблизилося до людського духу в його витоку, внаслідок чого він здобув як кращий захист, так і безпосередню силу проти нього.

У Найвищій Вишині подібного сутнісного роду людських духів для всього сущого живе досконалий Ідеал того, що може нести у собі дальший розвиток з Духовно-сутнісного. Тобто вічний чисто-духовно-сутнісний Ідеал усього Жіночого, як Цариця Жіночности з усіма Животворними Чеснотами. Кожен жіночий духовний зародок несе у собі несвідоме томління, рівняючись на цей Чистий, у найшляхетнішій формі Животворний Ідеал. На жаль, це несвідоме томління під час ходи крізь Речовинність часто перетворюється на марнославство, яке його імітує і в самообмані стає неживим, але й повинне замінити палке прагнення. Однак це томління стає свідомим при піднесенні до Світла ще в Ефірноречовинному світі. Щойно почнуть відпадати низькі бажання, а вони завжди бурхливо вириваються, щоб нарешті оживити та зміцнити чесноти. Магнітом і фокусом цього шляхетного томління за жіночими Чеснотами є Цариця Жіночности у непроминущому Царстві Отця, в Чисто-Духовно-сутнісному. Божественно-Безсутнісне Ядро другого Посланця Бога було занурене у цей Духовно-сутнісний Ідеал Жіночности і виховане Духовно-сутнісною Матір’ю у вічному Царстві Бога Отця, яким є Замок Ґраля як Батьківщина його духовної юности. І лише тоді звідти він вирушив зі своєю Місією в Груборечовинний світ завчасно, щоб у слушну годину потрапити на арену боротьби, аби вказати правильний шлях у Царство Отця тим, хто просить про духовне керівництво в серйозних пошуках Бога, і водночас надати захист від нападів ворожого до них оточення, спрямованого донизу.

Оскільки він на противагу Сину Божому свою духовну юність провів у Духовно-сутнісному, тобто у витоку і вихідному пункті людських духів, то водночас він був укорінений в Божественно-Безсутнісному і міцно також у Духовно-сутнісному, внаслідок чого за своїм родом він перебуває ближче до людства і в парі походження та юности є справжньою Боголюдиною! Походячи з Божественно-Безсутнісного і також з Духовно-сутнісного, початку людства. З цієї причини на противагу чистому Синові Божому він названий Сином Людським, для якого шлях до Божественно-Безсутнісного завдяки його походженню завжди відкритий! Тому він несе у собі Божественну Силу та Владу і таким чином добре озброєний протистоїть як усьому людству, так і Люциферу.

Тому пильнуйте, щоб ви його впізнали, щойно настане його час, бо він приносить час і для вас!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт