У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


49. Відмінність у походженні людини і тварини

Щоб роз’яснити відмінність у походженні людини і тварини, потрібен більш ґрунтовний аналіз Творіння, ніж досі. Умовно узагальнених слів на кшталт «групова душа» тварини стосовно особистісного «Я» людини при цьому недостатньо, хоча ця думка сама по собі цілком правильна. Але таким чином окреслюється лише загальне і найближче розташоване до земного, проте про справжню відмінність нічого не говориться.

Щоб зрозуміти розвиток Творіння, варто розглянути доповідь «Розвиток Творіння»* (Доповідь № 52 «Розвиток Творіння»).

Для кращого огляду ще раз наведемо раніше згадані основні щаблі згори донизу:

1. Божественне:Божественно-Безсутнісне
Божественно-Сутнісне
2. Духовно-сутнісне:Свідоме Духовно-сутнісне
Несвідоме Духовно-сутнісне
3. Сутнісне:Свідомо-Сутнісне
Несвідомо-Сутнісне
4. Речовинне:Ефірноречовинне
Груборечовинне

Духовне походження людини міститься в несвідомому Духовно-сутнісному. Тварина ж сутнісно походить з Несвідомо-Сутнісного. Між цими обома щаблями є величезна різниця. Животворним ядром людини є дух. А животворним ядром тварини – лише сутність.

Дух перебуває високо над сутністю, тобто внутрішнє ядро людини набагато вищого походження, ніж внутрішнє ядро тварини, водночас їх обох об’єднує лише походження груборечовинного тіла. Однак дух людини своє первісне суто тваринне тіло з часом розвинув більше, ніж була здатна на це сутність тварини.

Тому вчення про природний розвиток груборечовинного тіла спершу від найнижчого тіла тварини до тіла людини є правильний. У всьому воно свідчить про бездоганну спрямовану до Вищого працю Творчої Волі в природі. Ознака Досконалости.

У цьому вченні допущена лише одна, проте груба помилка, яка полягає в тому, що воно не виходить за межі Груборечовинного. Якщо сказано, що людське тіло, тобто груборечовинний покрив людини, походить від тіла тварини, яке існувало до тіла людини, то це правильно. Але саме це тіло не є ні людиною, ні твариною, а становить собою лише необхідну складову частину у Грубій речовинності. Якщо ж із цього хочуть вивести, що і внутрішнє животворне ядро людини походить від тварини, то це непростима помилка, яка вводить в оману і спричиняє розлад. Через нього у багатьох людей виникає здорове відчуття опору такому неправильному припущенню. З одного боку їх притягує правильність припущення, що стосується тіла, з другого боку їх відштовхує очевидне недбальство тих, хто без зволікань хоче приплести до цього походження внутрішнього ядра людини.

Наука, втім, досі навряд чи спроможна була на інше, аніж стверджувати, що внаслідок природного розвитку людина, зрештою, має походити від тварини, і насамперед від мавпоподібної тварини, яка за своєю формою якнайближча людському тілу, бо досі вона могла займатися винятково Речовинним. Переважно навіть Груборечовинним, яке складає зовсім малу частину Творіння. А про нього їй відомі лише його найбільш грубі зовнішні прояви. Тобто насправді непомірно мало, майже нічого. Дещо цінне, напевно, сьогодні вона кінець-кінцем спроможна застосувати, але його справжня суть їй невідома, відтак вона змушена при цьому задовольнятися деякими чужомовними словами, які займають місце знання. Ці слова визначають лише тимчасову класифікацію чогось наявного і вже певною мірою застосованого, справжній рід якого невідомий, тим паче менш відоме його походження.

Але Сутнісне і тим більше Духовне пробуває над усім Речовинним; від Землі вгору вони є продовженням до Витоку всього сущого, втім природніший погляд згори, що дає змогу говорити, що в розвитку вони передували Речовинному.

Слід зважати, що все духовне, як і сутнісне, само собою зрозуміло і природно, з плином розвитку зумовлює потребу в покриві груборечовинним тілом, коли воно підкорюючись законам розвитку, як утворювальний фактор та животворне ядро, просувається вперед у Груборечовинному. Будь-який розбрат відразу був би подоланий, якби нарешті все вище проникали у своїх дослідженнях, виходячи за межі Речовинного, або спромоглися прослідкувати за ходом природного розвитку згори донизу. Настав час зробити перший крок до цього. Однак найбільша обережність потрібна при цьому, щоб духовне знання, яке має за основу безперечну логіку, непомітно не було втягнуте в невіглаську фантазію. Доцільно зауважити, що до Сутнісного і Духовного можна підступити тільки з ясним вільним духом, не так, як у Речовинному з терезами, скальпелем і пробірками.

Так само мало допоможе і примушений дух або упередженість, яку так часто намагаються застосувати. Це заборонено згідно з сущими Законами природи, які непорушні. При цьому дрібне людське створіння навіть з найбільшою самовпевненістю нічого не зможе вдіяти з досконалою залізною Волею свого Творця.

Отже, справжня відмінність людини від тварини полягає винятково в її внутрішньому єстві. Тварина може повернутися лише в Сутнісне, після того як позбудеться груборечовинного тіла, тоді як людина повертається в Духовне, яке розташоване набагато вище.

Людина якоюсь мірою почасту може опуститися до рівня тварини, але, незважаючи на це, завжди мусить залишатися людиною, бо вона не спроможна ухилитися від відповідальности, яка випливає з її духовного походження; проте тварина, походячи лише з Сутнісного, ніколи не зможе піднятися до людини. А тілесна відмінність полягає лише у формі та шляхетному розвиткові людини, що стало можливим завдяки духу, після того, як він увійшов у груборечовинне тіло* (Доповідь № 7 «Створення людини»).

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт