У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


50. Роз’єднання між людством та наукою

Цього роз’єднання могло й не статися, бо все людство має повне право на науку. Адже вона лише намагається Божий Дар Творіння зробити зрозумілішим. Справжня діяльність кожної галузі науки полягає в спробах краще збагнути суть Законів Творця, щоб завдяки точному знанню цих Законів можна було повніше застосувати їх на користь і благо людства.

Це все разом є ніщо інше як бажання підпорядкуватися Божественній Волі.

Але оскільки Творіння і несучі його Закони природи і Бога у своїй досконалості надзвичайно зрозумілі і прості, то в природному наслідку також зрозуміле і просте їхнє роз’яснення має надати той, хто справді їх пізнав.

Однак тут виникає відчутна відмінність, яка через нездорове ставлення до цього питання утворює все більшу й глибшу прірву між людством і тими, хто називає себе прибічниками науки, тобто прибічниками знання або Істини.

Вони висловлюються не так просто і природно, як це відповідало б Істині, тобто справжньому Знанню, навіть як того взагалі вимагає Істина як природний наслідок.

На це є дві причини, власне, три. На їхню думку, завдяки особливим зусиллям у навчанні вони заслуговують на особливе становище. Те, що це навчання є лише запозичуванням у готового Творіння, як це робить простий землевласник у потрібному для нього спокійному спостереженні за природою або інші люди у своїй практичній роботі, вони не дуже хочуть збагнути.

Крім цього, доки прибічник науки по-справжньому у своєму знанні не наблизиться до Істини, в силу природи речей він завжди змушений висловлюватися незрозуміло. Тільки тоді, коли він по-справжньому пізнає саму Істину, так само в силу природи речей йому вдається в потрібний спосіб дійти до простого і природного висловлювання у своїх описах. Не таємниця, що саме неуки під час свого наближення до Істини більше і охоче говорять як самі знавці, і при цьому вони завжди змушені послуговуватися незрозумілістю, бо інакше не можуть, якщо не мають перед собою Істини, тобто справжнього Знання.

А по-третє, справді існує небезпека, що громадськість дуже мало приділяла б уваги науці, якби вона захотіла постати у природному вбранні Істини. Людям вона б тоді здалася «занадто природною» для того, щоб надавати їй велику цінність.

Але що саме це єдино правильне і що це мірило усього справжнього та істинного, вони про те не думають. Тільки у природному і само собою зрозумілому запорука Істини.

Однак людей не так просто навернути на цей шлях, адже вони не захотіли в Ісусі розпізнати Сина Божого, бо він був для них «занадто простий».

Про цю небезпеку прибічники науки мусили знати здавна цілком точно. Тому розсудливо вони відгороджувалися від природної простоти Істини все більше й більше. Щоб собі і своїй науці надати значущости, вони після довгих роздумів почали створювати на її шляху все більші перешкоди.

Піднісшись над масою, вчений зі зневагою насамкінець відмовився висловлюватися просто і всім зрозуміло. Часто це відбувалося з однієї і ним самим навряд чи усвідомленої причини, яка полягає в тому, що він би, напевно, залишився без багатьох переваг, якби не сформував спосіб висловлювання, на який йому довелося витратити довгі роки спеціального навчання.

Не всім зрозумілий спосіб висловлювання з часом забезпечив йому штучний авторитет, який підтримували його учні та послідовники за будь-яку ціну, інакше для багатьох довгі роки навчання і пов’язані з цим грошові витрати виявилися б фактично змарнованими.

Сьогодні це зайшло так далеко, що багато вчених взагалі більше не спроможні звичайним людям висловлювати свої думки чітко і зрозуміло, тобто висловлюватися просто. Це вимагало б тепер для тих, хто цього прагнув, напевно, найтяжчого навчання і воно б забрало більше часу, ніж увесь людський вік. Але насамперед для багатьох неприємним наслідком виявилося б те, що тоді видатними ставали б лише такі люди, які зі справжнім умінням мали щось дати людству і тим готові послужити йому.

Тепер завуальовування як незрозумілий для громадськості спосіб висловлювання є яскраво вираженою характерною особливістю вченого світу, як це, здається, вже стало звичним у церковних справах, причому земні покликані служителі Бога до спраглих за благоговінням і охочих піднесення, як керівники і пастирі, говорили латиною, яка була для тих незрозумілою, отже, і їхні напучення вони не могли ні сприйняти, ні засвоїти, відтак не спроможні були на будь-який здобуток. Служителі Бога могли б тоді з тим же успіхом висловлюватися і по-сіамськи, тобто так само безуспішно.

Істинне Знання не має необхідности бути незрозумілим, оскільки в ньому міститься водночас і здатність, навіть потреба висловлюватися простими словами. Істина без винятку призначена для усіх людей, адже вони походять від неї, оскільки Істина є невід’ємною частиною Духовно-сутнісного, вихідного пункту людського духу. З цього випливає, що Істина у своїй природній простоті може бути зрозумілою усім людям. Але тільки-но її відтворення стає плутаним і незрозумілим, тоді вона втрачає чистоту та істинність або описи губляться в дрібницях, які не мають такого значення, як ядро. Це ядро, справжнє Знання, має бути зрозуміле усім. Штучна піднесена риторика у своїй віддаленості від природности приховує у собі зовсім мало мудрости. Кожен, хто не осягнув істинного Знання, не може просто і природно викласти його, інакше він мимовільно намагається щось приховати або стає схожим на ошатну ляльку без життя.

Хто в послідовності допускає прогалини і для цього вимагає сліпої віри, той із досконалого Бога робить сповненого вад ідола і доводить тим, що не знає правильного шляху і тому не спроможний впевнено вести за собою. Це для кожного серйозного шукача є застереженням!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт