У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


53. Я Господь, твій Бог!

Де ж люди, які цієї найвищої з усіх Заповідей дотримуються по-справжньому? Де священик, котрий у чистоті та істинності навчав би цьому?

«Я Господь, твій Бог, у тебе не повинно бути інших богів, окрім Мене!» Ці слова такі зрозумілі, такі беззаперечні, що про відхилення від них не може бути й мови! І Христос неодноразово з надзвичайною виразністю та суворістю вказував на них. Тим прикріше, що мільйони людей лишають їх без уваги і віддаються культам, які прямо суперечать цій найвищій із усіх Заповідей. І найгірше, що цю Заповідь свого Бога і Господа із жагучою вірою вони зневажають в ілюзії, що шанують Бога і догоджають Йому в цьому очевидному порушенні Його Заповіді!

Ця груба помилка може мати поживу тільки у сліпій вірі, що унеможливлює будь-яку перевірку, бо сліпа віра це ніщо інше, як недоумство і духовна млявість тих людей, які подібно до ледарів і сонь у всілякий спосіб намагаються зійти зі шляху, який веде до пробудження та жвавости, оскільки це вимагає виконання обов’язків, чого вони й уникають. Кожне зусилля наводить на них жах. Адже набагато зручніше дозволяти іншим працювати і думати замість себе.

Але хто дозволяє іншим думати за себе, той дає їм владу над собою, принижує себе самого до стану прислужника і, отже, поневолюється. Однак Бог наділив людину спроможністю обирати вільне рішення, дав їй здатність думати, відчувати, і у зв’язку із цим, звісно, Він вимагатиме звіту за все те, що зумовлюється здатністю обрання вільного рішення! Він хотів, аби були вільні люди, а не прислужники!

Сумно, коли через лінощі людина стає земним рабом, але страшними будуть наслідки, якщо вона себе духовно знецінить настільки, що стане тупоумним прихильником вчень, які суперечать точним Заповідям її Бога. Людям не допоможе ніщо, якщо вони спробують приспати сумніви, які пробуджуються тут і там, з відмовкою, що найбільшу відповідальність мають нести лише ті особи, які привнесли помилки у вчення. Само по собі це досить правильно, але крім того, кожна людина особливо ще відповідальна за усі свої помисли та дії. За це з неї не спишеться ані копійки.

Винен той, хто даровану йому здатність відчувати і мислити не використовує у повному обсязі своїх можливостей!

Це не гріх, а обов’язок, щоб кожен із пробудженням зрілости, внаслідок чого він входить у повну відповідальність за самого себе, починав замислюватися над тим, чому його навчали до цього часу. Якщо свої відчуття він не може узгодити з будь-чим, чому його навчали, то йому не варто сліпо сприймати це за правильне. Так він, як при невдалій покупці, шкодить лише сам собі. Від того, що з переконаністю він не може зберегти у собі, йому треба відмовитися, бо інакше його мислення і дії перетворяться у лицемірство.

Той, хто відмовляється від того або іншого по-справжньому доброго, бо не розуміє його, ще далеко не такий відкинутий, ніж той, хто без переконаности дотримується культу, якого зовсім не розуміє. Усі вчинки і помисли, які витікають із такого нерозуміння, є пустими, і від цієї пустоти не вийде жодної сприятливої взаємодії, тому що в пустоті немає жодної животворної основи для чогось доброго. Це перетворюється у лицемірство, рівнозначне блюзнірству, бо перед Богом намагаються удавати те, чого не існує. Бракує живих відчуттів! Хто дозволяє таке, стає вартим презирства вигнанцем!

Мільйони людей, які бездумно схиляються перед тим, що просто-таки суперечить Божественним Заповідям, незважаючи на можливо наявну в них пристрасність, цілковито зв’язані і абсолютно відрізані від духовного сходження.

Тільки вільна переконаність є живою і на підставі цього може утворитися щось живе! Але така переконаність може пробудитися лише внаслідок суворої перевірки та недремного внутрішнього відчуття. Де є найменше нерозуміння, не кажучи вже про сумніви, там ніколи не може виникнути переконаність.

Тільки повне без прогалин осягнення рівнозначне переконаності, яка одна наділена духовною цінністю!

Просто-таки боляче дивитися на те, як у церкві маси бездумно хрестяться, кланяються і падають на коліна. Таких автоматів не можна прирівняти до мислячих людей. Знак Хреста є знаком Істини, отже, знаком Бога! Провину звалює на себе той, хто послуговується цим знаком Істини тієї миті, коли його внутрішнє єство водночас в усіх відношеннях не відповідає Істині, коли усі його відчуття не налаштовані на безумовну Істину. Таким людям у сто крат було би краще, якби вони відмовилися накладати на себе Хрест, і піднеслися у мить, коли вони всією своєю душею налаштовані на Істину, тобто й на Бога Самого і Його Волю, оскільки Бог, Господь їхній, і є Істина.

Але це ідолопоклонство і відкрите порушення найсвятішої із усіх Заповідей їхнього Бога, коли символу вони виявляють пошану, яка личить тільки Богові!

«Я Господь, твій Бог, у тебе не повинно бути інших богів, окрім Мене!» Сказано виразно, стисло, чітко і зрозуміло, не допускаючи ані найменшого відхилення. І Христос ще особливо вказав на її необхідне дотримання. Усвідомлюючи її важливість, він навмисно саме перед фарисеями назвав її Верховним Законом, тобто таким Законом, який ні за яких обставин не можна переступати або як-небудь змінювати. Цим визначенням сказано водночас, що всяке інше добро і всяка інша віра не можуть набути повної цінности, якщо цього Верховного Закону не дотримуватися неухильно! Що навіть усе залежить від цього!

Розглянемо, наприклад, цілком звільнившись від забобонів, пошанування святих дарів! Багато людей відчувають у цьому суперечність із чіткою Верховною Заповіддю.

Невже людина очікує, що її Бог спуститься у цю змінювану проскуру, як доказ того, що Він дозволяє цей вияв поваги до своєї Божественности? Або з освяченням такої проскури змушений буде увійти в неї? Ні перше, ні друге просто незбагненне. Але внаслідок такого освячення не може також утворитися безпосередній зв’язок із Богом, тому що шлях до Нього не такий простий і легкий. Людині і людському духові взагалі неможливо дійти до такої кінцевої цілі.

Якщо одна людина схиляється перед вирізьбленою фігурою, друга перед сонцем, третя перед святими дарами, то кожна з них грішить таким чином проти Верховного Закону Бога, коли вбачає в них Божественне, тобто Живого Бога Самого, і тому очікує від Нього безпосередньої Божественної Милости і Благодати! У такій хибній передумові, очікуванні та відчутті лежить справжнє порушення, неприкрите ідолопоклонство!

І такому ідолопоклонству прибічники багатьох релігій почасту віддаються із запалом, хоча й у різний спосіб.

Кожна людина, яка виконує виниклий внаслідок її здібностей обов’язок серйозно мислити, мусить при цьому відчути розлад, який вона може заглушити лише інколи вимушеною неправдою сліпої віри, як ледар, що через сон і млявість нехтує свої щоденні обов’язки. Проте серйозна людина неодмінно відчує, що насамперед зрозумілости вона повинна шукати в усьому, що має бути для неї Святим!

Як часто Христос роз’яснював, що людина повинна жити за його Вченням, щоб одержати від нього здобуток, тобто, досягти духовного сходження і вічного життя. У словах «вічне життя» вже відображена духовна жвавість, а не духовна млявість. Указівкою на дотримання життєвости свого Вчення він виразно і чітко застеріг від тупоумного сприйняття цього Вчення, що неправильно і шкідливо.

Переживання можливі, звісно, тільки у переконаності, ніяк інакше. Однак переконаність зумовлює повне розуміння. А розуміння у свою чергу – ретельне обмірковування та перевірку. Вчення треба зважувати власними відчуттями. Із цього само собою випливає, що сліпа віра є цілком хибною. А все хибне може легко призвести до загибелі, до низходження, проте ніколи – до сходження. Сходження рівнозначне звільненню від усякого гніту. Допоки гніт ще де-небудь лежить тягарем, не може бути й мови про звільнення чи порятунок. Але незрозуміле і є гнітом, від якого можна звільнитися не раніше, ніж будуть усунуті болісні точки, тобто прогалини, завдяки повному розумінню.

Сліпа віра завжди залишиться рівнозначною нерозумінню, і тому вона ніколи не може стати переконаністю, і, отже, не принесе ні звільнення, ні порятунку! Люди, які обмежилися сліпою вірою, не можуть бути духовно живими. Вони подібні до мерців і не мають жодної цінности.

Щойно людина починає мислити правильно, спокійно і уважно відслідковує усі події та вибудовує їх у логічній послідовності, то сама приходить до переконання, що Бог у Своїй досконалій Чистоті згідно зі Своєю власною Творчою Волею не може прийти на Землю!

Абсолютна Чистота і Досконалість, тобто саме Божественне, унеможливлює низходження у Речовинне. Відмінність занадто велика, аби безпосередній зв’язок взагалі був можливий, не взявши до уваги необхідні для цього переходи, які зумовлюють проміжні роди Сутнісного і Речовинного. Але взяти до уваги ці переходи можна тільки втілившись у людину, як це відбулося із Сином Божим!

Оскільки він «повернувся до Отця», тобто до свого Витоку, то знову перебуває в Божественному і як наслідок – так само відокремлений від земного.

Виняток у цьому означав би викривлення Божественної Творчої Волі, і в свою чергу свідчив би про неповноту Досконалости.

Але оскільки Досконалість невід’ємна від Божественности, то не лишається нічого іншого, як визнати Його Творчу Волю досконалою, що рівнозначно її незмінности. Якби люди також були досконалими, то в силу природи речей усі вони мусили і могли б у будь-яких випадках йти точно одним і тим же шляхом.

Лише недосконалість може дати змогу існувати відмінностям!

Саме у виконанні Божественних досконалих Законів полягає те, що після «повернення до Отця» Син Божий, як і Сам Отець позбавлені можливости особистісно перебувати у Речовинності, тобто прийти на Землю. Цього згідно із Законами Творіння не буває без втілення в людину!

З цієї причини кожне пошанування будь-якого речовинного предмета на Землі як Божественного має бути рівнозначне порушенню Верховного Закону Бога, оскільки тільки Живому Богові личить Божественне вшановування, і саме внаслідок Своєї Божественности Він не може перебувати на Землі.

А груборечовинне тіло Сина Божого також знов-таки згідно із Досконалістю Бога в Його Творчій Волі мусило бути суто земним, тому ніхто не має права визнавати його Божественним або розглядати як таке* (Доповідь № 58 «Воскресіння земного тіла Христа»).

Усе, що таким чином пробуває в суперечності, логічно свідчить про сумнів у безумовній Досконалості Бога і тому має бути хибним! Це незаперечне і безпомилкове мірило правильної віри в Бога.

Дещо інакше відбувається з чистою символікою. Кожен символ, сприяючи просуванню вперед, відповідає своєму високому призначенню, доки до нього як такого ставляться серйозно, бо його вигляд для дуже багатьох людей слугує глибшій і більш зосередженій зібраності. Чимало людей, споглядаючи символи своєї релігії, легше спрямовують свої думки незатьмареними на Творця, все одно, під яким Іменем Він доступний їхньому осягненню. Тому було б неправильно сумніватися у високій цінності релігійних обрядів і символів, якщо тільки це не переростає у безпосереднє поклоніння предметам і їх пошанування.

Оскільки Сам Бог на Землю, у Груборечовинне, прийти не може, то це залежить від людського духу, чи здолає він шлях до Духовно-сутнісного, з якого походить. І щоб указати цей шлях, Божественне зійшло вниз у втіленні в людину, бо тільки в Божественному прихована Прасила, з якої може линути Живе Слово. Однак людина не має права вважати, що Божественне залишилося на Землі для того, щоб кожна людина, щойно у неї лише виникне бажання, відразу може бути помилувана у цілком особливий спосіб. Запорука помилування – залізні Закони Божі у Творінні, тільки їх безумовне дотримання може принести помилування! Хай керується цим той, хто прагне до Світлих Висот!

Ніхто не повинен досконалого Бога порівнювати із земним царем, який на свій недосконалий людський розсуд може вчинити свавільний акт милости після того, як подібні до нього за своїм родом судді винесуть вирок. Таке неможливо у Досконалості Творця і в Його єдиній з Ним сущій Волі!

Людський дух повинен нарешті звикнути до думки, що він самостійно і доволі енергійно має проявити жвавість, щоб одержати помилування і прощення, і в ній врешті-решт виконати свій обов’язок, який через млявість нехтував. Він повинен зібратися на силі і попрацювати над собою, якщо не хоче впасти у темряву проклятим! Треба покладатися на свого Спасителя, що означає, покладатися на його слова. Оживотворивши в дії те, що він сказав! Ніщо інше не в змозі допомогти! Пуста віра не принесе людині жодної користи. Вірити в нього означає ніщо інше, як вірити йому. Безнадійно втрачений кожен, хто не працюватиме сумлінно, щоб видертися, вхопившись за простягнутий йому канат – Слово Сина Божого!

Якщо людина справді хоче знайти свого Спасителя, то мусить уже нарешті зібратися на силі і доступитися до духовної жвавости та праці, яка спрямована не лише на земні переваги і насолоди, вона мусить постаратися піднятися до нього. Вона не має права самовпевнено чекати доки він зійде до неї. Шлях угору вкаже їй Слово. Бог не бігає, прохаючи, за людством, якщо воно створює собі хибне уявлення про Нього, і тому звертає вбік і йде хибним шляхом. Воно не заслужило такої приємности. Однак, оскільки таке безглузде переконання через хибне сприйняття вкоренилося в умах багатьох людей, то людство змушене буде навчитися боятися свого Бога, коли у неминучій взаємодії зручної, але мертвої віри розпізнає, що Його Воля в Досконалості закріплена твердо і не допустить свого відхилення. Той, хто не пристосується до Божественних Законів, зазнає шкоди або зовсім буде стертий на порох, як це зрештою і станеться з тими, хто віддається ідолопоклонству, небожественному виявляє Божественну пошану! Людина мусить дійти висновку, що Спаситель її чекає, але не тягне за собою!

Віра або, точніше кажучи, омана, яка оволоділа більшою частиною людства сьогодні, мусила призвести до провалу і навіть до лиха та загибелі, бо вона мертва і не має у собі істинного життя!

Як Христос колись очистив храм від міняйл, так і зараз людей треба підстьобнути, щоб вони позбулися всякої млявости свого мислення у тому, що стосується їхнього Бога! Втім хай спить спокійно і далі той, хто не хоче нічого іншого, і приємно вмощується на м’якій підстилці самообману, гадаючи, що його віра правильна, якщо він схильний менше думати, що роздуми взагалі є гріхом. Жахливим буде його пробудження, яке настане раніше, ніж йому здається. Йому тоді відміряється міркою його млявости!

Як людина, котра вірить у Бога, замислюється про Його Сутність і Його Велич, котра передусім знає, як виявляє себе досконала Воля Бога як працюючі Закони природи у Творінні, як може вона очікувати, що зовсім усупереч цим Божественним Законам неодмінної Взаємодії її гріхи внаслідок накладеної на неї якоїсь епітимії будуть їй прощені? Сам Творець на таке був би не спроможний, бо Закони Творіння і розвитку, породжені Його Досконалістю, діючи самостійно і цілком самочинно, у своїх впливах несуть у собі в дозріванні і плодах людському духові винагороду чи покарання, залежно від того, які зерна він посіяв – добрі чи лихі, у непорушній справедливості.

І те, що бажає Бог, кожен новий акт Його Волі, завжди знов-таки мусить нести у собі Досконалість, тому не може дозволити ані найменшого відхилення від попереднього акту Волі, проте має бути узгоджений з ним у всіх відношеннях. Усе, адже усе в силу Досконалости Бога, завжди мусить йти таким шляхом. Прощення відбудеться не інакше, як у виконанні Божественних Законів, закладених у Творінні, і через це неодмінно мусить пройти кожен людський дух, прямуючи своїм шляхом, якщо він бажає потрапити у Царство Боже, тобто це неможлива річ, коли йдеться про будь-яке безпосереднє прощення.

Як може людина, котра хоч трохи мислить, припускати яке-небудь відхилення? Адже це було б явним применшенням її досконалого Бога! Коли Христос у своєму земному житті тому чи іншому говорив: «Тобі твої гріхи прощені», то це було цілком правильно, бо у серйозному проханні і твердій вірі є запорука того, що зазначена людина житиме за Вченням Христа надалі, і завдяки цьому вона мусила одержати прощення гріхів, оскільки обрала правильну позицію щодо Божественних Законів Творіння і не діяла більше всупереч їм.

Якщо одна людина на іншу на власний розсуд накладає єпитимію, щоби потім зняти з неї її гріхи, то, все одно, свідомо чи несвідомо, вона вводить в оману і себе, і того, хто звернувся до неї по допомогу, і ставить себе безцеремонно набагато вище Самого Божества!

Коли ж у людях пробудиться нарешті бажання сприймати свого Бога природніше! Його, чиї акти Волі спершу створили живу природу. Але в ілюзії сліпої віри вони роблять із Нього фантом, який нічим не схожий на Нього. Саме у природній Досконалості і в досконалій природності, Праджерелі усього буття, Вихідному Пункті усього живого, Божа Велич є настільки ґрандіозною і для людського духу незбагненною. Але в положеннях багатьох вчень почасту міститься примусове перекручення та ускладнення, через що для людини чиста віра доволі утруднюється та іноді стає навіть неможливою, бо їй при цьому бракує всілякої природности. А скільки неймовірних суперечностей приховано у багатьох вченнях!

У них, наприклад, як основна багаторазово повторюється думка про Премудрість та Досконалість Волі і про Слово Боже, яке лине з Неї! Проте в цьому, звісно, має бути закладена ні на волосину невідхильна непохитність, бо без неї про Досконалість годі й думати.

Але дії багатьох представників релігій виявляють сумнів у власних вченнях, оскільки вони безпосередньо суперечать їм і їхні основні засади своїми вчинками вони відкрито заперечують! Наприклад, таємна сповідь з наступною єпитимією, відпущення гріхів за гроші або за молитви, що має гарантувати безпосереднє прощення гріхів, та інші схожі звичаї, коли тверезо поміркувати, виявляються запереченням Божественної Волі, наявної у Законах Творіння. Хто думкою не метається безладно і не ширяє нестримно у хмарах, той зможе розпізнати у цьому лише безумовне применшення Досконалости Бога.

Цілком природно, що людське помилкове припущення, що вони можуть забезпечити прощення гріхів та інші схожі випади проти Досконалости Божественної Волі неодмінно призведуть до грубого перекручення. Допоки ще триватиме безглуздість в ілюзії, що зі справедливим Богом та Його непохитною Волею можна вести настільки брудну торгівлю!

Якщо Ісус, як Божий Син, колись своїм учням сказав: «Кому ви гріхи простите, тому вони простяться», то це не має загального значення і не дає права на свавільні дії.

Адже це було б рівнозначно поваленню Божественної Волі, відхиленню непорушної сили живих взаємодій, які несуть у собі винагороду і покарання з непідкупною, тобто з Божественною і таким чином досконалою Справедливістю. Це було б допущене призупинення Божої Волі.

Такого Ісус ніколи не чинив і не зміг би, він прийшов «виконати» Закони, а не скасувати їх!

Словами своїми він мав на увазі у Волі Творця закономірну подію, коли одна людина іншій може простити те зло, яке та заподіяла їй особисто! Прощати це, як скривджена, вона має право і владу, бо завдяки її щирому пробаченню для іншої інакше неодмінна у взаємодії карма відразу знешкоджується та втрачає силу; таким чином у цій живій дії водночас лежить і справжнє прощення.

Але це може виходити тільки від самої скривдженої особи стосовно призвідника і винуватця, не інакше. Тому така велика благодать і звільнення лежить в особистому пробаченні, якщо її наміри і відчуття щирі.

Не безпосередній учасник не має стосунку до ниток взаємодії в силу природи речей і не спроможний також втрутитися жваво, тобто дієво, бо він не приєднаний до них. Для нього у такому разі є тільки заступницька молитва, дієвість якої, однак, залежить від стану душі вмотаних у зазначену справу осіб. Він сам вимушений лишитися осторонь, і тому не в змозі дати прощення. Так закладено виключно у Божій Волі, яка проявляє себе у Законах справедливої Взаємодії, проти яких Сам Бог нічого не вдіє, бо вони за Його Волею від самого початку є досконалими.

У цьому лежить Справедливість Божа – те, що відбувається або відбулося, може простити тільки потерпілий ще на Землі чи пізніше в Ефірноречовинному світі, інакше тягар взаємодії неодмінно впаде на призвідника, із впливом якої, щоправда, провина стає спокутувана. Але цей вплив принесе із собою водночас і прощення з боку скривдженого в будь-який спосіб, який буде вплетений у цей вплив, у якому може брати участь і скривджений. Оскільки з’єднувальні нитки ще доволі довго утворюють зв’язок між ними, інакше не може й бути. Це вигідно не лише для призвідника, але й для скривдженого, оскільки без гарантії прощення він також не зможе цілком увійти до Світла. Невблаганність неодмінно затримає його просування.

Отже, жодна людина не спроможна простити чужі гріхи, якими вона особисто не скривджена. Закон Взаємодії не впливав би на все те, що не вплетено в нього живою ниткою, яку може породити тільки безпосередня причетність. Виправлення можливе виключно у живому шляхові до прощення* (Доповідь № 6 «Доля»).

«Я Господь, твій Бог, у тебе не повинно бути інших богів, окрім Мене!». Ці слова у кожному людському духові повинні постати, наче вогнем випалені, як найприродніший захист проти усілякого роду ідолопоклонства!

Той, хто справді визнає Бога в Його Величі, мусить у відчутті усі суперечні цьому дії сприймати як блюзнірство.

Людина може і повинна приходити до священика, щоб одержати напучення, якщо він справді на це спроможний. Однак якщо хто-небудь заохочує до применшення Досконалости Божої будь-якими діями або хибним мисленням, то вона повинна відвернутися від нього, бо служитель Бога не є водночас і уповноваженим від Бога, який має право від Його Імени вимагати і жалувати.

І для цього є природне і просте пояснення, яке прямо вказує правильний шлях.

Уповноваженим від Бога в силу природи речей взагалі не може бути жодна людина, це сталося б, якби вона прийшла безпосередньо із Божественного, тобто, якби вона сама несла Божественне у собі! Виключно у цьому можлива Всемогутність!

Але оскільки людина не є Божественною, то для неї це неможлива річ – бути уповноваженим або представником Бога. Могутність Божу жодна людина не може перенести, тому що Божественна Могутність міститься виключно у Божественності Самій!

Цей логічний факт у своїй безумовній простоті вказує на абсолютну неприпустимість самочинних людських виборів земного намісника Божого або проголошення Христом будь-кого. Кожна така спроба з огляду на це мусить нести відбиток неможливости.

Отже, у цих речах ні вибори, ні проголошення людьми зовсім неприйнятні, а є тільки безпосередня Місія від Бога Самого!

Думка людей при цьому не має вирішального значення. Навпаки, враховуючи усі попередні події, вона завжди була далека від дійсности і не узгоджувалася з Волею Божою. Для кожного мислячого є незбагненним, з якою хворобливою несамовитістю люди знову й знову намагаються вийти за межі своєї справжньої цінности. Вони, які у своїй найвищій духовній досконалості здатні сягнути якраз найнижчого щабля свідомости у вічному Духовно-сутнісному! До того ж саме сьогодні велика кількість земних людей своїми відчуттями, мисленням та прагненнями, незважаючи на свій великий інтелект, не дуже відрізняються від високорозвинених тварин.

Мов комахи, метушаться і товчуться вони завзято, так що може здатися, що в цих напружених змаганнях і перегонах вони хочуть досягти найвищої цілі. Але ближче та уважніше розглянувши ціль, дуже швидко виявляється пустота і нікчемність їхніх гарячкових прагнень, які такого запалу насправді не варті. І з хаосу цієї метушні виринає безумна переконаність, що вони мають можливість обирати, визнавати або відкидати Посланця Божого. Їм хочеться оцінювати те, осягнути чого ніколи не спроможні, якщо Сам Всевишній не зійде до рівня їхнього розуміння. Всебічно покладаються на науку, інтелект та логіку і вірять при цьому у найбезглуздіші нісенітниці, яких достатньо у доволі багатьох течіях нашого часу.

Тисячі людей не варті того, щоб витрачати на них і слово. Вони так захоплені своїми знаннями, що втратили всяку змогу розмірковувати про щось чітко і просто. Мої слова звернені лише до тих, хто ще зміг зберегти стільки природности, щоб розвинути власну здорову здатність робити судження, тільки-но він отримає провідну нитку. Хто сліпо не приєднується до тієї або іншої модної течії, щоби потім після перших сумнівів, висловлених невігласами, знову так само швидко відійти від неї.

Втім небагато треба для того, щоб спокійно розмірковуючи прийти до пізнання, що з одного роду сутности не може виникнути інший, який не має з першим нічого спільного. Щоб дійти до цього, достатньо найпростішого знання природничих наук. Але оскільки прояви Законів природи у Груборечовинному світі витікають із Животворного Праджерела Бога, то стає зрозуміло, що з такою ж непохитною логікою та чіткістю вони повинні діяти і не на таких віддалених шляхах від Нього, навіть ще чистішими і зрозумілішими будуть їхні прояви, адже вони перебувають ближче до Вихідного Пункту.

Як у тварину на Землі не можна пересадити дух людини, щоб жива тварина внаслідок цього стала людиною, так само неможливо в людину пересадити Божественне. Ніколи щось інше не може розвинутися з того, що не відповідає його походженню. З першооснови походження у розвитку виникають різноманітні роди і формоутворення, як можна довідатися про це завдяки прищепленню на деревах чи схрещуванню при заплідненні, але самі найдивовижніші результати повинні залишитися у межах основних елементів, даних походженням.

Спільне між земною людиною і твариною можливе лише у межах груборечовинного тіла, бо вони своє походження мають у подібній речовинності. А прірва у внутрішньому походженні між людиною і твариною є нездоланною* (Доповідь № 49 «Відмінність у походженні людини і тварини»).

Неможливо при цьому внести чи винести щось, що перебуває вище справжнього походження, тобто те, що не міститься в ньому, як і при відмінності між духовним правитоком людини і Божественним* (Доповідь № 51 «Дух»).

Христос, як Син Божий, прийшов із Божественно-Безсутнісного, він ніс Божественне у собі за своїм походженням. Але він не зміг би передати це Животворно-Божественне іншій людині, яка походить лише із Духовно-сутнісного. І тому він був не спроможний уповноважувати на дії, які личать тільки Божественному, як, наприклад, прощення гріхів. Воно може відбутися лише під впливом наявних у Творінні основ Божественної Волі у взаємодіях, які точно себе відміряють, і в яких живе і самочинно діє незмінна Справедливість Творця у незбагненній для людського духу Досконалості.

Отже, Син Божий міг уповноважити людей лише на такі речі, які притаманні людині відповідно до походження людського духу, але ніяк не на Божественне!

Зрозуміло, що і походження людини у логічний спосіб можна зрештою звести на Бога, але її виток не у самому Богові, а поза Божественним, тому людина лише опосередковано походить від Бога. У цьому полягає велика відмінність.

Повноваження на посаду намісника, наприклад, могли тільки самочинно виходити з такого ж безпосереднього походження. Це легко зрозуміло кожному, оскільки уповноважений мусить володіти всіма здібностями уповноважувача, щоб на його місці забезпечити повноцінну дієвість цієї посади. Тому уповноважений повинен був прийти безпосередньо із Божественно-Безсутнісного, як це і сталося з Христом.

Якщо ж за це береться людина, навіть з найкращих міркувань, то знов-таки в силу природи речей виходить, що її визначення не можуть мати ані довготривалого значення, ані життя, окрім суто земного. А ті, хто вбачає в ньому значно більше, припускаються помилки, яка стане для них очевидною лише після переселення, і тоді весь їхній земний час для сходження буде втрачено. Заблудлі вівці ті, хто йде за таким лжепастирем.

Як цей Верховний Закон, який проголошує: «Я Господь, твій Бог, у тебе не повинно бути інших богів, окрім Мене», так і інші Закони у нерозумінні порушуються і не виконуються.

А втім Заповіді насправді є нічим іншим, як роз’ясненням наявної від самого початку у Творінні Божественної Волі, яку не можна обійти ні на волосину.

З огляду на це, наскільки безрозсудне твердження дуже багатьох людей, яке суперечить кожному Божественному Помислу, кожній Досконалості, що «мета виправдовує засоби»! Яке дике безладдя утворилося б у Законах Божественної Волі, якби в такий спосіб можна було ними маніпулювати! Тому, хто може скласти хоча б найменше поняття про Досконалість, не залишиться нічого іншого, як відхилити таку думку як неможливу. Якщо людина спробує правильно уявити собі Досконалість Бога, то це може послугувати їй провідним жезлом для найлегшого осягнення всього, що є у Творінні! Знати про Досконалість Бога і ніколи не втрачати цього з поля зору – ось у чому полягає ключ до розуміння Діяння Божого, до якого належить і людина.

Тоді вона розпізнає непохитну силу і серйозне застереження слів: «Над Богом не покепкуєш!». Інакше кажучи, Його Закони виконуються або діють неухильно. Він спонукає колеса механізму крутитися так, як це пішло від дня Створення. Людинка у цьому нічого не змінить. Якщо ж вона спробує, то найбільше, чого досягне, це те, що і сама, і всі, хто сліпо йшов за нею, будуть неодмінно розірвані. Їй ніщо не допоможе, навіть якщо вона вірила, що буде інакше.

Благодать може зійти на того, хто сповна і цілком пристосовується до Волі Божої, яка несе Творіння у своїх Законах природи. Але на це спроможний лише той, хто по-справжньому їх знає.

Вчення, які вимагають сліпої віри, треба відкинути як мертві та шкідливі; і тільки Вчення, які подібно до Вчення Христа закликають стати живими, тобто кличуть до обмірковування та перевірки, щоб зі справжнього розуміння могла вирости переконаність, лише такі Вчення приносять звільнення і порятунок.

Тільки у найвартішому осудження недоумстві можна уявити, що мета буття людини головним чином полягає у гонитві за вдоволенням тілесних потреб і насолод, щоб зрештою у будь-якій зовнішній формі і з красивими словами спокійно дозволити собі позбутися будь-якої провини і будь-яких наслідків свого поступливого недбальства у земному житті. Хода земним життям і перехід у потойбічне по смерті – це не щоденна поїздка транспортом, для якої треба лише придбати проїзний квиток в останню мить.

З такою вірою подвоює людина свою провину! Тому що будь-який сумнів у непідкупній Справедливості досконалого Бога є богохульством! Але віра у свавільне і без зусиль прощення гріхів є очевидним свідченням сумніву в непідкупній Справедливості Бога та Його Законів, більше того, вона безпосередньо підтверджує віру у свавілля Бога, що було б рівнозначно недосконалості та неповноцінності!

Бідні, гідні жалю віруючі!

Для них було б краще, аби вони були невіруючими, тоді б вони невимушено і легко змогли б знайти шлях, на який, як їм здається, вони вже ступили.

Порятунок лише у тому, щоб мислення і сумніви, які зароджуються і пробуджуються з приводу досить багатьох речей, не придушувати лякливо, бо в них проявляється здорове поривання до Істини!

А боротьба із сумнівами – це перевірка, що беззаперечно має привести до відкидання догматичного баласту. Тільки цілком звільнений від усього незрозумілого дух спроможний у радісній переконаності злетіти до Сяючих Висот, до Раю!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт