У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


53. Я Господь, Бог твій!

Де ж люди, які цієї найвищої з усіх Заповідей дотримуються по-справжньому? Де священик, який навчав би її чисто та істинно?

«Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!» Ці слова надано так зрозуміло, так незаперечно, що про відхилення від них не може бути й мови! Також Христос указував неодноразово з надзвичайною виразністю й суворістю на них. Тим прикріше, що мільйони людей лишають їх без уваги і віддаються культам, які прямо суперечать цій найвищій із усіх Заповідей. Найгірше в цьому всьому те, що вони цю Заповідь свого Бога і Господа з палкою вірою зневажають в ілюзії, що шанують Бога і догоджають Йому в цьому очевидному порушенні Його Заповіді!

Ця груба помилка може мати поживу тільки в сліпій вірі, що унеможливлює будь-яку перевірку, бо сліпа віра є не що інше, як недоумство і духовна млявість тих людей, які подібно до ледарів і сонь у всілякий спосіб намагаються зійти зі шляху, який веде до пробудження та вставання, оскільки це несе з собою обов’язки, виконання яких вони бояться. Кожне зусилля наводить на них жах. Адже набагато зручніше дозволяти іншим працювати і думати замість себе.

Хто ж іншим дозволяє думати за себе, той дає їм владу над собою, принижує себе самого до стану прислужника і тим робить себе невільним. Однак Бог наділив людину змогою обирати вільне рішення, дав їй здатність думати, відчувати, і, з огляду на це, звісно, вимагатиме звіту за все те, що зумовлюється здатністю обрання вільного рішення! Він хотів, аби були вільні люди, а не прислужники!

Сумно, коли людина через лінощі на Землі робить себе рабом, але страшними будуть наслідки, якщо вона себе духовно знецінить настільки, що стане тупоумним прибічником учень, які суперечать точним Заповідям її Бога. Ніщо не допоможе людям, якщо вони спробують приспати сумніви, які подекуди пробуджуються, з відмовкою, що найбільшу відповідальність зрештою мусять нести ті особи, які привнесли помилки у вчення. Це само по собі вже правильно, але, крім того, ще й окрема людина особливо ще відповідальна за всі свої помисли і дії. Повною мірою, із цього їй нічого не буде зменшено.

Хто даровану йому здатність відчувати і мислити не використовує у повному обсязі своїх можливостей, той робить себе винним!

Це не гріх, а обов’язок, щоб кожен із пробудженням зрілости, при якій він входить у повну відповідальність за самого себе, починав замислюватися над тим, чому його навчали дотепер. Якщо свої відчуття він не може узгодити з чимось, чому його навчали, то йому не треба сліпо приймати це за правильне. Він шкодить цим лише сам собі, як при невдалій покупці. Від того, що з переконаністю він не може зберегти в собі, йому треба відмовитися, бо інакше його мислення і дії перетворяться на лицемірство.

Той, хто відмовляється від того чи іншого по-справжньому доброго, тому що не може зрозуміти його, ще далеко не такий відкинутий, як той, хто без переконаности присвячує себе культу, який не зовсім розуміє. Усі вчинки й помисли, котрі витікають із такого нерозуміння, є порожніми, і з такої порожнечі, звісно, не вийде жодної доброї взаємодії, тому що в порожнечі немає жодної живлющої основи для чогось доброго. У результаті це стає лицемірством, рівнозначним блюзнірству, тому що перед Богом намагаються удавати те, чого не існує. Бракує живих відчуттів! Хто вчиняє таке, робить себе вартим презирства, вигнанцем!

Мільйони людей, котрі бездумно схиляються перед речами, які відверто суперечать Божественним Заповідям, попри, можливо, наявну в них пристрасність, безумовно зв’язані та цілком відрізані від духовного сходження.

Тільки вільна переконаність є живою, і на її основі може також утворитися щось живе! Така переконаність може, одначе, пробудитися лише внаслідок суворої перевірки та недремного внутрішнього відчуття. Де є найменше нерозуміння, не кажучи вже про сумніви, там ніколи не може виникнути переконаність.

Тільки повне, без прогалин осягнення рівнозначне переконаності, яка єдина наділена духовною цінністю!

Просто-таки боляче дивитися на те, як у церкві маси бездумно хрестяться, кланяються і стають на коліна. Таких автоматів не можна прирівняти до мислячих людей. Знак хреста є Знаком Істини, отже, Знаком Бога! Провину звалює на себе той, хто використовує цей Знак Істини, тоді як його внутрішнє єство водночас у всіх відношеннях не є істинним, коли його всі відчуття цілковито не налаштовані на безумовну Істину. Таким людям у сто крат було би краще, якби вони відмовилися накладати на себе хрест, і піднеслися в мить, коли вони своєю усією душею налаштовані на Істину, тобто й на Бога Самого та Його Волю, оскільки Бог, їхній Господь, і є Істина.

Це ідолопоклонство ж і відкрите порушення найсвятішої із усіх Заповідей їхнього Бога, коли вони символу виявляють пошану, як належну лиш одному Богові!

«Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!» – сказано недвозначно. Стисло, чітко й зрозуміло, не допускаючи ні найменшого відхилення. Також Христос указав ще особливо на її необхідне дотримання. Він із наміром і багатозначно саме перед фарисеями назвав її Верховним Законом, тобто тим Законом, який за жодних обставин не можна переступати або якось змінювати. Цим визначенням сказано також водночас, що все інше добро і вся інша віра не можуть набути повної цінности, якщо цього Верховного Закону не дотримуватися неухильно! Що навіть усе від цього залежить!

Розглянемо, наприклад, після цього, цілком звільнившись від забобонів, пошанування святих дарів! Багато людей відчувають у цьому суперечність із чіткою Верховною Заповіддю.

Невже людина очікує, що її Бог спуститься в цю чергову проскуру, як доказ того, що Він дозволяє цей вияв поваги до своєї Божественности? Або з освяченням такої проскури Бог змушений буде ввійти в неї? І перше, і друге просто незбагненні. Так само ж унаслідок такого освячення не може утворитися безпосередній зв’язок із Богом, тому що шлях до Нього не такий простий і легкий. Ним людині та людському духові взагалі не дійти до кінцевої цілі.

Якщо одна людина схиляється перед якоюсь вирізьбленою фігурою, друга перед сонцем, третя ж перед святими дарами, то кожна з них грішить у такий спосіб проти Верховного Закону Бога, щойно Божественне, тобто Живого Бога Самого, вбачає в них, і тому очікує від цього безпосередньої Божественної Милости і Благодаті! У такому хибному припущенні, очікуванні та відчутті лежить справжнє порушення, неприкрите ідолопоклонство!

І таке ідолопоклонство прибічники багатьох релігій почасту ревно вчиняють, хоча й у різний спосіб.

Кожна людина, котра виконує покладений на неї її здібностями обов’язок серйозно мислити, мусить, одначе, при цьому відчути розлад, який вона силоміць може заглушити інколи лише неправдою сліпої віри, як ледар, що через сон і млявість нехтує свої щоденні обов’язки. Серйозна людина, проте, неодмінно відчує, що вона насамперед ясности має шукати в усьому, що для неї повинно стати святим!

Як часто Христос роз’яснював, що люди повинні жити за його Вченням, аби отримати від нього користь, тобто це означає, щоб зуміти досягти духовного сходження й вічного життя. У словах «вічне життя» вже відображено тільки духовну жвавість, а не духовну млявість. Указівкою на необхідність жити за його Вченням він застеріг виразно й чітко від тупоумного сприйняття цього Вчення, що неправильно і некорисно.

Переживання можливі, звісно, завжди тільки в переконаності, ніяк не інакше. Переконаність же зумовлює повне розуміння. А розуміння, знову ж таки, – ретельне обмірковування та власну перевірку. Треба вчення зважувати власними відчуттями. Із цього випливає само собою, що сліпа віра є цілком хибною. А все хибне може легко призвести до загибелі, до скочування вниз, ніколи, одначе, – до сходження. Сходження рівнозначне звільненню від будь-якого гніту. Допоки гніт іще десь лежить тягарем, не може бути й мови про звільнення чи порятунок. Незрозуміле ж є гнітом, від якого можна звільнитися не раніше, ніж коли буде усунуто болісні точки, тобто прогалини, завдяки повному розумінню.

Сліпа віра завжди залишатиметься рівнозначною нерозумінню, не зможе тому ніколи стати переконаністю, а отже, не принесе ні звільнення, ні порятунку! Люди, які обмежилися сліпою вірою, не можуть духовно бути живими. Вони подібні до мерців і не мають жодної цінности.

Щойно людина починає правильно мислити, спокійно й уважно відслідковувати всі події та вибудовувати їх у логічній послідовності, то сама приходить до переконання, що Бог у Своїй досконалій Чистоті, згідно зі Своєю власною Творчою Волею, не може прийти на Землю!

Безумовна Чистота і Досконалість, тобто саме Божественність, унеможливлює низходження в Речовинне. Відмінність занадто велика, аби безпосередній зв’язок взагалі був можливий без точного врахування необхідних для цього переходів, що їх зумовлюють проміжні види Сутнісного і Речовинного. Врахувати ці переходи можна, одначе, тільки втілившись у людину, як це відбулося із Сином Божим!

Оскільки він «пішов до Отця», тобто повернувся до свого Витоку, то знову перебуває в Божественному і тому так само відокремлений від земного.

Виняток у цьому означав би відхилення від Божественної Творчої Волі, і, знову ж таки, свідчив би про ваду в Досконалості.

Але оскільки Досконалість невід’ємна від Божественности, то не лишається нічого іншого як визнати, що Його Творча Воля є досконалою, а це рівнозначне сприйманню Її як неухильної. Якби люди також були досконалими, то в силу природи речей кожен із них мусив би і міг би йти точно таким самим шляхом, що й інші.

Лише недосконалість може допускати існування відмінностей!

Саме у виконанні Божественних досконалих Законів полягає те, що після «відходу до Отця» Син Божий, як і Сам Отець позбавлений можливости особисто перебувати в Речовинності, тобто спуститися на Землю. Цього, згідно із Законами Творіння, не буває без втілення в людину!

З цих причин кожне пошанування будь-якого речовинного предмета на Землі як Божественного мусить бути рівнозначне порушенню Верховного Закону Бога, оскільки тільки Живому Богові одному личить Божественне вшановування, і саме внаслідок Своєї Божественности Він не може перебувати на Землі.

Груборечовинне тіло ж Сина Божого, знов-таки згідно з Досконалістю Бога в Його Творчій Волі, мусило бути чисто земним, тому ніхто не має права називати або вважати його божественним* (Доповідь №58 «Воскресіння земного тіла Христа»).

Усе, що з цим пробуває в суперечності, логічним чином свідчить про сумнів у безумовній Досконалості Бога і, отже, мусить бути хибним! Це незаперечне й безпомилкове мірило правильної віри в Бога.

Дещо інше відбувається з чистою символікою. Кожен символ, сприяючи руху вперед, виконує своє добре призначення, доки до нього як такого ставляться серйозно, бо його вигляд дуже багатьом людям допомагає досягти глибшої і більшої зібраности. Багатьом віруючим споглядання символів їхньої релігії полегшує спрямовування їхніх думок незатьмареними до Творця, незалежно від того, під яким Іменем Він доступний їхньому осягненню. Неправильно було б тому сумніватись у високій цінності релігійних обрядів і символів, однак при цьому не треба нічого підносити аж до поклоніння предметам та їх пошанування.

Оскільки Сам Бог на Землю, в Груборечовинне, прийти не може, то це залежить від людського духу одного, чи вдасться йому піднятися шляхом до Духовно-сутнісного, звідки він походить. І щоб цей шлях указати, Божественне зійшло донизу, втілившись у людину, тому що тільки в Божественному лежить Прасила, з якої може линути Живе Слово. Проте людина не має права вважати, що Божественне залишилося на Землі для того, щоб кожна людина, щойно в неї з’явиться бажання, відразу могла бути помилувана в цілком особливий спосіб. Запорука помилування – залізні Закони Божі у Творінні, тільки їх безумовне дотримання може принести помилування! Нехай керується цим той, хто хоче піднятися до Світлих Висот!

Ніхто не повинен досконалого Бога порівнювати із земним царем, який на свій недосконалий людський розсуд може вчинити свавільний акт милости після того, як подібні до нього за своєю природою судді винесуть вирок. Ніщо схоже на це неможливе в Досконалості Творця і в Його з Нею єдино сущій Волі!

Людський дух повинен нарешті звикнути до думки, що він сам і доволі енергійно має поворушитись, аби отримати помилування та прощення, і цим урешті-решт виконати свій обов’язок, який через млявість нехтував. Він повинен зібратися на силі й попрацювати над собою, якщо не хоче впасти в темряву проклятих! Треба покладатися на свого Спасителя, що означає, покладатися на його слова. Діючи, зробити живим те, що він сказав! Ніщо інше не спроможне допомогти! Порожня віра не принесе духові жодної користи. Вірити в нього означає не що інше, як вірити йому. Безнадійно втраченим є кожен, хто не працюватиме сумлінно, щоби піднятися вгору по канату, вкладеному йому до рук Словом Сина Божого!

Якщо людина справді хоче знайти свого Спасителя, то мусить уже нарешті зібратися на силі для духовної активности та праці, спрямованої не лише на земну вигоду й насолоди, – вона мусить постаратися піднятися до нього. Вона не має права зухвало чекати, доки він зійде до неї. Шлях туди вкаже їй Слово. Бог не бігатиме за людством, умовляючи, якщо воно створює собі хибне уявлення про Нього, через це звертає вбік і йде хибним шляхом. Настільки приємним це не є. Однак, оскільки таке безглузде переконання через хибне сприйняття вкоренилося в умах багатьох людей, то людство мусить спершу знову навчитися боятися свого Бога, коли в неминучій взаємодії зручної, але мертвої віри розпізнає, що Його Воля в Досконалості закріплена твердо і не допустить свого відхилення. Хто не пристосується до Божественних Законів, той зазнає ушкоджень або його зовсім буде стерто на порох, як це зрештою і станеться з тими, хто віддається ідолопоклонству, небожественному віддає Божественну пошану! Людина мусить дійти висновку: Спаситель її чекає, однак не тягне за собою!

Віра, або, точніше кажучи, омана, яка володіє більшою частиною людства сьогодні, мусила призвести до провалу і навіть до лиха й загибелі, тому що вона мертва і не має в собі нітрохи істинного життя!

Як Христос колись очистив храм від міняйл, так і зараз людей треба підстьобнути, щоб вони позбулися всієї млявости свого мислення в тому, що стосується їхнього Бога! Однак нехай спить спокійно далі той, хто не хоче нічого іншого, і вмощується приємно на м’якій підстилці самообману, гадаючи, що вірить правильно, якщо він зовсім мало думає, і що роздуми, зрештою, є гріхом. Жахливим буде його пробудження, яке перед ним ближче, ніж він здогадується. Йому має відмірятися тоді відповідно до його млявости!

Як може людина, котра вірить у Бога, замислюється про Його Сутність і Його Велич, котра, передусім, знає, яким чином виявляє себе досконала Воля Бога як працюючі Закони природи у Творінні, як може вона очікувати, що цілком усупереч цим Божественним Законам неодмінної Взаємодії її гріхи внаслідок накладеної на неї якоїсь єпітимії буде їй прощено? Сам Творець на таке був би неспроможний, бо Закони Творіння і розвитку, породжені Його Досконалістю, діючи самостійно та цілком самочинно, у своїх впливах несуть у собі винагороду чи покарання в дозріванні й жнивах доброго чи злого посіву людського духу в непорушній справедливості.

І те, чого бажає Бог, кожен Його новий акт Волі, знов-таки, завжди мусить нести в собі Досконалість, отже, не може допустити ані найменшого відхилення від попереднього акту Волі, а мусить бути узгоджений із ним у всіх відношеннях. Усе, адже все, в силу Досконалости Бога, мусить щоразу знову й знову йти таким самим шляхом. Прощення відбудеться не інакше, як у виконанні Божественних Законів, закладених у Творінні, і через це неодмінно мусить пройти кожен людський дух, прямуючи своїм шляхом, якщо він бажає потрапити в Царство Боже, отже, це неможлива річ – будь-яке безпосереднє прощення.

Як може людина при деякому мисленні очікувати якихось відхилень? Адже це було б очевидним применшенням її досконалого Бога! Коли Христос у своєму земному житті тій чи іншій людині казав: «Прощаються тобі гріхи твої», – то це було цілком правильно, бо у серйозному проханні і твердій вірі є запорука того, що зазначена людина житиме за Вченням Христа в майбутньому, і завдяки цьому вона мусить досягти прощення гріхів, тому що обрала тим правильну позицію щодо Божественних Законів Творіння і не діятиме більше всупереч їм.

Якщо одна людина на іншу на власний розсуд накладає єпитимію, щоби потім оголосити її гріхи знятими, то вводить в оману вона цим і себе, і того, хто звернувся до неї по допомогу, байдуже, свідомо чи несвідомо, і ставить себе безцеремонно набагато вище за Саме Божество!

Якби ж то люди нарешті захотіли сприймати свого Бога природніше! Його, чиї акти Волі, перш за все, створили живу природу. Але в ілюзії сліпої віри вони роблять із Нього лише фантом, який, однак, анітрохи не схожий на Нього. Саме в природній досконалості та в досконалій природності, як Праджерелі всього буття, як Вихідному Пункті всього живого, Божа Велич є настільки ґрандіозною і для людського духу незбагненною. Але в положеннях багатьох учень часто міститься насильницьке перекручення та ускладнення, через що для людини чиста віра без потреби утруднюється та іноді стає навіть неможливою, тому що їй при цьому конче бракує всілякої природности. А скільки неймовірних суперечностей приховано в багатьох ученнях!

У них, наприклад, як основна думка багаторазово підкреслюється Премудрість і Досконалість Волі та Слово Боже, яке виходить із Неї! Однак у цьому, звичайно, мусить бути закладено ні на волосину невідхильну непохитність, тому що без неї про Досконалість годі й думати. Дії багатьох представників релігій, одначе, свідчать про сумнів у власних ученнях, оскільки вони їм відверто суперечать і їхні основні засади своїми вчинками явно заперечують! Наприклад, таємна сповідь із наступною єпитимією, відпущення гріхів за гроші або за молитви, що повинно гарантувати безпосереднє прощення гріхів, та інші схожі звичаї виявляться адже при тверезому обмірковуванні запереченням Божественної Волі, наявної в Законах Творіння. Хто думкою не метається безладно і не ширяє нестримно у хмарах, той зможе розпізнати в цьому лише безумовне применшення Досконалости Бога.

Цілком природно, що людське помилкове припущення, буцімто вони можуть пропонувати прощення гріхів та інші схожі випади проти Досконалости Божественної Волі, неодмінно призведе до грубих перекручень. Допоки ще триватиме безглуздість в ілюзії, що зі справедливим Богом та Його непохитною Волею можна вести настільки брудну торгівлю!

Якщо Ісус, як Син Божий, колись своїм учням сказав: «Кому гріхи простите, – простяться їм», – то це не має загального значення і не дає права на свавільні дії.

Це було б адже рівнозначним поваленню Божественної Волі в непорушній силі взаємодій, які несуть у собі винагороду й покарання з непідкупною, тобто з Божественною і, отже, досконалою в її живій дії Справедливістю. Допущене порушення.

Такого Ісус ніколи не міг чинити і не чинив – він прийшов «виконати» Закони, а не зруйнувати їх!

Він цими словами мав на увазі у Волі Творця закономірну подію, коли одна людина іншій може простити те зло, яке та заподіяла їй особисто! Прощати це, як скривджена, вона має право, а також владу, бо завдяки її щирому пробаченню інакше неодмінна у взаємодії швидка на розвиток карма для іншого відразу знешкоджується та втрачає силу; тож у цій живій події водночас лежить і справжнє прощення.

Це може виходити, одначе, тільки від самої скривдженої особи стосовно кривдника й винуватця – не інакше. Тому така велика благодать і звільнення лежить в особистому пробаченні, якщо воно щире в її думках та відчуттях.

Той, хто не є безпосереднім учасником, відділений від ниток взаємодії в силу природи речей і неспроможний також втрутитися живим, тобто дієвим чином, тому що він не пов’язаний із ними. Для нього в такому разі можлива лише заступницька молитва, дієвість якої, однак, залежить від стану душі безпосередньо причетних до даної справи. Він сам мусить лишатися осторонь, тому й не може дати прощення. Це покоїться єдино в Божій Волі, яка проявляє себе в Законах справедливої Взаємодії, проти яких Він Сам нічого не вдіє, тому що вони, згідно з Його Волею, від самого початку є досконалими.

Так закладено в Справедливості Божій, що те, що відбувається або відбулося, може простити тільки потерпілий іще на Землі чи пізніше, в Етерноречовинному світі, інакше на кривдника неодмінно впаде тягар взаємодії, із впливом якої тоді, щоправда, провина спокутується. Але цей вплив тоді принесе із собою водночас і прощення від скривдженого в будь-який спосіб, котрий буде вплетено в цей вплив, у якому може брати участь скривджений. Оскільки з’єднувальні нитки ще доволі довго залишаються нерозривними, інакше не може й бути. Це вигідно не лише для кривдника, але й для скривдженого, оскільки він без запоруки прощення також не зможе цілком увійти до Світла. Невблаганність змушена буде його затримати.

Отже, жодна людина неспроможна простити чужі гріхи, від яких вона особисто не постраждала. Закон Взаємодії не впливає на все те, що не вплетено в нього живою ниткою, яку може породити тільки безпосередня причетність. Виправлення тільки – живий шлях до прощення* (Доповідь №6 «Доля»).

«Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!» – повинно постати в кожному людському духові, наче вогненні літери, як найприродніший захист проти всілякого ідолопоклонства!

Хто справді визнає Бога в Його Величі, той мусить усі дії, що суперечать цьому, сприймати відчуттям як блюзнірство.

Людина може і повинна приходити до священика, щоб отримати повчання, якщо він справді на це спроможний. Якщо ж хтось заохочує до применшення Досконалости Божої будь-якими діями або хибним мисленням, то вона повинна відвернутися від нього, бо служитель Бога не є водночас і уповноваженим від Бога, котрий має право від Його Імени вимагати й милувати.

Щодо цього є цілком природне й просте пояснення, яке без натяків указує правильний шлях.

Уповноваженим від Бога в силу природи речей взагалі не може бути жодна людина, це сталося б за умови, якби вона прийшла безпосередньо із Божественного, тобто якби вона сама несла Божественне в собі! Тільки єдино в цьому можливе повноваження!

Оскільки ж людина не є божественною, то це неможлива річ, щоб вона могла бути уповноваженим або представником Бога. Владу Божу не може бути передано жодній людині, тому що Божественна Влада міститься єдино в Божественності Самій!

Цей логічний факт цілком виключає у своїй безумовній простоті також самочинно будь-які людські вибори земного намісника Божого або проголошення когось Христом. Кожна така спроба, з огляду на це, мусить нести відбиток неможливости.

У цих речах, отже, ні вибори, ні проголошення від людей не можуть враховуватись, а є тільки безпосередня Місія від Бога Самого!

Думка людей при цьому не має вирішального значення. Навпаки, як свідчать усі попередні події, вона завжди була далекою від дійсности і не узгоджувалася з Волею Божою. Для мислячих особистостей є незбагненним, із якою хворобливою несамовитістю люди знову й знову намагаються вийти за межі своєї справжньої цінности. Вони, котрі у своїй найвищій духовній досконалості спроможні досягти лише найнижчого щабля свідомого у вічному Духовно-сутнісному! При цьому саме сьогодні велика кількість земних людей своїми відчуттями, мисленням та прагненнями не дуже відрізняються від високорозвинених тварин, окрім свого великого інтелекту.

Мов комахи, метушаться й товчуться вони завзято впереміш, тож може здатися, що в цих напружених змаганнях і перегонах хочуть досягти найвищої мети. Якщо ж їхню мету розглянути ближче та уважніше, то дуже швидко виявляється порожнеча і нікчемність їхніх гарячкових прагнень, які такого запалу насправді не варті. І з хаосу цієї метушні підіймається навіжена зухвалість, що вони можуть Посланця Божого обирати, визнавати або відкидати. Їм хочеться оцінювати те, що вони осягнути ніколи неспроможні, якщо цей Вищестоящий не схилиться до них, аби зробити Себе зрозумілим. Покладаються всебічно тепер на науку, інтелект і логіку й приймають при цьому найбезглуздіші нісенітниці, закладені в досить багатьох течіях нашого часу.

Тисячі людей не варті того, щоб витрачати на них слово. Вони так захоплені своїми знаннями, що втратили будь-яку змогу розмірковувати про щось чітко й просто. Мої слова стосуються лише тих, хто ще зміг зберегти достатньо природности, щоб розвинути власну здорову здатність робити судження, щойно отримає провідну нитку. Хто сліпо не приєднується то до однієї, то до іншої модної течії, щоби потім, після перших же сумнівів, висловлених невігласами, знову так само швидко відійти від неї.

А треба ж не так і багато для того, щоби, спокійно поміркувавши, дійти висновку, що з одного роду сутности не може виникнути інший, який не має з першим нічого спільного. Щоб виявити таке, достатньо найпростішого знання природничих наук. Оскільки ж відгалуження Законів природи в Груборечовинному світі виходять із Живлющого Праджерела Бога, то стає зрозуміло, що з такою cамою непохитною логікою та чіткістю вони повинні діяти також на подальшому шляху до Нього – навіть іще чистіше й зрозуміліше, чим ближче вони до Вихідного Пункту.

Як у тварину на Землі неможливо пересадити дух людини, щоб жива тварина внаслідок цього стала людиною, так само неможливо в людину пересадити Божественне. Ніколи щось інше не може розвинутися з того, що не відповідає його походженню. Джерело походження в ході розвитку допускає виникнення різноманітних видів та формоутворень, у чому можна переконатися на прикладі прищеплення на деревах чи схрещування при заплідненні, але навіть найдивовижніші результати повинні залишатися в межах основної речовини, наданої походженням.

Змішування між земною людиною і твариною може триматися хіба що в межах груборечовинних тіл, оскільки вони походять із однакової речовинности. Прірва ж між внутрішнім походженням людини і тварини є нездоланною* (Доповідь №49 «Відмінність у походженні людини і тварини»).

Неможливо внести чи винести щось, що пробуває над справжнім походженням, тобто те, що не міститься в ньому, як і при відмінності між духовним походженням людини та Божественним* (Доповідь №51 «Дух»).

Христос, як Син Божий, прийшов із Божественно-Безсутнісного, він ніс Божественне в собі за своїм походженням. Але він не зміг би перенести це Животворно-Божественне на іншу людину, яка може походити лише із Духовно-сутнісного. Отже, він не міг також нікого уповноважувати на дії, що пасують тільки Божественному, як, наприклад, прощення гріхів. Воно може відбутися лише під впливом наявних у Творінні основ Божественної Волі у взаємодіях, які точно відміряються, і в яких живе та самочинно діє незмінна Справедливість Творця в незбагненній для людського духу Досконалості.

Повноваження Сина Божого відносно людей могли стосуватися лише таких речей, які, відповідно до походження людського духу, є людськими, а ніяк не Божественними!

Зрозуміло, що й походження людини можна, зрештою, в логічний спосіб вивести від Бога, але воно знаходиться не в Самому Богові, а поза Божественним, тому походить людина лише опосередковано від Бога. У цьому полягає велика відмінність.

Повноваження, наприклад, на посаду намісника могли тільки самочинно виходити з такого самого безпосереднього походження. Це може бути легко зрозумілим кожному, тому що уповноважений мусить володіти всіма здібностями уповноважувача, щоб зуміти виконувати його вид діяльности чи обов’язки посади. Уповноважений мусив тому прийти безпосередньо з Божественно-Безсутнісного, як це було з Христом.

Якщо ж за це береться людина, навіть із доброю вірою, то, знову ж таки, за природою речей, виходить, що її розпорядження не можуть мати ні великого значення, ні життя, крім чисто земного. А ті, хто вбачає в ньому значно більше, припускаються помилки, яка для них лише після переходу в Потойбіччя як така стане очевидною, і тоді їхній увесь земний час для сходження буде втрачено. Заблудлі вівці ті, хто йде за таким лжепастирем.

Як цей Верховний Закон, який проголошує: «Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене», – так і інші Закони через нерозуміння дуже часто порушуються й не виконуються.

І все ж Заповіді насправді є нічим іншим, як роз’ясненням Божественної Волі, яку від самого початку закладено у Творінні, яку неможливо обійти ні на волосину.

Наскільки ж безрозсудним, з огляду на це, є суперечний кожному Божественному Помислові, кожній Досконалості принцип дуже багатьох людей, що «мета виправдовує засоби»! Який дикий безлад улаштувався б, напевне, в Законах Божественної Волі, якби їх можна було зрушувати в такий спосіб. Тому, хто може виробити собі хоча б найменше уявлення про Досконалість, не залишиться зрештою нічого іншого, крім від самого початку відкинути таке, як неможливе. Якщо людина спробує сформувати собі правильне уявлення про Досконалість Бога, то це буде їй провідним жезлом і може послугувати до найлегшого осягнення всіх речей у Творінні! Знати про Досконалість Бога й ніколи не втрачати цього з поля зору – це ключ до розуміння Діяння Божого, до якого належить і сама людина.

Тоді вона розпізнає переконливу силу і серйозне застереження слів: «Над Богом не покепкуєш!» Іншими словами: Його Закони виконуються, або впливають неухильно. Він спонукає колеса механізму крутитися так, як це пішло від дня Створення. Людинка в цьому нічого не змінить. Якщо ж вона спробує, то найбільше, чого досягне, – це те, що всіх, хто сліпо йшов за нею, буде разом із нею розірвано. Їй ніщо не допоможе, навіть якщо вона вірила, що буде інакше.

Благодать може зійти тільки на того, хто цілком і повністю пристосується до Волі Божої, яка несе Творіння у своїх Законах природи. Спроможний же на це лише той, хто їх справді знає.

Вчення, що вимагають сліпої віри, треба відкинути, як мертві, й тому шкідливі; і тільки ті, які за прикладом Христа закликають стати живими, тобто кличуть до обмірковування та перевірки, щоб зі справжнього розуміння могла вирости переконаність, приносять звільнення й порятунок.

Лише в найганебнішому недоумстві можна уявити, що мета буття людини головним чином полягає в гонитві за вдоволенням тілесних потреб і насолод, щоб зрештою в будь-якій зовнішній формі та з красивими словами спокійно дозволити собі звільнитися від будь-якої провини і будь-яких наслідків свого поступливого недбальства в земному житті. Хода земним життям і перехід у Потойбіччя по смерті не є щоденною поїздкою транспортом, для якої треба лише придбати проїзний квиток в останню мить.

З такою вірою подвоює людина свою провину! Тому що будь-який сумнів у непідкупній Справедливості досконалого Бога є богохульством! Віра у свавільне та отримане без зусиль прощення гріхів, одначе, є очевидним свідченням сумніву в непідкупній Справедливості Бога та Його Законів, більше того, людина підтверджує безпосередньо віру у свавілля Бога, яке було б рівнозначним недосконалості та неповноцінності!

Бідні, гідні жалю віруючі!

Для них було би краще бути ще невіруючими – тоді б вони невимушено й легко могли б відшукати шлях, який вони вважають уже знайденим.

Порятунок полягає лише в тому, щоб не придушувати полохливо мислення й сумніви, які зароджуються й пробуджуються з приводу досить багатьох речей, бо в них проявляється здорове поривання до Істини!

Боротьба ж із сумнівами є перевіркою, що беззаперечно мусить привести до відкидання догматичного баласту. Тільки цілком звільнений від усього незрозумілого дух спроможний у радісній переконаності злетіти до Сяючих Висот, до Раю!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт