У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


54. Непорочне зачаття і народження Сина Божого

Непорочне Зачаття слід розуміти не лише у тілесному, але насамперед, як і багато чого в Біблії, у суто духовному сенсі. Лише той, хто Духовний світ визнає і відчуває як справді сущий і живий, спроможний знайти ключ до розуміння Біблії, і тільки це здатне оживити Слово. Для усіх інших вона назавжди залишиться Книгою за сімома печатями.

Непорочним Зачаттям у тілесному сенсі є кожне зачаття, яке відбувається з Чистою Любов’ю у щирій спрямованості вгору, до Творця; при цьому чуттєвий потяг не має основи, а є лише силою, яка сприяє цьому.

Такий випадок насправді є настільки рідкісний, що потребує обґрунтовування, особливого відзначення. Гарантією відтиснення назад чуттєвого потягу стало Благовіщення, про яке з цієї причини слід згадати окремо, бо інакше бракуватиме ланки у ланцюзі природних подій і тісної співпраці з Духовним світом. Діва Марія, так чи інакше наділена всіма дарами для виконання свого високого завдання, у визначений час завдяки духовному керуванню зустрілася з особами, які глибоко вникли в Одкровення і Пророцтва про прийдешнього Месію. Це було перше приготування на Землі, яке вимагалося від Марії, аби ввести її у все те, в чому вона сама колись повинна була відіграти настільки велику роль, хоча тоді вона про це ще нічого не знала.

Пов’язка на очах обраних завжди послаблюється з обережністю і поступово, щоб не випередити потрібний розвиток, тому що усі проміжні щаблі треба серйозно пережити, аби нарешті зробити можливим виконання. Передчасне усвідомлення справжнього завдання утворило б у розвитку прогалини, які пізніше утруднили б його виконання. З повсякчас зверненою увагою на кінцеву ціль виникає небезпека занадто швидкого просування вперед, при цьому пропускається або лише поверхово вивчається те, що неодмінно має бути серйозно пережито для здійснення справжнього призначення. Але серйозно пережити людина завжди може тільки те, що вважає справжнім завданням свого життя. Так і було з Марією.

Коли настав день внутрішньої і зовнішньої готовности, у мить повного відпочинку і душевної рівноваги вона стала тією, що ясно бачить і чітко чує, тобто її внутрішній світ відкрився іншоречовинному світу, і вона пережила описане в Біблії Благовіщення. Отже, пов’язка спала з очей, і вона свідомо вступила у свою місію.

Благовіщення стало для Марії таким ґрандіозним і приголомшливим духовним переживанням, що з тієї години воно цілковито заполонило все її духовне життя. Відтепер вона жила одним – очікуванням високої Божественної Милости. Цього стану душі завдяки Благовіщенню Світло досягло зумисне, щоби таким чином від самого початку відтіснити далеко поривання низького потягу і утворити ґрунт, на якому могла б виникнути чиста земна оболонка (тіло дитини) для непорочного духовного зачаття. Завдяки цій надзвичайно сильній душевній налаштованості Марії пізніше тілесне зачаття відповідно до Законів природи стало «непорочним».

Те, що Марія вже мала усі дари для свого завдання, тобто вона ще до народження була призначена стати земною матір’ю прийдешнього Провісника Істини Ісуса, не важко зрозуміти трохи знаючи Духовний світ і його різноманітну діяльність, яка, підготовлюючи усі великі події, легко підноситься над тисячоліттями.

У цих обставинах як найчистіша оболонка, тіло дитини і стало дотриманням земних умов для «непорочного духовного зачаття» – інкарнації, яка відбулася в середині вагітности.

Тут не йдеться про численні душі чи духовні іскри, які очікують на інкарнацію, і які для свого розвитку бажають або змушені мандрувати крізь земне життя, і ефірноречовинне тіло (чи вбрання) яких більше чи менше потьмарене, тобто нечисте, через що прямий зв’язок зі Світлом утруднений і часом може зовсім обірватися. Йшлося про цілу Частину чистої Сутности Бога, даровану з Любови до заблудлого у темряві людства, достатньо потужну, щоб встановити з Прасвітлом безпосередній зв’язок, аби він ніколи не припинявся. І цей тісний зв’язок між Божеством та людством дав той єдиний, подібний до сяючого стовп ніколи невичерпної Чистоти і Сили, від якого мусило відскочити усе низьке. Так з’явилася і можливість передати незатьмарену Істину, зачерпнуту зі Світла, а також Силу для діянь, які здавалися дивами.

Оповідь про спокушання в пустелі свідчить, як спроби темних течій опоганити відпали від чистоти відчуттів, не заподіявши жодної шкоди.

Отже, після тілесного Непорочного Зачаття Марії в середині вагітности змогла відбутися також інкарнація прямо зі Світла із Силою, яка не допускає потьмарення на проміжних щаблях між Світлом і лоном матері, тобто яка забезпечила «непорочне духовне зачаття».

Тому цілком правильно говорити про непорочне Зачаття, яке при зародженні Ісуса відбулося тілесно і духовно, при цьому не було потреби ні обходити, ні змінювати, ні створювати заново для цього випадку ні одного Закону Творіння.

Людина не має права думати, що в цьому прихована суперечність, бо є Обітування, що Спаситель повинен народитися від діви.

Суперечність спричиняється виключно хибним тлумаченням слова «діва» в Обітуванні. Якщо воно говорить про діву, то не слід при цьому послуговуватися звуженим поняттям, тим паче надавати йому суспільного визначення, проте тут може йтися лише про велике загальнолюдське поняття.

Звужений погляд мусив закріпити той факт, що вагітність і народження, не кажучи вже про зачаття, самі по собі виключають дівоцтво у звичайному розумінні. Але Обітування не має на увазі щось подібне. Там сказано, що Христос, безумовно, народився як перша дитина від діви, тобто від жінки, яка ще ніколи не була матір’ю. У неї всі органи, які належать до розвитку людського тіла, є незайманими, тобто вони раніше ще ніколи не функціонували таким чином, бо з цього лона ще жодна дитина не виходила. Адже під час вагітности будь-якою першою дитиною органи в лоні матері мають бути ще незайманими. Тільки це в настільки далекосяжних Пророцтвах можна брати до уваги, бо кожне Обітування здійснюється в безумовній послідовності працюючих Законів Творіння і дається також у безсумнівному передбаченні!* (Доповідь № 48 «Світові події»)

Отже, Обітування мало на увазі «першу дитину» і тому було вказано на відмінність між дівою та матір’ю. Інше при цьому не враховується, оскільки поняття «діва» і «мати» виникли лише внаслідок суто державних і суспільних установлень шлюбу, які жодним чином не стосуються такого Обітування.

При досконалості Творіння як Витвору Божого якт зачаття, безумовно, є необхідним, бо Премудрість Творця все у Творінні влаштувала так, що нічого забагато чи зайвого не буває. Хто дотримується такої думки, той вважає, що Витвір Творця є недосконалим. Те саме стосується того, хто стверджує, що народження Христа відбулося без нормального, задуманого для людства Творцем зачаття. Мусило відбутися нормальне зачаття за участи людини у плоті й крові! Як і в цьому випадку.

Кожна людина, яка правильно це усвідомлює, звеличує тим Творця і Господа більше, ніж ті, хто хоче допустити інші можливості. Вона з такою непохитною довірою ставиться до Свого Бога, що згідно з її переконанням у зумовлених Ним Законах якихось винятків чи змін взагалі не може бути. Це і є найвеличнішою вірою! Крім того, й усі інші події безсумнівно свідчать про це. Христос став земною людиною. Цим рішенням він мусив підкоритися і Законам, установленим його Отцем для груборечовинного продовження роду, тому що це зумовлено Досконалістю Божою.

Якщо на це кажуть, що «для Бога нічого неможливого немає», то таке приховане роз’яснення незадовільне, бо в цьому вислові приховано зовсім інший зміст, ніж багато людей уявляють у своїй зручності. Треба лише сказати, що недосконалість, нелогічність, несправедливість, сваволя і багато іншого для Бога неможливі, щоб заперечити дослівний зміст цієї фрази згідно із загальноприйнятими поняттями.

Також можна було б заявити – якщо у цьому змісті для Бога нічого неможливого немає, то з таким же успіхом одним актом Волі Він зміг би усіх людей Землі зробити віруючими! Тоді б Йому не потрібно було Свого Сина втілювати в людину, прирікаючи на земні негаразди і хресну смерть. Цієї ґрандіозної Жертви можна було б уникнути.

Але оскільки сталося так, то це свідчить про від самого початку непохитність чинних Божественних Законів у Творінні, насильницьке втручання в які з метою будь-яких змін неможливе внаслідок їхньої досконалости.

На це засліплені сперечальники знову вперто б заперечили, що Божою Волею було те, що сталося. Це цілком правильно, але жодним чином не доводить протилежне, проте є визнанням вищенаведеного обґрунтовування, якщо відкинути наївне сприйняття і глибше осягнути роз’яснення, чого неодмінно вимагають усі вислови духовного роду.

Це було Божою Волею! Але не має нічого спільного зі свавіллям, проте, навпаки, означає ніщо інше як підтвердження закладених у Творіння Богом Законів, які несуть Його Волю, і яким неодмінно треба підкорятися, які не допускають винятків чи обхідних шляхів. Саме в необхідності дотримання Законів проявляє себе і діє Божа Воля.

Тому і Христос для виконання своєї Місії неминуче мусив підкоритися усім Законам природи, тобто Волі свого Отця. Що Христос цього всього додержався, свідчить усе його життя. Нормальне народження, зростання, як також голод і втома, страждання і зрештою хресна смерть. Усього, чого зазнає тіло земної людини, зазнав і він сам. Чому тоді виключно зачаття мало відбутися інакше, адже в цьому не було жодної потреби. Саме в природності Завдання Спасителя постає ще більшим, і аж ніяк не меншим! Тому так само і на Марію зійшла не менша Милість у її високому покликанні.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт