У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


54. Непорочне зачаття і народження Сина Божого

Непорочне Зачаття треба розуміти не лише в тілесному, а, насамперед, як багато чого в Біблії, в чисто духовному сенсі. Лише той, хто духовний світ визнає та відчуває як справді сущий і такий, що животворно працює, спроможний знайти ключ до розуміння Біблії, і тільки це здатне зробити Слово живим. Для всіх інших вона назавжди залишиться книгою за сімома печатями.

Непорочним зачаттям у тілесному сенсі є кожне зачаття, яке відбувається з чистою любов’ю в щирому погляді вгору, до Творця, причому чуттєвий потяг є не основою, а лише силою, яка сприяє цьому.

Така подія насправді є настільки рідкісна, що потребує обґрунтування, особливого відзначення. Запорукою витіснення чуттєвого потягу на задній план стало Благовіщення, про яке з цієї причини варто згадати окремо, бо інакше бракуватиме ланки в ланцюзі природних подій і тісної співпраці з духовним світом. Діва Марія, так чи інакше, наділена вже всіма дарами, щоб зуміти виконати своє високе завдання, у визначений час завдяки духовному керуванню зустрілася з особами, які глибоко вникли в Одкровення й Пророцтва про прийдешнього Месію. Це було перше приготування на Землі, яке підштовхнуло Марію на шлях до справжньої мети й ознайомило її з усім, у чому вона однораз сама повинна була відіграти таку велику роль, хоча на той час вона цього ще не знала.

Пов’язка на очах обраних завжди послаблюється лиш обережно і поступово, щоб не випередити потрібного розвитку, тому що всі проміжні щаблі треба серйозно пережити, аби нарешті зробити виконання можливим. Передчасне усвідомлення справжнього завдання утворило б у розвитку прогалини, які утруднили б пізніше виконання. При повсякчас прикутій до кінцевой мети увазі виникає небезпека занадто швидкого руху вперед, причому пропускається або лише поверхово вивчається чимало такого, що неодмінно мусить бути серйозно пережитим для здійснення справжнього призначення. Серйозно пережити, одначе, може людина завжди тільки те, що вважає справжнім завданням свого життя. Так і було з Марією.

Коли потім настав день її внутрішньої та зовнішньої готовности, вона в мить повного відпочинку й душевної рівноваги набула здатности ясно бачити і ясно чути, тобто її внутрішнє єство відкрилося іншоречовинному світу, і вона пережила описане в Біблії Благовіщення. Пов’язка при цьому спала, й вона свідомо вступила у свою місію.

Благовіщення стало для Марії таким ґрандіозним і приголомшливим духовним переживанням, що з тієї години воно цілковито заполонило все її духовне життя. Відтепер вона налаштувалася тільки на один напрям – на очікування високої Божественної Милости. Цього стану душі завдяки Благовіщенню Світло досягло зумисне, щоби тим від самого початку відтіснити далеко поривання низьких інстинктів і створити ґрунт, на якому могла б виникнути чиста земна оболонка (тіло дитини) для непорочного духовного Зачаття. Завдяки цій надзвичайно сильній душевній налаштованості Марії пізніше тілесне зачаття відповідно до Законів природи стало «непорочним».

Те, що Марія вже володіла всіма дарами для свого завдання, тобто вона ще до народження була призначена стати земною матір’ю прийдешнього Приносителя Істини Ісуса, не важко зрозуміти, трохи знаючи духовний світ і його різноманітну діяльність, яка, підготовлюючи всі великі події, легко підноситься над тисячоліттями.

За таких обставин, як найчистіша оболонка, дозріваюче тіло дитини стало дотриманням земних умов для «непорочного духовного Зачаття» – інкарнації, що відбувається посередині вагітности.

Тут не йдеться про численні душі чи духовні іскри, котрі очікують на інкарнацію, і котрі для свого розвитку бажають або змушені мандрувати крізь земне життя, етерноречовинне тіло (чи вбрання) яких більше чи менше потьмарене, тобто нечисте, через що прямий зв’язок зі Світлом затемнюється і часом може зовсім обірватися. Малася на увазі ціла Частина чистої Сутности Бога, дарована з Любови до заблудлого в темряві людства, достатньо потужна, щоб ніколи не допускати розриву в безпосередньому зв’язку з Прасвітлом. І цей тісний зв’язок між Божеством і людством дав той єдиний, подібний до сяючого стовпа ніколи не меркнучої Чистоти і Сили, від якого мусило відступити все низьке. Так з’явилась і можливість передати незатьмарену Істину, зачерпнуту зі Світла, а також Силу для діянь, які здавалися дивами.

Оповідь про спокушання в пустелі свідчить, як потуги темних течій до опоганення відпали від чистоти відчуттів, не заподіявши жодної шкоди.

Після тілесного непорочного Зачаття Марії змогла, отже, посередині вагітности відбутися наступна інкарнація безпосередньо зі Світла, причім із Силою, котра не допускає потьмарення на проміжних щаблях між Світлом і лоном матері, тобто забезпечила «непорочне духовне зачаття».

Тож цілком правильно говорити про непорочне Зачаття, яке при зародженні Ісуса відбулося тілесно й духовно, без потреби обминати, змінювати чи створювати заново хоч один Закон Творіння для цього особливого випадку.

Людина не має права думати, що в цьому приховано суперечність, оскільки провіщено, що Спаситель повинен народитися від діви.

Суперечність спричиняється виключно хибним тлумаченням слова «діва» у Провіщенні. Якщо воно говорить про діву, то не варто послуговуватися звуженим поняттям, а тим паче поглядом держави, навпаки, тут може йтися тільки про велике загальнолюдське поняття.

Звужений погляд мусив закріпити факт, що вагітність і народження, не кажучи вже про зачаття, самі по собі виключають дівоцтво у звичайному розумінні. Провіщення, однак, не має на увазі таких речей. Цим сказано, що Христос, безумовно, народився як перша дитина діви, тобто від жінки, яка ще ніколи не була матір’ю. У неї всі органи, які стосуються розвитку людського тіла, є незайманими, тобто до цього вони ще не функціонували в такий спосіб, із цього лона ще не виходила жодна дитина. Під час вагітности кожною першою дитиною адже органи в лоні матері мають бути ще незайманими. Тільки це єдине в настільки далекосяжних Пророцтвах можна брати до уваги, оскільки кожне Провіщення здійснюється тільки в безумовній послідовності працюючих Законів Творіння, і в цьому безсумнівному передбаченні й надавалося!* (Доповідь №48 «Світові події»)

У Провіщенні йшлося, отже, про «першу дитину» й тому було вказано на відмінність між дівою та матір’ю. Інші відмінності при цьому не враховуються, оскільки поняття про діву і жінку виникли лише внаслідок чисто державних та суспільних установлень шлюбу, які жодним чином не стосуються такого Провіщення.

За досконалости Творіння як Витвору Божого, акт зачаття, безумовно, є необхідним, бо Премудрість Творця у Творінні від самого початку все влаштувала так, що нічого надмірного чи зайвого не буває. Хто допускає таку думку, заявляє тим водночас, що Витвір Творця недосконалий. Те саме стосується того, хто стверджує, що народження Христа відбулося без нормального, приписаного Творцем людству зачаття. Мусило відбутися нормальне зачаття за участи людини в плоті й крові! Також і в цьому випадку.

Кожна людина, яка правильно це усвідомлює, прославляє тим Творця і Господа більше, ніж ті, хто хоче допустити інші можливості. Перш за все, цим встановлюється настільки непохитна віра в Досконалість Свого Бога, що, згідно з її переконанням, у зумовлених Ним Законах якісь винятки чи зміни взагалі неможливі. І це є більша віра! Крім того, також усі інші події безсумнівно свідчать про це. Христос став земною людиною. Цим рішенням мусив він також підкоритися Законам, установленим його Отцем для груборечовинного продовження роду, тому що це зумовлено Досконалістю Божою.

Якщо на це має бути сказано, що «для Бога немає жодної неможливої речі», то таке замасковане роз’яснення незадовільне, бо в цьому вислові закладено, знову ж таки, зовсім інший зміст, ніж це багато людей уявляють собі у своїй схильності до зручности. Аби заперечити дослівний зміст цієї фрази згідно із загальноприйнятими поняттями, слід лише сказати, що недосконалість, нелогічність, несправедливість, сваволя і багато іншого для Бога неможливі. Також можна було б заявити, що коли в цьому сенсі для Бога нічого неможливого немає, то з таким самим успіхом одним актом Волі Він зміг би всіх людей Землі зробити віруючими! Тоді б Йому не потрібно було Свого Сина втілювати в людину, прирікаючи на земні негаразди та хресну смерть. Цієї величезної Жертви можна було б уникнути. Але те, що сталося так, свідчить про непохитність Божественних Законів, котрі безперервно діють у Творінні від самого початку, насильницьке втручання в котрі з метою якихось змін неможливе через їхню досконалість.

На це засліплені сперечальники знову б уперто заперечили, що Божою Волею було те, як це сталося. Що цілком правильно сказано, проте жодним чином не доводить протилежного, а насправді є визнанням вищенаведеного обґрунтування, якщо відкинути наївне сприйняття та глибше осягнути роз’яснення, чого неодмінно вимагають усі вислови духовного походження.

Це було Божою Волею! Проте не має нічого спільного зі свавіллям, а, навпаки, означає не що інше як підтвердження закладених Богом у Творіння Законів, які несуть Його Волю, і з цим пов’язане неодмінне прилаштовування до цих Законів, які не допускають винятків чи обхідних шляхів. Саме в необхідності дотримання Законів проявляє себе та діє Божа Воля.

Тому мусив і Христос для виконання своєї Місії неминуче підкоритися всім Законам природи, тобто Волі свого Отця. Що Христос цього всього дотримався, свідчить його все життя. Нормальне народження, зростання, як також голод і втома, страждання й зрештою хресна смерть. Усього, чого зазнає тіло земної людини, зазнав і він сам. Чому ж тільки лише зачаття мало бути інакшим, адже в цьому не було жодної потреби. Саме в природності Завдання Спасителя постає ще величнішим, аж ніяк не применшуючись! Так само й Марію тому не меншою Милістю було наділено в її високому Покликанні.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт