У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


55. Хресна смерть Сина Божого і Таємна Вечеря

По смерті Христа у храмі розірвалася завіса, яка відділяла Святиню Святинь від людства. Цю подію вважають символом того, що із жертовною смертю Спасителя в ту ж мить зникло роз’єднання між людством і Божеством, тобто утворився безпосередній зв’язок між ними.

Але таке тлумачення є хибним. Розп’яттям Христа люди не визнали Сина Божого як обітованого Месію, через що роз’єднання стало більшим! Завіса розірвалася, бо у Святині Святинь більше не було потреби. Воно відкрилося поглядам і нечистим течіям, бо опісля у символічному розумінні нога Божественного більше не ступала на Землю, відтак Святиня Святинь стало зайвим. Отже, це пряма протилежність дотеперішнім тлумаченням, у яких знов-таки як і доволі часто проявилася лише безмежна зухвалість людського духу.

Смерть на хресті не була необхідною жертвою, але стала вбивством, справжнім злочином. Будь-яке інше тлумачення є викладом, який або має слугувати вибаченням, або виник через необізнаність. Христос прийшов на Землю зовсім не для того, щоб дозволити себе розіп’яти. І це не запорука спасіння! Проте Христос був розіп’ятий як Провісник Істини за своє Вчення, яке заважало людям.

Не його хресна смерть могла і мала принести спасіння, але Істина, яку він дав людству у своєму Слові!

Але Істина для тодішніх релігійних та церковних керівників була незручною, неприємною, бо вона підірвала основи їхнього впливу. Саме так сталося б і сьогодні майже повсюди. Людство у цьому не змінилося. Тодішні керівники, як і сьогоднішні, хоча й спиралися на добрі старі перекази, але вони через тлумачів і служителів набули застиглих порожніх форм, позбавлених у собі життя. Та сама картина, яка часто спостерігається і сьогодні.

Але той, хто хотів сповнити життям суще Слово, певна річ, здійснив таким чином переворот у його застосуванні і роз’ясненні, а не в самому Слові. Він звільнив народ від гнітючої заскнілости і пустоти, що, цілком природно, стало великою неприємністю для тих, хто незабаром зумів розпізнати, як втрачається кермо їхнього хибного керування внаслідок його енергійного втручання.

Тому Провіснику Істини, Визволителю від тягаря помилкових тлумачень, довелося зазнати підозр і переслідувань. Коли, незважаючи на всі зусилля, його не вдалося зробити посміховиськом, спробували виставити не достойним довіри. Його «земне минуле» сина теслі мусило послугувати тавруванню його як «неука, не гідного давати роз’яснення»! Як «профана». Так само трапляється і сьогодні з кожним, хто викриває заскнілу догму, яка душить уже в зародку будь-яке вільне живе спрямування вгору. На самі його роз’яснення ніхто із супротивників не приходив, оскільки вони цілком правильно відчували, що на його суто об’єктивні відповіді їм заперечити нічим. Тож вони продовжили зловмисні наклепи за допомогою своїх підкуплених знарядь, доки, зрештою, не злякалися у слушну мить відкрито висунути проти нього сфальшовані обвинувачення і прибити до хреста, щоб усунути небезпеку, навислу над їхньою владою і пошаною.

Ця насильницька, широко впроваджена тоді римлянами смерть не була спасінням як таким і не принесла його. Вона не спокутувала провини людства, не звільнила його, а тільки обтяжила цим найницішим убивством ще більше!

Якщо аж до сьогодні у різних місцях процвітає культ навколо вбивства, коли у ньому вбачають необхідну головну подію Діяння Спасіння Сина Божого, то людину таким чином відводять саме від найціннішого, яке єдино одне спроможне принести спасіння. Це відволікає її від справжнього Завдання Спасителя, від того, що зробило необхідним його Прихід з Божественного на землю. Але це сталося не для того, щоб прийняти смерть на хресті, а для того, щоб посеред непотребу догматичної заскнілости і пустоти, які принижують людський дух, проголосити Істину! Щоб взаємини між Богом, Творінням і людьми відтворити такими, якими вони є насправді. Внаслідок цього все те, що вигадав обмежений людський дух і те, що закривало дійсність, мусило само по собі втратити силу і відпасти. Лише тоді людина могла чітко розгледіти шлях, який веде її вгору.

Тільки у Принесенні цієї Істини і в пов’язаному з нею звільненні від помилок полягає Спасіння – у цьому єдино одному!

Це звільнення від нечіткого бачення, від сліпої віри. Слово «сліпа» достатньо точно характеризує цей хибний стан.

Таємна Вечеря перед його смертю була прощальною вечерею. Коли Христос сказав: «Прийміть, споживайте, це тіло моє. Пийте всі, це кров моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається задля прощення гріхів», так він заявив, що навіть цю хресну смерть на себе готовий прийняти лише для того, щоб мати можливість принести у своїх роз’ясненнях заблудлому людству Істину, яка єдино одна вказує шлях до прощення гріхів.

Він сказав виразно: «Задля прощення багатьох», а зовсім не «задля прощення усіх»! Тобто задля тих, хто його роз’яснення приймає до серця, хто одержує живу користь від них.

Його понівечене хресною смертю тіло і його пролита кров повинні посприяти тому, щоб усвідомити необхідність і серйозність принесених ним роз’яснень. Ця нагальність особливо має бути підкреслена у повторенні обряду Таємної Вечері і в самому обряді Таємної Вечері!

Те, що Син Божий не злякався такої ворожости людства, імовірність якої ще до його Приходу була взята до уваги* (Доповідь № 48 «Світові події»), має особливо підкреслити безнадійне становище людських духів, які тільки вхопившись за рятівний канат незатьмареної Істини, могли вирватися з тенет загибелі.

Вказівка Сина Божого в Таємній Вечері на свою хресну смерть є винятковим і останнім виразним наголошенням на нагальній потребі його Вчення, для проголошення якого він і прийшов!

Приймаючи Причастя кожна людина повинна щоразу заново усвідомлювати, що Син Божий не злякався навіть передбаченої хресної смерти від людей і віддав своє тіло та кров, щоб людство змогло одержати Знання про справжні події у Всесвіті, які чітко виявляють вплив невідхильних Законів Творіння, що несуть Божественну Волю! З цим усвідомленням надзвичайної серйозности, яка підкреслює невідкладну потребу в Посланні про порятунок, у людині щоразу повинна виникати нова сила, нове спонукання справді жити за чітким Вченням Христа, тобто не лише правильно розуміти його, але й в усьому діяти згідно з ним. Таким чином вона дістане тоді і прощення своїх гріхів, і спасіння! Не інакше. І не безпосередньо. Але вона неодмінно знайде прощення на шляху, який вказав Христос у своєму Посланні.

З цієї причини Причастя повинно знову й знову оживляти, наснажувати, аби тільки не зменшувати рятівний запал для дотримання цього з такою жертвою принесеного Вчення, бо через зрослу байдужість або формалізм люди втрачають цей рятівний канат і падають знову в безодню омани і загибелі.

Це величезна помилка, якщо люди вірять у те, що внаслідок хресної смерти їм забезпечено прощення їхніх гріхів. Ця думка приносить жахливу шкоду всім, хто у це повірив, бо стає недоступний істинний шлях до спасіння, який полягає в єдино одному – жити згідно зі Словом Спасителя, згідно з його роз’ясненнями, які він дав як Знавець і той, хто все окидає поглядом. І ці роз’яснення у практичних образах виявляють необхідність дотримання Законів Творіння і поваги до наявної у них Божественної Волі, а також їхні впливи у разі їх дотримання чи недотримання.

Його Діяння Спасіння полягало у принесенні цього роз’яснення, яке мусило виявити вади і шкідливість здійснення релігійної практики, бо несло у собі Істину, яка пролила Світло на все більші сутінки людського духу. Смерть на хресті не була Діянням Спасіння, так само недостатньо Причастя або освяченої проскури для безпосереднього прощення гріхів. Така думка суперечить усім Божественним Законам! Отже, у людей немає влади прощати гріхи. Людина лише має право і владу прощати те, що стосовно неї самої вчинила інша людина, і лише тоді, коли її серце прагне цього без стороннього впливу.

Хто серйозно розмірковує, той пізнає Істину, отже, й істинний шлях. Але мляві думкою та ледарі, які наданому їм Творцем світильнику, тобто здатності перевіряти і освітлювати все неясне, не приділяють уваги і не докладають зусиль повсякчас тримати його готовим і у справному стані, подібні до нерозумних дів з притчі, які можуть легко проґавити годину, коли «Слово Істини» прийде до них. Оскільки вони дозволили приспати себе у лінивому спокої та сліпій вірі, то через свою млявість не зможуть розпізнати Провісника Істини або Нареченого. Вони змушені лишитися позаду, тоді як недремні увійдуть у Царство Радости.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт