У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


56. «Зійди з хреста»

«Якщо ти Син Божий, то зійди з хреста! Допоможи сам собі і нам!» Такі глузливі слова долинали до Сина Божого, коли він під палючими сонячними променями страждав на хресті. Люди, які це кричали, вважали себе особливо розумними. Сповнені ненависти, вони глузували, тріумфували, сміялися без справжньої на те причини, бо страждання Христа все-таки не давали жодних об’єктивних підстав для насмішок і глузувань, а тим паче для сміху. Вони втратили б до цього бажання, якби лише на мить змогли «побачити», що водночас відбувається в Ефірноречовинному і Духовному царствах, бо їхні душі при цьому закріпачувалися на тисячоліття. І навіть якщо груборечовинне покарання вочевидь могло відбутися не так швидко, все одно, воно наставало в усіх подальших земних життях, до проходження яких були примушені ці блюзнірські душі.

Ці глузії уявляли себе тоді розумними. Але неможливо підібрати іншого більш влучного виразу як доказу їхньої обмежености, бо в ньому виявляє себе найдитинячише бачення, яке тільки можна собі уявити. Тобто занадто віддалені ті, хто таке говорив, від будь-якого розуміння Творіння і Волі Божої у Творінні. Тому настільки гнітюче і сумно усвідомлювати, що й сьогодні ще більша частина тих, хто взагалі ще вірує у Бога і в тодішню Місію Його Сина, з упевненістю вважає, що Ісус з Назарету міг би зійти з хреста, аби лише захотів.

Після двох тисяч років все та ж сонна обмеженість, без змін до кращого! Якщо Христос прийшов від Бога, то згідно з наївними уявленнями багатьох віруючих у Бога, він мусив бути необмежений у своїх діяннях на цій Землі.

Такі очікування виходять з найбільш нездорової наївности, з віри, яка має за основу млявість думки.

Із втіленням у людину Син Божий «підпав під дію Закону», що означає, він таким чином підкорився Законам Творіння, непохитній Волі Бога у Творінні. При цьому неможливі жодні зміни в тому, що стосується земного і прив’язаного до землі тіла. Скорившись Волі Божій, Христос добровільно віддав себе під дію Закону, і він прийшов не скасувати Закон, а із втіленням у людину на цій Землі виконати його.

Тому він був прив’язаний до всього, до чого прив’язана земна людина і як Син Божий він не міг зійти з хреста, незважаючи на свою Божественну Силу і Могутність, доки був у плоті й крові. Це було б рівнозначно поваленню Божественної Волі у Творінні!

Але ця Воля є досконалою від самого початку. Всюди, а не тільки в Груборечовинно-земному, але й в Ефірній речовинності, як і в Сутнісному і Духовному з усіма щаблями та переходами. Не інакше у Божественному – аж до Бога Самого.

Божественні Діяння, Божественна Сила і Могутність проявляють себе зовсім інакше, ніж у театральних виставах. Якраз Божественне живе в безумовному виконанні Божественної Волі, не бажаючи нічого іншого. І так само людина, яка має високу духовну зрілість. Чим вище її розвиток, тим беззаперечніше підкориться вона Божественним Законам у Творінні, добровільно, радісно. Але ніколи не сподіваючись на акти сваволі поза наявних Законів Творіння, бо вона вірує в Досконалість Божественної Волі.

Якщо груборечовинне тіло прибито до хреста по-справжньому надійно, то воно не спроможне звільнитися без сторонньої, без груборечовинної допомоги. Це Закон згідно з Божественною Волею у Творінні, через який перескочити неможливо. Хто думає інакше і сподівається на інше, той не вірить у Досконалість Бога і в непохитність Його Волі.

Те, що люди, незважаючи на їхні уявні досягнення в галузі знань і вмінь, все ще не стали іншими, що все ще перебувають там, де були і тоді, свідчить про те, що й сьогодні вони б знову кричали:

«Якщо він Син Людський, то в змозі викликати проголошені катастрофи, якщо лише побажає». Це вони припускають як само собою зрозуміле. Те ж саме сказано іншими словами: «Якщо він на таке не спроможний, тоді він не Син Людський».

При цьому людям добре відомо, що Христос як Син Божий сам уже вказав на те, що ніхто, крім Бога, не знає години, коли розпочнеться Суд. Отже, люди сумніваються двічі, коли таке говорять. Сумніваються у Синові Людському і в Слові Сина Божого. Крім того, ці слова свідчать про нерозуміння сукупного Творіння. Про цілковиту необізнаність саме в усьому тому, що кожній людині конче потрібно знати.

Ставши людиною у Творінні, Син Божий мусив підкоритися Божій Волі, тож, само собою зрозуміло, що і Син Людський не зможе піднятися над цими Законами. Над Законами у Творінні піднятися взагалі неможливо. Той, хто вступає у Творіння, перебуває таким чином під дією Закону Божественної Волі, яка ніколи не змінюється. Це стосується і Сина Божого, і Сина Людського. До значних прогалин у можливості осягнення всього цього призводить та обставина, що люди ще не шукали цих Законів Божих у Творінні, тобто і до сьогодні вони ще зовсім не знають їх, проте виявляли лише уламки цих Законів тут і там, коли несподівано наштовхувалися на них.

Якщо Христос творив дива, які виходять далеко за рамки можливостей земних людей, то це не дає підстав для думки, що йому не треба було зважати на наявні у Творінні Закони Божої Волі, що він виходив за їхні межі. Це виключено. Творячи дива, він діяв у повній відповідності з Божими Законами, а не свавільно. Він довів цим лише, що діяв Божественною Силою, а не духовною, і внаслідок цього, певна річ, і прояв цієї Сили виходив надзвичайно далеко за рамки людських можливостей. Однак дива не були поза меж Законів у Творінні, але цілковито узгоджувалися з ними.

Людина у своєму духовному розвиткові настільки відстала, що ніколи не зможе домогтися повного розкриття наданої у її розпорядження духовної сили, інакше й вона б звершувала діяння, які межують з дивами.

Але Божественною Силою, природно, можна сотворити зовсім інші діяння, яких ніколи не можна досягти за допомогою сили духовної і які вже за родом своїм відрізняються від вищих духовних творінь. Але, незважаючи на це, всі події відбуваються в межах Божественної закономірности. Ніщо не виходить за них. Єдиними, хто дозволяє собі акти сваволі всередині відведених їм меж вільної волі, є люди, бо вони ніколи по-справжньому не пристосовувалися до Волі Бога там, де як люди мають певну свободу діяти за власним волінням. Завжди ставили вони власну волю попереду. І таким чином паралізували самих себе, ніколи не могли піднестися вище, ніж дозволяла їхня власна інтелектуальна воля, прив’язана до землі.

Отже, люди не знають навіть тих Законів у Творінні, які приводить у дію і вивільняє їхня духовна сила, в яких спроможна розкритися їхня духовна могутність.

З більшим здивуванням сприймають вони вияв Божественної Сили. Але з тієї ж таки причини вони не спроможні пізнати Божественну Силу як таку або очікують від неї проявів, які виходять за межі Божественних Законів у Творінні. Втім саме так і сталося б, якби груборечовинне тіло зійшло з груборечовинного хреста.

Пробудження з мертвих Божественною Силою не виходить за межі Божественних Законів, якщо воно відбувається впродовж певного часу, який для кожної людини різний. Чим більш духовно дозрілою є душа, що відокремлюється від тіла, тим швидше вона від нього звільниться і тим коротшим буде час закономірної можливости для поклику повернення назад, оскільки це може відбутися лише тоді, коли душа ще зв’язана з тілом.

Божественній Волі, тобто Божественній Силі, має підкоритися дух ожилої душі і на поклик цієї Сили по ефірноречовинному мосту повернутися в уже покинуте груборечовинне тіло, доки міст ще не зруйновано.

Коли говориться про Божественну Силу і силу духовну, то це не заперечує того факту, що насправді є тільки одна Сила, яка виходить від Бога і пронизує все Творіння. Але є відмінність між Силою Божественною і духовною. Духовна сила підкоряється Божественній Силі, від якої вийшла. Вона ніяк не є послабленою Божественною Силою, а лише зміненою силою, яка внаслідок зміни свого роду одержала з тим і вужчі межі здатности свого впливу. Отже, за родом своїм маємо два різні прояви, які, однак, насправді є тільки однією Силою. У додаванні до них треба врахувати ще й сутнісну силу, яка є зміненою духовною силою. Тобто є три основні сили, причому і духовна, і сутнісна сила живиться й керується Божественною Силою. Усі три можна назвати однією. Інших сил не існує, є лише численні різновиди, які виникли завдяки основному роду духовного й сутнісного і які потім також різняться за родом свого прояву. Кожний різновид, змінюючись, знов-таки призводить до відповідного змінення законів, які, однак, завжди послідовно долучаються до основного роду, але зовні все-таки різновид зміненої сили відносно основного роду має зовсім інший вигляд. Проте всі різновиди, як і основні роди, підлягають верховному Закону Божественної Сили і у своїх змінених законах можуть існувати лише в інших зовнішніх формах. Вони здаються іншими через те, що кожен рід і різновид, окрім Самої Божественної Волі, становить лише частину цілого, і внаслідок цього є окремим явищем, яке обмежене рамками осібного закону. Вони прагнуть цілого, досконалого, від якого утворилися, тобто чистої Божественної Сили, яка рівнозначна Божественній Волі, яка становить собою непорушний залізний Закон.

Кожна сила разом зі своїми різновидами діє у наявній ефірноречовинній і груборечовинній матерії відповідно до її роду і завдяки своїй власній різноманітності формує в ній різноманітні світи та рівні, які самі собою нарізно в усьому Творінні можна вважати його окремим явищем, тому що сила, яка їх формує, також є лише відповідно зміненою частиною досконалої Божественної Сили, перебуваючи під дією не досконалого, а лише осібного закону. Тільки всі закони окремих рівнів Всесвіту, разом узяті, знову нададуть у підсумку досконалі Закони, які були закладені Божественною Волею у Творіння, в Чистодуховне Царство.

Тому зародок людського духу мусить пройти крізь усі рівні Всесвіту, щоб їхні окремі закони у собі і пережити, і оживити. Якщо йому поталанить зібрати усі добрі плоди після такої ходи, то це означає, що він по-справжньому усвідомив ці закони, і тому завдяки їхньому правильному використанню згідно з Волею Божою йому вдасться увійти до Раю – вплив законів приведе його туди, щоб звідти обізнаним втручатися у розташовані нижче різні рівні, допомагаючи і сприяючи їхньому просуванню вперед, у чому й полягає найвище завдання кожного зрілого людського духу.

Переповнення ніколи не настане, оскільки наявні тепер рівні Всесвіту можуть необмежено розширюватися, бо вони ширяють у нескінченності.

Отже, тоді Царство Боже буде все більше й більше повсякчас розвиватися і розширюватися силою чистих людських духів, полем діяльности котрих має стати Вторинне Творіння, яким вони можуть керувати з Раю, бо пройшовши крізь усі частини Творіння, вони всебічно ознайомилися з ними.

Ці роз’яснення потрібні для того, щоб не виникло жодних помилок стосовно Божественної Сили і сили духовної, тому що насправді є тільки одна Сила, яка виходить від Бога, з якої формуються всі різновиди.

Хто знає про ці всі події, той ніколи не буде по-дитинячому очікувати на речі, які ніяк не можуть статися, бо вони перебувають поза межами окремих законів Творіння. Тож і Син Людський помахом своєї руки не викличе катастрофи, які повинні проявитися негайно. Це було б проти наявних і незмінних Законів природи. Син Людський посланий як Слуга Божий Божественною Волею, Божественною Силою назовні в окремих основних силах, і вони йдуть тоді за новим напрямом, який таким чином їм був наданий панівною Божественною Волею. Але водночас у цьому вказаному напрямі позначаються точно відповідно до їхніх окремих законів, які вони не можуть обійти. Напевно, при цьому трапляється найбільше прискорення, але й воно завжди залишається зв’язаним у своїх можливостях.

Отже, духовне при цьому набагато рухливіше і легше, тобто, швидше, ніж сутнісне. Тому сутнісне у своєму впливові потребує більше часу, ніж духовне. Через це, природно, і сутнісні, тобто стихійні події повинні настати пізніше, ніж духовні. Так само завдяки цим силам ефірноречовинне може рухатися швидше, ніж груборечовинне. Усі закони, які треба виконувати, не можна ні обходити, ні порушувати.

У Світлі ці всі закони відомі, і відправлення посланців-виконавців або особливих наказів спрямовані на те, щоб кінцеві прояви збіглися у часі, як того бажає Бог.

Через людей витрати для здійснення теперішнього Суду потребували незбагненної для них величини. Однак усе відбувається точно, тож справді жодних затримок немає… за винятком пунктів, де потрібна співпраця людського воління. Люди лише завжди намагаються з безглуздою впертістю затримати будь-яке здійснення або, заважаючи та стримуючи, стають на його шляху… в марнославстві, що прив’язує до землі.

На щастя, великий провал людства під час земного буття Сина Божого нині вже врахований. Люди у разі відмови можуть лише ускладнити земний шлях Сина Людського до певного часу, тож йому доведеться йти бічною дорогою, манівцями, але вони не спроможні затримати Богом бажані події або хоча б перенести визначену наперед розв’язку, тому що вони вже позбавлені підтримки темряви, на яку спиралися у своїх навіженствах, тоді як мури, зведені їхнім інтелектом, за якими вони, отримавши укриття, випускають отруйні стріли, скоро будуть зруйновані під тиском Світла, яке все потужніше напирає. Тоді вони впадуть на них, і жодної милости їм не дістанеться після того зла, яке знову й знову створювало їхнє згубне мислення. Так настане день, якого палко бажали усі спрямовані до Світла, ні на годину пізніше, ніж треба.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт