У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


56. «Зійди з хреста»

«Якщо ти Син Божий, то зійди з хреста! Допоможи сам собі і нам!» Глумливо долинали ці фрази до Сина Божого, коли він під палючими сонячними променями страждав на хресті. Люди, які це кричали, вважали себе особливо розумними. Вони глумилися, сміялися, глузували, сповнені ненависти без справжньої на те причини, адже страждання Христа не давали все-таки жодних об’єктивних підстав для насмішок і глуму, ще менше – для сміху. У них би відразу пропало таке бажання, якби вони хоча б на мить змогли «побачити», що в цей час відбувається в Етерноречовинному і Духовному царствах, бо їхні душі при цьому тяжко поневолювалися на тисячоліття. І хоча груборечовинно покарання, очевидно, могло відбутися не так швидко, та однаково воно наставало в усіх подальших земних життях, до проходження яких відтоді були приречені ці блюзнірські душі.

Ці насмішники вважали себе тоді розумними. Вони не могли підібрати, одначе, жодного більш влучного висловлювання на підтвердження їхньої обмежености, ніж ці слова, бо в них виявляє себе найдитинячише бачення, яке лише можна собі уявити. Тобто занадто віддалені ті, хто таке говорив, від будь-якого розуміння Творіння і Волі Божої у Творінні. Яким же гнітючим є тому сумне усвідомлення, що й сьогодні ще більша частина тих, хто взагалі ще вірує в Бога і в тодішню Місію Його Сина, з упевненістю вважає, що Ісус із Назарету міг би зійти з хреста, аби лише захотів.

Після двох тисяч років – та ж сама сонна обмеженість, без змін до поступу! Якщо Христос прийшов від Бога, то, згідно з наївними уявленнями багатьох віруючих у Бога, він мусив бути необмежений у своїх діях на цій Землі.

Таке очікування виходить із найбільш нездорової наївности, з віри, що має за основу млявість думки.

Із втіленням у людину Син Божий «підпав під дію Закону», що означає: він таким чином підкорився Законам Творіння, непохитній Волі Бога у Творінні. Тут неможливі жодні зміни, які стосуються земного і прив’язаного до землі тіла. Христос, скорившись Волі Божій, добровільно віддав себе під дію Закону, і він прийшов не скасувати Закон, а, втілившись у людину на цій Землі, виконати його.

Тому він був прив’язаний до всього, до чого прив’язана земна людина, і як Син Божий не міг зійти з хреста, попри свою Божественну Силу і Могутність, доки був у груборечовинній плоті й крові. Це було б рівнозначним поваленню Божественної Волі у Творінні!

Ця Воля, одначе, є досконалою від самого початку. Всюди – не лише в Груборечовинно-земному, а й в Етерній речовинності, як і в Сутнісному та Духовному – з усіма щаблями й переходами. Не інакше в Божественному, а також у Богові Самому.

Божественні Діяння, Божественна Сила й Могутність проявляють себе зовсім інакше, ніж у театралізованих виставах. Якраз Божественне живе тільки в безумовному виконанні Божественної Волі, не бажаючи нічого іншого. І так само людина, яка має високу духовну зрілість. Чим вищий її розвиток, тим беззаперечніше підкоряється вона Божественним Законам у Творінні – добровільно, радісно. Ніколи, однак, не сподіваючись на акти сваволі, що виходять за рамки неспинних Законів Творіння, тому що вона вірить у Досконалість Божественної Волі.

Якщо груборечовинне тіло справді міцно прибито до хреста, то воно не може звільнитися без сторонньої допомоги, без груборечовинної допомоги. Це Закон, узгоджений із Божественною Волею у Творінні, через який переступити неможливо. Хто думає інакше та сподівається на інше, той не вірить у Досконалість Бога і в непохитність Його Волі.

Те, що люди, попри їхні уявні досягнення в галузі знань і вмінь, усе ще не стали іншими, що все ще перебувають там, де були й тоді, свідчить про те, що сьогодні вони знову кричали б:

«Якщо він Син Людський, то може викликати катастрофи, проголошені ним, щойно лише забажає». Це вони припускають як самозрозуміле. Те саме сказано, однак, іншими словами: «Якщо він на таке неспроможний, то він не Син Людський».

При цьому людям добре відомо, що Христос як Син Божий сам уже вказав на те, що ніхто, крім Бога одного, не знає години, о котрій розпочнеться Суд. Отже, це подвійний сумнів, якщо люди таке кажуть. Сумнів у Синові Людському і сумнів у Слові Сина Божого. І, крім того, ці слова знов-таки свідчать лише про нерозуміння всього Творіння. Про цілковиту необізнаність саме в усьому тому, що кожній людині конче потрібно знати.

Коли Син Божий мусив підкоритися Божій Волі при своєму втіленні в людину у Творінні, то, само собою зрозуміло, що й Син Людський не може стояти над цими Законами. Над Законами у Творінні стояти взагалі неможливо. Хто вступає у Творіння, той підпадає таким чином під дією Закону Божественної Волі, яка ніколи не змінюється. Це також стосується Сина Божого й Сина Людського. До значних прогалин у можливості осягнення всього цього призводить лише та обставина, що люди ще не шукали цих Законів Божих у Творінні, тобто й до сьогодні вони ще зовсім не знають їх, а лише виявляють їх частини то тут, то там однораз, коли безпосередньо наштовхуються на них.

Якщо Христос творив дива, котрі значно перевищують можливості земних людей, то це не дає підстав для думки, що йому не треба було зважати на наявні у Творінні Закони Божої Волі, що він виходив за їхні межі. Це виключено. Творячи дива, він діяв цілком у згоді з Божими Законами, а не свавільно. Він довів цим лише, що чинив у Божественній Силі, а не в духовній, і внаслідок цього, самозрозуміло, прояв цієї Сили виходив надзвичайно далеко за рамки людських можливостей. Однак дива не були поза межами Законів у Творінні, а цілковито узгоджувалися з ними.

Людина у своєму духовному розвитку настільки відстала, що ні разу ще не спромоглася на повне розкриття наданої в її розпорядження духовної сили, інакше й вона б звершувала діяння, які за сьогоднішніми поняттями межують із чудом.

Божественною Силою ж, природно, можна творити вже зовсім інші діяння, яких ніколи не досягти силою духовною і які вже за своєю природою відрізняються від найвищих духовних творінь. Але, попри це, всі події відбуваються в межах Божественної закономірности. Ніщо не виходить за них. Єдиними, хто дозволяє собі акти сваволі всередині відведених їм меж вільної волі, є люди, бо вони ніколи по-справжньому не пристосовувалися до Волі Бога там, де, як люди, мають певну свободу діяти за власним волінням. Завжди ставили вони власну волю при цьому попереду. І тим паралізували самих себе, ніколи не могли піднестися вище, ніж допускала їхня власна інтелектуальна воля, прив’язана до Землі.

Люди не знають, отже, взагалі тих Законів у Творінні, які приводить у дію і вивільняє їхня духовна могутність, у яких вони можуть виявити цю свою духовну могутність.

Із тим більшим подивом стоять вони тоді перед виявом Божественної Сили. Із тієї ж самої причини не спроможні вони, одначе, й Божественну Силу як таку пізнати або очікують від неї речей, що перебувають за межами Божественних Законів усередині Творіння. Але ж до них належало б сходження груборечовинного тіла з груборечовинного хреста.

Пробудження з мертвих Божественною Силою не лежить за межами Божественних Законів, якщо воно відбувається впродовж певного часу, для кожної людини різного. Чим більше духовно дозрілою є душа, що відокремлюється від тіла, тим швидше вона від нього звільниться і тим коротшим буде час закономірної можливости для поклику повернення назад, оскільки це може відбутися лише протягом часу, коли душа ще пов’язана з тілом.

Божественній Волі, тобто Божественній Силі, мусить підкоритися дух ожилої душі, і на Її поклик по етерноречовинному мосту повернутися в уже покинуте груборечовинне тіло, доки міст іще не зруйновано.

Коли тут говориться про Божественну Силу та силу духовну, то це не заперечує того факту, що насправді є тільки одна Сила, яка вийшла від Бога й пронизує все Творіння. Але є відмінність між Силою Божественною і духовною. Духовна сила підвладна Божественній Силі, від якої вийшла. Вона ніяк не є послабленою Божественною Силою, а лише видозміненою силою, яка внаслідок зміни її природи набула разом із тим і вужчих меж здатности її дії. Отже, наявні дві сили, які діють по-різному, але насправді це лише одна Сила. До них приєднується ще й сутнісна сила, яка є зміненою духовною силою. Тобто є три основні сили, з яких духовна й сутнісна живляться й керуються Божественною Силою. Усі три можна назвати однією. Інших сил немає, існують лише численні різновиди, що виникли на духовній або сутнісній основі і які потім також різняться за родом своєї дії. Кожен різновид у зміні зумовлює знову ж таки відповідно змінені закони, які, однак, завжди послідовно прилягають до основного типу, але зовні різновид зміненої сили все-таки відповідно має зовсім інший вигляд. Усі види, одначе, так само як і основні, прив’язані до верховного Закону Божественної Сили й у своїх змінених законах можуть існувати лише в інших зовнішніх формах. Вони здаються тому іншими, бо кожен вид і різновид, окрім Самої Божественної Волі, утворюють лише частинні види, і внаслідок цього є частковостями, обмеженими рамками лиш осібного закону. Вони прагнуть цілого, досконалого, від якого утворилися, тобто чистої Божественної Сили, рівнозначної Божественній Волі, що чинить вплив як непорушний залізний Закон.

Кожна сила разом зі своїми різновидами діє в наявних етерноречовинній і груборечовинній матеріях згідно з її природою і формує в ній завдяки своїй власній різноманітності також різноманітні світи, або рівні, які при відособленому розгляді в усьому Творінні можна щораз вважати лише його частковими явищами, тому що сила, яка їх формує, також є лише відповідно зміненою частиною досконалої Божественної Сили, перебуваючи під дією не досконалого, а лиш осібного закону. Тільки всі закони окремих рівнів Всесвіту, разом узяті, знову надають у підсумку досконалі Закони, які було закладено Божественною Волею в Пратворіння, в Чистодуховне Царство.

Тому мусить і зародок людського духу пройти крізь усі рівні Всесвіту, щоб їхні окремі закони на собі пережити і в собі оживити. Якщо він збере всі добрі плоди при цьому, тоді йому по-справжньому вдалося усвідомити ці закони, і тому може, за правильного, Богом бажаного їх використання увійти до Раю; дія законів приведе його туди, щоб звідти обізнаним він міг втручатися в розташовані під ним окремі рівні, допомагаючи та сприяючи їхньому руху вперед, у чому й полягає найвище завдання кожного зрілого людського духу. Переповнення ніколи не настане, оскільки сущі тепер рівні Всесвіту можуть необмежено розширюватися, бо вони ширяють у нескінченності.

Тож Царство Боже тоді ставатиме дедалі більшим, повсякчас розвиватиметься і розширюватиметься силою чистих людських духів, полем діяльности яких має стати Подальше Творіння, котрим вони можуть керувати з Раю, тому що вони самі пройшли крізь усі частини Творіння і в результаті детально вивчили їх.

Ці роз’яснення потрібні тут лише для того, щоб не виникало жодних помилок щодо посилань на Божественну Силу і силу духовну, тому що насправді є тільки одна Сила, яка виходить від Бога, з якої формуються всі її різновиди.

Хто знає про всі ці події, той ніколи не буде по-дитячому сподіватися на речі, які жодним чином не можуть статися, тому що вони перебувають поза межами окремих законів Творіння. Тож не може й Син Людський помахом своєї руки викликати катастрофи, які повинні проявитися безпосередньо. Це було б проти сущих і незмінних Законів природи. Сина Людського послано як Слугу Божого Божественною Волею, Божественною Силою при окремих основних силах, і вони прямують відтоді в новому напрямку, наданому їм у такий спосіб панівною Божественною Волею. При цьому вони діють у вказаному напрямі, однак точно у згоді з їхніми осібними законами, яких вони не можуть обійти. Напевно, при цьому виникає найбільше прискорення, але й воно завжди залишається зв’язаним у своїх можливостях.

Отже, духовне при цьому значно рухливіше й легше, тобто й швидше, ніж сутнісне. Тому сутнісне у своєму впливі потребує більше часу, ніж духовне. Тож, природно, сутнісні, тобто стихійні події, повинні відбуватися пізніше, ніж духовні. Так само, залежно від цих сил, етерноречовинне може рухатися швидше, ніж груборечовинне. Усі закони, які мусять бути виконані, не можна ні обходити, ні порушувати.

У Світлі всі ці закони відомі, і відправляння посланців-виконавців або особливих наказів спрямовані так, аби кінцеві прояви збіглися в часі, як того бажає Бог.

Витрати через людей потребували незбагненної для них величини для здійснення теперішнього Суду. Однак він працює точно, тож справді жодних затримок немає… за винятком пунктів, де потрібна співпраця людського воління. Люди ж, і лише вони, всякчас із безглуздою впертістю намагаються уникнути їх виконання або, навіть заважаючи та вороже чинячи спротив, ставати на його шляху… в марнославстві, що прив’язує до Землі.

На щастя, великий провал людства протягом земного часу Сина Божого нині вже враховано. Люди через свій провал можуть лише ускладнити земний шлях Сина Людського до певного часу, тож йому доведеться йти манівцями, прокладати обхідні шляхи, але вони не спроможні затримати угодні Богу події або, тим більше, якимось чином відсунути визначену наперед розв’язку, бо їх уже позбавлено підтримки темряви, яка додавала сили їхнім навіженствам, тимчасом мури, зведені зусиллями їхнього інтелекту, з-за яких вони, як з укриття, ще випускають отруйні стріли, скоро буде зруйновано під дією щодалі потужнішого тиску Світла. І тоді це впаде на них, і жодної милости їм не дістанеться після того зла, яке знову й знову створювало їхнє злочинне мислення. Так настане день, якого палко бажали всі спрямовані до Світла, не затримавшись ні на годину.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт