У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


58. Воскресіння земного тіла Христа

Досконалим є Бог, Господь! Досконала Його Воля, яка в Ньому є, і яка з Нього виходить, аби породжувати й підтримувати Діяння Творіння. Досконалі тому й Закони, які за Його Волею протинають Творіння.

Досконалість, однак, унеможливлює будь-які викривлення від самого початку. Це основа, яка, безперечно, дає підставу для сумнівів у досить багатьох твердженнях! Багато вчень суперечать самі собі тим, що цілком правильно навчають Досконалости Божої, але водночас висувають найбільш суперечливі твердження й вимагають вірити в речі, які виключають Досконалість Бога та Його Волі, закладеної в Законах Творіння.

Цим, одначе, хвороботворний зародок було привнесено в численні вчення. Хробак, що їх гризе, колись мусить призвести до руйнування всієї будівлі. Крах найбільш неминучий там, де основи вчень зведено на ґрунті суперечностей, які не лише ставлять під сумнів Досконалість Бога, а й рішуче заперечують її! Це заперечення Досконалости Бога навіть належить до безумовних символів віри, прийняття яких є необхідною умовою вступу до громади.

Тут ми ведемо мову про воскресіння плоті, маючи на увазі воскресіння земного тіла Сина Божого, що більшістю людей приймається цілком бездумно, без найменших слідів розуміння. Інші, знову ж таки, дотримуються цього твердження, цілком усвідомлюючи свою необізнаність, тому що вони не мали вчителя, який би міг правильно це пояснити.

Яка сумна картина відкривається тут людині, котра спокійно і серйозно спостерігає. Якою жалюгідною постає перед нею така юрба, яка дуже часто ще й з гордістю вважає себе подвижниками своєї релігії, ревнителями віри, коли вони виявляють у ній затятість, нерозсудливо в невіглаській зухвалості дивляться зверхньо на інакодумців, не замислюючись, що саме це і є безсумнівною ознакою безпорадного нерозуміння.

Хто без запитань сприймає важливі речі і визнає їх за своє переконання, той засвідчує цим свою безмежну байдужість, а зовсім не істинну віру.

У цьому світлі постає така людина перед тим, що вона звикла називати Найвищим і Найсвятішим, що повинно означати зміст і опору всього її буття.

Таким чином, вона не жива ланка своєї релігії, спроможна на сходження і звільнення, а мідь та дзвінка, лише порожній бубон гудячий, не розуміє Законів свого Творця і навіть не намагається тому пізнати їх.

Для всіх, хто так чинить, це означає застій та відступ на шляху, який повинен привести їх до мети їхнього розвитку і просування крізь Речовинність до Світла Істини.

Також хибне уявлення про воскресіння плоті, як і кожне інше помилкове переконання, є штучно створеною перешкодою, яку вони візьмуть із собою в Потойбіччя, перед якою потім і там змушені будуть стояти, не рухаючись далі, оскільки не зможуть звільнитися від неї, бо хибна віра повисне на них чіпко і зв’яже їх настільки, що для них стане неможливим будь-який вільний погляд на світлу Істину.

Вони не наважуються думати інакше і не можуть тому рухатися далі. При цьому виникає небезпека, що душі, настільки зв’язані та затримані самими собою, ще й змарнують останній час для звільнення і не встигнуть піднятися до Світла, через що змушені будуть зісковзнути в розпад і знайти вічне прокляття своєю кінцевою ціллю.

Вічне прокляття – це повсякчасне від’єднання від Світла. Через самого себе, за природою послідовних подій, назавжди залишатися відокремленим від того, щоб зуміти повернутися до Світла цілком свідомою розвинутою особистістю. Ця обставина призводить до затягнення в розпад, який, крім етерноречовинного тіла, розкладає і розсіює також усе духовне, як здобуте свідомо-особистісне* (Доповідь №20 «Страшний Суд»). Це і є так звана «духовна смерть», після чого ніяке сходження до Світла неможливе для свідомого «Я», котре розвинулося до того часу, тоді як за сходження воно не лише збережеться, а й далі зростатиме аж до духовної досконалости.

З хибною або бездумно засвоєною вірою прибулець до іншого світу буде зв’язаний та загальмований у поступі, доки за допомогою іншого переконання оживить сам себе та звільниться і тим зруйнує перешкоду, що через його власну віру стримує його від того, аби ступити на правильний та істинний шлях і рухатися вперед.

Це переборення себе, а також здобуття сили, необхідної для того, щоб самому звільнитися від такої глибокої омани, потребує величезних зусиль. Уже сам крок назустріч такій думці вимагає могутнього духовного злету. Отже, мільйони тримають самих себе ув’язненими і не можуть через це більше здобути сили, аби хоча б зрушити з місця, перебуваючи в згубній омані, що таким чином зроблять щось неправильне. Вони ніби паралізовані і пропадуть, якщо Живлюща Сила Самого Бога не знайде до них шляху. Однак вона зможе надати дієву допомогу знову-таки лише тоді, коли іскра воління до неї ще жевріє в людській душі та йде їй назустріч.

Ця така проста й природна подія перетворюється на параліч, жахливішого та згубнішого за який не може бути нічого. Адже при цьому благодать довіреної людині свободи обрання рішень через хибне застосування стає прокляттям. Кожен має завжди сам вирішувати, від’єднатися чи приєднатися. І саме в цьому таїться страшна помста, коли людина сліпо довіряє якомусь ученню без найретельнішої та найсерйознішої перевірки! Млявість у цьому може коштувати їй усього її буття!

Найпідлішим ворогом людини в чисто земному є зручність! Зручність же у вірі призводить до її духовної смерти!

Горе тим, хто нескоро пробудиться і не збереться на силі для найретельнішої перевірки всього того, що вони називають вірою! Загибель, проте, чекає на тих, хто такої великої біди є винуватцями! Вони, як облудні пастухи, ведуть своїх овець у безрадісну глушину. Ніщо інше не в змозі їм допомогти, окрім повернення заблудлих овець на істинний шлях. Велике запитання при цьому, проте, постає, чи вистачить у них на це часу. Хай перевірить кожен тому ретельно сам себе, перш ніж повчати свого ближнього.

Хибна віра є глибокою оманою! І вона робить людський дух як тут, так і в Потойбіччі, настільки тісно та міцно зв’язаним, що його може звільнити тільки Живлюща Сила істинного Слова Божого. Тому нехай дослухається до його поклику кожен, до кого він долине. Поклик відчує лише той, для кого він призначений! Нехай такий перевірить тоді та зважить – і стане вільним!

Хай він не забуває при цьому, що тільки власним рішенням зможе зламати кайдани, які сам раніше на себе наклав хибною вірою. Як у зручності або млявості однораз вирішив стати сліпим прибічником якогось учення, не перевіривши його серйозно у всіх частинах, або як, можливо, намагався заперечити існування Бога лише тому, що досі не спромігся сам знайти до Нього шлях, який відповідав би справедливій потребі в послідовній бездоганності, так і тепер знову від нього самого мусить виходити перше воління до ретельної перевірки в пошуку! Тільки тоді зможе він підняти з власної волі досі прикуту ногу і зробити перший крок на шляху, який веде його до Істини, а отже, до свободи у Світлі.

Він сам і завжди тільки він сам може, повинен і мусить зважувати, тому що він дар для цього несе в собі. Він мусить адже і всю відповідальність брати на самого себе, так чи інакше, байдуже, чого він хоче і що чинить.

Уже це усвідомлення мусить його спонукати до найсуворішої перевірки.

Саме ця відповідальність дає кожній людині не лише необмежене право на таку перевірку, а й робить її найнагальнішою потребою! Вона може спокійно дивитися на це як на здоровий інстинкт самозбереження, що аж ніяк не є неправильним! Вона не підпише адже також якогось земного документа, за яким на неї покладається відповідальність, аж доки слово за словом точно його перевірить і обміркує, чи все її задовольняє. Не інакше має бути, а навіть набагато серйозніше в духовному відношенні, щодо рішення присвятити себе якійсь вірі! Якби люди проявили тут трохи більше здорового інстинкту самозбереження, то це було б не гріхом, а благом!

Воскресіння плоті! Як може плоть грубої речовинности піднестися в Чистодуховне Царство Бога-Отця! Грубої речовинности, яка ніколи не зможе перейти в етерну речовинність Потойбіччя. Усе груборечовинне, і навіть етерноречовинне, згідно з вічними Законами природи, підлягає розпаду. Винятків чи відхилень у цьому немає, тому що Закони є досконалими. Отже, і груборечовинне після смерти не може піднестися в Царство Отця або хоча б лише в також підлегле розпаду етерноречовинне Потойбіччя! Такі відхилення в силу досконалости Божественних Законів природи просто неможливі!

У малому це все цілком чітко можна спостерігати в законах фізики, які так само є не чим іншим як проявами непорушних Законів Творіння, що протинають як усе буття, так і цю ділянку.

Усе суще підкоряється, одначе, єдиним Законам виникнення, які чітко й виразно несуть у собі просту, але непохитну Божественну Волю. Ніщо не спроможне відхилитися від них.

Тому так прикро, коли деякі вчення не бажають визнавати саме цю видиму в них ґрандіозну Велич Бога, чим Він зримо і якнайближче підступає до людства з його рівнем розуміння!

Кожне вчення цілком правильно вказує на Досконалість Бога. Однак, якщо Витік, або Праджерело настільки досконале, то виходити з Нього може також лише досконале. Отже, неминуче мусять бути досконалими й Закони Творіння, закладені в Актах Волі, котрі вийшли від Нього. Цілком природно, що одне невіддільне від іншого. Ці досконалі Закони Творіння, як Закони природи, протинають усе виникле й підтримують його. Досконалість же рівнозначна незмінності. З цього випливає, що відхилення в цих основних Законах, або Законах природи зовсім неможливе. Іншими словами: за жодних обставин не може бути винятків, які суперечать усім інакшим подіям у їхній природності.

Тож у жодному разі не є можливим і воскресіння плоті, котра, як груборечовинна, безумовно, прив’язана до грубої речовинности!

Оскільки всі Празакони вийшли з Божественної Досконалости, то ніколи новий Акт Волі Бога не може розвинутися в іншій формі, ніж та, яку було надано від самого початку Творіння.

Якщо так багато вчень відгороджуються від цього самозрозумілого факту, що беззаперечно виявляє Досконалість Бога, то вони доводять тим, що їхні основи є хибними, що їх закладено зв’язаним у просторі й часі людським інтелектом, а отже, вони не мають жодного права претендувати на звання Послань Божих, які б тоді не мали жодних прогалин, оскільки вони могли прийти тільки з Досконалости, із самої Істини, яка є бездоганною та у своїй простій величі зрозумілою. І, передусім, природною, тому що названа людьми природа вийшла з Досконалости Божественної Волі і сьогодні ще отримує свою живильність у незмінний спосіб, а отже, й жодних винятків допущено бути не може.

Коли Христос прийшов на Землю, щоб сповістити Боже Послання Істини, мусив він тому також, як і кожна людина, скористатися груборечовинним тілом, тобто плоттю. У цьому, зрештою, кожна мисляча людина мусила б уже розпізнати незмінність Законів природи, так само, як і в тілесній смерті, що настала через розп’яття.

Ця груборечовинна плоть, одначе, не могла після смерти також бути винятком, а мусила залишатися в Груборечовинному світі! Вона не могла воскреснути, щоб увійти в інший світ! Твердо встановлені Божественні, або природні Закони не допускають цього внаслідок своєї досконалости, яка вийшла з Божественної Волі. Вони на це взагалі неспроможні, інакше були б недосконалі, а це знову ж таки призвело б до того, що й Божа Воля, Його Сила і Він Сам стали б недосконалі.

Оскільки ж це виключено, в чому може переконатися будь-яка наука в самому Творінні, то помилкою і сумнівом у Божій Досконалості є і твердження, що ця груборечовинна плоть воскресла й через сорок днів увійшла в інший світ.

Якщо плоть справді повинна воскреснути, то це може відбутися лише в тому разі, коли душу, певний час іще пов’язану з груборечовинним тілом через етерноречовинний шнур, кличуть повернутися в це тіло* (Доповідь №40 «Смерть»). Згідно з природними Законами це можливо лише доти, доки існує цей шнур. Якщо він порвався, то пробудження з мертвих, тобто закликання душі до повернення в колишнє груборечовинне тіло, неможливе! І це строго підлягає бездоганним Законам природи, і навіть Сам Бог на таке неспроможний, тому що це було б проти Його власних досконалих Законів, проти Його досконалої Волі, яка самочинно працює в природі. Саме виходячи з цієї Досконалости, Він ніколи не зміг би дійти до такої недосконалої думки, яка мусить бути лише актом сваволі. Тут проявляється знов-таки уявна зв’язаність Бога в Діянні Творіння внаслідок Його бездоганної Досконалости, яка в кожному разі мусить виконуватися й не допускає жодної зміни, але ця зв’язаність не є ні умисною, ні необхідною. Жодного справжнього зв’язаного буття Бога взагалі не існує – це лише здається таким людині в багатьох речах як таких, тому що вона спроможна оглядати не всі події. І ця нездатність оглядати ціле призводить до того, що, цілком добре й шанобливо ставлячись до свого Бога, вона чекає від Нього актів сваволі, які після ретельного обмірковування виявляються лише применшенням Божественної Досконалости. Таке в усій смиренності бажане людьми добро не зросло, отже, в цьому разі до сповненого благоговіння погляду вгору, а опустилося до цілком природної обмежености людського духу.

Безумовне дотримання Законів Божественної Волі, або природи відбулося й під час пробудження з мертвих Лазаря, й у випадку юнака із Наїну. Вони були пробуджені, тому що з’єднувальний шнур із душею ще існував. На поклик Майстра душа знову змогла стати єдиною з тілом. Воно, згідно із Законами природи, проте, мусило залишатися в Груборечовинному світі, доки станеться нове роз’єднання між груборечовинним і етерноречовинним тілом, надаючи останньому можливість увійти в етерноречовинне Потойбіччя, тобто відбудеться нове груборечовинне вмирання.

Перехід груборечовинного тіла в інший світ є, однак, річчю неможливою. Якби Дух Христа знову повернувся в груборечовинне тіло або ж зовсім не покидав його, то він змушений був би залишатися в грубій речовинності ще доти, доки відбудеться нове вмирання, – не інакше.

Воскресіння в іншому світі у плоті цілком виключено – як для людей, так і для втіленого на той час у людину Христа!

Земне тіло Спасителя пройшло той самий шлях становлення, що й кожне інше груборечовинне тіло – згідно з природними Законами Творця.

Ісус із Назарету, Син Божий, отже, не воскрес у плоті!

Всупереч будь-якій логіці – а саме в ній полягає набагато величніше Богошанування, – ще знайдеться багато таких, хто в засліпленні та млявості своєї хибної віри не бажає йти таким простим шляхом Істини. Чимало й таких, хто не може йти ним через власну обмеженість. Є також інші, котрі цілком свідомо намагаються люто боротися проти цього, з огляду на обґрунтований страх, що через це тяжко споруджена ними будівля зручної віри змушена буде зруйнуватися.

Вони не отримають жодної користи, якщо за основу мають лише дослівні перекази, – бо учні також були людьми. Це адже чисто по-людськи, коли в той час дуже вражені усіма жахливими подіями учні, повертаючись до спогадів, у свої описи вплели деякі власні думки, в яких через пережиті ними самими потрясіння при непоясненних дивах багато що передали інакше, ніж це було насправді.

Їхні записи та оповіді, як і помилкове ототожнення Сина Божого із Сином Людським, часто занадто глибоко коренились у власних людських припущеннях, які заклали основу для численних пізніших помилок.

Хоча їм і сприяло найглибше духовне натхнення, та, попри це, при відтворенні минулого втручалася упереджена власна думка дуже відчутно й часто всупереч найкращим намірам затуманювала найяснішу картину.

Сам Ісус не залишив, однак, жодних записів, які могли б бути єдиним беззаперечним доказом при виникненні суперечок.

Він ніколи не сказав і не написав би чогось, що цілком і сповна не гармоніювало б із Законами Його Отця, з Божественними Законами природи, або з Творчою Волею. Сказав він, одначе, сам виразно:

«Я прийшов Закони Божі виконати!»

Закони Божі, однак, чітко закладено в природі, яка, звісно, простягається далеко за межі Грубої речовинности, але ж усюди – як у Етерноречовинному, так і в Сутнісному та Духовному світах – залишається «природною». Той, хто здатний мислити, в цих сповнених значення словах Спасителя, напевно, зможе виявити щось, що виходить за рамки плутаних релігійних учень і вказує шлях тим, хто справді серйозно шукає!

Крім того, одначе, може кожна людина знайти також підтвердження цього в Біблії, бо Ісус з’являвся багатьом. То що ж сталося? Марія спочатку його при цьому не впізнала, Магдалина впізнала не відразу, двоє учнів на шляху до Еммаусу не впізнавали його протягом годин, попри те, що він разом із ними йшов і з ними розмовляв… Що із цього випливає? Що тіло, яке вони бачили, мусило бути іншим, інакше б вони його всі відразу впізнали! —

Однак нехай спокійно залишається глухим той, хто ще не бажає чути, і сліпим, якщо занадто зручно почуваючись, не хоче розплющити свої очі!

Загальне поняття «воскресіння плоті» знаходить свою правомірність у земних народженнях, які не припиняться, доки є земні люди. Це велике Обітування допущення повторних земних життів, поновлених інкарнацій із метою швидшого поступу й необхідного звільнення від низьких за своєю природою взаємодій, рівнозначне прощенню гріхів. Доказ безмежної Любови Творця, Милість якого полягає в тому, щоб душам, які покинули цей світ, цілком або частково змарнувавши свій земний час, і тому не готовим до сходження в Потойбіччі, ще раз надати можливість облачитися в нове груборечовинне тіло чи покрив, завдяки чому скинута плоть святкує воскресіння в новій плоті. Душа, що вже перейшла в інший світ, переживає з цим нове воскресіння в плоті.

Яке благо таїться в цьому повсякчас повторюваному здійсненні такої високої Милости, людський дух, котрий не все озирає, спроможний осягнути лише пізніше!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт