У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


58. Воскресіння земного тіла Христа

Досконалим є Бог, Господь! Досконала Його Воля, яка в Ньому є, і яка від Нього виходить, щоб породжувати і підтримувати Діяння Творіння. Тому досконалі й Закони, які за Його Волею пронизують Творіння.

Але досконалість унеможливлює будь-які викривлення від самого початку. Це та основа, яка, безперечно, надає підставу для сумнівів у доволі багатьох твердженнях! Багато вчень суперечать самі собі, зате вони цілком правильно навчають Досконалості Божій, але водночас висувають найбільш суперечливі твердження і вимагають вірити в речі, які виключають Досконалість Бога та Його Волі, закладеної у Законах Творіння.

Таким чином хвороботворний зародок був привнесений у численні вчення. Хробак, що їх гризе, колись обов’язково призведе до руйнування всієї будівлі. Крах найбільше неминучий там, де основи вчень зведені на ґрунті суперечностей, які не тільки ставлять під сумнів Досконалість Бога, але й прямо заперечують її! Це заперечення Досконалости Бога навіть належить до символів віри, прийняття яких надає можливість вступу до громади.

Тут ми ведемо мову про воскресіння плоти, маючи на увазі воскресіння тіла Сина Божого, що більшість людей приймає цілком бездумно, без найменших слідів розуміння. Інші дотримуються цього твердження, цілком усвідомлюючи свою необізнаність, бо у них не було вчителя, який міг би правильно пояснити це.

Яке сумне видовище відкривається зору спокійного та серйозного спостерігача. Якою жалюгідною постає перед ним така юрба, яка доволі часто з гордістю вважає себе завзятими прихильниками своєї релігії, якщо вони як строго віруючі виказують ревність при цьому, нерозсудливо у невіглаській зухвалості дивляться зверхньо на інакодумців, не замислюючись, що саме це і є безсумнівною ознакою безпорадного нерозуміння.

Хто без запитань щось важливе сприймає і визнає як своє переконання, той таким чином засвідчує свою безмежну байдужість, а не істинну віру.

У цьому світлі постає така людина перед тим, що вона звикла називати Найвищим і Найсвятішим, що повинно означати зміст і опору всього її буття.

Таким чином вона не жива ланка своєї релігії, яка спроможна на сходження і звільнення, а лише пустодзвонний черепок, дзвінкий бубонець, позбавлений змісту, не розуміючи Законів свого Творця і навіть не намагаючись їх пізнати.

Для всіх, хто так чинить, це означає застій та реґрес на шляху, який повинен привести їх до мети їхнього розвитку та просування крізь Речовинність до Світла Істини.

Хибне ж осягнення воскресіння плоти як і кожне інше помилкове сприйняття є штучно створеною перешкодою, на яку вони наштовхнуться і в потойбічному, затримавшись і не просуваючись там далі, тому що не можуть позбавитися її, оскільки хибна віра ляже на них тяжко і зв’яже їх настільки, що для них стане неможливий будь-який вільний погляд на ясну Істину.

Вони не наважуються думати інакше і тому не можуть просунутися далі. Так виникає небезпека, що настільки самими собою зв’язані та закріпачені душі втратять ще й останній час для звільнення і своєчасно не піднімуться до Світла, через що змушені впасти у розпад і вічне прокляття, як свою кінцеву ціль.

Вічне прокляття є назавжди відокремленням від Світла. Через самих себе за природою послідовних подій назавжди позбавляться вони повернення у Світло, як цілком свідомі розвинуті особистості. Через цю обставину їх затягне у розпад, який крім ефірноречовинного тіла розкладе і розсіє також усе здобуте духовно, як свідомо особистісне* (Доповідь № 20 «Страшний Суд»). Це і є так звана «духовна смерть», після якої жодне сходження до Світла неможливе для свідомого «Я», яке до того часу розвинулося, тоді як за сходження воно не лише збережеться, але й далі зростатиме аж до духовної досконалости.

З хибною або бездумно засвоєною вірою прибулець в інший світ буде зв’язаний та загальмований у поступі, доки сам у собі за допомогою іншого переконання стане жвавий та вільний і тим здолає перешкоду, що стримувала на місці через його власну віру, яка не давала ступити на правильний та істинний шлях і просуватися вперед.

Але це подолання себе та здобуття сили, необхідної для того, щоб звільнитися від такої глибокої омани, потребує величезних зусиль. Уже сам крок, який полягає в тому, щоб звикнути до такої думки, вимагає ґрандіозного духовного злету. Так мільйони самі себе тримають в ув’язненні і не можуть через це здобути сили, аби хоча б зрушити з місця, перебуваючи у згубній омані, що таким чином зроблять щось неправильне. Вони ніби паралізовані й пропадуть, якщо Жива Сила Самого Бога не знайде до них шляху. Однак вона зможе надати дієву допомогу знов-таки тільки тоді, коли іскра воління ще жевріє в людській душі і прагне їй назустріч.

Настільки сама собою проста й природна подія перетворюється у параліч, жахливіше і згубніше чого не може бути. Проте із цим благодать довіреної людині свободи обрання рішень через хибне застосування стає прокляттям. Кожен завжди сам вирішує, чи бути вірним Світлу, чи відкинутим. І саме в цьому прихована страшна помста, коли людина сліпо довіряє якомусь вченню без найретельнішої і найсерйознішої перевірки! Млявість у цьому може коштувати їй усього її буття!

Найпідлішим ворогом людини в суто земному є зручність! Але зручність у вірі призводить до духовної смерти!

Горе тим, які нескоро пробудяться і не знайдуть у собі сил для ретельнішої перевірки всього того, що вони називають вірою! Але загибель чекає на тих, які такої великої біди є винуватцями! Вони як погані пастухи ведуть своїх овець у безрадісну глушину. Ніщо їм не допоможе, окрім повернення заблудлих овець на істинний шлях. Але постає велике запитання, чи достатньо у них на це часу. Тому кожен повинен ретельно перевірити сам себе, перш ніж навчати свого ближнього.

Хибна віра – це глибока омана! І вона робить людський дух як тут, так і в потойбічному щільним та міцно зв’язаним, і лише Жива Сила істинного Слова Божого може його звільнити. Тому хай дослухається до його поклику кожен, до кого він долинає. Поклик відчує тільки той, для кого він призначений! Тоді він перевірить та зважить, і стане вільним!

Не забуваючи при цьому, що тільки за власним рішенням зможе розірвати пута, які сам на себе наклав хибною вірою. Як колись через її зручність або свою млявість він став сліпим прихильником якої-небудь віри, яку серйозно не перевірив у всіх деталях, або як, можливо, намагався заперечити існування Бога лише тому, що досі не спромігся сам знайти до Нього шляху, який відповідав би справедливій потребі у послідовній бездоганності, так і тепер від нього самого повинне виходити перше воління до ретельної перевірки у пошуку! Тільки тоді зможе він зрушити з місця, на якому був міцно затриманий за власною волею, і зробити перший крок на шляху, який веде до Істини і з тим до свободи у Світлі.

Він сам і завжди тільки він сам може, повинен і мусить зважувати, бо несе у собі дар для цього. Адже мусить брати і всю відповідальність на самого себе, так чи інакше, все одно, чого він хоче і що чинить.

Уже це усвідомлення мусить його спонукати до найсуворішої перевірки.

Саме ця відповідальність надає кожній людині не лише необмежене право на таку перевірку, але навіть робить її найнагальнішою потребою! Вона може це спокійно розглядати як здоровий інстинкт самозбереження, що аж ніяк не є неправильним! Адже вона не підпише і якогось земного документу, за яким на неї покладається відповідальність, доки слово за словом ретельно його перевірить і обміркує, чи все її задовольняє. Не інакше і навіть набагато серйозніше ведеться у духовному відношенні щодо рішення приєднатися до якої-небудь віри! Якби люди тут проявили трохи більше здорового інстинкту самозбереження, то це було б не гріхом, а благом!

Воскресіння плоти! Як може плоть із Грубої речовинности піднестися в Чистодуховне Царство Бога Отця! Із Грубої речовинности, яка ніколи не зможе перейти в Ефірну речовинність потойбічного. Усе груборечовинне і навіть ефірноречовинне згідно з вічними Законами природи підлягає розпаду. Винятків чи відхилень у цьому немає, бо Закони є досконалими. Тому і груборечовинне після смерти не може піднестися у Царство Отця або хоча б лише у підлегле розпаду Ефірноречовинне потойбічного! Такі відхилення в силу досконалости Законів природи просто неможливі!

У малому обсязі це все цілком чітко можна спостерігати у законах фізики, які у свою чергу є нічим іншим як проявами непорушних Законів Творіння, що пронизують як усе буття, так і цю ділянку.

Все суще, втім, підкоряється єдиним Законам виникнення, які чітко і виразно несуть у собі просту, але непохитну Божественну Волю. Ніщо не спроможне відхилитися від них.

Тому дуже шкода, коли деякі вчення не бажають визнавати саме цю виявлену в них ґрандіозну Велич Бога, причому Він виразно і якомога ближче підступає до розуміння людей!

Кожне вчення цілком правильно вказує на Досконалість Бога. Однак, якщо Виток або Праджерело як таке досконале, то тільки досконале може виходити від Нього. Тому неминуче мають бути досконалими і Закони Творіння, які закладені в Актах Волі, які вийшли від Нього. Цілком природно, що одне ніяк не відокремити від іншого. Ці досконалі Закони Творіння, як Закони природи, пронизують усе виникле і підтримують його. Але досконалість рівнозначна незмінності. З цього випливає, що викривлення цих основних Законів або Законів природи цілковито неможливе. Інакше кажучи, ні за яких обставин не може бути винятків, які суперечать іншим подіям у цій природності.

Отже, жодним чином неможливе і воскресіння плоти, яка будучи груборечовинною, безумовно, прив’язана до Грубої речовинности!

Оскільки усі Празакони вийшли з Божественної Досконалости, то ніколи новий Акт Волі Бога не може бути в іншій формі, ніж та, яка була надана від самого початку Творіння.

Якщо так багато вчень відгороджуються від цих самозрозумілих фактів, які беззаперечно виявляють Досконалість Бога, то вони доводять тим, що їхні основи хибні, що вони зведені зв’язаним у просторі та часі людським інтелектом і тому не мають жодного права на домагання бути Посланнями Божими, які б тоді не мали жодних прогалин, бо вони могли прийти тільки з Досконалости, із самої Істини, яка є бездоганною та у своїй простій величі зрозумілою. І передусім природною, тому що названа людьми природа вийшла з Досконалости Божественної Волі і сьогодні ще одержує свою снагу в незмінний спосіб, але таким чином вона не припускає і жодних винятків.

Коли Христос прийшов на Землю, щоб сповістити Боже Послання Істини, то також, як і будь-яка людина, мусив скористатися груборечовинним тілом, тобто плоттю. У цьому, зрештою, кожна мисляча людина мусила б уже розпізнати незмінність Законів природи, як також і в тілесній смерті, яка настала через розп’яття.

Але ця груборечовинна плоть після смерти також не могла бути винятком, проте мусила залишитися у Груборечовинному світі! Вона не могла воскреснути, щоб увійти в інший світ! Установлені Божественні або природні Закони не допускають цього внаслідок своєї Досконалости, яка вийшла з Божественної Волі. Вони на це взагалі не спроможні, інакше були б недосконалі, а це спричинило б у свою чергу недосконалість і Божої Волі, Його Сили і Його Самого.

Але оскільки це виключено, у чому може переконатися будь-яка наука в самому Творінні, то це хибно і допускається сумнів у Божій Досконалості, коли стверджують, що ця груборечовинна плоть піднеслася і після сорока днів увійшла в інший світ.

Якщо плоть справді повинна воскреснути, то це може відбутися лише у тому разі, коли з груборечовинним тілом через ефірноречовинний шнур протягом певного часу ще зв’язану душу кличуть повернутися в це тіло* (Доповідь № 40 «Смерть»). Відповідно до природних Законів це можливо тільки доти, доки існує цей шнур. Якщо ж він порветься, то пробудження з мертвих, тобто поклик душі до повернення в колишнє груборечовинне тіло, буде неможливе! І це строго підлягає бездоганним Законам природи, і навіть Сам Бог на таке не спроможний, бо це було б проти Його власних досконалих Законів, проти Його досконалої Волі, яка самочинно працює у Творінні. Саме виходячи з цієї Досконалости, Він ніколи не зміг би дійти до такої недосконалої думки, яка є лише актом сваволі. Тут знов-таки проявляється уявна зв’язаність Бога у Діянні Творіння внаслідок Його бездоганної Досконалости, яка в кожному разі повинна виконуватися і не допускає жодної зміни, але вона не є ні примусовою, ні необхідною. Жодного справжнього зв’язаного буття Бога не існує, а лише здається таким людині у багатьох випадках, бо вона спроможна оглядати не всі події. І ця нездатність оглядати ціле призводить до того, що цілком добре і шанобливо ставлячись до Нього, вона чекає від свого Бога актів сваволі, які після ретельного обмірковування виявляються применшенням Божественної Досконалости. Отже, при цьому в усій смиренності людьми бажане добро не зросло до сповненого благоговіння погляду вгору, проте опустилося до рівня цілком природної обмежености людського духу.

Безумовне дотримання Законів Божественної Волі або природи відбулося і при пробудженні з мертвих Лазаря, і у випадку юнака із Наїну. Вони були пробуджені, бо ще існував з’єднувальний шнур з душею. На поклик Майстра душа знову змогла з’єднатися з тілом. Але згідно із Законами природи воно мусило залишитися у Груборечовинному світі, доки станеться нове роз’єднання між груборечовинним і ефірноречовинним тілом, надаючи останньому можливість увійти в Ефірноречовинне потойбічного, тобто відбудеться нове груборечовинне умирання.

Але перехід груборечовинного тіла в інший світ неможливий. Якби Дух Христа знову повернувся у груборечовинне тіло, або ж не покидав би його зовсім, то він змушений був би тоді залишитися у Грубій речовинності, доки відбудеться нове умирання, не інакше.

Воскресіння в іншому світі у плоті цілком виключено як для людей, так і для втіленого в людину Христа!

Земне тіло Спасителя пройшло той самий шлях становлення, як і кожне інше груборечовинне тіло згідно з природними Законами Творця.

Ісус з Назарету, Син Божий, таким чином не воскрес у плоті!

Попри всю логіку і саме у ній одержане набагато величніше Богошанування ще знайдеться багато тих, хто в засліпленні та млявості своєї хибної віри не бажає йти таким простим шляхом Істини. Так само багато й тих, які не можуть йти ним через власну обмеженість. Є також інші, котрі цілком свідомо намагаються люто боротися проти цього, з огляду на обґрунтований страх, що таким чином тяжко споруджена ними будівля зручної віри мусить зруйнуватися.

Вони не отримають жодної користи, якщо матимуть за основу лише слова переказів, спираючись на них, бо учні також були людьми. Адже треба враховувати і суто людське, коли через усі жахливі тоді події дуже вражені учні, повертаючись до спогадів, у своїх описах додали деякі власні думки, а внаслідок пережитих ними потрясінь у непоясненних для них самих дивах багато що передали інакше, ніж це було насправді.

Їхні записи та оповіді, як і помилкове ототожнення Сина Божого з Сином Людським, у багатьох випадках занадто глибоко корінилися у власних людських припущеннях, які тоді заклали основу для численних пізніших помилок.

Якщо їм і сприяла найглибша духовна інспірація, то, незважаючи на це, при викладі подій втручалася упереджена власна думка дуже відчутно і почасту всупереч найкращим намірам затьмарювала ясну картину.

Але сам Ісус не залишив жодних записів, на які тільки й можна було спертися при виникненні суперечок.

Він ніколи не сказав би і не написав нічого такого, що цілком і сповна не гармоніювало із Законами Його Отця, з Божественними Законами природи або з Творчою Волею. Проте він сам сказав зрозуміло:

«Я прийшов виконати Закони Божі!».

Однак Закони Божі чітко закладені у природі, яка, звісно, простягається далеко за межі Грубої речовинности, але все-таки всюди – і в Ефірноречовинному, і в Сутнісному, і в Духовному світі – залишається «природною». Мислитель у цих сповнених значення словах Спасителя, напевно, спроможний виявити щось, що виходить за рамки плутаних релігійних догм і вказує шлях тим, хто справді шукає серйозно!

Але крім того, кожна людина для цього знайде підставу у Біблії, бо Ісус з’являвся багатьом. Що ж сталося? Марія спочатку його не впізнала, Магдалина впізнала не відразу, двоє учнів на шляху до Еммаусу не впізнавали його протягом годин, попри те, що він разом з ними йшов і з ними розмовляв… Що з цього виходить? Те, що тіло, яке вони бачили, мало бути іншим, інакше б вони всі його негайно впізнали! —

Однак хай залишається спокійним і глухим той, хто не бажає чути, і сліпим, якщо у зручності не хоче розплющити свої очі!

Загальне поняття «воскресіння плоти» одержує свою правомірність у земних народженнях, які не припиняться, доки існують земні люди. Це велике Обітування допущення повторюваних земних життів, повторних інкарнацій з метою швидшого поступу і необхідного звільнення від взаємодій низького роду, що рівнозначно прощенню гріхів. Доказ безмежної Любови Творця, Милість якого полягає у тому, щоб душам, які покинули цей світ і цілком або частково змарнували свій земний час і тому не готові ще до сходження у потойбічному, ще раз надати можливість убратися в нове груборечовинне тіло чи покрив, унаслідок чого залишена плоть воскресає в новій плоті. Таким чином душа, що вже переселилася, переживає нове воскресіння у плоті!

Яке благо приховане у цьому повсякчас повторюваному здійсненні такої високої Милости, людський дух, який не все оглядає, спроможний осягнути тільки пізніше!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт