У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


61. Омани

Шукаючи, так багато людей підводять погляд до Світла та Істини. Їхнє бажання велике, однак у ньому доволі часто не відчувається серйозного воління! Більшість шукачів несправжні. Вони привносять свої власні визначені думки. Якщо їм треба лише дещо змінити в них, то скоріше за все вони відхилять усе для них нове, навіть коли в ньому міститься Істина.

Тисячі через це мають упасти, бо у збігові обставин помилковим переконанням вони зв’язали свободу руху, яка потрібна їм для порятунку за допомогою пориву до Вищого.

Завжди знайдеться частина тих, які гадають, що все вже зрозуміли правильно. Вони не збираються щодо почутого та прочитаного проводити сувору перевірку для себе.

До таких, звісно, я не звертаюсь!

Не звертаюся також ні до церков та партій, ні до орденів, сект і об’єднань, а винятково з усією простотою до самої людини. Я далекий від того, аби щось наявне відкидати, бо вибудовуючи, заповнюю прогалини невирішених питань, які кожен має нести у собі, якщо він хоч трохи мислить.

Тільки одна головна передумова для кожного слухача є обов’язковою: серйозне прагнення до Істини. Він повинен слова у собі перевірити і дати їм ожити, і не зважати на промовця. Інакше йому не буде жодного здобутку. Для всіх, які не прагнуть цього, від самого початку це марне витрачання часу.

Неймовірно, з якою наївністю величезна кількість людей судомно бажають залишатися нетямущими в тому, звідки прийшли, хто вони, куди йдуть!

Народження і смерть, нероздільні полюси усього земного буття, не повинні створювати для людини жодної таємниці.

Розбіжність міститься у поглядах, якими хочуть роз’яснити головну сутність людини. Це наслідок хворобливої манії величі мешканців Землі, які наважуються хвалитися, що їхня головна сутність є Божественною!

Роздивіться людей! Чи зможете ви знайти Божественне в них? Це безглузде твердження треба визначити як богохульство, бо воно означає приниження Божественного.

Людина не має у собі ані порошинки Божественного!

Цей погляд є винятково хворобливою зухвалістю, причина якої прихована в усвідомленні власної неспроможности зрозуміти. Де є людина, яка чесно може сказати, що така віра стала для неї і переконаністю? Той, хто серйозно заглибиться у себе, повинен це заперечити. Він одразу відчує, що це лише прагнення, бажання нести у собі Божественне, але не впевненість! Цілком правильно кажуть про Божу іскру, яку несе в собі людина. Однак ця іскра Божа – це дух! Вона не частина Божественного.

Термін «іскра» – досить правильне визначення. Іскра розжарюється і летить, не беручи з собою та не несучи у собі якоїсь властивости виробника. Так і тут. Іскра Божа сама по собі не є Божественною.

Там, де вже трапляються такі помилки щодо витоку буття, повинна проявитися нездатність у всьому становленні! Якщо я будував на хибному фундаменті, то вся будівля має колись захитатися і впасти.

Адже виток дає опору всьому буттю і становленню всякого й кожного! Той же, хто як завжди намагається вийти далеко за межі витоку, тягнеться до незбагненного для нього, і з тим втрачає у цілком природних подіях будь-яку опору.

Якщо я візьмуся, наприклад, за гілку дерева, яка внаслідок земної властивости є одного роду з моїм земним тілом, то матиму в ній опору і тому за її допомогою зможу піднятися вгору.

Але якщо я візьмусь за щось над гілкою, то іншого роду властивість повітря не зможе надати мені точки опори і... через це я не зможу піднятися вище! Адже це зрозуміло.

Так само відбувається із внутрішньою властивістю людини, яку називаємо душею, а її ядро – духом.

Якщо цей дух бажає одержати у своєму витоку опору, якої він потребує, то йому не варто намагатися вхопитися за Божественне. Це було б неприродно, тому що Божественне лежить занадто далеко від нього і має зовсім іншу властивість!

І все-таки у своїй уяві він прагне з’єднання з тим місцем, якого ніколи не зможе досягти, і через це перериває природні події. Затримуючи, неначе гребля, стоять хибні бажання між ним і необхідним йому надходженням сили від витоку. Він сам себе відрізає від нього.

Тому геть від цих помилок! Тільки тоді людський дух зможе проявити свою повну силу, до якої ще сьогодні так недбало ставиться, і стане тим, ким може і мусить бути – господарем у Творінні! Проте підкреслимо – лише у Творінні, а не над ним.

Тільки Божественне пробуває над усім Творінням. —

Сам Бог, Джерело усього Буття і Життя, як говорить уже саме слово, є Божественний! А людина також, як відомо, була створена Його Духом!

Тобто людина безпосередньо є не від Бога, а від Його Духу! Божественне і духовне не одне і те саме, Дух є Волею Бога. Перше Творіння виникло з цієї Волі, але не з Божественного! Тримаймося цього простого факту, він дає можливість кращого розуміння.

Уявімо собі для порівняння хоча б власну волю. Вона є актом, але не частиною людини, інакше з часом людина змушена була б розчинитися у своїх численних актах волі. Від неї взагалі нічого б не залишилося.

Не інакше і з Богом! Його Воля створила Рай! Але Його Воля – це Дух, який визначено як «Святий Дух». Рай знов-таки був лише діянням Духу, а не частиною Його Самого. У цьому закладена східчастість донизу. Творчий Святий Дух, тобто Життєдайна Воля Божа не розчиняється у своєму Творінні. Він не надав йому ані часточки від Себе, але залишився Сам цілком поза Творінням. Біблія викладає це вже зовсім зрозуміло і чітко в словах: «І Дух Божий ширяв над водами», а не Бог власною персоною! У цьому, зрештою, і є відмінність. Отже, людина також не має у собі нічого від Самого Святого Духу, а тільки від духу, який є діянням Святого Духу, Його актом.

Замість того, щоб дослідити цей факт, уже тут з усією силою хочуть створити прогалину! Поміркуйте хоча б над відомим уявленням про Перше Творіння, про Рай! Він, безумовно, повинен бути на цій Землі. Маленький людський інтелект таким чином притягнув події, які потребували мільйонів років, у своє у просторі і часі вузько обмежене коло та виставив себе як головний пункт і стрижень усіх світових звершень. Через це він одразу загубив шлях до справжнього місця надходження життя. На місці цього ясного шляху, який більше неможливо оглянути, мала бути знайдена заміна в його релігійних уявленнях, якщо він не хотів визначити себе самого як початок усього буття та життя і, отже, як Бог. Цю заміну і донині надає йому термін «віра»! І цим словом «віра» хворіє з того часу все людство! Навіть більше, непізнане слово, яке мало заповнити усі втрати і стало тим рифом, через який воно зазнало повного краху!

Вірою задовольняється тільки ледачий. Віра також є тим, на чому можуть утверджуватися насмішники. І хибно витлумачене слово «віра» стало шлагбаумом, який, перешкоджаючи, стоїть сьогодні на шляху дальшого просування людства.

Віра не повинна бути покривом, що великодушно приховує всю ледачість мислення, яка ніби сонна хвороба, приємно паралізуючи, опускається на дух людини! Насправді віра повинна стати переконаністю. А переконаність вимагає життя, найсуворішої перевірки!

Де лишається хоч одна прогалина, хоч одна невирішена загадка, там переконаність неможлива. Тому жодна людина не може мати істинної віри, доки в неї залишається відкритим хоч одне запитання.

Уже в словах «сліпа віра» розпізнається щось хворобливе!

Живою має бути віра, як Христос і вимагав уже раніше, інакше вона не має жодного сенсу. А животворність означає бадьорість, обмірковування і перевірку! Але не байдуже засвоєння чужих думок. Сліпо ж вірити, поза сумнівом, означає не розуміти. А те, що людина не розуміє, не може їй принести жодної духовної користи, оскільки незрозуміле не зможе стати живим у ній.

Але те, що вона не переживає у собі сповна, ніколи не стане для неї власним! І тільки власне підносить її вгору.

І, нарешті, ніхто не може ані ступити на шлях, ані рухатися вперед, якщо на цьому шляхові зяють величезні розколини. Людина змушена духовно залишатися стояти там, де не знає, як просуватися далі. Цей факт беззаперечний і, напевно, легко зрозумілий. Отже, хто бажає духовно рухатися вперед, той пробудиться!

Уві сні він ніколи не зможе йти своїм шляхом до Світла Істини! Також з пов’язкою чи шорами на очах.

Зрячими бажає мати Творець своїх людей у Творінні. Адже бути зрячим означає бути обізнаним. А знанню ніяк не відповідає сліпа віра! Лише млявість, лінощі думки приховані в ній, але не велич!

Перевага здатности мислити покладає на людей і обов’язок перевірки!

Щоб усього цього уникнути, для зручности великого Творця просто применшують так, що приписують Йому акти сваволі як приклад Всемогутности.

Хто намагається хоч трохи мислити, повинен у цьому знову знайти велику помилку. Акт сваволі зумовлює можливість обійти сущі Закони природи. Але там, де таке можливе, бракує досконалости. Бо де є досконалість, там не може бути жодної зміни. Таким чином велика частина людства помилково визнала таку Всемогутність Бога, що за глибшого обмірковування має вважатися доказом недосконалости. І в цьому корінь чималого зла.

Віддайте Богу шану Досконалости! Тоді знайдете у цьому ключ до невирішених загадок усього Буття. —

Привести до цього серйозних шукачів – моє прагнення. Полегшене зітхання пройде крізь кола усіх шукачів Істини. Вони нарешті з радістю пізнають, що в усіх світових подіях немає жодної таємниці, жодної прогалини. І тоді... побачать вони перед собою ясний шлях до сходження. Їм треба лише ступити на нього. —

Містика* (Таємні вчення») не має ані найменшого виправдання в сукупному Творінні! У ньому немає місця для неї, бо зрозуміло і без прогалин мусить лежати все перед людським духом, аж до його витоку. І ця ділянка охоплює все Творіння. Тільки те, що потім розташоване над цим Творінням, одне Божественне, для кожного людського духу має залишитися Найсвятішою Таїною, бо Воно пробуває над його витоком, який розташований у Творінні. Тому він ніколи не буде в змозі осягнути і Божественне. Ані з доброю волею, ані з найбільшими знаннями. Але в цій нездатності осягнення всього Божественного для людини закладена найприродніша подія, яку можна уявити, бо ніщо, як відомо, не може вийти за межі складу свого витоку. Як також і дух людини! В іншого роду складі завжди є межа. А Божественне є цілком іншої властивости, ніж Духовне, від якого походить людина.

Тварина, наприклад, навіть у найповнішому душевному розвиткові ніколи не зможе стати людиною. Із її сутности ні за яких обставин не може розквітнути духовне, яке породило дух людський. У складі всього сутнісного немає визначального духовного роду. Однак людина, яка вийшла з частини Духовного творіння, знов-таки ніколи не зможе стати Божественною, оскільки в Духовному немає Божественного. Дух людський, напевно, може розвинутися до досконалости у найвищому ступені, але, незважаючи на це, завжди мусить залишитися духовним. Він не може понад себе потрапити до Божественного. Інша властивість і тут створює природне, ніколи не здоланне обмеження перед вищим. Речовинність при цьому не має жодного значення, тому що не надає жодного власного життя, а слугує оболонкою, рухомою та сформованою духовним і сутнісним.

Величезна сфера духу простягається крізь усе Творіння. Тому людина може, мусить і зобов’язана цілковито його зрозуміти та пізнати! І завдяки його знанню вона буде в ньому панувати. Але панувати, навіть найсуворіше, осягнуте правильно, означає тільки служити! —

У жодному місці в усьому Творінні аж до найвищого Духовного від природних подій ніщо не відхиляється! Уже ця обставина все-таки робить кожному все набагато ближчим. Хвороблива і таємнича боязкість, бажання сховатися від досить багатьох поки що непізнаних речей розпадаються самі в собі. Природністю тягне свіжий струмінь повітря крізь задушливе оточення похмурих мозкових примар тих, хто бажає охоче говорити від себе. Їхні хворобливо-фантастичні утворення страшні слабким на посміх сильним, мають вигляд смішних та по-дитячому незграбних перед поглядом, який стаючи ясним, нарешті, свіжим та радісним охоплює сповнену пишноти природність усіх подій, що завжди рухаються тільки в простих прямих лініях, які чітко розпізнаються.

Єдиними проходять вони крізь усе в найсуворішій закономірності та злагодженості. І це полегшує кожному шукачеві великий вільний огляд аж до пункту його власного виходу!

Він не потребує для цього жодних складних досліджень і жодних фантазій. Головне, щоб він тримався осторонь усіх, хто своє плутане удаваної таємничости мізерне часткове знання хоче видавати за значно більше.

Усе так просто лежить перед людьми, що часто саме через простоту вони не приходять до пізнання, оскільки від самого початку вважали, що велике Діяння Творіння має бути набагато складнішим, заплутанішим.

На цьому з кращими бажаннями спотикаються тисячі; шукаючи, спрямовують вони свої очі високо вгору і не усвідомлюють, що треба лише просто без напруження роздивлятися перед собою та навколо себе. Їм при цьому стане видно, що крізь своє земне буття вони вже стоять на правильному шляху, треба лише спокійно крокувати вперед! Без поспіху і без напруження, але з відкритим поглядом, з вільним не звуженим умом! Людина мусить нарешті вивчити, що істинна велич міститься лише в найпростіших, найприродніших подіях. Що велич зумовлює цю простоту.

Так закладено у Творінні, і в ній самій, що як частина належить до Творіння!

Тільки просте мислення і відчуття може дати їй зрозумілість! Таке просте, яке ще мають діти! Спокійне розмірковування дасть їй змогу визнати, що у спроможності осягнення простота ідентична зрозумілості та природності! Одне без іншого аж ніяк не уявити. Це тризвук, який передає одне поняття! Хто візьме його за наріжний камінь своїх пошуків, той швидко проб’ється крізь туманну заплутаність. Усе штучно складене перетвориться при цьому в ніщо.

Людина пізнає, що природні події ніде не можуть бути роз’єднані, що в жодному місці вони не перериваються! І в цьому відкривається і Велич Бога! Непорушна Животворність самочинної Творчої Волі! Бо природні Закони – це залізні Закони Бога, повсякчас видимі очима усіх людей, переконливо до них промовляючи, засвідчуючи Велич Творця, непохитну без винятків закономірність! Без винятків! Бо з насіння вівса знову може з’явитися лише овес, із пшениці так само – лише пшениця і так далі.

Так відбувається і в тому Першому Творінні, яке є власним Діянням Творця, до Досконалости якого воно розташоване найближче. Там основні Закони закріплені так, що рухаючись від Животворности Волі вони повинні були в найприродніших подіях притягти до себе виникнення наступного Творіння насамкінець внизу аж до цих небесних тіл. Лише стаючи грубішим, Творіння у дальшому розвиткові потім віддаляється від Досконалости Витоку. —

Варто розглянути Творіння спочатку.

Уявіть собі, що все життя у ньому має тільки два роди, все одно, в якій частині воно перебуває. Один рід, що усвідомлює себе, другий не усвідомлює. Помічати ці дві відмінності має величезне значення! Це пов’язане з «походженням людини». Ці відмінності надають стимул до подальшого розвитку, до уявної боротьби. Несвідоме є тлом усього свідомого, проте їхній склад цілком однакового роду. Стати свідомим – це поступ і розвиток для несвідомого, яке внаслідок спільного буття зі свідомим невпинно одержує для цього спонукання також стати свідомим.

Саме Перше Творіння, що розвивається донизу, принесло одне за одним три великі основні відщеплення: як верховне і найвище – Духовне, Пратворіння, до якого примкнуло щільніше, отже, і важче наступне Сутнісне. Наприкінці як найнижче і тому як найбільша щільність найважчого опустилося велике Царство Речовинности, поступово від’єднуючись від Пратворіння! Внаслідок цього, врешті-решт, як верховне залишилося тільки Прадуховне, оскільки воно у своєму чистому роді втілилося найлегшим і найсвітлішим. Це є часто згадуваний Рай, вінець усього Творіння.

Зі сходженням униз наступного, щільнішого, ми стикаємося вже із Законом Тяжіння, який закріплений не тільки у Речовинному, але діє в усьому Творінні, починаючи від так званого Раю і вниз аж до нас.

Закон Тяжіння має настільки вирішальне значення, що кожна людина повинна втовкмачити його собі в голову, бо він є основним важелем у ході всього становлення і в процесі розвитку людського духу.

Я вже говорив, що це тяжіння дійсне не лише для земної властивості, але й рівнозначно діє в тих частинах Творіння, які не зовсім можуть проглядатися земними людьми і тому називаються просто потойбічним.

Для кращого розуміння я повинен ще розділити Речовинність навпіл на дві частини. На Ефірноречовинне і Груборечовинне. Ефірноречовинне – це речовинність, яка не може бути видима земними очима внаслідок її іншого роду. І все-таки це ще речовинність.

Так зване «потойбічне» не треба плутати з жаданим Раєм, який є тільки Чистодуховним. Духовне ж не треба розуміти як щось «мислене», навпаки, духовне – це властивість, як також є сутнісна і речовинна властивість. Отже, це Ефірноречовинне просто називають потойбічним, тому що воно існує по той бік земного зору. А Груборечовинне є цьогобічним, усім земним, яке стає видимим нашими груборечовинними очима внаслідок подібного роду.

Людина повинна відучитися невидимі їй речі вважати як не осягнені, не природні. Усе природне, навіть так зване потойбічне та ще набагато більше віддалений від нього Рай.

Як тут наше груборечовинне тіло чутливе до свого оточення подібного роду, внаслідок чого вона може бачити, чути і відчувати, так само це можливе в частинах Творіння, властивість яких не схожа з нашою. Ефірноречовинна людина в так званому потойбічному відчуває, чує і бачить лише їй споріднене ефірноречовинне оточення, знов-таки вища духовна людина може відчувати тільки своє духовне оточення.

Трапляється так, що дехто з мешканців Землі тут і там своїм уже ефірноречовинним тілом, адже він його в собі несе, бачить і чує Ефірну речовинність, перш ніж відбудеться відокремлення від груборечовинного земного тіла внаслідок його умирання. У цьому зовсім немає нічого неприродного.

Поруч із Законом Тяжіння, співпрацюючи, перебуває не менш цінний Закон Подібного роду.

Я вже згадував про нього, говорячи, що якийсь рід завжди може розпізнати тільки йому подібний рід. Прислів’я: «Свій свояка вгадає здалека» та «Рід з родом нероздільні» ніби cписані з цього Празакону. Поряд із Законом Тяжіння він вібрує крізь усе Творіння.

Третій Празакон Творіння закладений поряд з цими вже названими: це Закон Взаємодії. Він причина того, що людина неодмінно мусить пожати те, що посіяла раніше. Вона не може жати ні пшеницю, якщо сіє жито, і ні конюшину, коли висіває будяки. Так само в Ефірноречовинному світі. Вона, врешті-решт, не зможе пожати ні добро, якщо відчувала ненависть, і ні радість, якщо наближала до себе заздрість!

Ці три основні Закони утворюють наріжні камені Божественної Волі! Тільки вони одні самочинно визначають для людського духу винагороду чи покарання з невблаганною справедливістю! Вони настільки непідкупні у найдивовижнішому, найтоншому ступені, що у ґрандіозних світових подіях думка про найменшу несправедливість просто неможлива.

Дія цих простих Законів приносить кожний людський дух точно туди, куди він і належить за своєю внутрішньою схильністю. Помилка при цьому неможлива, бо вплив цих Законів може бути спричинений тільки внутрішнім станом людини, але в будь-якому разі і неодмінно буде спричинений! Отже, цей вплив слугує як важіль для приведення в дію прихованої в людині чистодуховної сили її відчуттів! Усе інше лишається для неї несуттєвим. З цієї причини є лише одне справжнє воління – це відчуття людини, визначальне для неї, що розвиває для неї і в неї невидимий світ, у який вона мусить увійти після своєї земної смерти.

Там не допоможе жодне удавання, жоден самообман. Вона тоді неодмінно має пожати те, що посіяла у своєму волінні! Навіть точно у відповідності до сили чи слабкости свого воління вона також надає рух більш або менш подібним течіям інших світів, усе одно, будь то ненависть, заздрість чи любов. Цілком природні події у найбільшій простоті і все ж таки зі сталевою дією залізної справедливости!

Хто спробує серйозно вдуматися у ці потойбічні процеси, той пізнає, яка непідкупна Справедливість прихована в цих самочинних діях, уже вбачає у них незбагненну Велич Бога. Йому не треба втручатися після того, як Він надав у Творіння Свою Волю, тобто Свої досконалі Закони.

Хто, піднімаючись угору, знову приходить у Царство Духу, той очищений; оскільки перед цим мусив пройти через самочинні млини Божественної Волі. Інший шлях не веде до близькости Бога. А як діють ці млини на людський дух, визначається його попереднім внутрішнім життям, його власним волінням. Благотворно впливаючи, воно може нести його до Світлих Висот, але так само спроможне й болісно рвати донизу в ніч жаху, стягуючи навіть до повного знищення. —

Пригадаймо, що при земному народженні дозрілий до інкарнування людський дух уже несе ефірноречовинну оболонку або тіло, яке він потребував у своїй ході крізь Ефірну речовинність. Воно лишається йому і в земному бутті, як сполучна ланка до земного тіла. Закон Тяжіння завжди проявляє свою головну дію в найщільнішій та найгрубішій частині. Тобто в земному бутті на земному тілі. Якщо ж воно вмираючи гине, то ефірноречовинне тіло з цієї миті знову стає вільне та незахищене і, як віднині найгрубіша частина, підлягає цьому Законові Тяжіння.

Коли говорилося, що дух формує собі тіло, то це є істинним щодо ефірноречовинного тіла. Внутрішня якість людини, її бажання та її справжнє воління становлять основу для цього. Воління надає силу формувати ефірноречовинне. Через потяг до низького або лише до насолоди ефірноречовинне тіло стає щільне і тому важке та темне, бо виконання таких бажань здійснюється у Грубій речовинності. Людина таким чином сама себе прив’язує до грубого, земного. Її бажання тягнуть ефірноречовинне тіло за собою, тобто воно стає настільки щільним, що за властивістю наближається до земного так близько, як тільки можливо, в чому одному і зберігається шанс брати участь у насолодах та пристрастях, тільки-но відпадає груборечовинне земне тіло. Той, хто цього прагне, згідно із Законом Тяжіння мусить опуститися.

Але інакше з людиною, помисли якої головним чином спрямовані до Вищого та шляхетнішого. Тут воління самочинно робить ефірноречовинне тіло легшим і, отже, світлішим, тому вона може наблизитися до всього того, що вважається метою серйозних бажань цієї людини! Тобто до чистоти Світлих Висот.

Скажу іншими словами: ефірноречовинне тіло в земній людині внаслідок відповідної мети людського духу водночас оснащується таким чином, щоб після відмирання земного тіла він міг добиватися цієї мети, все одно, якого вона роду. Тут дух справді формує собі тіло, оскільки його воління, будучи духовним, несе у собі і силу, яка ефірноречовинне робить корисним для нього. Він ніколи не зможе ухилитися від цих природних подій. Це відбувається при кожному волінні, незалежно від того, приємне воно йому чи неприємне. І ці форми будуть триматися на ньому, доки він підживлює їх своїм волінням та відчуттям. Вони його просувають або затримують, залежно від роду, що підлягає Закону Тяжіння. Проте, якщо він змінює своє воління та відчуття, то з цим відразу виникають нові форми, тоді як попередні внаслідок зміни воління, не одержуючи більше жодного підживлення, повинні відмерти і розпастися. Таким чином людина змінює і свою долю.

Щойно внаслідок відмирання земного тіла земне закріплення відпаде, то звільнене ефірноречовинне тіло опуститься або піднесеться як корок угору до Ефірної речовинности, яку називають потойбічним. Згідно із Законом Тяжіння він міцно затримається точно на тому місці, яке має однакове з ним тяжіння, бо тоді йому не можна ні піднятися, ні опуститися. Тут він, звісно, зустріне усіх споріднених з ним, тобто однодумців, бо його подібний рід зумовлює подібне тяжіння, а подібне тяжіння, певна річ, подібний рід. Залежно від того, яким він був, серед однодумців йому доведеться або страждати, або радіти, доки внутрішньо зазнає нової зміни, і з ним його ефірноречовинне тіло, яке під впливом зміненої ваги далі мусить привести його вгору чи вниз.

Тому людина не може ні скаржитися, ні дякувати, бо якщо вона підноситься до Світла, то це її власна якість, яка притягує до себе необхідність піднесення; якщо ж вона падає донизу в темряву, то знов-таки це її стан, який до цього змушує.

Але кожна людина має причину високо хвалити Творця за Досконалість, яка закладена в дії цих трьох Законів. Завдяки їм людський дух, безумовно, стає необмеженим володарем власної долі! Оскільки його справжнє воління, тобто непідробний внутрішній стан у змозі його піднести або опустити.

Якщо Ви спробуєте правильно уявити дію цих Законів, окремо та взаємозв’язаними, то виявите, що в них якнайточніше відміряними для кожного містяться винагорода чи покарання, милість або й прокляття, залежно від нього самого. Це найпростіший процес і він показує рятівний канат завдяки кожному серйозному волінню будь-якої людини, який ніколи не розірвати, ніколи не зіпсувати. Це велич такої простоти, яка тих, хто її пізнав, силоміць примушує опуститися на коліна перед ґрандіозною Величністю Творця!

У кожній події, у всіх моїх міркуваннях ми завжди знову й знову виразно і чітко наштовхуємося на дію цих простих Законів, дивовижну співпрацю яких я ще повинен описати окремо.

Коли людина пізнає цю спільну діяльність, то матиме з тим послідовність сходження до світлого Царства Духу, до Раю. Проте вона побачить тоді і шлях униз, у темряву!

Їй не треба навіть крокувати самій, самочинний механізм підніме її високо вгору або стягне донизу цілком згідно з тим, як вона встановила для себе цей механізм свого внутрішнього життя.

Своїм рішенням вона завжди визначає, якого шляху сама бажає триматися.

Людина при цьому не має права дозволяти собі бути збентеженою через насмішників.

Сумнів чи насмішка, якщо правильно подивитися, є ніщо інше як висловлене бажання. Кожен скептик вимовляє сам собі цілком несвідомо те, що йому б хотілося, і відкриває тим свій внутрішній стан поглядові дослідника. Оскільки і в запереченні, і в захисті таяться глибоко приховані бажання, які легко розпізнати. Яка занедбаність, яка бідність інколи тут проглядаються, це сумно, а також обурливо, бо людина саме внаслідок цього внутрішньо нерідко затягує себе глибше, аніж будь-яка нетямуща тварина. Треба мати співчуття до людей, проте не можна бути поблажливим, адже поблажливість означала б перевагу ледарства над серйозною перевіркою. Той, хто серйозно шукає, з поблажливістю має бути ощадливий, інакше зрештою він шкодить сам собі, не допомагаючи при цьому іншим.

Але радіючи, з розширеним пізнанням, стоятиме він перед дивом такого Творіння, дозволяючи собі свідомо підноситися вгору до Світлих Висот, які має право назвати Батьківщиною!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт