У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


61. Помилки

Перебуваючи в пошуку, так багато людей підводять погляд до Світла та Істини. Їхнє бажання велике, однак у ньому дуже часто не відчувається серйозного воління! Більшість шукачів несправжні. Вони привносять власні усталені думки. Якщо потрібно хоча б щось у них змінити, вони набагато охочіше відхилять усе, що для них нове, навіть якщо в ньому міститься Істина.

Тисячі через це мусять упасти, тому що, заплутавшись у помилкових переконаннях, вони позбавили себе свободи руху, яка потрібна їм для порятунку завдяки злету вгору.

Завжди знайдеться частина тих, хто гадає, що все вже зрозумів правильно. Вони не збираються почуте і прочитане прискіпливо перевіряти на собі.

До таких я, зрозуміло, не звертаюся!

Не звертаюся також ні до церков та партій, ні до орденів, сект та об’єднань, а лише з усією простотою до самої людини. Я далекий від того, аби відкидати щось уже наявне, бо я будую, заповнюючи прогалини невирішених питань, які мусить носити в собі кожен, хто хоч трохи думає.

Обов’язковою для кожного слухача є лише головна передумова: серйозне прагнення до Істини. Він повинен слова в собі перевірити та їх оживити, проте не зважати на промовця. Інакше йому не буде жодної користи. Для всіх, хто цього не прагне, це від самого початку лише марнування часу.

Неймовірно, з якою наївністю величезна множина людей судомно бажає залишатися необізнаними в тому, звідки прийшли, хто вони, куди йдуть!

Народження і смерть, нероздільні полюси всього земного буття, не повинні бути для людини таємницею.

Розбіжність полягає в поглядах, якими хочуть роз’яснити ядро людської сутности. Це наслідок хворобливої манії величі мешканців Землі, котрі наважуються хвалитися, що ядро їхньої сутности є божественним!

Придивіться до людей! Чи зможете ви Божественне знайти в них? Це безглузде твердження треба визначити як богохульство, бо воно означає приниження Божественного.

Людина не має в собі ні порошинки Божественного!

Цей погляд є лише хворобливою зухвалістю, причина якої криється в усвідомленні власної неспроможности зрозуміти. Де є людина, яка чесно може сказати, що така віра стала для неї також переконаністю? Той, хто серйозно заглибиться в себе, мусить це заперечити. Він одразу відчує, що це лише прагнення, бажання нести в собі Божественне, але не впевненість! Цілком правильно кажуть про Божу іскру, яку несе в собі людина. Однак ця іскра Божа – дух! Вона не є частиною Божественности.

Термін «іскра» – досить правильне визначення. Іскра розвивається і вилітає, не беручи з собою та не несучи в собі якоїсь властивости того, хто її породив. Так і тут. Іскра Божа сама по собі не є божественною.

Там, де такі помилки щодо витоку буття вже допущено, провал усього становлення неминучий! Якщо я будував на хибному фундаменті, то неодмінно колись уся будівля захитається і впаде.

Адже витік дає опору для всього буття і становлення кожного зокрема! Той же, хто, як це часто буває, намагається піднятися далеко за межі витоку, тягнеться до незбагненного для нього, і втрачає з тим у цілком природних подіях будь-яку опору.

Якщо я, наприклад, ухоплюся за гілку дерева, котра через земну властивість має однакову природу з моїм земним тілом, то матиму в ній опору і зможу тому за її допомогою піднятися вгору.

Але якщо я вхоплюся за щось над цією гілкою, то не зможу знайти точку опори в повітрі, що має інші природні властивості, і... не зможу тому й піднятися вище! Це ж очевидно.

Так само відбувається із внутрішньою властивістю людини, яку називають душею, а її ядро – духом.

Якщо цей дух бажає мати необхідну опору в своєму витоку, то йому не варто намагатися вхопитися за Божественне. Це буде тоді неприродним, адже Божественне лежить занадто далеко від нього, його властивість зовсім інша!

І все-таки він у своїй уяві прагне з’єднання з тим місцем, якого ніколи не зможе досягти, і перериває цим природні події. Наче гребля, постають хибні бажання між ним і необхідним йому надходженням сили від витоку. Він сам відрізає себе від нього.

Тому – геть від таких помилок! Тоді лише дух людський зможе проявити свою силу в усій повноті, яку ще й сьогодні залишає без уваги, і стане тим, ким може і мусить бути – господарем у Творінні! Однак добре затямте: стоячи лише у Творінні, а не над ним.

Тільки Божественне стоїть над усім Творінням. —

Сам Бог, Витік усього Буття і Життя, як говорить уже саме слово, є Божественний! Людину ж, як відомо, створив Його Дух!

Людина походить, отже, не безпосередньо від Бога, а від Його Духа! Божественне і духовне – не одне й те саме, Дух – це Воля Бога. Перше Творіння виникло лише з цієї Волі, а не з Божественного! Тримаймося ж цього простого факту, він дає можливість кращого розуміння.

Уявімо собі для порівняння хоча б власну волю. Вона є проявом, а не частиною людини, інакше людина мусила б із часом розчинитись у своїх багатьох своїх проявах волі. Від неї взагалі нічого не залишилося б.

Не інакше і з Богом! Його Воля створила Рай! Але Його Воля є Дух, який іменуємо як «Святий Дух». Рай, знову-таки, був лише діянням Духа, а не частиною Його Самого. У цьому закладено нову східчастість донизу. Творчий Святий Дух, тобто Живлюща Воля Божа, не розчинився у своєму Творінні. Він не віддав йому жодної часточки Себе, залишившись уповні поза Творінням. Біблія викладає це цілком зрозуміло й чітко в словах: «І Дух Божий ширяв над водами», а не Бог власною персоною! У цьому, зрештою, і є відмінність. Людина не має, отже, також нічого в собі від самого Святого Духа, а тільки від духу, який є діянням Святого Духа, одиничним актом.

Замість того, щоб зайнятися цим фактом, тут уже з усіх сил хочуть створити прогалину! Згадайте хоча б усім відоме уявлення про Перше Творіння, про Рай! Він обов’язково повинен знаходитися на цій Землі. Маленький людський інтелект таким чином притягнув події, для здійснення яких потрібні мільйони років, у своє вузько обмежене в просторі й часі коло та виставив себе за головну точку і стрижень усіх світових звершень. У результаті він одразу загубив шлях до справжньої вихідної точки життя. Замість цього ясного шляху, який він більше не міг розгледіти, треба було знайти заміну в його релігійних уявленнях, якщо він не хотів назвати себе самого творцем усього буття й життя, а отже, Богом. Цю заміну надавав йому досі термін «віра»! І на слово «віра» хворіє відтоді все людство! Більше того, непізнане слово, яке мусило заповнити все втрачене, стало для нього рифом, що призвів до повного краху!

Вірою задовольняється лише кожен ледар. Віра також є тим, на чому можуть утверджуватися насмішники. А хибно витлумачене слово «віра» є шлагбаумом, що перегороджує сьогодні людству шлях для подальшого руху.

Віра не повинна бути покривом, який великодушно приховує всю млявість мислення, який, ніби сонна хвороба, приємно паралізуючи, опускається на дух людини! Віра насправді мусить стати переконаністю. А переконаність вимагає життя, найретельнішої перевірки!

Де лишається хоч одна прогалина, хоч одна невирішена загадка, там переконаність неможлива. Жодна людина тому не може мати істинної віри, доки в неї залишається відкритим хоч одне запитання.

Уже в самому вислові «сліпа віра» проглядається щось хворобливе!

Живою мусить бути віра, як того Христос колись уже вимагав, інакше вона не має жодного сенсу. Живість же означає жвавість, обмірковування та перевірку! А не байдуже засвоєння чужих думок. Сліпо ж вірити, поза сумнівом, означає не розуміти. А те, чого людина не розуміє, не може принести їй жодної духовної користи, оскільки незрозуміле не зможе в ній ожити.

Але те, що вона не переживає в собі сповна, ніколи не стане для неї власним! І тільки власне підносить її вгору.

І, нарешті, ніхто не може ні ступити на шлях, ані рухатися вперед, якщо на цьому шляху зяють величезні розколини. Людина змушена духовно залишатися стояти там, де не знає, як просуватися далі. Цей факт беззаперечний і, напевне, легко зрозумілий. Хто, отже, бажає духовно рухатися вперед, – нехай пробудиться!

Уві сні він ніколи не зможе йти своїм шляхом до Світла Істини! Також із пов’язкою чи шорами на очах.

Видючими хоче мати Творець своїх людей у Творінні. Видючим бути, однак, означає бути обізнаним. А знання не сумісне зі сліпою вірою! Млявість лише, лінощі думки закладено в ній, а зовсім не велич!

Привілей здатности мислити покладає на людей також обов’язок перевіряти!

Аби всього цього уникнути, для зручности великого Творця просто применшили настільки, що приписали Йому акти сваволі як доказ Всемогутности.

Хто намагається хоч трохи мислити, неодмінно тут знову знайде велику помилку. Акт сваволі передбачає можливість обійти сущі Закони природи. Але там, де таке можливе, відсутня досконалість. Бо там, де є досконалість, жодна зміна відбутися не може. Отже, помилково велика частина людства уявляє Всемогутність Бога в тому, що глибше мислячими має вважатися за доказ недосконалости. І в цьому корінь багатьох зол.

Віддайте Богові шану Досконалости! І тоді знайдете в цьому ключ до невирішених загадок усього Буття. —

Серйозних шукачів привести до цього – моє прагнення. Полегшене зітхання пройде крізь кола всіх шукачів Істини. Вони нарешті з радістю зрозуміють, що в усіх світових подіях немає жодної таємниці, жодної прогалини. І тоді... побачать вони шлях до сходження чітко перед собою. Їм треба лише йти ним. —

Містика* (Таємні вчення) не має жодної правомірности в сукупному Творінні! У ньому зовсім немає місця для неї, бо чітко і без прогалин повинно все лежати перед людським духом – аж до його витоку. І цей обшир охоплює все Творіння. Лише те, що розташоване тоді над цим Творінням, Божественне єдино, для кожного людського духу має залишатися найсвятішою Таємницею, тому що Воно стоїть над його витоком, який покоїться у Творінні. Тому Божественного ніколи він не зможе осягнути. Навіть за найкращого воління і з найбільшими знаннями. У цій нездатності осягнення всього Божественного полягає для людини, одначе, найприродніша подія, котру можна уявити, бо ніщо, як відомо, не може вийти за межі складу свого витоку. Так само й дух людини! У складі іншої природи всякчас закладено межу. А Божественне має цілком інші властивості, ніж духовне, з якого походить людина.

Тварина, наприклад, навіть за найповнішого душевного розвитку ніколи не зможе стати людиною. Із її сутнісної здатности за жодних обставин не зможе розквітнути духовне, яке породило дух людський. У складі всього сутнісного відсутня основа духовної природи. А людина, котра вийшла з частини Духовного творіння, ніколи, знову ж таки, не зможе стати божественною, оскільки в духовному немає природи Божественного. Дух людський, напевно, може розвинутися до найвищого ступеня досконалости, але, попри це, мусить завжди залишатися духовним. Він не може перевершити себе і потрапити до Божественного. Інша властивість і тут створює природну неподоланну межу для руху вгору. Речовинність при цьому нічого не важить, оскільки вона не має ніякого власного життя, а слугує оболонкою, рухомою та сформованою духовним і сутнісним.

Величезний обшир духу простягається крізь усе Творіння. Людина може, повинна і мусить його тому цілком зрозуміти й пізнати! І завдяки її знанню вона буде в ньому панувати. Панувати ж, навіть у найсуворіший спосіб, означає – правильно осягнуте – тільки служити! —

У жодному місці в усьому Творінні, аж до найвищого Духовного, від природного розвитку подій ніщо не відхиляється! Уже ця обставина робить, одначе, кожному все значно ближчим. Нездорова й таємнича боязкість, бажання сховатися від досить багатьох покищо невідомих речей при цьому всі разом самі відпадають. Природність пронизує свіжим струменем повітря задушливий світ похмурих мозкових переплетінь тих, хто охоче бажає говорити від власного імени. Хворобливі утворення їхньої фантазії страшні для слабких на посміх сильним, постають смішними та по-дитячому незграбними перед прояснілим поглядом, який нарешті свіжо й радісно охоплює сповнену пишноти природність усіх подій, що завжди рухаються тільки в простих прямих лініях, які чітко розпізнаються.

Однаковими проходять вони крізь усе в строгій закономірності та злагодженості. І це полегшує кожному шукачеві великий вільний огляд аж до точки його власного виходу!

Він не потребує для цього жодних складних досліджень і жодних фантазій. Головне, щоб він тримався осторонь від усіх, хто в безладному прагненні робити з усього таємницю хоче видати своє мізерне часткове знання за щось значно більше.

Усе лежить так просто перед людьми, що вони часто саме через простоту не приходять до пізнання, тому що від самого початку вважали, що велике Діяння Творіння мусить бути набагато складнішим, заплутанішим.

На цьому спотикаються тисячі за найкращого воління; в пошуку спрямовують свої очі високо вгору, і не здогадуються, що їм треба лише просто без напруження роздивлятися перед собою і навколо себе. Вони при цьому побачать, що завдяки їхньому земному буттю вони вже стоять на правильному шляху, треба лише спокійно крокувати вперед! Без поспіху і без напруження, проте з відкритим поглядом, із вільним, не звуженим розумом! Людина мусить нарешті вивчити, що істинна велич пробуває лише в найпростіших, найприродніших подіях. Що велич зумовлює цю простоту.

Так закладено у Творінні, і в ній самій, котра як частина належить до Творіння!

Тільки просте мислення і відчуття можуть дати їй ясність! Таке просте, яке ще мають діти! Спокійне розмірковування дасть їй змогу визнати, що в спроможності осягнення простота рівнозначна ясності, а також природності! Одне без іншого зовсім немислиме. Це тризвуччя, що передає одне поняття! Хто візьме його за наріжний камінь своїх пошуків, той швидко проб’ється крізь туманну заплутаність. Усі штучні вимисли перетворяться при цьому на ніщо.

Людина пізнає, що ніде природні події не можуть бути вимкнені, що вони в жодному місці не перериваються! І в цьому відкривається також Велич Бога! Непорушна Живильність самочинної Творчої Волі! Адже природні Закони – це залізні Закони Бога, повсякчас видимі очам усіх людей, переконливо до них промовляючи, засвідчуючи Велич Творця, непохитну без винятків закономірність! Без винятків! Бо з насіння вівса, знову-таки, може з’явитися лише овес, із пшениці так само – лише пшениця і так далі.

Так відбувається і в тому Першому Творінні, що, як власне Діяння Творця, стоїть до Його Досконалости найближче. Там основні Закони закріплено так, що, рухаючись від Живильности Волі, вони мусили в найприродніших подіях викликати виникнення дальшого Творіння зрештою аж до цих небесних тіл унизу. Чим грубішим стає Творіння, тим більше воно в наступному розвитку віддаляється від Досконалости Витоку. —

Варто розглянути Творіння спочатку.

Уявіть собі, що все життя в ньому буває лише двох видів, байдуже, до якого з них воно належить. Один вид усвідомлює себе, другий не усвідомлює. Зверніть увагу на ці дві відмінності – це надзвичайно важливо! Це пов’язано з «походженням людини». Відмінності дають також поштовх до подальшого розвитку, до уявної боротьби. Несвідоме є підґрунтям усього свідомого, однак за структурою їхня природа цілком однакова. Стати свідомим – це поступ і розвиток для несвідомого. Воно внаслідок спільного буття зі свідомим повсякчас отримує стимул для того, аби також стати таким свідомим.

Перше Творіння саме, одне за одним розвиваючись донизу, принесло три великі основні відщеплення: верховним і найвищим є Духовне, Пратворіння, до якого прилягає щільніше, а отже, і важче наступне – Сутнісне. Останнім, як найнижче і, звісно, як найбільша щільність найважчого, велике царство Речовинного, поступово виділяючись із Пратворіння, опустилося! Внаслідок цього зрештою залишилося як верховне тільки Чистодуховне, тому що воно за своєю чистою природою втілює найсвітліше і найлегше. Це є часто згадуваний Рай, вінець усього Творіння.

При опусканні дедалі щільнішого ми стикаємося вже із Законом Тяжіння, закріпленим не лише в речовинному, але й чинним у всьому Творінні, починаючи від так званого Раю і закінчуючи внизу нашим світом.

Закон Тяжіння має настільки вирішальне значення, що кожна людина повинна втовкмачити його собі в голову, бо він є основним важелем у ході всього становлення і в процесі розвитку людського духу.

Я казав уже, що це тяжіння дійсне не лише для земних властивостей, але так само діє і в тих частинах Творіння, що їх земні люди вже не можуть бачити і тому називають просто Потойбіччям.

Для кращого розуміння мушу я розділити Речовинність іще на дві частини. На етерноречовинне і груборечовинне. Етерноречовинне – це речовинність, яка земним очам не може бути видима через її іншу природу. І все-таки це ще речовинність.

Так зване «Потойбіччя» не можна плутати з жаданим Раєм, який є тільки чистодуховним. Духовне ж не варто розуміти як щось «мислене», навпаки, духовне – це властивість, так само, як властивостями є сутнісне й речовинне. Отже, це етерноречовинне називають просто Потойбіччям, тому що воно існує по той бік можливости земного зору. Груборечовинне ж є Цьогобіччям, усім земним, яке стає видимим нашим груборечовинним очам завдяки спорідненості.

Людині варто відучитися вважати невидимі їй речі неосягненими, неприродними. Усе є природним – навіть так зване Потойбіччя та ще набагато віддаленіший від нього Рай.

Як тут наше груборечовинне тіло чутливе до свого спорідненого оточення, що його завдяки цьому вона може бачити, чути й відчувати, так само це можливо в частинах Творіння, властивість яких не схожа на нашу. Етерноречовинна людина в так званому Потойбіччі відчуває, чує та бачить лише споріднене з нею етерноречовинне оточення, вища духовна людина може, знову ж таки, відчувати тільки своє духовне оточення.

Трапляється так, що дехто з мешканців Землі то тут, то там своїм уже етерноречовинним тілом, яке він у собі несе, бачить і чує Етерну речовинність, перш ніж відбудеться відокремлення від груборечовинного земного тіла внаслідок його смерти. У цьому зовсім немає нічого неприродного.

Поруч із Законом Тяжіння стоїть, взаємодіючи йому, не менш цінний Закон Споріднености.

Я торкався вже його у зв’язку з тим, що якийсь рід може завжди розпізнати тільки споріднене. Прислів’я: «Свій свояка вгадає здалека» та «Рід із родом нероздільні» наче cписані з цього Празакону. Він вібрує поряд із Законом Тяжіння крізь усе Творіння.

Третій Празакон лежить поряд із цими вже названими у Творінні: це Закон Взаємодії. Він є причиною того, що людина мусить пожати те, що посіяла колись, – неодмінно. Вона не може жати ні пшеницю, якщо сіє жито, і ні конюшину, коли висіває будяки. Так само в Етерноречовинному світі. Вона, зрештою, не зможе пожати ні добро, якщо відчувала ненависть, і ні радість, якщо підживлювала в собі заздрість!

Ці три основні Закони утворюють наріжні камені Божественної Волі! Вони, і тільки вони є тим, що самочинно визначає для людського духу винагороду чи покарання з невблаганною справедливістю! Настільки непідкупні вони у найдивовижніших, найтонших відтінках, що в ґрандіозних світових подіях думка про найменшу несправедливість стає неможливою.

Дія цих простих Законів приносить кожен людський дух точно туди, куди він належить за своїм внутрішнім налаштуванням. Помилка при цьому неможлива, тому що вплив цих Законів може бути спричинений тільки найглибиннішим внутрішнім станом людини, але в будь-якому разі неодмінно буде спричинений! Цей вплив слугує, отже, як важіль для приведення в дію прихованої в людині чистодуховної сили її відчуттів! Усе інше лишається для нього несуттєвим. Із цієї причини існує одне тільки справжнє воління, відчуття людини, визначальне для того, що розвивається для неї в невидимому їй світі, у який вона мусить увійти після своєї земної смерти.

Там не допоможе жодне удавання, жоден самообман. Вона мусить тоді неодмінно пожати те, що посіяла у своєму волінні! Навіть у точній відповідності з силою чи слабкістю своїх волінь вона надає також руху більш або менш спорідненим течіям інших світів – байдуже, ненависть це, заздрість чи любов. Цілком природні події, у найбільшій простоті, однак зі сталевою дією залізної справедливости!

Хто спробує серйозно вдуматися в ці потойбічні події, той пізнає, яка непідкупна Справедливість таїться в цих самочинних діях, побачить уже в них незбагненну Велич Бога. Йому не треба втручатися після того, як Він впровадив у Творіння Свою Волю, тобто Свої досконалі Закони.

Хто, піднімаючись угору, знову приходить до Царства Духу, той очистився, бо мусив перед тим пройти через самочинні млини Божественної Волі. Іншого шляху до близькости Бога немає. А як діють ці млини на людський дух, визначається його попереднім внутрішнім життям, його власним волінням. Воно може, благотворно впливаючи, нести його до Світлих Висот, але й так само болісно волокти донизу в ніч жаху, та навіть затягнути до повного знищення. —

Пригадаймо, що при земному народженні дозрілий до інкарнування людський дух уже несе етерноречовинну оболонку, або тіло, якого він потребував у своїй ході крізь Етерну речовинність. Воно лишається йому і в земному бутті, як сполучна ланка до земного тіла. Закон Тяжіння повсякчас проявляє свою головну дію в найщільнішій та найгрубішій частині. Отже, в земному бутті на земному тілі. Коли ж воно відмирає, то етерноречовинне тіло з цієї миті знову стає вільним та незахищеним і як віднині найгрубіша частина підлягає цьому Законові Тяжіння.

Коли говорять, що дух формує собі тіло, то це насправді стосується етерноречовинного тіла. Внутрішня властивість людини, її бажання та її справжнє воління закладають основу для цього. Воління таїть у собі силу формувати етерноречовинне. Через потяг до ницого або лише до насолоди етерноречовинне тіло стає щільним і, отже, важким та темним, тому що виконання таких бажань здійснюється в Грубій речовинності. Людина цим сама прив’язує себе до грубого, земного. Її бажання тягнуть етерноречовинне тіло за собою, а це означає, що воно стає настільки щільним, що за властивістю наближається до земного так близько, як тільки можливо, бо лише в цьому і зберігається шанс брати участь у насолодах і пристрастях, щойно відпаде груборечовинне земне тіло. Хто цього прагне, той мусить опуститися згідно із Законом Тяжіння.

По-іншому, одначе, відбувається з людиною, помисли якої, головним чином, спрямовані до вищого та шляхетнішого. Тут воління самочинно робить етерноречовинне тіло легшим і, отже, також світлішим, тож вона може наблизитися до всього того, що ця людина вважає за мету серйозних бажань! Тобто до чистоти Світлих Висот.

Кажучи іншими словами, етерноречовинне тіло в земній людині завдяки відповідній меті людського духу водночас оснащується таким чином, аби після відмирання земного тіла він міг досягати цієї мети незалежно від того, якої вона природи. Тут дух справді формує собі тіло, бо його воління, оскільки воно духовне, несе в собі також силу, яка етерноречовинне робить корисним для нього. Цих природних подій він ніколи не зможе уникнути. Це відбувається при кожному волінні, байдуже, приємне воно йому чи неприємне. І ці форми залишатимуться прикріпленими до нього, доки він підживлює їх своїм волінням і відчуттям. Вони сприяють його руху вперед або затримують, залежно від їхньої природи і згідно Закону Тяжіння. Однак, якщо він змінює своє воління та відчуття, то з цим відразу виникають нові форми, тоді як попередні внаслідок зміни воління, не отримуючи більше підживлення, мусять відмерти й розпастися. Цим людина змінює і свою долю.

Щойно земне закріплення відпаде внаслідок умирання земного тіла, то звільнене при цьому етерноречовинне тіло опуститься або, наче корок, злетить угору до Етерної речовинности, яку називають Потойбічям. Він точно під дією Закону Тяжіння міцно затримається на тому місці, яке має однакове з ним тяжіння, бо тоді воно не зможе рухатися далі: ні піднятися, ні опуститися. Тут людський дух, звісно, зустріне всіх із ним споріднених, тобто однодумців, бо його споріднене зумовлює однакове тяжіння, а однакове тяжіння, самозрозуміло, – спорідненість. Залежно від того, яким був сам, серед однодумців йому доведеться або страждати, або він зможе радіти, доки внутрішньо зазнає нової зміни, а з ним і його етерноречовинне тіло, яке під впливом зміненої ваги буде змушене вести його далі – вгору чи вниз.

Людині не треба тому ні скаржитися, ні дякувати, бо якщо вона підноситься до Світла, то це її власна властивість, яка притягує до себе необхідність піднесення; якщо ж падає вона в темряву, то це, знову-таки, її стан, який до цього її змушує.

Проте кожна людина має причину вознести Творцеві хвалу за досконалість, закладену в дії цих трьох Законів. Дух людський завдяки їм, безумовно, стає необмеженим володарем власної долі! Оскільки його справжнє воління, тобто непідробний внутрішній стан, примушує його підноситись або опускатися.

Якщо ви спробуєте правильно уявити дію цих Законів, окремо та взаємозв’язаними, то виявите, що в них для кожного міститься якнайточніше відміряна винагорода чи покарання, милість або ж прокляття – залежно від нього самого. Це найпростіша подія, і вона показує рятівний канат, який завдяки кожному серйозному волінню людини ніколи не можна розірвати, ніколи не можна зіпсувати. Це велич такої простоти, яка силоміць примушує тих, хто її пізнав, опуститися на коліна перед ґрандіозною Величністю Творця!

У будь-якій події, у всіх моїх викладах наштовхуємося ми повсякчас виразно і чітко знову й знову на дію цих простих Законів, дивовижну роботу яких у тісній взаємодії мені ще належить описати окремо.

Коли людина пізнає цю в тісній взаємодії діяльність, то матиме з тим і послідовність сходження до світлого Царства Духу, до Раю. Однак вона побачить тоді також шлях униз, у темряву!

Їй не треба навіть крокувати самій, адже самочинний механізм високо вознесе її або затягне донизу – цілком у згоді з тим, як вона встановила для себе цей механізм своїм внутрішнім життям.

Своїм рішенням вона завжди визначає, яким шляхом прямувати.

Людина при цьому не має права дозволяти собі збентежетися через насмішників.

Сумнів і насмішка, правильно розглянуті, є нічим іншим, як висловленим бажанням. Кожен скептик, сам того не усвідомлюючи, вимовляє те, чого йому б хотілося, і відкриває тим своє внутрішнє єство поглядові дослідника. Бо і в запереченні, і в обороні лежать легко розпізнавані, глибоко приховані бажання. Яка занедбаність, яка бідність інколи тут проглядаються; це сумно, а також обурливо, тому що людина саме через це внутрішньо нерідко затягує себе глибше, аніж будь-яка нетямуща тварина. Треба мати співчуття до людей, одначе не можна бути поблажливим, оскільки поблажливість означала б перевагу млявости над серйозною перевіркою. Той, хто серйозно шукає, із поблажливістю мусить бути обачним, інакше шкодить він зрештою сам собі, не допомігши цим іншому.

Радіючи стоятиме він, однак, із розширеним пізнанням перед дивом такого Творіння, звелівши собі свідомо злетіти вгору до Світлих Висот, які має право назвати Батьківщиною!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт