У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


62. Сексуальна сила в її значенні для духовного сходження

Я ще раз вказую на те, що все живе у Творінні складається з двох різновидів. Свідомого і несвідомого. Свідоме – це поступ усього несвідомого. Тільки в становленні свідомости формується образ і подоба Творця, що ми і розуміємо під формою людини. Формування йде рівномірно пліч-о-пліч зі становленням свідомости.

У Першому, справжньому Творінні, яке до Творчого Духа перебуває найближче і може бути тільки духовним, поруч зі спершу створеною свідомою духовною людиною існує також ще несвідоме духовне. У цьому несвідомому з тими самими властивостями, що й у свідомого, природним чином закладено порив до подальшого розвитку. Він може відбуватися, одначе, тільки в піднесенні до самоусвідомлення.

Коли в цьому духовно-несвідомому порив до становлення свідомости досягає певного ступеня, то в найприроднішому розвитку настає подія, рівнозначна земному народженню. Достатньо лише звернути увагу на наше оточення. Тут груборечовинне тіло виштовхує кожен дозрілий плід самочинно. Це стосується і тварини, і людини. Також кожне дерево відштовхує свої плоди. Ця подія є повторенням подальшого розвитку, основні риси якого закладено в Першому Творінні, в так званому Раю.

У такий самий спосіб і там за визначеної зрілости несвідомого, що прагне становлення свідомости, відбувається самочинне відштовхування, відокремлення від несвідомого, яке ще називається виштовхуванням. Ці в такий спосіб виштовхнуті духовно-несвідомі частки утворюють зародки духу майбутніх людей!

Це подія, яку в Біблії також образно відтворено як вигнання з Раю!

Ця подія мусить відбутися, оскільки в несвідомому закладено відсутність відповідальности, тоді як зі становленням свідомости рівномірно визріває відповідальність.

Отже, відокремлення несвідомого, яке невпинно зріє, – це потреба для духовного, котре в силу природного пориву хоче розвинутися до свідомого. Це поступ, а ніяк не реґрес!

Оскільки ці живі зародки не можуть бути виштовхнуті вгору, до досконалости, то для них залишається єдиний шлях – донизу. Але тут вони вступають у царство важчого за вагою Сутнісного, яке не містить у собі нічого духовного.

Унаслідок цього, згідно зі становленням свідомости, спрямований до розвитку духовний зародок раптом опиняється в неспорідненому, тобто в чужому оточенні, і відтак виявляється все одно що непокритий. Як духовно сущий, він почувається в щільнішому сутнісному незахищеним та оголеним. Якщо він хоче залишатися там або рухатися далі, то в нього виникає природна потреба покрити себе сутнісною оболонкою, спорідненою з його оточенням. Інакше він не спроможний ні діяти, ні утримуватися в ньому. Він має, отже, не лише потребу на шляху до пізнання покрити свою голизну, як образно відтворює Біблія, але це ще й неодмінний хід розвитку.

Після цього зародок майбутнього людського духу природним шляхом відпроваджується в Речовинність.

Тут навколо нього ще раз змикається необхідна оболонка, що відповідає властивостям його нового речовинного оточення.

Тепер він стоїть біля найзовнішнього краю Етерної речовинности.

Земля, одначе, є тим груборечовинним пунктом, в якому зосереджується все, що існує у Творінні. Сюди воно стікається з усіх підрозділів, які зазвичай через їхню своєрідність якнайстрогіше розділено. Усі нитки, всі шляхи сходяться до Землі, як до єдиного збірного пункту. З’єднуючись тут і породжуючи нові впливи, в найсильніших спалахах потоки сили вириваються у Всесвіт! Як із жодного іншого місця в Речовинності.

На цій Землі відбуваються найсильніші переживання внаслідок злиття всіх родів Творіння, чому сприяє речовинність. Однак це, знову-таки, можливе тільки внаслідок злиття всіх родів Творіння, але нічого від Божественного, і нічого від Святого Духа, який стоїть над Творінням і поза ним. —

Останні відлуння цих переживань на Землі долинають до зародка духу, щойно він входить до Етерної речовинности. Він омивається цими впливами. Вони є тим, що його приваблює, а також допомагає в пробудженні становлення його свідомости і спонукає до розвитку.

Ще без зв’язування, тобто без провини, стоячи на порозі всього речовинного, він відчуває відгомони вібрацій сильних переживань, які розігруються в становленні та зникненні всього речовинного. При цьому в нього виникає потреба ближчого пізнання. Але щойно він у ній сформує бажання, то добровільно налаштовує себе на якусь вібрацію – добру чи лиху. Одразу ж після цього внаслідок дії Закону Притягання спорідненого він притягується спорідненим, сильнішим за нього. Його жене до місця, де вподобаному спорідненому віддаються з більшою силою, ніж це було його власним бажанням.

Із виникненням такої внутрішньої потреби його етерноречовинна оболонка відразу ущільнюється відповідно до цієї потреби, і під дією Закону Тяжіння він опускається ще нижче.

Справжнє переживання наявної в ньому потреби, одначе, дасть йому зрештою тільки груборечовинна Земля! — —

Його підганяє тому далі, аж до земного народження, бо він хоче перейти від смакування до куштування та насолоди. Чим сильніші під час смакування бажання пробудженого духу до земних насолод, тим щільнішою стає його етерноречовинна оболонка, яку він носить. Унаслідок цього вона стає, одначе, також важчою і повільно опускаються донизу на земний рівень, де тільки і є можливість для здійснення бажань. Якщо ж він дістався цього земного рівня, то, отже, дозрів і до земного народження.

При цьому виразніше проявляється також Закон Притягання спорідненого. Кожен незрілий дух точно у згоді зі своїм бажанням або схильністю, яку він у собі несе, немов магнітом, притягується до місця, де зміст його бажань земні люди втілюють у життя. Якщо, наприклад, у нього є бажання панувати, то він народжується зовсім не в тих обставинах, де сам міг би жити в здійсненні своїх бажань, а притягується людиною, яка несе в собі сильну жагу влади, тобто відчуває те саме, що й він, і так далі. Він уже частково спокутує таким чином хибне або знаходить щастя в праведному. Принаймні він отримує можливість для цього.

З цієї події роблять помилковий висновок, що властивості характеру або духовні здібності передаються в спадок! Це неправда! Зовні може так і здаватися. Насправді ж людина своїм дітям нічого не може передати від свого живого духу.

Не буває духовного успадкування!

Жодна людина від свого живого духу не в змозі передати хоча б порошинку!

У цьому пункті виплекали помилку, яка, гальмуючи та заплутуючи, кидає тінь на багато що інше. Жодна дитина не може дякувати своїм батькам за будь-яку духовну здібність, так само, як і дорікати за якусь ваду! Це було б неправдою і несправедливістю, що заслуговує на покарання!

Це дивовижне Діяння Творіння не може бути настільки сповненим прогалин та недосконалим, аби допускати акти сваволі або втручання випадку при передачі духовного спадку!

Ця, така важлива при народженні, сила притягання всього спорідненого може виходити як від батька, так і від матері, так само і від будь-кого, хто перебуває поблизу майбутньої матері. Тому майбутня мати повинна бути обережною з тими, кого допускає до себе. При цьому треба зазначити, що внутрішня сила таїться переважно в слабкостях, а не в зовнішніх проявах характеру. Слабкості приносять важливі моменти внутрішнього переживання, що мають велику притягальну силу.

Земний прихід людини складається із зачаття, інкарнування та народження. Інкарнування, тобто входження душі в тіло, відбувається в середині вагітности. Майбутня мати і схильна до інкарнування душа мають обопільний стан зрілости, який поступово зростає, що призводить також до особливого, більш земного зв’язку між ними. Це випромінювання зумовлено обопільним станом зрілости, і природним проявом цього стає невтримне прагнення одне до одного. Випромінювання поступово стає щодалі сильнішим, міцніше і вимогливіше приковує душу та майбутню матір одну до одної, доки нарешті при визначеній зрілості тіло, що розвивається в утробі матері, просто втягує цю душу в себе.

Ця мить входження, або втягування природно призводить і до першого потрясіння маленького тіла, що проявляється в здриганнях, яке називають першими рухами дитини. При цьому в майбутній матері дуже часто відбувається переміна у її відчуттях. Залежно від роду втягнутої людської душі – це відчуття щастя або пригнічености. —

Із входженням у маленьке тіло людська душа, що так довго перебувала в розвитку, накидає на себе покрив грубої речовинности, який потрібен, щоб у земній Грубій речовинності все можна було переживати, чути, бачити й відчувати сповна, що є можливим лише за допомогою так само груборечовинної спорідненої з нею оболонки, або інструменту. Лише тепер може вона перейти від смакування до справжнього куштування і з тим до винесення суджень. Зрозуміло, що душа спершу мусить навчитися користуватися цим новим тілом як інструментом, опанувати його.

Таким, у загальних рисах, є хід становлення людини до її першого земного народження.

Та, оскільки вже тривалий час у природному розвитку подій жодна душа більше не може вперше інкарнуватися на Землі, натомість народжуються душі, які вже мандрували щонайменше крізь одне земне життя. Унаслідок цього вони вже при народженні з усіх боків щільно обплутані кармою. Можливість звільнення від неї надає сексуальна сила.

Завдяки оболонці груборечовинного тіла душа людини впродовж усіх дитячих років відокремлена від течій, які ззовні намагаються досягти її. Усе темне, зле, що є на земному рівні, зустрічається з тим, що шлях до душі перегороджено завдяки груборечовинному земному тілу. І через це воно не спроможне ні вплинути на дитину, ні завдати їй шкоди. Одначе зло, яке повторно інкарнована душа принесла з собою з попереднього пережитого досвіду, природно, так само зберігається в ній у роки дитинства.

Тіло утворює цю перепону, доки ще не сформувалось і не дозріло. Здається, ніби душа замкнулась у фортеці, піднявши міст. Нездоланна прірва відділяє протягом цих років душу дитини від Етерноречовинного творіння, в якому існують етерноречовинні вібрації провини і спокути. Тож душа перебуває під захистом земної оболонки, дозріваючи до відповідальности, очікуючи миті, коли піднятий міст буде опущено для входження у справжнє життя в Речовинності.

Творець, завдяки природним Законам, вклав у кожне створіння інстинкт наслідування замість вільної волі там, де ще не діє вільна воля. Його зазвичай називають «юнацькою сприйнятливістю». Інстинкт наслідування повинен забезпечувати підготовку до земного життя, доки воно у тварин спиратиметься на досвід і збагачуватиметься ним, а в людей із вільною волею завдяки духові піднесеться до усвідомленої поведінки!

Духові, інкарнованому в тіло дитини, бракує мосту випромінювань, який може утворитися лише при досягненні тілесної зрілости з пробудженням сексуальної сили. Духові бракує цього мосту для повноцінної та по-справжньому ефективної діяльности у Творінні, яка єдина може забезпечити необмежену можливість випромінювання крізь усі роди Творіння. Бо тільки у випромінюваннях пробуває життя і тільки з них та завдяки їм виникає рух.

Протягом цього часу дитина може сповна і необмежено впливати на навколишній світ лише своєю сутнісною частиною, а не духовним ядром, і перед Законами Творіння несе трохи більшу відповідальність, ніж найбільш високорозвинена тварина.

Тим часом юне тіло дозріває, і поступово в ньому пробуджується сексуальна сила, яка існує тільки в грубій речовинності. Вона є найетернішою і найшляхетнішою квіткою всієї Грубої речовинности, найвищим із того, що може запропонувати Груборечовинне творіння. У своїй етерності вона утворює вершину всього груборечовинного, тобто земного, і найближче підходить до Сутнісного, як найбільш зовнішній живий паросток Речовинности. Сексуальна сила – це життя, що пульсує в Речовинності, і тільки вона утворює міст до Сутнісного, яке своєю чергою сприяє дальшому просуванню до Духовного.

На цій підставі пробудження сексуальної сили в груборечовинному тілі можна порівняти з подією опускання розвідного мосту до зачиненої досі фортеці. Таким чином мешканець цієї фортеці, тобто людська душа, може вийти з неї при повному озброєнні для битви; однак, до цієї фортеці так само можуть увійти також друзі чи вороги, які її оточили. Цими друзями або ворогами є, насамперед, добрі чи злі етерноречовинні течії, а також потойбічні, які лише чекають, що за допомогою якого-небудь бажання їм простягнуть руку, завдяки чому вони захоплять позиції, міцно зачепляться і чинитимуть вплив згідно своєї природи.

Закони Творця допускають іззовні, однак, у найприроднішому розвої завжди лише такі сили, яким можна протистояти, тож нерівну боротьбу цілком виключено. – Доти, доки при цьому не грішать. Бо кожний неприродний статевий потяг, викликаний штучними подразниками, відчиняє ворота цієї міцної фортеці передчасно, через що недостатньо зміцніла душа виявляється кинутою напризволяще. Вона змушена стати жертвою злих етерноречовинних течій, які її атакують, і яким би інакше вона неодмінно дала відсіч.

За нормального дозрівання в природному протіканні подій завжди з обох боків можуть бути лише рівні сили. Вирішальне значення, одначе, має при цьому воля мешканця фортеці, а не тих, хто взяв її в облогу. Тож за доброго воління він в Етерній речовинності завжди перемагатиме. Це стосується подій потойбічного світу, які пересічна людина не може бачити, доки вона мандрує по Землі, та які, попри це, пов’язані з нею тісно й значно живіше, ніж її груборечовинне, видиме їй оточення.

Якщо мешканець фортеці, одначе, добровільно готовий сущим зовні етерноречовинним друзям чи ворогам і течіям простягнути руку, тобто за власним бажанням або вільним рішенням, то, звісно, це зовсім інше. Оскільки внаслідок цього він налаштовується на певні властивості тих, хто, вичікуючи зовні, взяв фортецю в облогу, то вони легко можуть застосувати десятикратну, а то й стократну силу проти нього. Якщо вона добра, він отримає допомогу, благословіння. Якщо ж лиха, – пожне загибель. У цьому вільному виборі міститься прояв власної вільної волі. Якщо він однораз наважиться на це, то неодмінно підлягатиме наслідкам. Перед цими наслідками його вільна воля усувається. Він обплутує себе за власним вибором доброю чи злою кармою, якій, самозрозуміло, підлягатиме, доки не зміниться зсередини. —

Сексуальна сила має завдання, а також здатність по-земному «розпалити» всі духовні відчуття душі. Дух тільки завдяки цьому може отримати справжній зв’язок із сукупною Речовинністю і тому стати також по-земному повноцінним. Лише тоді зможе він охопити все, що йому потрібно, щоб у цій Речовинності досягти цілковитої цінности, утвердитися в ній, проникаючи повсюди, маючи захист і при повному озброєнні забезпечуючи переможну оборону.

Є щось ґрандіозне в цьому зв’язку. Така головна мета цього загадкового, неосяжного природного потягу! Він повинен допомогти духовному розгорнутися в цій Речовинності до повної сили прояву! Без цієї сексуальної сили таке було б неможливим, бракувало б переходу для оживлення та опанування всієї речовинности. Дух мусив би залишатися для речовинности занадто чужим, аби зуміти по-справжньому проявити себе в ній.

Із цим отримує, одначе, дух людський тоді й повну силу, своє тепло та живість. Він тільки з цією подією стає по-земному готовим до боротьби.

Тому саме тут розпочинається відповідальність! Серйозний поворотний пункг у бутті кожної людини.

Мудра Справедливість Творця надає людині, однак, у цей знаменний момент не лише можливість, а й навіть природний поштовх до того, щоб вона всю карму, якою й досі обтяжує свою вільну волю, легко та без зусиль скинула!

Якщо людина змарнує такий час, то це її провина. Задумайтесь однораз: із входженням сексуальної сили передусім пробуджується ґрандіозна сила піднесення до всього ідеального, прекрасного, чистого! На незіпсованому юнацтві обох статей це виразно спостерігається. Звідси і мрійливість юнацьких років, із якої, на жаль, часто насміхаються дорослі. Тому також у цьому віці виникають непоясненні, ледь сумовиті відчуття.

Години, коли здається, що юнак чи дівчина несе в собі весь біль світу, коли до них підступають передчуття глибокої серйозности, не випадкові. Це відчуття нерозуміння себе, яке виникає доволі часто, насправді несе в собі багато істинного. Часом це розпізнання фальшивих устоїв навколишнього світу, який не хоче, та й ще не може зрозуміти, що таке святий порив до чистого злету у височінь, і що він заспокоїться лише тоді, коли це таке сильне застережливе відчуття в дозріваючій душі буде стягнуто вниз до більш зрозумілого йому «реального» й тверезого, яке, на його думку, для людства підходить краще, і яке він у своєму однобокому інтелектуальному міркуванні вважає єдино надійним!

Таємниче випромінювання чарівности незіпсованої дівчини або незіпсованого юнака – це не що інше, як відчутий їхнім оточенням чистий потяг пробудженої сексуальної сили, зарученої з духовною силою, до Найвищого, найшляхетнішого!

Турботливо та обдумано Творець подбав про те, щоб це відбувалося з людиною лише в тому віці, коли вона може бути цілком свідомою свого воління та своїх дій. Тоді настає момент, коли все минуле в поєднанні з наявною тепер у неї повною силою вона завиграшки може скинути і повинна скинути. Воно б навіть саме відпало, якби людина зберігала воління добра, до якого її в цей час нестримно вабить. Тоді вона змогла б, як цілком правильно підказують їй відчуття, без зусиль піднятися на щабель, до якого вона, як людина, належить! Погляньте на мрії незіпсованого юнацтва! Вони є не що інше, як відчуття пориву, воління звільнитися від усього бруду, палке томління за ідеалом. А неспокій, що підганяє та спонукає, є знаком не гаяти часу та енергійно скинути карму й розпочати сходження духу.

Є щось прекрасне в тому, щоб у цій зімкнутій силі стояти, в ній і з нею діяти! Однак лише доти, доки напрям, обраний людиною, є добрий. Але немає нічого жалюгіднішого, ніж цю силу однобічно змарнувати у сліпому запамороченні почуттів, і таким чином паралізувати свій дух.

Але, на жаль, на превеликий жаль, людина здебільшого втрачає цей, такий дорогоцінний перехідний час, дозволяє «обізнаному» оточенню спрямувати себе на хибний шлях, що її затримує і потім веде донизу. Через це вона неспроможна позбутися прилиплих до неї темних вібрацій, навпаки, вони отримують новий приплив споріднених сил, і при цьому вільна воля людини щодалі більше заплутується, аж доки вона вже буде не здатна її розпізнати під всуціль обплетеним непотрібним розростанням. Наче ліани, яким здоровий стовбур спочатку пропонує підтримку та допомогу, і які зрештою позбавляють цей стовбур життя, обплутуючи й душачи його.

Якби людина приділяла більше уваги собі та подіям у всьому Творінні, то жодна карма не могла б бути сильнішою за її наповнений силою дух, щойно вона завдяки сексуальній силі отримає бездоганний зв’язок із Речовинністю, до якої належить адже і карма.

Але якщо людина втрачає час, якщо вона ще більше заплутується, можливо, навіть глибоко опускається, то, попри це, їй і далі надається можливість для сходження: завдяки любові!

Не чуттєвій любові Грубої речовинности, а високій чистій любові, яка нічого іншого не знає і не хоче, окрім блага любої людини. Вона також належить до Речовинности і не вимагає ні самозречення, ні аскетизму, але завжди бажає тільки кращого для іншого. І це воління, яке ніколи не думає про самого себе, є найкращим захистом від будь-яких зловживань.

Любов навіть у поважному віці людини знов-таки має за основу відчуття томління за ідеалом незіпсованого юнацтва, які виникають у неї при входженні сексуальної сили. Однак вона проявляється інакше: підстьобує зрілу людину до вияву повної сили всіх її можливостей, аж до героїзму. При цьому немає жодних вікових обмежень. Сексуальна сила продовжує існувати, коли навіть зникає низький статевий потяг, бо сексуальна сила і статевий потяг – не одне й те саме.

Щойно людина дає простір чистій любові чоловіка до жінки або навпаки, також до друга, до подруги, до батьків, до дітей, все одно, якщо вона чиста, то першим її дарунком є слушна нагода позбутися карми, яку можна дуже швидко «символічно» спокутувати. Вона «всихає», оскільки не отримує спорідненого відгуку, більше не знаходить підживлення в людині. Таким чином вона стає вільною! І тоді розпочинається сходження, звільнення від негодящих кайданів, які тримають її внизу.

При цьому першим пробудженим відчуттям є відчуття своєї недостойности стосовно любої людини. Цю подію можна назвати виникненням скромности і смирення, тобто набуттям двох великих чеснот. До цього додається порив тримати руки над іншим для його захисту, щоб ніхто не зміг завдати йому страждань. «Бажання носити на руках» – це не просто вислів, навпаки, він цілком правильно характеризує це піднесене відчуття. В ньому приховано відмову від власної особистости, велике воління служіння, лише його самого було б достатньо, щоб скинути всю карму за короткий час, щойно це воління закріплюється і не дає місця для чисто чуттєвого потягу. Зрештою, з чистою любов’ю виникає ще й палке бажання здійснити щось по-справжньому велике для любої людини у шляхетному розумінні, не зачепивши і не образивши її жодною міною, жодною думкою, жодним словом, тим паче якимось негарним вчинком. Найтонше відчуття такту оживає.

Після цього треба цю чистоту відчуття втримати й поставити понад усе інше. Ніхто в такому стані ніколи чогось поганого не побажає і не вчинить. Він просто на це не здатен, навпаки, отримає у цих відчуттях найкращий захист, найбільшу силу, найдоброзичливішого порадника й помічника.

Творець дав у Своїй Мудрості таким чином рятувальний круг, на який не раз у земному бутті наштовхнеться кожна людина, щоб вона за нього трималася й підносилась у височінь!

Допомога доступна всім. Вона не робить жодної різниці ні у віці чи статі, ні в бідності чи багатстві, також ні в знатності чи простоті роду. Тому любов є найвищим Дарунком Бога! Хто це розуміє, той має надійний порятунок із будь-якої скрути і будь-якої безодні!

Любов здатна з могутністю урагану піднести його до Світла, до Бога, який Сам є Любов. —

Щойно в людині пробуджується любов, яка прагне принести іншому світло та радість, не принижуючи його нечистими жаданнями, а, захищаючи, підносити, то вона служить йому, не усвідомлюючи при цьому справжнього служіння, бо вона завдяки цьому щодалі більше стає безкорисливим і радісним дарителем! І це служіння виборює їй свободу!

Аби знайти при цьому правильний шлях, людина завжди зважає тільки на одне. Понад усіма земними людьми вібрує велике й потужне бажання: спромогтися перед самим собою бути справді такими, якими вони здаються тим, хто їх любить. Це бажання і є правильний шлях! Він веде безпосередньо у височінь.

Безліч можливостей надається людям для того, щоб зібратися на силі та піднестися вгору, однак вони їх не використовують.

Сьогоднішня людина нагадує чоловіка, якому даровано царство, а він воліє марнувати свій час у дитячих розвагах.

Цілком самозрозуміло, і нічого іншого не варто очікувати, що ґрандіозні сили, надані людині, неодмінно розмелють її на порох, якщо вона не зрозуміє, куди їх спрямовувати.

Також сексуальна сила мусить знищити окрему людину, весь народ там, де зловживають її головним завданням! Зачаття є лише її другорядною метою.

А який допоміжний засіб надає сексуальна сила кожній людині, щоб вона розпізнала головне завдання і жила ним!

Подумайте про відчуття тілесної сором’язливости! Воно пробуджується водночас із сексуальною силою і надається для захисту.

І тут, як у всьому Творінні, наявне тризвуччя, і в низходженні можна також розпізнати дедалі більше огрубіння. Відчуття сором’язливости, як перший наслідок входження сексуальної сили, як перехід до статевого потягу, повинне утворювати стримування, щоб людина на своїй висоті не віддавалася по-тваринному статевим зносинам.

Горе народу, який на це не зважає!

Сильне відчуття сором’язливости дбає про те, щоб людина ніколи не змогла піддатися чуттєвому запамороченню! Воно оберігає від пристрастей, бо в цілком природний спосіб ніколи не допустить, щоб вона забулася хоча б на якусь мить.

Силоміць лише спроможна людина за своєю волею цей прекрасний дар відтиснути вбік, аби потім зрівнятися з твариною! Таке насильницьке втручання у світовпорядкування Творця мусить, одначе, прокляттям стати для неї, бо ставши нестримною, звільнена в такий спосіб сила тілесного статевого потягу вже не є для неї природною.

Якщо в людині відсутнє відчуття сором’язливости, то вона з володаря перетворюється на слугу, сходить зі свого людського щабля й опускається нижче за тварину.

Людина має пам’ятати, що тільки сильне відчуття сором’язливости перешкодить її падінню. Їй у такий спосіб надано найпотужніший захист.

Чим більша сором’язливість, тим шляхетніший потяг, і тим вище стоїть людина духовно. Це найкраще мірило її внутрішньої духовної цінности! Таке мірило безпомилкове, і кожна людина його легко розпізнає. Із придушенням або відтисканням зовнішнього відчуття сором’язливости водночас завжди придушуються також найетерніші та найцінніші душевні властивості, і таким чином внутрішня людина стає нічого не вартою.

Безпомилковою ознакою глибокого падіння й невідворотного занепаду є те, коли людство під личиною поступу хоче «піднятися» над цим у всіх відношеннях дорогоцінним відчуттям сором’язливости, яке сприяє просуванню вперед! Байдуже, чи відбувається це під прикриттям спорту, гігієни, моди, виховання дітей, чи під багатьма іншими придатними для цього приводами. Низходження та падіння тоді неминучі, і тільки величезний страх іще може привести декого до тями.

І все ж земній людині можна легко прокласти шлях, що веде до Висот.

Їй треба лише стати «природнішою». Бути природною не означає, однак, у напівоголеному вигляді ходити повсюди або розгулювати босоніж у чудернацькому вбранні! Бути природною означає пильно стежити за внутрішніми відчуттями та не ухилятися силоміць від їхніх застережень! Аби лише не сприйматися несучасною.

Однак більшість усіх людей сьогодні зайшли, на жаль, уже так далеко, що занадто отупіли для того, щоб іще розуміти природні відчуття. Вони вже стали для цього занадто обмеженими. Волання страху та жаху стане кінцем для них!

Блажен той, у кому тоді відчуття сором’язливости знову зможе ожити! Воно буде йому щитом і опорою, коли все інше розлетиться в друзки.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт