У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


62. Сексуальна сила в її значенні для духовного сходження

Я ще раз вказую на те, що все живе у Творінні складається з двох різновидів. Свідомого і несвідомого. Свідоме є поступом усього несвідомого. Тільки в становленні свідомости формується образ і подоба Творця, що ми і розуміємо під формою людини. Формування відбувається водночас пліч-о-пліч зі становленням свідомости.

У Першому Справжньому Творінні, яке до Творчого Духу перебуває якнайближче і може бути лише Духовним, поруч зі спершу створеними свідомими людськими духами існує також ще й несвідоме духовне. У цьому несвідомому з тими ж властивостями, що у свідомого, природним чином закладено порив до подальшого розвитку. Але він може відбуватися тільки в піднесенні до самоусвідомлення.

Коли в цьому духовно-несвідомому порив до становлення свідомости досягає певного рівня, то у найприроднішому розвиткові настає подія, рівнозначна земному народженню. Нам варто лише звернути увагу на наше оточення. І ми побачимо, що груборечовинне тіло виштовхує всякий дозрілий плід самостійно. Все одно, тварина це чи людина. І кожне дерево також відштовхує свої плоди. Ця подія становить собою повторення процесу дальшого розвитку, основні риси якого закладені у Першому Творінні, у так званому Раю.

Так само відбувається і там при визначеній зрілості несвідомого, яке прагне становлення свідомости – це називається самочинним відштовхуванням, відокремленням від несвідомого або ж виштовхуванням. Ці таким чином виштовхнуті духовно-несвідомі частки утворюють зародки духу майбутніх людей!

Це подія, яка у Біблії також образно відтворена як вигнання з Раю!

Ця подія мусить відбутися, оскільки в несвідомому немає відповідальности, тоді як зі становленням свідомости одночасно визріває відповідальність.

Отже, відокремлення несвідомого, що неспинно зріє, є потребою для духовного, яке з природним поривом хоче розвинутися до свідомого. Це поступ, а не реґрес!

Оскільки ці живі зародки не можуть бути виштовхані вгору, до Досконалости, то для них залишається єдиний шлях донизу. Але тут вони вступають у Царство більш важчого Сутнісного, яке не містить нічого з Духовного.

Внаслідок цього згідно зі становленням свідомости спрямований до розвитку духовний зародок раптом опиняється в неоднорідному, тобто в чужому оточенні, і тим виявляється немов непокритий. Як духовно сущий у щільнішому Сутнісному він почувається розкритим та оголеним. Якщо він хоче перебувати в ньому або просуватися вперед, тоді настає природна потреба покрити себе сутнісною оболонкою, яка має подібний до його оточенням рід. Інакше він не спроможний діяти і триматися в ньому. Отже, він має не лише потребу на шляху до пізнання покрити свою голизну, як образно відтворює Біблія, а це відповідає необхідному процесові становлення.

Потім зародок майбутнього людського духу природним шляхом відпроваджується у Речовинність.

Тут навколо нього ще раз змикається необхідна оболонка згідно з властивостями його нового речовинного оточення.

Тепер він стоїть біля найзовнішнього краю Ефірної речовинности.

А Земля є тим груборечовинним пунктом, в якому зосереджується все, що існує в Творінні. З усіх підрозділів тут збирається те, що інакше внаслідок його своєрідности строго розділене. Усі нитки, всі шляхи йдуть до Землі, як до єдиного збірного пункту. З’єднуючись і породжуючи нові впливи, тут в найсильніших спалахах вириваються потоки сили у Всесвіт! Такого місця, як тут, немає ніде у Речовинності.

На цій Землі відбуваються найпотужніші переживання внаслідок злиття усіх родів Творіння, чому сприяє речовинність. Однак це можливе знов-таки тільки завдяки злиттю усіх родів Творіння, в яких нічого немає від Божественного, від Святого Духу, який перебуває над Творінням і поза ним. —

Останні відлуння цих переживань долинають до зародка духу, тільки-но він входить у Ефірну речовинність. Він омивається цими впливами. Вони є тим, що його приваблює, але разом з тим і допомагає у пробудженні його становлення свідомости та спонукає до розвитку.

Ще без зв’язування, тобто без провини, на порозі усього Речовинного відчуває він відгомони вібрацій сильних переживань, які розігруються у становленні та зникненні всього речовинного. При цьому у нього виникає потреба більш безпосереднього пізнання. Але тільки-но у ньому сформується бажання, він добровільно налаштовує себе на яку-небудь вібрацію, добру чи лиху. Тоді негайно внаслідок чинного Закону Притягання подібних родів він притягується подібним родом, сильнішим за нього. Його жене туди, де бажаний рід підживлюється у сильніший спосіб, ніж його власне бажання.

Такою внутрішньою потребою його ефірноречовинна оболонка відразу ущільнюється відповідно до цієї потреби, і згідно із Законом Тяжіння він опускається ще нижче.

Але справжнє переживання наявної в ньому потреби пропонує йому нарешті тільки груборечовинна Земля. — — Тому його спонукає все далі й далі аж до земного народження, бо він хоче перейти від куштування до смакування і насолоди. Чим сильніші при куштуванні бажання пробудженого духу до земних насолод, тим щільнішими стають його ефірноречовинні оболонки. Однак внаслідок цього вони набувають більшого тяжіння, і повільно опускаються донизу на земний рівень, де тільки і є можливість для здійснення бажань. Але якщо він дістався земного рівня, то таким чином дозрів і до земного народження.

При цьому виразніше проявляється Закон Притягання подібних родів. Кожний незрілий дух у точній відповідності зі своїми бажаннями або нахилами, які в ньому є, немов магнітом притягується до місця, де зміст його бажань земними людьми втілюється в життя. Якщо, наприклад, у нього є бажання панувати, то він народжується зовсім не в тих обставинах, де сам може жити в здійсненні своїх бажань, а притягується людиною з сильною жагою влади, яка відчуває те саме, що й він, і так далі. Він таким чином частково вже спокутує хибне або знаходить щастя в праведному. Принаймні у нього з’являється нагода для цього.

Виходячи з цього, помилково вважають, що властивості характеру або духовні здібності передаються у спадок! Це неправда! Зовні це ніби має такий вигляд. Але насправді людина своїм дітям нічого не може передати від свого живого духу.

Немає жодного духовного успадкування!

Жодна людина від свого живого духу не в змозі передати хоча б порошинку!

У цьому місці виплекали помилку, яка, гальмуючи та заплутуючи, кидає тінь на багато що інше. Жодна дитина не може дякувати своїм батькам за яку-небудь духовну здібність, але так само і дорікати за будь-яку ваду! Це було б хибно і вельми несправедливо!

Таким сповненим прогалин та недосконалим жодним чином не є це дивовижне Діяння Творіння, щоб допускати акти сваволі або втручання випадку при передачі духовного успадкування!

Ця при народженні важлива сила притягання усіх подібних родів може виходити як від батька, так і від матері, так само і від будь-кого, хто перебуває поблизу майбутньої матері. Тому майбутня мати повинна бути обережною з тими, кого допускає до себе. При цьому треба зазначити, що внутрішня сила прихована переважно у слабкостях, і зовсім не в зовнішніх ознаках характеру. Слабкості приносять важливі моменти внутрішнього переживання, які мають велику силу притягання.

Земний прихід людини складається із зачаття, інкарнування та народження. Інкарнування, тобто входження душі в тіло, відбувається в середині вагітности. Майбутня мати та схильна до інкарнування душа мають обопільний стан зрілости, який поступово зростає, що призводить також до особливого, більш земного зв’язку між ними. Це випромінювання, яке зумовлене обопільним станом зрілости, і природним проявом цього стає невтримне прагнення одне до одного. Випромінювання поступово стає все сильнішим, міцніше і вимогливіше приковує душу та майбутню матір одну до одної, доки нарешті при визначеній зрілості тіло, що розвивається в утробі матері, просто втягує цю душу в себе.

Ця мить входження або втягування природно призводить і до першого потрясіння маленького тіла, що проявляється в здриганнях, яке називають першими порухами дитини. При цьому в майбутній матері дуже часто відбувається переміна у її відчуттях. Залежно від роду втягнутої людської душі це відчуття щастя або пригнічености. —

Людська душа, що так довго перебувала у розвитку, накидає на себе покрив Грубої речовинности, який потрібен, щоб у земній Грубій речовинності все можна було переживати, чути, бачити та відчувати сповна, що можливе лише завдяки подібній груборечовинній однорідній оболонці або інструменту. Тепер перед насолодою спершу вона може перейти до справжнього смакування і з тим до винесення суджень. Те, що душа спочатку має навчитися користуватися цим новим тілом як інструментом, опанувати його, легко зрозуміло.

Такий у короткому викладі хід становлення людини до її першого земного народження.

Тому що вже довгий час у природній ході подій жодна душа більше не може вперше інкарнуватися на Землі, навпаки, народжуються душі, які вже мандрували щонайменше крізь одне земне життя. Внаслідок цього вони вже при народженні щільно обплутані кармою з усіх боків. Можливість звільнення від неї надає сексуальна сила.

Завдяки груборечовинній тілесній оболонці душа людини впродовж усіх дитячих років відокремлена від течій, які ззовні намагаються досягти її. Усе темне, зле, що є на земному рівні, спіткає те, що шлях до душі буде перегороджено завдяки груборечовинному земному тілу. І внаслідок цього воно не спроможне ні здобути впливу на дитину, ні завдати їй шкоди. Але зло, яке ще раз інкарнована душа принесла з собою з попереднього переживання, певна річ, також зберігається в ній у роки дитинства.

Тіло залишається цією перепоною, доки ще не сформувалося і не дозріло. Здається, ніби душа зачинилася у фортеці, піднявши міст. Нездоланна прірва утворюється протягом цих років між душею дитини та Ефірноречовинним творінням, в якому існують ефірноречовинні вібрації провини і спокути. Таким чином душа захищена у земній оболонці, дозріваючи назустріч відповідальності, очікуючи миті, коли піднятий міст буде опущено для входження у справжнє життя в Речовинності.

Творець завдяки природним Законам у кожне створіння вклав потяг до наслідування замість вільної волі там, де ще немає жодної вільної волі. Загалом його називають «юнацькою сприйнятливістю». Потяг до наслідування повинен підготувати розвиток для земного життя, доки він спиратиметься на досвід та збагатиться ним у тварин, а у людей з вільною волею завдяки духові піднесеться до усвідомлених дій!

Духові, інкарнованому в тіло дитини, бракує мосту випромінювань, який може утворитися лише у час тілесної зрілости і пробудження сексуальної сили. Для повноцінної і по-справжньому ефективної діяльности у Творінні духові бракує цього мосту, який тільки й може забезпечити необмежену можливість випромінювання крізь усі роди Творіння. Бо тільки у випромінюваннях пробуває життя і тільки з них та завдяки їм виникає рух.

Протягом цього часу дитина може сповна і необмежено впливати на навколишній світ лише своєю сутнісною частиною, але не духовним ядром, і перед Законами Творіння несе трохи більшу відповідальність, ніж найбільш високорозвинена тварина.

Тим часом юне тіло дозріває, і поступово в ньому пробуджується сексуальна сила, яка існує тільки у Грубій речовинності. Вона є найефірнішою і найшляхетнішою перлиною усієї Грубої речовинности, найвищим з того, що може запропонувати Груборечовинне творіння. У своїй ефірності вона утворює вершину всього Груборечовинного, тобто земного, яка ніби найзовнішній живий паросток Речовинности якнайближче примикає до Сутнісного. Сексуальна сила – життя, що пульсує в Речовинності, і тільки вона утворює міст до Сутнісного, яке в свою чергу сприяє дальшому просуванню до Духовного.

З цієї причини пробудження сексуальної сили можна порівняти з тим, як опускається міст до зачиненої досі фортеці. Таким чином мешканець цієї фортеці, тобто людська душа, може вийти з неї у повному озброєнні для битви, однак таким же чином до цієї фортеці можуть також увійти його друзі або вороги, які її оточили. Цими друзями або ворогами є насамперед ефірноречовинні течії доброго чи злого роду, але й потойбічні, які лише чекають на те, що за допомогою якого-небудь бажання їм простягнуть руку, внаслідок чого вони одержать міцні позиції, здійснюючи вплив за своїм родом.

Але Закони Творця у найприроднішому розвої завжди ззовні допускають такі сили, яким можна протистояти, тож нерівна боротьба цілком виключена. – Доки не грішать при цьому. Тому що будь-який неприродний статевий потяг, викликаний штучними подразниками, відчиняє ворота цієї міцної фортеці передчасно, через що не належним чином зміцнена душа кинута напризволяще. Вона змушена стати жертвою злих ефірноречовинних течій, які її атакують, і яким інакше вона б нізащо не поступилася.

За нормального дозрівання у природних подіях завжди з обох сторін протистоять тільки рівні сили. Вирішальне значення має воля мешканця фортеці, а не тих, хто її взяв в облогу. Так із добрим волінням він буде завжди перемагати в Ефірній речовинності. Це означає – в подіях потойбічного світу, які пересічна людина не може бачити, доки вона мандрує по Землі, і які, однак, з нею зв’язані тісно та набагато живіше, ніж її груборечовинне видиме їй оточення.

Але якщо мешканець фортеці сущим назовні ефірноречовинним друзям або ворогам і течіям добровільно простягає руку, тобто за власним бажанням чи вільним рішенням, то, звісно, це зовсім інше. Оскільки внаслідок цього він прилаштовується до певного роду тих, хто взяв в облогу фортецю і тільки й чекає на це, то вони легко можуть застосувати проти нього десятикратну, а то й стократну силу. Це добре, якщо він одержує допомогу, благословіння. Але якщо це лихе, то пожне загибель. У цьому вільному виборі міститься прояв власного вільного воління. Якщо він наважується на це, то неодмінно підлягає наслідкам. У цих наслідках його вільна воля не діє. Він обплутує себе за власним вибором доброю чи злою кармою, якій, певна річ, підлягає, доки зміниться зсередини. —

Сексуальна сила має завдання і також здатність по-земному «розпалити» усі духовні відчуття душі. Тільки завдяки цьому дух одержує справжній зв’язок з сукупною Речовинністю, і тільки тому стає по-земному повноцінний. Лише тоді спроможний він охопити все, що йому потрібно, щоб стати цілковито впливовим у цьому Творінні, щоб міцно стояти в ньому, діяти все пронизуючи, маючи захист і в повному озброєнні забезпечуючи переможну оборону.

Щось ґрандіозне є в цьому зв’язку. Це головна мета цього загадкового, незміренного природного потягу! Він має допомогти духовному розгорнутися у цій Речовинності до повної сили прояву! Без цієї сексуальної сили це було б неможливим, бракувало б переходу для того, щоб оживити все речовинне та опанувати його. Дух змушений був би залишитися для Речовинности занадто чужим, щоб мати можливість по-справжньому проявити себе в ній.

Але таким чином дух людський одержує тоді й повну силу, своє тепло та жвавість. Тільки з цією подією він стає по-земному готовий до боротьби.

І тому саме з цього розпочинається відповідальність! Серйозний поворотний пункг буття кожної людини.

Мудра Справедливість Творця надає людині у цьому важливому пункті водночас не лише можливість, а навіть природне спонукання для того, щоб усю карму, якою вона і досі обтяжує свою вільну волю, легко та без зусиль скинути!

Якщо людина змарнує час, то це її провина. Подумайте про те, що з входженням сексуальної сили передусім пробуджується ґрандіозна сила піднесення до всього ідеального, прекрасного, чистого! У незіпсованому юнацтві обох статей це виразно спостерігається. Звідси і мрійливість юнацьких років, з якої, на жаль, часто насміхаються дорослі. Тому також у ці роки виникають непояснені сумні відчуття.

Години, коли здається, що юнак чи дівчина несе у собі весь біль світу, коли до них підступають передчуття глибокої серйозности, і це не випадково. Це відчуття нерозуміння себе, яке доволі часто виникає, насправді має у собі багато чого істинного. Часом це розпізнання фальшивого вигляду навколишнього світу, який не хоче зрозуміти та й ще не може, що таке святий порух до чистого злету у височінь, і він заспокоїться тільки тоді, коли це настільки застережливе відчуття у душі, що неспинно зріє, буде стягнуте вниз до йому більш зрозумілого «реального» та тверезого, яке, на його думку, краще підходить для людства, і в своєму однобічному інтелектуальному міркуванні вважає єдино нормальним!

Таємниче випромінювання чарівности незіпсованої дівчини або незіпсованого юнака це ніщо інше, як відчутий їхнім оточенням чистий потяг пробудженої сексуальної сили, зарученої з духовною силою, до Найвищого, найшляхетнішого!

Творець турботливо та обдумано передбачив, щоб це відбувалося з людиною лише в тому віці, в якому вона цілком свідома у своєму волінні та своїх діях. Тоді настає час, коли все минуле завдяки наявній тепер у неї повній силі вона, граючи, може скинути і повинна скинути. Воно б навіть саме відпало, якби людина зберігала воління добра, до якого її в цей час нестримно пориває. Тоді б вона змогла, як правильно підказують їй відчуття, без зусиль піднятися на щабель, на який вона як людина заслуговує! Подивіться на мрії незіпсованого юнацтва! Вони є ніщо інше, як відчуття пориву, воління звільнитися від усякого бруду, палке томління за ідеалом. А неспокій, що жене та спонукає, є знаком не гаяти час, але енергійно скинути карму і розпочати сходження духу.

Є щось прекрасне у тому, щоб перебувати у цій зібраній силі, в ній і з нею діяти! Однак тільки тоді, доки напрям, який обирає людина, є добрий. Але немає нічого жалюгіднішого, ніж цю силу однобічно змарнувати у сліпому запамороченні почуттів, і свій дух таким чином паралізувати.

Але, на жаль, на превеликий жаль, людина у більшості випадків втрачає цей настільки дорогоцінний перехідний час, дозволяє «обізнаному» оточенню спрямувати себе на хибний шлях, що її затримує і потім веде донизу. Через це вона не спроможна позбутися прилиплих до неї темних вібрацій, навпаки, вони одержують нові додаткові сили подібного роду, і тим вільна воля людини все більше й більше обплутується нитками карми, доки вона за непотрібним суцільним переплетенням уже не здатна розпізнати її. Ніби ліани, яким дерево спочатку допомогає, і які зрештою позбавляють це дерево життя, заглушуючи та задушуючи його.

Якби людина більше слідкувала за собою і за подіями в сукупному Творінні, то жодна карма не могла би бути сильнішою за її набутий повної сили дух, коли завдяки сексуальній силі він отримує бездоганний зв’язок із Речовинністю, до якої належить і карма.

А якщо людина втрачає час, коли вона ще більше загрузла, можливо, навіть глибоко опустилася, то, незважаючи на це, їй і далі надається можливість для сходження завдяки Любові!

Не чуттєвій любові Грубої речовинности, а високій чистій Любові, яка нічого іншого не знає і не хоче, ніж тільки благо любої людини. Вона також належить до Речовинности і не вимагає жодної повздержливости, жодного аскетизму, але завжди бажає тільки кращого для любого. І це воління, яке ніколи не думає про самого себе, є найкращим захистом перед будь-якими зловживаннями.

За основу Любов і в поважному віці має знов-таки відчуття томління за ідеалом незіпсованого юнацтва, які проникають у нього при входженні сексуальної сили. Однак вона проявляється інакше, підстьобуючи зрілу людину до вияву повної сили усіх її можливостей, аж до героїзму. При цьому немає жодних вікових обмежень. Сексуальна сила продовжує існувати, коли навіть зникає низький статевий потяг, бо сексуальна сила і статевий потяг – не одне й теж.

Тільки-но людина надає простір чистій Любові чоловіка до жінки, або навпаки, також до друга, до подруги, до батьків, до дітей, все одно, якщо вона є чистою, то першим її дарунком є слушна нагода позбутися карми, яку дуже швидко суто «символічно» можна спокутувати. Вона «всихає», оскільки немає жодного однорідного відгуку, жодного підживлення в людині. Таким чином вона стає вільною! І тоді розпочинається сходження, звільнення від непотрібних ланцюгів, які її пригнічували.

Перше пробуджене відчуття при цьому – це відчуття своєї негідности щодо любої людини. Його можна назвати скромністю і смиренністю, тобто набуттям двох великих чеснот. Потім додається порив тримати руки над любою людиною, щоб захистити її з усіх боків від страждань. «Бажання носити любу на руках» – не порожні слова, навпаки, вони цілком правильно характеризують це піднесене відчуття. І в них прихована відмова від власної особистости, велике воління служіння, – лише його одного було б достатньо, щоб скинути усю карму в короткий час, якщо це воління закріплюється і не надає місця для нечистого чуттєвого потягу. Зрештою, з чистою Любов’ю виникає ще й палке бажання здійснити щось по-справжньому велике для любої людини у шляхетному сенсі, не зачепивши і не образивши її жодним жестом, жодною думкою, жодним словом, тим паче якимось негарним вчинком. Найтонше відчуття такту стає живим.

Тоді цю чистоту відчуття треба втримати і поставити її вище усього іншого. Ніхто ніколи не в змозі потім щось погане побажати чи вчинити. Він просто на це не здатен, навпаки, у цих відчуттях одержить найкращий захист, найбільшу силу, найнадійнішого порадника та помічника.

Творець у Своїй Мудрості надав таким чином людям рятувальний круг, на який не раз у земному бутті наштовхнеться кожна людина, щоб вона за нього трималася і підносилася у височину!

Допомога є для всіх. Вона не робить жодної різниці ні у віці та статі, ні в бідності чи багатстві, також ні у знатності чи простоті роду. Тому Любов є найвищим Дарунком Бога! Хто це осягнув, той одержав надійний порятунок із будь-якої скрути і будь-якої безодні!

Любов з могутністю урагану здатна піднести його до Світла, до Бога, котрий Сам є Любов’ю! —

Коли в людині оживає Любов, яка прагне того, щоб любій людині принести світло та радість, не принижуючи її нечистими жаданнями, а захищаючи та підносячи вгору, то вона служить їй, не усвідомлюючи при цьому цього справжнього служіння, бо вона завдяки цьому все більше стає безкорисливим та радісним дарувальником! І це служіння виборює їй свободу!

Щоб знайти при цьому правильний шлях, людина завжди зважає тільки на одне. Понад усіма земними людьми вібрує велике і сильне бажання: перед самими собою насправді бути такими, якими ми здаємося тим, хто нас любить. І це бажання є правильним шляхом! Він веде безпосередньо у височину.

Безліч можливостей надається людям для того, щоб зібратися на силі та піднестися вгору, однак вони їх не використовують.

Людина на сьогодні нагадує чоловіка, котрому дароване царство, а він надає перевагу тому, щоб марнувати свій час у дитячих забавах.

Само собою зрозуміло, що нічого іншого і не варто очікувати, коли ґрандіозні сили, надані людині, неодмінно розмелють її на порох, якщо вона не навчиться їх спрямовувати.

І сексуальна сила неодмінно знищить як окрему людину, так і весь народ, які зловживають її головним завданням! Зачаття є лише її другорядною метою.

А який допоміжний засіб надає сексуальна сила кожній людині, щоб вона розпізнала головне завдання і жила ним!

Подумайте про відчуття тілесної сором’язливости! Воно пробуджується водночас з сексуальною силою і надається для захисту.

Як і в усьому Творінні, тут можна розпізнати тризвук, тони якого в низходженні поступово стають грубішими. Відчуття сором’язливости, як перший наслідок входження сексуальної сили, як перехід до статевого потягу, має слугувати стримуванням, таким чином людина, будучи вище тварин, не повинна віддаватися статевим зносинам як вони, залишаючись вище них.

Горе народу, який не зважає на це!

Виразне відчуття сором’язливости дбає про те, щоб людина ніколи не піддавалася чуттєвому запамороченню! Воно оберігає від пристрастей, бо в цілком природний спосіб ніколи не допустить, щоб вона забулася хоча б на якусь мить.

Силоміць лише спроможна людина за своєю волею цей прекрасний дар відтиснути вбік, щоб потім зрівнятися з твариною! Але таке насильницьке втручання у світовпорядкування Творця накличе прокляття на її голову, бо таким чином нестримна звільнена сила тілесного статевого потягу більше не є для неї природною.

Якщо в людині немає відчуття сором’язливости, то вона з володаря перетворюється на слугу, сходить зі свого людського щабля і опускається нижче тварини.

Людині варто звернути увагу на те, що тільки виразна сором’язливість перешкодить її падінню. Їй таким чином надана найсильніша оборона.

Чим більша сором’язливість, тим шляхетніший потяг, і тим вище духовно стоїть людина. Вона – найкраще мірило її внутрішньої духовної цінности! Це мірило безпомилкове і кожною людиною легко розпізнається. Із задушенням або відтискуванням зовнішнього відчуття сором’язливости водночас завжди придушуються також найефірніші та найцінніші душевні властивості і таким чином стає нічого не вартим внутрішнє єство людини.

Безпомилковою ознакою глибокого падіння і незворотного руйнування є те, коли людство під облудою поступу хоче «піднятися» над цим у всіх відношеннях дорогоцінним відчуттям сором’язливости, яке сприяє просуванню вперед! Це відбувається під прикриттям спорту, гігієни, моди, виховання дітей або під багатьма іншими підхожими для цього приводами. Низходження і падіння тоді неминучі, і тільки великий страх може декотрих ще привести до тями.

І все-таки земна людина здатна легко прокласти шлях до Висот.

Їй треба лише стати «природнішою». Але бути природною не означає ходити повсюди в напівоголеному вигляді або розгулювати босоніж у дивному вбранні! Бути природною означає пильно стежити за внутрішніми відчуттями і не ухилятися силоміць від їхніх застережень! Проте вона не хоче виглядати немодною.

Але більша половина людства нині, на жаль, занадто отупіла, вже настільки віддалена від того, щоб розуміти ці природні відчуття. Ці люди вже понад міру звузили рамки свого сприйняття. Волання жаху та переляку стане кінцем для них!

Благо тому, в кому тоді відчуття сором’язливости знову стане живим! Воно буде йому щитом і опорою, коли все інше зруйнується.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт