У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


63. «Я Воскресіння і Життя, ніхто не приходить до Отця інакше, ніж через мене!»

Ісус, вийшовши з Божественного, по праву вживав ці слова, бо він усе оглядав і був єдиний, хто міг насправді пояснити їх. Його Послання, невід’ємне від нього самого, серед плутанини хибних уявлень вказує ясний шлях угору до Світла. Це означає для всіх людських духів постання або воскресіння з Речовинного, в яке вони занурилися для свого дальшого розвитку. Таке воскресіння можливе для кожного життя!

Прошу вас, прислухайтесь уважніше: все низьке та все зле, тобто все, що називають темрявою, існує тільки в речовинності, як у Грубій, так і Ефірній! Хто це правильно осягнув, той цим багато здобув.

Коли людина мислить зле або ж низько, то вона сама собі завдає величезної шкоди. Головна сила її воління, ніби посланий магнетичний промінь, спрямовується тоді назустріч низькому, притягує там унаслідок його важкости усе щільніше і в силу його щільности, у свою чергу, і темніше ефірноречовинне, через що людський дух, від якого виходить воління, огортається речовинністю цього щільнішого роду. І коли людські думки головним чином спрямовані на земне під впливом якої-небудь пристрасти, яка не обов’язково має бути аморальністю, іграми та пияцтвом, а й виразним надмірним захопленням чимось земним, то більшої або меншої щільности ефірноречовинна оболонка змикається навколо людського духу тим же чином, про який я вже згадував.

Ця щільна і, отже, темна оболонка позбавляє дух будь-якої можливости сходження та затримує його, доки він змінить рід свого воління.

Тільки серйозне воління та серйозне прагнення до Високого, Духовного може зменшити щільність такої оболонки і зовсім її розсіяти, оскільки вона тоді не одержує жодного припливу сил подібного роду, поволі втрачає стійкість, і врешті-решт зовсім зникає, щоби таким чином духові звільнити шлях до сходження.

Під Ефірною речовинністю треба розуміти не щось більш ефірне за цю видиму Грубу речовинність, навпаки, вона цій Грубій речовинності зовсім чужа за своїм родом, має інші властивості, але яку, незважаючи на це, можна назвати речовинністю. Вона є перехід до Сутнісного, з якого походять душі тварин.

Якщо люди залишаються в Речовинності, то, природно, колись разом із усім речовинним будуть примусово затягнуті у розпад, якому вони підлягають, бо через свою оболонку не зможуть своєчасно звільнитися з Речовинности.

Вони занурилися у Речовинність для розвитку за власним бажанням, але із втратою правильного шляху залишаються зв’язаними в ній! Вони не спроможні вийти з неї, тобто воскреснути назустріч Світлу. — —

Перед детальнішим роз’ясненням слід зауважити, що будь-який розвиток до особистісної свідомости, якої прагне духовний зародок, зумовлює занурення в Речовинність. Тільки в переживанні у Речовинності зможе він розвинутися до неї. Жоден інший шлях не надасть йому такої можливости. Але його до цього зовсім не примушують, навпаки, це відбувається лише тоді, коли в ньому пробуджується власна потреба у цьому. Власне бажання спонукає його відтак назустріч необхідному процесові розвитку. Він виходить з так званого Раю несвідомого, із реґіону, де ще немає відповідальности.

Якщо люди у Речовинності через хибні бажання втрачають правильний шлях, який знову їх виведе до Світла, то вони залишаються у Речовинності, блукаючи в ній.

Тепер спробуйте роздивитися події у Грубій речовинності. Становлення і зникнення в вашому найближчому і видимому вами оточенні.

Ви спостерігатимете в зародженні, зростанні, тлінні формування, тобто з’єднання основних елементів, дозрівання і знову повернення до основних елементів внаслідок розпаду, тобто внаслідок розкладання сформованого в тлінні. Ви чітко це побачите у випадках із водою, з камінням у так званому вивітрюванні, з рослинами і також із тілами тварин та людей. Але як тут у малому, точно так відбувається і у великому, зрештою, так само у всіх світових подіях. Не тільки у Грубій речовинності, яка видима земній людині, а також у Ефірній речовинності, у так званому потойбічному, яке ще не має нічого спільного з Раєм. — —

Сукупна Речовинність висить, як велетенський вінок, як найнижча частина Творіння, і рухається ґрандіозним колом, обіг якого охоплює багато мільйонів років. Отже, у подіях великого Творіння все обертається не тільки навколо себе, а й ціле невтримно ще окремо рухається у величезному кругообігові. Якщо тепер цей великий обіг від першого з’єднання і до нинішнього завершення вже пройдено, то він неухильно у такий же спосіб продовжується і далі до початку розкладання й згодом до перетворення в первісну речовину. Незважаючи на це, рух по колу триває далі, щоб у наступному новому з’єднанні знову утворити нову частину Всесвіту, яка матиме у собі незайману невитрачену силу.

Таким є велике становлення, яке вічно повторюється як у найменшому, так і в найбільшому. І над цим кругообігом непорушно стоїть Перше Духовно Чисте Творіння, так званий Рай. Він у протилежність до сформованої Речовинности не підлягає розкладанню.

У цьому вічному, сяючому і розташованому над кругообігом Чистому Духовному міститься вихідний пункт несвідомого духовного зародку людини. До Духовного також належить і те, яке в Речовинності стало свідомим і таким чином особистісним людським духом, що і є його кінцевою метою. Як несвідомий та позбавлений відповідальности зародок виходить він звідти. Як справжня, свідома і таким чином відповідальна особистість повернеться він туди знову, якщо… у своєму необхідному шляхові крізь Речовинність не заблукає, і через це не застрягне в ній, проте святкуватиме воскресіння з неї як людський дух, котрий став цілком свідомий. Радісне піднесення з Речовинности назустріч цій Світлій вічній частині Творіння.

Поки дух людський перебуває в Речовинності, він разом з нею бере участь у вічному великому кругообігові, звісно ж, не помічаючи цього. І таким чином, врешті-решт, дні наближаються до тієї межі, де частина Всесвіту, в якій він перебуває, поволі входить у розпад. Але тоді для усіх людських духів, що перебувають ще в Речовинності, настає найвищий час – поквапитися стати такими, щоб піднестися до надійної Світлої Пристані вічного Царства, тобто знайти правильний і насамперед найкоротший шлях, аби вийти з району близьких небезпек у Речовинності, перш ніж вони зможуть зачепити його.

Якщо він не встигне це зробити, то врятуватися йому буде ще важче і, зрештою, навіть занадто пізно!

Тоді разом з усіма іншими він буде затягнутий у поступове розкладання, і при цьому набуте ним особистісне «Я» перестане існувати. Після незліченних мук він таким чином знову перетвориться у несвідоме духовне сім’я. Найжахливіше, що може спіткати дух, який став особистісним і свідомим.

Це усі ті, котрі свою особистість розвивали у хибному напрямку. Вони повинні її знову втратити, як непридатну та шкідливу. Зазначимо, що розкладання аніскільки не рівнозначне знищенню. Ніщо не може бути знищено. Це лише повернення у первісний стан. У таких пропащих знищується досі набуте ними особистісне «Я», яке загине після величезних мук.

Такі пропащі або прокляті таким чином більше не існуватимуть для того, щоб стати зрілими людськими духами, тим часом інші як свідомі духи матимуть право увійти у вічне Царство Радости і Світла, свідомо насолоджуючись усією його красою. —

Як поле, засіяне одними й тими ж зернами, після низки років приносить все гірший врожай і тільки завдяки зміні посівних зерен отримує свіжі сили, не інакше відбувається у сукупній Речовинності. Вона також колись виснажиться і завдяки розпаду й оновленому з’єднанню має одержати нові сили. Такі події тривають мільйони років. Однак і в подіях багатьох мільйонів років колись настане один певний рік як визначальна межа відокремлення всього придатного від непридатного.

І зараз ця точка відліку часу у великому кругообігові для нас уже настала. Людський дух, що перебуває в Речовинності, мусить нарешті наважитися на сходження, інакше Речовинність охопить його і затягне у наступний неминучий розпад, … який є вічне прокляття, і з якого духовне особистісно-свідоме постання та сходження до піднесеної Світлої вічної частини Творіння, розташованої над таким розпадом, більше неможливе. —

У природному розвиткові цілого вже довгий час немає жодної можливости для інкарнування духовних зародків, які прагнуть стати свідомими, на цей перезрілий земний рівень, оскільки вони б потребували багато часу для того, щоб як набутими свідомости духами ще своєчасно вийти з цієї Речовинности. Згідно з природними подіями шлях духовного зародку досягає тільки такої частини Всесвіту, яка має з ним подібний рід у тому, щоб її розвиток потребував точно такого часу, як і найповільнішого духовного зародку для його завершення. Лише подібний рід щабля розвитку надає вільний шлях духовному зародку, тоді як більша зрілість частини Всесвіту для недозрілого духовного зародку утворює цілком нездоланну межу. І тут закиди у несправедливості та недосконалості недоречні. Тому будь-який людський дух разом з найвищою зрілістю свого речовинного оточення, в якому він рухається, може водночас перебувати на такому щаблі зрілости, як і частина Речовинности, в якій ми на цей час мешкаємо.

Немає ні одного, хто не зміг би стати зрілим! Нерівність серед людей є лише необхідним наслідком їхнього власного вільного воління. Зараз Речовинність з перезрілости переходить у розкладання, рухаючись таким чином назустріч новому народженню.

А для колосистого поля усіх людських духів настають жнива, збір урожаю, і таким чином відокремлення. Дозріле піднесеться до Світла завдяки дії природних Законів, унаслідок чого поступово відпаде ефірноречовинна оболонка, і таким чином вільний від неї свідомий дух злетить у подібне до нього Царство усього Вічно-Духовного. Але непридатне буде затримане у Речовинності через бажану ним самим щільність свого ефірноречовинного тіла. Така доля призведе тоді до того, що їхнє ефірноречовинне тіло підлягатиме змінам, що розпочалися тепер у Речовинності, і в ній їм доведеться страждати тисячу років у найболючішому розкладанні. Такі муки для людського духу врешті-решт стануть настільки великі, що він утратить набуту ним свідомість. І таким чином знову розкладеться в набутій свідомости формі образу і подоби Божої, людська форма. Після повного розкладання речовинного знову у праречовину стане знову вільним і набуте свідомости несвідоме і відповідно до свого роду піднесеться вгору. Однак воно тоді повернеться не як свідомий людський дух, а як несвідоме сім’я, яке колись від самого початку розпочне свою сукупну ходу з пробудженням нового бажання у новій частині Всесвіту.

Оглядаючи все з цієї високої позиції, тобто зверху вниз, Христос, як завжди, підбирав відповідні слова і таким чином описував цілком природну подію у воскресінні з Речовинности, в яку занурилося духовне сім’я.

Уявіть собі хоч раз, що ви самі стоїте над Речовинністю.

Під вами, як колосисте поле, простяглася сукупна Речовинність у її незліченних різновидах. Опускаючись зверху, духовні зародки занурюються у Речовинність. І поступово через тривалий час на великій відстані постають зрілі людські духи, котрі в речовинному переживанні набули свідомости і з прагненням до Високого зможуть тепер скинути із себе усе речовинне. Вони таким чином святкують воскресіння з Речовинности!

Але не всі зародки стають дозрілими. Дуже багато з них залишаються у землі, і вони гинуть як непридатні. —

Все діється, як на ниві.

Як усе сповнене таїни справжнє становлення пшеничного зерна відбувається в потрібній для цього землі, так і основне становлення духовного зародку здійснюється в сукупній Речовинності. —

Христос кожною своєю фразою завжди образно роз’яснює якусь природну подію у Творінні. — —

Чи він сказав: «Ніхто не приходить до Отця інакше, ніж через моє Послання» або «через моє Слово» або «через мене», це одне й те саме. Це означає набагато більше: «Ніхто не знайде шлях інакше, ніж через те, що я кажу». Тут немає жодної різниці. Так само, чи він каже: «У моєму Посланні я приніс вам можливість воскресіння із Речовинности, і таким чином життя», або «я в моєму Посланні є для вас Воскресіння і Життя».

Люди повинні осягнути зміст, але вони через своє буквоїдство знову потрапляють у нову плутанину. — — —

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт