У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


63. «Я воскресіння і життя, до Отця не приходить ніхто, якщо не через мене!»

Ісус, прийшовши з Божественного, по праву вживав ці слова, тому що він єдиний міг усе оглянути і по-справжньому пояснити. Його Послання, невід’ємне від нього самого, серед плутанини хибних уявлень вказує ясний шлях угору, до Світла. Це означає для всіх людських духів постання, або воскресіння з Речовинного, в яке вони занурилися для свого дальшого розвитку. Таке воскресіння для кожного є життям!

Прошу вас, послухайте уважно: все нице і все зле, тобто все, що називають темрявою, існує тільки в Речовинності, у Грубій та Етерній речовинності! Хто це правильно осягнув, той із цим уже багато досяг.

Щойно людина замислить зле або ж нице, вона завдає сама собі величезної шкоди. Головна сила її воління, наче посланий магнетичний промінь, спрямовується тоді назустріч ницому, притягує там унаслідок його важкости все щільніше і через його щільність, знову ж таки, й темніше етерноречовинне, через що людський дух, від якого виходить воління, огортається цим щільним родом речовинности. Також коли людські думки головним чином cпрямовані на земне під впливом якоїсь пристрасти, яка не обов’язково має бути аморальністю, іграми та пияцтвом, але й виразним надмірним захопленням чимось земним, то етерноречовинна оболонка більшої чи меншої щільности змикається навколо духу в такий самий спосіб, як я вже згадував.

Ця щільна і, отже, темна оболонка позбавляє дух будь-якої можливости сходження та залишається доти, доки цей дух не змінить природи свого воління.

Тільки серйозне воління й серйозне прагнення до високого, духовного може зменшити щільність такої оболонки і зрештою зовсім її розсіяти, оскільки вона тоді не отримує припливу споріднених сил, поволі втрачає стійкість, і врешті-решт зовсім зникає, щоб духові цим звільнити шлях до сходження.

Під Етерною речовинністю треба розуміти ніяк не етерність цієї видимої грубої речовинности, навпаки, вона цій грубій речовинності цілком чужа за природою, має інші властивості, але, попри це, її можна назвати речовинністю. Вона є переходом до Сутнісного, з якого походять душі тварин.

Якщо люди залишаються в Речовинності, то, природно, колись разом із усім речовинним будуть примусово затягнуті у розпад, якому вони підлягають, тому що через свою оболонку вже не зможуть своєчасно звільнитися від речовинности.

Вони, занурившись у Речовинність для розвитку за власним бажанням, без збереження правильного шляху залишаються в ній зв’язаними! Вони не спроможні вийти з неї, тобто воскреснути назустріч Світлу. — —

Аби вам було зрозуміліше, зазначу, що кожен розвиток до особистісної свідомости, якої прагне духовний зародок, зумовлює занурення в Речовинність. Тільки в переживанні в Речовинності зможе він до неї розвинутися. Жоден інший шлях не надасть йому такої можливости. Це відбувається, однак, не з чийогось примусу, але лише тоді, щойно в ньому пробуджується власна потреба до цього. Власне бажання спонукає його відтак рухатися назустріч необхідному розвитку. Назовні з так званого Раю несвідомого, і таким чином назовні звідти, де немає відповідальности.

Якщо люди в Речовинності через хибні бажання втрачають правильний шлях, який знову веде вгору, до Світла, то вони залишаються в Речовинності, блукаючи в ній.

Тепер спробуйте розглянути події в Грубій речовинності. Становлення і зникнення у вашому найближчому та видимому вам оточенні.

Ви спостерігатимете в зародженні, зростанні, дозріванні та тлінні формування, тобто з’єднання основних елементів, дозрівання і знову повернення до основних елементів унаслідок розпаду, тобто внаслідок розкладання сформованого в тлінні. Ви побачите це чітко на прикладах із водою, з камінням при так званому вивітрюванні, з рослинами і також із тілами тварин та людей. Але точно так само, як тут у малому, відбувається й у великому, зрештою, так само у всіх світових подіях. Не лише в Грубій речовинності, видимій земній людині, але також і в Етерній речовинності, в так званому Потойбіччі, яке адже ще не має нічого спільного з Раєм. — —

Уся Речовинність висить, як велетенський вінок, як найнижча частина Творіння, і рухається ґрандіозним колом, обіг якого охоплює багато мільйонів років. Отже, в подіях великого Творіння все не лише обертається довкола себе, але ціле невтримно рухається зокрема ще у величезному кругообігу. Щойно цей великий обіг від першого з’єднання і до нинішнього завершення пройдено, то продовжується він у такий самий спосіб і далі – неухильно, аж до початку розкладання й згодом до перетворення на первісну речовину. Коло рухається потім, незважаючи на це, з цією первісною речовиною спокійно далі, щоб надалі в наступному новому з’єднанні знов утворити нову частину Всесвіту, яка матиме в собі незайману невитрачену силу.

Таким є велике становлення, що вічно повторюється як у найменшому, так і в найбільшому. А над цим кругообігом стоїть непорушно Перше духовно чисте Творіння, так званий Рай. Він, на противагу сформованій Речовинності, не підлягає розкладанню.

У цьому вічному, осяйному розташованому над кругообігом Чистодуховному міститься вихідний пункт несвідомого духовного зародка людини. Духовним є також те, котре в Речовинності стало свідомим і, отже, особистісним людським духом, що і є його кінцевою метою. Як несвідомий та позбавлений відповідальности зародок виходить він звідти. Як справжня, свідома і, отже. відповідальна особистість повернеться він туди знову, якщо… у своєму необхідному шляху крізь Речовинність не заблукає, і через це не застрягне в ній, а святкуватиме воскресіння з неї як людський дух, котрий став цілком свідомим. Радісне піднесення з Речовинности назустріч цій світлій вічній частині Творіння.

Доки дух людський перебуває в Речовинності, він здійснює частину цього вічного великого кругообігу, звісно ж, сам того не помічаючи. І таким чином дні врешті-решт наближаються до тієї межі, де частина Всесвіту, в якій він перебуває, поволі входить у розпад. Тоді, одначе, для кожного людського духу, котрий іще перебуває в Речовинності, настає найвищий час, аби поквапитися стати таким, щоби піднестися до надійної світлої Пристані вічного Царства, тобто знайти правильний і, насамперед, найкоротший шлях, аби вийти із зони в Речовинності, де на нього чатують небезпеки, перш ніж вони зможуть його зачепити.

Якщо він не встигне, то зробити це ставатиме для нього дедалі важче, і зрештою навіть занадто пізно!

Його разом з усіма іншими тоді буде затягнуто в поступове розкладання, і при цьому набуте ним особистісне «Я» перестане існувати. Після незліченних мук він таким чином знову перетвориться на несвідоме духовне сім’я. Найжахливіше, що може спіткати дух, який став особистісно свідомим.

Це чекає на всіх, хто свою особистість розвивав у хибному напрямі. Вони мусять її тому знову втратити як непридатну й шкідливу. Розкладання, варто зазначити, ніскільки не рівнозначне знищенню. Ніщо не може бути знищено. Це лише повернення в первісний стан. У таких пропащих знищується набуте ними дотепер особистісне «Я», яке загине після величезних мук.

Таким чином ці пропащі, або прокляті більше не існуватимуть для того, щоб стати зрілими людськими духами, тим часом інші як свідомі духи матимуть право ввійти до вічного Царства радости й Світла, свідомо насолоджуючись усією його красою. —

Як поле, засіяне однаковим насінням, із року в рік дає дедалі нижчий урожай, і тільки завдяки сівозміні отримує свіжі сили, не інакше відбувається і в сукупній Речовинності. Вона також однораз виснажиться і завдяки розпаду й оновленому з’єднанню муситиме отримати нові сили. Такі події потребують, одначе, мільйонів років. Проте і в подіях багатьох мільйонів років однораз настане один визначений рік як вирішальна межа відокремлення всього придатного від непридатного.

І ця часова точка для нас тепер у великому кругообігу вже настала. Людський дух, що пробуває в Речовинності, мусить нарешті наважитися на сходження, інакше Речовинність затримає його й затягне в пізніший неминучий розпад… який є вічним прокляттям, і з якого духовне особистісно-свідоме постання і сходження до піднесеної світлої вічної Частини Творіння, розташованої над таким розпадом, більше ніколи не буде можливим. —

У природному розвитку цілого вже давно немає жодної можливости для того, щоб духовні зародки, які прагнуть стати свідомими, змогли інкарнуватися на цей перезрілий земний рівень, оскільки вони потребували б надто багато часу, щоб духами з дозрілою самосвідомістю ще своєчасно вийти з цієї Речовинности. У природних подіях шлях духовного зародка досягає лише такої частини Всесвіту, яка має з ним спорідненість у тому, щоб її розвиток для свого завершення потребував такого самого часу, як і розвиток найповільнішого духовного зародка. Тільки споріднений ступінь розвитку відкриває вільний шлях духовному зародку, тоді як більша зрілість частини Всесвіту для недозрілого духовного зародка утворює цілком нездоланну межу. І тут закиди в несправедливості та недосконалості цілком неможливі. Кожен людський дух може тому разом із найвищою зрілістю свого речовинного оточення, в якому він рухається, одночасно зрілим стояти на тій межі, що й частина Речовинности, в якій ми наразі мешкаємо.

Немає ні одного, хто не зміг би стати зрілим! Нерівність серед людей є лише необхідним наслідком їхнього власного вільного воління. Нині Речовинність із перезрілости переходить у розкладання, рухаючись таким чином назустріч новому народженню.

Для колосистого поля людських духів, одначе, настають жнива, збирання врожаю, і отже, відбір. Дозріле підніметься до Світла завдяки дії природних Законів, що дасть змогу поступово відпасти етерноречовинній оболонці, щоб вільний від неї дух свідомо злетів у Царство спорідненого, всього вічно-духовного. Непридатне ж буде затримано в Речовинності через бажану ним самим щільність його етерноречовинного тіла. На долю таких тоді випаде те, що їхнє етерноречовинне тіло зазнає змін, що розпочинаються тепер у Речовинності, в якій їм доведеться тисячоліттями страждати в найболючішому розкладанні. Ці безмірні муки зрештою охоплять людський дух настільки, що він утратить набуту ним свідомість. Услід за цим також розкладеться набута в свідомості форма образу й подоби Божої, людська форма. Після повного розкладання речовинного знов у первісну речовину також і те, що тепер стало несвідомо-духовним, знову звільниться та, згідно зі своєю природою, піднесеться вгору. Однак воно тоді повернеться не як свідомий людський дух, а як несвідоме сім’я, яке колись розпочне свою всю ходу з пробудженням бажання у новій частині Всесвіту від самого початку.

Оглядаючи все з цієї високої позиції, тобто згори вниз, Христос, як завжди, підбирав відповідні слова і таким чином описував цілком природну подію у воскресінні з Речовинности, в яку занурилося духовне сім’я.

Уявіть собі хоч раз, що ви самі стоїте над Речовинністю.

Під вами, як зоране поле, простяглася сукупна Речовинність у її незліченних різновидах. Духовні зародки, приходячи зверху, занурюються в Речовинність. І поступово через тривалий час із неї з різними інтервалами постають зрілі людські духи, які в речовинному переживанні набули самосвідомости і з прагненням високого зможуть тепер скинути все речовинне, залишивши його позаду. Вони святкують у такий спосіб воскресіння з Речовинности!

Але не всі зародки піднімаються дозрілими на поверхню. Дуже багато з них залишаться в землі, і змушені будуть у ній загинути як непридатні. —

Усе відбувається точно так, як на ниві.

Як у пшеничного зерна все сповнене таїни справжнє становлення відбувається в необхідній для цього землі, так і основне становлення духовного зародка здійснюється в сукупній Речовинності. —

Христос роз’яснює кожною своєю фразою завжди образно якусь природну подію у Творінні. — —

Чи він сказав: «Ніхто не приходить до Отця інакше, як через моє Послання», чи «через моє Слово», чи «через мене», – це одне й те саме. Це означає так само багато, як: «Ніхто не знайде шлях інакше, ніж через те, що я кажу». Одне означає те саме, що й інше. Все одно, чи він каже: «Я приніс вам у моєму Посланні можливість воскресіння із Речовинности, і таким чином життя», чи «я з моїм Словом для вас є воскресіння і життя».

Люди повинні осягнути зміст, але вони через своє буквоїдство знову й знову самі себе заплутують. — — —

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт