У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


64. Що відокремлює дуже багатьох людей сьогодні від Світла?

Немов глибока ніч, залягла ефірноречовинна темрява над цією Землею! Уже дуже давно. Вона тримає Землю в задушливих лабетах так щільно і міцно, що будь-яке світле відчуття, яке підносить дух, схоже на полум’я, яке без кисню втрачає силу і, швидко меркнучи, згасає. Жахливий цей ефірноречовинний стан, який на цей час проявляється найгіршим чином. Якщо будь-хто протягом п’яти секунд зміг би спостерігати ці події, то від жаху він втратив би всяку надію на порятунок! —

І викликане це все провиною самих людей. Провиною схильности до низького. Людство при цьому стало найбільшим ворогом для себе. Тепер навіть і для небагатьох, які знову прагнуть до Висот, є небезпека також стати затягнутими у безодню, до якої інші мчать тепер з лиховісною швидкістю.

Це відбувається подібно до обволікання, за яким неодмінно настає убивче поглинання. Поглинання в задушливе в’язке болото, в якому все беззвучно гине. Немає більше жодної боротьби, лише тихе, безмовне страхітливе задушення.

І людина не усвідомлює цього. Духовна млявість змушує її бути сліпою проти згубних подій.

А болото повсякчас випускає свої отруйні випромінювання, які роблять стомленими ще сильних, бадьорих, щоб і вони, засинаючи, виснаженими тонули разом.

Такий вигляд має усе нині на цій Землі. Це не картина, яку я розгортаю, а життя! Бо все ефірноречовинне носить форми, створені та підживлені відчуттями людей, і відбуваються такі події насправді безперестанно. Це те оточення, яке очікує на людей, коли вони відійдуть від цієї Землі і не зможуть бути проведені вгору до світліших і прекрасніших полів.

А темрява розтягується все більше.

Тому наближається час, коли цій Землі на деякий час доведеться залишитися під пануванням темряви, без прямої допомоги Світла, бо так примусило людство внаслідок свого воління. Наслідки воління більшости мусили принести такий кінець – це час, який колись зміг бачити Іван, коли Бог сховає Своє Лице. —

Ніч навкруги. Однак у найвищій скруті, коли все, навіть і краще, загрожує потонути разом, сходить водночас і ранкова зоря! Але ранкова зоря спочатку приносить біль великого Очищення, яке є неминучим, перш ніж може розпочатися порятунок усіх серйозних шукачів, бо всім, хто прагне низького, не може бути простягнута рука допомоги! Вони повинні впасти до тієї страшної безодні, де тільки й зможуть ще сподіватися на пробудження через муки, які змусять викликати в них огиду до самих себе. Ті, які глузуючи і, напевно, безкарно могли досі створювати перешкоди тим, хто прагне вгору, замовкнуть, замисляться, а потім нарешті, благаючи, ридаючи, проситимуть Істини.

Так легко для них це тоді не буде; без зволікань вони будуть проведені крізь жорна залізних Законів Божественної Справедливости, доки вони в переживанні дійдуть до усвідомлення своїх помилок. —

У своїх подорожах я міг переконатися, що вогненним факелом серед млявих людських духів летіло моє Слово, яке пояснює, що жодна людина не може вважати себе Божественною, тоді як саме зараз докладається багато зусиль відкрити Бога у собі, щоб зрештою і самій стати Богом!

Тому моє Слово часто викликає занепокоєння; людство, опираючись, хоче від нього захиститися, бо воно хоче чути лише заспокійливі слова, які його заколисують і здаються йому приємними!

Ті, що опираються – це лише боягузи, які найохочіше самі від себе ховаються, аби тільки залишатися в сутінках, в яких їм так приємно і спокійно мріється за власним уподобанням.

Не кожен може витримати Світло Істини, яке чітко і безжально виявить дефекти та плями на вбранні.

Насмішками, посмішками або ворожнечею хочуть вони перешкодити наближенню прийдешнього дня, у світлі якого будуть чітко розпізнані глиняні ноги ними спорудженого ідола «Я». Такі дурні лише розважають самих себе маскарадом, за яким невідворотно настане великий піст. У своєму хибному уявленні вони хочуть убожествляти тільки себе, і почуваються при цьому по-земному добре та затишно. Вони від початку розглядають як ворога того, хто порушить їхній млявий спокій!

Проте цим разом увесь їхній опір нічим їм не допоможе!

Самоубожествлення, яке проявляється у твердженні, що Божественне наявне в людині, схоже на брудне обмацування Величі і Чистоти вашого Бога, Найсвятішого для вас, на якого ви дивитеся у найблаженнішій довірі, щоб опоганювати!

Всередині вас є вівтар, призначений для шанування вашого Бога. Цей вівтар – ваша здатність до відчуття. Якщо вона чиста, то має безпосередній зв’язок з Духовним і завдяки цьому з Раєм! У такому разі бувають миттєвості, в які ви можете сповна відчути близькість вашого Бога, як це часто трапляється у найглибшому стражданні і в найвищій радості!

Тоді ви відчуваєте Його близькість таким же чином, як її повсякчас переживають вічні Чистодуховні в Раю, з якими ви тісно пов’язані у такі миттєвості. Сильна вібрація, викликана хвилюванням як від великої радости, так і від тяжкого страждання, відтискує на кілька секунд усе земне, низьке далеко назад, і завдяки цьому звільняється чистота відчуття, негайно наводячи міст до спорідненої Чистоти, яка оживотворює Рай!

Це найвище щастя для людського духу, цього вінця усього Творіння. Вічні в Раю живуть у ньому повсякчас. Воно приносить прекрасну впевненість у захищеності буття. Вони цілком усвідомлюють тоді близькість свого великого Бога, пробувають в Його Силі, але разом з тим для них зрозуміло, що вони на своїй найвищій висоті і ніколи не будуть здатні споглядати Бога.

Але це не пригнічує їх – навпаки, у пізнанні Його недосяжної Величі вони знаходять палку радісну вдячність за Його невимовну Милість, яку Він завжди проявляв до самовпевненого створіння.

Цим щастям може насолоджуватися і земна людина. Цілком слушно говорять, що у сповнені святости миттєвості земна людина відчуває близькість свого Бога. Але це блюзнірство, коли за допомогою цього дивовижного мосту в усвідомленні Божественної близькости висувають твердження, що іскра Божества наявна в ній самій.

Пліч-о-пліч з цим твердженням іде приниження Божественної Любови. Як можна вимірювати Любов Божу мірилом любови людської? Більше того, у цінності ставити її навіть нижче за цю людську любов? Подивіться на людей, котрі ставлять собі за найвищий ідеал Божественну Любов, яка лише зовсім спокійно усе терпить і до того ж прощає! Вони хочуть розпізнати Божественне у тому, що Воно дозволяє собі терпіти будь-яку грубість від набагато нижчих створінь, як це трапляється лише зі слабосилими нікчемами, з найбоягузливішими людьми, яких через це зневажають. Задумайтеся ж над тим, яка неймовірна ганьба прихована у цьому!

Люди хочуть безкарно грішити, щоби потім нарешті ще порадувати свого Бога, дозволяючи Йому прощати їхні провини без їхнього власного спокутування! Припускати таке можна або від безмірної обмежености, від лінощів, які заслуговують на покарання, або від усвідомлення власної безнадійности у доброму волінні до прагнення вгору: але і те, й інше ганебне.

Уявіть собі Божественну Любов! Кришталево ясну, сяючу, чисту і велику! Як ви можете при цьому думати, що вона може бути такою солоденько слабкою, принижено поступливою, як це люди охоче собі дозволяють! Вони хочуть спорудити хибну велич там, де бажають слабкого, створити хибний образ, щоби при цьому лише чимось обманути себе, заспокоївшись у власній помилковості, яка робить їх слухняними прислужниками темряви. Де ж тут свіжість і сила, безумовно притаманні кришталевій Чистоті Божественної Любови? Божественна Любов невід’ємна від найбільшої строгости Божественної Справедливости. Вони навіть тотожні. Справедливість – це Любов, а Любов знов-таки міститься тільки в Справедливості. У цьому тільки полягає Божественне Прощення.

Церкви правильно проголошують, що Бог прощає все! І прощає насправді! У протилежність до людини, яка навіть того, хто спокутував якусь маленьку провину, вважає негідним і такого роду думками звалює на себе подвійну провину, бо вчиняє не за Волею Божою. Тут людській любові бракує справедливости.

Дія Божественної Творчої Волі очищає будь-який людський дух від його провини, тільки-но у власному переживанні або в добровільному виправленні він прагнутиме вгору.

Якщо, пройшовши ці жорна Речовинности, він досягає Духовного, то постає чистим у Царстві свого Творця, незважаючи на те, що колись провинився. Таким же чистим, як і той, хто не провинився ні разу. Однак раніше його шлях пролягав крізь дію Божественних Законів, і саме у цьому факті запорука Божественного Прощення, Його Милости!

Далеко не сьогодні чуємо всюди сповнене жаху запитання: «Як могли настати часи такої скрути з Божої Волі? Де ж тут любов, де справедливість?». Запитує людство, запитують нації, а часто сім’ї та окрема людина! Чи не повинне це стати їй доказом того, що Любов Божа все ж таки, напевно, інша, ніж хотілося б думати доволі багатьом? Спробуйте хоч одного разу продумати всепрощенну Божественну Любов до кінця такою, якою її судомно намагаються уявити! Без власного спокутування, все терплячою і зрештою такою, яка ще й великодушно прощає. Мусимо одержати жалюгідний підсумок! Невже людина здається собі такою дорогоцінною, що її Бог повинен страждати від цього? Тобто навіть ціннішою за Бога? Що тільки не приховано у цій людській самовпевненості. —

При спокійному обмірковуванні ви повинні наразитися на тисячу перешкод і зможете прийти до висновку лише тоді, коли применшите Бога, уявивши Його недосконалим.

Але Він був, є і залишиться досконалим, все одно, як до цього ставляться люди.

Його Прощення міститься у Справедливості. Не інакше. І в цій непорушній Справедливості, тільки в ній одній, закладена велика, досі настільки викривлена Любов!

Відучіться міряти при цьому по-земному. Божа Справедливість і Божа Любов мають стосунок до людського духу. Про речовинне тут не йдеться. Адже воно сформоване самим людським духом, і без духу в ньому немає жодного життя.

Навіщо ви так часто мучите себе суто земними дрібницями, відчуваючи через них провину, якої насправді зовсім немає.

Тільки те, що дух бажає при діянні, є вирішальним для Божественних Законів у Творінні. Але ця духовна воля – не мислиннєва діяльність, а найглибше внутрішнє відчуття, справжнє воління в людині, яке одне спроможне спричинити до руху Закони потойбічного світу і справді самочинно приводить їх до руху.

Божественна Любов не піддається людському приниженню, тому що в ній, як і в Творінні, також закладені залізні Закони Його Волі, яка принесена Любов’ю. І ці Закони діють так, як людина поводиться у Творінні. Вони можуть з’єднати її з близькістю свого Бога або утворити непроникну стіну, яку нічим не зруйнувати, за винятком остаточного пристосування до них людини, що рівнозначно слухняності – у ній одній вона зможе знайти своє благо, своє щастя. Цей злиток єдиного цілого – великий витвір без хиб, без тріщин. Кожен дурень, кожен бовдур, який бажає іншого, розіб’є собі голову при цьому. —

Божественна Любов творить лише те, що будь-якому духові людському корисне, а не те, що йому на землі приносить радість і здається приємним. Вона набагато вища за це, бо панує в усьому Бутті. —

Досить багато людей тепер доволі часто думають: якщо очікуються горе, загибель, щоб відбулося велике Очищення, то Бог мусить бути справедливим і раніше має послати проповідників покаяння. Адже людина має бути попереджена заздалегідь. Де ж Іван, що провіщує прийдешнє?

Це злостивці, які вважають себе великими у своїх нікчемних думках! Лише самовпевненість великої пустоти приховується під такими криками. Адже вони б його бичували, кинули б у в’язницю!

Відкрийте ж очі та вуха! Хіба нагромаджених явищ природи та катастроф не досить для серйозних застережень? Хіба становище у Росії та Китаї не говорить серйозною мовою? Самі німці з прикордонних районів посилають свої нарікання доволі часто під батогом їхніх, наших ворогів! Проте, безтурботно танцюючи, ніхто не звертає уваги на всю нужденність і страх свого ближнього. Не хочуть ані бачити, ані чути! —

І проповідник покаяння вже 2000 років тому прийшов перед Словом, яке втілилося в людський образ і яке йшло слідом за ним. Однак люди доклали усіх зусиль, щоб стерти, затемнити чисте сяяння Слова, аби поступово пригасити силу притягання його світильника. —

А тим, хто хоче звільнити Слово від ліан, які його обплутують, незабаром доведеться відчути, як посланці темряви судомно намагаються затримати будь-яке радісне пробудження!

Але повторно сьогодні не буде таких подій, як колись за часів Христа! Тоді прийшло Слово! Людство, маючи вільну волю, в той час рішуче обрало у більшості своїй відмову, відхилення! Відтоді воно стало підвладне Законам, які були самочинно приведені в дію внаслідок вільно обраного тоді рішення. Люди згодом знайшли на обраному ними самими шляху всі плоди свого воління.

Незабаром коло замкнеться. Ці плоди невпинно все більше накопичуються та нагромаджуються як вал, що невдовзі впаде на людство, яке у духовному отупінні, нічого не підозрюючи, бездумно проживає дні. У кінці, в час здійснення, у людей, звісно, більше не залишиться вільного вибору!

Тепер вони повинні пожати те, що посіяли тоді і також пізніше на хибних шляхах.

Сьогодні для розрахунку знову на цій Землі інкарновані усі ті, які за часів Христа відкинули Слово. Тепер вони більше не мають права на завчасне попередження і на повторне рішення. За дві тисячі років у них було доволі часу аби передумати! І хто сприймає Бога та Його Творіння в хибному тлумаченні і не намагається осягнути Його чистіше, той взагалі Його не сприйняв. Навіть набагато гірше, оскільки хибна віра заважає пізнати Істину.

Однак горе тому, хто спотворює або підміняє Істину, щоби збільшити число прибічників, бо для людей це зручніша та приємніша форма. Він звалює на себе не тільки провину спотворення, введення в оману, але й несе ще відповідальність за тих, кого зміг привабити до себе у зручніший та прийнятніший для них спосіб. Йому ніщо не допоможе, коли настане час відплати. Він упаде в безодню, звідки немає вороття, і це справедливо! – І це зміг передбачити Іван, і в своєму Одкровенні він застерігав від цього.

І якщо колись розпочнеться велике Очищення, то у людей більше не залишиться часу опиратися або навіть протистояти цим подіям. Божественні Закони, з яких людина так охоче створила собі хибну картину, проявляться тоді з усією невблаганністю.

Саме під час найбільших страхіть, які коли-небудь переживала Земля, людство нарешті вивчить, що Любов Божа дуже далека від м’якости та слабкости, які їй намагалися приписати.

Більшій частині сучасного людства взагалі не місце на цій Землі!

За останні тисячоліття людство вже настільки опустилося, так наполегливо живе у темряві, що у своєму нечистому волінні спорудило безліч мостів до темних сфер, які перебувають набагато нижче земного рівня. Там живуть глибоко занепалі, ефірноречовинна вага котрих не дає їм можливости піднятися до земного рівня.

І в цьому містився захист для усіх тих, хто живе на Землі, а також для самих цих темних. Вони відокремлені внаслідок природного Закону ефірноречовинного Тяжіння. Там, унизу, вони можуть поринути у свої пристрасті, в усе низьке, не завдаючи шкоди. Навпаки. Їхня невгамовна розбещеність уражає там тільки собі подібних, так само і ті у відповідь своєю розбещеністю нападають на них. Таким чином страждають обидві сторони, що призводить до зрілости, але не до подальшої провини. Тому що через страждання колись може пробудитися огида до самого себе і разом з огидою і бажання вибратися із цього царства. З часом це бажання призводить до нестерпного відчаю, який врешті-решт здатний притягнути до себе гарячу молитву і з нею серйозне воління виправлення.

Так повинно відбуватися. Проте через хибне воління людей вийшло інакше!

Люди своїм темним волінням спорудили мости до реґіону темряви. Таким чином вони подали руку тим, хто там мешкає, надавши для них за допомогою сили притягання подібного роду можливість піднятися на Землю. Тут вони, звісно, знайшли нагоду для відновленого інкарнування, яке за нормальних світових подій для них не було передбачене.

Бо на земному рівні, де вони за посередництва груборечовинного можуть жити разом зі світлішими і кращими, вони завдають тільки шкоди та звалюють таким чином нову провину на себе. Це неможливе у їхніх низовинах, бо їхня ницість приносить подібним до них тільки користь, оскільки в ній вони насамкінець все-таки лише пізнають самих себе і вчаться огиді до неї, що сприяє виправленню.

Цьому нормальному шляхові усього розвитку завадила людина через низьке застосування своєї вільної волі, сформувала ефірноречовинні мости до реґіону темряви; тож занепалі, як зграя, змогли кинутися на земний рівень, більшу частину якого тепер, радіючи, населяють.

Оскільки там, де темрява здобула собі тверду основу, світлі душі змушені поступитися, то темним душам, які неправедно проникли на земний рівень, було доволі легко досягти інкарнування інколи і там, де інакше втілилася б тільки світла душа. Темна душа знайшла при цьому опору в будь-кому з оточення майбутньої матері, що більше сприяло їй утвердитися та відтиснути світлу, хоча мати чи батько і належали до світлих.

Цим і пояснюється загадка, що досить часто «чорна вівця» може прийти до добрих батьків. Але якщо майбутня мати пильніше зверне увагу на себе і на своє близьке оточення, на свої взаємини, то цього може не статися.

Отже, тільки Любов пізнається у тому, коли кінцеві наслідки Законів у повній справедливості зметуть нарешті із земного рівня тих, хто не має права тут перебувати; вони впадуть униз до того царства темряви, до якого і належать за родом своїм. Унаслідок цього вони не зможуть більше ані заважати світлим у їхньому сходженні, ані звалити на самих себе нової провини; навпаки, можливо, все-таки вони ще дозріють до огиди свого власного переживання. — —

Певна річ, настане час, який, ніби залізними лещатами, стисне серця усіх людей, коли зі страшною невблаганністю в кожному людському створінні з корінням буде вирвана духовна гординя. Тоді відпадуть і всі сумніви, які духові людському заважають пізнати, що Божественне наявне не в ньому, а високо над ним. Що лише як Найчистіший Образ він може поставити Його на вівтар свого внутрішнього життя, споглядаючи Його у смиренній молитві. —

Це не помилка, а провина, коли людський дух заявляє про те, що також бажає стати Божественним. Через таке зухвальство він змушений впасти вниз, бо це рівнозначне спробі вирвати скіпетр з руки свого Бога, стягнути Його до того рівня, на якому має перебувати людина і якого досі вона все ще не досягла, оскільки хотіла стати більшою, спрямовуючи погляд до Висот, яких вона, однак, ніколи не зможе ані досягти, ані пізнати. Не звертаючи жодної уваги на дійсність, вона стала не лише зовсім непотрібною в Творінні, але набагато гірше – справжнім шкідником!

Зрештою її власна хибна позиція призведе до того, що з моторошною чіткістю їй буде показано, що у своєму нинішньому такому глибоко занепалому стані вона не варта навіть тіні Божественного. Усі скарби земних знань, які вона тяжко здобула впродовж тисячоліть, перед її сповненими переляку очима перетворяться у ніщо; безпорадно буде вона в собі переживати, як плоди її однобічних земних прагнень не матимуть жодної користи та іноді навіть стануть для неї прокляттям. Хай тоді спробує згадати про свою «Божественність», якщо зможе! — —

Невблаганно їй назустріч прогримить: «Низько на коліна, створіння, перед твоїм Богом і Господом! Не намагайся зухвало підносити себе до Бога!» — —

Вигадливості лінивого людського духу настане кінець. — —

Тільки тоді це людство зможе подумати про сходження. Це час, коли впаде усе, що стоїть на неправильній основі. Уявне існування, лжепророки та об’єднання, які навколо них створилися, самі у собі зруйнуються! Таким чином стане очевидною і хибність попередніх шляхів. Доволі багато благодушних тоді, напевно, з жахом також усвідомлять, що стоять перед прірвою і під хибним провідництвом швидко сповзають донизу, тоді як у гордині їм здавалося, що вони, підносячись, уже наближаються до Світла! Вони переконаються, що відчинили захисні ворота, не маючи повної сили захисту. Що притягли до себе небезпеки, які за природних подій були б подолані. Добре тому, хто потім знайде правильний шлях до повернення!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт