У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


64. Що відокремлює так багато людей сьогодні від Світла?

Немов глибока ніч, залягла етерноречовинна темрява над цією Землею! Дуже давно вже. Вона тримає Землю в задушливих лабетах так щільно й міцно, що кожне відчуття Світла, яке підносить дух, схоже на полум’я, що без кисню втрачає силу і, швидко меркнучи, згасає. Жахливий цей етерноречовинний стан, який наразі проявляється в найгірший спосіб. Хто однораз лише п’ять секунд зміг би споглядати ці події, той від жаху втратив би всю надію на порятунок! —

І це все викликано провиною самих людей. Провиною схильности до ницого. Найбільшим ворогом самому собі стало людство при цьому. Нині навіть для тих небагатьох, котрі знову прагнуть до Висот, є небезпека разом з іншими зірватися в безодню, до якої ті мчать тепер із лиховісною швидкістю.

Це відбувається на кшталт обволікання, за яким неодмінно настає смертоносне засмоктування. Засмоктування в задушливе в’язке болото, в якому беззвучно все тоне. Немає більше боротьби, а є лише тихе, безмовне страхітливе задушення.

І людина цього не усвідомлює. Духовна млявість змушує її бути сліпою перед згубними подіями.

Болото ж випускає повсякчас свої отруйні випромінювання, які повільно виснажують іще сильних, бадьорих, щоб і вони, засинаючи, безсило потопали разом з усіма.

Такий вигляд має теперішня дійсність на цій Землі. Це не картина, яку я зображую в такий спосіб, а життя! Оскільки все етерноречовинне носить форми, створені й підживлені відчуттями людей, то відбуваються такі події насправді повсякчас. І це оточення, яке очікує на людей, коли вони змушені будуть відійти з цієї Землі і не зможуть бути проведені до світліших і прекрасніших полів.

А темрява щодалі згущується.

Наближається тому пора, коли цій Землі на деякий час доведеться залишитися під пануванням темряви, не отримуючи безпосередньої допомоги від Світла, тому що людство добилося цього своїм волінням. Наслідки воління більшости мусили призвести до такого кінця. – Це час, що його колись зміг споглядати Іван: коли Бог сховає Своє лице. —

Ніч навкруги. Однак у найвищій скруті, коли всьому, в тому числі й кращому, загрожує затоплення, водночас сходить і ранкова зоря! Та ранкова зоря приносить спершу біль великого очищення, який є неминучим, перш ніж може розпочатися порятунок усіх серйозних шукачів, бо всім тим, хто прагне низького, не може бути простягнуто руку допомоги! Вони повинні впасти до тієї страшної безодні, де тільки й зможуть іще сподіватися на пробудження через муки, які мусять викликати в них огиду до самих себе. Ті, хто дотепер, знущаючись і, напевно, безкарно міг створювати перешкоди тим, хто прагне вгору, стануть мовчазними, замисленими, аж доки нарешті почнуть благально, ридаючи молити про Істину.

Так легко для них це тоді не буде; їх без зволікань проведуть крізь жорна залізних Законів Божественної Справедливости, доки вони в переживанні дійдуть до усвідомлення своїх помилок. —

У моїх подорожах міг я переконатися, що вогненним факелом серед млявих людських духів летіло моє Слово, пояснюючи, що жодна людина не вправі вважати себе божественною, тоді як саме тепер докладається багато зусиль, аби відкрити Бога в собі, і таким чином зрештою й самій стати Богом!

Занепокоєння тому часто викликає моє Слово – людство, обурюючись, хоче від нього захиститися, бо воліє чути лише заспокійливі слова, які його заколисують і здаються йому приємними!

Ті, хто дуже обурюється – всього лиш боягузи, які найохочіше ховаються самі від себе, аби тільки залишатися в сутінках, у яких їм так приємно і спокійно мріється собі на втіху.

Не кожен може витримати, вражений Світлом Істини, яке чітко й безжально виявить хиби та плями на вбранні.

Насмішками, глузуванням або ворожнечею хочуть такі перешкодити наближенню прийдешнього дня, який дасть змогу чітко розгледіти глиняні ноги спорудженого ними хисткого ідола «Я». Такі дурні лише розважають самих себе маскарадом, за яким невідворотно настане Великий піст. Вони хочуть у своєму хибному уявленні обожнювати, одначе, тільки себе, і в ньому почуваються по-земному добре, затишно. Вони розглядають одразу ж як ворога того, хто порушить їхній млявий спокій!

Однак усе їхнє обурення їм цим разом нічим не допоможе!

Самообожнювання, яке проявляється у твердженні, що Божественне пробуває в людині, є брудним обмацуванням Величі та Чистоти вашого Бога; таким чином ви опоганюєте Найсвятіше для вас, яке споглядаєте в найблаженнішій довірі! —

Всередині у вас є вівтар, призначений для шанування вашого Бога. Цей вівтар – ваша здатність до відчуття. Якщо вона чиста, то має безпосередній зв’язок із Духовним і завдяки цьому – з Раєм! Тоді бувають миті, в які ви можете сповна відчути близькість вашого Бога, як це часто трапляється при найтяжчому болю і найвищій радості!

Ви відчуваєте Його близькість тоді так само, як її повсякчас переживають вічні Чистодуховні в Раю, з якими ви тісно пов’язані в такі миті. Потужна вібрація, викликана хвилюванням як від великої радости, так і від тяжкого болю, відтискує все земне, низьке на кілька секунд далеко назад, і завдяки цьому звільняється чистота відчуття, наводячи таким чином міст відразу до спорідненої чистоти, яка живить Рай!

Це найвище щастя для людського духу, цього вінця всього Творіння. Вічні в Раю живуть у ньому повсякчас. Воно приносить прекрасну впевненість у захищеності буття. Вони цілком усвідомлюють тоді близькість свого великого Бога, стоять у Його Силі, але при цьому усвідомлюють як самозрозуміле, що вони пробувають на своїй найвищій висоті й ніколи не будуть здатні споглядати Бога.

Це їх, одначе, не пригнічує – навпаки, в пізнанні Його недосяжної Величі вони знаходять палку радісну вдячність за Його невимовну Милість, яку Він усякчас проявляв до самовпевненого створіння.

І цим щастям може вже насолоджуватися земна людина. Цілком слушно говорять, що в сповнені святости миті земна людина відчуває близькість свого Бога. Але це блюзнірство, коли за допомогою цього дивовижного мосту усвідомлення Божественної близькости намагаються стверджувати, що вона сама має іскру Божества в собі.

Пліч-о-пліч із цим твердженням іде приниження Божественної Любови. Як можна вимірювати Любов Божу мірилом любови людської? Більше того, щодо цінности ставити Її навіть нижче за цю людську любов? Погляньте на людей, котрі вважають за найвищий ідеал для себе Божественну Любов, яка цілком спокійно терпить, і до того ж, усе прощає! Вони хочуть вбачати Божественне в тому, що Воно дозволяє собі терпіти всю грубість від набагато нижчих створінь, як це буває лише з найслабкішою, найбоягузливішою людиною, яку через це зневажають. Задумайтеся ж над тим, яку величезну ганьбу приховано в цьому!

Люди хочуть безкарно грішити, щоби потім нарешті все-таки порадувати свого Бога тим, що дозволяють Йому прощати їхні провини без їхнього спокутування! Припускати таке можна або від безмірної обмежености, від лінощів, які заслуговують на покарання, або від усвідомлення безнадійної слабкости власного доброго воління до прагнення вгору, – але і те, й інше варте осуду.

Уявіть собі Божественну Любов! Кришталево ясну, сяючу, чисту і велику! Чи зможете ви при цьому припустити, що Вона може бути такою солоденько-слабкою, принижено поступливою, як того дуже хотілося б людям! Вони хочуть спорудити хибну велич там, де бажають слабкого, створити хибний образ, аби лише самих себе при цьому ще чимось обманути, заспокоївшись щодо власної помилковости, яка робить їх слухняними прислужниками темряви. Де ж тут свіжість і сила, безумовно притаманні кришталевій чистоті Божественної Любови? Божественна Любов невід’ємна від найбільшої строгости Божественної Справедливости. Вони навіть тотожні. Справедливість є Любов, а Любов, знову-таки, міститься тільки в Справедливості. У цьому єдиному полягає Божественне Прощення.

Церкви правильно проголошують, що Бог прощає все! І прощає насправді! На відміну від людини, яка навіть того, хто спокутував якусь маленьку провину, повсякчас вважає негідним і такого роду думками звалює на себе подвійну провину, тому що в цьому чинить не за Волею Божою. Тут людській любові бракує справедливости.

Дія Божественної Творчої Волі очищає кожен людський дух від його провини у власному переживанні або в добровільному виправленні, якщо він спрямовує свій рух угору.

Коли він із жорен у Речовинності повернеться до Духовного, то постане чистим у Царстві свого Творця, попри те, що колись провинився. Так само чистим, як і той, хто не провинився ні разу. Адже крізь дію Божественних Законів його шлях пройде раніше, і саме в цьому факті полягає запорука Божественного Прощення, Його Милости!

Чуємо не від сьогодні багаторазово сповнене жаху запитання: «Як могли настати часи такої скрути з Божої Волі? Де ж тут любов, де справедливість?» Запитує людство, запитують нації, а часто – сім’ї та окрема людина! Чи не повинно це стати для них доказом того, що Любов Божа все ж таки, напевно, є іншою, ніж хотілося б думати досить багатьом? Спробуйте все-таки однораз уявити всепрощенну Божественну Любов цілком такою, якою Її судомно намагаються виставити! Без власного спокутування, все терплячою і, зрештою, ще й великодушно всепрощенною. Мусимо отримати жалюгідний підсумок! Невже людина здається собі такою дорогоцінною, що її Бог повинен страждати від цього? Тобто навіть ціннішою за Бога? Що ще всього приховано в цій самовпевненості людини. —

При спокійному обмірковуванні ви обов’язково наразитеся на тисячу перешкод і зможете лише тоді дійти висновку, коли применшите Бога, уявивши Його недосконалим.

Він же був, і є, і залишиться досконалим, незалежно від того, як до цього ставляться люди.

Його Прощення закладено в Справедливості. Не інакше. І в цій непорушній Справедливості, тільки в ній, полягає велика, досі настільки невизнана Любов!

Відучіться міряти при цьому земними мірками. Божа Справедливість і Божа Любов стосуються людського духу. Про речовинне тут аж ніяк не йдеться. Адже його сформував сам людський дух, і без духу в ньому немає життя.

Навіщо ви так часто мучите себе чисто земними дрібницями, відчуваючи через них провину, якої зовсім немає.

Тільки те, що дух бажає при вчиненні дії, є вирішальним для Божественних Законів у Творінні. Ця духовна воля, однак, не мислиннєва діяльність, а найглибше внутрішнє відчуття, справжнє воління в людині, яке єдине може надати руху Законам Потойбіччя, та самочинно й надає їм руху.

Божественна Любов не дає людям змоги принизити себе, тому що в Ній закладено також залізні у Творінні Закони Його Волі, яка принесена Любов’ю. І ці Закони діють відповідно до поведінки людини в ньому. Вони можуть з’єднати її навіть із близькістю її Бога або утворити непроникну стіну, яку неможливо зруйнувати, хіба що людина нарешті пристосується до них, що рівнозначно слухняності, в чому єдиному вона зможе знайти своє благо, своє щастя. Це єдиний злиток – велике Діяння не виявляє жодної вади, жодної тріщини. Кожен дурень, кожен бовдур, який бажає іншого, розіб’є при цьому собі голову. —

Божественна Любов творить у цьому тільки те, що кожному людському духові корисне, а не те, що його на землі радує і здається йому приємним. Вона значно вища за це, тому що панує в усьому Бутті. —

Так багато людей думають наразі дуже часто: якщо варто очікувати горя, знищення, щоб відбулося велике Очищення, то Бог мусить бути таким справедливим, щоб перед тим послати проповідника покаяння. Людина мусить бути адже завчасно попереджена. Де ж Іван, що провіщує прийдешнє?

Ці злощасні уявляють себе великими у своїх пустих думках! Лише самовпевненість великої порожнечі приховується за таким воланням. Вони б його адже бичували, кинули б до в’язниці!

Відкрийте ж очі та вуха! Хіба наростаючого скупчення явищ природи і катастроф недостатньо, щоб бути серйозними застереженнями? А становище в Росії та Китаї не проголошує серйозною мовою? Навіть німці з близьких прикордонних районів скаржаться досить часто на утиски їхніх, наших ворогів! Однак, безтурботно танцюючи, ніхто не звертає уваги на всю нужденність і страх свого ближнього. Не хочуть ані бачити, ані чути! —

А проповідник покаяння ще 2000 років тому прийшов перед втіленим у людину Словом, яке йшло слідом за ним. Однак люди доклали всіх зусиль, аби знову стерти, затемнити чисте сяяння Слова, аби поступово пригасити притягальну силу його світильника. —

І всім, хто хоче звільнити Слово від ліан, що його обплутують, незабаром доведеться відчути, як посланці темряви судомно намагаються затримати кожне радісне пробудження!

Проте сьогодні не повториться жодна подія з часів Христа! Тоді прийшло Слово! Людство, маючи власну вільну волю, обрало тоді в більшості своїй відмову, відхилення! Відтоді воно стало підвладне Законам, самочинно в такий спосіб приведеним у дію вільно обраним рішенням. Люди знайшли на самостійно обраному шляху згодом усі плоди свого воління.

Незабаром коло замкнеться. Ці плоди невпинно щодалі більше накопичуються і нагромаджуються, наче вал, що незабаром обрушиться на людство, яке в духовному отупінні, нічого не підозрюючи, нині бездумно існує. Під кінець, на час здійснення, в людей, звісно, більше не залишиться вільного вибору!

Вони змушені будуть віднині пожати те, що в ті часи й пізніше на хибних шляхах посіяли.

Сьогодні для розрахунку знову на цій Землі інкарновано всіх, хто колись, за часів Христа, відкинув Слово. Вони не мають сьогодні вже права на завчасне попередження і на повторне рішення. За дві тисячі років у них було достатньо часу, аби роздумати! А хто сприймає Бога та Його Творіння в хибному тлумаченні і не намагається осягнути їх чистіше, той узагалі їх не сприйняв. Це навіть іще гірше, бо хибна віра заважає осягнути Істину.

Однак горе тому, хто фальшує або підміняє Істину, щоб у такий спосіб збільшити число прибічників, тому що для людей це зручніша й приємніша форма. Він звалює на себе не лише провину фальшування, введення в оману, але ще й несе відповідальність за тих, кого зміг привабити до себе в зручніший та прийнятніший для них спосіб. Йому тоді ніщо не допоможе, коли настане час відплати. Він зірветься в безодню, звідки неможливо повернутися, і це справедливо! – Ось що дозволено було побачити Івану і в своєму Об’явленні застерегти від цього.

І якщо однораз розпочнеться велике Очищення, то в людей цього разу вже не залишиться часу обурюватись або навіть опиратися цим подіям. Божественні Закони, які людина так охоче уявляє собі в хибному вигляді, проявляться тоді невблаганно.

Саме в час найбільших страхіть, які коли-небудь переживала Земля, людство нарешті затямить, що Любов Божа дуже далека від м’якотілости та слабкости, які їй наважувалися приписати.

Більше ніж половині всіх людей сучасности взагалі не місце на цій Землі!

Уже за останні тисячоліття людство так опустилося, живе так уперто в темряві, що у своєму нечистому волінні спорудило безліч мостів до темних сфер, розташованих значно нижче за земний рівень. Там живуть глибоко занепалі, етерноречовинна вага яких ніколи не давала їм змоги піднятися до земного рівня.

У цьому полягав захист для всіх, хто живе на Землі, так само, як і для самих цих темних. Їх відокремлено силою природного Закону етерноречовинного Тяжіння. Там, унизу, вони можуть угамувати свої пристрасті, всю ницість, не завдаючи цим шкоди. Навпаки. Їхня невтримна розбещеність уражає там тільки споріднених, так само, як і ті нападають на них, даючи волю своїм пристрастям. Вони страждають таким чином обопільно, що сприяє дозріванню, а не подальшій провині. Бо через страждання може колись пробудитися огида до самого себе, і з огидою також бажання вибратися з цього царства. Це бажання з часом призводить до болісного відчаю, який врешті-решт може притягнути до себе найпалкіші молитви і з ними серйозне воління до виправлення.

Так повинно відбуватися. Однак через хибне воління людей вийшло інакше!

Люди своїм темним волінням спорудили міст до зони темряви. Вони простягли таким чином руку тим, хто там живе, надавши їм за допомогою сили притягання спорідненого можливість піднятися на Землю. Тут вони, звісно, знайшли нагоду для відновленого інкарнування, яке для них за нормальних світових подій іще не було передбачено.

Бо на земному рівні, де за посередництва груборечовинного можуть жити разом зі світлішими і кращими, вони завдають лише шкоди і звалюють тим нову провину на себе. Це неможливо в їхніх низовинах, бо їхня ницість приносить подібним до них тільки користь, тому що в ній вони зрештою все-таки лише пізнають самих себе і навчаються огиди до неї, що сприяє виправленню.

Цьому нормальному шляху всього розвитку завадила людина ницим застосуванням своєї вільної волі, якою сформувала етерноречовинні мости до зони темряви; тож ті, хто туди опустився, змогли зграєю кинутися на земний рівень, більшу частину якого тепер із радістю населяють.

Оскільки світлі душі змушені відступити там, де надійно зікріпилася темрява, то темним душам, які неправедно проникли на земний рівень, було досить легко досягти інкарнування інколи навіть там, де інакше втілилася б лише світла душа. Темна душа знаходила при цьому опору в будь-кому з оточення майбутньої матері, що давало їй можливість утвердитися й відтиснути світле, хоча мати чи батько й належали до світлих.

Цим пояснюється також загадка, чому так часто «паршива вівця» могла приходити до добрих батьків. Але якщо майбутня мати зверне більше уваги на себе і на своє близьке оточення, на свої взаємини, то цього може не статися.

Отже, тільки Любов можна угледіти в тому, що кінцеві наслідки Законів цілком справедливо нарешті зметуть із земного рівня тих, кому тут не місце, щоб вони звалилися вниз до того царства темряви, до якого й належать за своєю природою. Вони не зможуть завдяки цьому більше заважати світлішому в сходженні та звалити на самих себе нову провину, і, можливо, все-таки ще дозріють в огиді власних переживань. — —

Самозрозуміло, настане час, який залізними лещатами стисне серця всіх людей, коли зі страшною невблаганністю в кожному людському створінні з корінням буде вирвано духовну гординю. Тоді відпаде й кожен сумнів, який заважає людському духові пізнати, що Божественне знаходиться не в ньому, а високо над ним. Що Воно може стояти на вівтарі його внутрішнього життя лише як Найчистіший Образ, до якого він підводить очі в смиренній молитві. —

Це не помилка, а провина, коли людський дух заявляє, що також хоче бути божественним. Таке зухвальство неодмінно зіштовхне його донизу, бо це рівнозначно спробі вирвати скіпетр із руки свого Бога, стягнути Його до того щабля, який призначено для людини і якому досі вона ні разу не відповідала, тому що хотіла бути більшою і спрямовувала погляд до Висот, яких, однак, ніколи не зможе ні досягти, ні разу й пізнати. Тож вона не звертала уваги на всю дійсність, зробивши саму себе не лише зовсім непотрібною в Творінні, але й навіть значно гірше – шкідником!

Насамкінець через її власну хибну позицію їй буде з моторошною ясністю показано, що у своєму нинішньому настільки глибоко занепалому стані вона не варта навіть тіні Божественного. Усі скарби земних знань, які вона тяжко здобула впродовж тисячоліть, перед її сповненими жаху очима перетворяться на ніщо; безпорадно вона переживе на собі самій, як плоди її однобічних земних прагнень виявляться непотрібними, інколи навіть стануть їй прокляттям. Нехай тоді спробує згадати про свою божественність, якщо зможе! — —

Невмолимо їй назустріч прогримить: «Опустись на коліна, створіння, перед твоїм Богом і Господом! Не намагайся зухвало підносити себе до Бога!» — —

Дивацтву ледачого людського духу настане кінець. — —

Лише тоді зможе це людство подумати про сходження. Це буде саме той час, коли впаде все, що не стоїть на правильній основі. Уявне існування, лжепророки та об’єднання, утворені навколо них, у собі самі зруйнуються! При цьому стануть тоді очевидними й попередні хибні шляхи. Дуже багато благодушних тоді, напевно, з жахом усвідомлять, що стоять перед прірвою і під хибним керівництвом швидко сповзають донизу, тоді як у гордині їм здавалося, що вони, підносячись, уже наближаються до Світла! Що відчинили захисні ворота, не маючи без них повносилого захисту. Що притягли до себе небезпеки, які за природного перебігу подій вони б легко подолали. Блажен той, хто тоді знайде правильний шлях до повернення!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт