У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


67. Помилки в яснобаченні

Яснобачення! Якою славою оточене воно, коли з одного боку лунає багато насмішок стосовно нього, а з другого подає голос цікавість; решта ж зберігає благоговійне мовчання. Самі ясновидці гордо виступають як павичі в курнику. Вони уявляють себе обдарованими Божою Благодаттю і в пихатій смиренності почуваються в ній високо піднесеними над іншими людьми. Вони занадто охоче дозволяють захоплюватися тим, що насправді так само чуже як їм, так і їхньому цікавому до всього оточенню. Свою фактичну необізнаність вони приховують усмішкою, яка ні про що не говорить, і за допомогою якої намагаються здаватися обізнаними. Однак, напевно таки, це вже звичний для них вияв їхньої безпорадности, коли їм ставлять запитання, які вимагають їхніх власних знань про те, що відбувається при цьому.

Насправді вони знають не більше, ніж молоток і зубило, за допомогою яких рука скульптора надає форму якому-небудь творові. Але й тут знов-таки винні самі люди, які хочуть зробити зі своїх обдарованих яснобаченням ближніх щось таке, чим вони насправді не є, і тим завдають їм великої шкоди. Це нездоровий стан, який панує сьогодні повсюдно. Адже в багатьох випадках «яснобачення» дійсно існує, але в цьому немає зовсім нічого особливого, чому варто було б дивуватися, а тим паче такого, чого треба було б лякатися, тому що, власне кажучи, воно має вважатися цілком природним. Проте природним воно є лише тоді, коли приходить само собою і спокійно йде своїм розвитком без сторонньої і власної допомоги. Допомога в цьому так само гідна прокляття, як і допомога при тілесному вмиранні.

Але свою цінність яснобачення одержить тільки завдяки справжньому Знанню. Тільки одне Знання спроможне перетворити цю природну здібність у впевненість і забезпечити йому таким чином правильну позицію у досягненні праведної мети. Однак цього бракує значній кількости усіх ясновидців, у чому можна відразу переконатися, прослідкувавши, як запал надмірного честолюбства призводить до зухвалости, а також за тим, як неприховано виставляється на огляд і в яких словах передається зарозумілість всезнайків.

І це уявне знання є саме тим, що затримує таких людей, не лише не просуваючи їх уперед, а просто-таки стаючи для них загибеллю, збиваючи їх з пуття, ведучи донизу замість угору, і якраз цього не помічають ті, котрі вважають себе всезнайками. Для таких великою допомогою інколи може стати те, що їхнє яснобачення і ясночуття поступово послабне і зникне. Це їхній порятунок! Завдяки будь-яким підхожим сприятливим для них обставинам, які можуть бути різноманітними.

Звернемо тепер увагу на людей, обдарованих яснобаченням, і на їхні хибні переконання, які вони передають іншим людям. Вони одні винні в тому, що уся ця ділянка, як хибна та ненадійна, досі була змішана з брудом.

Те, що ці люди бачать навіть у разі найбільшого просування у цій ділянці і до того ж при найсприятливіших обставинах, це другий щабель так званого потойбічного, якщо ми захочемо поділити його на щаблі (які не треба уявляти сферами), при цьому щабель Світла буде приблизно двадцятий; це сказано для того, щоб мати хоча б приблизне уявлення про різницю. Але люди, здатні справді бачити до другого щабля, вважають, що таким чином здійснюють щось ґрандіозне. Однак ті, хто здатен розгледіти лише до першого щабля, у більшості випадків уявляють собі набагато більше.

Треба врахувати, що навіть найбільш обдарована людина завжди насправді бачить лише до тієї межі, яка відповідає її власній внутрішній зрілості. Вона при цьому прив’язана до власного внутрішнього стану! Виходячи з природи речей просто неможливо бачити щось інше, насправді бачити, ніж це дає змогу її власний рід. Тобто лише в межах царини, в якій вона може безперешкодно рухатися після відокремлення від свого земного тіла. Не далі, бо в мить, коли б вона у потойбічному здолала межу, продиктовану станом її власної зрілости, це відразу б не дозволило їй свідомо сприймати своє оточення. Проте все одно сама вона не змогла б перейти цю межу.

Але якби її тимчасово покинуту тіло душу в потойбічному підхопив той, хто перебуває на вищому щаблі, то в його руках при переході межі до вищого щабля вона б негайно втратила свідомість, тобто заснула. Повернувшись, незважаючи на свій дар яснобачення, вона змогла б згадати тільки те, що дає змогу її власний рівень зрілости, коли у стані бадьорости вона споглядала лише до межі переходу. Тобто не одержала б від цього жодної користи, але своєму ефірноречовинному тілові, напевно, завдала б шкоди.

Уявляючи, що вона бачила те, що виходить поза усі межі, будь то ландшафти або особи, слід зауважити, що вона сама ніколи цього насправді не переживала і не бачила, а тут йдеться тільки про показані їй образи, до того ж їй здається, що вона чує і розмову. Насправді це неможливо. Очевидно, ці образи настільки живі, що вона сама не в змозі розрізнити, що їй було показано, а що вона насправді переживала, оскільки своїм актом волі сильніший дух здатен створити такі живі образи. Тож і виходить, що багато ясновидців і ясночутців уявляють, що у своїх потойбічних прогулянках вони перебувають значно вище, ніж це є насправді. І через це виникає доволі багато помилок.

Якщо ж дехто уявляє, що бачив або чув Христа, то все одно це велика помилка, тому що навести міст крізь величезну прірву за допомогою сили притягання подібного роду згідно з Законами Творіння Божественної Волі абсолютно неможливо! Син Божий не може як на філіжанку кави завітати у спіритичний гурток, щоб ощасливити особливою увагою присутніх, так само, як і великі пророки або вищі духи.

Але настільки надійно і впевнено почуватися у потойбічному під час земного життя, щоб усе ясно бачити та чути і, можливо, спритно підніматися вгору по щаблях, ніяк неможливо будучи ще у плоті й крові зв’язаним людським духом. Таке просто нездійсненне, незважаючи на всю природність. Це закон, який ніхто не зможе обійти.

І якщо ясночутець або ясновидець нехтує тим свої земні обов’язки, бажаючи лише проникнути у потойбічне, то він більше втрачає, ніж здобуває. Коли настане час для продовження його дозрівання у потойбічному, він принесе з собою прогалину, яку спроможний заповнити тільки на Землі. Через це він не зможе далі підніматися вгору, однак залишиться прив’язаним до певного місця і змушений буде знову повернутися, щоб надолужити втрачене, перш ніж зможе подумати про серйозне дальше сходження. І тут все просто й природно, це завжди лише необхідний наслідок минулого, який ніколи і жодним чином неможливо обійти.

Кожен щабель людського буття треба прожити по-справжньому, з повною серйозністю, з повною здатністю сприйняття нинішнього часу. Нестача у цьому призведе до послаблення, яке на дальшому шляху має стати відчутним і насамкінець спричинить крах і потім наступне падіння, якщо своєчасно не повернутися і не виправити за допомогою ще одного переживання неповноцінне місце, щоб воно стало міцним та надійним. Так відбувається в усіх подіях. Але, на жаль, людина набула хворобливої звички – намагання перевершити саму себе, бо їй здається, що вона є чимось більшим, ніж є насправді.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт