У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


69. У царстві демонів та примар

Щоби підійти до роз’яснення цього питання, потрібно знати, що земна людина перебуває не у Пратворінні, а у Вторинному Творінні. Пратворіння – це єдине Справжнє саме по собі суще Духовне Царство, відоме людям як Рай, на вершині якого височіє Замок Ґраля з воротами до Божественного, розташованого зовні Творіння. Натомість Вторинне Творіння – це так званий «Всесвіт» з його вічним кругообігом під Пратворінням, окремі сонячні світи якого підлягають становленню та зникненню, тобто дозріванню, старінню та розпаду, бо вони були породжені не безпосередньо Божественним, як непроминуще Пратворіння, Рай. Вторинне Творіння виникло завдяки волінню Першостворених і підлягає впливу людських духів, котрі поступово розвиваються, і шлях розвитку яких веде крізь це Вторинне Творіння. З цієї причини йому притаманна недосконалість, якої немає у Пратворінні, що підлягає безпосередньому впливові Божественного Святого Духу.

На втіху від недосконалости Вторинного Творіння, яка все більше зростала і ставала все відчутнішою, до зовсім упалих у відчай Першостворених пролунав Голос з Божественного: «Чекайте на того, котрого Я послав… вам на допомогу!». Це більш чи менш зрозуміло відтворено в леґенді про Ґраль як переказ з Пратворіння. —

А тепер до теми цієї доповіді: кожну земну дію слід розглядати лише як зовнішній вияв внутрішніх подій. Під «внутрішніми подіями» треба розуміти духовне воління у відчутті. Кожне воління у відчутті є духовною дією, яка стає вирішальною для буття людини, тому що воно дає хід сходженню або низходженню. Його в жодному разі не можна ставити на один щабель з волінням у думках. Воління у відчутті стосується ядра справжньої людини, а воління у думках – лише слабшого зовнішнього кола. Однак обидвом, незважаючи на їхній безумовний вплив, не обов’язково завжди бути по-земному видимими. Для того, щоб звалити на себе карму, не потрібен земний груборечовинний вчинок. Але немає жодної земної груборечовинної дії, якій би не передувало воління у думках або воління у відчутті. Тому по-земному видима дія залежить або від воління в думках, або від воління у відчутті, але не навпаки.

Проте насправді вирішальним для буття людського духу, для його сходження чи низходження є те, що якнайсильніше закріплено у волінні у відчутті, на яке людина якнайменше звертає увагу, але безумовного ніколи невідмовного впливу якого неможливо уникнути, воно не піддається жодному прикрашанню чи підміні. Тільки в цьому приховані справжні «переживання» людського духу, бо воління у відчутті – це єдиний важіль, який спричиняє дію духовних силових хвиль, які містяться в Діянні Творіння і лише чекають на пожвавлення воління у відчутті людського духу, щоби потім багаторазово підсиливши його, негайно привести до прояву. Саме цією настільки важливою, навіть найважливішою подією людство досі ледь цікавилося.

З цієї причини я знову й знову вказую на здавалося б простий, але головний момент, що приховує у собі все: духовна Сила, яка пронизує Діяння Творіння, входить у зв’язок тільки з волінням у відчутті людського духу, все інше до цього зв’язку не має стосунку!

Навіть воління у думках жодним чином не може увійти в цей зв’язок, тим паче яке-небудь породження цього воління. Цей факт виключає всяку надію на те, що справжню головну Силу в Творінні коли-небудь можна було б застосувати за допомогою якого-небудь «винаходу»! Проти цього поставлений нездоланний бар’єр. Людина не знає про цю головну Силу, так само і про її прояви, але, незважаючи на це, вона перебуває в ній. Що становить собою Прасила, не здогадується ані мислитель, ані винахідник! При цьому завжди йдеться про досить другорядні енергії, яких ще можна знайти багато з їхніми приголомшливими проявами, але таким чином не вдається ні на крок наблизитися до справжньої Сили, якою дух людський несвідомо користується щодня. На жаль, він поводиться з нею несерйозно, не здогадуючись про жахливі наслідки цієї безмежної легковажности! У своєму абсолютному незнанні відповідальність за наслідки він завжди намагається злочинно перекласти на Бога, що, однак, не звільняє його від великої провини, яку через своє небажання знати… він звалює на себе.

Я хотів би спробувати тут надати чітку картину подій. Наприклад, людина відчуває заздрість. Зазвичай говорять: «У неї спалахнула заздрість!». Спочатку це невиразне відчуття, яке дух людський часто навіть чітко не усвідомлює. Але це відчуття ще не втілилося у визначені думки, тобто ще не «піднялося» в мозок, проте є вже тим, що має у собі ключ, воно єдине здатне надати з’єднання з «живою Силою», утворивши міст до неї. Потім відразу в зазначене відчуття вливається стільки наявної в Творінні «живої Сили», скільки воно здатне прийняти, що визначається відповідною силою відчуття. Тільки завдяки цьому людське, тобто «одухотворене» відчуття стає в собі живим і одержує ґрандіозну здатність породження (а не силу творення) в Ефірноречовинному світі, яке робить людину володарем усіх істот, верховною істотою у Творінні. Однак ця подія дає їй змогу здійснювати величезний вплив на ціле Вторинне Творіння і приносить таким чином… особисту відповідальність, якої окрім неї не може мати жодна істота у Вторинному Творінні, тому що тільки людина володіє вирішальною здатністю, закладеною у властивості духу.

І лише вона одна в цілому Творінні у своєму найглибиннішому ядрі несе дух і тому як така єдина одержує зв’язок з наявною у Творінні верховною живою Силою. Першостворені в Раю є іншими духами, ніж мандрівники світами, так звані земні люди, і тому в зв’язку вони здатні породжувати інші, вищі та набагато потужніші силові хвилі, які свідомо використовують і таким чином, звісно, можуть творити зовсім інші речі, ніж мандрівники світами, до яких належать земні люди, і найвища з сил, чиїми хвилями вони можуть користуватися, є лише ґрадація наявної в Пратворінні Сили, як і самі земні люди є лише ґрадацією Першостворених.

Те, що людському знанню досі головним чином бракувало – це знання про численні ґрадації, які поступово слабшають, ідучи донизу від усього того, що розташоване в Пратворінні, і усвідомлення того, що самі люди належать лише до цієї ґрадації. Якщо це розуміння колись по-справжньому пошириться, то зникне колишня гординя, і шлях до сходження завдяки цьому стане вільний.

Безглузда вигадка, що людина є верховною істотою, що сама навіть несе у собі Божественне, тоді обернеться в ніщо, і залишиться насамкінець тільки рятівний сором. У набагато вищих, цінніших Першостворених немає такої зарозумілости. Вони лише поблажливо усміхаються над цими заблудлими земними хробаками, як чимало батьків усміхаються над фантастичним белькотінням своїх дітей.

Однак повернемося до відчуття. Настільки підсилене відчуття людини в подальшій ґрадації безпосередньо та самочинно породжує утворення, яке цілком точно втілює рід відчуття. У цьому випадку це заздрість. Це утворення спочатку перебуває в ньому, потім поблизу свого виробника, з яким воно зв’язане через підживлювальний шнур. Але водночас самочинно під дією Закону Притягання подібного роду воно відразу вступає в контакт зі збірним пунктом подібних до неї утворень і одержує звідти потужне підсилення, яке разом з попереднім утворенням тепер складає ефірноречовинне оточення зазначеної людини.

Тим часом відчуття піднімається вище, до мозку і пробуджує в ньому однорідні думки, які чітко визначають ціль. Так думки стають каналами або шляхами, по яких утворення спрямовуються до цілком визначеної цілі, щоб завдати там шкоди, якщо знайдуть ґрунт для цього. Але якщо людина, котра повинна стати ураженою як ціль, має у собі тільки чистий ґрунт, тобто чисте воління, то вона цим утворенням не надасть жодного місця для нападу, жодної точки для закріплення. Але таким чином вони зовсім не стають нешкідливими, навпаки, далі блукають окремо або з’єднуються з подібними до себе в збірних місцях, які можна назвати «рівнями», бо вони підлягають Закону духовного Тяжіння і тому мають утворювати певні рівні, які можуть допускати в себе та втримувати тільки однорідне. Проте таким чином вони, безумовно, залишаються небезпечними для тих людських духів, які не мають у собі достатньої чистоти сильного воління добра, і насамкінець приносять їхнім виробникам загибель, оскільки вони завжди перебувають у зв’язку з ними і через підживлювальний шнур повсякчас дають змогу надходити новій енергії заздрости, яку самі утворення одержують зі збірних центрів. Через це такому виробникові буде нелегко знову віддатися чистим відчуттям, тому що через надходження до нього енергії заздрости для цього залишається досить суттєва перешкода. Це знову й знову тягне його донизу. Для сходження він змушений докладати набагато більше зусиль, ніж люський дух, якому не заважають перешкоди такого роду. І тільки завдяки повсякчас чистому волінню підживлювальний шнур зла поступово втратить силу, доки нарешті засохлий та безсилий відпаде. Це стає звільненням для виробника такого зла за умови, що його утворення досі не завдало… жодної шкоди, бо тоді відразу одержує силу новий зв’язок, від якого також доведеться звільнятися.

Для розв’язання таких ниток, безумовно, потрібно, щоб його шлях ще раз пересікся з постраждалими від зла особами в цьогобічному або в потойбічному світі, доки настане усвідомлення провини та прощення. Внаслідок цього сходження виробника таких утворень не може відбутися перед сходженням уражених ним осіб. Нитки зв’язку або нитки долі будуть його затримувати доти, доки станеться їхнє розв’язання завдяки відшкодуванню збитків та прощенню.

Однак це ще не все! Це воління у відчутті внаслідок підсилення живою «Силою» чинить значно більший вплив, бо воно наповнює своїми утвореннями не тільки Ефірноречовинний світ, але впливає і на долю сукупного Вторинного Творіння, до якого належить Земля і всі зірки, що її оточують! Тобто воно охоплює також Грубу речовинність. Будуючи або руйнуючи! При цьому людина повинна нарешті усвідомити, яких дурниць уже накоїла, замість того, щоб на благо цього Вторинного Творіння і всіх створінь виконувати свої обов’язки, надані їй здібностями її духу. Людина часто запитує, чому в природі є боротьба, і не розуміє, що у Вторинному Творінні сутнісне керується… способом дій людини! Виняток становлять Першостворені сутнісні. – Але продовжимо далі.

Породження воління у відчутті людського духу, вищезгадані утворення, не зникають, однак, і після відокремлення від їхнього виробника, навпаки, існують самостійно доти, доки одержують підживлення від однодумців – подібних до них за своїм родом людських духів! Це не обов’язково має бути сам виробник. Вони шукають можливість приліпитися до тієї чи іншої готової до цього людини або ж до слабкої у захисті людини. У поганому розумінні це демони, породжені заздрістю, ненавистю та всіма схожими відчуттями. Але в гарному – це доброзичливі істоти, які встановлюють мир у любові та сприяють сходженню.

У цих усіх випадках немає потреби в по-земному видимій людській дії, вона лише додає нові ланцюги або нові нитки, які мають бути спокутувані на груборечовинному рівні, а це потребує повторного інкарнування, якщо спокутування не змогло відбутися в цьому земному житті.

Ці утворення людського воління у відчутті мають у собі силу, бо вони виникли з духовного воління в зв’язку з «невтральною головною Силою» і, що найважливіше, завдяки цьому під час свого виникнення приймають у себе сутнісне, яке є тим родом, з якого розвинулися ґноми і т. д. Воління тварини не може цього досягти, бо душа тварини не має у собі нічого духовного, а тільки сутнісне. Тобто це відбувається тільки під час виникнення утворень людського воління у відчутті, і тому має приносити велике благо з добрим волінням, але незліченні нещастя зі злим волінням, оскільки сутнісне ядро такого утворення несе у собі власну рушійну силу, яка володіє здатністю впливу на все груборечовинне. І таким чином відповідальність людського духу збільшується до гігантських розмірів. Його воління у відчутті залежно від свого роду утворює як доброзичливих істот, так і наділених життям демонів.

Обидва є лише продуктами здатности людського духу у Вторинному Творінні. Їхнє самочинно рушійне і таким чином непередбачуване у своїх діях ядро походить, однак, не від сутнісного з власною волею, з якого походять душі тварин, а від тієї нижчої ґрадації, яка жодною власною волею не володіє. Як у Сутнісному, так і в розташованому над ним підрозділі Духовного є багато ґрадацій та особливих родів, про які я ще окремо розповім* (Доповідь № 49 «Відмінність у походженні людини і тварини»).

До подальшого роз’яснення належить і те, що сутнісне також входить у контакт з живою наявною у Творінні Силою, яка, однак, не є такою, до якої під’єднується воління людського духу, а є лише її ґрадацією.

Саме різноманітні можливості та неможливості з’єднань пильно стежать за ладом у Вторинному Творінні та надають міцну, непохитну організацію в усьому становленні і зникненні.

Так далеко сягає прояв людського духу. Тепер подивіться після цього на нинішніх людей, спостерігаючи як треба, і ви зможете уявити собі, якого лиха вони вже накоїли. Особливо, якщо при цьому обміркувати дальші наслідки діяльности цих живих утворень, які зачіпають усі створіння! Це немов камінь, кинутий рукою людини, чия воля не в змозі контролювати його дальший шлях у просторі.

Поруч з цими утвореннями, про діяльність та вплив яких знадобилося б написати цілу книгу, існує інший рід, що тісно пов’язаний з ними, але утворює слабший підрозділ. Незважаючи на це, саме він ще доволі небезпечний, щоби багатьох людей обтяжити, затримати і навіть призвести до падіння. Це утворення думок. Тобто форми думок, примари.

Воління у думках, тобто продукт земного мозку, на противагу воління у відчутті не здатне одержувати безпосередній зв’язок з наявною в Творінні невтральною головною Силою. Внаслідок цього цим формам бракує самочинного ядра утворень у відчутті, які ми порівняно з душами тварин могли б назвати «сутнісними тінями душ». Форми думок, безперечно, залишаються залежними від свого виробника, з яким вони зв’язані схожим чином, як і утворення воління у відчутті. Тобто через підживлювальний шнур, який водночас утворює канал для зворотно плинної взаємодії. Однак про цей рід я вже колись докладно розповідав у доповіді «Форми думок»* (Доповідь № 22). Тому в цьому місці я не хочу повторюватися.

Форми думок у Законі Взаємодії є найслабшою ланкою. Але, незважаючи на це, вони ще діють доволі згубно і можуть приносити загибель не лише окремим людським духам, а навіть великим масам, як також призвести до спустошення цілих частин Всесвіту, якщо вони занадто підживлюються та зростають і внаслідок цього одержують надзвичайну могутність, як це відбувалося останніми тисячоліттями.

Тож усе зло виникло тільки через саму людину. Через її нестримне хибне воління у відчутті та воління у думках, як також і через легковажність у них! —

Ці обидві частини, царство утворень людського воління у відчутті і царство форм людського воління у думках, де, природно, змушені жити справжні людські духи, утворюють тепер лише поля праці та споглядання найбільших «магів» і «майстрів» усіх часів та народів, які заплуталися в них і, зрештою, при переході в потойбічне також будуть затримані у них. А сьогодні?

«Великі майстри окультизму», «просвітлені» дуже багатьох сект та лож… у них справи не кращі! Вони майстри лише у цих царствах. Вони живуть серед власних утворень. Лише в них можуть бути «майстрами», але не у справжньому потойбічному житті! Так далеко їхня могутність та майстерність не доходить.

Це гідні жалю люди, все одно, чи визнають вони себе прихильниками чорного чи білого мистецтва залежно від роду злого або доброго воління… вони вважали і вважають себе могутніми в силі духу, а насправді є меншими, ніж необізнана у цьому людина. Вона у своїй дитячій наївності пробуває над низькими по суті полями праці таких необізнаних «князів духу», тобто в дусі стоїть вище, ніж вони.

Це все було б прекрасно і добре, якби вплив та діяльність таких великих практиків у зворотній дії уражав би тільки їх самих, але такі «майстри» своїми зусиллями і діяннями роблять малозначні у собі низовини рухливішими, копаючись у них без потреби і таким чином збільшують також небезпеку для усіх слабких в обороні. Для всіх інших, на щастя, це не становить небезпеки, бо безневинний людський дух, який по-дитячому радіє своєму буттю, відразу ж піднесеться над цими низовинами, в яких копаються обізнані і насамкінець вони будуть затримані в них ними самими підсиленими формами та утвореннями. Сприймаючи це все серйозно, слід зауважити, що зверху це виглядає доволі сміховинним і сумним, не гідним людського духу. Тому що набундючені своєю хибною уявою, нарядившись у мішуру, вони старанно повзають і копирсаються, щоб у таке царство вдихнути життя. Царство тіней в найістиннішому сенсі, цілий світ видимости, здатний удавати все можливе й неможливе. І той, хто їх викликав, зрештою, не може знову їх позбавитися, він змушений скоритися! Багато з них старанно досліджують ці низовини вздовж та впоперек і з гордістю думають, яких неосяжних висот досягли таким чином. Однак ясний і простий людський дух ці низовини без зволікань залишить без уваги, йдучи далі і не маючи потреби якимось чином затримуватися у них.

Що я повинен ще сказати про таких «великих практиків»? Ні один з них нічого не став би слухати, бо вони у своєму царстві видимости певний час можуть удавати з себе те, чим у справжньому бутті живого духу вони ніколи не зможуть стати, тому що там для них це означає: «служити». При цьому бажання бути майстром швидко зникне. З цієї причини вони борються з Істиною, бо через неї багато що втрачають! Не вистачає мужности витримати таке. Хто дозволить, щоб ціла будівля, утворена його уявою та марнославством, завалилася? Для цього треба бути праведною і дійсно великою людиною! А така людина не заплуталася б у таких тенетах марнославства.

При цьому одне засмучує: як багато, або, точніше кажучи, як мало ясних та стійких у собі людей, як мало з них ще мають дитячу світлу наївність для того, щоб не наражаючись на небезпеку, вони змогли пройти ці рівні, легковажно утворені і повсякчас підсилювані людським волінням. Але для усіх інших таким чином завжди виникає небезпека, яка стає все більшою.

Коли ж люди, врешті-решт, стануть по-справжньому зрячими у цьому! Як багато лиха можна було б уникнути. Завдяки чистим відчуттям, чистому мисленню кожної людини усі потойбічні похмурі і темні рівні незабаром повинні були б стати настільки ослабленими, що втримувані там у боротьбі людські духи звільнилися б швидше, бо вони б могли легше вирватися із оточення, яке ставало б усе слабшим. —

Точно так, як доволі багато великих «майстрів» тут, на Землі, так і людських духів у потойбічному переживають усе, як цілком справжнє у різноманітних оточеннях, формах та утвореннях, все одно, чи перебувають вони у низьких похмурих чи в ефірно речовинних уже вищих привітних рівнинах… тобто страх, а також радість, прощення як рятівне спасіння… і все ж таки вони знаходяться аж ніяк не в царстві справжнього життя, навпаки, єдине по-справжньому живе при цьому – це лише вони самі! Усе інше, тобто їхнє доволі розмаїте та нестале оточення може існувати тільки завдяки їм самим і їх однодумцям тут, на Землі.

Навіть саме пекло – це породження людських духів, яке насправді існує та приховує в собі серйозну небезпеку, завдаючи великих страждань, однак цілком залежить від воління усіх тих людей, відчуття яких підживлюють пекло силою, потрібною для його існування, і черпають вони її з невтральної Божої Сили, яка міститься у Творінні для використання людськими духами. Отже, пекло – жодним чином не встановлення Бога, а діяння людей!

Хто це правильно пізнає і це пізнання свідомо використає, той допоможе багатьом, і сам легше піднесеться до Світла, єдино в якому є все справжнє Життя.

Коли ж люди принаймні хоча б одного разу відкриються настільки, щоб вони були здатні передчути, який скарб міститься для них у цьому Творінні! Скарб, який повинен відшукати і дістати кожен людський дух, що означає, повинен свідомо скористатися ним: так часто згадуваною мною невтральною головною Силою. Вона не знає різниці між добром і злом, проте перебуває зовні цього поняття, будучи просто «живою Силою».

Кожне воління у відчутті людини діє як ключ до кімнати зі скарбами, вступає в контакт з цією високою Силою. Байдуже, чи добре воно, чи зле. Обидва зміцнюються та оживляються цією «Силою», бо вона відразу входить у воління у відчутті людського духу. І тільки в нього, і ні в що інше. Рід воління задає людина, він цілком в її руках. Ця Сила не керує ні добром, ні злом, проте є просто «Силою» і оживляє те, що забажала людина.

Однак при цьому важливо знати, що людина не має у собі цієї животворної Сили, а лише володіє ключем до неї у здатності свого відчуття. Тобто людина є керівником цієї формотворчої Сили, яка працює згідно з її волінням. З цієї причини вона має надати звіт про кожну годину її використання. Але вона несвідомо грається при цьому з вогнем як нетямуща дитина і тому, як і остання, завдає великої шкоди. Однак людина не повинна бути нетямущою! Це її вада! Усі пророки і, зрештою, Син Божий у притчах і Вченні намагалися внести ясність у цей пункт, указати шлях, яким повинні йти люди, як вони повинні відчувати, мислити, чинити, щоби правильно при цьому йти!

Але все даремно. З цією надзвичайною, довіреною людям владою вони й далі граються на власний розсуд, не чуючи застережень та порад від Світла, і призводять таким чином, урешті-решт, до руйнування, знищення своїх діянь і навіть самих себе, бо ця Сила працює цілком невтрально, підсилюючи як добре, так і зле воління людських духів, але через це вона без зволікань холоднокровно розбиває вщент і колісницю, і візничого, як неправильно керований автомобіль. Картина досить зрозуміла. Своїм волінням та мисленням люди керують долею сукупного Творіння, як також і власною, і нічого не знають про це. Вони сприяють розквіту або хирінню, можуть звести будівлю, сповнену гармонії або ж це дике безладдя, яке тепер панує! Замість того, щоби будувати розумно, вони лише без потреби марнують час і сили на вельми численні марнославні дрібниці. Розсудливі називають це покаранням і судом, що у певному сенсі правильно, і все-таки самі люди призвели до того, що нині відбувається.

Мислителі та спостерігачі вже не раз про це все здогадувалися, однак вони помилялися у своєму хибному припущенні, що ця влада людського духу є ознакою їхньої власної Божественности. Це помилка, яка виникає через однобічне, суто зовнішнє спостереження. Людський дух не є ні Богом, ні Божественним. Такі всезнайки бачать лише шкаралупу подій, а не їхнє ядро. Вони наслідки плутають з причинами. На жаль, через цю недостатність виникає багато лжевчень та зухвалість. Тому я ще раз наголошую: Божа Сила, яка завжди пронизує Творіння і міститься в ньому, всім людським духам надається лише як позика. Вони можуть її спрямовувати, користуючись нею, однак не мають її у собі, вона їм не притаманна! Божественному тільки притаманна ця Сила. Однак Воно використовує її тільки на добро, тому що Божественне зовсім не знає темряви. Але людські духи, які беруть її як позику, готують таким чином собі могилу!

Тому я ще раз закликаю усіх наполегливо: тримайте вогнище вашого воління та мислення чистим, ви таким чином установлюєте мир і щастя! Вторинне Творіння стане тоді схоже на Пратворіння, в якому панує тільки Світло і радість. Це все в руках людини, у можливостях кожного свідомого себе людського духу, який більше не буде чужинцем у цьому Вторинному Творінні! — —

Доволі багато моїх слухачів і читачів мають у собі невимовлене бажання, щоб на роз’яснення я описав яку-небудь точну картину таких подій, надав живу перспективу для кращого розуміння. Але іншим це б заважало. Можливо, будуть і такі, які скажуть, що я би таким чином послабив серйозність викладеного, бо відтворення живих подій у цих рівнях можна легко прийняти за фантазії або яснобачення. Схоже мені навіть довелося почути, коли я опублікував мої доповіді «Святий Ґраль» і «Люцифер». Однак люди, які досліджують глибоко, духовні вуха яких ще не закриті, відчують при цьому те, про що я розповів. Тільки вони оцінять картину, яку на додаток я хочу запропонувати, тому що вони знають, що це не фантазії, не яснобачення, а щось більше.

Отже, ось приклад: утопившись, мати позбавила себе життя і до того ж у цю земну смерть затягла свою дворічну дитину. Під час пробудження у потойбічному світі вона потопатиме в похмурих мулистих водах, бо остання жахлива мить душі оживе у ній в Ефірній речовинності. Це місце, де всі подібні до її роду страждають разом з нею у безперестанних муках. При цьому вона тримає на руках свою дитину, яка вхопилася у смертельному переляку за матір, незважаючи на те, що вона перед земною смертю кинула цю дитину в потік. Цю жахливу мить залежно від її душевних властивостей вона має переживати коротший чи довший проміжок часу, тобто безперервно потопатиме, без кінця, не втрачаючи при цьому свідомости. Це може тривати десятиліття або ще довше, доки в її душі пробудиться справжній зойк по допомогу, що виникає у чистому смиренні. А це не так легко, бо навколо неї все лише однорідне, але немає жодного світла. Вона чує жахливі прокльони та лайку, брутальні слова, бачить лише страшенний егоїзм.

З часом, можливо, у неї спершу пробудиться порив принаймні захистити від цього свою дитину або вивести її з цього страхітливого оточення і повсякчасної небезпеки та мук. Тому потопаючи сама, вона перелякано тримає її над смердючою в’язкою поверхнею, тоді як багато з тих, хто перебуває поруч, намагаються вхопитися в неї і затягти її в глибину.

Ці свинцеві важкі води ожили ефірноречовинно, не набувши чітких обрисів думками самогубців-потопельників, як і всіх тих, хто ще перебуває на Землі і виношує у собі схожі думки. Їхні думки вступають у зв’язок між собою і обопільно притягуючись, завжди призводять їх до нового підсилення, причому муки нескінченно поновлюються. Ці води висохли б, якби замість такого підживлення потекли чисті, радісні, сповнені життя хвилі думок від Землі.

Турбота про дитину, яка з материнського інстинкту з часом може вирости до турботливої та трепетної любови, одержить достатньо сили, щоб утворити для матері перший щабель на сходах порятунку, що виведуть її з цих мук, які вона створила для себе через таке передчасне припинення свого земного буття. Коли в неї виникло бажання вберегти дитину від мук, до яких сама, однак, і призвела, тоді вона починає підживлювати у собі щось шляхетне, яке зрештою спроможне піднести її до найближчого, не такого похмурого оточення.

Однак дитина на її руках насправді не є живою душею дитини, яку вона кинула у потік, вчинивши вбивство. Така несправедливість неможлива. У більшості випадків жива душа дитини грається на сонячній галявині, тоді як дитина на руках матері, яка бореться за неї, лише… примара, ожиле утворення відчуття убивниці та… дитини! Це може бути утворення провини, яке виникло під гнітом усвідомлення власної провини, або утворення відчаю, утворення ненависти, утворення любови, все одно, матері здається, що це сама жива дитина, бо це утворення цілком схоже на неї і навіть так само рухається, кричить тощо. На таких подробицях та численних варіантах я зупинятися не хочу.

Можна описати незліченні події, рід яких завжди точно прив’язаний до вчинків, що передували їм.

Але одну я хочу навести як приклад, коли вона з цьогобічного переходить у потойбічне.

Припустімо, що жінка або дівчина, не бажаючи цього, опинилася в становищі, щоб стати матір’ю, і, на жаль, як це дуже часто трапляється, намагається вжити заходів проти цього. Навіть якщо в особливо сприятливому випадку все відбулося без тілесного ушкодження, то все-таки тим водночас це не спокутувано. Ефірноречовинний світ як оточення після земної смерти все точно відзначає, і вплинути на нього неможливо. У мить, коли це сталося, ефірноречовинне тіло майбутньої дитини чіпляється за ефірноречовинну шию жінки, яка скоїла протиприродний вчинок, не бажаючи стати матір’ю, щоб не відриватися від неї, доки цей вчинок буде спокутувано. Звичайно, цього не помічає зазначена дівчина або жінка, доки вона у груборечовинному тілі живе на Землі. Їй хіба що інколи стає лише трохи прикро, тому що маленьке ефірноречовинне тіло дитини співвідносно до груборечовинного тіла є легким як пір’їнка, і сьогодні більшість дівчат надто отупіли, щоб відчувати цей маленький тягар. Однак це отупіння аж ніяк не поступ, також не ознака міцного здоров’я, навпаки, означає реґрес, є ознакою душевної заскнилости.

Але у мить земного вмирання важкість та щільність тільця дитини, що повисло на шиї матері, відтепер зрівняється за своїм родом з ефірноречовинним тілом матері, яке вийшло із земного тіла, і з тим стане для неї абсолютним тягарем. Для ефірноречовинного тіла матері це буде такою ж самою незручністю, як це було на Землі, коли груборечовинне тіло дитини вчепилося за її шию. Залежно від роду подій, які відбулися раніше, це може перерости в муку задушення. У потойбічному світі мати змушена буде це тіло дитини носити на собі, і не звільниться по-справжньому від нього доти, доки в ній пробудиться материнська любов і вона турботливо, докладаючи всіх зусиль, намагатиметься забезпечити тілу дитини весь потрібний догляд, відмовившись від власної зручности. Але до усвідомлення цього всього доволі часто лежить довгий тернистий шлях!

Звичайно, ці події не позбавлені також певної трагікомічности. Уявімо лише собі, що якась людина, для якої зникла перегородка між цьогобічним і потойбічним, опинилася в колі якої-небудь родини або товариства. За столом сидять дами і жваво розмовляють. Одна з жінок або «дівиць», підтримуючи розмову, з моралізаторським обуренням висловлює зневажливі судження стосовно своїх ближніх, тоді як відвідувач бачить, що саме на шиї цієї настільки ревної та гордої захисниці суспільної моралі висить одне або навіть кілька дитячих тілець. І не лише це, а навіть на кожній іншій людині висять чітко видимі діяння її справжнього воління, яке часто перебуває у ґротесковій суперечності до її слів і до того, ким вона намагається здаватися і яким чином стверджує себе перед світом.

На багатьох суддях набагато більше провини, ніж на тих, кому вони виносять вирок. Доволі швидко спливуть скороминущі земні роки, і тоді стоятиме він перед своїм Суддею, для якого діють інші Закони. І що тоді?

Груборечовинний світ у більшості випадків, на жаль, може легко ввести людину в оману, натомість в Ефірноречовинному світі таке неможливе. Там людина, на щастя, мусить справді пожати те, що посіяла. Тому нікому не треба впадати у відчай, якщо тут, на Землі, все ж таки тимчасово переважає несправедливість. Ні одна зла думка не залишиться неспокутуваною, навіть якщо вона не стала груборечовинним вчинком.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт