У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


72. Живіть теперішнім!

Поглянувши на людей, ми виявимо різноманітні підрозділи. Одна частина живе виключно минулим. Тобто вони починають щось осягати лише тоді, коли воно вже минуло. Виходить так, що вони не можуть ні по-справжньому радіти чомусь, що відбувається зараз, ні відчувати усю тяжкість якої-небудь події. Лише згодом вони починають про неї говорити, мріяти або сумувати за нею. Повсякчас розмовляють лише про минуле і в ньому відчувають втіху або шкодують про нього, завжди не звертаючи уваги на нові теперішні події. Тільки коли вони постаріли, минули, тоді починають їх оцінювати.

Друга частина у свою чергу живе майбутнім. Вони чогось хочуть від майбутнього і завжди покладають надії тільки на нього, забуваючи при цьому, що теперішнє пропонує їм достатньо багато, забуваючи також бути настільки жвавими, щоб зуміти втілити в життя багато своїх мрій про майбутнє.

Обидві частини, до яких належить більшість людей, насправді по суті так і не жили на Землі. Вони марно витратили свій земний час.

Є й такі люди, які заклик «живіть теперішнім» сприймуть як зовсім хибний, напевно, вони гадають, що я таким чином бажаю заохотити повною мірою насолоджуватися кожною миттю, спонукаючи до певного легковажного способу життя. Адже є ще достатньо тих, хто вештається по життю у такому безглуздому життєствердженні.

Напевно, цим закликом я вимагаю неодмінно повною мірою використовувати кожну хвилину, але внутрішньо, а не поверхово, не лише зовнішньо. Кожна година теперішнього життя має стати справжнім переживанням для людини! Як у стражданні, так і в радості. Усіма своїми почуттями і мисленням, відчуттями вона повинна відкритися всьому, чим живе теперішнє і таким чином пильнувати. Тільки так матиме вона користь від земного буття, яка передбачена тут для неї. Ні в спогадах про минуле, ні у мріях про майбутнє не знайде вона справжнього переживання, настільки сильного, щоб на її дух накласти відбиток, який вона як користь візьме з собою у потойбічне.

Якщо вона не бере участи у житті, то не зможе й дозрівати, а дозрівання залежить лише від переживання.

Якщо в земному бутті вона не завжди переживає у собі теперішнє, то повертається в потойбічне з пустими руками і змушена буде ще раз знову промандрувати крізь змарнований так час, бо при цьому вона не була пильною, не зробивши власним нічого з переживання.

Земне життя – це наче щабель у сукупному бутті людини, він настільки великий, що людина перестрибнути його не зможе. Якщо вона не ставить свою ногу на щабель впевнено та надійно, то зовсім неспроможна зійти на наступний, тому що потрібен попередній як основа для цього. Якщо людина уявляє собі своє сукупне буття як прагнення вгору від цієї Землі до Світла у вигляді щаблів, то їй має стати зрозуміло, що вона до наступного щабля наблизиться лише тоді, коли правильно засвоїть попередній, впевнено стоячи на ньому. Варто висловитися ще точніше: тільки з повного безумовного засвоєння відповідно пережитого щабля може розвинутися найближчий більш високий. Якщо людина в переживанні не засвоїла те, що може їй слугувати тільки для її дозрівання, тобто щабель, на якому вона перебуває, то новий щабель їй не вдасться побачити, бо для цього їй потрібне переживання попереднього щабля. Лише забезпечена цими переживаннями одержить вона сили, щоб розпізнати найближчий вищий щабель і зійти на нього.

Так йде вона вперед, від одного щабля до наступного. Якщо вона хоче бачити тільки високу ціль і по-справжньому не звертає уваги на окремі щаблі, які ведуть її до неї, то цієї цілі не досягне. Щаблі, які вона сама повинна будувати для сходження, стали б тоді надто неміцними та легкими і при спробі сходження зруйнувалися б.

Але цієї небезпеки можна уникнути завдяки природним подіям, оскільки найближчий щабель може розвинутися лише в засвоєнні теперішнього щабля. Отже, хто половину свого буття не хоче стояти на одному щаблі і завжди знову повертатися на нього, тому треба постаратися повсякчас цілковито належати теперішньому, щоб його по-справжньому осягнути, пережити; таким чином він одержить духовну користь від нього.

При цьому йому дістанеться й земний здобуток, бо вже першу вигоду він одержить від того, що очікуватиме від людей та часу лише на те, що вони йому насправді можуть дати! Завдяки цьому він ніколи не буде розчарований, до того ж перебуватиме в гармонії зі своїм оточенням.

Але якщо він несе у собі лише минуле і мрії про майбутнє, то у своїх сподіваннях дуже легко виходить за рамки теперішнього і таким чином це неодмінно призводить до розладу з теперішнім, через що страждає не лише він, а також його найближче оточення. Напевно, треба думати й про минуле, щоб учитися на ньому, і мріяти також про майбутнє, щоб одержати наснагу, однак цілком свідомо жити треба тільки теперішнім!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт