У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


80. Це було колись...!

Три слова лише, а діють, як заклинання, бо вони несуть у собі щось незвичне, відразу викликаючи в кожній людині якесь особливе відчуття. Рідко коли ці відчуття збігаються. Подібним чином діє музика. Як вона, так і ці три слова знаходять свій шлях безпосередньо до духу людини, до його справжнього «Я». Звісно, йдеться тільки про тих, хто не тримає у собі дух цілковито замкненим і тому справжню людяність тут, на Землі, вже втратив.

Кожна людина при цих словах мимоволі відразу повертається до якогось давнього переживання. Воно з’являється перед нею живою картиною, а з нею і відповідне відчуття.

В одного сповнена туги ніжність, смутне щастя і тихі нездійснені бажання. Проте в іншого гордість, гнів, страх або ненависть. Людина завжди замислюється над чимось, що колись пережила, що справило на неї надзвичайне враження, хоча їй і здавалося, що воно давно вже у ній згасло.

Однак у ній ніщо не згасає, ніщо не втрачається з того, що вона колись насправді у собі пережила. Це все вона може назвати власним, як дійсно набутим і тому нетлінним. Але мається на увазі тільки пережите! Ніщо інше не може виникнути при цих словах.

Якщо людина з ретельністю та бадьорим почуттям колись зверне на це увагу, то незабаром розпізнає, що є справді живе в ній, а що може бути визначене як мертве, як бездушна шкаралупа безцільних спогадів.

Метою і користю для людини, під якою не варто розуміти тіло, є лише те, що впродовж її земного життя досить глибоко вплинуло на неї, щоб накласти на душу непроминущий відбиток, який неможливо стерти. Лише такі відбитки мають вплив на формування людської душі і тим спонукають дух до його невпинного розвитку.

Отже, насправді пережите і тому вважається своїм тільки те, що справляє такого роду глибоке враження. Усе інше минає безслідно або слугує не більше як допоміжним засобом для створення подій, які здатні викликати такі великі враження.

Добре тому, хто може назвати багато таких сповнених сили переживань власними, все одно, що їх спричинило, радість чи страждання, бо ці враження є тим найціннішим, що бере людська душа на своєму шляхові у потойбічний світ. —

Суто земна інтелектуальна творчість сьогодні є нормальною і корисною лише за правильного застосування для полегшення тілесного земного буття. Що і є, якщо добре поміркувати, справжньою кінцевою метою будь-якої діяльности інтелекту! Врешті-решт, вона ніколи не дає іншого результату. У всій навчальній мудрості, байдуже, яка це галузь, а також при всякій творчості, будь то державна діяльність або сім’я, якась окрема людина чи нація, як зрештою і в усьому людстві. Але на жаль, усе цілком беззаперечно підкорилося лише інтелектові і тому перебуває у важких ланцюгах земної обмеженої спроможности осягнення, що, звісно, мусило притягти та ще й притягне до себе згубні наслідки й події.

У цьому є тільки один виняток на всій цій Землі. Однак цим винятком є зовсім не церква, як багато хто думає і як це й має бути, а мистецтво! У ньому інтелект неминуче відіграє другорядну роль. Але там, де інтелект при цьому бере гору, мистецтво відразу знижується до ремесла; воно безпосередньо та невідворотно опускається глибоко вниз. Це той висновок, який у своїй простій природності по-іншому жодним чином існувати не може. Цей виняток ні на що інше вказувати не в змозі.

Проте, певна річ, такий же висновок поширюється і на все інше! Невже це не спонукає людей до роздумів? І тоді наче полуда повинна впасти з очей. Тим, хто мислить і порівнює, це цілком зрозуміло говорить, що в усьому, де панує інтелект, можна одержати лише підробку, неповноцінність! У цьому факті людина мусить розпізнати, яке місце інтелектові належить від природи, коли має з’явитися щось правильне і повноцінне!

Досі тільки мистецтво народжувалося з діяльности живого духу, з відчуття. Воно одне має природний, отже, нормальний і здоровий початок та хід розвитку. Адже дух виявляє себе не в інтелекті, а у відчуттях і проявляє себе лише в тому, що загально зветься «душа». Саме те, що так безмірно горда у собі людина інтелекту сьогодні охоче висміює і з чого глузує. Вона насміхається з найціннішого у людині, навіть саме з того, що взагалі робить людину людиною!

З інтелектом дух не має нічого спільного. Якщо людина захоче нарешті виправитися в усьому, то повинна звернути увагу на Слово Христа: «По ділах їхніх упізнаєте їх!». Настав час, коли це звершиться.

Тільки діяння духу несуть у собі від його початку життя, разом з тим тривалість та сталість. А все інше мусить саме у собі зруйнуватися, коли мине час його розквіту. Щойно з’являться плоди від нього, пустота стане очевидною!

Подивіться хоча б на історію! Тільки діяння духу, тобто мистецтво, пережило народи, які зруйнувалися у собі діяльністю свого неживого, холодного інтелекту. Жодні великі, славнозвісні знання не змогли їх від цього врятувати. Єгиптяни, юдеї, греки, римляни пройшли цим шляхом, пізніше також еспанці та французи, зараз на ньому німці, – проте твори справжнього мистецтва пережили їх усіх! І вони ніколи не зможуть загинути. Ніхто, однак, не розгледів строгої закономірности у повторюваності цих подій. Жодна людина не замислилася над тим, щоб дослідити справжнє коріння цього тяжкого зла.

Замість того, щоб його шукати і колись покласти край цьому знову повторюваному руйнуванню, сліпо скоряються йому і з плачем та скаргами підпорядковуються цій великій «невідворотності».

Тепер, у кінці, це уразить усе людство! Уже багато лиха лежить позаду нас, ще більше стоїть попереду. І глибокий біль проходить щільними рядами тих, які вже зараз частково від цього постраждали.

Подумайте про всі народи, що вже мусили впасти, тільки-но настав час їхнього розквіту на найвищому пікові інтелекту. Достиглі плоди їхнього часу розквіту були всюди одні й ті самі! Аморальність, безсоромність і розбещеність у різноманітному вигляді, за якими неминуче наставав занепад та руйнування.

Безумовна подібність у цьому для кожного стає доволі разючою! І до того ж кожен мислячий повинен знайти цілком визначений характер і послідовність найсуворіших Законів у цих подіях.

Ці всі народи один за одним мусили зрештою визнати, що їхня велич, їхня могутність і пишнота були лише уявними, трималися тільки за допомогою влади та насильства, досягши у собі зміцнення не на здоровій основі.

Відкрийте ж свої очі, замість того аби впадати у відчай! Озирніться навкруги, навчайтеся на минулому, порівняйте його з Посланнями, які з Божественного вже протягом тисячоліть надходили до вас, і ви повинні знайти зло, що роз’їдаючи зсередини, лише одне створює перешкоду для сходження усього людства.

Тільки коли зло до кінця буде викорінено, відкриється шлях до загального сходження, не раніше. І тоді він незворотний, оскільки сповнений живого духу, який до цього часу був замкнений. —

Перш ніж ми докладніше зупинимося на цьому, я хочу пояснити, що таке дух, як єдине, справді живе в людині. Дух – не дотепність і не інтелект! Дух також – не вивчене знання. Тому помилково називати людину «духовно багатою», якщо вона багато навчалася, читала, спостерігала і вміє добре говорити про це. Або якщо вона виблискує гарними ідеями та гостротою інтелекту.

Дух – це щось зовсім інше. Він є самостійною властивістю, що вийшла з подібного їй світу, який є інший, ніж частина, до якої належить Земля і разом з нею тіло. Духовний світ лежить вище, він утворює верхню і найлегшу частину Творіння. Ця духовна частина в людині внаслідок своєї властивости несе у собі завдання повернутися до Чистодуховного, щойно вона відокремиться від усіх речовинних оболонок. Поривання до нього стає вільним на цілком визначеному ступені зрілости і веде потім її вгору до свого подібного роду, підносячи завдяки його силі притягання* (Доповідь № 63 «Я Воскресіння і Життя…!»).

Дух із земним інтелектом не має нічого спільного, а тільки з якістю, яку визначають як «душа». Отже, духовно багатий рівнозначний «душевному», але не інтелектуальному.

Аби легше виявити цю різницю, людині слід скористатися реченням: «Це було колись!». Досить багато шукачів завдяки цьому вже знаходять зрозумілість. Уважно спостерігаючи за собою, вони в змозі розпізнати, що з минулого їхнього земного життя їхнім душам корисне або слугувало для цього, а що винятково полегшувало їм життя і працю у земному оточенні. Тобто що має не тільки земну, але й потойбічну цінність, а що слугує лише для земних цілей, але не має цінности для потойбічного. Одне людина може взяти з собою, однак інше під час прощавання залишить як необхідне лише тут, бо воно надалі їй жодним чином не знадобиться. Адже те, що вона залишає, є лише інструмент для земних діянь, допоміжний засіб для земного часу, не більше.

Якщо інструмент використовується тепер не як такий, а цінується як набагато вищий, тоді, звісно, він не може бути достатній для цієї висоти, це для нього хибне місце, що завдає, природно, негараздів багатьох різновидів, які з часом призводять до згубних наслідків.

Як найвищий до цих інструментів належить людський інтелект, що як продукт людського мозку мусить нести у собі обмеженість, якій завжди підлягає все тілесне, груборечовинне внаслідок своєї справжньої властивости. І продукт не може бути інший, ніж джерело його походження. Він завжди зв’язаний з родом свого походження. Так само і діла, які виникають внаслідок діяльности продукту.

Для інтелекту, звісно, це означає вужчу, лише земну спроможність осягнення, тісно зв’язану в просторі та часі. Маючи сам походження від мертвої Грубої речовинности, яка не має у собі жодного власного життя, він також залишається без живої сили. Ця обставина, зрозуміло, поширюється і на всю діяльність інтелекту, який через це не спроможний у свої діла закласти щось живе.

У цьому неухильному природному процесі міститься ключ до затьмарених подій під час людського буття на цій маленькій Землі.

Ми повинні нарешті навчитися розрізняти дух та інтелект, живе ядро людини і його інструмент! Якщо цей інструмент ставить себе вище живого ядра, як це було досі, тоді це приносить щось хворобливе, яке вже при виникненні мусить нести у собі зародок смерти, і живе, найвище, найцінніше таким чином стає задушеним, зв’язаним, відрізаним від своєї необхідної діяльности, доки в неминучому крахові мертвої будівлі незрілим вільно піднесеться з руїн.

Тепер замість «Це було колись» поставимо собі запитання «Як було у минулі часи?». Наскільки інший результат. Відразу помітимо велику різницю. Перше питання стосується відчуття, яке зв’язане з духом. А друге звернене до інтелекту. При цьому виникають зовсім інші образи. Вони від початку обмежені, холодні, без життєвого тепла, через те що інтелект нічого іншого дати не може.

Найбільша провина людства від початку полягає все-таки в тому, що цей інтелект, спроможний створювати лише неповноцінне без життя, воно поставило на високий п’єдестал і просто-таки танцює навколо нього в поклонінні. Це місце, яке повинне належати тільки духові.

Такий початок у всьому суперечить визначенням Творця і, отже, природі, бо вони твердо закладені в її процесах. І тому ніщо не може привести до істинної мети, все мусить зазнати краху, коли почнеться збирання врожаю. Ніщо інше тут неможливе – це природні передбачувані події.

Лише у чистій техніці, в будь-якій галузі промисловости відбувається по-іншому. Завдяки інтелекту вона перебуває на великій висоті і в майбутньому досягне ще більшого! Втім, цей факт є доказом істинности моїх роз’яснень. Техніка в усіх справах завжди є і залишиться тільки суто земною, мертвою. Оскільки інтелект також належить до всього земного, то він може блискуче проявити себе у техніці, створюючи по-справжньому велике. Там його правильне місце, його істинне завдання! Однак там, де й «живе», тобто суто «людське» треба взяти до уваги, інтелект не управляється згідно зі своїм родом і тому мусить виявити свою неспроможність, якщо він при цьому не проведений через дух! Бо лише дух є життя. Успіх у певному роді завжди може принести тільки діяльність подібного роду. Тому земний інтелект ніколи не зможе діяти в дусі! З цієї причини тяжким злочином цього людства стало те, що інтелект воно поставило вище за життя.

Людина таким чином рішуче підмінила своє завдання всупереч творчому, тобто цілком природному призначенню, поставила його, так би мовити, з ніг на голову; другорядній і лише земній роботі виниклого інтелекту вона призначила найвище місце, котре належить живому духові. Через це знову ж цілком природно, що відтепер вона змушена з великими зусиллями шукати віднизу доверху; причому поставлений вище за все інтелект з його обмеженою спроможністю осягнення перешкоджає усякій подальшій перспективі, замість того, щоб завдяки духу мати можливість дивитися зверху вниз.

Якщо вона хоче пробудитися, то спершу їй доведеться «перевести стрілки». Інтелект, який зараз зверху, поставити на його від природи відведене місце, а дух знову повернути до його вищого призначення. Ця необхідна перестанова для сьогоднішньої людини є не такою вже й легкою. —

Тодішній вчинок підміни, здійснений людиною, так кардинально спрямований проти Волі Творця, отже, проти Законів природи, був справжнім «гріхопадінням», наслідки якого нічого, крім жаху, не залишили, через те що він переріс потім у «прабатьківський гріх», оскільки піднесення інтелекту до самодержця природним чином притягло до себе однобічне плекання та діяльність і з часом однобічно зміцнило мозок, тож розвинулася лише та частина, яка має керувати роботою мозку, а інша мусила занепасти. Через це нехтування занепала частина сьогодні може діяти поки що лише як ненадійний мрійливий мозок, який водночас перебуває ще й під потужним впливом так званого денного мозку, який спонукає інтелект до дії.

Отже, частина мозку, яка має утворювати міст до духу або, точніше, міст від духу до всього земного, стає паралізованою, зв’язок припиняється або дуже послаблюється, через що людина не здатна до будь-якої діяльности духу і тому позбавляється і можливости зробити свій інтелект «одушевленим», одухотвореним та бадьорим. Обидві частини мозку мали б бути цілком пропорційно розвинуті для спільної гармонійної діяльности, як і все інше у тілі. Керівним є дух, виконавець же тут, на землі, – інтелект. Внаслідок цього і вся діяльність тіла, і навіть воно саме ніколи не могло бути таким, яким воно має бути, що є очевидним. Природно, що ці події позначаються, однак, на всьому! Оскільки в усьому земному головного не вистачає!

З цим розривом одночасно пов’язані і віддаленість та відчуження від Божественного, що легко зрозуміти. Адже до Нього більше не було жодного шляху.

Насамкінець знову ж маємо збитки: вже тисячоліття кожне народжене на землі дитяче тіло внаслідок завжди дедалі збільшеного успадкування має передній інтелектуальний мозок такий великий, що кожна людина від самого початку через цю обставину так легко підкорюється інтелекту, щойно мозок досягне повної діяльности. Прірва між обома частинами мозку нині стала настільки великою, співвідношення працеспроможности таке різне, що для більшості людей без катастрофи виправлення вже недосяжне.

Сучасна людина інтелекту більше не є нормальною людиною – їй не вистачає всілякого розвитку головної частини її мозку, чого й потребує повноцінна людина у зв’язку з тривалим занепадом впродовж тисячоліть. Кожна людина інтелекту без винятку має скалічений нормальний мозок! Тому каліки мозку протягом тисячоліть панують на Землі, дивлячись на нормальних людей, як на ворогів, та намагаючись їх гнобити. Вони уявляють собі у занепаді, що можуть зробити дуже багато, і не знають, що нормальна людина спроможна здійснити вдесятеро більше, виконуючи твори, які мають довшу тривалість, аніж теперішні зусилля! Для досягнення цих здібностей кожному справжньому серйозному шукачеві відкритий шлях!

Однак людині інтелекту буде не так легко стати більш здібною, щоб зуміти осягнути щось, що належить до діяльности занепалої частини її мозку! Вона цього просто не зможе, якби навіть захотіла; і тільки через свою звуженість насміхається з усього, що для неї недосяжне і внаслідок свого дійсно відсталого ненормального мозку також ніколи не буде в змозі зрозуміти більше за нього. Саме у цьому міститься найжахливіша частина прокляття такого неприродного відхилення. Безумовно потрібна для нормальної людини гармонійна співпраця обох частин людського мозку в сьогоднішніх людей інтелекту, яких називають матеріалістами, остаточно виключена. —

Бути матеріалістом аж ніяк не похвала, а свідоцтво занепалого мозку.

Отже, і досі на цій Землі панує неприродний мозок, діяльність якого зрештою, зрозуміло, мусить принести невідворотний крах у всьому, бо все, що він має принести через занепад, природно, приховує у собі дисгармонію та хворобливість уже на початку.

У цьому тепер нічого не зміниш, навпаки, треба спокійно дочекатися, доки природний розвиток подій призведе до краху. Однак тоді настане день Воскресіння духу і також нове життя! Тисячолітнє панування раба інтелекту припиниться назавжди! Ніколи знову не зможе він піднятися, бо докази та його власне переживання нарешті змусять визнати себе самого як хворого і духовно бідного, остаточно добровільно скорившись тому, що він не зміг зрозуміти. Можливість виступу проти духу ніколи більше не буде йому надана – ні з насмішками, ні з видимістю права за допомогою насильства, як це було вчинено навіть проти Сина Божого, який мусив боротися проти цього.

Тоді ще був час, аби уникнути багатьох нещасть. Але зараз це не так, бо за цей час розірваний зв’язок між обома частинами мозку вже неможливо відновити.

Є багато людей інтелекту, які знову захочуть насміхатися з міркуваннь у цій доповіді, але, як завжди, не зможуть навести нічого, крім пустих гасел, без справжніх об’єктивних контраргументів. Однак кожен серйозний шукач і кожен мислячий мусить сприйняти такі засліплені намагання лише як новий доказ того, що я тут роз’яснив. Ці люди просто не можуть, хоча й намагаються. Тому ми їх розглядаємо від сьогодні як хворих, які незабаром потребуватимуть допомоги, і... ми спокійно зачекаємо на це. Не потрібно жодної боротьби і жодного насильства, щоб досягти необхідного поступу, тому що кінець настане сам собою. До того ж тут даються взнаки природні події, у непорушних Законах усіх взаємодій цілком невблаганні і точні. — —

Потім має з’явитися «новий рід людський» після безлічі проголошень. Однак він буде складатися не тільки з новонароджених, як це нині вже спостерігаємо у Каліфорнії і також в Австралії, які обдаровані «новим почуттям», а головним чином із уже живих людей, котрі найближчим часом зможуть «бачити» внаслідок багатьох майбутніх подій. Вони матимуть те саме «почуття», що й новонароджені, бо воно є ніщо інше, як здатність перебувати у Всесвіті з відкритим нескутим духом, який більше не дозволить себе гнобити обмеженістю інтелекту. Прабатьківський гріх таким чином буде нарешті стертий! Але це все не має нічого спільного з раніше визначеними властивостями під назвою «окультні здібності». Це просто нормальна людина, якою вона і повинна бути! «Спроможність бачити» не має нічого спільного з «яснобаченням», проте означає «осягнення», пізнання.

Люди в змозі тоді все бачити неупереджено, що означає ніщо інше, як оцінювати. Вони побачать людину інтелекту такою, якою вона є насправді, з такою небезпечною для неї та для її оточення обмеженістю, яка водночас спричиняє самовпевнену жагу влади та непоступливість, яка фактично належить їй.

Вони також побачать, як тисячоліттями зі строгою послідовністю то в одній, то в іншій формі все людство страждало під цим ярмом; і як ця ракова виразка, наче успадкований ворог, завжди спрямовувалася проти розвитку вільного людського духу, головної мети людського буття! Ніщо від них не приховається, також і гірка впевненість, що горе, усі страждання, кожне падіння мали трапитися через це зло і що виправлення ніколи не могло статися, оскільки будь-яке усвідомлення від початку було виключене внаслідок обмеженої спроможности осягнення.

Але з цим пробудженням буде покладено край будь-якому впливові, будь-якій владі цих людей інтелекту. На всі часи, бо тоді почнеться нова краща епоха для людства, в якій більше не буде місця старому.

Таким чином настане жадана вже сьогодні сотнями тисяч неминуча перемога духу над безсилим інтелектом. Чимало тих, хто досі належав до введених в оману мас, зможуть усе ж розпізнати, що поняття «інтелект» досі вони тлумачили цілком хибно. Більшість сприймала його просто як ідола, зовсім неперевіреного лише через те, що інші його таким поставили, і через те, що всі його прихильники завжди уміли виставляти себе як безгрішних необмежених володарів за допомогою насильства та законів. Тому багато хто навіть не доклав жодного зусилля, щоб виявити його справжню пустоту та хиби, приховані за ним.

Правда, є чимало й тих, які протягом десятиліть ведуть боротьбу проти цього ворога з величезною енергією та переконаністю, приховано і почасти відкрито, зазнаючи інколи найтяжчих страждань. Однак вони ведуть боротьбу, не розпізнавши самого ворога! І, звісно ж, без будь-якого успіху. Вони від початку роблять його неможливим. Меч цих борців був не досить гострий, бо вони вищербили його, завдаючи повсякчас удари по другорядних подіях. При цій другорядності вони завжди уражали пустоту, марнували власну силу та вносили серед себе лише роздробленість, яка сьогодні стає все більшою.

Насправді є тільки один ворог людства по всій лінії: і досі необмежене панування інтелекту! Це було велике гріхопадіння, найтяжча провина людства, яка притягнула до себе все зло. Це стало прабатьківським гріхом, і це і є Антихрист, про якого проголошувалось, що він свою голову підніме. Точніше висловлюючись, панування інтелекту – це його знаряддя, за допомогою якого люди стали йому підкорені. Йому, ворожому до Бога, самому Антихристу ... Люциферу!* (Доповідь № 89 «Антихрист»)

Ми серед цього часу! Він перебуває сьогодні в кожній людині, готовий її занапастити, бо його діяльність відразу приносить відвернення від Бога як цілком природний наслідок. Він відрізає дух, тільки-но в змозі панувати.

Тому людині обов’язково слід бути насторожі. —

Заради цього вона не повинна применшувати свій інтелект, проте має зробити інструментом, яким він і є, а не визначальною волею. Не господарем!

Людина прийдешнього покоління зможе дивитися на минулий час лише з огидою, жахом та соромом. Приблизно так, як це відбувається з нами, коли ми входимо до стародавньої катівні. І там ми бачимо погані плоди холодного господарювання інтелекту. Оскільки абсолютно беззаперечно, що людина хоча б з якоюсь душевністю та згідно з діяльністю духу ніколи б не додумалася до такого роду страхіть! У цілому сьогодні насправді відбувається не інакше, лише дещо прикрашено, і злиденність мас є таким же гнилим плодом, як і тодішні катування окремих людей.

Коли людина тоді озирнеться назад, то з великим здивуванням лише похитає головою. Вона себе запитає, як можна було зносити ці омани протягом тисячоліть. Звісно, відповідь проста: через насильство. Хоч куди кинь оком, усюди це доволі чітко проглядається. Незважаючи на часи сивої давнини, ми скористаємося лише можливістю увійти в згадані вже катівні, які ще й сьогодні всюди бачимо, час застосування яких минув не так уже давно.

Ми здригаємося, коли розглядаємо ці давні знаряддя. Скільки холодної жорстокости приховано в них, скільки звірства! Навряд чи людина сьогоднішньої доби буде сумніватися у тому, що в тих тодішніх діяннях лежав найтяжчий злочин. Таким чином проти злочинців був скоєний ще більший злочин. Але серед позбавлених родини та свободи було дуже багато безневинних, котрих брутально кинули у ці підземелля. Які стогони, які крики болю затамовували там ті, яких цілком беззахисними було піддано тортурам. Люди мусили терпіти такі речі, при згадці про які може виникнути тільки жах та огида. Будь-хто мимоволі себе запитає, чи це справді було можливе серед людей, оскільки все, що трапилося з цими беззахисними, здійснювалося ще й з видимістю дотримання всього права. Права, яке колись встановилося лише за допомогою насильства. І тепер знову ж за допомогою фізичного болю примушували підозрюваних визнавати себе винними, щоби потім можна було їх спокійно замордувати. Якщо ті, хто визнав себе винним, також були змушені це зробити, щоб уникнути цих жахливих фізичних мук, то суддям цього було достатньо, бо вони цим скористалися, аби задовольнити «слово» закону. Невже вони, тобто ці обмежені, справді гадали, що завдяки цьому зможуть виправдатися перед Божественною Волею? Що звільняться від невблаганно працюючого основного Закону Взаємодії?

Або ці всі люди були потворами з середовища закоренілих злочинців, які наважилися віддавати інших під суд, або у цьому дуже чітко проявилася хвороблива обмеженість земного інтелекту. Іншого не може бути.

Згідно з Божественними Законами Творіння ні один посадовець, ні один суддя, все одно, на якій посаді тут, на Землі, він би перебував, у своїй діяльності ніколи не повинен бути під захистом цієї посади; навпаки, сам має нести суто особисту, незахищену, як і всяка інша людина, цілком повну відповідальність за все, що здійснюється ним на своїй службі. Не тільки духовну, але й земну. Тоді кожен буде ставитися до цього набагато серйозніше, сумлінніше. І так звані «помилки», наслідки яких неможливо виправити, напевно, знову зробити буде не так легко. Не кажучи вже про фізичний і душевний біль постраждалих від них та їхніх родичів.

Однак далі ми розглянемо розділ, який, крім цього, має відношення і до процесів над так званими «відьмами».

Хто хоча б одного разу мав доступ до судових документів таких процесів, той під навалою пекучого сорому мусив би собі побажати, аби він ніколи не був зарахований до цього людства. Якщо в той час якась людина мала знання про лікарські рослини за допомогою практичних дослідів або завдяки успадкуванню і тим допомагала стражденним, які її про це просили, то за це вона невблаганно підпадала під ці катування, від яких нарешті звільнялася тільки смертю у вогні, якщо її тіло раніше не стало вже жертвою цих жорстокостей.

Сама тілесна краса могла в той час стати причиною для цього, особливо цнотливість, яка не підлягала нічий волі.

І після цього – страхіття інквізиції! Відносно небагато років відокремлюють нас від «того часу».

Як ми тепер визнаємо це за несправедливість, точно так відчував її в той час і народ. Бо він був ще не настільки пригноблений «інтелектом», у ньому ще тут і там крізь почуття проривався дух.

Чи не розпізнається сьогодні цілковита обмеженість у цьому всьому? Та безвідповідальне безглуздя?

Про це говорять зверхньо та знизуючи плечима, проте по суті ніщо у цьому не змінилося. Обмежена самовпевненість щодо всього незрозумілого лишається все ще точно такою, як і тоді! Тільки замість цих катувань під рукою нині публічні насмішки з усього, що через власну обмеженість не підлягає розумінню. Однак багатьом, з каяттям б’ючи себе в груди, і до того ж без застережень, слід було б спочатку замислитися над цим. Кожну людину герої інтелекту, що означає, втім, не зовсім нормальних людей, від початку розглядають як шахрая, у багатьох випадках і перед судом, якщо вона має здібність знати щось, що іншим недоступне; можливо, ефірноречовинними очима бачити Ефірноречовинний світ – це звичайна подія, яка за досить короткий час більше не буде ставитися під сумнів, тим паче зустрічати затяту боротьбу.

І горе тому, хто сам зовсім не знає, що з цим вдіяти, але з усією простодушністю розповідає про те, що він бачив і що чув. Йому треба остерігатися цього, як першим християнам за Нерона з його завжди готовими до вбивства прислужниками.

Якщо він має ще й інші здібності, які ніколи не можуть бути зрозумілі людьми з вираженими ознаками інтелекту, тоді неодмінно його піддають безжальному цькуванню, зводять наклепи, виганяють, коли не скоряється волі будь-кого; якщо можна «знешкоджують», як мають за звичку так чарівно висловлюватися. І ніхто при цьому не відчуває жодних гризот совісти. Така людина сьогодні все ще вважається вільною дичиною для будь-якої внутрішньо іноді дуже неохайної людини. Чим вона обмеженіша, тим більше засліплення розсудливости та схильність до зухвальства.

На цих подіях старих часів з їхніми тортурами та спалюваннями і такими сміховинними судовими справами нічому не навчилися! Тому що будь-хто ще й сьогодні усе незвичайне та незрозуміле може безкарно опоганювати і кривдити. У цьому нічого не змінилося, все залишилось, як і було.

Ще гірше, ніж в юстиції, було в інквізиціях, які зародилися у церкві. Тут зойки тих, кого катували, заглушалися благочестивими молитвами. Це був глум над Божественною Волею у Творінні! Тодішні представники церкви довели цим, що вони не мали жодного уявлення ні про істинне Вчення Христа, ні про Божество та Його Творчу Волю, Закони якої непорушно закладені у Творінні і діють там, усталені вже від початку і до скону всіх днів.

Бог надав людському духові властивість вільної волі в обранні рішення. У ній лише може він дозрівати так, як повинен, відшліфовуючи себе та сповна розвиваючись. Тільки у цьому є для нього така можливість. Але коли цій вільній волі перешкоджають, тоді це гальмування, якщо не примусове відкидання назад. Проте християнські церкви, як і багато релігій, поборювали тоді це Божественне призначення, виступаючи проти нього з величезною жорстокістю. Катуванням і, зрештою, навіть смертю вони хотіли примусити людей обирати такі шляхи, робити такі визнання, які були проти їхніх переконань, тобто проти їхньої волі. Таким чином вони порушували Божу Заповідь. Однак не тільки це, вони заважали людям у просуванні їхнього духу вперед і відкидали його на століття назад.

Якби при цьому проявилася хоча б іскра справжнього відчуття, тобто духу, то такого б ніколи не повинно і не могло статися! Призвів до цього лише нелюдяний холод інтелекту.

За достовірними історичними даними чимало навіть римських пап дозволяли діяти отрутою та кинджалом, аби досягти своїх суто земних бажань, своїх цілей. Це могло статися тільки під пануванням інтелекту, який у своїй переможній ході поневолив усе, зупинившись перед нічим. —

І понад усім у неминучих подіях містилася і міститься непохитна Воля нашого Творця. При переході у потойбічний світ кожна людина позбавляється земної влади та її захисту. Її ім’я, її стан – все лишається позаду. Переходить лише бідна людська душа, щоб отримати, скуштувати там те, що вона посіяла. Жодний виняток тут неможливий! Її шлях пролягає між усіма колесами механізму безумовної Взаємодії Божественної Справедливости. Там немає ні церкви, ні держави – лише окремі людські душі, які особисто мають розрахуватися за кожну вчинену ними помилку!

Хто діє проти Волі Божої, тобто грішить у Творінні, той підпадає під наслідки цього порушення. Байдуже, хто це є і з якого приводу воно трапилося. Чи окрема людина його вчинила під прикриттям церкви, юстиції... злочин проти тіла або проти душі є і лишається злочином! Цього не можна змінити нічим, навіть видимістю права, яке не завжди є цілковитим правом, бо, звісно, закони також встановлені лише людьми інтелекту, тому повинні нести у собі земну обмеженість.

Розглянемо право досить багатьох держав, зокрема в Центральній та Південній Америці. Людина, яка керує урядом і при цьому має всіляку пошану, вже завтра може потрапити до в’язниці як злочинець або бути страченою, якщо її супернику за допомогою акта насилля пощастить захопити цей уряд. Якщо це йому не вдається, тоді замість того, щоб стати керівником, він вважається злочинцем і буде переслідуваний. І всі органи влади з готовністю служать як одному, так і іншому. Навіть турист змушений міняти свою совість, ніби одяг, коли він потрапляє із однієї країни до іншої, для того щоб усюди його сприймали як порядну людину. Те, що в одній країні вважається злочином, в іншій дуже часто дозволяється, більше того, можливо, навіть схвалюється.

Таке, звісно, можливе лише в досягненнях земного інтелекту, але не там, де він має посісти свій природний щабель як інструмент живого духу, бо той, хто чує голос духу, ніколи не буде зневажати Божі Закони. І там, де вони беруться за основу, немає жодної хиби, жодної прогалини, а є тільки єдність, яка притягує до себе щастя і мир. Прояви духу у своїх основних рисах завжди і всюди можуть бути тільки цілком подібними. Вони ніколи не будуть суперечити один одному.

Мистецтво правознавства, лікування, ведення державних справ має залишитися лише неповноцінним ремеслом там, де основу може складати лише інтелект і бракує духовного. Інакше просто не може бути. При цьому, звісно ж, завжди треба виходити зі справжнього поняття «дух». —

Знання є продуктом, однак дух – це життя, цінність та сила якого може бути визначена тільки відповідно до його зв’язку з джерелом духовного. Чим глибший цей зв’язок, тим цінніша, могутніша породжена джерелом частина. Проте чим крихкіший цей зв’язок, тим віддаленішою, відчуженішою, самотнішою та слабшою має бути і породжена частина, тобто відповідна людина.

Це все настільки само собою зрозуміло, що неможливо збагнути, як ці заблудлі люди інтелекту раз по раз завжди як сліпі проходять повз цього. Бо те, що дає корінь, живить стовбур, квітку і плід! Але і в цьому проявляється безнадійна самообмеженість в осягненні. З великими зусиллями спорудили вони собі мур і тепер не в змозі подивитися за нього, тим паче побачити крізь нього.

Проте перед усіма духовно живими вони, з їхніми гордовито зверхніми іронічними посмішками, з самозвеличенням та поглядом зверху вниз на інших, не так глибоко поневолених, іноді повинні виглядати як нещасні хворі дурні, яких, незважаючи на співчуття, треба залишити в їхній ілюзії, бо межа їхнього осягнення саму фактичність протилежних поглядів лишає поза увагою. Будь-які спроби у цьому щось виправити будуть подібні до марних намагань накинути на хворе тіло нове сяюче вбрання і водночас досягти видужання.

Уже тепер матеріалізм минув свою найвищу точку і незабаром усюди виявиться неспроможний, зруйнувавшись у собі. Не без того, щоб затягнути багато доброго з собою. Його прихильники перебувають уже на краю своїх можливостей, невдовзі вони заплутаються у своїх діяннях, а потім у самих собі, не розпізнавши безодні, що розверзлася перед ними. Як отара без пастуха, стануть вони незабаром; не довіряючи іншим, кожен ітиме своїм власним шляхом, усе ще гордо підносячись над іншими. Не замислюючись, дотримуючись лише давньої звички.

З усіма ознаками зовнішнього блиску своєї пустоти вони зрештою наосліп упадуть у безодню. Вони все ще приймають за дух лише продукт свого мозку. Але як може мертва матерія створювати живий дух? У багатьох справах вони пишаються своїм точним мисленням, та в головному цілком безсовісно лишають найбезвідповідальніші прогалини.

Будь-який новий крок, будь-яка спроба виправлення завжди мусить нести у собі всю хирлявість діянь інтелекту і з тим зародок невідворотного руйнування.

Все, що я кажу, це не провіщення, не безпідставні прогнози, а лише незмінні наслідки Творчої Волі, яка все оживляє і Закони якої я вже роз'яснював у моїх багатьох попередніх доповідях. Хто зі мною в дусі прямує в них чітко вказаним шляхом, той повинен також побачити і розпізнати необхідний кінець. І всі його ознаки вже перед нами.

Скаржаться і волають, спостерігаючи з огидою, як сьогодні спотворення матеріалізму проявляються у формах, у які важко повірити. Благають і моляться про позбавлення від мук, про виправлення, видужання від безмежного занепаду. Деякі, які змогли врятувати хоч якийсь рух свого душевного життя з бурхливого потоку неймовірних подій, які духовно не задихнулися серед загального занепаду, що, обманюючи, гордо несе на чолі наймення «поступ», відчувають себе гнаними та відсталими, і такими їх вважають, і як із таких насміхаються бездушні попутники нового часу.

Лавровий вінок усім тим, у кого вистачило мужности не приєднатися до основної маси! Вони гордо лишилися позаду на круто нахиленій дорозі!

Сновида той, хто сьогодні від цього все ще хоче відчувати себе нещасним! Розкрийте очі! Хіба ви не бачите, що все, що вас пригнічує, – це стрімкий крах теперішнього, лише все ще уявного панування матеріалізму? Ціла будівля вже готова до падіння, без допомоги тих, хто під її гнітом страждає і мусить ще страждати. Інтелектуальному людству доведеться відтепер пожати те, що воно тисячоліттями створювало, підживлювало, плекало і вирощувало.

На людський погляд – це довгий час, для самочинних млинів Божих у Творінні – короткий термін. Хоч куди кинь оком – усюди наявна неспроможність. Відкочується назад та загрозливо нагромаджується високий важкий вал, щоб незабаром, набігаючи один за одним і падаючи, поховати під собою своїх прибічників. Це невблаганний Закон Взаємодії, який у цьому спокутуванні повинен проявитися жахливо, бо впродовж тисячоліть, незважаючи на багатий досвід, ніколи не відбувалося змін до Вищого, навпаки, той же хибний шлях став ще більш широкий.

Упалі у відчай, час настав! Вище голову, яку ви часто мусили опускати від сорому, коли несправедливість та безглуздя могли завдавати вам такого тяжкого страждання. Спокійно роздивіться сьогодні супротивника, який так хотів вас пригнобити!

Минуле розкішне вбрання вже перетворилося на суцільне лахміття. Крізь численні дірки постає кінцевий вигляд у своїй істинній формі. Невпевнений, проте не менш хвалькуватий, дивиться звідти знесилений продукт людського мозку – інтелект, що дозволив собі піднестися до духу!

Зніміть лише спокійно пов’язку та уважніше придивіться. Тільки огляд взагалі-то досить непоганих газет при ясному погляді говорить багато про що. Бачимо судомні зусилля в усьому все ще твердо триматися старих уявлень. Самовпевненістю і часто дуже незграбними дотепами завжди намагаються прикрити свою нетямучість, яка проявляється все чіткіше. Недолугими висловлюваннями людина часто береться оцінювати щось, про що вона, однак, насправді очевидно взагалі не має жодного уявлення. Навіть люди з цілком добрими нахилами через безпорадність рятуються сьогодні на сумнівних шляхах, аби тільки не визнати, що досить багато речей проходять поза спроможністю осягнення їх інтелектом, на який тільки вони досі і хотіли покладатися. Вони не відчувають сміховинности поведінки, не бачать слабкостей, яким таким чином допомагають збільшуватися. Заплутані, засліплені стоятимуть вони незабаром перед Істиною і, сумуючи, будуть оглядати своє невдале життя, розпізнавши при цьому насамкінець із соромом, що безглуздя містилося саме там, де вважали себе мудрими.

Наскільки далеко це вже зайшло сьогодні? Людська мускулатура – оце козир! Хіба серйозний дослідник, який протягом десятилітніх пошуків винайшов сироватку, яка щороку сотням тисяч великих і малих дарує допомогу та захист від смертельних хвороб, зміг отримати такий тріумф, як боксер, що із суто земною грубою жорстокістю звалив свого ближнього? Або як літун, котрий з найменшою мужністю, не більше, яку мусить мати кожен воїн на полі бою, завдяки своїй чудовій машині здійснив великий переліт? Це почасти стало офіційною церемонією. Однак чи має від цього хоча б одна людська душа хоч-яку користь? Тільки земне, все земне, що означає низьке в сукупному Діянні Творіння! Цілком відповідно до золотого тільця інтелектуальної діяльности. Як тріумф цього настільки зв’язаного земним глиняного удаваного князя над найзвуженішою людяністю! — —

І ніхто не помічає цього стрімкого сповзання до страшної глибини!

Хто це відчуває, поки що усамітнюється у мовчанні, з соромом усвідомлюючи, що буде висміяний, якщо заговорить. Це вже величезне зрушення, з якого, однак, проростає усвідомлення безсилля. А передчуття цього усвідомлення більше всього виникає вже тільки через упертість, марнославство і не востаннє через страх та жах перед прийдешнім. Уже ні за яку ціну не хочуть повірити в кінець цієї величезної помилки! За неї продовжують судомно триматися, як за горду будівлю минулих тисячоліть, яка цілком подібна до Вавилонської вежі, і на неї чекає такий же кінець!

Донині затятий матеріалізм несе у собі провіщення смерти, яке з кожним місяцем проявляється все чіткіше! —

Однак це ворушиться в багатьох людських душах, у всіх місцевостях, на всій Землі! Поверх сяяння Істини поки що лишається лише тонкий шар старих хибних поглядів, який буде зметений першим поривом очищення, щоб звільнити ядро, світильники якого з’єднаються з багатьма іншими, утворюючи сніп променів, що піднімається, як вогонь вдячности, до Царства світлої радости, до ніг Творця.

Настане час довгожданого Тисячолітнього Царства, що лежить перед нами, як велика Зірка Надії у променистому Обітуванні!

І таким чином нарешті буде спокутуваний великий гріх усього людства проти духу, яке за допомогою інтелекту тримало дух прив’язаним до землі! Тільки у цьому правильний шлях повернення до природного, шлях Волі Творця, який бажає людині великих звершень, пронизаних живими відчуттями! Перемога духу буде водночас і перемогою найчистішої Любови.

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт