У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


81. Отче, прости їм, бо не знають, що чинять вони!

Хто не знає цих сповнених значення слів, які вигукнув Ісус із Назарету, повиснувши на хресті. Це одна з найбільш великих заступницьких молитов, вимовлених коли-небудь. Чітка і зрозуміла. Однак, незважаючи на це, людство дві тисячі років дивилося на ці слова, не розуміючи їх. І тлумачило їх однобічно. Лише у тому напрямі, яке здавалося людям приємним. Не було такого, хто підніс би свій голос в ім’я справжнього змісту цієї молитви, цілком недвозначно закликаючи людство звернути на нього увагу, особливо християн!

Проте річ не лише у цьому. Усі приголомшливі події в земному бутті Сина Божого через однобічність у подальших переказах були представлені у хибному світлі. Але така помилка притаманна не лише християнству, а й кожній із релігій.

Коли учні суто особисті якості Вчителя і Майстра ставлять понад усе, висуваючи їх на передній план, то це зрозуміло, особливо, якщо цей Майстер був грубо та зненацька вирваний із їхнього середовища, щоби потім, будучи цілком безневинним, він переніс найтяжчі страждання, найбільш жорстокі знущання, і насамкінець прийняв мученицьку смерть.

Усе це наклало настільки глибокий відбиток на душі тих, хто міг пізнати свого Вчителя з найідеальнішого боку у спільному з ним житті, що особисте тоді вийшло на чільне місце їхніх спогадів. Це все цілком зрозуміло. Але Свята Місія Сина Божого – це його Слово, яке принесло Істину із Сяючих Висот, щоби таким чином указати людству шлях до Світла, який для нього досі був закритий, бо його духовний стан і розвиток не давали йому змоги йти цим шляхом!

До того ж страждання, завдані цьому великому Провісникові Істини людством, – це зовсім інша річ!

Але те, що в учнях було само собою зрозумілим та природним, у виниклій пізніше релігії зросло до багатьох великих помилок. Суть Божого Послання відійшла далеко на задній план перед культом особистости Провісника Істини, якого зовсім не хотів Христос.

З цієї причини у християнстві проявляються численні огріхи, які призводять до небезпеки руйнації, якщо своєчасно не будуть розпізнані помилки і завдяки чесному визнанню не будуть мужньо виправлені.

Не лишається нічого іншого, як очікувати, що найменший серйозний поступ неодмінно виявить такі прогалини. Тоді, безсумнівно, краще не проходити повз них, а впевнено та енергійно взятися за роботу! Чому б очищенню не виходити від самих керівників, які розпочали б його бадьоро, з наснагою та радістю, з вільним поглядом, зверненим до Великого Божества! Із вдячністю за ними пішли б величезні людські юрби, звільнившись від гніту, який вони, напевно, відчували, однак досі ніколи не усвідомлювали. Відгукнувшись на поклик, вони у радісній переконаності вирушили б до Світла! —

Наслідуючи усі звички тих людей, котрі сліпо підкоряються безмежному пануванню свого власного інтелекту і таким чином суттєво звужують свою спроможність осягнення, християни визначили однакову цінність і земного життя Христа, і його Місії. Вони цікавилися його сімейними обставинами і всіма земними подіями навіть ще більше, ніж головним Діянням його Приходу, яке полягало в тому, щоб дозрілим людським духам надати роз’яснення про усі справжні події у Творінні, в яких тільки вони і знайдуть Божу Волю, вплетену в нього і таким чином підтверджену для них.

Тільки для принесення цієї досі ще невідомої Істини став необхідним Прихід Христа на Землю. Ніщо інше. Оскільки не пізнавши правильно Божу Волю у Творінні, жодна людина не спроможна знайти шлях до сходження у Світле Царство, тим паче йти по ньому.

Замість того, щоб просто прийняти ці факти як такі, заглибитись у Послання і жити згідно з ним, як повторював і наполегливо вимагав цього Провісник Істини, засновники християнських релігій та церков як найголовнішу основу заклали культ особистости, що примусило їх зі страждань Христа зробити щось зовсім інше, ніж вони були насправді.

Вони потребували цього заради культу! Зрештою, цілком природно у своєму дальшому розвиткові це призвело до інших, ще більших помилок, які взагалі позбавили можливости по-справжньому розпізнати правильний шлях.

Хибні погляди у своїй необ’єктивності притягли лише спотворення усіх подій. Адже суто об’єктивна неупередженість відразу мусила зникнути, щойно головний культ став суто особистісний! При цьому виникло прагнення Місію Сина Божого головним чином зосередити на його земному житті. Власне кажучи, навіть склалася потреба у цьому.

Але те, що це було хибно, сам Христос довів усією своєю позицією. Не один раз він чітко і зрозуміло відкидав особистісне ставлення до нього. Завжди він указував на Бога Отця, Волю якого виконував, у Силі якого стояв і діяв кожним своїм словом та кожним вчинком. Він роз’яснював, як відтепер люди мають вчитися підводити очі до Бога Отця, але ніколи при цьому не говорив про самого себе.

Але оскільки за його словами не пішли, то зрештою нічого іншого не залишалося, як земні страждання Христа розглядати необхідними і бажаними Богом, вони навіть були визначені як головне завдання його Приходу на Землю! Згідно з виниклими поглядами, він зійшов зі Світлих Висот тільки для того, щоб постраждати тут, на Землі!

Оскільки він сам ні однієї провини на себе не звалив, для обґрунтування цього всього лишається тільки один шлях: він начебто звалив на себе чужі гріхи, щоб спокутувати їх за людей!

Тоді не залишається нічого іншого, як продовжувати так будувати і далі на закладеній основі.

Живильну силу та родючий ґрунт для цього надала не менш відома перебільшена самооцінка, на яку хворіє усе людство. Це наслідки такого великого гріхопадіння, яке було спрямоване проти духу і яке я часто докладно вже роз’яснював. З набутим занадто високого значення інтелектом людина знає лише себе, а не свого Бога, до якого всі наведені мости вона таким чином зруйнувала. Лише деяким то сям, то там відомі занедбані стежки до Духовного, але й це дає змогу лише здогадуватися про дещо, ніколи не будучи Знанням.

Тому ніхто не прийшов до правильної природної думки, що земні страждання Христа як окрему подію треба цілком відділити від Божого Послання. Усі напади на нього, переслідування та муки визнати тяжким, найбільшим злочином, якими вони насправді й були. Це нова велика несправедливість, яку прикрасили як необхідність!

Певна річ, ці страждання і мученицька хресна смерть заслуговують на променисте світло найвищої слави, бо Син Божий не злякався їх, хоча знав наперед, що після гріхопадіння на нього очікує настільки ворожий прийом з боку владолюбних та мстивих людей, і, незважаючи на це, заради небагатьох добрих людей він приніс своє таке потрібне Послання Істини на Землю.

Його вчинок треба оцінити якнайвище, оскільки насправді йдеться лише про малу частину людства, яка за його допомогою хоче врятуватися.

Але це нове злодіяння проти Бога, якщо тодішній злочин цього людства через хибне припущення стає таким пом’якшеним, коли люди начебто були лише знаряддям необхідного виконання.

Адже з цієї несправедливости у багатьох мислячих людей виникає невпевненість щодо наслідків способу дій Юди Іскаріота! З повним правом. Бо якщо хресна смерть для людства була необхідною, то Юда зі зрадою Христа став необхідним знаряддям для цього, тобто насправді він не може бути покараний за це в духовному сенсі. Але правда про справжні події усуває цю всю роздвоєність, справедливе виникнення якої надавало лише підтвердження того, що досі таке виплекане припущення насправді є хибним. Бо там, де є правда, немає місця для таких нез’ясованих питань, навпаки, можна з будь-якого боку спертися на цілком природні події, не наштовхуючись при цьому на перешкоди.

Однак, врешті-решт, треба тепер набратися мужности, щоб у прикрашанні розпізнати боягузтво, яке прикривається лише тямовитістю прив’язаного до землі інтелекту, найбільшого ворога усього того, що може піднестися над ним, як це завжди виразно проявляється у будь-якого нижчого підмайстра. Або як приховане самозвеличення, яке витікає з того ж джерела! Втім, це так чудово – уявляти себе настільки дорогоцінним, що Божество, борячись за нього, приймає на себе усі страждання, аби тільки в Божественному Царстві радости запропонувати людинці почесне місце!

Такими є фундаментальні погляди насправді, і це сказано відверто та суворо! Вони мають не інакший вигляд, якщо твердою рукою зірвати мішуру, яка покриває форму!

Те, що такі погляди могли виникнути лише через найвужчу обмеженість осягнення усіх позаземних подій, напевно, мені навряд чи треба ще раз нагадувати. Це один з найтяжчих наслідків прославляння земного інтелекту, що перешкоджає будь-якому вільному далекосяжному поглядові. Цілком природно, що поклоніння цьому ідолові інтелекту після гріхопадіння неухильно поширювалося, доки він перетворився на могутнього на Землі Антихриста, або, говорячи ще точніше, на все антидуховне! Адже сьогодні це чітко можна розпізнати, хоч куди подивися. Для цього не треба мати особливо гострий зір.

І оскільки тільки духовне може прокласти міст до наближення і розуміння всього Божественного, то поступка верховному пануванню земного інтелекту, яке сьогодні гордо визнає уся наука, є ніщо інше, як відкрите оголошення боротьби з Богом!

Але не лише наука, а все людство рухається сьогодні під цим знаком! Навіть кожен, хто називає себе серйозним шукачем, несе цю отруту з собою.

Тому немає нічого неприродного в тому, що і церкви багато що від нього мають у собі. І тому у відтворення та тлумачення усіх слів Спасителя прокралося багато того, що свій початок має тільки у земній тямовитості інтелекту!

Це і є той змій, який знову й знову спокушає людей і від якого застерігає Біблія! Цей змій інтелектуальної тямовитости цілком єдиний, хто протистоїть кожній людині спокусливим рішенням: «Хіба Бог сказав…?».

Щойно ви одному інтелектові даєте змогу обирати кожне рішення, то завжди, як правильно зазначено у Біблії, змій обирає вороже до Бога або відвернене від Бога, суто земне, набагато нижче, до якого належить і сам інтелект, що досяг свого розквіту. Тому він не в змозі осягнути більш високе.

Інтелект наданий людині для того, щоб вона у будь-якому земному житті мала скеровану донизу противагу, яка врівноважує спрямоване вгору чисте духовне з метою, щоб людина на землі не лише витала в духовних висотах, але щоб вона не забувала при цьому про свої земні завдання. Інтелект повинен їй слугувати для полегшення та впорядкування усього земного життя. Але насамперед для того, щоб закладене у дусі як його споконвічна властивість потужне поривання до Високого, Чистого та Досконалого перенести в маленьке земне, у речовинне для по-земному видимого здійснення. Як підмайстер живого духу, як його слуга! А не як той, хто обирає рішення, не як керівник. Він повинен допомагати створювати земні, тобто речовинні можливості для впровадження духовних прагнень. Він має бути знаряддям та слугою духу.

Але якщо йому одному дати змогу обирати кожне рішення, як це зараз і відбувається, то він більше не буде ні противагою, ні помічником, проте покладе на шальки терезів обрання кожного рішення тільки свою власну вагу, і, цілком природно, як наслідок це призведе лише до низходження, бо він тягне донизу. Нічого іншого при цьому і не може статися, адже він належить до речовинности і лишається міцно прив’язаний до неї, тоді як духовне приходить з Висоти. Замість того, щоб духовному простягнути руку допомоги, зміцнюючись та виростаючи в ньому, він відштовхує простягнуту йому духовним сильнішу руку і відмовляється від неї, бо йому дозволено все. Він не може інакше, тому що діє лише згідно із законами своєї власної природи.

Однак зауважимо, що земний інтелект стає ворогом тільки тоді, коли підніметься над ним! Не раніше. Бо він перебуває під верховенством духу, як це закладено природою та згідно з Волею Творця, залишається його вірним слугою, якого і розцінюють як такого.

Але якщо всупереч Законам природи йому надати верховне місце, яке йому не належить, то як найближчий наслідок він придушить усе, що заважатиме йому в цьому, щоб утримувати себе на запропонованому йому троні. Він самочинно зачиняє ворота, які, залишаючись відчиненими, пролили б світло на його неповноцінність та вузьку обмеженість.

Подібно до вчинків тих людей, які, зростаючи у нормальних умовах і під добрим керівництвом, переоцінили своє вміння і, отримавши владу внаслідок перевороту через неспроможність прагнення до Високого, кинули свій народ у скруту та біду. Як вони ніколи не зможуть прийти до усвідомлення своїх помилок і всю провину за власну неспроможність перед самими собою та іншими завжди намагаються звалити лише на минуле, точно так і людський інтелект аніскільки не в змозі усвідомити, що він ніколи не зможе діяти на місці вищого за нього духу, не завдаючи найтяжчої шкоди і призводячи насамкінець до загибелі. В усьому завжди одна й та сама картина, одні й ті самі події у вічному повторенні.

Людині самій треба лише спокійно і тверезо замислитися над цими подіями. Їй швидко все стане зрозуміло, і як найкорисніше для неї постане це перед нею.

Ця обставина є причиною того, що засновники церков та релігій утворили завісу над настільки великою простотою Божественної Істини, розтягли поволоку над будь-якою можливістю правильного осягнення.

Людство не змогло придумати нічого страшнішого, ніж добровільно звалити на себе цю звуженість, неспроможність осягнення усього того, що розташоване зовні земного, тобто значно більшої частини усіх подій. Але це виявилося буквально вище меж настільки звуженого горизонту людей.

Хай тепер людина спробує пробити цей непроникний мур. Дуже швидко вона усвідомить, наскільки мав рацію поет, сказавши, що проти дурости безсилі навіть боги!

Цей твердий мур зможе проламати зсередини тільки окрема людина, бо він був зведений зсередини. Але люди цього не хочуть!

Тому сьогодні повсюди одні невдачі. Хоч куди кинь оком, одна й та сама картина безнадійної плутанини та багатьох нещасть!

А над купою руїн, упиваючись своєю пустотою, підноситься та, котра призвела до цього дикого сум’яття… «сучасна людина», як їй найохочіше подобається себе називати. «Проґресивна людина», яка насправді повсякчас реґресувала! Вимагаючи захоплення, вона називає себе ще й «тверезим матеріалістом». —

Болить голова, виникає огида, коли це все переживаєш, коли бачиш, як пропадає разом із цим багато доброго, яке у праведному навколишньому світі прекрасно б розквітло, коли бачиш, як багато інших під цим страждають, і в глибині душі підноситься молитва: «Господи, поклади цьому край Ти! Бо ми не можемо!».

До цього всього додаються ще й численні розколення на групи, які все більше розпалюють ненависть одна проти одної, незважаючи на єдність у своєму добровільному поневоленні! Не роботодавці й не найманці на роботу несуть провину за це, не капітал і не його нестача, не церкви та держави, не різноманітні нації, а лише хибна позиція окремої людини є єдиною причиною того, що людство дійшло до краю!

Навіть так звані шукачі Істини тепер рідко коли йдуть правильним шляхом. Дев’ять дасятих із них перетворилися на фарисеїв, які критикуючи, з пихою дивляться на своїх ближніх, при цьому ще й затято ворогуючи один з одним. Усе неправедно! Спершу має настати неминучий страхітливий кінець, перш ніж лише деякі зможуть пробудитися із цього сну.

Повернення ще можливе. Для кожного! Однак незабаром зрештою настане «занадто пізно» назавжди, всупереч усім сподіванням дуже багатьох віруючих, які поважають свої помилкові погляди, згідно з якими, напевно, впродовж більшого або меншого часу, залежно від самої людини, вони мають право на необхідне очищення, і врешті-решт їхній шлях все-таки має привести їх до Світла, до вічної радости, до щастя буття поблизу Божественного!

Ця думка є приємною втіхою, однак вона хибна і не відповідає Істині. —

Окинемо ще раз спокійним та ясним поглядом величну ходу великого становлення Творіння та людей, які належать до нього. Зверніть особливу увагу при цьому на Празакон Подібного роду, який я часто роз’яснював, з усім, що він приховує у собі в непорушних, неминучих наслідках та подіях.

Речовинність подібна до великого поля, яке у гігантському кругообігові рухається на найнижчому краю як найважча його частина. Починаючи від прасім’я, у постійному русі вона повсякчас розвивається, безперервно все більше з’єднуючись, утворюючи видимі нами небесні світила, до яких належить і ця Земля. Тобто, дозріваючи до найвищого розквіту та принесення плодів, що відповідає нашому часові, щоби потім у наступній перезрілості знову розпастися самій по собі згідно із Законами Творіння, перетворюючись у прасім’я, отримуючи у незмінній дальшій ході нову можливість для освіження та оновлення. —

Така загальна картина, якщо спокійно все розглядати з Висоти.

Речовинне саме по собі – це ніщо інше, як матерія, яка слугує для формування, для утворення оболонок і пробуджується до життя лише тоді, коли розташоване над нею неречовинно-сутнісне пройме її, зв’яже та розпалить.

Зв’язок речовинного з неречовинно-сутнісним закладає основу для дальшого розвитку. Із сутнісного утворюються також усі душі тварин.

Над обома основними підрозділами, Речовинним і Сутнісним, розташований найвищий підрозділ Творіння – Духовне. У нього особлива природа, як уже знають мої слухачі. Із цього Духовного виходить сім’я, яке хоче розвинутися до свідомого себе людського духу.

Тільки на полі речовинности таке сім’я духу дозріває до свідомого себе людського духу, подібно до того, як пшеничне зерно стає дозрілим колосом.

Однак у речовинне поле воно може проникнути лише тоді, коли ця речовинніть досягне певного рівня розвитку, що відповідатиме рівню духовного, яке є найвищим у сукупному Творінні.

Це той час, коли у Творінні створюється найвище розвинуте тіло тварини, в якому дальше піднесення за посередництва сутнісної душі тварини стає неможливим.

Маленький відбиток повторення цих великих світових подій надає пізніший приклад земного народження людини, яке відбувається знову й знову, адже людина взагалі-то є вінцем Творіння, тобто найвищим створінням, яке несе у собі відображення усіх світових подій. І людська душа може проникнути в тіло майбутньої дитини в утробі матері лише тоді, коли це тіло досягне цілком визначеної зрілости. Не раніше. Тільки потрібний стан зрілости надає душі вільний шлях для проникнення. Цей час припадає на середину вагітности.

Тож у великих світових подіях час найвищого розвитку тіла тварини також збігається з серединою, тобто з половиною кругообігу всієї Речовинности! Слухачеві треба на це звернути особливу увагу.

Оскільки в цей час сутнісне душі тварини досягло найвищого розвитку тіла у Речовиності, то лише ця обставина автоматично надає вільний шлях для проникнення духовного, яке стоїть вище нього!

Сім’я духу як найменше серед подібного до нього духовного змогло у свою чергу увійти в наймайстерніший витвір сутнісного, яке стоїть нижче нього, тобто у це найвище розвинуте тіло тварини.

При цьому проникненні завдяки своїм вищим властивостям, певна річ, воно відразу бере кермо влади у свої руки і може відтепер одержане тіло та все своє земне оточення вести до подальшого розвитку, на що сутнісне було не спроможне. При цьому, цілком зрозуміло, водночас розвивається і духовне.

Таким є побіжний начерк усіх подій у Творінні, точний опис подробиць яких аж до усіх найменших деталей я ще надам у наступних доповідях.

Ми належимо до першої частини цього кола Речовинности і як перші стоїмо на передньому плані на чолі його обігу. До нас нічого подібного ще не було, однак після нас це буде продовжуватися вічно.

Отже, усі події тієї частини, до якої належимо і ми, раніше за всі інші частини, відбуваються вперше. Тому Земля і відіграє зовсім особливу велику роль, бо на ній, як на найдозрілішому груборечовинному космічному тілі, мають розігратися усі вирішальні світові події.

Тобто це не повторення, те, що ми тепер переживаємо, і те, що перед нами лежить. Такого ще не було у світових подіях! —

Повернемося до першого входження людського духу в цю Речовинність, яке сталося на половині пройденого нею обігу. Тодішні найвище розвинуті тварини, яких сьогодні помилково приймають за пралюдей, вимерли. Тільки набули ушляхетнення їхні тіла, в які замість сутнісних душ тварин проникли духовні зародки. Духовні зародки дозрівали в них у різноманітних переживаннях, підносили тіла тварин до нині відомих нам людських тіл окремих рас та народів. – Потім сталося велике гріхопадіння. Воно було першим діянням на основі добровільного рішення після самоусвідомлення духовних зародків, таким чином інтелект був поставлений на вище місце над духом, що дало змогу розростися наслідкам прабатьківського гріха, який незабаром приніс плоди верховенства інтелекту, пустоту яких можна було легко розпізнати. Через однобічну діяльність інтелекту виник прабатьківський гріх – однобічно розвинутий мозок, що як такий повсякчас передавався у спадок. Я вже не раз згадував про це* (Доповідь № 9 «Прабатьківський гріх»), і з часом розповім ще докладніше. Можливо, знайдуться люди, які керуються заданим тут напрямом, і які з радістю зможуть допомогти у великій справі роз’яснення.

Кругообіг нестримно продовжував свій шлях. Але заблудле людство внесло в необхідний поступ перебої та плутанину. Як відомо, серед цього сум’яття гебрейський народ підпав під тяжкий гніт єгиптян. Скрута та сильне томління за звільненням пришвидшили душевне дозрівання цього народу. Він духовно випередив усі інші завдяки тому, що в цьому сильному збудженні відчуттів, які звільняли цілі покоління, він зміг по-справжньому вгледітися в самого себе і в душі своїх гнобителів! Він глибоко відчув, що все земне і навіть найвигадливіша тямовитість інтелекту більше не зможуть йому допомогти, при цьому він розпізнав свою душевну пустоту, його духовний зір став гостріший, і поступово в ньому нарешті піднеслося поняття про справжнє Божество, більш істинне та високе, ніж було досі. І знову з великою внутрішньою силою полилася вгору сповнена болю молитва.

Завдяки цьому гебрейський народ зміг стати покликаним, духовно йдучи попереду всіх інших народів, бо він тоді мав найчистіше уявлення про поняття Божества. Наскільки це було тоді можливе при тому стані зрілости людської душі.

Я прошу не змішувати духовну зрілість з вивченим знанням, проте повсякчас пам’ятати, що одухотворене рівнозначне душевному!

Духовна зрілість тодішніх гебреїв була найвищою на Землі, і через Мойсея вони змогли одержати чітко виражену Божу Волю у формі Законів, які для подальшого розвитку стали Найвищим Скарбом, найкращою та найнадійнішою опорою.

Цілком природно, що світові події завжди концентруються в точку найвищої зрілости, і тому тоді вони поступово зосередилися на цьому гебрейському народові, який один серед людства духовно все більше дозрівав. —

Але тут знову ж не можна плутати світові події із земною світовою історією, яка далека від справжніх світових подій, і здебільшого вона відтворює лише вплив так часто хибно застосованої вільної волі людського духу, який завжди вставляє палиці в колеса справжніх подій, і таким чином це часто призводить до тимчасових викривлень і земного безладу.

Гебрейський народ випереджав тоді інші народи у своєму релігійному культі, будучи у своїх поглядах якнайближче до Істини.

Природним наслідком цього була взаємодія, завдяки якій Обітування інкарнування зі Світла мало прийти тільки таким шляхом, бо він був найправильнішим, проходячи у безпосередній близькості до Істини. Інші шляхи через їхню істотну віддаленість від Світла не надавали такої можливости, бо вони загубилися у помилках.

Згідно із Законом, за яким для будь-якої дії обов’язково потрібен подібний рід, знову ж немає жодної іншої можливости, ніж та, коли Провісник Істини зі Світла міг прийти лише тим шляхом інкарнування, який до цієї Істини, безумовно, пролягає якнайближче, якнайбільше відповідаючи їй своєю схожістю. Тільки це надає необхідну опору, притягуючи її, тоді як хибні погляди відштовхують і просто-таки закривають шлях проникнення та приходу зі Світла.

Закон Взаємодії та Закон Подібного роду і тут мають проявитися повною мірою. Празакони відкривають або закривають шлях у своїх пропорційних невідхильних впливах.

Водночас ця обставина самочинно наводить доказ того, що той народ, в якому був інкарнований Христос як Провісник Істини, мусив мати найчистіше уявлення про Божественне та Його Діяння, тобто усі інші сущі тоді релігії не були настільки близькі до Істини. Тому, наприклад, буддизм не настільки близький до Істини, навпаки, у багатьох випадках він іде хибним шляхом. Бо Закони Творіння обдурити неможливо. Спокійно трошки поміркувавши над цим, кожен має вийти на правильний шлях і незабаром позбудеться своєї невпевнености. —

Але тим часом і в гебрейській релігії знову отримав верховенство інтелект, породивши нечистий кар’єризм, але тут допоміг важкий кулак римлян, щоб ще залишилася купка тих, хто мав правильну свідомість, аби Слово могло здійснитися.

Мої слухачі мають постаратися глибше і якомога повніше дослідити вплив Закону Притягання подібного роду, необхідного для приведення в дію Закону Взаємодії та Закону Тяжіння, розмірковуючи у всіх напрямках, намагаючися вникнути у всі їхні тонкощі. Незабаром вони розпізнають їхню всеохопність, підтримку та животворність. Забезпечені цим ключем, вони швидко зорієнтуються в будь-якій події. Вони повинні побачити, що це фактично універсальний ключ, яким вони зможуть відкрити будь-які двері. Без допомоги фантастичности та непотрібної містики, але з ясним поглядом пізнання без прогалин. —

Так само, як духовний зародок може проникнути лише в ту частину Всесвіту, яка перебуває у правильному відношенні до його ще не сформованої, але все-таки вищої духовної природи, проте ніколи в для нього ще не дозрілу, як і в перезрілу, якою є сьогодні наша частина Всесвіту, в якій можуть жити лише вже багаторазово інкарновані душі; не інакше трапляється також у випадку інкарнування Провісника Істини зі Світла. Його Прихід може відбутися тільки у найбільш зрілій частині людства. Якнайретельніше при цьому мають бути дотримані умови всіх Законів, коли йдеться про Посланця з Божественного. Тобто він міг народитися тільки в середовищі таких поглядів, які якнайкраще відповідали Істині.

Як зародок духу може проникнути у Речовинність лише після того, як сутнісне досягне найвищої точки своїх проявів, коли без проникнення духовного зародку неодмінно стався б застій і потім регрес, так і перед Приходом Христа тут, в Речовинності, сталося так, що духовне, заблукавши через прабатьківський гріх, більше не могло просуватися вперед! Наявна в духовному вільна воля замість того, щоби просувати вперед усе суще, перешкоджала бажаному в Творінні розвиткові вгору, до Висот; усі свої здібності через піднесення інтелекту вона однобічно спрямувала тільки на речовинне. Це був момент найбільшої небезпеки!

Сутнісне, яке не володіло вільною волею, розвивало Творіння цілком природно, тобто правильно, згідно із Божественною Волею Творця. Однак духовне зі своєю вільною волею через гріхопадіння виявилося нездатним на це, внесло лише плутанину та затримку в подальший розвиток Речовинного. Хибне застосування наданої йому влади спрямовувати Божественну Силу Творця для необхідного підвищення у дозрілій Речовинності мусило навіть призвести до низходження, замість того, щоб вести до найвищого розвитку. Людський дух через гріхопадіння силоміць стримує будь-який справжній дальший розвиток, бо земні технічні досягнення жодним чином не є справжнім поступом у сенсі бажаних Богом світових подій! Тому виникла потреба у найшвидшій допомозі, втручанні Самого Творця!

З кожним наступним століттям нещастя настільки б збільшувалися, що можливість прокласти шлях для Божественної Допомоги з часом була б цілком втрачена, оскільки верховенство інтелекту поступово остаточно відрізало б людей від будь-якого розуміння усього істинно духовного, тим паче від Божественного. Для інкарнування зі Світла тоді б не залишилося жодного ґрунту!

Отже, треба було діяти швидко, бо ще не настав час Сина Людського, який тоді вже перебував у підготовці до свого Завдання.

Внаслідок цієї скрути виникла велика Божественна Містерія, щоби Бог приніс Творінню таку Жертву, пославши Частину Божественности на Землю, аби принести Світло заблудлим!

Цей Прихід Христа спочатку не був передбачений!

Тільки хибне застосування людством вільної волі у гріхопадінні та його наслідки призвели до потреби Божественного втручання всупереч Своїй початковій Волі! Сутнісне у Речовинності у дальшому розвиткові Творіння своє завдання виконало, однак вище духовне через провину людей цілковито його провалило! Навіть ще гірше, бо надану йому можливість обрання рішень воно застосувало з точністю до навпаки, і таким чином поставилося до Божественного Воління вороже, спираючись на Його власну Силу, довірену для застосування духовному. Якою великою є ця провина, людина сама може усвідомити.

Тобто народження Христа не було здійсненням Обітувань та Пророцтв, яке було обіцяне людським духам як Божий Дарунок вічного Посередника! Проте це був Божественний Акт необхідности для усього Творіння, якому загрожував підкоп з боку заблудлого людського духу.

Таким чином, виходить, що інкарнована тоді в Ісусі з Назарету Божественна Частина повинна була знову остаточно повернутися до Отця, до Божественного, як сам Христос неодноразово підкреслював. Він мав стати з Ним одним цілим. Цей факт доводить також, що він не може бути обітованим вічним Посередником між Богом і Творінням, не може бути обітованим для цього Сином Людським!

Він є останній етап поступу для Творіння, споконвіку передбачений для кінця першої частини Речовинности, після чого Творіння у гармонії має здійснювати свій обіг із Сином Людським як вічним Посередником на чолі, який таким чином є і залишиться Верховним Служителем Бога. Христос, Син Божий, був Частиною Божественного, і тому мусив знову остаточно повернутися до Божественного. Син Людський – це виконавчий Служитель Бога, посланий з Божественного, який, однак, ніколи не може знову остаточно повернутися до Божества, оскільки до своєї невід’ємної власности зовні Божественного походження він прийняв також і Чистодуховне. Це утримує його від неспинного бажання знову повернутися до Божественного. Таким чином здійснюється потім перше таке Обітування про вічного Посередника між Богом та Його Творінням, до якого належить і людство. —

Такий хід світових подій аж до самого кінця. Одне цілком природно витікає з іншого. Якщо перше гріхопадіння осягнуте правильно, а після нього і непередбачений як необхідний акт Прихід Христа, то зрозуміти інше тоді не важко, і всі прогалини заповнюються самі собою. Усі невирішені питання відпадають.

Ворота до Раю для дозрілих людських духів відкрилися тільки завдяки Посланню Христа. До цього ніхто ще не був спроможний правильно зрозуміти шлях, який вів туди. Але при зволіканні він знову мав бути втрачений через помилки людських духів, якби негайно не надійшла допомога. Це Послання призначалося як для земних людей, так і для тих, хто відійшов у інший світ, як кожне Боже Послання, як кожне Слово зі Світлої Істини!

У ньому після пізнання строгости Законів люди почули також про ту Любов, якої досі вони ще не спроможні були осягнути, яку вони все-таки повинні були розвинути у собі. Але завдяки цьому Посланню Любови Закони не були повалені, а лише розширені. Вони мають залишатися як міцна основа, чий вплив і приховував у собі таку Любов. —

На цьому Слові Сина Божого пізніше намагалися і далі будувати, однак при цьому через численні хибні припущення виникали ті помилки, на які я вже вказував на початку моєї доповіді. —

Розглянемо ще раз християнську історію. У ній можна одержати найкорисніші уроки, і таким чином пролити світло на всі релігії. Ми повсюди знайдемо ті ж самі помилки.

Кожен малий і великий Провісник Істини без винятку мав страждати від знущань та насмішок, як і переслідувань та нападів любих ближніх, які ще й сьогодні завжди вважають себе достатньо тямущими і мудрими, щоб через Посланців Творця приймати роз’яснення Його Волі, особливо якщо ці Посланці фактично ніколи не закінчували вищих навчальних закладів цього людства!

Роз’яснення Божественної Волі у своїй основі – це завжди тлумачення ходу подій у Його Творінні, в якому живуть люди і до якого вони належать. А знати Творіння – це означає все! Якщо людина його знає, то їй дуже легко використати все, що воно у собі приховує і пропонує. Вміння користуватися ним принесе їй всіляку вигоду. Таким чином вона невдовзі розпізнає справжню мету буття, і навчиться відповідати їй, і, просуваючи усе вперед, підніматиметься до Світла, на радість самій собі і на благо свого оточення.

Однак люди знущалися з кожного Посланця, і таким чином – із самого Послання. Ні одного разу не сталося так, щоб він був для них бажаний, навіть якщо чинив їм тільки добро. Завжди він завдавав їм неприємностей, що, звичайно, легко пояснюється настільки вороже налаштованим до Бога інтелектом і само по собі є доказом його ворожости до Бога. Христос надає чітку картину подій у роз’ясненні, що Господь послав Своїх слуг до усіх Своїх орендарів, щоб одержати від них орендну плату. Але замість того, щоб це виконати, з Його слуг познущалися, насміялися, розігнали їх і відіслали назад із порожніми руками.

Прикрашаючи, люди називають це притчею. Приємно і затишно вмостившись, вони завжди перебувають біля цього факту, ніколи не відносячи його до себе! Або мають потребу для пояснення, що, мовляв, це відзнака Бога, якщо Його Посланці повинні страждати, замість того, щоб розглядати це як небажаний Богом злочин цього людства.

Бо інтелект потребує прикриття своєї надто очевидної обмежености мішурою та брязкальцями, він судомно і неодмінно зі зневагою намагається дивитися на простоту Істини, бо вона може стати для нього небезпечною. Адже він сам для себе потребує бринькучих бубонців та ковпака блазня на ньому. Та якомога більше слів, щоб на нього повсякчас звертали увагу. І сьогодні навіть більше. Однак нині зневага до неприкрашеної простоти Істини давно вже змінилася на страх. До цього необхідного барвистого ковпака блазня підвішують все більше бринькучих бубонців, які при судомних кривляннях та стрибках повинні звучати все голосніше й голосніше, щоб утримувати його ще якийсь час на одержаному не по праву троні.

Однак ці стрибки останнім часом перетворилися на танець відчаю, який незабаром стане останнім танцем смерти! Зусилля стають все більшими, повинні ставати все більшими, бо крізь бриньчання бубонців усе виразніше проступає пустота. І при наступному відчайдушному і величезному стрибкові барвистий ковпак звалиться нарешті з його голови!

Тоді вінець неприкрашеної Істини у сяянні та умиротворенні підніметься на місце, яке належить тільки їй.

Усе настільки ґротесково та химерно піднято на важкодоступну для розуміння висоту, що, перебуваючи у повному сум’ятті, серйозні шукачі одержать у ній нарешті точку опори для ясного погляду. Вони без напруження зможуть сповна осягнути всю Істину, тоді як досі їм доводилося докладати великих зусиль для того, щоб знайти хоча б її маленьку трісочку.

Повернімося до простоти у мисленні! Інакше ніхто не зможе цілком осягнути велике, і тому ніколи не досягне його. Просто думайте як діти! У цьому прихований сенс великих Слів: «Якщо не станете як діти, не увійдете в Царство Боже!».

Шлях до нього із сьогоднішнім настільки ускладненим мисленням практично знайти неможливо. І в церквах та релігіях також не інакше. Якщо там кажуть, що страждання сприяють сходженню, що завдяки цьому вони є Милостями Бога, то таким чином сприймається лише маленьке зернятко Істини, але це грубе спотворення у прикрашеному вигляді. Тому що Бог не бажає жодних страждань своєму народові. Він бажає тільки радости, любови, щастя! Шлях у Світлі просто не може бути інший. На шляху до Світла може бути і каміння, якщо людина сама його на нього накидає.

Зернятко Істини у вченні страждання міститься в тому, що у стражданні можна спокутувати будь-яку провину. Але це відбувається лише тоді, коли людина усвідомлює, що вона їх заслужила! Так було з розбійником на хресті, коли він покаявся.

Безглуздо та бездумно існує сьогодні весь світ. Навіть ті, які так розумно говорять про спокутування карми. Вони помиляються, бо це набагато важче, ніж думають ці всезнайки. Тому що зворотна дія карми не завжди призводить до спокутування! На це має звернути особливу увагу кожна людина. Навпаки, при цьому дуже часто можна впасти ще нижче!

Сходження залежить зовсім не від зворотної дії провини, а від внутрішньої позиції кожної людини. Як вона встановлює велике стерно у собі вгору, прямо або донизу, то і рухається не інакше, незважаючи на всі переживання!

Тож і виявляється, що вона не є і не може бути іграшкою долі, навпаки, вона повинна прокладати власний шлях тільки силою своєї вільної волі. У цьому ця воля завжди залишається вільною аж до останньої миті! При цьому кожна людина по-справжньому є вільним володарем, вона лише неодмінно повинна рахуватися із… наслідками обраної нею позиції, які завжди подібні за своїм родом, і саме вони ведуть її вгору або вниз.

Але якщо вона встановлює своє стерно вгору завдяки усвідомленню та твердому волінню, то лихі зворотні дії досягатимуть її все менше й менше, зрештою, навіть впливатимуть на неї лише символічно, бо вона вже звільнилася від низовин лихих зворотних дій, якщо вона й перебуває ще на цій Землі. Вони проходять нижче неї. Людина зовсім не обов’язково має страждати, якщо вона спрямована до Світла.

Тому зірвіть з очей пов’язку, накладену, щоб не тремтіти від страху перед прірвою, яка вже давно розверзлася. Тимчасове заспокоєння не додасть вам сил; це марнування часу, якого потім ніколи не повернеш.

Ще нікому не вдавалося правильно роз’яснити та обґрунтувати земні страждання. Тому потрібне прикрашання як наркотики, які знову й знову бездумно передавалися стражденним з більше чи менше спритно підібраними словами. Така однобічність – велика помилка усіх релігій!

І якщо сповнений відчаю шукач колись вимагатиме занадто чіткої відповіді, то все незрозуміле просто відсовується у царство Божественної Містерії. У ньому, як у рятівній гавані, мають сходитися всі шляхи невирішених питань. Однак таким чином вони виразно вказують на свою хибність!

Оскільки кожен правильний шлях має також і чітку кінцеву ціль, він не може вести в нетрі. Там притулок безсумнівного невігластва, де поясненням має слугувати те, що «Божі дороги недослідимі».

Людині у Творінні не потрібні жодні містерії, їх не повинно бути, тому що Бог хоче, щоб Його Закони, які діють у Творінні, людині були добре відомі, таким чином вона може керуватися ними і завдяки їм швидше завершити свою ходу крізь Всесвіт, не впадаючи у невігластво.

Але найфатальнішим сприйняттям залишається думка, що жорстоке вбивство Сина Божого було необхідною спокутною жертвою для людства!

Як можна думати, що це брутальне вбивство Сина має примирити Бога з убивцями!

Бо для цього дивного погляду немає жодного логічного пояснення, і тому його прибічники збентежено ховаються знову ж за так часто потрібним для них захисним муром Божественної Містерії, тобто події, яку людина не зможе зрозуміти!

При цьому Бог настільки зрозумілий в усьому, що Він робить. Він є сама зрозумілість! Він створив природу за Своєю Волею. Тобто тільки природне має бути правильним! Бо все ж таки Воля Бога абсолютно досконала.

А хресна спокутна жертва з огляду на здоровий глузд має бути неприродною, бо це несправедливо щодо безневинного Сина Божого. Як не крути і як не верти. Людині все-таки краще було б відверто визнати, що подібне справді є незбагненним! Вона може докладати яких завгодно зусиль, але не дійде жодного висновку і в такому разі більше не зможе розуміти свого Бога. Але Бог хоче, щоб Його розуміли! І Він може бути зрозумілий, бо прояви Його Волі чітко виражені у Творінні і ніколи не суперечать один одному. Тільки люди у своїх релігійних пошуках намагаються привнести у Творіння щось незрозуміле.

З великими зусиллями зведена будівля для обґрунтування хибної думки про необхідність спокутної жертви у хресній смерті розвалюється вщент від слів самого Спасителя під час його розп’яття.

«Отче, прости їм, бо не знають, що чинять вони!» Хіба ця заступницька молитва була б потрібна, якби хресна смерть була необхідною жертвою примирення? « Не знають, що чинять вони!» – це ж найтяжче обвинувачення. Чітка вказівка, що те, що вони чинять, хибне. Що цей вчинок – це лише звичайний злочин.

Хіба Христос у Гетсиманії молився б, щоб чаша страждання обминула його, якби його смерть на хресті була потрібна як спокутна жертва? Ніколи! Цього б Христос не робив! Але він знав, що ця наступна мука – це лише наслідок вільної волі людей. І тому така його молитва.

У засліпленні проходять люди повз це дві тисячі років, бездумно сприймаючи неможливе.

Боляче чути дуже часто висловлену думку, що найкращі серед сьогоднішніх учнів та учениць Ісуса завдяки тілесним стражданням, наприклад стигматам* (слід від рани), осипані милостями!

Це все, звісно, трапляється тільки через хибне тлумачення земних страждань Христа. Адже інакше просто не може бути. Але які тяжкі особисті наслідки це може притягти, про це я все-таки ще нагадаю.

Яке недоумство проявляється у цьому, і яке нице рабське розуміння в тих, хто Всемогутнього Творця неба та землі уявляє собі подібним чином, припускаючи, що Він міг би таке вчинити! Без усякого сумніву, це найгріховніше приниження Величного Божества, уявлення про найпрекраснішу сутність якого ще недостатньо прекрасне, найкраще занадто погане для того, щоб хоч трохи наблизитися до дійсности! І хіба можна повірити у те, що цей Великий Бог вимагає від створеної Ним людини, щоб вона корчилася від болю, будучи осипаною милостями?

Яке може бути сходження після цього!

Люди формують свого Бога згідно із тим, яким вони Його хочуть мати, вони задають Йому напрям Його воління! І горе Йому, якщо Він не такий, як вони уявляли собі, тоді Його без вагань відкидають, так само, як відкидають та поборюють тих, хто наважується бачити набагато величнішого та піднесенішого Бога. Величі не вистачає в людських колишніх поглядах. Навпаки, вони свідчать тільки про непохитну віру у власну цінність, аби їхньої прихильности мав домагатися Бог, приймаючи із їхніх закривавлених рук Свого Сина, якого Він їм послав колись із рятівним Посланням на допомогу, з якого насміялися та познущалися і якого закатували та замучили!

І сьогодні намагаються все ще наполягати на тому, що це все було потрібною для Бога жертвою примирення? Адже сам Христос, терплячи муки, вже сповнений цілковитого відчаю від цієї сліпоти, вигукнув: «Не знають же, що чинять вони!».

Чи є після цього взагалі ще якась можливість спрямувати людей на правильний шлях? Навіть найтрагічніших подій все ще недостатньо для цього. Коли ж врешті-решт людина розпізнає, як глибоко вона, власне кажучи, опустилася! Які пусті та беззмістовні створені нею уявлення!

Але тільки-но копнемо ще трохи глибше, то виявимо зосереджений на собі егоїзм у найчистішій формі. Якщо навіть із усіх кінців тепер говорять гучні слова про пошуки Бога, то це знову ж велике лицемірство звичайного самовдоволення, якому цілковито бракує будь-якого по-справжньому серйозного пориву до чистої Істини. Прагнуть лише самоубожествитися і нічого іншого. Жодна людина не докладає серйозних зусиль для того, щоб зрозуміти Бога!

З гордовитою посмішкою відсовують вони швидко вбік простоту Істини, залишаючи її поза увагою, бо вони вважають себе занадто обізнаними, занадто величними та значущими, щоб дозволити своєму Богові займатися простотою. Виявляючи їм свою шану, Він має бути набагато складніший. Інакше не варто й вірити в Нього! Бо як можна, на їхню думку, визнавати те, що легко зрозуміло будь-якому неукові. Щось подібне не слід вважати великим. Цим сьогодні взагалі не варто займатися, інакше ганьби не оберешся. Дозвольте це дітям, старим жінкам та неукам. Це ж не для людей із таким розвинутим інтелектом, не для інтеліґенції, яка володіє теперішнім рівнем освічености. Хай цим займається народ! Освіченість та вченість можуть оцінити як велике тільки те, що важке для осягнення!

Але невігласи ті, хто так думає! Вони не варті того, щоби прийняти із рук Творця крізь Творіння хоч краплину води!

Через свою звуженість вони позбавили себе можливости розпізнати сліпучу велич у простоті Божественних Законів! Вони в буквальному сенсі не здатні на це, зовсім відверто кажучи, дурні через свій однобічний, настільки занепалий мозок, з яким вони носяться від самої години народження, як з трофеєм, який свідчить про найбільші досягнення.

Це стане актом милости, якщо Він дозволить їм занепасти у будівлі, яку вони звели, бо хоч куди кинь оком – усе вороже до Бога та спотворене через хворобливу манію величі усіх людей інтелекту, нездатність яких повсюди невдовзі буде доведена.

І це розростається вже впродовж тисячоліть! Це принесло із собою неминучу отруту в церкви та релігії, бо вона діяла як лихо, що все роз’їдає, як невідворотні наслідки того гріхопадіння, в якому людина обрала рішення про необмежене верховенство свого інтелекту.

І це неправомірне верховенство вводить в оману поневолених ним людей повсякчас у всьому, що стосується Божественного! І навіть усього духовного.

Хто не зруйнує у собі цей трон і завдяки цьому не стане вільний, той разом з ним повинен загинути!

Тепер більше не можна говорити про бідне людство, бо люди свідомо звалили на себе таку провину, на яку тільки здатне створіння! Слова: «Прости їм, не знають, що чинять вони!» – для сьогоднішнього людства недоречні! Бо люди неодноразово мали нагоду розкрити очі та вуха. Вони діють цілком свідомо, і тому вся зворотна дія уразить їх повною мірою, без усяких потурань! —

Коли нині замкнеться коло усіх минулих подій, то для цієї в усьому Творінні вперше дозрілої частини Всесвіту настане час збору врожаю та розділення. Ще досі ніколи впродовж існування сукупної Речовинности цього не відбувалося, тому що наша частина Всесвіту рухається у вічному кругообігові попереду всіх інших як перша, яка має це пережити!

Тож дві тисячі років тому Син Божий був інкарнований на цій Землі. Це була світова подія, яка розігралася у найдозрілішій першій частині усієї Речовинности, але яка ніколи не повториться, бо в наступних частинах те, що відбулося тут, продовжує діяти далі. Отже, ця частина як перша входить у нову подію, якої ще ніколи не було, але яка після нас завжди буде повторюватися. Це розпад сформованої речовинности, який приносить із собою перезрілість у природних подіях. —

Звершилося! Шлях до Світла і таким чином до вічного життя духовно особистісному вказано! Людські духи можуть тепер в останню годину для обрання рішення самі поміркувати, яким шляхом вони бажають іти: до вічного прокляття чи до вічної радости, бо згідно з Божественною Волею вони мають у цьому вільний вибір!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт