У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


82. Боги – Олімп – Валгалла

Уже давно люди намагаються одержати правильне тлумачення відомих богів і зв’язати їх із теперішнім часом. Покликані та вчені голови шукають рішення, яке забезпечило б повну ясність у цьому питанні.

Однак це можливо лише тоді, коли таке рішення водночас надасть загальний, без прогалин, огляд усіх часів! Від початку людства і до сьогодні. Інакше знову отримаємо незавершену картину. Немає сенсу просто розглядати час, коли усім відомі культи богів греків, римлян та германців досягли свого розквіту. Будь-яке роз’яснення хибне, якщо за його допомогою не вдається водночас охопити увесь хід становлення та зникнення, до того ж цілком природно, немов би само собою. Незважаючи на проявлену тямовитість у вживаних досі спробах, жодна з них не закінчилась успішно; не витримуючи перевірки глибоким відчуттям, вони повисали у повітрі без зв’язку з попереднім і наступним відрізком часу.

І нічого іншого і не доводиться очікувати, якщо уважно простежити за ходом становлення людини. —

Слухачі та читачі мого Послання Ґраля і самі, власне кажучи, вже можуть розібратися у цих речах, якщо навіть почасти це все відійшло вже у царство казань та леґенд або сприймається як фантастичні витвори релігійних поглядів, сформованих та вигаданих зі спостережень за природою та у зв’язку з повсякденними подіями.

Мислитель та дослідник у вченні про давніх богів без зусиль знайде щось більше, ніж казання про богів. Він повинен навіть чітко розгледіти справжні події! Хто цього бажає, хай іде за мною. Я вестиму його до розуміння.

Тут я повертаюся до моєї доповіді «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять вони!»* (Доповідь № 81). У ній я коротко описав історію людства на Землі від початку до сьогодні. І надав також перспективу дальших наслідків. При цьому було показано, як посередині кругообігу Творіння розташоване нижче духовного сутнісне в ще нижче розташованій Речовинності досягло найвищого прояву своїх можливостей і цим здійсненням утворило вільну путь для проникнення вищого духовного у Речовинність – ця подія повсякчас повторюється у Творінні. Також я роз’яснив, як у тіло тварини, яке називають первісною людиною і яке завдяки сутнісному досягло найвищого розвитку, тоді вперше за час його найвищого розвитку була надана можливість проникнення духовного зародку, що і відбулося, і на цій стадії розвитку Творіння вона буде повсякчас знову надаватися. Таким чином у тодішнє найвище розвинуте тіло увійшло щось нове – духовне, якого досі в ньому не було.

Із цих подій у жодному разі не можна робити поспішних висновків, припускаючи, що такі явища повсякчас повторюються у такій частині Творіння в ході його дальшого розвитку, бо це не так! Навпаки, це відбувається тільки одного разу в такій частині.

Закон Притягання подібного роду зводить тут у ході дальшого розвитку нездоланну перешкоду, щоб не надавати можливости для повторення цих подій у тій самій частині Всесвіту. Притягання подібного роду в такому разі рівнозначно допущенню проникнення духовного в Речовинність у цілком визначений період розвитку, коли вона перебуває в стані серединної зрілости, завдяки чому духовне сім’я, яке блукає на межі, наче зорепад, може зануритися у сприйнятливу для нього Речовинність, щоб, обволікшись матерією, усмоктатися там у готове до приймання місце, у цьому разі – тодішнє високорозвинене тіло тварини, тобто воно потрапляє у щільну оболонку, яка його міцно втримує. У малому з цим можна порівняти хімічну реакцію, в якій з’єднання чужорідної речовини з масою, що її сприймає, можливе тільки за цілком визначеної температури, при цьому нагрівання до такої температури переводить масу в цілком визначений стан, досяжний лише за такої температури. Найменше відхилення від цих умов робить з’єднання неможливим, і речовини, відштовхуючись, неприступно протистоять одна одній.

Тут подібність полягає у визначеному стані обопільної зрілости, бо це лише здається, що вони глибоко протилежні, оскільки рівновага підтримується завдяки різниці між рівнями, розташованими вище і нижче обох з’єднувальних частин. За зрілістю найнижча точка духовного подібна до найвищої точки сутнісного, яке знаходиться під ним. Лише у місці цього точного збігу можливий такий зв’язок. Речовинність у своєму розвиткові неспинно рухається великим кругообігом у проростанні, розквіті, дозріванні та розпаді перезрілого, тоді як Духовне лежить над нею, і відтак у всіх випадках лише в одному цілком визначеному місці відбувається запалювальний зв’язок із Речовинністю, яка пропливає повз нього. Духовне запліднює спраглу Речовинність, яка налилась соками йому назустріч під дією сутнісного.

Якщо частина Всесвіту у своєму поступальному русі обминає цей пункт, то для неї втрачається можливість духовного запліднення духовними зародками, тим часом на її місце приходить інша частина, яка йде слідом за нею, і для неї розпочнеться нова стадія, коли духи, що неспинно зріють, зможуть отримати доступ до неї, і так далі. Щоб розгорнути сукупну картину, мені у цій доповіді не вистачить місця. Однак серйозний дослідник може досить точно уявити собі дальший розвиток подій. —

Духовне завдяки своїй вищій властивості з входженням у Речовинність відразу здійснило відчутний животворний вплив на все інше, перебуваючи навіть у своєму тодішньому несвідомому стані, і після цього входження у Речовинність запанувало в ній. Як це духовне потім поступово підносило тіло тварини до нинішнього людського тіла, усім слухачам добре зрозуміло* (Доповідь № 7 «Створення людини»).

Однак, що стосується тіл тварин найбільш високорозвиненої тоді раси, в які не занурилися духовні зародки, то в їхньому розвиткові настав застій, оскільки сутнісне в них уже досягло найвищого, а для дальшого поступу бракувало сили духовного, і цей застій швидко призвів до перезрілости, за якою настали реґрес та розкладання. Для цієї раси були лише дві можливості: або піднесення завдяки духу до людського тіла, або вимирання, розпад. І таким чином цей зрілий вид тварин остаточно припинив своє існування. –

Простежимо тепер за поступовим становленням самосвідомости у людини: від цього спочатку несвідомого духовного зародку до людського духу, та уявимо собі, як відбувалося його поетапне проникнення в оболонки, які зімкнулися навколо нього, і в навколишнє середовище.

Це не так важко, бо хід розвитку цілком виразно проявляється назовні. Треба лише простежити за людськими расами, які ще й сьогодні живуть на Землі.

Наприклад, дух найпримітивніших людей, до яких треба віднести так звані дикі народи, а також бушменів, ґотентотів та інших, не мав менше часу в Речовинності, але вони не розвивалися разом з нею або, можливо, вони вже ступили на шлях сходження, а потім знову пішли назад так далеко, що могли інкарнуватися лише у подібному нижчому оточенні! Отже, через власну провину згідно з природними подіями вони або ще досі перебувають на дуже низькому щаблі, або знову опустилися на нього, внаслідок чого їхній погляд на негруборечовинне оточення ніяк не може бути піднесений.

Духовний порив споглядати більше, ніж власний щабель, закладений вже у духовному сім’ї, будучи невід’ємною частиною його внутрішньої природи, і тому він з достатньою силою виявляє себе вже на найнижчому щаблі розвитку. Це жива рушійна сила в духові, те особливе, чого бракує іншим властивостям або родам у Творінні. Але ця можливість передчуття або споглядання може поширюватися лише на один щабель над відповідним власним щаблем, не далі. З цієї причини людські душі, які перебувають на нижчому щаблі, через те що нехтували свій розвиток або через те що згрішили, також можуть передчувати або споглядати в яснобаченні лише нижчих істот.

Люди, обдаровані медіумічними здібностями, або ясновидці є серед усіх рас, байдуже, до якого щабля розвитку вони належать!

Тут я ще раз хочу, зокрема, нагадати, що під «спогляданням» або «передчуттям» при цьому роз’ясненні завжди розумію тільки те, що насправді споглядає сам ясновидець. Але «ясновидці» усіх часів та народів завжди споглядали щонайбільше лише четверту частину того, що вони бачили. А це знов-таки міг бути лише щабель, розташований над рівнем їхньої внутрішньої зрілости, не більше. Інакше і не може бути. Однак ця обставина водночас означає великий природний захист будь-якого ясновидця, як уже я багаторазово згадував. Отже, слухачі не повинні медіумів та ясновидців обов’язково вважати тими, що досягли висот духу та рівня внутрішньої зрілости, які відповідають тому, що вони описують як «побачене», бо Чисті та Світлі Висоти, події і духів їм лише показували духовні керівники та вищі духи у живих картинах! Проте ясновидці помилково вважають, що це все вони переживають насправді, і вводять самих себе в оману. Тому досить часто траплялися випадки, які дуже дивували багатьох людей: медіум з неповноцінним характером описував події, які він начебто бачив і пережив, але які взагалі не відповідали його власному характерові або відповідали зовсім мало. —

Отже, я тут кажу лише про вузький діапазон насправді видимого самими медіумами та ясновидцями. Усе інше при цьому не розглядається.

Ясновидці та медіуми усіх часів і народів повинні, власне, служити своїм даром, щоб завжди допомагати людству в дальшому піднесенні, але не як вожді, а як знаряддя. Людина з медіумічними здібностями ніколи не змогла б стати вождем, бо вона занадто залежна від течій випромінювань та інших речей. Вони час від часу мають бути відчиненими воротами з метою дальшого розвитку. Сходинками драбини сходження.

Якщо згадати, що раси, які перебувають на нижчому щаблі розвитку духу, можуть бачити лише подібне низьке оточення з обмеженим вільним простором угору, то не важко зрозуміти, що у нижчих людських рас ми знайдемо переважно лише страх перед демонами та поклоніння демонам. Це те, що вони спроможні споглядати та передчувати.

Таким є перший погляд. Однак у своїх роз’ясненнях я хочу заглибитися більше, незважаючи на те, що ми відхилимося від чіткого огляду.

Нерозвинений або знову захирілий дух людини нижчих рас, цілком природно, ще або знову страждає на духовну сліпоту та глухоту. Така людина не спроможна споглядати своїми духовними очима, чого до того ж, на жаль, і сьогодні ще жодній людині не вдалося.

Але ті, що перебувають на низькому щаблі, не спроможні мати ні сутнісний, ні ефірноречовинний зір, а тільки груборечовинний, який в умовах дикої природи стає все гострішим у боротьбі з ближніми, тваринами та стихіями, разом з тим вони поступово можуть розрізняти ефірну та найефірнішу Грубу речовинність.

При цьому вони насамперед помічають примар! Образи, які набувають форми лише через страх та жах людини і підживлюються ними. Ці примари не мають власного життя, вони цілковито залежать від відчуттів людини, які їх притягують або відштовхують. Тут проявляється Закон Притягання всього подібного роду. Страх завжди притягує ці образи страху та жаху, тож здається, що вони просто-таки накидаються на переляканих людей.

Оскільки примари зв’язані зі своїми виробниками, тобто із сильно переляканими людьми, через розтяжні підживлювальні нитки, то кожен боязливий опосередковано завжди вступає у зв’язок з масою боягузів та страхопудів, отримуючи від них додаткове підсилення подібних відчуттів, яке лише збільшує власний жах та страх і врешті-решт може навіть призвести до відчаю, до безумства.

А безстрашність, тобто мужність, неодмінно природним чином відштовхує таких примар. Тому добре відомо, що безстрашний завжди має перевагу.

Хіба дивно, що у нижчих рас з’явилися знахарі та чаклуни, касту яких заснували ясновидці, оскільки вони були здатні спостерігати, як такі утворення, помилково сприйняті за живих істот, можна було «прогнати» шляхом певної внутрішньої зосереджености, поборення страху за допомогою стрибків та корчів або концентрації та підбадьорливих заклинань?

Якщо вони при цьому потрапляють під вплив неможливих для нас ідей, які здаються нам смішними, то це не змінює того факту, що з огляду на свій кругозір і свою спроможність осягнення вони чинять щось цілком правильне, і нам лише бракує розуміння їхніх дій через наше незнання.

Звісно, серед цих чаклунів та шаманів зустрічається чимало тих, які не мають ні медіумічних здібностей, ні дару яснобачення; річ у тім, що ця діяльність забезпечує вплив та прибутки, безсоромна гонитва за якими притаманна як людям найнижчих щаблів розвитку, так і представникам високої білої раси. Ці не обдаровані баченням просто безглуздо наслідують усі дії своїх попередників, додаючи навіть ще якусь нісенітницю, щоби справити більше враження, бо для них має неабияке значення прихильність їхніх ближніх, і так вони стають меткими шахраями, які шукають при цьому тільки своєї вигоди, але про справжнє значення своєї діяльности й гадки не мають, і через них люди сьогодні оцінюють та сприймають усю касту.

Тож і виходить, що у нижчих рас ми можемо виявити насамперед лише страх перед демонами та поклоніння демонам. Саме демонів вони спроможні споглядати, і бояться їх, як істот іншого роду. —

Перейдемо тепер до трохи вищих щаблів розвитку, які можна споглядати більше, чи то за допомогою яснобачення, або ж лише несвідомого передчуття, яке також належить до внутрішнього споглядання. У цих більш високорозвинених людей все більше пробуджується дух і в прагненні вгору він одну за одною пробиває зсередини оболонки, в яких утримується.

Тому вони бачать уже більш доброзичливих істот або знають про них у передчутті, і таким чином поступово позбавляються поклоніння демонам. Так вони просуваються далі. Все вище й вище. І стають все більш просвітленими. При нормальному розвиткові дух завжди підштовхує вперед.

А наприклад, греки, римляни та германці бачили тоді ще більше! Їхнє внутрішнє споглядання виходило за межі Речовинности і проникало до вище розташованого Сутнісного. У своєму подальшому розвиткові вони могли нарешті споглядати й повелителів сутнісних і повелителів стихій. Деякі обдаровані медіумічними здібностями люди навіть змогли ближче спілкуватися з ними, бо повелителі стихій створені на Свідомо-сутнісному рівні, тобто вони споріднені з тим сутнісним, частину якого, крім духовного, несе у собі і людина.

Навчившись споглядати, передчувати і чути сутнісних, тодішні народи досягли найвищої точки свого розвитку. Само собою зрозуміло, що згодом ці народи в могутніх повелителях стихій з їхньою діяльністю іншого роду розгледіли щось більш високе, назвавши їх богами. Їхню схожу на замок оселю, яка справді існує, люди нарекли Олімпом і Валгаллою.

Але це внутрішнє споглядання та чуття людей при наданні їм зовнішнього вираження завжди пов’язане з їхньою особистісною спроможністю осягнення та вираження. Із цього випливає, що греки, римляни та германці таких повелителів стихій і всіх сутнісних описували у формах та поняттях, які відповідали поглядам їхнього тогочасного оточення. Однак при всьому тому, незважаючи на деяку відмінність, в описах фігурували одні й ті самі повелителі!

Наприклад, якщо сьогодні зібрати разом п’ятьох або більше тих, хто справді чітко чує, щоб усі вони одночасно сприйняли цілком визначену фразу, промовлену в потойбічному світі, то при відтворенні однаковий буде лише зміст почутого, а не самі слова! Кожен передає слова інакше і інакше їх чує, бо при сприйнятті на шальки терезів уже кладеться багато особистісного, точно так і музику слухачі відчувають зовсім по-різному, але в основному напрям їхніх відчуттів схожий. Про ці усі важливі побічні явища зв’язку земної людини із Всесвітом я з часом розповім докладніше. Сьогодні це відхилило б нас занадто далеко від теми. —

Потім надійшла черга покликаних народів, тобто тих, які досягли найвищого внутрішнього розвитку (розвиток інтелекту тут не враховується), які змогли подолати межу Сутнісного за допомогою переживання, яке неспинно зріє, і їхнє споглядання або передчуття проникло до порогу Духовного Царства.

Природним наслідком цього стало повалення колишніх богів як таких і встановлення замість них більш високого начала. Але вони, на жаль, незважаючи на це, не просунулися настільки далеко, щоб оволодіти духовним спогляданням.

Отже, Духовне Царство залишилося для них невідкритим, оскільки нормальний хід розвитку із цього місця не просунувся вперед, але зупинився через все більше зростання зарозумілости інтелекту.

Лише деякі виняткові особистості змогли вберегти себе від цього застою, наприклад Будда та ще інші, які шляхом зречення світу свій розвиток продовжили у нормальний спосіб і навіть певною мірою стали духовно зрячими!

У цьому зреченні світу, тобто відході від людей з метою подальшого розвитку духу виникла потреба лише внаслідок у цілому все більш панівного ворожого до духу однобічного плекання інтелекту. Це був природний самозахист від усе більшого духовного збіднення, який при нормальному загальному розвиткові зовсім би не знадобився. Навпаки, людина, яка досягла у духовному розвиткові визначеної висоти, повинна діяти повсякчас духовно зміцнюючись, інакше стане млявою, і з тим швидко втратить можливість дальшого розвитку. Виникає застій, який легко призводить до реґресу.

Незважаючи на це, дальший духовний розвиток Будди та інших дійшов лише до певного рівня, себто не найвищого, однак таким чином між ними та людьми виник великий розрив, тож цих нормально розвинутих людей розглядали вже як Божих Посланців, тоді як завдяки їхньому значному поступові цілком природно постала лише нова система поглядів.

Ці люди були помітні серед духовно заскнілої та почасти деґрадованої людської маси, але вони так і залишилися лише біля відчинених дверей до Духовного і розгледіли при цьому лише щось розпливчасте, без чіткого бачення! Однак вони виразно передбачали та відчували могутнє свідоме єдине Керівництво, яке виходило Зверху, з того світу, споглядати який вони були не здатні.

Переживши це відчуття, вони сформували поняття про єдиного невидимого Бога! Не маючи про Нього ближчого знання.

Тому зрозуміло, що у передчутті вони уявили Бога як найвищу духовну істоту, бо Духовне – це новий для них реґіон, на порозі якого вони все ще стояли.

Тож і вийшло, що цей новий погляд про невидимого Бога правильно відображав лише факт, а не поняття, бо їхнє поняття про Нього було хибне! Людський дух ніколи не уявляв Бога таким, яким Він був насправді! Навпаки, Він здавався йому лише найвищою духовною істотою. Ця нестача дальшого розвитку проявляється ще й сьогодні в тому, що багато людей неодмінно хочуть триматися думки, що несуть у собі подібне до Того, кого вони відчувають як свого Бога!

Помилка полягає у застої духовного розвитку.

Якби він продовжився, то людство, яке неспинно зріє, полишаючи старих сутнісних богів, не відразу б уявило Бога невидимим, бо спершу вище так званих богів, тобто повелителів усіх стихій, воно б змогло споглядати духовних Першостворених, оселею котрих є Замок Ґраля, найвищий Замок Духовного! І спершу люди прийняли б їх за богів, згодом їхній внутрішній світ став би такий, що вони б змогли не тільки у передчутті споглядати Першостворених, справжній Образ та Подобу Божу, але й духовно чути їх. Від них вони б одержали звістку про існування зовні Творіння «Єдиносущого Бога»!

У такий спосіб вони б тоді спрямували на це свої відчуття і внутрішньо дозріли б нарешті у дальшому розвиткові до здатности з радістю прийняти від Посланця Бога Божественне Послання, яке надійшло з воістину Божественного! Адже пробуваючи зовні Творіння, Воно недоступне спогляданню людей.

Це і був би нормальний шлях!

Але розвиток уже зупинився на порозі Духовного і через помилку людей навіть швидко пішов назад.

Таким чином настав час застосувати надзвичайні заходи, коли в Ісусі з Назарету повинен був інкарнуватися могутній Посланець Божий, щоби з готовністю допомогти надати роз’яснення ще недозрілому для цього людству в Посланні з Божественного, аби шукачі у своїй незрілості поки що принаймні вірою могли триматися за нього.

З цієї причини у посланого Сина Божого на допомогу гинучому людству не залишалося нічого іншого, як вимагати від людей поки що лише віри в його Слово та довіри.

Відчайдушно важке завдання. Христос не міг сказати навіть усього того, що хотів сказати. Тому про багато що він не говорив, як і про повторні інкарнування. Він зіткнувся з надто великою духовною незрілістю. І він сам із сумом говорив своїм учням: «Багато що я хотів би вам сказати, однак ви б цього не зрозуміли!».

Отже, не зрозуміли навіть учні, які багато в чому розуміли його неправильно. І якщо самого Христа вже в його земному часі учні не розуміли, то, очевидно, що при передачі його Слова пізніше виникли численні помилки, за які ще й тепер, на жаль, намагаються вперто триматися. Незважаючи на те, що Христос вимагав від тодішніх незрілих людей лише віри в його Слово, він, однак, наказував тим, хто виявляв серйозне воління, щоб вони цю початкову віру неодмінно «оживотворили» у собі!

Це означає, що вони в ній мають дійти переконаности. Бо в тому, хто прислухався до його Слова з довірою, духовний розвиток знову пішов уперед, і він мусив при цьому від віри у розвитку поступово прийти до переконаности у сказане йому!

Тому Син Божий вимагатиме переконаности замість віри! Також і від тих, хто бажає нести у собі Христове Послання та запевняє, що живе згідно з ним! Бо той, хто не може замість віри прийти до переконаности в істинності Божественного Послання Христа, яке є єдиним цілим із Посланням Ґраля і невід’ємним від нього, не досяг і зрілости свого духу, яка потрібна для входження в Рай! Такий буде відкинутий! З усією непохитністю!

Тут навіть не допоможе жодна лазівка найбільшого інтелектуального знання! Звісно, він залишиться позаду і пропаде назавжди. — —

Нині людство цієї частини Всесвіту у своєму розвиткові все ще стоїть на порозі Духовного Царства, а більша його частина навіть набагато нижче нього, і причина цього – у власному небажанні, у зарозумілості інтелекту всезнайок. Через це нормальний хід розвитку мав зазнати повної невдачі, як це, напевно, вже стало зрозуміло дуже багатьом. —

Релігійні культи людства з їхньою різноманітністю – аж ніяк не витвір фантазії, навпаки, в них проявляються численні підрозділи життя у так званому потойбічному світі. Навіть знахар негритянського або індіанського племені має право на існування, тому що його народ перебуває на найнижчому щаблі. Серед знахарів трапляються шахраї та ошуканці, але через це не можна втоптувати їх у багно.

Демони, лісові та повітряні істоти і також так звані старі боги ще й сьогодні незмінно мешкають у тих же місцях, займаючись тією самою діяльністю, що й раніше. І найвища твердиня цих великих повелителів усіх стихій – Олімп або Валгалла – це не казка, навпаки, її справді споглядали. Але зупинившись у розвитку, люди більше не могли споглядати чистодуховних Першостворених за Образом та Подобою Божою, у яких також є своя високо розташована твердиня, названа Замком Ґраля, найвищим Замком у Чистодуховному, і, отже, у сукупному Творінні! Звістку про існування цього Замку люди, що зупинилися на порозі усього Духовного, змогли одержати тільки у натхненні, бо вони ще не настільки духовно дозріли, щоб у передчутті споглядати його.

Все сповнене життя! Лише люди, які вважають себе проґресивними, замість того, щоб просуватися вперед, звернули вбік, а потім назад, у глибину. —

Нині жодним чином не можна очікувати, що в ході дальшого розвитку поняття про Бога, якому вчить Христос і моє Послання Ґраля, знову зміниться! Воно відтепер залишиться назавжди, оскільки далі немає нічого. Сьогодні вхід у Духовне все ще залишається зачинений і вдосконалення в ньому може кожного людського духа піднести настільки, що він нарешті здобуде беззаперечну переконаність у цих фактах завдяки своєму внутрішньому переживанню. Тоді він, свідомо спираючись на Божественну Силу, зміг би звершити велике, до чого був покликаний ще від самого початку. Але він тоді б ніколи більше не вважав, що несе у собі Божественність. Ця безглузда вигадка – всього лише тавро та відбиток його сьогоднішньої незрілости!

Але у правильному самоусвідомленні лежить велика смиренність і виникає рятівне служіння, чого завжди вимагало чисте Вчення Христа.

Тільки коли місіонери, проповідники та вчителі розпочнуть свою діяльність на основі знання природного розвитку в усьому Творінні і таким чином і точного знання Законів Божественної Волі, уникаючи стрибків та прогалин, вони зможуть досягти справжніх духовних живих успіхів.

Наразі кожна релігія, на жаль, є ніщо інше, як застигла форма, яка силоміць утримує млявий зміст. Однак після потрібних змін цей досі млявий зміст оживе та сповниться сили, і розірве холодні, мертві, застиглі форми і, тріумфуючи та клекочучи, розіллється над усім світом, серед усіх народів! —

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт