У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


84. Людина як створіння

Знову й знову виникають хвилі обурення, що розходяться колами по країнах та континентах, викликані моєю заявою, що людство не має в собі нічого Божественного. Це свідчить про те, яке глибоке коріння пустила в людських душах зарозумілість і з якою неохотою вони не бажають її позбутися, навіть якщо їхнє відчуття вже час від часу застережливо спалахує та спонукає їх усвідомити, що, попри все, зрештою так і має бути.

Спротив же не змінює, по суті, нічого. Людські духи навіть іще менші, ще незначніші, ніж вони гадають, навіть якщо внутрішньо вже дійшли до переконаности, що в них немає ніякої Божественности.

Тому хочу я піти далі, ніж досі, розсунути Творіння ще трохи, щоби показати, до якого щабля належить людина. Адже навряд чи можливо, щоб вона змогла розпочати своє сходження, якщо від самого початку не знатиме, що вона є і що вона може. Коли вона однораз це зрозуміє, то дізнається нарешті ще також, що вона повинна!

Це, одначе, дуже відрізняється від усього, що вона хоче сьогодні! І як відрізняється!

Співчуття не пробуджує це вже в тих, кому дозволено чітко споглядати. Я маю на увазі під «спогляданням» не споглядання ясновидця, а споглядання обізнаного. Замість співчуття та жалю мусить сьогодні виникнути тільки гнів. Гнів і зневага з приводу обурливої зухвалости стосовно Бога, яку сотні тисяч знову виявляють у своїй зарозумілості щоденно, щогодинно. У зарозумілості, в якій немає й натяку на Знання. Шкода праці марнувати на це хоча б одне слово.

Те, що я скажу далі, стосується небагатьох, хто в чистій смиренності ще здатен досягти якогось ступеня пізнання, перш ніж вимушено стати цілком виснаженим, як це, згідно з Божественними Законами, незабаром неодмінно станеться, щоб нарешті отримати доступ до Його істинного Слова, підготувавши для цього родючий ґрунт!

Уся порожня й багатослівна халтура земних всезнайок разом із теперішнім зовсім безплідним ґрунтом водночас перетвориться на руїну!

Це також найвищий час для того, щоб цей порожній потік слів, що діє, як отрута, на все спрямоване вгору, у своїй цілковитій порожнечі сам по собі знесилився. —

Ледве я встиг установити відмінність між Сином Божим і Сином Людським як між двома особистостями, – одразу з’явилися статті, які в теолого-філософських ускладненнях намагаються роз’яснити, що це не так. Замість того, щоб об’єктивно взяти до уваги мої вказівки, намагаються відкрито триматися старих помилок, за будь-яку ціну, навіть ціною логічної об’єктивности, туманно виправдовуючи колишні догми. Уперто чіпляються за окремі фрази старих рукописів, уникаючи будь-якої власної думки, і таким чином висувають невисловлену умову, щоб і слухачі, й читачі так само не мали права нітрохи думати, ще менше відчувати, бо інакше швидко усвідомлять, що багатослів’я ще нічого не доводить, тому що ні в прямому, ні у зворотному напрямі дійти правильного висновку неможливо. Ще очевиднішим є те, що багатьом словам, одначе, бракує зв’язку зі справжніми подіями.

Той, хто при цьому нарешті спроможеться відкрити свої вуха та очі, мусить без зволікань розпізнати нікчемність таких «повчань»; це останнє судомне зусилля, яке вже не можна назвати й спробою вчепитися за колишню опору, котра незабаром у наступних подіях перетвориться на ніщо.

Єдиним обґрунтуванням у них є фрази, правильність відтворення яких не доведено, але які, навпаки, через неможливість логічної прив’язки до світових подій цілком чітко вказують на те, що їхній зміст людський мозок спотворив при передаванні. Жодна з них не збігається бездоганно ні з подіями, ні з відчуттями. І тільки де все змикається в суцільне коло без фантазій і без слів, породжених сліпою вірою, там усі події роз’ясняються правильно!

Однак навіщо старатися, якщо людина не бажає позбутися такої затятости! Тому нехай спокійно відбувається те, що й мусить відбуватися за теперішніх обставин. Лише кілька років змінять усе це остаточно й невідворотно. —

З жахом відвертаюсь я від віруючих і всіх, хто у своїй фальшивій смиренності від абсолютного всезнайства не розпізнає простої Істини, – вони навіть насміхаються з неї або ще й доброзичливо хочуть її покращити. Як же швидко саме вони стануть такими маленькими, зовсім маленькими і втратять будь-яку опору, тому що ні у вірі, ні в їхньому знанні такої не мали. Вони оберуть собі шлях, якого вперто хотіли триматися і яким більше не зможуть повернутися до життя. Права вибору їх ніколи не позбавляли. —

Ті, хто досі йшов слідом за мною, знають, що людина походить із найвищого підрозділу Творіння – Духовного. Однак чимало відмінностей є в царині Духовного. Земна людина, якій хочеться вважати себе великою, часто не лякається й того, щоб свого Бога, як найвищого, стягнути вниз до того щабля, до якого вона належить, інколи навіть насмілюється Його заперечувати чи навіть ганити, насправді вона аніскільки не є й тим, чим у кращому розумінні уявляють себе багато смиренних. Земна людина не створена, а лише розвинута. Це різниця, яку людина не спроможна осмислити. Різниця, вільно осягнути яку вона ніколи не буде готова.

Прекрасні та приємні для багатьох слова, що виходять із вуст численних учителів задля збільшення числа їхніх прибічників. Однак ці необізнані вчителі навіть самі ще вірять у всі помилки, які вони поширюють, і не знають, наскільки великою є шкода, якої вони при цьому завдають людям!

До сходження може вести лише впевненість у відповіді на велике запитання: «Що я таке?» Якщо його спочатку цілком безкомпромісно не розв’язати, не усвідомити, то сходження буде гірким і тяжким, бо добровільно люди не зважаться на таку смиренність, яка допоможе їм вийти на правильний шлях, яким вони справді зможуть іти! Це чітко довели всі події до теперішнього часу. Саму смиренність ці люди зробили або рабською, що так само є хибною, як і зарозумілість, або ж у цій смиренності вони виходили далеко за межі справжньої мети й ступали на шлях, до кінця якого ніколи не зможуть дійти, тому що для цього бракує властивостей духу. Вони тому падають у прірву, в якій розбиваються через те, що до того хотіли бути занадто високими. —

Тільки створені є Образом і Подобою Бога. Це Першостворені чистодуховні в тому Справжньому Творінні, з якого змогло розвинутися все інше. У їхніх руках знаходиться головне керівництво всім духовним. Вони ідеали, взірці для всього людства. Земна людина ж лише з цього готового Творіння, наслідуючи їх, могла розвинутися. Від несвідомого духовного зародочка до самосвідомої особистости.

Ставши досконалою завдяки дотриманню правильного шляху у Творінні, вона буде лише відображенням Образу та Подоби Бога! Сама ж вона ніяк не є справжнім Образом і Подобою! Між ними лежить ще величезна безодня – від них до людини внизу!

Але й від справжніх Образу та Подоби відстань не складається в один крок до Бога. Тому земна людина повинна нарешті однораз усвідомити, яка прірва лежить між нею та Величністю Божества, яку вона так силкується привласнити. Земна людина вважає себе в досягнутій завершеності божественною або ж частиною Божества, тоді як вона у своїй найбільшій висоті стане, однак, лише відображенням Образу та Подоби Бога! Її може бути допущено в передній двір, у притвор справжнього Замку Ґраля, і це буде найвища відзнака, котру здатен заслужити дух людський. —

Позбавтеся нарешті цієї зарозумілости, яка може вам лише заважати, адже ви таким чином втрачаєте світлий шлях. Потойбічні, які у спіритичних колах хочуть давати доброзичливі настанови, не знаються на цьому, бо їм самим іще бракує необхідного для цього пізнання. Вони б зраділи, якби тільки змогли почути про це. І серед них не стихатиме великий плач, коли вони усвідомлять, що в забавах та норовливості згаяли свій час.

Як у Духовній царині, так само відбувається і в Сутнісній. Тут повелителями всіх стихій є сутнісні Першостворені. Усі сутнісні, котрі стають свідомими, такі як русалки, ельфи, ґноми, саламандри та інші, не створені, а лише розвинуті з Творіння. Вони розвинулися, отже, з Сутнісної частини від несвідомого сутнісного сімені до свідомих сутнісних, завдяки чому в ході становлення свідомости набувають також людської форми. Це відбувається повсякчас пропорційно до становлення свідомости. Та сама ґрадація наявна тут, у Сутнісному, як і вище в Духовному. Першостворені стихій є в Сутнісному, так само як Першостворені в Духовному, залежно від роду їхньої діяльности – в чоловічій і жіночій формі. Звідси – виниклі в давні часи поняття богів і богинь. Це те, на що я вже вказував у моїй доповіді «Боги – Олімп – Валгалла»* (Доповідь №82). —

Великий єдиний рух проходить крізь Творіння і Всесвіт!

Слухач і читач моїх доповідей нехай повсякчас працює над собою, зондує та наводить мости від однієї доповіді до іншої, а також виходить назовні у великі та малі світові події! Тільки тоді зможе він зрозуміти Послання Ґраля і виявити, що з часом воно укладеться в досконале ціле без прогалин. Знову й знову повертатиметься читач у розвитку подій до основних рис. Усе зможе він з’ясувати, зробити всі висновки, не примушуючи себе до зміни хоча б однієї фрази. Хто бачить у Посланні прогалини, тому бракує повного розуміння. Хто не усвідомлює його величезної глибини, всеосяжности, той виявляє свою поверховість, і ніколи не намагався живо проникнути в дух викладеної тут Істини.

Він може приєднатися до тих мас, які в самовдоволенні та своїй уяві вважають, що вже володіють найбільшим знанням, бредучи широким шляхом. Уявне знання утримує таких пропащих від того, щоби побачити в сказаному іншими живість, якої ще бракує їхньому вигаданому знанню. Хоч куди вони дивляться, хоч що чують, всюди виставляють перед собою власну вдоволеність тим, що вони начебто міцно тримають у руках. Лише тоді, коли дійдуть до межі, яка невблаганно відкине все неправдиве і все вдаване, вони виявлять, що їхні руки порожні, що не тримають нічого такого, чим можна було б скористатися для продовження шляху і тим, зрештою, для входження в Царство Духу. Тоді буде, однак, уже занадто пізно, щоби повернутися й сприйняти відкинуте і те, на що вони не звертали уваги. На це вже забракне часу. Вхідні ворота зачинилися. Останню можливість втрачено. —

Доки людина не стане такою, якою вона повинна бути, а все ще продовжуватиме чіплятися за те, чого бажає, не може бути й мови про істинне людство. Їй треба завжди пам’ятати, що вона походить лише з Творіння, а не безпосередньо з Руки Творця.

«Буквоїдство, – адже по суті йдеться про одне й те саме, тільки інакше висловлене», – скажуть погордливі та ледачі, зогнилі плоди цього людства, тому що вони взагалі не здатні відчути величезну розпадину, приховану в цьому. Простота слів знову вводить їх в оману.

Лише той, хто живе внутрішнім життям, не пройде безтурботно повз них, а відчує безмірну відстань і строге розмежування.

Коли б я вже тепер захотів показати всі розпадини у Творінні, то багато сьогоднішніх великих «у собі» людей від усвідомлення того, що ці слова містять Істину, незабаром у відчаї впали б долілиць. Розчавлені осягненням своєї нікчемности й малости. Це ті, хто так часто справедливо виправдовує вживаний вислів «земний хробак» для теперішніх «духовно піднесених», які все ще вихваляються своєю тямовитістю і яким скоро, дуже скоро доведеться стати найнижчими у всьому Творінні, якщо не потраплять до числа зовсім відкинутих. —

Настав час правильно пізнати Всесвіт як такий. Небезпідставно відокремлюється мирське від духовного, так само і в земному житті. Ці визначення, напевно, виникли з правильної здатности до передчуття деяких людей, бо в них, як у дзеркалі, відбивається наявна у всьому Творінні відмінність. Також Творіння ми можемо поділити на Рай і Всесвіт, тобто на духовне і мирське. І при цьому духовне в мирському не виключається, але мирське в духовному неможливе.

Всесвіт ми мусимо називати Речовинністю, крізь яку також пульсує духовне. Духовне є Духовним Царством Творіння, це Рай, у якому немає нічого речовинного. Ми маємо, отже, Рай і Всесвіт, духовне і речовинне, Пратворіння і розвиток, який можна також назвати його самочинним наслідуванням.

Справжнім Творінням є тільки Рай, сьогоднішнє Духовне Царство. Усе інше – лише розвинуте, тобто вже не створене. І розвинуте треба визначити словом Всесвіт. Всесвіт минущий, він розвивається з виливань Творіння, образно наслідуючи його, приводиться в рух та підтримується за допомогою духовних виливань. Він дозріває, щоби потім у перезрілості знову розпастися. Духовне, одначе, не старіє разом із ним, а лишається вічно юним, або, інакше кажучи, вічно тотожним собі.

Лише у Всесвіті можливі провина і спокута! Це витікає з неповноцінности наслідувального розвитку. Провина будь-якого роду в Царстві Духу взагалі неможлива.

Хто серйозно прочитав мої доповіді, тому це цілком зрозуміло. Він знає, що ніщо з усього духовного, яке струмує крізь увесь Світ, не спроможне повернутися в Чистодуховне, доки в цьому духовному залишається хоча б порошинка чужорідного, яка причепилася до нього в мандрах. Найменша порошинка робить перехід межі Духовного неможливим. Вона затримує дух, хоча він і проник аж до порога Духовного. З цією останньою порошинкою він не зможе увійти, тому що ця порошинка через свою інакшу нижчу властивість не допускає його до входу, доки вона ще міцно тримається на духовному. Тільки в мить, коли така порошинка відокремиться й відпаде від нього, дух стане зовсім вільний, отримавши таким чином ту саму легкість, яка притаманна найнижчому шару Духовного, а отже, існує для цього найнижчого шару, згідно із Законом, і тоді він не лише зможе, а й повинен переступити поріг, за яким його досі ще затримувала остання порошинка.

Цю подію можна розглядати й описувати з багатьох боків, образно відтворювати якими завгодно словами – вона залишиться незмінною. Я можу прикрасити її в найфантастичніших оповіданнях, можу, щоб зробити зрозумілою, скористатися багатьма притчами, факт сам по собі, одначе, звичайний, зовсім простий, зумовлений дією трьох Законів, про які я часто згадував.

Можна, зрештою, з повним правом також сказати, що в Раю, тобто в Чистодуховному, зовсім неможливий гріх, немає жодного стикування з провиною, тому що він створений самим Святим Духом. Отже, тільки створене є повноцінним, тоді як у тому більш пізньому, що розвивається з нього як наслідування Божественного Творіння і є цілком довіреним людському духові для його вдосконалення та зміцнення як ігровий майданчик, через хибне воління цих млявих людських духів може виникнути провина, яка в спокутуванні мусить бути врівноважена, перш ніж духовне зможе повернутися. Коли з Творіння, тобто з Раю, прямуючи за обраним ними самими поривом, виходять духовні сімена, щоб здійснити подорож крізь Всесвіт, то, самозрозуміло, образно можна сказати, що діти лишають рідну домівку, щоби навчатися, а потім, досягши повної зрілости, повернутися додому. Це порівняння виправдане, якщо сприймати його образно. Адже все мусить повсякчас лишатися образним – не можна його перетворювати на особистісне, як це намагаються робити повсюдно. Оскільки людський дух лише у Всесвіті звалює на себе провину, позаяк щось таке в Духовному є неможливим, то він, самозрозуміло, зможе знову повернутися додому в Духовне Царство не раніше, ніж позбудеться провини, що його обтяжує. Я міг би скористатися для цього тисячами образів, але всі вони мали б лише один основний зміст, який вказує на дію часто згадуваних мною трьох простих основних Законів.

Для багатьох звучить доволі незвично, коли я описую цю подію об’єктивно, тому що образне лестить їхній зарозумілості й самолюбству. Вони воліють краще перебувати у своєму світі фантазій, бо в ньому чують багато прекраснішого, видаються в ньому самі собі значно більшими, ніж є насправді. При цьому роблять помилку, не бажаючи споглядати в ньому об’єктивно, поринають у фантастичне, втрачають із цим шлях та опору, і, охоплені жахом, можуть навіть обуритися, коли я з усією простотою тверезо показую їм, яким є Творіння і яку вони в ньому, власне кажучи, відіграють роль. Це для них є таким переходом, як для малої дитини, котра в ніжних руках матері чи бабусі з сяючими від захоплення очима та розпашілими щоками, щаслива, слухала казки, а потім зрештою побачила світ і людей такими, якими вони є насправді. Зовсім іншими, ніж у прекрасних казках, і все-таки при пильнішому й повторному розгляді цих казок, виявиться по суті те саме. Ця мить гірка, але необхідна, інакше дитина не змогла б просунутися вперед і в тяжких стражданнях загинула б, як «чужа в цьому світі».

Не інакше відбувається й тут. Хто хоче рухатися далі вгору, той мусить нарешті пізнати Творіння в його цілковитій дійсності. Він мусить твердо крокувати ногами, йому не можна витати у відчуттях, допустимих, напевно, для безвідповідальної дитини, але не для зрілої людини, сила воління якої проникає у Творіння, сприяючи або заважаючи, і внаслідок цього її саму або підносить, або знищує.

Дівчата, котрі читають романи, які неправдиво зображують справжнє життя, завуальовуючи його, і які викликають мріяння, дуже швидко зазнають у житті гіркого розчарування, дуже часто навіть почуваються покинутими на все своє земне буття, стаючи легкою здобиччю безсоромного обману, до якого вони довірливо наблизилися. Не інакше відбувається при становленні людського духу у Творінні.

Тому – геть усе образне, якого людина ніколи не вчилася розуміти, тому що воно було занадто вже зручним для серйозности правильного тлумачення. Настав час, аби поволока спала і вона чітко побачила, звідки прийшла, що її завдання покладає на неї обов’язки і куди вона знову мусить іти. Їй потрібен для цього шлях! І цей шлях вона побачить у моєму Посланні Ґраля чітко означеним, за умови, що захоче його побачити. Слово Послання Ґраля живе, тож воно дасть змогу знайти щедрі дари лише тим людям, які несуть справді чесне бажання у своїх душах! Усіх інших воно самочинно відштовхує.

Послання для гордовитих і просто поверхових шукачів залишиться книгою за сімома замками!

Лише той, хто готовий розкритися, сприйме його. Якщо він від самого початку з щирими непідробленими почуттями підступить до читання, то для нього розквітне все, що він шукає, у прекрасному здійсненні! Однак тих, у кого не зовсім чисте серце, буде відсторонено від цього Слова, або ж Воно закриється перед хибними поглядами. Вони нічого не знайдуть! Тож судження кожного цілком залежатиме від того, як він ставиться до цього Слова. —

Час мрій минув. Слово приносить Суд. Воно розділяє людських духів самочинно за різномаїтістю їхнього сприйняття. Ця подія знов-таки є настільки простою і природною, що для більшости людей вона стане занадто простою, тож вони не розпізнають у ній великого і ґрандіозного Суду, який розпочнеться таким чином.

Суд закладено в дні цього першого розділення всіх людських духів, із яких кожна особа засвідчує відповідне сприйняття нового Божого Слова! Його закладено не лише в пізніші наслідки, що долучаються до розділення тоді, коли кожен муситите завершити шлях, на який він наважився і на якому знайде свою винагороду чи покарання.

Аби всіх людей, одначе, спочатку ще раз струсонути, надати можливість для серйозних роздумів, у яких досить багато хто, можливо, все-таки ще вхопиться за той рятівний канат, що єдиний виведе з цих низовин, настануть події настільки тяжкі, що очерствілому людству, напевно, не могло навіть приснитися, що вони так близько. Як легко багатьом можна було б їх іще уникнути! Однак тепер уже надто пізно. Можуть для багатьох виснажливі події ще стати благом, якщо вони при цьому нарешті розгледять нікчемність лжепророків та керівників, на яких вони тепер так безмірно покладаються – бо прийдешній час переможно переживе тільки Істина, – і незабаром розпізнають визначеного Богом Керівника, якому єдиному надано Силу допомогти у сповненій відчаю духовній і земній скруті! —

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт