У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


84. Людина як створіння

Моє роз’яснення, що людство не має у собі нічого Божественного, викликає все нові хвилі обурення, які розходяться кругами по країнах та континентах. Це свідчить про те, яке глибоке коріння в людських душах пустила зарозумілість і як вони не хочуть її позбутися, навіть якщо вже час від часу із застереженням спалахує їхнє відчуття, спонукаючи їх усвідомити, що врешті-решт так і має бути.

Втім, упертість нічого у цьому не змінює. Людські духи навіть ще менші, ще незначніші, ніж вони гадають, навіть якщо внутрішньо вони і дійшли переконаности, що у них немає жодної Божественности.

Тому я хочу просунутися далі, ніж досі, перейшовши ще раз до трохи ширшого огляду Творіння, щоби показати, до якого щабля належить людина. Адже вона навряд чи зуміє розпочати своє сходження, якщо від самого початку не знатиме, що вона є і що вона може. Коли вона це зрозуміє, тоді зрештою дізнається також і про те, що вона повинна!

Але це суттєво відрізняється від того, чого вона хоче сьогодні! Різниця просто величезна!

Це більше не пробуджує співчуття у тих, кому дозволено ясно споглядати. Під «спогляданням» я маю на увазі не споглядання ясновидця, а споглядання обізнаного. Замість співчуття і жалю сьогодні виникає лише гнів. Гнів та зневага з приводу обурливої зухвалости стосовно Бога, яку щоденно, щогодинно виявляють сотні тисяч у своїй зарозумілості. У зарозумілості, в якій немає ні краплі Знання. Вони не заслуговують навіть хоча б на одне слово, промовлене на їхню адресу.

Те, що я скажу далі, призначене для небагатьох, котрі у своїй чистій смиренності ще здатні досягти якогось ступеня пізнання, не будучи раніше виснаженими, як це незабаром неодмінно станеться згідно з Божественними Законами, щоб нарешті прискорити прихід Його істинного Слова, підготувавши для нього родючий ґрунт!

Уся пуста і багатослівна халтура земних всезнайок разом з їхнім теперішнім зовсім безплідним ґрунтом перетвориться на руїну!

Це найвищий час для того, щоб цей пустий потік слів, що як отрута діє на все спрямоване вгору, у своїй цілковитій порожнечі сам по собі виснажився. —

Тільки-но я встиг указати на відмінності між особистостями Сина Божого і Сина Людського, як з’явилися статті, в яких теолого-філософською складною мовою хочуть роз’яснити, що це не так. Не зважаючи на наведені мною об’єктивні докази, намагаються триматися старих очевидних помилок за будь-яку ціну, навіть ціною логічної об’єктивности, щоб у неясний спосіб виправдовувати колишні догми. Вперто чіпляються за окремі місця старих рукописів, уникаючи будь-якої власної думки, і таким чином висувають невисловлену умову, щоб і слухачі та читачі не мали права ні думати, ні тим паче відчувати, бо інакше вони б швидко розпізнали, що багато слів ще нічого не доводить, оскільки кінці з кінцями в ході думок не сходяться ні в прямому, ні у зворотному напрямі. Але ще помітнішим стає те, що ці багатослівні твердження жодним чином не пов’язані зі справжніми подіями.

Той, хто нарешті оволодіє здатністю чути та бачити, відразу має розпізнати нікчемність таких «повчань»; це остання судомна спроба зачепитися за колишню опору, яка незабаром у наступних подіях перетвориться на ніщо.

Єдиним обґрунтуванням у них є фрази, правильний переказ яких не доведений, навпаки, їх неможливо логічно прив’язати до світових подій, що досить виразно вказує на те, що їхній зміст при передаванні був спотворений людським мозком. Ні одна з них бездоганно не відповідає ні подіям, ні відчуттям. Але де все змикається у замкнене коло без усілякої фантастичности і без пустопорожніх слів, породжених сліпою вірою, тільки там можливе правильне роз’яснення усіх подій! —

Але навіщо старатися, якщо людина не бажає позбутися такої озлоблености! Тому хай спокійно відбувається те, що й має відбуватися в теперішніх умовах. Лише впродовж кількох років усе зміниться остаточно і неминуче. —

З жахом я відвертаюся від віруючих і всіх тих, хто у своїй фальшивій смиренності від очевидної претензії на краще знання не хоче розпізнати просту Істину і навіть насміхається з неї або доброзичливо намагається ще й «покращити» її. Як швидко саме вони стануть такими маленькими, зовсім маленькими і втратять будь-яку опору, бо ні їхня віра, ні їхнє знання ніколи не були для них опорою. Вони оберуть собі шлях, якого вперто хотіли триматися і яким вони ніколи більше не зможуть повернутися до життя. Адже право вибору ніхто й ніколи у них не відбирав. —

Ті, хто досі йшов за мною, знають, що людина походить з найвищого підрозділу Творіння – з Духовного. Однак слід відзначити, що у сфері Духовного є багато відмінностей. Земна людина, вважаючи себе великою, почасту не злякається й того, щоб свого Бога як Найвищого стягнути вниз до того щабля, до якого вона належить, і навіть інколи наважується Його заперечувати та ганити, насправді ж вона не є й тим, чим у кращому сенсі уявляють себе багато смиренних. Земна людина не створена, а всього лише розвинута. Це різниця, яку людина не спроможна осмислити. Різниця, яку їй ніколи не вдасться вільно окинути оком.

Красиві та приємні для багатьох слова, якими принаджують до себе численні вчителі, щоби збільшити кількість своїх прибічників. Однак ці необізнані вчителі до того ж навіть переконані у всіх помилках, які вони самі й поширюють, і не знають, якої великої шкоди завдають таким чином людям!

До сходження може привести лише впевнена відповідь на велике питання: «Що я таке?». Якщо людина заздалегідь сповна та без усяких потурань не усвідомить, не розв’яже його, тоді сходження для неї буде тяжким і гірким, бо добровільно вона не погодиться на таку смиренність, яка вказує їй правильний шлях, яким вона дійсно може прямувати! Це чітко довели усі події до теперішнього часу. Саму смиренність люди зробили або рабською, що так само є хибним, як і зарозумілість, або ж у цій смиренності вони намагаються вхопитися за щось, що розташоване набагато вище справжньої цілі, і ступають на шлях, до кінця якого ніколи не дійдуть, оскільки для цього не вистачає властивостей духу. Тому вони падають у прірву і розбиваються, бо хотіли бути занадто високої думки про себе. —

Тільки Створені – це Образ і Подоба Бога. Це Першостворені чистодуховні у тому Справжньому Творінні, з якого могло розвинутися все інше. У їхніх руках головне керівництво усім духовним. Вони ідеали, взірці для усього людства. Натомість земна людина могла лише розвинутися, наслідуючи це завершене Творіння. Від несвідомого духовного зародку до самосвідомої особистости.

Дотримуючись правильного шляху у Творінні, вона стане досконалою і досягне лише відображення Образу та Подоби Бога! Вона сама жодним чином не є справжнім Образом та Подобою! Між ним та людиною пролягає величезна безодня!

Але й звідти, де перебувають справжні Першостворені – Образ та Подоба Бога, відстань до Бога ніяк не складається з одного кроку. Тому земна людина повинна нарешті колись усвідомити, яка прірва простяглася між нею та Величністю Божества, яку вона так старається привласнити собі.

Земній людині здається, що, досягши досконалости, вона колись стане Божественною або хоча б Його частиною, тоді як у своїй найбільшій висоті вона стане лише відображенням Образу та Подоби Бога! Вона може бути допущена в передній двір, у приймальню справжнього Замку Ґраля, і це вже є найвищою відзнакою, яку здатен заслужити людський дух. —

Позбавтеся нарешті цієї зарозумілости, яка вам може тільки заважати, бо ви таким чином втрачаєте світлий шлях. Потойбічні особи, які у спіритичних колах хочуть давати доброзичливі настанови, не знають цього шляху, позаяк їм самим ще не вистачає необхідного для цього пізнання. Вони б зраділи, якби змогли почути про це. І серед них настане великий плач, коли вони усвідомлять, що згаяли свій час у забавах та норовливості.

Як у Духовній частині, так і в Сутнісній події відбуваються таким же чином. І тут повелителі усіх стихій – це сутнісні Першостворені. Усі сутнісні, котрі стають свідомими, такі як русалки, ельфи, ґноми, саламандри та інші, не створені, а всього лише розвинуті з Творіння. Тобто з Сутнісної частини від несвідомих сутнісних сіменів вони розвинулися до свідомих сутнісних, завдяки чому в ході становлення свідомости набули людської форми, як це відбувалося також і в духовних. Першостворені стихій у Сутнісному, як також і Першостворені в Духовному, залежно від роду їхньої активности приймають чоловічу або жіночу форму. Звідси в давні часи виникли поняття богів і богинь. На це я вже вказував у моїй доповіді «Боги, Олімп, Валгалла»* (Доповідь № 82). —

Великий єдиний рух проходить крізь Творіння і Всесвіт!

Слухач та читач моїх доповідей має завжди працювати над собою, зондувати і наводити мости від однієї доповіді до іншої, а також виходити назовні у великі та малі світові події! Тільки тоді зможе він зрозуміти Послання Ґраля, бо виявить, що з часом воно сформується у досконале єдине ціле без прогалин. Спостерігаючи за подіями, читач повсякчас повертатиметься до одних і тих же основних рис. Усе він зможе уяснити, вивести усі висновки, не змінюючи до того ж жодної фрази. Хто у Посланні вбачає прогалини, тому бракує повного розуміння. Хто не усвідомлює його величезної глибини, всеосяжности, той лише виявляє свою поверховість, і він ніколи не намагався живим чином проникнути в дух викладеної тут Істини.

Він може приєднатися до тих мас, які бредуть широким шляхом і в самовдоволенні уявляють, що вже володіють найбільшим знанням. Уявне знання заважає таким пропащим прислухатися до того, що говорять інші, і побачити там живу Силу, якої так не вистачає їхньому вигаданому знанню. Хоч куди б вони дивилися, хоч що б вони чули, всюди ставлять перед собою власну вдоволеність тим, що вони начебто міцно тримають у руках. Лише тоді, коли дійдуть до межі, яка невблаганно відкине усе неправдиве і все вдаване, вони виявлять, що в їхніх руках немає нічого такого, чим можна було б скористатися для продовження шляху і тим, зрештою, і для входження в Царство Духу. Але тоді буде вже занадто пізно, щоби повернутися і сприйняти відкинуте і те, на що вони не звертали уваги. На це більше не вистачить часу. Вхідні ворота зачиняться. Остання можливість буде втрачена. —

Доки людина не стане такою, якою вона повинна бути, а буде ще чіплятися за те, чого бажає, їй нічого й говорити про істинну людяність. Їй треба завжди пам’ятати, що вона походить із Творіння і що вона не створена безпосередньо Рукою Творця.

«Буквоїдство, адже по суті це одне й те саме, лише інакше висловлене», – скажуть погордливі та ледачі, згнилі плоди цього людства, бо вони взагалі не здатні відчути величезну безодню, яка прихована у цьому. Простота слів знову вводить їх в оману.

Тільки той, хто живе внутрішнім життям, не омине їх легковажно, але відчує безмірну віддаленість та глибоку розмежованість.

Якби вже зараз я захотів описати усі підрозділи Творіння, то багато сьогодні великих «у собі» людей від усвідомлення того, що в моїх словах прихована Істина, незабаром у відчаї впали б долілиць. Розчавлені осягненням своєї нікчемности і своєї малости. Це ті, хто так часто справедливо виправдовує вживаний вислів «земний хробак» для теперішніх «духовно піднесених», які все ще вихваляються своєю тямовитістю і яким скоро, дуже скоро доведеться стати найнижчими у Творінні, якщо вони не належать до остаточно відкинутих. —

Настав час правильно пізнати Всесвіт як такий. Справедливо відокремлюється мирське від духовного, навіть у земному житті. Ці визначення, напевно, виникли завдяки правильному застосуванню здатности до передчуття, бо в них, як у дзеркалі, відбивається наявна у Творінні відмінність. І Творіння ми можемо поділити на Рай і Всесвіт, тобто на духовне і мирське. І при цьому духовне у мирському не виключається, але мирське в духовному неможливе.

Всесвіт ми маємо називати Речовинністю, яка також пронизана духовним. Духовне – це Царство Духу у Творінні, Рай, в якому немає нічого речовинного. Тобто у нас є Рай і Всесвіт, Духовне і Речовинне, Пратворіння і розвинуте з нього, яке можемо назвати самочинним наслідуванням.

Справжнє Творіння – це тільки Рай, сьогоднішнє Духовне Царство. Все інше – це лише розвинуте, тобто не створене. І розвинуте нам треба визначити словом Всесвіт. Всесвіт минущий, він розвивається з течій Творіння, образно наслідуючи їх, приводиться до руху та підтримується за посередництва духовних течій. Він дозріває, щоби потім у перезрілості знову розпастися. Однак Духовне не старіє, а лишається вічно юним, або, інакше кажучи, вічно тотожне собі.

Лише у Всесвіті можливі провина і спокута! Це витікає з неповноцінности наслідувального розвитку. Провина будь-якого роду у Царстві Духу цілком неможлива.

Хто серйозно прочитав мої доповіді, тому це сповна зрозуміло. Він знає, що ніщо з усього духовного, яке пронизує увесь Всесвіт, не спроможне повернутися у Чистодуховне, доки у цьому духовному залишається хоча б порошинка чужорідного, яка причепилася до нього в мандрах. Найменша порошинка робить неможливим перехід межі Духовного. Вона затримує дух, якщо навіть він просунувся аж до порогу Духовного. З цією останньою порошинкою він не зможе увійти туди, тому що ця порошинка, доки вона міцно тримається на ньому, внаслідок своєї іншої нижчої природи перешкоджає йому увійти в Духовне. Тільки у мить, коли така порошинка відокремиться і відпаде від нього, дух стане зовсім вільний, отримавши таким чином ту саму легкість, яка притаманна найнижчому шару Духовного, встановленого для цього найнижчого шару згідно із Законом, і тоді він не лише зможе, а й повинен переступити поріг, за яким його досі ще затримувала ця остання порошинка.

Цю подію можна розглядати і описувати з багатьох боків і образно відтворювати різними словами, все одно вона залишиться точно такою. Я можу прикрасити її в найфантастичніших оповіданнях, можу для більшого розуміння скористатися багатьма притчами, проте факт сам по собі простий, зовсім простий, і зумовлюється він дією трьох Законів, про які я вже часто згадував.

Можемо також з повним правом сказати, що в Раю, тобто у Чистодуховному, немає жодного гріха, жодної провини, бо він створений самим Святим Духом. Отже, тільки створене повноцінне, тоді як у тому, що розвивається з нього пізніше як наслідування Божественного Творіння, яке цілком довірене як арена людському духові для його вдосконалення та зміцнення, через хибне воління цих млявих людських духів може виникнути провина, яка у спокутуванні має бути відшкодована, перш ніж духовне зможе повернутися. Коли із Творіння, тобто з Раю, згідно з обраним ними самими поривом виходять духовні сім’я, щоб здійснити подорож крізь Всесвіт, то, само собою зрозуміло, образно можна сказати, що діти лишають рідну домівку, щоби після свого навчання, досягши повної зрілости, вони повернулися додому. Це порівняння виправдане, якщо сприймати його образно. Втім, усе завжди має залишатися образним, не можна переходити на персоналії, як це відбувається повсюдно. Оскільки людський дух лише у Всесвіті звалює на себе провину, бо щось подібне в Духовному неможливе, то, певна річ, він не зможе знову повернутися додому в Духовне Царство, доки не позбудеться провини, яка його обтяжує. Я міг би зобразити це в тисячах картин, але усі вони б мали лише один основний зміст, який вказує на дію часто згадуваних мною трьох простих основних Законів.

Для багатьох це звучить доволі незвично, коли я об’єктивно описую події, тому що їхній зарозумілості і самолюбству лестить усе образне. Вони воліють перебувати у своєму світі фантазій, бо в ньому вони чують про себе більше приємнішого і здаються собі набагато більшими, ніж вони є насправді. При цьому вони роблять помилку, не бажаючи споглядати об’єктивне, підносяться у фантастичний світ, втрачаючи тим шлях та опору, і, охоплені жахом, можуть навіть обуритися, коли я з усією простотою та тверезістю показую їм, яким є Творіння і яку, власне кажучи, роль вони відіграють у ньому. Це може стати для них перехідним періодом, як і для малої дитини, котра під ніжним доглядом матері або бабусі з сяючими від захоплення очима та розпашілими щоками, ощасливлена, могла слухати казки, щоби потім, зрештою, побачити світ і людей такими, якими вони є насправді. Вони зовсім інші, ніж у прекрасних казках, і все-таки, повернувшись назад і придивившись пильніше до цих казок, ми виявимо, що по суті це одне й те саме. Мить пробудження гірка, але необхідна, інакше дитина не змогла б просунутися вперед, і, зазнавши великих страждань, вона б загинула як «не від світу сього».

Не інакше і в нашому випадку. Той, хто хоче продовжити своє сходження, повинен нарешті пізнати Творіння в його цілковитій дійсності. Він повинен крокувати впевнено, йому не слід витати у відчуттях, допустимих для дитини, яка не несе жодної відповідальности, але ніяк не для зрілої людини, сила воління котрої проникає у Творіння, сприяючи або заважаючи руху вперед, і таким чином вона її саму або підносить, або губить.

Дівчата, котрі читають модні романи, які неправдиво зображують справжнє життя, немов накидаючи на нього вуаль, у своїх пробуджених мріях дуже швидко зазнають гіркого розчарування і навіть доволі часто почуваються покинутими на усе своє земне життя, стаючи легкою здобиччю безсоромного обману, до якого вони з довірою наблизилися. Не інакше відбувається і при становленні людського духу в Творінні.

Тому геть усе образне, якого людина так і не навчилася розуміти, бо воно було занадто зручним для серйозності правильного тлумачення. Настав час зникнення поволоки, щоб людина чітко побачила, звідки вона прийшла, які обов’язки покладаються на неї у зв’язку з її завданням і куди вона має прямувати. Їй для цього потрібен шлях! І цей чітко вказаний шлях вона побачить у моєму Посланні Ґраля, за умови, що захоче його побачити. Слово Послання Ґраля живе, тож воно дасть змогу знайти щедрі дари тільки тим людям, які несуть у своїх душах воістину чесне бажання! Усіх інших воно самочинно відштовхує.

Послання для гордовитих і поверхових шукачів залишиться Книгою за сімома печатями!

Тільки той, хто готовий розкритися, сприйме це Слово. Якщо від самого початку з щирими непідробленими почуттями він підступить до читання, то для нього розквітне все, що він шукає, у найпрекраснішому здійсненні! Однак ті, хто має не зовсім чисте серце, будуть від цього Слова відсторонені, і воно закриється перед тими, чиї погляди хибні. Вони нічого не знайдуть! Отже, судження кожного цілком залежатиме від того, як він ставиться до цього Слова. —

Час мрій минув. Слово приносить Суд. Воно самочинно розділяє людських духів у різноманітності їхнього сприйняття. Ця подія знов-таки є настільки простою і природною, що для більшої частини людей вона стане занадто простою, тож вони не розпізнають у ній великого та ґрандіозного Суду, який розпочнеться таким чином.

Суд лежить у днях цього першого розділення усіх людських духів, які проголошують відповідне сприйняття нового Слова Божого кожен окремо! Він лежить не лише у пізніших наслідках, які прилучаються до розділення, коли кожен має завершити шлях, на який він наважився і на якому знайде свою винагороду або своє покарання.

Але щоб раніше усіх людей ще раз струсонути, надавши можливість для серйозних роздумів, в яких досить багато хто, можливо, все-таки ще вхопиться за той рятівний канат, завдяки якому тільки й можна їх витягти із цих низовин, настануть такі тяжкі події, які, напевно, не могли примаритися заскнілому людству як настільки близькі. Як легко багатьом можна було б їх ще уникнути! Однак тепер це вже надто пізно. Виснажливі події для багатьох ще можуть стати благом, коли вони нарешті у них розгледять нікчемність лжепророків та вождів, на яких вони тепер так сильно покладаються, бо прийдешній час переможно переживе тільки Істина, і незабаром розпізнають визначеного Богом Керівника, якому тільки й буде надана Сила, щоб надати допомогу у сповненій відчаю духовній і земній скруті! —

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт