У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


89. Останнє слово

Бережися, духу людський, бо твоя година настала! На блюзнірство лише змарнував ти час, наданий тобі для розвитку, якого ти так пристрасно жадав!

Остерігайся у своїй такій зухвалій зарозумілості інтелекту, що кинув тебе в лапи темряви, яка сьогодні, тріумфуючи, вп’ялася своїми пазурами в тебе! За твоїм власним волінням!

Підведи очі! Твій Господь близько! Ти стоїш у Божественному Суді!

Людство, пробудися з отупіння, із запаморочення, яке, паралізуючи, вже охопило тебе смертельним сном. Пробудись і здригнися. Я накликаю біду на вас! Ви, відступники, ви в обмеженості й звуженому погляді роїлися навколо золотого тільця земної минущости, наче метелики, приваблені фальшивим блиском. Через вас розбив Мойсей колись у гніві розчарування ті скрижалі Законів вашого Бога, які мали допомагати у сходженні до Світла. Це розбивання скрижалей було живим символом того, що все людство не заслужило знання цієї Божої Волі, Волі, яку воно відхилило легковажною поведінкою та земним самозвеличенням, аби танцювати навколо саморобного ідола і тим догоджати власним бажанням! Нині, одначе, настає кінець в останній зворотній дії, у наслідках, у відплаті! Бо об цю колись так легковажно відкинуту Волю ви тепер розіб’єтеся!

Тому пробудіться, Суд – над вами! Тут більше не допоможе ні плач, ні прохання; адже тисячоліттями вам надавався час для роздумів! Ви, одначе, ніколи не мали часу для цього! Ви цього не хотіли, і сьогодні ще в невиправній зухвалості вважаєте себе надто мудрими. Що саме в цьому виявляється найбільше безглуздя, того ви не хочете розуміти. Таким чином ви стали в цьому світі зрештою набридливими гадами, які не вміють більше нічого, крім як затято паплюжити все Світле, тому що вперто копирсаючись лише в темряві, ви втратили будь-яку можливість вільно спрямувати погляд угору в пошуку, щоб розпізнати або витримати Світло.

Цим ви віднині затаврували самих себе!

Засліплені, ви тому відсахнетеся, щойно знову засяє Світло, і при цьому без вороття зануритеся в провалля, що позаду вас нині вже розверзлося, аби поглинути потім відкинутих!

У неминучих лабетах ви повинні бути зв’язані в ньому, щоби всі, хто намагається рівнятися на Світло, знайшли шлях до Нього у блаженному пізнанні, вільними від вашої самовпевнености й вашого бажання приймати мішуру за чисте золото! Упадіть донизу в смертоносний жах, який ви собі приготували в найупертішому прагненні! У майбутньому ви ніколи не зможете затьмарювати Божественну Істину!

З яким запалом намагаються вони, нікчемні людці, проштовхнути своє сміховинне псевдознання на чільне місце і як заплутали через це так багато душ, котрі були б урятовані, якби не дісталися духовним лицарям плаща й кинджала, які, мов запеклі розбійники, спочатку ще прокрадалися узбіччям праведного шляху, при цьому вдаючи, що тримаються саме тієї дороги. Але чим насправді є те, що вони пропонують? Із величними жестами й затертими словами гордо й розлого виступають вони з тлумаченням переказів, справжнього змісту яких вони ніколи не розуміли.

Народна мудрість має для цього гарне прислів’я: переливають із пустого в порожнє! З пустого, тому що вони не зберегли справжнього зерна – для цього їм бракує розуміння. З такою обмеженістю доводиться зустрічатися повсюди; з тупоумною впертістю б’ються вони над фразами інших, тому що самі не можуть щось додати до них.

Тисячі таких, кого це стосується, – і ще тисячі тих, хто уявляє, що тільки вони володіють істинною вірою! Сповнені смирення, з внутрішнім задоволенням застерігають вони від зарозумілости там, де є щось, недоступне для їхнього осягнення! Це наймерзенніші! Саме вони вже тепер відкинуті, тому що їм у їхній заскнілій вірі вже ніщо не допоможе. Не зарадить тоді вже ні жах, ні плач, ні прохання, коли вони однораз визнають, що це була помилка. Вони не бажали нічого іншого, втратили свій час. За ними не варто печалитися. Кожна мить занадто цінна, щоб марнувати її ще й на таких всезнайків, бо вони, одначе, ніколи вже не пробудяться з їхньої впертости, а сліпо йтимуть із нею до загибелі! З їхніми огидно улесливими словами та запевненнями у вірі в Бога, з їхнім лише уявним пізнанням Христа!

Не кращі за них маси тих, хто своє служіння Богові виконує з регулярністю і повинністю іншої роботи, як потрібну й корисну, доцільну. Почасти за звичкою або тому, що це є «звичаєм». Можливо, і з наївної обачности, тому що, зрештою, «все-таки неможливо знати, як це згодиться в кінцевому підсумку». Як подих на вітрі, зникнуть вони!

Тут, швидше за все, варто поспівчувати дослідникам, які у справді серйозних дослідженнях втратили нагоду піднятися з нетрів, у яких вони невтомно риють і при цьому припускають, що в них можуть знайти шлях до витоків Творіння. Це марнота, попри все, і нітрохи не заслуговує на вибачення! До того ж, їх мало, дуже мало. Переважна частина тих, хто називає себе дослідниками, марнують себе у беззмістовних марних справах.

Велика решта людства, проте, не має часу для «вслуховування в себе». Вони здаються дуже засмиканими земними людьми, надто перевантаженими роботою задля досягнення здійснення земних бажань, повсякденних потреб, а вже насамкінець того, що виходять за ці межі. Вони не помічають, що зі здійсненням бажань і бажання примножуються, через що кінцевої мети не видно, отже, той, хто прагне цього, ніколи не зможе отримати спокою, ніколи не знайде часу для внутрішнього пробудження! Зовсім позбавлений високої мети для вічности, поспішає він крізь своє земне буття, поневолений земними жаданнями.

Виснажений цими діяннями, змушений він нарешті також задовольнити тіло спокоєм, різноманітністю, розвагою. Тож, самозрозуміло, у нього геть не залишається часу на позаземне, на духовне! Якщо ж подекуди однораз відчуття зовсім тихо спитає, що ж буде «після смерти», він трохи замислиться на мить, але ніколи не дозволить собі розчулитися через це і пробудитися, а найімовірніше, навпаки, грубо та швидко віджене всі відчуття такого роду з плачем, що він же нічого не може, навіть якби справді захотів! Йому на це зовсім бракує часу!

А багато хто бажає, щоб таку можливість для них створили навіть інші. Трапляються нерідко також при цьому нарікання на долю та ремствування на Бога! На всіх таких, звісно, витрачено намарно кожне слово, тому що вони ніколи не захочуть визнати, що тільки від них самих залежало, щоб це склалося інакше!

Для них є лише земна необхідність, яка разом із успіхами повсякчас зростає. Вони ніколи серйозно чогось іншого не бажали. Завжди створювали вони проти цього всілякі перешкоди. Легковажно відсували його на п’яте, шосте місце, – як таке, до чого черга доходить тільки в найтяжчій скруті або при смерті. Воно залишилося для всіх аж до сьогодні несуттєвим, таким, що може зачекати!

А якщо все-таки однораз випадала чітко розпізнавана нагода для того, щоб серйозно за це взятися, відразу виникали нові особливі бажання, які означали не що інше, як відмовки на кшталт: «Я хочу перш за все ще це і те зробити, а тоді охоче підготуюся до цього». Точно так, як Христос колись уже сказав!

Ніде не знайдеш серйозности, яка, безумовно, потрібна в ставленні до цієї найнеобхіднішої з усіх речей! Це здається їм занадто далеким. Із цієї причини їх усіх нині відкинуто, всіх! Жоден із них не отримає дозволу на вхід до Царства Божого!

Гнилі плоди для сходження, що лише поширюють гниття навколо себе. Поміркуйте самі, хто ж тоді ще може залишитися! Сумна картина! Однак, на жаль, аж надто правдива. —

І коли нині Суд людство знесилить, то люди дуже швидко впадуть у пил на коліна! Однак подумайте сьогодні вже однораз, як вони тоді впадуть на коліна: у всій нікчемності, одначе, водночас знову самовпевнено, знов-таки лише скаржачись, прохаючи про допомогу, яку повинні їм надати!

Важкий тягар, який вони на себе звалили і який врешті-решт загрожує їх розчавити, повинен бути з них знятий! Це буде їхнім проханням тоді! Ви чуєте добре? Прохання про відвернення мук, але не думка при цьому про власне внутрішнє виправлення! Жодного чесного бажання для добровільної зміни минулих хибних помислів, чисто земні прагнення! Жодного воління пізнання і мужнього визнання минулих помилок та вад.

І якщо Син Людський тоді у цій великій скруті з’явиться серед них, то, напевно, всі простягнуть до нього руки, стогнучи, благаючи, однак знов-таки лише у сподіванні, що він їм допоможе згідно з їхніми бажаннями, тобто припинить їхні муки, поведе їх до нового життя!

Він, одначе, більшість цих прохачів відштовхне від себе, як отруйних гадів! Бо всі такі благаючі, отримавши допомогу, відразу знову повернулися б до старих помилок, отруїли б оточення. Він прийме лише тих, хто просить його допомогти врешті-решт знайти силу до невпинного виправлення, хто, сповнений смирення, намагається скинути всю колишню заскнілість, радісно вітаючи Слово Істини зі Світла як спасіння! —

Син Людський! Уже сьогодні людство самовпевнено хоче мати його лише згідно зі своїми бажаннями і гадає, що може своєю земною інтелектуальною критикою порівнювати його з собою! Що може наближатися до нього, забираючи час базіканням про власні погляди.

Дурні, саме це завдасть вам страшних ран! Саме тому ви першими будете відкинуті, оскільки ви точно так само виступили і проти Сина Божого, якого ще й до сьогодні правильно не пізнали. Син Людський приносить нині в годину Суду не пояснення, про які ви довго ще можете обмінюватися думками, – в його Слові закладено настанови, які ви мусите виконати цілком неухильно, якщо не хочете загинути! —

Це для сьогодення останнє Слово. Нині переживання може засвідчити Істину мого Послання!

Людські духи від самого початку поставили себе на хибну основу. Тому нині пересічно є хибним та викривленим усе, що вони мислять або чинять.

Розуміння Послання Ґраля, так само, як раніше Послання Сина Божого, з цієї причини можливе для них лише тоді, коли дух людський відкине все, що він дотепер вибудував собі в уявному розумінні, і почне цілковито спочатку! Немає жодного іншого шляху! Вони мусять раніше знову стати в цьому, як діти! Вивести їх із теперішніх помилок неможливо. Треба стати цілковито новими від основи, яка виростає і зміцнюється з простоти й смиренности. Хто цього не може або не хоче, той разом із іншими безповоротно втрачений. —

Якби людям допомогли так, як вони просять у годину небезпеки та скрути, то все б швидко забулося, щойно їх було б звільнено від жаху. Безсоромно вони б знову з їхньою нерозсудливістю почали критикувати, замість того, щоб обмірковувати, і таких до порятунку вже не допущено! Час уже сплив.

Таке марнування часу, як досі, в майбутньому зовсім неможливе, оскільки існування цієї частини Всесвіту добігає свого кінця. Віднині для кожного людського духу це означає: або – або! Порятунок із створених ним самим тенет або загибель у них! Вибір вільний, однак його не можна відтермінувати, – все мусить бути здійснено негайно. Наслідки ж рішення визначені й незмінні! А зволікання є тим самим, що й вибір загибелі! Усе буде стерто, крім справжнього добра, яке можна розпізнати, до якого сьогодні ті, хто вважає себе добрим, не належать!

Наче звільнені від тяжкого гніту зітхнуть і зрадіють тоді врятовані, після того як огидна брудна темрява разом зі створіннями, які їй охоче віддалися, під ударами меча Світла впаде нарешті туди, де їй і належить бути!

Тоді нарешті Земля, вільна від усіх чумних помислів, постане первісно чистою і мир розквітне для всіх людей!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт