У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


89. Останнє слово

Бережися, душе людський, бо твоя година настала! На опоганення лише розтратив ти час, дозволений тобі для розвитку, якого ти так пристрасно жадав!

Стережися у своїй настільки зухвалій зарозумілості інтелекту, що кинув тебе у лапи темряви, яка сьогодні, тріумфуючи, вп’ялася своїми пазурами в тебе! За твоїм власним волінням!

Підведи очі! Твій Господь близько! Ти стоїш у Божественному Суді!

Людство, пробудися з отупіння, із запаморочення, яке, паралізуючи, вже охопило тебе смертельним сном. Пробудись і здригнися. Я накликаю горе на вас! Ви, відступники, які в обмеженості та звуженому погляді роїлися навколо золотого тільця земної минущости, ніби метелики, притягнені фальшивим блиском. Через вас Мойсей колись у гніві розчарування розбив ті скрижалі Законів вашого Бога, які повинні допомагати у сходженні до Світла. Це розбивання скрижалей було живим символом того, що все людство не заслужило Знання цієї Божої Волі, Волі, яку воно відхилило легковажною поведінкою та земним самозвеличенням, щоб танцювати навколо створеного ним ідола і догоджати власним бажанням! Але зараз настає кінець в останній зворотній дії, у наслідку, у відплаті! Тому що після цього ви розіб’єтесь об цю колись так легковажно відкинуту Волю!

Тому пробудіться, Суд над вами! Тоді не допоможе жоден плач, жодні прохання; бо тисячоліття вам надавався час для роздумів! Але ви ніколи не мали часу для цього! Ви цього не хотіли і сьогодні ще у невиправній зухвалості вважаєте себе дуже мудрими. Що саме у цьому виявляється найбільше безглуздя – ви того не хочете бачити. Через це у цьому світі ви стали обтяжливими гадами, які не вміють нічого більше, як уперто паплюжити все світле, бо, з наполегливістю копаючись лише у темряві, ви втратили будь-яку можливість у пошуку вільно спрямувати погляд угору, щоб розпізнати або витримати Світло.

Таким чином ви тепер затаврували самих себе!

Тому, засліплені, ви відсахнетеся, тільки-но знову засяє Світло, і при цьому без вороття зануритеся у провалля, яке позаду вас уже розверзлося, щоби поглинути таких відкинутих.

У неминучих лабетах змушені ви перебувати там зв’язаними, щоб усі ті, хто намагається рівнятися на Світло, знайшли шлях до Нього у блаженному пізнанні вільним від вашої самовпевнености і вашого бажання приймати мішуру за чисте золото! Упадіть униз до смертоносного жаху, який собі приготували у найупертішому прагненні! У майбутньому ви ніколи не зможете затьмарювати Божественну Істину!

Як наполегливо намагаються вони, нікчемні людці, своє сміховинне псевдознання проштовхнути на чільне місце і як заплутали через це так багато душ, які були б врятовані, якби не дісталися духовним рицарям плаща та кинджала, які, мов затяті розбійники, спочатку ще кралися узбіччям праведного шляху, вдаючи при цьому, що тримаються тієї ж дороги. Але чим насправді є те, що вони пропонують? З величними жестами та затертими словами гордо і розлого виступають вони з тлумаченням переказів, справжнього змісту яких вони ніколи не розуміли.

Народна мудрість має для цього гарні слова: переливають із пустого в порожнє! З пустого, бо вони не зберегли справжні зерна, для цього їм бракує розуміння. Така обмеженість поширена: з тупоумною впертістю б’ються вони над сказаним іншими, оскільки самі не мають що додати до цього.

Тисячі до них належать, і ще тисячі, які уявляють, що тільки вони володіють істинною вірою! Сповнені смирення, з внутрішнім задоволенням, застерігають вони від зарозумілости там, де щось є вище їхнього осягнення! Вони одні з наймерзенніших! Саме вони тепер уже відкинуті, бо їм з їхньою заскнілою вірою більше нічого не допоможе.

Марним буде усякий жах, усякий плач і усякі прохання, коли вони одного разу визнають, що це була помилка. Вони не бажали нічого іншого і згаяли свій час. За ними не варто горювати. Кожна мить надто цінна, щоб марнувати на тих, які думають, що все краще знають, бо з їхньою впертістю у них ніколи вже не настане пробудження, і так сліпими вони й загинуть! З їхніми улесливо огидними словами та запевненнями у вірі в Бога, з їхнім лише уявним визнанням Христа!

Не кращі за них маси тих, хто своє служіння Богу виконує з регулярністю і повинністю іншої роботи, як потрібну і корисну, доцільну. Почасти за звичкою або наслідуючи «звичай». Можливо, і з наївної обачности, бо, зрештою, «все-таки неможливо знати, що виявиться корисним в остаточному підсумку». Вони зникнуть, як зітхання на вітру!

Тут, скоріше, шкода дослідників, які у справді серйозних дослідницьких помислах втратили нагоду піднятися з нетрів, у яких вони невтомно риють і при цьому помилково вважають, що в них можуть знайти шлях до виникнення Творіння. Однак це все марне і не заслуговує на вибачення! До того ж їх мало, дуже мало. Переважна частина тих, які називають себе дослідниками, гублять себе у безглуздих забавах.

А значна решта людства не має часу для «вслуховування у себе». Вони здаються дуже засмиканими, ці земні люди, досить перевантажені роботою, щоб досягати здійснення земних бажань, потреб кожного дня, але зрештою потім і речей, які далеко виходять за ці межі. Вони не помічають, що зі здійсненням бажань і бажання збільшуються, і цьому кінця не видно; отже, той, хто прагне цього, ніколи не отримає спокою, ніколи не знайде часу для внутрішнього пробудження! Зовсім без високої мети для вічності поспішає він крізь своє земне буття, поневолений земними жаданнями.

Втомлений цими діяннями, змушений він нарешті задовольнити і тіло спокоєм, різноманітністю, розвагою. Тож, звісно, у нього не залишається часу на позаземне, на духовне! А якщо колись деінде відчуття зовсім тихо спитає, що ж буде «після смерти», то у кращому разі він замислиться на якусь мить, однак ніколи не дозволить собі бути зворушеним від цього і пробудитися, але грубо та швидко віджене від себе усе подібне, скаржачись, що нічого не може, навіть якщо б справді захотів! Йому на це зовсім немає часу!

А багато хто навіть бажає, щоб таку можливість для нього створили інші. Нерідко трапляються при цьому і нарікання на долю та ремствування на Бога! Такі не варті навіть витраченого слова, тому що вони ніколи не захочуть визнати, що тільки від них самих залежало надати цьому іншого вигляду!

Для них є лише земна необхідність, яка з успіхами безперервно зростає. Вони ніколи серйозно чогось іншого не бажали. Завжди вони створювали для цього перешкоди всілякого роду. Легковажно відсували його на п’яте, шосте місце, згадуючи лише у найтяжчій скруті або при смерті. Для усіх воно і до сьогодні залишилося несуттєвим, яке може зачекати!

А якщо все-таки якось траплялася чітко видима нагода для того, щоб серйозно за це взятися, то відразу виникали нові особливі бажання, які означали відмовки на кшталт: «Я хочу спершу ще це і те зробити – тоді охоче погоджуся». Точно як Христос колись уже про них сказав!

Ніде не знайти серйозности, яка, безумовно, належить до цієї найнеобхіднішої із усіх речей! Це здається їм занадто віддаленим. З цієї причини усі вони відкинуті, усі! Ні один з них не увійде в Царство Боже!

Гнилі плоди для сходження, що поширюють лише гниття навколо себе. Поміркуйте тепер самі, хто ж тоді залишиться! Сумна картина! Однак, на жаль, занадто правдива. —

І коли Суд зробить людство знесиленим, то люди миттєво впадуть у прах на коліна! Проте подумайте сьогодні вже, як вони впадуть навколішки: у всій нікчемності і водночас знову в гордині, бо як і колись будуть лише скаржитися, прохаючи про допомогу, яку повинні їм надати!

Важкий тягар, який вони на себе звалили і який загрожує їх розчавити, має бути з них знятий! Такими будуть тоді їхні прохання! Ви чуєте їх добре? Прохання про позбавлення від мук, але не думка про власне внутрішнє виправлення! Ні одного чесного бажання для добровільної зміни минулих хибних помислів, суто земні прагнення! Жодного воління пізнання і мужнього визнання минулих помилок та вад.

І якщо Син Людський у цій великій скруті з’явиться перед ними, тут, напевно, усі до нього руки простягнуть, стогнучи, благаючи, проте знов-таки лише у сподіванні, що він їм допоможе згідно з їхніми бажаннями, тобто припинить їхні муки, приведе їх до нового життя!

Але величезну частину цих прохачів він відштовхне від себе, як отруйних гадів! Тому що всі такі благаючі після допомоги тут же знову схилилися б до старих помилок, отруюючи оточення. Він прийме тільки тих, які просять його про силу, щоб нарешті піднятися до невпинного виправлення, які, сповнені смиренности, намагаються скинути всю минулу заскнілість, радісно вітаючи Слово Істини від Світла як спасіння! —

Син Людський! Уже сьогодні людство зухвало хоче мати його лише згідно зі своїми бажаннями, і гадає, що має право свою земну інтелектуальну критику поширювати на нього! Що має право наближатися до нього з базіканням про власні погляди, що забирає час.

Дурні, саме це завдасть вам страшної рани! Саме тому спершу будете відкинуті ви, бо ви точно так виступили і проти Сина Божого, якого аж до сьогодні правильно ще не пізнали. Син Людський приносить нині у годину Суду не пояснення, про яке ви довго ще можете обмінюватися думками, а визначення перебувають у його Слові, яке ви цілком непохитно повинні виконати, якщо не хочете загинути! —

На тепер це останнє Слово. Нині тільки переживання може засвідчити на користь істинности мого Послання!

Духи людські від самого початку поставили себе на хибну основу. Тому нині у цілому хибне та викривлене все, що вони мислять або чинять.

Розуміння Послання Ґраля, як перед цим і Послання Сина Божого, з цієї причини можливе для них лише тоді, коли дух людський відкине усе, що він тепер побудував собі в уявному розумінні, і почне зовсім спочатку! Немає жодного іншого шляху! Ви повинні у цьому спершу знову стати як діти! Вихід з нинішніх помилок неможливий. Треба стати цілком новими від основи, яка виростає і зміцнюється з простоти та смиренности. Хто цього не може або не хоче, той разом з іншими безповоротно загублений. —

Якби людям допомогли так, як вони просять у годину небезпеки та скрути, то вони б швидко все забули, щойно переляк був би від них прибраний. Безсоромно почали б вони зі своєю нерозсудливістю знову критикувати, замість того, щоб обміркувати, і таких у порятунку залишилося небагато. А час минає.

Таке марнування часу в майбутньому цілком неможливе, оскільки існування цієї частини Всесвіту добігає свого кінця. Це означає віднині для кожного людського духу: або – або! Порятунок із створеного ним самим збігу обставин або загибель у ньому! Вибір вільний, однак їх не можна відстрочити, а все має бути уражено негайно. Але наслідки рішення визначені і незмінні! Зволікання ж означає той же вибір загибелі! Усе буде спокутувано аж до справжнього доброго, яке можна розпізнати, до якого сьогодні усе уявно добре не належить!

Як звільнені від тяжкого гніту зітхнуть тоді і зрадіють врятовані, коли огидна брудна темрява разом зі створіннями, які їй охоче віддалися, під ударами меча Світла впаде нарешті туди, де їй і належить бути!

Тоді Земля, вільна від чумних помислів, стане нарешті первісно чистою і мир розквітне для усіх людей!

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт