У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Italiano
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


Четверта Заповідь
Шануй батька й матір!

Цю Заповідь Бог дав людству колись через Мойсея. Невимовну душевну боротьбу, одначе, вона спричинила. Як багато дітей, як багато дорослих тяжко боролися, щоб у найгрубіший спосіб не порушити саме цю Заповідь. Як може дитина шанувати батька, котрий принизився до того, що став п’яницею, або матір, котра гірко отруює години життя батькові та всьому дому через свої примхи, нестримний темперамент, вади самовиховання і багато чого іншого, цілком унеможливлюючи настання спокійного настрою! Хіба може дитина шанувати батьків, коли вона чує, як вони одне з одним жорстоко лаються, обдурюють одне одного чи навіть б’ються? Численні подружні події часто перетворювали цю Заповідь на муку для дітей, роблячи неможливим її виконання. Зрештою це було б лише лицемірством, якби дитина хотіла стверджувати, що шанує матір, якщо та значно привітніше поводиться з чужими, ніж зі своїм чоловіком – батьком дитини. Коли помічає у ній схильність до поверховости, бачить, як та в сміховинному марнославстві опускає себе до безвільної рабині будь-якої модної дурниці, що так часто не поєднується з поняттям серйозного високого материнства, позбавляє материнську гідність усієї краси та величности… і після цього повинна дитина ще віднайти добровільну повагу до матері? Як багато закладено вже у слові «мати»! Як вимагає воно, одначе, також. Дитина, ще не отруєна оточенням, мусить несвідомо в собі відчути, що людина зі зрілим серйозним духом ніколи не наважиться лише заради моди оголити своє груборечовинне тіло. Як може мати тоді для дитини залишатися святою! Природна повага імпульсивно опускається до порожньої форми обов’язку за звичкою або, залежно від виховання, до самозрозумілої суспільної ввічливости, тобто до лицемірства, без жодного високого душевного пориву. Саме того високого пориву, що містить у собі тепло життя! Того, який дитині потрібен і при підростанні, і при входженні в життя, супроводжуючи її, як надійний щит, захищаючи від спокус усякого роду, і який в глибині її душі залишиться міцною опорою та притулком, якщо однораз виникнуть які-небудь сумніви. Аж до похилого віку! Слово «мати» чи «батько» має повсякчас пробуджувати гаряче щире відчуття, з якого поставав би гідно образ у повній чистоті перед душею, застерігаючи або схвалюючи, як провідна зірка, впродовж усього земного буття!

А якого скарбу позбавляється кожна дитина, якщо вона свого батька чи свою матір не може шанувати всією душею!

Однак приводом для цих душевних мук знову-таки є лише хибне розуміння людьми цієї Заповіді. Хибним був дотеперішній погляд, що обмежував зміст і робив його однобічним, тоді як, одначе, нічого однобічного не може бути в тому, що послано Богом. Ще більш неправильним, одначе, було те, що цю Заповідь спотворили, намагаючись виправити її на людський розсуд, сформувати ще певніше за допомогою доповнення: «Шануй твого батька і твою матір!» Унаслідок цього вона стала особистісною. Це мусило призвести до помилок, адже Заповідь у правильній формі каже тільки: «Шануй батька й матір!»

Не йдеться, отже, про окремих, визначених осіб, властивості яких від самого початку не можуть бути встановлені та передбачені. Таке безглуздя ніколи не трапляється в Божественних Законах. Бог не вимагає в жодному разі шанувати щось, що не заслуговує бути безумовно шанованим!

Ця Заповідь, навпаки, замість особистости спрямовується на поняття батьківства і материнства. Отже, вона стосується, передусім, не дітей, а самих батьків, вимагаючи від них шанування батьківства і материнства! Заповідь покладає на батьків безумовний обов’язок повсякчас бути цілком свідомими свого високого завдання, а також враховувати наявну в ньому відповідальність.

У Потойбіччі й у Світлі живуть не словами, а поняттями.

З цієї причини трапляється, що при відтворенні словами легко відбувається обмеження самого поняття, як це сталося в даному разі. Однак горе тим, хто не дотримувався цієї Заповіді, не намагався її правильно усвідомити. Не може бути виправданням те, що вона досі багаторазово лише хибно тлумачилась і хибно відчувалася. Наслідки недотримання Заповіді даються взнаки вже при зачатті та входженні душі в тіло. Зовсім по-іншому було б на цій Землі, якби люди цю визначальну Заповідь розуміли й виконували. Тоді могли б інкарнуватися зовсім інші душі, які не допустили б занепаду етики й моралі настільки, як це є сьогодні! Подивіться лишень на вбивства, подивіться на розпусні танці, подивіться на оргії, в яких сьогодні все воліє розростися. Як вінець тріумфу задушливих течій темряви. І подивіться на безтямну байдужість, з якою цей занепад сприймають як щось правильне або ж таке, що повсякчас існувало, і навіть йому сприяють.

Де людина, яка намагається правильно пізнати Волю Бога, яка у злеті до високого намагається осягнути всеохопну Велич, замість того щоб знову й знову цю велику Волю вперто втискувати в жалюгідну обмеженість земного мозку, з якого вона зробила храм інтелекту? Вона таким чином опускає сама погляд донизу, наче раб, що йде в кайданах, замість того, щоб, розширивши його блиском радости, підвести у височінь назустріч променю пізнання.

Бо ви не бачите, якими жалюгідними виставляєте себе в кожному сприйнятті всього, що до вас приходить зі Світла! Чи то Заповіді, Обітування, Послання Христа, чи сукупне Творіння! Нічого не хочете ви бачити, нічого не хочете пізнавати! Ви не намагаєтеся взагалі щось по-справжньому зрозуміти! Ви не сприймаєте їх такими, якими вони є, проте намагаєтеся судомно знову й знову все переробити згідно з ницими поглядами, яким ви віддавалися протягом тисячоліть. Зробіть себе ж нарешті вільними від цих традицій. Сила для цього перебуває адже у вашому розпорядженні. Кожної миті. І не треба вам приносити жодних жертв. Але одним ривком, одним актом волі треба їх із себе скинути! Без утримання чогось вами вподобаного. Якщо ви намагатиметеся знайти перехід, ніколи не звільнитеся від колишнього – воно тягтиме вас знову й знову вперто назад. Легко це може відбутися для вас лише тоді, коли ви одним рухом відріжете все старе, і таким чином без старого тягаря постанете перед новим. Лише тоді вам відчиняться ворота, інакше вони залишаться міцно замкненими. А для цього потрібне тільки справжнє серйозне воління. Це подія однієї миті. Точно така, як пробудження зі сну. Якщо ви одразу не підніметеся з ліжка, знову станете стомленими, і радість від нової денної праці послабиться, якщо зовсім не зникне.

Шануй батька й матір! Це для вас нині свята Заповідь. Віддавай шану батьківству і материнству! Бо хто сьогодні ще знає, яку велику гідність закладено в цьому. І яку могутність, аби ушляхетнити людство! Це повинні однораз чітко усвідомити люди, які поєднуються тут, на Землі, і тоді кожен шлюб стане справжнім шлюбом, закріпленим у Духовному! І всі батьки, матері за Божественними Законами будуть гідні шанування!

Для дітей же ця Заповідь завдяки їхнім батькам стане святою і живою. Вони взагалі не зможуть інакше, як батька й матір шанувати всією душею, незалежно від того, якими є самі діти. Вони вже будуть примушені до цього фактом поняття батьківства. І горе тоді тим дітям, які не цілковито виконують Заповідь. Це ляже на них тяжкою кармою, адже підстава для цього буде досить вагома. А її дотримання незабаром у взаємодії стане самозрозумілою обставиною, радістю, потребою! Тому йдіть і дотримуйтеся Заповідей Божих серйозніше, ніж досі. Це означає: зважайте на них та виконуйте їх! Щоб ви стали щасливими! —

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт