У Світлі Істини

Послання Ґраля Абдрушина


1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
Deutsch
English
Francais
Español
Português
Русский
Magyar
Česky
Slovensky
Черговість доповідей


Четверта Заповідь
Шануй батька й матір!

Цю Заповідь Бог дав людству через Мойсея. Але вона викликала надзвичайну душевну боротьбу. Як багато дітей, як багато дорослих уперто боролися, щоб найтяжчим чином не порушити саме цю Заповідь. Як дитина може шанувати батька, котрий принизився до того, що став п’яницею, або матір, котра отруює життя батьку і всьому дому своїми примхами, нестримним темпераментом, вадами самовиховання і багато чим іншим, не надаючи можливости настання спокійного настрою! Чи може дитина шанувати батьків, якщо вона чує, як вони один з одним жорстоко лаються, обдурюють один одного або навіть б’ються? Численні подружні події часто перетворювали цю Заповідь в муку для дітей, роблячи неможливим її виконання. Насамкінець це було б все-таки лицемірство, якби дитина стверджувала, що шанує матір, коли та набагато привітніше поводиться з чужими, ніж зі своїм чоловіком, батьком дитини. Коли вона помічає у ній схильність до поверховости, бачить, як та у сміховинному марнославстві опустилася до безвільної рабині будь-якого безумства моди, яке так часто не сумісне з поняттям серйозного високого материнства, яке материнську гідність позбавляє усієї краси та величности… і після цього дитина повинна ще віднайти щиру повагу до матері? Як багато закладено у самому слові «мати»! І як вимогливо воно звучить. Дитина, яка ще не отруєна оточенням, повинна несвідомо у собі відчувати, що людина зі зрілим серйозним духом ніколи не зможе наважитися лише заради моди оголити своє груборечовинне тіло. Як може тоді мати для дитини залишатися святою! Природна повага імпульсивно опускається до пустої форми обов’язку за звичкою або, залежно від виховання, до само собою зрозумілої суспільної ввічливости, тобто до лицемірства, якому бракує високого душевного пориву! Саме того пориву, який приховує у собі тепло життя! Який потрібен дитині і при підростанні, і при входженні в життя, супроводжуючи її як надійний щит, захищаючи від спокус усякого роду, і який в глибині її душі залишиться міцною опорою та притулком, якщо у неї виникнуть які-небудь сумніви. Аж до глибокої старости! Слово «мати» або «батько» повинне повсякчасно пробуджувати гаряче щире відчуття, з якого поставав би гідний образ у повній чистоті перед душею, застерігаючи або схвалюючи, як дороговказна зірка впродовж усього земного життя!

І якого скарбу позбавляється кожна дитина, якщо вона свого батька або свою матір не може шанувати усією душею!

Однак приводом для цих душевних мук знов-таки є хибне розуміння людьми цієї Заповіді. Хибним було тлумачення, яке обмежувало зміст і робило його однобічним, тоді як нічого однобічного не може бути в тому, що послано Богом. Ще неправильнішим було те, що цю Заповідь спотворили, намагаючись виправити її згідно з людською думкою, сформувати її ще точніше через додавання: «Шануй твого батька і твою матір!». Внаслідок цього вона стала особистісною. Це мусило призвести до помилок, бо Заповідь у правильній формі говорить тільки: «Шануй батька й матір!».

Тобто не маються на увазі окремі, визначені особи, властивості яких від самого початку не можуть бути встановлені та передбачені. Така безглуздість не притаманна Божественним Законам. Бог у жодному разі не вимагає шанувати щось, що, безумовно, не заслуговує бути шанованим!

Навпаки, ця Заповідь охоплює не особистість, а поняття батьківства та материнства. Тобто вона перш за все стосується не дітей, а самих батьків, вимагаючи від них шанування батьківства та материнства! Ця Заповідь покладає на батьків безумовні обов’язки завжди і цілком бути свідомими свого високого завдання, а з цим – і наявної в ньому відповідальности.

У потойбічному світі і в Світлі живуть не словами, а поняттями.

З цієї причини трапляється, що при відтворенні в словах легко відбувається обмеження самого поняття, що стає очевидним у цьому разі. Однак горе тим, хто не дотримувався цієї Заповіді, хто не намагався пізнати її правильним чином. Не може бути виправданням те, що досі вона так часто хибно тлумачилася і хибно відчувалася. Наслідки недотримання цієї Заповіді даються взнаки вже при зачатті та входженні душі в тіло. Зовсім по-іншому велося б на цій Землі, якби люди цю вирішальну Заповідь розуміли і виконували. Тоді могли б інкарнуватися зовсім інші душі, які б не допустили занепаду етики та моралі тією мірою, як це спостерігається сьогодні! Подивіться лише на вбивства, подивіться на розпусні танці, подивіться на оргії, в яких сьогодні все хоче збільшитися. Як вінець тріумфу задушливих течій темряви. І подивіться на безглузду байдужість, з якою дивляться на це падіння як на щось правильне або як на таке, що завжди відбувалося, і навіть сприяють цьому.

Де людина, яка намагається правильно пізнати Волю Бога, яка у спрямованості вгору старається осягнути всеохопну Велич, замість того щоб знову й знову цю велику Волю вперто пробувати втиснути у жалюгідну обмеженість земного мозку, який вона перетворила у храм інтелекту. Вона таким чином опускає свій погляд до землі, як раб у кайданах, замість того щоб, розширивши його блиском радости, підвести у височину назустріч променю пізнання.

Хіба ви не бачите, як жалюгідно ви поводитеся при кожному сприйнятті усього того, що до вас приходить зі Світла! Будь то Заповіді, Обітування, Послання Христа або ж сукупне Творіння! Нічого ви не хочете ні бачити, ні пізнавати! Ви взагалі не намагаєтеся хоч щось по-справжньому зрозуміти! Ви не сприймаєте їх такими, якими вони є, проте завжди судомно намагаєтеся знову все переробити згідно з низькими поглядами, яким ви підкорялися протягом тисячоліть. Звільніться ж нарешті від цих традицій! Адже сила для цього пробуває у вашому розпорядженні. Кожної миті. І не треба приносити жодних жертв. Але одним ривком, одним актом волі вони мають бути скинуті з вас! Без того, щоби втримати що-небудь, що стало вам милим. Якщо ви намагатиметеся знайти перехід, ви ніколи не звільнитеся від минулого, і воно завжди буде вас уперто тягти назад. Це легко можна здійснити тільки тоді, коли ви одним рухом відріжете усе старе, і таким чином без старого тягаря розпочнете нове. Тільки тоді вам відчиняться ворота, інакше вони залишаться міцно замкнені. А для цього потрібне тільки справжнє серйозне воління. Це справа однієї миті. Точно така, як пробудження зі сну. Якщо ви відразу не підніметеся з ліжка, ви знову станете стомленими, і радість нової денної праці послабиться, якщо зовсім не пропаде.

Шануй батька й матір! Тепер для вас це свята Заповідь! Шануйте батьківство і материнство! Бо хто сьогодні ще знає, яка велика гідність прихована у цьому. І яка могутність, щоб ушляхетнити людство! Люди, які поєднуються тут, на Землі, повинні колись чітко усвідомити це, і тоді кожен шлюб стане справжнім шлюбом, закріпленим у духовному! І всі батьки, матері згідно з Божественними Законами будуть гідні шанування!

А для дітей ця Заповідь завдяки їхнім батькам стане святою і живою. Вони взагалі не зможуть інакше, як батька й матір шанувати усією душею, все одно, якими є самі діти. Вони будуть примушені до цього вже поведінкою батьків. І горе тоді тим дітям, які не цілковито виконують Заповідь. На них ляже тяжка карма, бо підстава для цього тоді буде достатньо вагома. А її дотримання у взаємодії стане самоочевидністю, радістю, потребою! Тому йдіть і дотримуйтеся Заповідей Божих серйозніше, ніж досі. Це означає: зважайте на них та виконуйте їх! Щоб ви стали щасливими! —

—————
Послання Ґраля Абдрушина


Черговість доповідей

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля] 

контакт