У Світлі Істини
Послання Ґраля Абдрушина
1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
57. Це моє тіло! Це моя кров!
«Хто приймає моє Слово, той приймає мене, – сказав Син Божий своїм учням, – той воїстину їсть мою плоть і п’є мою кров!»
Таке значення слів, які Син Божий промовив при встановленні обряду Таємної Вечері і які він символічно відтворив трапезою на згадку про свої земні мандри. Як могло статися, що з цього приводу спалахнула палка суперечка між ученими і церквою? Цей зміст настільки простий і настільки зрозумілий, якщо людина має за основу те, що Син Божий Христос Ісус був втіленим Словом Божим.
Як міг він сказати про це зрозуміліше, ніж цими простими словами: «Хто приймає моє Слово, той їсть моє тіло і п’є мою кров!» Також він мовив: «Слово істинно є моїм тілом і моєю кров’ю!» Він мусив адже так сказати, тому що сам був Живим Словом у плоті й крові. При всіх дальших передаваннях цих слів завжди випускалося головне: вказівка на Слово, яке мандрувало по Землі! Оскільки цього не зрозуміли, то воно залишилося другорядним. Але через це всю Місію Христа було хибно сприйнято і спотворено, викривлено.
Також учні Сина Божого, попри свою віру, не мали тоді жодної можливости правильно сприйняти ці слова їхнього Майстра, як і багато чого сказаного ним ніколи не сприймали правильно. Через це і самому Христові дуже часто доводилося сумувати. Вони просто надали змісту Таємної Вечері такого вигляду, як самі сприйняли його у своїй дитячій простоті. При цьому, певна річ, не зовсім зрозумілі їм слова вони передали далі у відповідний до їхнього власного розуміння спосіб, але не так, як мислив їх Син Божий. —
Ісус був втіленим Словом Божим! Хто, отже, його Слово правильно в собі сприйняв, той прийняв і його самого.
І якщо людина запропоноване їй Слово Боже зуміє тоді в собі оживити настільки, що воно стане для неї само собою зрозумілим у її помислах і діях, то разом зі Словом вона оживить у собі також Дух Христа, тому що Син Божий був втіленим живим Словом Божим!
Людина мусить лише постаратися нарешті однораз правильно проникнути в хід цих думок. Вона не має права лише читати й базікати про нього, але мусить також спробувати хід цих думок образно оживити, що означає подумки пережити їхній зміст у живих образах. Тоді переживе вона також Таємну Вечерю по-справжньому, за умови, що пізнає в ній сприйняття Живого Слова Божого, зміст і воління якого вона, звісно, заздалегідь ґрунтовно мусить знати.
Це не так зручно, як уявляли собі досить багато віруючих. Неосмислене сприйняття Причастя не може принести їм жодної користи, бо живе, яким і є Слово Боже, хоче і мусить бути сприйняте живим. Церква неспроможна вдихнути в Причастя життя для когось іншого, якщо цей запричащуваний сам заздалегідь іще не приготував у собі місця для його правильного сприйняття.
Бачимо також картини, які намагаються відтворити прекрасний вислів: «Я стукаю!» Картини цілком правильні. Син Божий стоїть біля дверей хатини і стукає, вимагаючи впустити його. Але людина при цьому вже знову додала від власного мислення, бо крізь трохи прочинені двері в хатині видно накритий стіл. Унаслідок цього з’являється думка, що не треба відмовляти нікому, хто просить їжі та пиття. Думка прекрасна і, до того ж, відповідає Слову Христа, але такого тлумачення недостатньо. «Я стукаю!» означає більше! Милосердя є лише малою частиною змісту Слова Божого.
Коли Христос каже: «Я стукаю», – то має на увазі, що втілене в ньому Слово Боже стукає в душу людську, не прохаючи входу, але входу вимагаючи! Слово у його повному, наданому людям обсязі повинні вони сприйняти. Душа повинна свої двері для входу Слова відчинити! Якщо вона керуватиметься цією вимогою, то груборечовинні дії земної людини тоді, самозрозуміло, будуть такими, як вимагає «Слово».
Людина шукає завжди лише інтелектуального осягнення, що означає розчленування і з тим також применшення, втискування у вужчі рамки. Тому повсякчас вона наражається на небезпеку пізнавати лише уламки всього великого, як це сталося знову й цього разу.
Інкарнація, тобто втілення в людину, Живого Слова Божого мусить для земних людей назавжди залишитися таємницею, тому що початок цієї події розігрався в Божественному. Аж у Божественне, однак, не дає змоги проникнути здатність осягнення людського духу і тому перша ланка пізнішого втілення для людей залишиться недоступною. Тому й не дивно, що саме цю символічну дію Сина Божого, яка полягала в роздачі хліба й вина, людство ще й досі не спромоглося зрозуміти. Хто ж і після цього роз’яснення, яке дає йому змогу скласти правильну картину, бажає ще затято виступати проти цього, той лише наводить доказ того, що межа його осягнення зупинилася на краю Духовного. Його обстоювання колишнього цілком неприродного роз’яснення цих слів Христа свідчило б лише про безсоромну впертість.
