У Світлі Істини
Послання Ґраля Абдрушина
1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
72. Живіть теперішнім!
Придивившись до людей, можна виявити різноманітні їх угруповання. Одна частина живе лише минулим. Це означає, що вони починають щось розуміти тоді, коли воно вже минуло. Тож виходить, що вони не можуть ні по-справжньому радіти чомусь, що відбувається зараз, ні відчувати всю тяжкість якоїсь події. Лише згодом починають про неї говорити, мріяти або сумувати за нею. Повсякчас розмовляють тільки про минуле і в ньому відчувають втіху або шкодують про нього, пропускаючи знову й знову теперішні події. Лише тоді, коли вони застаріли, відійшли в минуле, починають їх цінувати.
Інша частина, знову ж таки, живе майбутнім. Вони чогось хочуть від майбутнього та завжди покладають надії тільки на нього й забувають при цьому, що теперішнє пропонує їм досить багато, забувають також поворушитися настільки, щоби багато їхніх мрій про майбутнє могли стати дійсністю.
Обидві частини, до яких належить більшість людей, насправді все одно що зовсім не жили на Землі. Вони марнують свій земний час.
Є також люди, які під закликом «живіть теперішнім» розуміють щось зовсім хибне; можливо, вони гадають, що цим я бажаю заохотити повною мірою користуватися та насолоджуватися кожною миттю, спонукаю до певного легковажного способу життя. Адже є ще достатньо й таких, хто вештається по життю в такому безглуздому життєствердженні.
Напевно, цим закликом я вимагаю неодмінно використовувати кожну хвилину, але внутрішньо – не поверхово, не лише зовнішньо. Кожна година теперішнього мусить стати справжнім переживанням для людини! Як страждання, так і радість. Вона повинна всіма своїми почуттями й думками, відчуттями відкритися всьому теперішньому і, таким чином, бути пильною. Тільки так матиме людина від земного буття ту користь, яку для неї тут передбачено. Ні в думках про минуле, ні в мріях про майбутнє не знайде вона справжніх переживань, настільки сильних, аби вони змогли накласти на її дух відбиток, який вона візьме з собою в Потойбіччя як здобуток.
Якщо вона не живе дійсністю, то не зможе також дозрівати, а дозрівання залежить тільки від переживань.
Якщо вона в земному бутті не всякчас переживає в собі теперішнє, то повертається в Потойбіччя з порожніми руками і мусить знову ще раз промандрувати крізь змарнований таким чином час, тому що при цьому не була пильною, нічого не засвоїла для себе завдяки переживанню.
Земне життя – наче сходинка в цілому бутті людини, настільки велика, що перестрибнути її людина не зможе. Якщо вона не ставить свою ногу впевнено та надійно на сходинку, то зовсім неспроможна зійти на наступну, тому що потрібна попередня як основа для цього. Якщо людина уявляє собі ціле своє буття спрямованим угору від цієї Землі назад до Світла по сходинках, то вона має зрозуміти, що до наступної сходинки зможе піднятися лише тоді, коли, правильно освоївши попередню, впевнено стоятиме на ній. Варто навіть висловитися ще сильніше: тільки з повного безумовного засвоєння того, що знаходиться на пережитій сходинці, може розвинутися наступна, більш висока. Якщо людина не засвоїла в переживанні те, що єдино може слугувати їй для дозрівання, тобто сходинку, на якій вона перебуває, то нову сходинку їй не вдасться побачити, тому що для цього їй потрібне переживання попередньої сходинки. Тільки збагачена цими переживаннями, здобуде вона силу, щоб розпізнати наступну вищу сходинку та зійти на неї.
Так рухається людина вперед – від одної сходинки до іншої. Якщо вона хоче бачити лише високу мету і не приділяє достатньо уваги окремим сходинкам, які ведуть її до цього, то ніколи не досягне мети. Сходинки, які вона сама мусить будувати для сходження, стали б тоді надто неміцними та легкими, і при спробі сходження вони б зруйнувалися.
Цієї небезпеки можна, однак, уникнути завдяки природним подіям, оскільки наступна сходинка може розвинутися лише при повному освоєнні теперішньої сходинки. Отже, хто не хоче половину свого буття стояти на одній сходинці та знову й знову повертатися на неї, тому треба постаратися повсякчас цілком належати теперішньому, по-справжньому осягнути його в собі, пережити, щоб мати духовну користь від нього.
Йому при цьому вдасться не втратити й земної користи, бо його першою вигодою від цього стане те, що він очікуватиме від людей і часу лише на те, що вони йому справді можуть дати! Завдяки цьому він ніколи не буде розчарований, до того ж перебуватиме в гармонії зі своїм оточенням.
Якщо ж він лише минуле і мрії про майбутнє несе в собі, то у своїх сподіваннях дуже легко виходить за рамки теперішнього і мусить при цьому опинитися в розладі з теперішнім, через що страждає не лише він, але також його найближче оточення. Напевно, треба думати й про минуле, щоб учитися на ньому, і також мріяти про майбутнє, щоб отримати наснагу, однак жити треба цілком свідомо лише теперішнім!
