У Світлі Істини

1. Що ви шукаєте?

Що ви шукаєте? Скажіть, що означає це несамовите поривання? Наче вихор, проходить воно крізь світ, і злива книг поглинає всі народи. Учені риються в стародавніх текстах, досліджують, розмірковують аж до духовного виснаження. Пророки виринають, аби застерегти, провістити… з усіх боків хочуть раптом, мов у лихоманці, нове світло поширювати!

Так шаленіє цей час над стурбованою душею людства, не освіжаючи й наснажуючи, а спустошуючи, стомлюючи, позбавляючи останніх сил, які ще залишилися в неї, розірваної в цій темряві сучасности.

Також то тут, то там пожвавлюється шепотіння, гуркіт збудженого очікування чогось прийдешнього. У неспокої кожний нерв, напружений у несвідомому прагненні. Це клекоче та вирує, і над усім нависло якесь похмуре, гнітюче запаморочення. Вагітне нещастями. Що мусить воно породити? Плутанину, розпач і загибель, якщо, сповнишись силами, не розірвати темний пласт, який духовно охоплює нині всю земну кулю, який з поступливою в’язкістю брудної трясовини затягує та душить кожну вільну світлу думку, перш ніж вона сповниться сили, який у зловісній тиші болота ще в зародку придушує, розкладає та знищує будь-яке добре воління ще до того, як воно змогло стати дією.

А волання шукачів до Світла, що таїть силу, здатну розірвати цю твань, відводиться, затихає під непроникним склепінням, яке старанно споруджують саме ті, котрі допомагають лише уявно: вони подають камінь замість хліба!

Зазирніть до незліченних книг:

Людський дух вони лише втомлюють, а не оживляють! І це є доказом безплідности всього, що в них пропонується. Бо те, що дух утомлює, ніколи не може бути правильним.

Духовний хліб відразу освіжає, Істина наснажує, а Світло оживляє!

Прості люди змушені, однак, упасти в розпач, коли бачать, який мур навколо Потойбіччя споруджено так званою духовною наукою. Хто з простих спроможний зрозуміти вчені фрази, хто збагне чужорідний спосіб висловлювання? Невже Потойбіччя має значення лише для духовно освічених?

І говорять при цьому про Бога! Невже треба засновувати вищу школу, аби тільки в ній набувати здатности пізнати поняття про Божество? До чого призводить ця пристрасть, яка здебільшого закорінена лише в честолюбстві?

Мов п’яні, тиняються читачі та слухачі від одного місця до іншого, невпевнені, невільні самі в собі, однобічні, тому що їх відвели від прямого шляху.

Почуйте це, зневірені! Погляньте вгору, ви, серйозні шукачі: шлях до Найвищого лежить готовий перед кожною людиною! Ученість не є воротами до нього!

Хіба Христос Ісус, цей великий Взірець на істинному шляху до Світла, обирав своїх учнів із-поміж учених фарисеїв? Із-поміж книжників? Він узяв їх із їхньою скромністю і простотою, бо вони не мали потреби боротися з цією величезною помилкою, що шлях до Світла складний для вивчення і мусить бути тяжким.

Ця думка – найстрашніший ворог людини, брехня!

Тому – геть від усякої вчености там, де йдеться про Найсвятіше в людині, яке хоче бути цілком зрозумілим! Облиште її, тому що наука, як недосконалий витвір людського мозку, недовершена і недовершеною мусить залишатися.

Поміркуйте: як тяжко вивчена наука має привести до Божества? Що є знання взагалі? Знання – це те, що може осягнути мозок. Але ж наскільки обмежена спроможність осягнення мозку, що залишається міцно прив’язаною до простору та часу. Уже вічність і суть нескінченности людський мозок осягнути не здатен. Саме те, що неподільно пов’язано з Божеством. Мовчазно, одначе, стоїть мозок перед тією незбагненною Силою, яка струменить крізь усе суще і з якої він сам черпає для своєї діяльности. Силою, котру щодня, щогодини, кожної миті всі відчувають як щось самозрозуміле, існування якої також наука всякчас визнає і яку, проте, мозком, себто знанням та інтелектом, марно намагатися осягнути та збагнути.

Тож неповноцінною є нині діяльність мозку, наріжного каменя й знаряддя науки, і ця обмеженість поширюється, звісно, також на витвори його праці, тобто на всю науку як таку. Тому наука, напевно, добре придатна для подальшого розгляду, для кращого розуміння, розподілу й сортування всього того, що готовим отримує від Творчої Сили, яка всьому передує; однак вона неодмінно зазнає краху, якщо захоче вивищити саму себе до керівництва або критики, і так триватиме доти, доки наука буде настільки тісно, як досі, пов’язана з інтелектом, тобто зі спроможністю осягнення мозку.

З цієї причини вченість, а також людство, що керується нею, всякчас застрягатимуть у дрібницях, тоді як велике, незбагненне ціле кожна людина несе в собі як дар, цілком придатний, аби без тяжкого вивчення досягти найшляхетнішого та Найвищого!

Тому – геть ці непотрібні тортури духовного рабства! Великий Майстер закликає нас недаремно: будьте, як діти!

Хто несе в собі стійке воління добра й намагається у своїх думках дотримуватися чистоти, той шлях до Найвищого вже знайшов! Йому потім усе інше додасться. Для цього не потрібні ані книги, ані духовні зусилля, ні каяття, ні усамітнення. Він стане здоровий тілом і душею, звільниться від усілякого тиску хворобливих самокопирсань, бо кожна надмірність є шкідливою. Людьми належить вам бути, а не тепличними рослинами, що їх через однобічний розвиток знищує перший порив вітру!

Пробудіться! Роззирніться довкола! Вслухайтеся в себе! Це тільки спроможне відкрити шлях!

Не зважайте на суперечки церков. Великий Приноситель Істини Христос Ісус, втілення Божественної Любови, не запитував про віросповідання. Чим є віросповідання сьогодні загалом? Зв’язуванням вільного людського духу, поневоленням живучої у вас іскри Божої; догмами* (церковними вченнями), котрі Діяння Творця та Його велику Любов прагнуть втиснути в застиглі форми людського розуміння, що означає приниження та систематичне знецінення Божественного. Кожного серйозного шукача такий спосіб відкидає назад, оскільки він при цьому ніколи не зможе пережити в собі велику дійсність, через що його прагнення до Істини стає щодалі безнадійнішим, і він зрештою втрачає віру в себе та в цілий світ! Тому – пробудіться! Зруйнуйте в собі догматичні мури, зірвіть пов’язку, щоб чисте Світло Найвищого змогло до вас проникнути неспотвореним. Радісно тоді ваш дух злетить у височінь; тріумфуючи, відчує всю велику Отчу Любов, яка не знає жодних обмежень земного інтелекту. Ви пізнаєте нарешті, що ви є Її частиною, осягнувши Її без зусиль і сповна, з’єднаєтеся з Нею і так щодня, щогодини здобуватимете нову силу як дар, що робить ваше сходження з безладу самозрозумілим!

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]