У Світлі Істини

2. Пробудіться!

Пробудіться, ви, люди, від важкого сну! Розпізнайте негідний тягар, який ви несете, який невимовно гнітючим тиском давить на мільони людей. Скиньте його! Чи варто його нести? Ні єдиної секунди!

Що він приховує? Порожню полову, котра від подиху Істини лякливо розлітається в повітрі. Ви час і силу змарнували нінащо. Тому розірвіть ланцюги, що вас обтяжують, зробіть себе нарешті вільними!

Той, хто залишається внутрішньо зв’язаним, стає вічним рабом, навіть якщо він король.

Ви зв’язуєте себе всім, що прагнете вивчити. Поміркуйте: вивченням ви завжди втискуєте себе в чужі форми, які придумали інші, слухняно долучаєтеся до чужих переконань, сприймаєте за своє лише те, що інші в собі, для себе пережили. Подумайте: одне для всіх не підходить! Що одному корисне, іншому може зашкодити. Кожен окремо має йти до вдосконалення своїм шляхом. Його знаряддям у цьому є здібності, котрі він у собі несе. Ними він має себе спрямовувати, на них покладатися. Якщо він цього не робить, то залишається чужий сам для себе, завжди стоїть поруч із вивченим, яке ніколи в ньому не зможе стати живим. Жодної користи для нього з того немає. Він животіє, поступ стає неможливим.

Уважно слухайте, ви, хто серйозно прагне до Світла та Істини:

Шлях до Світла кожен окремо мусить у собі пережити, він мусить його сам відкрити, якщо бажає упевнено ним прямувати. Тільки те, що людина в собі переживає, з усіма змінами відчуває, є для неї цілком зрозумілим.

Страждання, а також радість стукають до вас невпинно, щоб спонукати, підштовхнути до духовного пробудження. За кілька секунд тоді людина дуже часто звільняється від усілякої нікчемности повсякденного життя і, сповнена передчуттям, відчуває як у щасті, так і в болю єднання з Духом, що струменить крізь усе живе.

І все є життям – ніщо не мертве! Блажен той, хто такі миттєвості єднання вловлює та втримує, підносячись із ними вгору. Йому не слід при цьому триматися застиглих форм, адже кожен має розвиватися сам, виходячи зі свого внутрішнього єства.

Поспівчувайте насмішникам і всім тим, для кого духовне життя ще залишається чужим. Не гнівайтеся на них за іхній сарказм, бо вони про це пошкодують. Наче п’яні, наче хворі стоять вони перед великим Діянням Творіння, яке нам так багато дає. Наче сліпі, що крізь земне буття просуваються навпомацки і всієї краси навколо себе не бачать!

Найнещасніші заплуталися, вони сплять; бо як може людина, приміром, усе ще стверджувати, що існує лише те, що вона бачить? Що там, де її око не може нічого помітити, немає життя? Що зі смертю її тіла також і вона сама перестає існувати – лише тому, що досі в сліпоті своїй через власні очі не може переконатися в протилежному? Хіба не знає вона вже тепер на багатьох прикладах, як вузько обмежені можливості очей? Хіба вона ще не знає, що вони пов’язані з можливостями її мозку, прив’язаного до простору та часу? Що з цієї причини все, що підноситься над простором і часом, вона не в змозі пізнати своїми очима? Хоча б одному з цих насмішників таке логічне інтелектуальне обґрунтування стало зрозумілим? Духовне життя, яке ми називаємо також потойбічним, однак, є чимось, що цілковито перебуває над земним просторовим і часовим поділом, отже, потребує відповідного підходу, визнає лише його.

Однак наше око не бачить інколи того, що лишається поділеним у просторі та часі. Згадаймо краплину води, про абсолютну чистоту якої свідчить око кожної людини, а якщо роздивитися крізь збільшувальне скло, виявимо мільони живих організмів, котрі безжально борються і знищують один одного. Хіба у воді, в повітрі не присутні бацили, здатні своєю силою руйнувати людське тіло, і які для ока непомітні? Але вони стають видимі завдяки потужним інструментам. Хто після цього все ще наважиться стверджувати, що ви не побачите нічого нового, досі незнаного, якщо збільшаться можливості цих інструментів? Збільшіть їх у тисячу, в мільон разів – споглядання не матиме краю, проте завжди вам відкриватимуться нові світи, яких ви до того не могли ані бачити, ані відчувати, хоча вони існували. Логічне мислення також дійде подібних висновків щодо всього, що змогла досі накопичити наука. Це надає перспективу для невпинного подальшого розвитку, однак ніколи для його кінця.

Що ж таке Потойбіччя? Багатьох це слово спантеличує. Потойбіччям є просто все те, що не піддається пізнанню земними засобами. Земні ж засоби – це очі, мозок та всі інші органи тіла, а також інструменти, що допомагають виконувати роботу наших органів ще досконаліше й точніше, розширюючи їхні можливості. Отже, можна сказати: Потойбіччя – це те, що перебуває по той бік здатности пізнання наших тілесних очей. Але відокремлення Цьогобіччя від Потойбіччя не існує! Також і жодної безодні! Все єдине, як і сукупне Творіння. Єдина Сила струменить як крізь Цьогобіччя, так і крізь Потойбіччя, все живиться та діє з цього потоку Життя, і завдяки цьому перебуває в нерозривному зв’язку. Тоді зрозумілим стає наступне. Якщо частина цілого захворіє, то має відчутно позначатися на інших частинах, як це відбувається в тілі. Хворі речовини цих інших частин надходять потім до захворілої внаслідок притягання спорідненого, і хвороба через це посилюється ще більше. Якщо ж така хвороба невиліковна, то з цього випливає необхідна потреба – видалити хворий елемент силоміць, аби не прирікати ціле на безперервні страждання. І ця небезпека зумовлює здорову взаємодію, яка через хибну позицію ускладнюється, інколи стаючи неймовірною.

З цієї причини – перебудуйтеся. Немає ні Цьогобіччя, ні Потойбіччя, а є лиш єдине буття! Поняття відокремлення вигадала тільки людина, тому що вона не все може бачити і вважає себе центром та головним пунктом видимого їй оточення. Адже коло її діяльности є ширшим. Помилкою відокремлення, однак, обмежує вона лише себе силоміць, заважає власному поступові та відкриває простір нестримній фантазії, що cтворює страхітливі картини. Тоді хіба це несподіванка, коли внаслідок цього в багатьох виникає недовірливий сміх, а в інших – хворобливе поклоніння, що стає рабським чи навіть перетворюється на фанатизм? Хто може тут ще дивуватися полохливій боязкості, навіть страху та переляку, які більшають у багатьох? Геть це все! Нащо такі муки? Зруйнуйте цю перепону, яку прагнула спорудити людська помилка, і якої, одначе, ніколи не існувало! Досі хибна позиція надає вам також хибну основу, на якій ви марно намагаєтеся без кінця перебудовувати істинну віру, тобто внутрішні переконання. Ви наштовхуєтеся при цьому на місця, підводні камені, що змушують вас вагатися, сумніватися або спонукають навіть зруйнувати всю будівлю, щоби потім, можливо, зневірившись чи cердячись, від усього відмовитися. Шкоди зазнаєте при цьому тільки ви одні, оскільки нітрохи не просуваєтеся вперед, а зупиняєтеся або рухаєтесь у зворотному напрямі. Шлях, який ви все-таки колись мусите здолати, внаслідок цього для вас довшає.

Якщо ви нарешті сприйняли Творіння як одне ціле, таким, яким воно є, не роблячи відокремлення Цьогобіччя від Потойбіччя, тоді ви ступили на прямий шлях, що наближає справжню мету, і сходження дає вам радість, приносить задоволення. Ви тоді можете також набагато краще відчувати й розуміти взаємодії, що живими, теплими пульсують крізь одне ціле, тому що вся діяльність спонукається та втримується однією Силою. Світло Істини заясніло з тим для вас!

Ви незабаром розпізнаєте, що для багатьох лише зручність і млявість є причиною для насмішок, адже це потребувало б зусиль, аби відкинути досі вивчене та продумане й побудувати нове. Для інших це – втручання в їхній звичний спосіб життя, тому створює незручності. Облиште таких, не сперечайтесь, однак із готовністю допомогти запропонуйте ваше Знання тим, хто не задовольняється минущою насолодою, хто в земному бутті шукає більшого, ніж ті, хто, як тварини, дбають лише про те, щоби наповнити своє черево. Дайте їм пізнання, що ви маєте, не закопуйте талант, бо взаємодіючи з даванням, ваше Знання також збільшується, міцніє.

У Всесвіті діє вічний Закон: що тільки в даванні й можна отримувати, якщо йдеться про цінності, які є непроминущими! Він проникає якнайглибше, крізь усе Творіння проходить як святий заповіт його Творця. Безкорисливо давати, допомагати тим, хто цього потребує, і розуміти страждання ближнього та його слабкості – означає отримувати, бо це є простий істинний шлях до Найвищого!

І серйозне бажання цього надає вам негайно допомогу, силу! Одне-єдине, чесне та глибоко відчуте бажання добра – і наче полум’яним мечем із іншого, наразі вам іще невидимого, боку вже розітнуто стіну, котру ваші думки досі самі споруджували як перешкоду, бо ви ж – одне ціле з тим Потойбіччям, якого боялися, якого не визнавали або жадали, перебуваючи з ним у тісному та нерозривному зв’язку.

Спробуйте, бо ваші думки є посланцями, яких ви відправляєте, і які повертаються, важко навантажені вашими думками, стаючи добром або злом. Це відбувається. Зважте на те, що ваші думки є речами, котрі духовно формуються, часто стають утвореннями, які існують довше, ніж ваше земне тіло, тоді вам багато що стане зрозумілим. Тож і виходить, що цілком правильно сказано: Бо їхні діла йдуть за ними слідом! Творення думок є діла, які на вас колись очікують! Вони утворюють навколо вас світлі або темні кола, крізь які ви повинні пройти, щоби проникнути до духовного світу. Жоден захист, жодне втручання не можуть тут допомогти, тому що ви маєте самовизначення. Перший крок у всьому мусите тому зробити самі. Він неважкий, він полягає лиш у волінні, що проголошується через думки. Тож несете ви як небо, так і пекло в самих собі.

Вирішувати ви можете, однак наслідкам ваших думок, вашого воління ви тоді беззастережно підвладні! Ви творите самі ці наслідки, тому я закликаю вас: тримайте вогнище ваших думок чистим, ви встановлюєте цим мир і стаєте щасливими!

Не забувайте, що кожна породжена і послана вами думка на своєму шляху притягує все споріднене або пристає до інших, унаслідок чого поступово стає щодалі сильнішою і зрештою вражає ціль – мозок, який, можливо, лише на мить, однораз сам забувається і таким чином дає змогу проникати до вас та діяти мислеформам, які витають довкола. Подумайте лишень про те, яка відповідальність ляже на вас, якщо думка колись спричинить до дії когось, на кого вона змогла вплинути! Ця відповідальність виникає вже внаслідок того, що кожна окрема думка повсякчас тримає з вами зв’язок, мов через нерозривну нитку, щоби потім повернутися з набутою по дорозі силою, аби вас самих знову обтяжити чи ощасливити, залежно від роду того, що ви породили.

Так стоїмо ми у світі думок і відповідним способом мислення надаємо також простір цим схожим мислеформам. Тому не марнуйте сили мислення, але збирайте її для оборони і для гострого мислення, що виходить від вас, як спис, і на все впливає. Творіть таким чином із ваших думок святий спис, який за добро бореться, рани зцілює і сприяє розвитку всього Творіння!

До дій та руху вперед налаштуйте тому своє мислення після цього! Щоб це зробити, вам доведеться струсонути не одну підпору, що несе стародавні погляди. Часто це хибно засвоєне людиною поняття, котре не дає змоги знайти істинний шлях. Вона мусить повернутися до місця, звідки вийшла. Один промінь світла руйнує всю будівлю, що важко споруджувалася десятиліттями, і після короткої чи довшої апатії вона знову стане до праці! Вона мусить, бо у Всесвіті ніде немає стану спокою. Візьмемо, наприклад, поняття часу:

Час минає! Часи змінюються! Повсюди чуємо, що люди так говорять, і мимоволі з’являється при цьому картина в дусі: ми бачимо, як часи, змінюючись, проходять повз нас!

Ця картина стає звичною, і в багатьох закладається таким чином тверда основа, на якій вони надалі вибудовують усі свої дослідження, згідно з якою спрямовують міркування. Однак це триває недовго, і вони потім наштовхуються на перешкоди, які суперечать одна одній. Попри всі бажання, кінці з кінцями не сходяться. Розгублені, вони лишають прогалини, які всупереч будь-яким розмірковуванням ніяк не вдається заповнити. Тож багатьом людям здається тоді, що в таких місцях треба скористатися вірою як замінником, якщо логічне мислення не знаходить жодних пояснень. Але це хибно! Людина не повинна вірити в речі, які не може збагнути! Вона мусить прагнути їх зрозуміти, бо інакше розчиняє ворота для помилок широко, а з помилками також Істина завжди знецінюється.

Віра без розуміння є лише млявістю, лінощами мислення! Це не підносить дух, а пригноблює його. Тож увись погляд, ми повинні перевіряти, досліджувати. Прагнення до цього недарма закладено в нас.

Час! Чи минає він насправді? Чому біля основного поняття наштовхуємося на перешкоду, коли хочемо мислити послідовно? Дуже просто, тому що основна думка хибна, бо час стоїть непорушно! Ми ж поспішаємо йому назустріч! Ми поринаємо в час, який є вічним, і шукаємо відтак у ньому Істину. Час стоїть непорушно. Він залишається таким самим – сьогодні, вчора і через тисячу років! Лише форми змінюються. Ми занурюємося в час, аби черпати з надр його запису, щоби збагатити наше знання в сховищі часу. Бо ніщо для нього не минає намарно, все він зберігає. Він не змінюється, тому що вічний. Також і ти, о людино, завжди є тією самою, дарма що ти зараз юною здаєшся чи старою! Ти лишаєшся тією, якою ти є! Хіба ти цього вже сама не відчуваєш? Не помічаєш чіткої відмінности між формою і твоїм «Я»? Між тілом, що підвладне змінам, і тобою – духом, який вічним є?

Ви шукаєте Істину! Що є Істина? Те, що сьогодні ще відчувається вами як істина, завтра вже ви визнаєте помилкою, щоби згодом знову виявляти в помилках зерна істини. Бо й Одкровення змінюють свої форми. Так трапляється з вами й надалі в невпинному пошукові, однак, змінюючись, ви стаєте зрілими!

Істина ж залишається завжди тією самою, вона не змінюється, бо є вічною! І оскільки вона вічна, то земними почуттями, що знають лише зміну форм, ніколи не буде осягнута чистою та справжньою! Тому станьте духовними! Вільними від усіх земних думок, і ви матимете Істину, перебуватимете в Істині, щоб вас її чисте Світло освітлювало повсякчас, купатиметеся в ній, бо вона оточує вас цілком. Ви будете плавати в ній, щойно станете духовними.

Тоді не треба вам більше науки натужно вивчати, не треба жодних помилок побоюватися, адже ви маєте на кожне запитання вже відповідь у самій Істині, ще більше, не матимете тоді жодних запитань, тому що без роздумів усе знаєте, все охоплюєте, тому що ваш дух у чистому Світлі, в Істині живе!

Заради цього станьте духовно вільними! Розірвіть усі пута, що вас сковують! Якщо при цьому з’являються перешкоди, йдіть їм назустріч у радісному піднесенні, бо вони позначають ваш шлях до свободи та сили! Вважайте їх дарунком, із якого вам буде користь, і завиграшки ви їх подолаєте.

Вони або виставляються перед вами для того, щоб ви на них училися та розвивалися, в результаті чого ви примножуєте своє знаряддя для сходження; або це зворотна дія від боргів, які ви можете цим спокутувати і звільнитися від них. У обох випадках вони просувають вас уперед. Тому бадьоро рушайте крізь них, це для вашого блага!

Безглуздо говорити про удари долі або випробування. Поступом є кожна боротьба і кожне страждання. Людям у такий спосіб випадає нагода позбутися тіней минулих прогріхів, бо жодної копійки нікому з них не буде списано, і в цьому полягає непорушність кругообігу вічних Законів Всесвіту, в яких виявляє себе Творча Воля Отця, таким чином даючи нам прощення і стираючи все темне.

Найменше відхилення від них змусить світ розпастися на уламки, так зрозуміло все влаштовано і так мудро.

Але як тепер бути тому, хто має виправити дуже багато помилок із минулого, як цій людині тоді не впасти у розпач, не страшитися сплати боргів?

Вона без хвилювання може спокійно та радісно це розпочинати, щойно чесно забажає! Бо врівноваження можна досягти завдяки зустрічній течії сили доброго воління, яке в духовному, як і інші мислеформи, стає живою і потужною зброєю, спроможною зняти кожен тягар темряви, кожну тяжкість і ваше «Я» привести до Світла!

Сила воління! Дуже багатьма ще неусвідомлена могутність, яка, мов невичерпний магніт, притягує до себе споріднені сили, що лавиноподібно розростаються і, з’єднуючись із духовно схожими потугами, діє у зворотному напрямку, знову досягаючи вихідного пункту, отже, повертається до початку або, точніше, до породжувача і підносить його високо вгору, до Світла, чи тисне глибше вниз, у твань та бруд! Залежно від того, як призвідник від початку сам захотів. Хто пізнав цю сталу взаємодію, закладену в усьому Творінні, що з непохитною впевненістю виникає, розвивається та здійснюється, і розуміє як її використовувати, той мусить її любити, мусить її остерігатися! Відтак оживає поступово невидимий світ навколо нього, бо він відчуває його впливи настільки виразно, що зникає кожен сумнів. Він мусить відчути потужні хвилі невтомної діяльности, що плинуть до нього з великого Всесвіту, щойно лише трохи на це зверне увагу, і відчує нарешті, що він є фокусом потужних потоків, всякчас віддаючи, мов лінза, що вловлює сонячні промені, концентрує їх в одній точці і створює там силу, яка діє запалюючи, спалюючи та знищуючи, однак може також струменіти зцілюючи і наснажуючи, приносячи благодать, а також спроможна розпалити невгасиме полум’я! І такими лінзами є й ми, бо здатні, за нашим волінням, невидимі силові потоки, що нас досягають, збирати в одну могутню силу, спрямовуючи її до доброї чи поганої мети, щоби принести людству благодать чи загибель. Невгасиме полум’я можемо, повинні ми розпалити в душах, полум’я натхнення до добра, шляхетности, до вдосконалення!

Для цього потрібна лише сила воління, яка в певному сенсі робить людину володарем Творіння, господарем своєї долі. Її власне воління приносить їй знищення або визволення! Створює їй самій винагороду чи покарання з невблаганною впевненістю.

Не бійтеся, що ці Знання відвернуть вас від Творця, послаблять вашу дотеперішню віру. Навпаки! Знання цих вічних Законів, якими ми можемо скористатися, велить нам осягнути все Діяння Творіння ще величнішим, змушує вдумливих дослідників у благоговінні стати на коліна перед його величчю!

Ніколи людина тоді не побажає зла. Вона з радістю вхопиться за найкращу опору, що їй надається, – за Любов! За любов до всього дивовижного Творіння, за любов до ближнього, щоб і його привести до пишноти цього задоволення, до усвідомлення цієї Сили!

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]