У Світлі Істини

8. Людина у Творінні

Людина насправді повинна не жити за колишніми поняттями, а більше бути людиною відчуття. Завдяки цьому вона для подальшого розвитку всього Творіння утворила б необхідну сполучну ланку.

Об’єднуючи в собі етерноречовинне Потойбіччя і груборечовинне Цьогобіччя, а це для неї можливо, вона обидва може оглядати, обидва водночас може переживати. Для цього в її розпорядженні є інструмент, який ставить її на вершину всього Груборечовинного творіння: інтелект. Із цим інструментом вона здатна спрямовувати, тобто вести.

Інтелект є найвищим у земному і має бути стерном крізь земне життя, тимчасом як існує рушійна сила відчуття, породжена Духовним світом. Основою інтелекту, отже, є тіло, а основою відчуття – дух.

Інтелект прив’язаний до простору та часу, як усе земне, як продукт мозку, що належить до груборечовинного тіла. Інтелект ніколи не зможе діяти поза простором і часом, хоча попри це, сам він етерноречовинніший, ніж тіло, та все-таки ще надто щільний і важкий, аби піднятися над простором і часом. Отже, він повністю прив’язаний до Землі.

А відчуття (не почуття) існує поза простором і часом, тому приходить із Духовного.

Оснащена в цей спосіб, людина могла бути тісно пов’язана з найетерноречовиннішим, більше того, підтримувати зв’язок із самим Чистодуховним і все-таки жити й діяти серед усього земного груборечовинного. Людина тільки оснащена в такий спосіб.

Тільки вона повинна і може надати здоровий бадьорий зв’язок, як єдиний міст між етерноречовинним та Світлими Висотами і груборечовинним земним! Крізь неї тільки, завдяки її особливій природі, може пульсувати чисте Життя від Джерела Світла вниз до найглибшого груборечовинного і від нього – знову вгору в найпрекраснішій гармонійній взаємодії! Вона стоїть між двома світами, зв’язуючи їх, тож завдяки їй вони поєднані в один світ.

Вона не виконала, одначе, цього завдання. Вона роз’єднала ці обидва світи, замість того, щоб тримати їх міцно пов’язаними. І це було гріхопадіння! —

Людина за своєю особливою, щойно роз’ясненою природою справді була призначена стати своєрідним володарем Груборечовинного світу, бо Груборечовинний світ залежить від її посередництва настільки, що, з огляду на її природу, він змушений був би страждати разом із нею або завдяки їй міг би піднестися вгору, – залежно від того, чи могли течії від Джерела Світла та Життя протікати крізь людство чистими, чи ні.

Людина, проте, перервала необхідний для Етерноречовинного і для Груборечовинного світу плин цієї перемінної течії. Як гарний кровообіг підтримує тіло бадьорим і здоровим, так відбувається і з перемінною течією у Творінні. Розрив мусить спричинити безладдя та хвороби, які зрештою переходять у катастрофи.

Ця прикра невдача людини змогла статися тому, що інтелект, який постав лише з груборечовинного, вона використовувала не лише як інструмент, а цілковито йому підкорилась і поставила його володарем над усім. Вона зробила себе таким чином рабом свого інструмента і стала лише людиною інтелекту, яка має звичку з гордістю називати себе матеріялістом!

Цілком підкорившись інтелекту, людина сама прикувала себе до всього груборечовинного. Як інтелект не може осягнути нічого над простором і часом, так неспроможний, самозрозуміло, на це і той, хто йому цілковито підкорився. Його кругозір, тобто спроможність осягнення, звузився разом з обмеженою спроможністю інтелекту. Зв’язок з Етерноречовинним при цьому було втрачено, і піднявся мур, який поступово ставав чимдалі щільнішим. Оскільки Джерело Життя, Прасвітло, Бог, значно піднесений над простором та часом і все ще пробуває далеко від Етерноречовинного, то зрозуміло, що через зв’язаність інтелекту будь-яке з’єднання з Ним обірвалося. З цієї причини матеріяліст зовсім не спроможний пізнати Бога.

Споживання від дерева пізнання було не чим іншим, як плеканням інтелекту. Природним наслідком пов’язаного з цим відокремленням від Етерноречовинного стало також замкнення Раю. Люди самі замкнули себе через свій інтелект, цілком схилившись до груборечовинного, тобто принизились і добровільно, або за власним вибором закували себе в кайдани рабства.

До чого ж це призвело? Чисто матеріялістичні, тобто зв’язані земним, ниці думки інтелекту з усіма їхніми побічними проявами – жадобою привласнення і корисливости, брехнею, грабунком та гнобленням тощо – мусили призвести до невблаганної взаємодії спорідненого, яка спершу проявилася духовно, а потім перейшла в Груборечовинне, все сформувала відповідно до цього, підганяючи людей, і насамкінець над усім розрядиться… знищенням!

Чи розумієте ви тепер, що події останніх років мусили відбутися? Що це продовжуватиметься й далі – аж до знищення? Світовий Суд, згідно з сущими кармічними* (доленосними) Законами Творіння, неминучий. Наче гроза, що невідворотно насувається і врешті-решт мусить принести розряд та знищення. Але водночас – і очищення!

Людина не послужила, як було необхідно, сполучною ланкою між етерноречовинною та груборечовинною частинами Творіння, не посприяла безперервному наскрізному струмуванню наснажливої, живлющої та необхідної перемінної течії, яка все рухає вперед, а навпаки, роз’єднала Творіння на два світи, ухилившись від їх з’єднання та цілком прикувавши себе до груборечовинного, отже, мусили обидві частини Всесвіту поступово захворіти. Частині, яка цілком позбавила себе потоку Світла або отримувала його дуже послабленим завдяки небагатьом людям, які ще підтримували зв’язок, звичайно, стало значно важче. Це – груборечовинна частина, яку тому й жене назустріч жахливій кризі і яку ближчим часом надзвичайно труситиме, як від величезної пропасниці, доки все хворе в ній буде поглинуте і під новим потужним припливом із Праджерела вона нарешті зможе видужати.

Кого ж буде при цьому поглинуто?

Відповідь на це міститься у самій природній події: кожна відчута думка за посередництва живучої у ній творчої сили негайно набуває відповідної до змісту думки етерноречовинної форми, завжди залишаючись, ніби шнуром, пов’язаною з тим, хто її породив, але віддаляється від нього і витягується внаслідок сили притягання спорідненого в усьому етерноречовинному і мчить крізь Всесвіт разом із цими потоками, що повсякчас пульсують, і як усе у Творінні рухаються еліпсоїдно. Тож наближається час, коли в Етерноречовинному посталі до життя та дійсности думки разом із притягненим по дорозі спорідненим повернуться до свого початку і вихідного пункту, бо вони, попри свої мандри, залишаються з ним у зв’язку, щоб тепер у ньому розрядитися, спокутуватися.

Знищення, отже, насамперед уразить в очікуваній тепер останній замкненій дії тих, хто у своєму мисленні й відчуттях був призвідником та безупинним підживлювачем, тобто матеріялістом. Те, що згубна зворотна сила окреслить іще більші кола і мимохідь зачепить навіть лише приблизно cпоріднених із цими людьми, є неминучим.

І тоді люди виконають те, що вони повинні виконувати у Творінні. Вони стануть сполучною ланкою, завдяки своїм здібностям черпатимуть із Духовного, тобто керуватимуться очищеним відчуттям, і переноситимуть його в Груборечовинне, себто в земне, причому інтелект і накопичений досвід використовуватимуть, аби, враховуючи все земне, впроваджувати ці чисті відчуття в груборечовинне життя, завдяки чому все Груборечовинне творіння буде повсякчас розвиватися, очищатися та підноситися. Внаслідок цього у взаємодії більш здорове зможе потекти з Груборечовинного в Етерноречовинне – і постане новий єдиний та гармонійний світ. Люди ж при правильному виконанні своєї діяльности стануть жаданими, досконалими і шляхетними, бо завдяки правильному налаштуванню у великому Діянні Творіння вони отримають зовсім інші сили, ніж досі, які дадуть їм змогу повсякчас відчувати задоволення та блаженство.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]