У Світлі Істини
Послання Ґраля Абдрушина
1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
9. Прабатьківський гріх
Прабатьківський гріх виник із першого гріхопадіння.
Гріхом, тобто хибним вчинком, було надмірне плекання інтелекту, поєднане з добровільним прикуттям до простору та часу, до якого потім долучилися побічні прояви безпосередньої роботи інтелекту, такі як користолюбство, обман, гноблення тощо, як і багато іншого лиха, а по суті – все зло.
Ця подія, природно, призвела до появи чисто інтелектуальних людей, які з часом розвинулися, що поступово чинило щодалі більший вплив на формування груборечовинного тіла. Передній мозок, що породжує інтелект, унаслідок тривалих зусиль однобічно ставав щодалі більшим і, цілком зрозуміло, що при зачатті ці змінені форми в продовженні роду відбивалися на земному тілі, і діти при народженні мали щоразу розвиненіший, потужніший передній мозок.
У цьому полягала й досі полягає схильність, або здатність до панівної над усім іншим сили інтелекту, яка приховує в собі небезпеку, що за її цілковитого пробудження носій мозку не лише виявиться міцно прикутим до простору та часу, тобто до всього земного груборечовинного, а отже не буде спроможний зрозуміти ні етерноречовинне, ні чистодуховне, але ще й заплутається в усьому злі, що за верховного панування інтелекту є невідворотним.
Володіння цим добровільно гіпертрофованим переднім мозком, у чому полягає небезпека абсолютного панування інтелекту з неминучими при цьому лихими побічними явищами, і є прабатьківський гріх!
Отже, це тілесне успадкування тієї частини, яку тепер через її штучно підвищений розвиток називають великим мозком, унаслідок чого людина при народженні приносить із собою небезпеку дуже легко втягнутися в зло.
Однак це ніяк не звільняє її від відповідальности. Вона лишається на ній, бо людина успадковує лише небезпеку, а не сам гріх. Їй зовсім не обов’язково давати інтелектові змогу беззаперечно панувати і, отже, підкорятися йому. Навпаки, велику силу свого інтелекту вона може використовувати як гострий меч і в земній метушні звільняти цим собі шлях, на який вказує її відчуття, іменоване також внутрішнім голосом.
Якщо ж у дитині внаслідок виховання та навчання інтелект піднято до необмеженого панування, то частина провини, або, точніше, зворотної дії згідно із Законом Взаємодії відпадає від дитини, оскільки ця частина вразить вихователя або вчителя, який таке спричинив. Відтепер він прив’язаний до дитини, аж доки вона звільниться від помилки та її наслідків, навіть якщо це триватиме століття чи тисячоліття.
Однак те, що в такий спосіб вихована дитина чинитиме потім, коли їй буде надано серйозну можливість для самооцінки і виправлення, вразить у зворотній дії тільки її саму. Такі можливості з’являються завдяки усному чи написаному слову, завдяки сильному потрясінню в житті або схожим випадкам, котрі викликають мить глибокого відчуття. Вони не минають безслідно. —
Марно було б і далі про це говорити – при всіх яскравих епізодах то були б лише безупинні повторення, що мусять зійтися в одній точці. У того, хто над цим замислиться, незабаром полуда спаде з очей, багато питань він у самому собі при цьому розв’яже.
