У Світлі Істини

14. Спаситель

Спаситель на хресті! Тисячами ці хрести встановлено на знак того, що Христос постраждав і помер заради людства. Вони закликають віруючих з усіх боків: «Пам’ятайте про це!» У безлюдному полі, на гамірливих вулицях великих міст, у тихій кімнатці, в церквах, на могилах і на весіллях – усюди слугують вони розрадою, підтримкою та нагадуванням. Пам’ятайте про це! За ваші гріхи сталося так, що Син Божий, який приніс вам Спасіння на Землю, страждав і помер на хресті.

З щирим зворушенням постає віруючий перед ним, сповнений глибокої пошани та вдячности. З радісним почуттям залишає він потім те місце в усвідомленні, що завдяки жертовній смерті звільнився від своїх гріхів.

Ти ж, серйозний шукачу, підійди, стань перед цим знаком священної серйозности і постарайся зрозуміти твого Спасителя! Відкинь м’який покрив зручности, який тебе так приємно зігріває і створює почуття задоволення затишною захищеністю, яке змушує тебе дрімати аж до останньої земної години, коли тебе буде зненацька вирвано з твоєї напівдрімоти – тебе відділять від земної упереджености і ти несподівано постанеш перед незатьмареною Істиною. Тоді швидко розвіються твої марення, за які ти вчепився, з якими занурився в бездіяльність.

Тому – пробудися, твій земний час безцінний! За наші гріхі прийшов Спаситель, це недоторканна і буквальна правда. Як і те, що він помер за провину людства.

Однак твої гріхи цим із тебе не знято! Рятівне Діяння Спасителя полягало в тому, щоб, вступивши в боротьбу з темрявою, принести людству Світло, відкрити йому шлях до прощення всіх гріхів. Подорожувати цим шляхом кожен мусить сам, згідно з незаперечними Законами Творця. І Христос прийшов не порушити Закони, а виконати. Не зрозумій же хибно того, хто повинен бути твоїм кращим другом! Не вкладай в істинні слова помилкового змісту!

Якщо цілком правильно сказано: це все сталося за гріхи людства, – то це означає, що Прихід Ісуса був потрібен лише тому, що людство більше не могло самостійно знайти вихід із ним самим створеної темряви та звільнитися від її хвату. Христос мусив знову прокласти цей шлях і вказати його людству. Якби воно не втягнулося так глибоко у свої гріхи, тобто, якби людство не пішло хибним шляхом, то Прихід Ісуса не був би потрібен, йому не довелося б проходити шлях боротьби та страждання. Тому цілком правильно, що він мусив прийти лише за гріхи людства, щоб на хибному шляху воно зовсім не зісковзнуло в провалля, в темряву.

Проте це не означає, що цим кожній окремій людині також миттєво пробачиться її особиста провина, щойно лиш вона по-справжньому увірує в слова Ісуса та житиме згідно з ними. Якщо вона житиме згідно зі словами Ісуса, то її гріхи будуть прощені. Однак лише поступово, з часом, щойно роз’єднання з ними настане завдяки протидії доброго воління згідно зі словами Ісуса у взаємодії. Не інакше. Для тих же, хто не живе згідно зі словами Ісуса, прощення взагалі неможливе.

Цим, однак, не сказано, що тільки приналежні до християнських церков можуть здобути прощення гріхів.

Ісус проголосив Істину. Його слова повинні тому охоплювати і всі Істини інших релігій. Він хотів не заснувати церкву, а вказати людству істинний шлях, який так само добре може вести крізь Істини інших релігій. Тому в його словах міститься так багато відгомонів тих релігій, які на той час уже існували. Ісус не мав потреби щось запозичувати з них, але, оскільки він приніс Істину, в ній мусило міститися також усе, що в інших релігіях уже було від Істини.

А хто слів самого Ісуса не знає, проте серйозно прагне до Істини та ушляхетнення, той часто живе вже цілком у згоді з цими словами, і тому, напевно, також дійде до чистої віри і прощення своїх гріхів. Остерігайся тому однобічного погляду. Це знецінення Діяння Спасителя, применшення Божественного Духа.

Хто прагне Істини, Чистоти, тому не бракує також любови. Якщо він у боротьбі, долаючи інколи найтяжчий сумнів, духовно піднімається від сходинки до сходинки, байдуже, до якої релігії належить, уже тут або ж тільки в Етерноречовинному світі зустріне Дух Христа, який потім, у кінцевому підсумку, поведе його далі – аж до Отця, у чому здійсниться також Слово: «До Отця не приходить ніхто, якщо не через мене!»

«Кінцевий підсумок» настане, одначе, не в останню земну годину, а на певному ступені розвитку духовної людини, для якої перехід із Груборечовинного до Етерноречовинного світу – лише перетворення.

Тепер – щодо події великого Діяння Спасіння самого: людство заблукало в духовній темряві. Воно само її собі створило, все більше й більше підкорюючись інтелектові, який спочатку старанно виплекало. При цьому також межі спроможности осягнення люди робили все вужчими, доки вони, як і мозок, стали безумовно прив’язаними до простору й часу та були вже не в змозі розпізнати шлях до нескінченного і вічного. Так вони цілком зв’язали себе земним, обмежили себе в просторі та часі. Будь-який зв'язок зі Світлом, із Чистим, духовним із цим перервався. Воління людей було спрямовано лише на земне, крім небагатьох пророків, котрі не мали достатньо сили, аби пробити, прокласти вільну дорогу до Світла.

За цих умов злу було відчинено всі ворота. Духовна темрява линула все вище і, несучи нещастя, розливалася над Землею. Це могло призвести тільки до одного кінця: духовної смерти. Найстрашніше, що може спіткати людину.

Винні ж у всіх цих бідах самі люди! Вони їх притягнули, бо добровільно обрали цей напрям. Вони прагнули й плекали його, ще й навіть пишалися досягненнями у своєму безмежному засліпленні, не розпізнавши в так старанно нав’язаній самим собі обмеженості осягнення всієї жахливости наслідків. Від цього людства вже неможливо було прокласти жодного шляху до Світла. Добровільна звуженість уже стала занадто великою.

Якщо порятунок іще взагалі був можливий, то лише за допомогою Світла. Іншого способу зупинити занурення людства у темряву більше не було.

Сама темрява через нечистоту має величезну щільність, яка надає їй духовної важкости. Через цю важкість вона спроможна самостійно піднятися лише до певної межі ваги, якщо їй не надійде на допомогу сила притягання з іншого боку. Світлу ж, завдяки його Чистоті, притаманна легкість, яка не дає Йому можливости спуститися вниз аж до цієї темряви.

Через це між обома частинами утворюється нездоланна прірва, в якій перебуває людина разом зі своєю Землею!

У руках людей лежить вибір, чому, згідно з їхнім волінням і бажанням, піти назустріч – Світлу чи темряві; які ворота відчинити та які шляхи прокласти, щоб або Світло, або темрява заполонили Землю. Вони самі створюють при цьому посередника, спираючись на силу воління якого, Світло чи темрява отримає тверду опору і завдяки цьому зможе діяти більш або менш потужно. Чим більшу могутність здобуває внаслідок цього Світло чи темрява на Землі, тим більшою мірою обране вивергає на людство те, що воно йому має дати: добро чи зло, благо чи лихо, щастя чи нещастя, райське блаженство чи пекельні муки.

Чисте воління людей стало занадто слабким, аби серед уже панівної важкої темряви, яка душить усе на Землі, знайти для Світла місце, в якому Воно могло б утриматися, з яким можна було б поєднатися в такий спосіб, аби Воно в незатьмареній Чистоті та завдяки цьому, в необмеженій Силі розкололо темряву та звільнило людство, яке тоді отримало б силу з виснаженого джерела і знайшло шлях угору до Світлих Висот.

Світлу cамому ж неможливо було настільки глибоко спуститися до бруду, не маючи для цього надійної опори. Тому мусив прийти Посередник. Тільки Посланець зі Світлих Висот, втілившись у людину, міг розламати темний мур, зведений за допомогою людського воління, й посеред усього зла утворити груборечовинну основу для Божественного Світла, що твердо стоятиме посеред важкої темряви. Із цього закріплення чисті промені Світла спроможні тоді розщепити та розсіяти темну масу, щоб людство остаточно не занурилося в темряву й не задихнулося в ній.

Тож прийшов Ісус заради людства та через його гріхи!

Утворений у такий спосіб новий зв’язок зі Світлом за наявности Чистоти та Сили Посланця Світла вже не міг бути розірваний темрявою. Таким чином для людей було прокладено новий шлях до Духовних Висот. Від Ісуса, який завдяки його втіленню в людину постав як земна опора Світла, в темряву тепер проникли його промені – через Живе Слово, що несе Істину. Він зміг передати цю Істину непідробленою, оскільки його зв’язок зі Світлом завдяки тій самій Силі був чистий і темрява не могла його затьмарити.

Люди стрепенулися зі свого запамороченого стану завдяки чудесам, які відбувалися водночас із цим. Вирушивши слідом за ними, вони зіткнулися зі Словом. Почувши ж принесену Христом Істину та задумавшись над нею, сотні тисяч поступово відчули в собі бажання триматися цієї Істини, більше знати про неї. І таким чином вони поволі попрямували назустріч Світлу. Завдяки цьому бажанню темрява, що їх оточувала, розсіювалася, промені Світла один за одним переможно проривали її, оскільки люди замислювалися над словами й переконувалися в їхній правдивості. Все світліше й світліше ставало довкола них; темрява більше не знаходила твердої опори в таких людях і, відповзаючи від них, зрештою впала донизу, все більше й більше втрачаючи ґрунт. Тож Слово Істини діяло в темряві як гірчичне зерно, що проростає, і як закваска в тісті.

І це було Діяння Спасителя, Сина Божого Ісуса, Приносителя Світла та Істини.

Темрява, яка вже уявляла себе володарем усього людства, вчинила опір, вступивши в шалену боротьбу, аби зробити Діяння Спасителя неможливим. До самого Ісуса вона не могла підступити, зісковзуючи з його чистого відчуття. Отож самозрозуміло, що вона послуговувалася своїми догідливими знаряддями, що їх мала в розпорядженні для боротьби.

Це були люди, котрі цілком справедливо називали себе «людьми інтелекту», тобто тими, хто підкорився інтелектові, і таким чином, як і він, міцно прив’язали себе до простору та часу, внаслідок чого вищі духовні поняття, що перебувають високо над простором і часом, більше не могли осягнути. Тому й були вже не в змозі йти за Вченням Істини. За їхнім переконанням усі вони стояли на «реальному» ґрунті, і таких іще й сьогодні досить багато. Насправді ж ґрунт реальности є ґрунтом найбезпросвітнішої обмежености. Та саме всі ці люди і являли собою більшість тих, хто уособлював владу, тобто, хто тримав у руках керівні та релігійні важелі впливу.

Так темрява в оскаженілому захисті підхльостувала цих людей аж до грубого перевищення своїх повноважень, яке застосувала проти Ісуса, скориставшись земною владою, що була в їхніх руках.

У такий спосіб темрява сподівалася зробити Ісуса нерішучим і вже в останню мить зруйнувати Діяння Спасителя. Те, що вона взагалі могла застосовувати владу на Землі, було провиною безпосередньо людства, яке своєю самостійно обраною хибною позицією звузило власну спроможність осягнення і, отже, темрява здобула перевагу.

Саме ця провина була гріхом людства, який потягнув за собою все інше зло.

І за цей гріх людства мусив страждати Ісус! Темрява підхльостувала далі аж до крайнощів: Ісус мав зазнати хресної смерти, якби він продовжував стверджувати, що є Приносителем Істини та Світла. Це було останнє рішення. Втеча, повне відречення від усього могли ще врятувати його від хресної смерти. Але це означало б перемогу темряви в останню мить, тому що тоді вся робота Ісуса поступово зійшла б нанівець, і темрява знову переможно зімкнулася б над усім. Ісус не виконав би своєї Місії, розпочате Діяння Спасіння залишилося б незавершеним.

Внутрішня боротьба в Гетсиманії була тяжкою, але короткою. Ісус не злякався земної смерти, а залишився стійким і пішов заради принесеної ним Істини спокійно на земну смерть. Своєю кров’ю на хресті він, як печаткою, підтвердив усе те, про що говорив і чим жив.

Таким вчинком він остаточно здолав темряву, яка пустила в хід останній козир. Ісус переміг. Із Любови до Отця, Істини, із Любови до людства, для якого залишив шлях до свободи у Світлі, бо завдяки цій перемозі воно зміцніло в Істині його Слова.

Зречення через втечу і пов’язане з цим припинення своєї праці мусили б посіяти сумніви.

Ісус помер, отже, за гріхи людства! Якби людство не впало в гріх, не відвернулося від Бога у своїй звуженості через інтелект, то Ісус міг би обійтися без свого Пришестя, без свого шляху страждання і своєї хресної смерти. Тому цілком правильно кажуть: за наші гріхи прийшов Ісус, постраждав та помер хресною смертю!

Але це не означає, що ти свої власні гріхи не повинен спокутувати сам!

Тільки тепер ти можеш це зробити легко, тому що Ісус, передаючи Істину, у своєму Слові вказав тобі шлях. Тож навіть хресна смерть Ісуса не спроможна так просто змити з тебе твої власні гріхи. Якби таке сталося, то спершу мусили б упасти всі Закони Всесвіту. Але цього не буде. Сам Ісус досить часто посилається на все те, «що написано», тобто на давнє. Нова Євангелія Любови не має наміру давню Євангелію Справедливости повалити чи відкинути, навпаки – доповнити. Вона прагне об’єднатися з нею.

Не забувай тому про Справедливість великого Творця всього сущого, порушити яку неможливо ні на волосину і яка залізно стоїть від початку світу й аж до його кінця! Вона б у жодному разі не допустила, аби хтось узяв на себе провину іншого, щоби спокутувати її.

Ісус міг за провину інших, тобто через провину інших прийти, постраждати, померти, як Борець відстояти Істину, але він сам залишиться недоторканним та чистим від цієї провини, тому особисто неспроможний взяти її на себе.

Діяння Спасителя тому не применшено, навпаки, воно є Жертвою, більшої за яку бути не може. Ісус зійшов зі Світлих Висот заради тебе в бруд, він боровся за тебе, постраждав і помер заради тебе, щоби принести тобі світло для знаходження правильного шляху вгору, щоби в темряві ти не заблукав і не загинув!

Таким стоїть твій Спаситель перед тобою. Це було його ґрандіозне Діяння Любови.

Божа Справедливість у Законах Всесвіту завжди серйозна й сувора, бо що людина посіє, те вона й пожне, каже й сам Ісус у своєму Посланні. Жодної копійки їй не буде списано згідно з Божественною Справедливістю!

Пам’ятай про це, коли стоїш перед знаком священної серйозности. Щиро подякуй за те, що тобі Спаситель своїм Словом знову відкрив шлях до прощення твоїх гріхів, залиш таке місце з серйозним наміром іти вказаним тобі шляхом, аби здобути собі прощення. Іти цим шляхом, однак, анітрохи не означає лише вивчати Слово й вірити в нього, але цим Словом жити! Вірити в нього – значить вважати правильним; але якщо не в усьому діяти згідно з ним, то для тебе не буде від цього жодної користи. Навпаки, ти будеш у гіршому становищі за тих, хто взагалі нічого не знає про Слово.

Тому пробудися – земний час для тебе безцінний!

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]