У Світлі Істини

16. Чи радити окультне навчання?

На це запитання треба відповісти категоричним «ні». Окультне навчання, до якого загалом зараховують вправи з набуття здатности до яснобачення, ясночуття тощо, є перешкодою для внутрішнього вільного розвитку та справжнього духовного злету. Таким чином можна виростити тих, кого вважали в глибоку давнину так званими магами* (чаклунами), якщо навчання протікало певною мірою вдало.

Це – одностороннє намацування шляху знизу вгору, причому так званих земних меж здолати ніколи не вдається. Хоч яких би окремих результатів іноді вдавалося досягнути, завжди йдеться лише про речі низького та найнижчого роду, які неспроможні людей внутрішньо піднести вище, але, ймовірно, можуть ввести в оману.

Людина здатна в такий спосіб проникнути лише в найближче до неї етерноречовинне оточення, інтелекти якого часто ще менш обізнані, ніж самі земні люди. Усе, чого вона цим досягає, – це те, що відкриває себе невідомим їй небезпекам, від яких була захищена саме завдяки тому, що не відкривалася їм.

Той, хто за допомогою навчання оволодів яснобаченням або ясночуттям, часто бачить або чує в цьому низькому оточенні також речі, які здаються йому високими й чистими, хоча вони мають із цим дуже мало спільного. До цього долучається також власна ще більш збуджена за допомогою вправ фантазія, котра так само породжує оточення, що його учень відтак справді бачить і чує, і тоді виникає плутанина. Тож людина, котра через штучне навчання невпевнено стоїть на ногах, не може розпізнати, навіть за найкращих намірів не може провести чітку межу між істиною та обманом, зокрема і в тисячах проявів формотворчої сили в етерноречовинному житті. Зрештою, на неї ще діють і низькі, безумовно, шкідливі для неї впливи, яким вона сама добровільно відкрилася, доклавши багато зусиль, яким не може протиставити вищу силу, і, отже, незабаром у невідомому морі стає некерованим уламком, який для всіх, хто з ним стикається, може стати небезпечним.

Точно так, як це відбувається з людиною, котра не вміє плавати. Вона цілком здатна досить безпечно рухатись у човні незнайомою для неї стихією. Це можна порівняти із земним життям. Якщо ж вона під час плавання вийме дошку з човна, який для неї є прихистком, то в захисті з’явиться отвір, крізь який проникне вода і позбавить її захисту та затягне з собою. В результаті людина, яка не вміє плавати, стане жертвою незнайомої для неї стихії.

Такою є подія окультного навчання. Людина в такий спосіб лише виймає дошку із судна, під захистом якого перебуває, але не вчиться плавати!

Проте є також плавці, котрі називають себе майстрами. Плавцями в цій ділянці є ті, хто вже несе в собі сформовані нахили і вдається до цього навчання, щоб ці задатки зміцнити, намагається їх іще більше розвинути. В таких випадках, отже, більш або менш сформовані нахили доповнюються штучним навчанням. Однак і для кращого плавця також встановлено вузькі межі. Наважившись запливти занадто далеко, він утрачає сили і врешті-решт гине так само, як і той, хто не вміє плавати, якщо… до нього, як і до того, хто не вміє плавати, не надійде допомога.

Проте така допомога в Етерноречовинному світі може надійти тільки зі Світлих Висот, із Чистого Духовного. І ця допомога знов-таки може з’явитися лише тоді, коли той, хто в небезпеці, у своєму душевному розвиткові досяг визначеного ступеня чистоти, з яким вона може з’єднатися, утворюючи опору. Така чистота досягається не окультним навчанням із випробуваннями, а може лише прийти завдяки підвищенню справжньої внутрішньої моралі з поглядом, повсякчас зверненим до Чистоти Світла.

Якщо людина тримається цього шляху і з часом набуває певного рівня внутрішньої чистоти, який, природно, відбивається тоді в її думках, словах та діях, то вона поступово вступає у зв’язок із більш чистими Висотами та у взаємодії одержує звідти помножену силу. Вона тримає таким чином зв’язок крізь усі проміжні сходинки, які її тримають і на яких вона може триматися. Невдовзі без будь-яких власних зусиль їй буде надано все те, чого марно намагалися досягти плавці. Але з дбайливістю та обережністю, закладеними в суворих Законах Взаємодії, щоб вона отримала саме стільки, аби за протидії мати можливість виставити принаймні рівнозначну силу, чим будь-яку небезпеку усунуто від самого початку. Насамкінець відокремлювальний бар’єр, прирівняний до дощок човна, стає все тоншим і тоншим і зрештою зовсім зникає. А це і є та мить, коли вона відчуває себе в Етерноречовинному світі, аж до Світлих Висот, як риба у воді – цілком як удома. Це єдино правильний шлях. А все передчасне, отримане через штучне навчання, є при цьому помилковим. У воді лише риба почувається справді безпечно, бо це її «стихія», для існування в якій її оснащено всім необхідним, чого ніколи не зможе досягти навіть тренований плавець.

Перш ніж узятися за навчання, людина добровільно обирає рішення, наслідкам якого вона потім буде підвладна. Тому вона не може розраховувати, що їй мусить надійти допомога. Адже раніше вона обрала власне вільне рішення.

Але людина, котра спонукає до такого навчання інших, наражаючи їх через це на найрізноманітніші небезпеки, має взяти на себе значну частину наслідків, тобто провини кожної такої особи. Вона буде до них усіх етерноречовинно прикута. Беззаперечно мусить вона після свого земного кінця спуститися до тих із них, хто відійшов раніше і потрапив у небезпеку, аж до того, хто при цьому опустився найглибше. Сама вона зможе піднестися вгору не раніше, ніж допоможе знову піднятися окремо кожному з них, зітре хибний шлях, а, крім того, ще й надолужить втрачене через це. Врівноваженням у взаємодії і водночас шляхом милости стане це для неї, коли несправедливість буде виправлена і продовжиться сходження.

Якщо ж така людина впливала на інших не лише словом, але й своїми творами, то уразить це її ще тяжче, тому що ці твори і після її власного земного кінця коїтимуть лихо. Вона муситиме в етерноречовинному житті чекати доти, доки переселиться останній із тих, хто дозволив цими творами ввести себе в оману, і кому вона тому знову повинна допомогти підвестися. Століття можуть при цьому минути.

Це, однак, не означає, що сфера Етерноречовинного світу в земному житті повинна залишатися недоторканною та закритою!

Внутрішньо дозрілим усякчас випадатиме слушна нагода для того, аби вони відчули себе вдома там, де на інших чигає небезпека. Вони матимуть право споглядати Істину і передавати її іншим. Але при цьому вони чітко розгледять також небезпеки, що загрожують тим, хто за допомогою однобокого окультного навчання хоче проникнути в низовини невідомого їм краю. Вони ніколи для окультного навчання не дадуть приводу.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]