У Світлі Істини

17. Спіритизм

Спіритизм! Медіумізм! Бурхливо палає суперечка за них і проти них. Не моє завдання щось говорити про супротивників та їхній запал заперечення. Це було б марнуванням часу, тому що будь-якій логічно мислячій людині достатньо лише прочитати про характер цих так званих перевірок чи обстежень, аби самій переконатися, що вони свідчать про повну необізнаність і безсумнівну неcпроможність таких «перевіряльників». Чому? Якщо я хочу досліджувати земне царство, то мушу зосередитися на землі та її властивостях. Якщо ж я, навпаки, вивчаю море, то мені не залишається нічого іншого, як зосередитися при цьому на властивостях води, використовуючи відповідні допоміжні засоби. Підступаючи до води з лопатою і совком або з дрилем, я б, напевно, у своїх дослідженнях далеко не просунувся. Чи повинен я заперечувати наявність води, тому що, на противагу до більш звичної мені твердої землі, лопата проходить крізь неї? Чи тому, що я не можу ходити по ній так само, як по твердій землі? Супротивники скажуть: це не одне й те саме, бо наявність води я спостерігаю і відчуваю, чого ніхто не може заперечити!

Скільки часу минуло відтоді, як дуже енергійно заперечували наявність мільонів різнокольорових живих істот у краплині води, про існування яких тепер знає кожна дитина? А чому заперечували? Тільки тому, що їх не бачили! Лише після того, як винайшли інструмент, пристосований до їхніх особливостей, можна було новий світ пізнавати, бачити і спостерігати.

Те саме і з позаречовинним світом, з так званим Потойбіччям! Станьте ж видючими! І тоді ви матимете право на судження! Це залежить від вас, а не від «іншого світу». Ви маєте в собі, крім вашого груборечовинного тіла, також іще речовину іншого світу, тоді як потойбічні вже не володіють вашим груборечовинним. Ви вимагаєте і очікуєте, що до вас наблизяться (подадуть знаки тощо) потойбічні, які вже нітрохи не мають у собі грубої речовинности. Ви чекаєте на те, що вони доведуть вам своє існування, тимчасом як самі, крім груборечовинного, маєте так само й речовину потойбічного, очікувально сидячи в позі суддів.

Наведіть же ви міст, який ви навести можете, працюйте нарешті з тією речовиною, яка є у вашому розпорядженні, і завдяки цьому станьте видючими! Або мовчіть, якщо цього не розумієте, і підживлюйте далі лише груборечовинне, яке все більше обтяжує етерноречовинне. Однораз настане день, коли етерноречовинне мусить відокремитися від груборечовинного, і тоді лежатиме виснаженим, тому що його зовсім відучили від польоту, бо це все також підвладне земним законам, як і земне тіло. Тільки рух надає силу! Вам не потрібні медіуми, щоби пізнати етерноречовинне. Спостерігайте лише життя, яке проводить у вас ваше власне етерноречовинне. Наділіть його з власної волі тим, чого воно потребує, аби зміцнитися. Чи ви хочете заперечити наявність і вашої волі, оскільки ви її не бачите і не можете доторкнутися?

Так часто ви відчуваєте прояви вашої волі у вас самих. Ви відчуваєте їх добре, але не можете ні побачити, ні доторкнутися. Це піднесення, радість або страждання, гнів чи заздрість. Щойно воля чинить вплив, вона мусить мати силу, що породжує тиск, адже без тиску не може бути жодного впливу, жодного почуття. А там, де є тиск, мусить діяти тіло, щось міцне з тієї самої речовини, інакше жоден тиск не зміг би виникнути.

Мусять існувати, отже, міцні форми з речовини, яку ви ще не можете ні бачити, ні відчувати на дотик своїм груборечовинним тілом. Саме такою є речовинність Потойбіччя, яку ви спроможні пізнати тільки завдяки і вам притаманній спорідненості з нею.

Дивною є суперечка щодо «за» і «проти» існування життя після земної смерти, власне, часто аж до сміховинности. Хто спокійно, без забобонів та упереджености здатен мислити і спостерігати, той невдовзі виявить, що фактично все, адже все говорить про вірогідність існування іншоречовинного світу, який сучасна пересічна людина бачити не спроможна. Є чимало подій, які знову й знову нагадують про це і які не можна так просто без уваги відсунути вбік, наче їх не існує. Натомість побутує думка про безумовне припинення життя після його земного закінчення – як бажання багатьох, хто з цим дуже хоче уникнути будь-якої духовної відповідальности, в якій на шальки терезів кладеться не тямовитість і вміння, а тільки справжнє відчуття. —

Однак тепер стосовно прибічників спіритизму, спіритуалізму тощо, хоч як би вони це називали, все зводиться зрештою до одного – до великих помилок!

Прибічники для Істини часто бувають значно небезпечніші за супротивників, значно шкідливіші!

Серед мільонів знайдеться зовсім небагато тих, хто хоче сказати собі правду. Більшість заплуталися в гіганському переплетінні малих помилок, які більше не дають змоги знайти звідти шлях до простої Істини. Хто ж винен? Може, потойбічні? Ні! Чи медіуми? Також ні! Тільки окрема людина сама! Вона, не досить серйозна і самокритична до себе, не бажаючи відкинути упереджені думки, боїться зруйнувати саморобну картину Потойбіччя, яка в її фантазії тривалий час породжувала священний трепет і певне задоволення. І горе тому, хто спробує її спростувати! Кожен прибічник уже напоготові кинути камінь у такого! Він учепився за неї міцно і скоріше готовий потойбічних обізвати духами-брехунами або духами-насмішниками чи звинуватити медіума в некомпетентності, ніж самому спокійно перевірити себе, обміркувавши, чи не було його уявлення хибним.

Із чого повинен я почати, аби виполоти багато бур’яну? Це була б нескінченна робота. Тому те, що я тут скажу, – лише для тих, хто справді шукає серйозно, бо тільки такі повинні знайти.

Наприклад: людина відвідує медіума – несуттєво, знаний він чи ні. З нею прийшли ще інші. Розпочинається «сеанс». Медіум «провалюється». Нічого не вийшло. Результат? Є люди, котрі скажуть: медіум ні до чого не здатний. Інші: весь спіритизм – ніщо. Перевіряльники б’ють себе в груди і проголошують: «Випробувані не раз медіумічні здібності медіума були ошуканством, бо щойно ми прийшли, медіум ні на що не наважився. І «духи» мовчать!» Увірувані ж та переконані відходять пригнічені. Репутація медіума страждає і за багаторазових «провалів» може зовсім зійти нанівець. Якщо ж у медіума є хтось на взірець менеджера* (підприємця), і з цим пов’язані грошові надходження, то знервований менеджер тиснутиме на медіума, що треба все-таки постаратися, якщо люди віддали за це гроші і т. ін. Коротше: з’являються сумніви, насмішки, невдоволення і за нової спроби медіум судомно намагатиметься увійти в медіумічний стан, при цьому за такого способу нервового самонавіювання несвідомо, можливо, скаже щось, що гадає почути, або ж удасться до прямого обману, що для медіума-віщуна, наприклад, буде не дуже складно. Висновок: ошуканство, заперечення всього спіритизму, оскільки деякі з медіумів під тиском вище зазначених обставин, можливо, вдалися до обману, щоб уникнути чимраз більшої ворожости. Поставмо кілька запитань:

1. У якій категорії людей, хоч яка б вона була, зовсім немає ошуканців? Хіба через окремих ошуканців у інших справах ставиться під сумнів уміння тих, хто працює чесно?

2. Чому саме тут і фактично ніде інде?

На ці запитання кожен може легко відповісти сам собі.

Хто ж найбільше винен у такому негідному стані справ? Не медіум, а, напевно, самі люди! Через їхні дуже вже однобічні уявлення, а, насамперед, через їхню цілковиту необізнаність змушують вони медіума обирати між несправедливою ворожістю або введенням в оману.

Якийсь серединний шлях люди медіуму так просто не дозволять.

Я кажу тут лише про медіумів, яких можна сприймати серйозно, а не про численних ділків із дещицею медіумічних знань, котрі намагаються проштовхнути свої незначні здібності на видноту. Я далекий також від того, аби в будь-який спосіб захищати велике коло шанувальників медіумів, бо такі спіритисти, що юрмляться довкола медіумів, бувають справді цінними в дуже рідкісних випадках, за винятком серйозних дослідників, які вивчають цю нову галузь, але не висловлюють властивих неукам суджень. Для величезної кількости так званих увіруваних ці відвідини або «сеанси» призводять не до поступу, а до застою або руху назад. Вони стають настільки несамостійними, що більше не можуть нічого вирішувати за самих себе, а завжди хочуть спитати поради у «потойбічних». Часто про найсміховинніші речі та здебільшого про земні дрібниці.

Серйозному дослідникові або людині, яка чесно шукає, при цьому завжди буде обурливо дізнатися про невимовну обмеженість саме тих, хто впродовж років постійно відвідує медіумів та почувається при них, «як удома». З надзвичайно розумною і глибокодумною міною верзуть вони нісенітниці і сидять потім із лицемірним благоговінням, аби відчути приємне нервове лоскотання від спілкування з невидимими силами на рівні своєї уяви. Багатьом медіумам гріють душу улесливі слова таких відвідувачів, які насправді в такий спосіб лише виявляють свої егоїстичні бажання, щоб самим «пережити» якомога більше. «Пережити», одначе, для них означає лише почути або побачити, тобто розважитися. «Переживання» ніколи не буває в них чимось внутрішнім.

Що повинна обміркувати серйозна людина за таких обставин?

1. Що медіум взагалі нічим не може посприяти «успіхові», окрім як внутрішньо розкритися, тобто віддатися, і потім чекати, бо він є знаряддям, яке використовують, інструментом, який сам не спроможний утворити звук, якщо на ньому не заграють. Так званих провалів тому взагалі не може бути. Хто про них говорить, той виявляє обмеженість, він повинен триматися осторонь цього і не висловлювати жодної думки, тому що не може мати жодного судження. Так само як і кожен, кому важко дається навчання, повинен забути про університет. Медіум, отже, просто є мостом, або засобом для досягнення мети.

2. Що при цьому, одначе, відвідувачі відіграють велику роль! Мається на увазі не їхня зовнішність чи суспільний стан, а їхнє внутрішнє життя! Внутрішнє життя, як знають навіть найбільші насмішники, є світ у собі. Зрозуміло, що воно не може бути ніяким «ніщо» зі своїми відчуттями, зі своїми думками, що породжують і підживлюють багато чого, навпаки, згідно логіки, мають бути етерноречовинні тіла або обставини, які внаслідок тиску чи впливу пробуджують відчуття, бо інакше нічого такого не могло б виникнути. Так само не можна було б споглядати в дусі картини, якби там нічого не було. Саме таке сприйняття означало б адже величезну діру в законах точних наук. Отже, мусить там щось бути, і воно є там, тому що запліднювальна думка в Етерноречовинному, тобто Потойбічному світі відразу створює відповідні форми, щільність і життєздатність яких залежить від сили відчуттів тієї думки, яка їх створила. Так виникає, отже, разом із тим, що назване «внутрішнім життям» людини, також і відповідне етерноречовинне оточення зі схожими формами довкола неї.

І це оточення є тим, що мусить зачепити медіума, сильніше за інших налаштованого на Етерноречовинний світ, впливаючи благотворно чи неприємно, і навіть інколи болісно. Внаслідок цього може статися так, що справжню звістку з Етерноречовинного світу може бути передано не зовсім чисто, якщо медіум через присутність людей з етерноречовинно або духовно нечистим внутрішнім життям буде обмежений у діях, пригнічений чи збентежений. Але це рухається й далі. Така нечистота вибудовує мур для чистішої етерної речовинности, навіть якщо вона супроводжена особистим духом, а в Потойбіччі вільною волею, тож із цієї причини звістка ніяк не може надійти, або надходить лише від нечистого етерноречовинного спорідненого.

Якщо внутрішнє життя відвідувачів чисте, то природний зв’язок із відповідно чистим етерноречовинним оточенням можливий. Будь-яка відмінність, однак, утворює нездоланну прірву! Звідси – відмінності під час так званих сеансів, звідси почасту й повні провали чи цілковита заплутаність. Це все спирається на незмінні чисто фізичні закони, які в Потойбіччі діють точно так само, як і в Цьогобіччі.

Таким чином, несхвальні звіти «перевіряльників» постають у іншому світлі. І той, хто спроможний спостерігати етерноречовинні події, мусить усміхнутися, оскільки досить багато перевіряльників у своїх звітах самим собі виносять вирок, зрікаються власного внутрішнього життя, ганять лише свій стан душі.

Другий приклад: людина відвідує медіума. Буває так, що родич, який відійшов у інший світ, промовляє до неї через медіума. Вона запитує його поради з приводу, можливо, досить важливої земної справи. Переселенець в інший світ дає їй щодо цього якісь вказівки, котрі відвідувач сприймає як Євангелію, як одкровення з Потойбіччя; потім точно дотримується їх і через це… потрапляє в халепу, часто зазнаючи значної шкоди.

Наслідки? Відвідувач, передусім, засумнівається в медіумі, у своєму розчаруванні та роздратуванні від отриманої шкоди, можливо, діятиме проти медіума; в багатьох випадках навіть почуватиметься зобов’язаним відкрито вказати на небезпеку, щоб інших захистити від такої шкоди і невдачі. (Тут мушу я додатково надати пояснення про потойбічне життя, як така людина під впливом схожих потойбічних течій розкривається за допомогою притягання духовно спорідненого і як згодом вона, перетворившись на знаряддя таких протиборчих течій, може стати затятим прибічником із гордим усвідомленням, що боронить Істину і людству тим здійснює велике служіння, тоді як насправді стає рабом нечистоти та звалює на себе карму, розв’язання якої потребуватиме життя людини і навіть ще більше, і від якої потім виходять нові й нові нитки, тож сплітається сітка, в якій вона заплутується; насамкінець взагалі більше не бачить жодного виходу, і тоді у своїй ворожості стає ще лютішою та запеклішою).

Якщо ж розчарований відвідувач і не вважає медіума за шахрая, то принаймні, дуже засумнівавшись у всьому Потойбіччі, протистоятиме йому або ступить на звичний зручний шлях, яким ідуть тисячі, і скаже собі: «Що мені, зрештою, до того Потойбіччя? Нехай ним інші сушать собі голову. Я маю важливіші справи». А «важливішим» є те, щоб, здобуваючи гроші, служити лише тілу і таким чином ще більше віддалятися від етерноречовинного. І хто ж, власне кажучи, винен? Тільки знову ж таки він сам! Він створив собі хибну картину, сприймаючи промовлене як Євангелію. Це була цілковито його лише помилка, і ніхто інший у цьому не винен. Бо він вирішив, що переселенець до іншого світу завдяки етерній речовинності водночас стає частково обізнаним у всьому, або ж принаймні більш обізнаним. У цьому полягає помилка багатьох сотень тисяч. Усе, що цей переселенець додатково дізнався завдяки своїй переміні, – це те, що насправді він після так званої смерти не припинив свого існування.

Це все, однак, триватиме доти, доки він не скористається нагодою просунутися далі в Етерноречовинному світі, усвідомівши, що й там залежить від власного вільного рішення. Отже, відповідаючи на запитання про земні справи він із доброю волею виконує бажання того, хто його запитує, висловлює свою думку, переконаний, що чинить якнайкраще; проте він сам зовсім не усвідомлює, що нездатний оцінювати земні речі й справи так чітко, як спроможна ще жива людина у плоті й крові, бо йому бракує грубої речовинности, якої він, безумовно, потребує для правильного судження. Його погляд на це мусить бути, отже, зовсім іншим. Однак він дає те, на що спроможний, і з найкращою волею пропонує також найкраще. Тож ні йому, ні медіуму дорікнути нічим. Він тому не є також духом-брехуном; загалом кажучи, ми повинні розрізняти обізнаних духів і необізнаних, бо щойно дух опускається, тобто стає нечистим і важчим, звужується водночас також, цілком природно, його точка зору. Він дає і робить завжди те, що сам відчуває і він живе тільки відчуттям, а не метким інтелектом, якого більше не має, бо він був прив’язаний до земного мозку, і таким чином до простору та часу. Щойно після земної смерти це відпадає, він не має більше жодної думки, жодного міркування, а тільки відчуття, безпосереднє безупинне переживання!

Помилки припускаються ті, хто хоче про земне, ще прив’язане до простору та часу, отримати пораду в тих, які звужености вже не мають і тому не можуть його осягнути.

Потойбічні, напевно, в змозі розпізнати, який напрям у тій чи іншій справі правильний, а який хибний, але потім людина зі своїм земним допоміжним засобом, тобто інтелектом і своїм досвідом, мусить обдумати, як вона може йти в правильному напрямі. Вона повинна узгодити це з усіма земними можливостями! Це її робота.

І якщо глибоко занепалому духові трапляється нагода на щось вплинути й заговорити, то ніхто не може сказати, що він бреше або намагається вести неправильно, проте знов-таки він пропонує те, чим живе, і намагається переконати інших у цьому. Він не може дати нічого іншого.

Такими є численні помилки у сприйнятті спіритистів.

«Спіритизм» зажив надто недоброї слави, однак причина не в ньому самому, а в великій кількості прихильників, котрі вже після незначних і часто дуже мізерних результатів захоплено уявляють, що зняли з себе полуду, і потім завзято хочуть ощасливити інших уявленням про етерноречовинне життя, яке вони самі для себе вигадали, яке витворила невтримна фантазія і яке, передусім, сповна приховує їхні власні бажання. Рідко коли, проте, бувають такі картини цілком узгоджені з Істиною!

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]