У Світлі Істини

19. Статева стриманість необхідна чи її можна лише радити?

Якби люди позбулися омани про переваги статевої стриманости, нещастя було б значно менше. Примусова стриманість – це перегин, який може гірко помститися. Закони в усьому Творінні вказують, одначе, досить чітко шлях, хоч куди поглянь. Придушення є протиприродним. А все протиприродне – це протидія природним, тобто Божественним Законам, що, як у всіх справах, так і тут, не може принести жодних добрих наслідків. Саме в цьому пункті недопустимо робити виняток. Тільки не має права людина давати змогу статевій нестриманості панувати над нею, не має права робити себе рабом свого потягу, інакше вона виплекає його до жаги великої, через що природне, здорове стане хворобливою вадою.

Людина повинна стояти над цим, що означає: не з примусу досягати стриманости, а, виходячи з внутрішньої чистої моралі, контролювати себе, аби цим ні собі, ні іншим не спричинити зла.

Коли якась людина за допомогою стриманости гадає піднятися духовно вище, то може легко статися так, що вона цим досягне якраз протилежного. Залежно від своєї схильности, з більшою чи меншою тривалістю, вона боротиметься з природним потягом. Ця боротьба забирає значну частину її духовних сил, тобто примусово стримує їх, тож вони не можуть бути спрямовані на щось інше. Отже, це перешкоджає вільному розкриттю духовних сил. Така людина страждає часом від тяжкої душевної пригнічености, що заважає її внутрішньому радісному злетові.

Тіло – це довірене Творцем добро, про яке людина зобов’язана піклуватися. Так само вона не може безкарно утриматися від потреб тіла в їжі, питві, спокої та сні, випорожненні сечового міхура та кишечника, як і нестача свіжого повітря та малорухомість незабаром матимуть неприємні наслідки, тож вона також не може штучно обійтися без здорової потреби зрілого тіла у статевих зносинах, не заподіявши собі цим якоїсь шкоди.

Вдоволення природної потреби тіла може тільки сприяти, а жодним чином не перешкоджати внутрішньому єству людини, тобто розвитку духовного, – інакше Творець не наділив би нею. Проте, як усюди, тут шкодить також кожне перебільшення. Потрібно строго слідкувати за тим, щоб ця потреба не була лише наслідком штучно збудженої фантазії через читання або з іншої причини, ослабленого тіла чи розладнаних нервів. Мусить насправді йтися лише про вимогу здорового тіла, яка проявляється не так уже й часто в людині.

Це буває лише тоді, коли між обома статями вже встановилася повна духовна гармонія, яка насамкінець іноді прагне також тілесного єднання.

Всі інші причини для обох сторін є ганебні та нечисті, аморальні, навіть у шлюбі. Там, де немає духовної гармонії, подовження шлюбу стає безумовною аморальністю.

Якщо суспільний устрій не знайшов тут іще правильного шляху, то це упущення не спроможне нічого змінити в Законах природи, які ніколи не будуть керуватися людськими встановленнями та хибно сформованими поняттями. Людям же, навпаки, не залишиться тоді нічого іншого, крім як свої державні та громадські установи підпорядкувати нарешті Законам природи, тобто Божественним Законам, якщо вони справді хочуть мати внутрішній мир і бути здоровими.

Статева стриманість із цнотливістю не має також нічого спільного. Стриманість щонайбільше можна віднести до поняття «пристойности», похідного від дисципліни, виховання або самодисципліни.

Під істинною цнотливістю треба розуміти чистоту думок – але в усіх справах, аж до думок професійних стосунків. Цнотливість є чисто духовна властивість, а ніяк не тілесна. І при вдоволенні статевого потягу можна цілковито зберегти цнотливість завдяки обопільній чистоті думок.

Крім цього, одначе, тілесне єднання має за мету не лише зачаття – повинна відбуватися не менш цінна і необхідна подія глибокого злиття й обопільного обміну потоками енергій для вищого розкриття сили.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]