У Світлі Істини
Послання Ґраля Абдрушина
1.КНИГA ◄ ► 2.КНИГA
18. Прив’язані до Землі
Ці слова часто вживають. Однак хто при цьому розуміє насправді, що він отим каже? «Прив’язані до Землі» звучить як страхітливе покарання. Більшість людей відчувають непевний жах, сахаючись тих, хто ще прив’язаний до Землі. Разом із тим значення цих слів не таке вже й погане. Безперечно, існує чимало похмурого, що змушує того чи іншого бути прив’язаним до Землі. Здебільшого це, однак, зовсім прості речі, які мусять призвести до зв’язування земним.
Візьмемо, наприклад, такий випадок: гріхи батька помщаються аж до третього і четвертого покоління!
Дитина ставить у родині якесь запитання про Потойбіччя або про Бога, про що вона чула в школі чи церкві. Батько уникає відповіді, коротко зауваживши: «Ой, відчепися зі своїми дурницями! Коли помру – всьому кінець». Дитина збентежена, сумнівається. Зневажливі висловлювання батька чи матері повторюються, те саме вона чує також від інших, і зрештою приймає їхню точку зору.
Настає година, коли батько мусить відійти в інший світ. Він усвідомлює на свій жах, що його існування з цим не припинилося. У ньому прокидається палке бажання передати своїй дитині це усвідомлення. Це бажання прив’язує його до дитини. Але дитина його не чує і не відчуває його близькости, бо вона живе з переконанням, що батька більше немає, і це стоїть як твердий непроникний мур між нею і зусиллями її батька. Мука ж батька, змушеного спостерігати, що через його спонукання дитина йде хибним шляхом, який щораз далі відхиляє її від Істини, страх, що на цьому хибному шляху дитина не зможе уникнути небезпеки ще глибшого падіння, і передусім якій найбільше підлягає, є водночас для нього так званим покаранням за те, що спрямував дитину на цей шлях. Зрідка йому вдається передати їй це усвідомлення якимось чином. Він мусить дивитися, як хибна ідея від його дитини передається потім уже її дітям і так далі, як наслідок його особистої помилки. Він залишиться невільним, аж доки діти його дитини розпізнають правильний шлях, підуть ним, а також вплинуть на інших, завдяки чому він поступово звільниться і зможе подумати про своє сходження.
Інший випадок: затятий курець при переході до іншого світу бере з собою сильний потяг до паління, бо це вже відчуття, тобто духовне. Цей потяг стає жагучим бажанням, а думка про задоволення потягу утримує його там, де він може отримати задоволення… на Землі. Він знаходить його, бігаючи слідом за курцями, і разом із ними насолоджується їхніми відчуттями. Коли ж ніщо схоже їх не прив’язує тяжкою кармою до іншого місця, вони почуваються цілком добре, дуже зрідка усвідомлюючи, що відбувають справжнє покарання. Лише той, хто оглядає все буття, розпізнає покарання в неминучій взаємодії, яке полягає в тому, що згадана особа не зможе піднятися вище, доки її прагнення до задоволення, яке повсякчас вібрує в ній, прив’язує її до «переживань» інших людей, котрі ще в плоті й крові живуть на Землі, за допомогою відчуттів яких вона тільки й спроможна отримати задоволення.
Так само це стосується й сексуального задоволення, й пияцтва, і навіть особливої пристрасти до споживання їжі. Також є чимало тих, хто через цю пристрасть ошивається по кухнях і льохах, аби потім під час поїдання їжі іншими відчути й собі хоча б часточку насолоди. Якщо до цього ставитися серйозно, то, звісно, це «покарання». Але настійне бажання «прив’язаних до Землі» не дає їм змоги відчути це – навпаки, глушить усе інше, і тому томління за шляхетним, високим не може настільки зміцнитися, щоб стати головним переживанням, що звільнило б їх від усього іншого та піднесло б угору. Що вони, власне, втрачають із цим, вони взагалі не усвідомлюють, доки це бажання задоволення, яке завжди може стати лише часточкою задоволення за посередництва інших, саме внаслідок повільного відвикання зменшиться й поблякне; і тоді інші, ще приспані в них, відчуття з менш потужною силою бажання поступово дорівняються до попередніх, а потім вийдуть на перше місце, внаслідок чого відразу стануть переживанням, а разом із тим здобудуть і силу дійсности. Рід життя здобутих відчуттів приведе її потім туди, де є спорідненість, вище або глибше, доки й вони, як і попередні, поступово звільняться через відвикання, а наступні проявляться повносило. Так із плином часу відбувається очищення від усіляких численних шлаків, які вона взяла з собою до іншого світу. Чи не залишиться вона тоді на місці зі своїм останнім відчуттям? Або ж взагалі чи не збідніє на силу відчуття? Ні! Бо якщо зрештою низькі відчуття поступово буде зжито або вже зжито, і вона піде вище, то пробудиться неспинне томління за вищим і чистішим, а це рухатиме її повсякчас угору. Таким є нормальний хід подій! Але трапляються тисячі випадків. Небезпека падіння чи застрягання значно більша, ніж у плоті й крові на Землі. Якщо ти вже перебуваєш вище і дозволяєш оволодіти тобою низькому відчуттю хоча б на мить, то це відчуття стає безпосереднім переживанням і, отже, дійсністю. Ти стаєш щільнішим та важчим і опускаєшся до споріднених реґіонів. Твій горизонт звужується при цьому і ти мусиш неквапно знову працювати, щоб досягти вищого, якщо не сталося так, що ти опускаєшся дедалі глибше й глибше. «Пильнуйте і моліться!» – тому не порожні слова. Наразі етерноречовинне в тобі ще захищене твоїм тілом, наче міцним якорем. Коли ж потім настане від’єднання в так званій смерті та розпад тіла, то залишишся ти без цього захисту і в етерноречовинному стані будеш нездоланно притягнений спорідненим: або вглиб, або вгору – ти не зможеш цього уникнути. Тільки велика рушійна сила спроможна тобі допомогти піднестися вгору, твоє потужне воління доброго, високого, яке стає томлінням і відчуттям, а також і переживанням та дійсністю, згідно із законами Етерноречовинного світу, який знає тільки відчуття. Отож озбройся, вже тепер розпочни діяти з цим волінням, аби під час відходу, який тебе може спіткати в будь-яку годину, його не заглушило занадто потужне земне бажання! Бережи себе, людино, і тримай пильність!
