У Світлі Істини

27. Молитва

Якщо взагалі щось і треба говорити про молитву, то, самозрозуміло, що ці слова стосуються лише тих, хто займається молитвою. Хто не відчуває в собі пориву до молитви, той може спокійно утриматися від неї, тому що його слова або думки однаково переведуться нінащо. Якщо молитва не пережита в глибокому відчутті, то вона нічого не варта і тому не має жодного успіху. Мить спалаху почуття вдячности у великій радості, як і відчуття глибокого болю в стражданні, є найкращою підставою для молитви, від якої можна чекати успіху. У такі миттєвості людина пройнята певним відчуттям, яке заглушає в ній усе інше. Завдяки цьому головне бажання молитви, чи то вдячність, чи прохання, може отримати незатьмарену силу.

Люди створюють собі взагалі часто хибну картину про хід і становлення молитви та її дальший розвиток. Не кожна молитва проникає до Верховного Керманича Світів. Навпаки, це вельми рідкісний виняток, що молитва справді може проникнути до сходів Престолу. Також тут сила притягання спорідненого, як основний Закон, відіграє величезну роль.

Серйозно продумана, глибоко відчута молитва, притягуючи сама і притягуючись спорідненим, входить у зв’язок із місцем збору сили того роду, яким пройнято головний зміст молитви. Місця збору сили буде так само прийнятно називати підрозділами сфер або якось інакше, що, по суті, завжди означає те саме. Взаємодія тоді приносить те, що було головним бажанням молитви. Це або спокій, сила, одужання, плани, що зненацька визрівають у душі, вирішення нагальних питань або інші справи. Добра при цьому завжди додається, навіть якщо це власний глибший спокій і зібраність, які своєю чергою приводять до виходу зі скрути, до порятунку.

Можливе й таке, що ці послані молитви поглибляться у своїй потужності завдяки взаємодії зі спорідненим місцем зібрання сили, знайдуть етерноречовинний шлях до інших людей, спонукавши їх у який-небудь спосіб допомогти і таким чином здійснити виконання молитви. Усі ці події при уважному розгляді етерноречовинного життя є легко зрозумілими. Тут знову ж таки справедливість полягає в тому, що вирішальним у молитві завжди лишається внутрішня властивість молільника, яка, залежно від її глибини, визначає силу, тобто життєздатність і дієвість молитви.

У великих етерноречовинних подіях Всесвіту кожен вид відчуття знаходить призначений для нього споріднений вид, оскільки іншим він би не лише не притягувався, а навіть відштовхувався б. Тільки коли зустрічається споріднене, відбувається з’єднання і з ним взаємне підсилення. Молитва, що містить у собі різноманітні відчуття, які, завдяки заглибленню молільника, і всупереч розчленуванню все-таки ще несуть у собі якусь силу, відповідно, різноманітне притягне і різноманітне принесе назад у взаємодії. Чи зможе вона тоді здійснитися, цілком залежить від роду окремих частин, які можуть впливати одна на одну, або спонукаючи, або затримуючи. Але, в кожному разі, краще, щоб у молитві відсилалася одна думка як відчуття, щоб не могла виникнути жодна плутанина.

Тож Христос аж ніяк не хотів, щоб «Отче Наш» неодмінно було промолено в повному обсязі, навпаки, цим він лише дав узагальнено все те, що людина за серйозного воління, передусім, упевнено може просити для здійснення.

У цих проханнях – основа всього, що потрібно людині для її тілесного благополуччя і духовного сходження. Вони дають, однак, іще більше! Прохання показують водночас напрямні лінії для устремління, яким повинна керуватися людина у своєму земному житті. Саме ж компонування прохань – творення майстра. Одна молитва «Отче Наш» для людини, котра серйозно шукає, може стати всім, якщо та в неї заглибиться і правильно сприйме. Вона взагалі не потребує більше нічого, крім «Отче Наш». Перед нею постає вся Євангелія у найстислішій формі. Це ключ до Світлих Висот для того, хто знає, як правильно пережити цю молитву. Вона може для кожного стати водночас посохом і світочем для просування вперед і вгору! Так неосяжно багато несе вона в собі* (Доповідь №28 «Отче Наш»).

Уже це багатство свідчить про справжню мету молитви «Отче Наш». Ісус дав людству в «Отче Наш» ключ до Царства Божого! Це ядро його Послання. Він, однак, не вважав, що її треба відмолювати в такому вигляді.

Людині варто лише звернути увагу, що коли вона молиться, вона сама помічає, наскільки її відволікає і як послаблює глибину її відчуття те, що вона дотримується послідовности окремих прохань, хоч би як добре вона їх засвоїла.

Вона також не зможе з глибоким, потрібним для справжньої молитви, запалом по черзі переходити від одного прохання до іншого! Ісус, однак, у свій спосіб для людства все зробив легким. Є правильний вислів «по-дитячому легко». Він особливо наголошував на цьому: «Будьте, як діти!» Тобто думайте якомога простіше, якомога менше шукаючи труднощів. Він ніколи не чекав би від людства чогось такого неможливого, як того вимагає справжнє заглиблене прохання молитви «Отче Наш». Це мусить переконати людство в тому, що Ісус хотів цим чогось іншого, чогось більшого. Він дав ключ до Царства Божого, а не просто молитву!

Багатобічність молитви завжди її послаблює. Дитина не приходить до батька одночасно з сімома проханнями, а тільки з тим, що найбільше пригнічує її серце саме зараз – чи то смуток, чи бажання.

Тож і людина в скруті, прохаючи, повинна звертатися до Бога з тим, що її пригнічує. І найчастіше це буває все ж таки лиш одна особлива справа, а не багато водночас. Про те, що її по-справжньому не гнітить, вона й не повинна просити. Оскільки таке прохання не може містити в собі достатнього внутрішнього переживання, воно перетвориться на порожню формальність і, природно, послабить інше, можливо, справді потрібне прохання.

Тому завжди треба молитися лише про те, що справді потрібне! Тільки без жодних порожніх формальностей, які неодмінно роздробляться і з часом виплекають лицемірство!

Молитва вимагає найглибшої серйозности. Молися у спокої та чистоті, щоб завдяки спокою сила відчуття зросла, а завдяки чистоті отримала ту ясну легкість, яка здатна піднести молитву до Висот усього Світлого, всього Чистого. Тоді здійсниться те, що найбільш корисне молільникові, що справді просуне вперед у всьому його бутті!

Сила молитви не спроможна здійняти або підштовхнути її у височінь, на це здатна тільки чистота в притаманній їй легкості. Чистоти ж у молитві, хоча й не в усіх своїх молитвах, може досягти кожна людина, щойно порив прохання оживе в ній. Для цього не потрібно, щоб у всьому своєму житті вона вже перебувала в чистоті. Це не зможе завадити їй принаймні час від часу, тут і там, однораз у чистоті свого відчуття піднестися в молитві на кілька секунд.

Силі ж молитви сприяє не лише цілковитий спокій та завдяки цьому уможливлена глибша зосередженість, але й кожен сильний душевний порив, як то страх, турбота, радість.

Це не означає, що здійснення молитви завжди неодмінно відповідає земним уявленням та бажанням і узгоджується з ними. Здійснення доброзичливо виходить далеко за ці рамки і приводить до кращого ціле, а не земну мить! Часто уявне нездійснення, отже, розпізнається пізніше як єдино правильне та краще здійснення, і людина щаслива від того, що воно прийшло не за її короткочасними бажаннями.

Тепер заступницька молитва! Слухачі запитують себе часто, як взаємодія в заступницькій молитві, тобто в проханні іншого, може знайти шлях до людини, яка сама не молиться, оскільки зворотна дія мусить потекти торованим шляхом назад, до самого молільника.

І тут немає жодного відхилення від установлених Законів. Заступник під час своєї молитви думає про іншого настільки сильно, що його бажання завдяки цьому спершу закріплюються в іншій особі або міцно пов’язуються з нею, і потім звідти прокладають свій шлях угору, а отже, можуть повернутися до особи, для якої сильні бажання молільника так чи інакше вже ожили й оточили її. При цьому, одначе, обов’язковою є умова, що ґрунт в особі, за яку моляться, також сприятливий і завдяки cпорідненості годиться для закріплення, і, звичайно ж, що для них немає перешкод.

Якщо ж ґрунт несприятливий, тобто негідний, то в зісковзуванні заступницької молитви міститься знову-таки лише дивовижна справедливість Божественних Законів, які не можуть допустити, щоб на цілком безплідний ґрунт надійшла допомога ззовні, через когось іншого. Таке відскакування чи зісковзування бажаного закріплення заступницької молитви з проханням про згадану особу, яка не гідна цього через її внутрішній стан, зумовлює неможливість надання їй допомоги. І тут, у цій самочинній і самозрозумілій дії, знову ж таки, міститься така досконалість, що людина здивовано стоїть перед таким взаємопов’язаним неубутним і справедливим розподілом плодів усього, що вона сама забажала!

Якби це не відбувалося так невблаганно, то механізм Творіння виявив би прогалину, яка уможливила б несправедливості стосовно таких недостойних людей, котрі не можуть мати жодних заступників, незважаючи на те, що заступники постають знову ж таки лише завдяки взаємодії дружби або симпатії, що виникли раніше.

Заступницькі молитви людей, у яких немає свого внутрішнього і безумовного пориву істинного відчуття, не мають жодної цінности, жодного успіху. Вони лише порожня полова.

Є ще один вид дії справжньої заступницької молитви. Це молитва, що вказує шлях! Вона підноситься прямо вгору і вказує на того, хто потребує допомоги. Якщо духовного посланця було послано цим указаним шляхом для підтримки, то можливість допомоги підлягає тим самим законам гідности або негідности, а отже сприйнятливости або відштовхування. Якщо ж той, хто потребує допомоги, внутрішньо звернений до темряви, то у відповідь на заступницьку молитву охочий допомогти посланець не отримає жодного з’єднання, не зможе вплинути на нього і муситиме повернутися ні з чим. Заступницька молитва, отже, не могла бути здійснена, тому що сього не допустили живі закони. А якщо є придатний ґрунт для цього, то справжня заступницька молитва має безцінну вартість! Вона або приносить допомогу, навіть якщо той, хто її потребує, не знає про це, або приєднується до бажань чи молитов останнього і надає йому в такий спосіб велике підсилення.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]