У Світлі Істини

30. Людина і її вільна воля

Аби створити про це закінчену картину, треба врахувати багато зовнішніх факторів, які більшою чи меншою мірою впливають на головний предмет!

Вільна воля! Це те, перед чим зупиняються в роздумі навіть видатні люди, бо відповідальність згідно із Законами справедливости, безумовно, передбачає можливість вільного обрання рішень.

Хоч куди повернися, з усіх боків чути волання: «Де ж у людини вільна воля, коли насправді є провидіння, керування, визначеність, вплив зірок і карма* (доля)? Людину переставляють, обтесують, формують, – хоче вона того чи ні!»

Запально накидаються серйозні шукачі на все, що говорить про вільну волю, цілком правильно усвідомлюючи, що саме в цьому питанні конче потрібне роз’яснення. Доки людина помиляється, вона не спроможна мати правильну позицію, щоб утвердитися у великому Творінні такою, якою вона є насправді. Якщо ж вона займає неправильну позицію щодо Творіння, то мусить залишатися в ньому заблукалим чужинцем, дає змогу переставляти, обтесувати, формувати себе, тому що її усвідомлення мети помилкове. Тож воно тоді стає іншим, і на основі природної послідовности людина зрештою стала такою, якою вона є сьогодні, але якою, власне, не повинна бути!

Її великою вадою є те, що вона не знає, де, власне, знаходиться її вільна воля і як вона себе виявляє. Ця обставина свідчить також, що шлях до своєї вільної волі вона цілковито втратила, і вже не знає, як його знайти.

Вхід на стежку до розуміння, занесений летючим піском, уже не віднайти. Сліди замело. Людина невпевнено бігає по колу, знесилюючись при цьому, доки свіжий вітер зрештою знову розчистить шлях. Звісно, зрозуміло, що при цьому спершу весь летючий пісок підхопиться вгору в шаленому вихорі та, перш ніж зникнути, ще може запорошити очі багатьом, хто зголодніло продовжує шукати прохід до шляху. З цієї причини кожен мусить проявити якнайбільшу обережність, щоб його погляд залишався вільний, доки розвіється остання порошинка цього летючого піску. Інакше може статися так, що він добре бачить шлях, та все-таки через легке затуманення очей його нога ступить убік, він оступиться й упаде, і, хоча шлях уже був перед ним, потоне. —

Нерозуміння, яке люди вперто й послідовно виявляють щодо справді наявної вільної волі, коріниться переважно в неосягненні того, чим, власне, є вільна воля.

І хоча роз’яснення міститься вже в самому визначенні, однак не бачать справді простого, що лежить тут на видноті, а, як і всюди, шукають не в тому місці і через це не можуть уявити собі, що ж таке вільна воля.

Під волею величезна більшість людей сьогодні розуміє певну насильницьку установку земного мозку, коли прив’язаний до простору й часу інтелект вказує та встановлює для мислення і почуттів якийсь визначений напрям.

Однак це не вільна воля, а, навпаки, земним інтелектом зв’язана воля!

Ця плутанина, застосовувана багатьма людьми, призводить до великої помилки, споруджує мур, який унеможливлює пізнання та осягнення. Людина дивується потім, коли виявляє прогалини, наштовхується на суперечності й не може дошукатися хоча б якоїсь логіки.

Вільна воля, яка сама так рішуче впливає на справжнє життя, що далеко поширюється в Потойбічному світі, накладаючи на душу свій відбиток, здатний формувати її, має цілком іншу природу. Значно вищу, аби бути такою земною. Вона не має тому й жодного зв’язку із земним груборечовинним тілом, тобто з мозком. Вона перебуває виключно в духові самому, в душі людини.

Якби людина знову й знову не погоджувалася на необмежене верховне панування інтелекту, то могла б далекоглядною вільною волею свого духовного, справжнього «Я» диктувати інтелектуальному мозкові напрям, керуючись витонченим відчуттям. У результаті зв’язана воля, безумовно, потрібна для досягнення усіляких земних прив’язаних до простору й часу цілей, мусила б тоді дуже часто прокладати інший шлях, ніж це відбувається тепер. Те, що з цим і доля змінить напрям, легко зрозуміло, адже карма, прокладаючи інші шляхи, притягне також інші нитки й принесе іншу взаємодію.

Це пояснення, самозрозуміло, ще не може дати правильного розуміння вільної волі. Для отримання повного уявлення про неї, треба знати, як уже здійснювалася ця вільна воля. А також, у який спосіб склався часто настільки багатобічний збіг обставин уже наявної карми, який своїм впливом здатен так приховати вільну волю, що її існування майже або взагалі вже неможливо виявити.

Проте таке пояснення знову-таки можна зрозуміти лише тоді, коли ми відслідкуємо весь хід становлення духовної людини, починаючи з миті, коли сім’я духу людини вперше занурюється в етерноречовинну оболонку найзовнішнього краю Речовинности. —

Тоді ми побачимо, що людина зовсім не така, якою вона себе уявляє. Вона аж ніяк не має безумовного права на блаженство і на вічне особисте подальше життя у своїй кишені* (Доповідь №20 «Страшний Суд»). Вислів: «Ми всі діти Божі» у перейнятому від людей або уявленому значенні – хибний! Не кожна людина є дитиною Божою, а стане нею лише тоді, коли достатньо розвинеться для цього.

Людина занурюється у Творіння як духовний зародок. Цей зародок несе в собі все, щоб мати можливість розвинутися до самосвідомої дитини Божої. Але за умови, що вона виявить для цього відповідні здібності та піклуватиметься про них, не даючи їм захиріти.

Велика й ґрандіозна ця подія, і все-таки цілком природна на кожному ступені розвитку. Ніщо не перебуває при цьому поза логічним ходом становлення, бо логіку закладено в кожну Божественну Дію, тому що вона досконала, а все досконале немислиме без логіки. Усі ці зародки несуть у собі однакові здібності, бо всі вони походять від одного Духа, і кожна з цих окремих здібностей таїть обітницю, яка неодмінно збудеться, щойно ці здібності розвинуться. Але лише тоді! Такий вигляд має кожен зародок при сіянні. І все ж таки!..

Сівач вийшов сіяти: там, де Божественне, Вічне, висить над Творінням, де найетерніша частина Творіння сягає Сутнісного, знаходиться нива засіву людських духовних зародків. Іскорки від Сутнісного проходять над межею і занурюються в незайманий ґрунт найетерноречовиннішої частини Творіння, як при електричному розряді під час грози. Ніби творча рука Святого Духа сіє зерна в Речовинне.

У той час, як сходи розвиваються і врожай поступово дозріває, багато зерен гине. Вони не сходять, що означає не розвивають свої високі здібності, а загниваються та всихають, і мусять зникнути в Речовинності. Але ті, що зійшли й заколосилися над нивою, під час жнив буде пильно оглянуто, порожнє колосся відділять від повного. Після жнив потім іще раз ретельно відокремлять полову від пшениці.

Такою є картина ходу становлення в цілому. Щоби пізнати вільну волю, мусимо детально простежити за безпосереднім ходом становлення людини:

Як Верховне, як Найчистіше у Своєму сяянні Вічного, Божественне – Вихідний Пункт усього, Початок і Кінець – оточене світлим Сутнісним.

Коли іскри із Сутнісного перестрибують на ґрунт етерноречовинного відростка Речовинного творіння, то навколо цієї іскри відразу змикається газоподібна оболонка спорідненої речовини цієї найніжнішої ділянки Речовинности. Таким чином духовний зародок людини входить у Творіння, воно ж, як і все речовинне, підлягає змінам і розпаду. Він іще вільний від карми і очікує на те, що повинно його спіткати.

Цього найзовнішнього відростка сягають вібрації сильних переживань, які безперервно відбуваються всередині Творіння в усьому становленні та зникненні.

Навіть якщо це лише найніжніші відлуння, що протинають цю газоподібну Етерну речовинність як легкий подих, то їх все одно достатньо, щоби пробудити й привернути до нього увагу чутливого воління в духовному зародкові. Він має потребу «поласувати» тією чи іншою вібрацією, віддатися їй, або, інакше кажучи, приєднатися до неї, що рівнозначно притяганню. У цьому полягає перше рішення схильного до багатосторонніх потягів духовного зародка, якого, залежно від його вибору, буде притягнено сюди або туди. При цьому вже прядуться й перші найтонші нитки до полотна, яке пізніше має стати килимом його життя.

Однак зародок, швидко розвиваючись, щомиті може скористатися нагодою поринути в різноманітні вібрації, які повсякчас і зусібіч перетинають його шлях. Щойно він візьметься за це, тобто захоче цього, він змінить цим свій напрям і піде за новообраним різновидом вібрацій, іншими словами, дасть змогу йому притягнути себе.

Своїм бажанням він може, як стерном, змінювати курс серед течій, щойно якась із них йому вже не подобається. Так може він тут і там «куштувати».

При цьому куштуванні він щодалі більше дозріває, поволі отримує можливість розрізняти і зрештою здатність до судження, стаючи на завершення все свідомішим та впевненішим, аби йти у визначеному напрямі. Обрані ним вібрації, за якими він захотів іти, чинять при цьому глибокий вплив на нього самого. Це лише цілком природна послідовність, що вібрації, в яких він, так би мовити, пливе за своїм вільним волінням, у взаємодії впливають на духовний зародок згідно зі своїм різновидом.

Сам духовний зародок несе, однак, тільки шляхетні та чисті здібності в собі! Це талант, який він повинен «вкласти» у Творіння. Якщо він віддається шляхетним вібраціям, то у взаємодії вони пробудять у зародку здібності, що перебувають у стані спокою, струшуючи, підсилюючи, плекаючи їх, тож вони з часом принесуть щедру віддачу і поширять велику благодать у Творінні. Духовна людина, яка зростає в такий спосіб, стає добрим домовласником.

Якщо ж вона наважиться обрати здебільшого нешляхетні вібрації, то вони можуть із часом вплинути на неї так потужно, що їхній різновид пристане до неї, обволікаючи власні чисті здібності духовного зародка, заглушуючи їх і не даючи їм змоги по-справжньому пробудитися й розквітнути. Доведеться їх зрештою розцінити як по-справжньому «закопані», через що згадана людина стає поганим домовласником для довіреного їй таланту.

Духовний зародок не здатен, отже, сам по собі бути нечистим, оскільки він приходить із чистого і несе тільки чистоту в собі. Але після занурення в Речовинність він може забруднити свою речовинну оболонку внаслідок «куштування» нечистих вібрацій за власним волінням, тобто через спокусу; тож через сильне заглушення шляхетного душевно нечисте зовнішнє може навіть заглушити власне, через що воно набуде нечистих властивостей, відмінних від притаманних йому успадкованих здібностей духу. Душа – це лише найетерноречовинніша газоподібна оболонка духу, і є вона тільки в Речовинному творінні. Після можливого повернення в розташоване вище Чисте Духовно-сутнісне душа скидається, залишається тільки дух, який інакше взагалі не може піднятися над межею Речовинного творіння та ввійти до Духовного. Його нове входження, його повернення відбудеться, однак, тоді в живій свідомій формі, тоді як іскра, що вийшла з нього, на початку ще такою не була.

Кожна провина і вся карма – тільки речовинні! І лише всередині Речовинного творіння, не інакше! Перейти на дух вони не можуть, але можуть повиснути на ньому. Тому є можливість начисто змити всю провину.

Це усвідомлення нічого не перекидає, а лише підтверджує все, про що образно говорять релігії та церкви. Передусім, ми дедалі більше пізнаємо велику Істину, яку Христос приніс людству.

Також зрозуміло, що духовний зародок, який у Речовинному обтяжився нечистим, не може з цим тягарем знову повернутися в Духовне, і мусить залишатися в Речовинному доти, доки скине цю ношу, зумівши звільнитися від неї. При цьому він, звісно, мусить залишатися завжди в тому реґіоні, до якого його примушує вага власного вантажу, причому ступінь цієї нечистоти стає вирішальним. Якщо йому не вдається позбутися ноші, скинути її аж до Дня Суду, то, попри чистоту, завжди притаманну духовному зародку, який через заглушення нечистим, звичайно, не зміг належно розкрити свої справжні здібності, він не в змозі піднестися вгору. Нечисте своєю важкістю затримає його і разом із собою затягне до розкладання всього речовинного* (Доповідь №20 «Страшний Суд»).

Чим свідомішим стає духовний зародок у своєму розвитку, тим більше його зовнішня оболонка набуває чітких рис внутрішньої своєрідности. Прагнучи шляхетного або нешляхетного, вона стає таким чином прекрасною чи потворною.

Кожен зроблений ним поворот утворює вузол у нитках, які він тягне за собою, які при багатьох хибних шляхах, при багатьох безперервних навсібіч петляннях можуть стати наче сіткою, в якій він заплутується, через що або загине в ній, тому що вона його міцно тримає, або йому доведеться силоміць вириватися з неї. Вібрації, яким він віддавався у своїй ході, ласуючи або насолоджуючись ними, залишаються пов’язаними з ним і, як нитки, тягнуться за ним, а отже, через це посилають йому вслід своєрідні вібрації повсякчас. Якщо він тримається одного напряму довгий час, то нитки, що лежать позаду, як далекі, так і ближчі, діють із непослабною силою. Але якщо він змінює свій курс, то внаслідок перехрещення вібрації, що лежать позаду, поступово впливають усе слабше, бо спершу вони мусять пройти крізь вузли, які їх затримують, тому що переплетення дає з’єднання та сплавлення вже з новим, відмінним напрямом. Тоді наступний, новий напрям по-своєму, по-іншому впливає на попередній, розкладаючи і припиняючи його, якщо вони не належать до одного, схожого типу. Так рухається він усе далі й далі. Нитки зі зростанням духовного зародка стають щільнішими та сильнішими, утворюють карму, внаслідок чого можуть зрештою набути настільки великої потужности, що нададуть духові тієї чи іншої «схильности», яка насамкінець здатна негативно впливати на його вільне рішення і задає йому вже наперед визначений напрям. Тож вільна воля стає в такому разі затемненою, не даючи більше можливости проявляти себе як такій.

Від початку вільна воля, отже, наявна, лише пізніше так багато воль настільки обтяжені, що вони в уже згаданий спосіб підпадають під сильний вплив, отже, й вільної волі вже не може бути.

У такий спосіб далі й далі розвиваючись, зародок мусить при цьому всякчас наближатися до Землі, оскільки від неї йдуть найсильніші вібрації і він усе свідоміше прямує, керуючись ними, або, краще сказати, дає їм змогу «притягнути» себе, щоб згідно зі своїми вподобаннями мати можливість усе більше куштувати від обраного роду. Він хоче перейти від «смакування» до справжнього «ласування» і до «насолоди».

Вібрації від Землі настільки сильні тому, що тут з’являється щось нове і дуже потужне: груборечовинно-тілесна сексуальна сила!* (Доповідь №62 «Сексуальна сила в її значенні для духовного сходження»)

Вона має завдання і здатність «розпалити» все духовне відчуття. Дух отримує тільки завдяки цьому правильний зв’язок із Речовинним творінням і тому лише тоді може повносило діяти в ньому. Отоді він охоплює все, що потрібне для набуття в Речовинності повного значення, аби утвердитися в ній у всіх відношеннях, маючи можливість діяти проникаючи та примушуючи, щоби бути озброєним проти всього і мати також захист від усього.

Тому хвилі неймовірної сили, що виходять із переживань, розходяться завдяки людям на Землі. Вони сягають, правда, завжди лише так далеко, як простягається Речовинне творіння, але вібрують у ньому аж до найніжніших відростків.

Людина на землі, яка була б духовно високою та шляхетною і тому з вищою духовною любов’ю підійшовши до своїх ближніх, залишалася б їм чужою, не в змозі внутрішньо наблизитися до них, якби не мала сексуальної сили. Через це не вистачало б мосту для розуміння і душевного співпереживання, отже, між ними утворилась би прірва.

Але в мить, коли ця духовна любов вступить у чистий зв’язок із сексуальною силою і розпалиться нею, випромінювання для усієї Речовинности отримає зовсім інше життя, вона стане по-земному реальнішою і завдяки цьому зможе повноцінно та зрозуміло впливати на земних людей і на всю Речовинність. Лише так Речовинність її сприйме та відчує в переживанні, і вона зможе нести у Творіння те благо, яке повинен принести дух людини.

Є щось ґрандіозне у цьому зв’язку. Це і є справжньою метою, принаймні, головною метою цього для багатьох такого загадкового і неосяжного природного потягу, з яким духовне зможе розкритися в Речовинності з повною дієвою силою! Без нього духовне залишилося б у Речовинності надто чужим, аби змогти по-справжньому проявити себе. Зачаття як мета відходить лише на друге місце. Головним у цьому зв’язку є те, що він викликає в людині внутрішнє піднесення. При цьому дух людський також набуває своєї повної сили, свого тепла й жвавости, він із цією подією стає, так би мовити, готовий до всього. Тому розпочинається тут, однак, і тільки тепер його повна відповідальність!

Мудра Справедливість Божа дає людині в цьому важливому поворотному моменті, одначе, водночас не лише можливість, а навіть природний стимул, аби всю карму, якою вона донині обтяжила свою вільну волю, можна було легко скинути. Завдяки цьому людина спроможна свою волю знову зробити цілком вільною, щоби тоді, свідомо та владно стоячи у Творінні, стати дитиною Божою, діяти згідно зі своєю сутністю і з чистими піднесеними відчуттями підніматися до Висот, куди її пізніше притягне, щойно вона покине своє груборечовинне тіло.

Якщо цього людина не виконує, то це її провина, бо з входженням сексуальної сили в ній, насамперед, активізується могутньої сили порив у височінь – до ідеального, прекрасного і чистого. У незіпсованій молоді обох статей це завжди чітко спостерігається. Звідси й мрійливість юних літ, яка в дорослих, на жаль, часто викликає лише усмішку, – її не варто плутати з мріями дитинства. Тому також у ці роки такі непоясненні й злегка сумні з відтінком серйозности відчуття. Години, коли здається, що юнак чи дівчина мають нести весь світовий біль, коли до них підступають передчуття глибокої серйозности, не є необґрунтованими. І це так часто притаманне їм почуття нерозуміння їх самих несе насправді багато істинного в собі. Це епізодичне усвідомлення неправильного облаштування навколишнього світу, який не бажає розуміти священного поривання їхніх душ до високого злету і вдоволиться лише тоді, коли це настільки сильне застережливе відчуття в дозріваючих душах стягне до більш зрозумілого йому «реального» та тверезого, яке він вважає краще припасованим до людства і в своєму однобічному інтелектуальному розумінні визнає за єдино нормальне.

Однак, попри це, безліч закоснілих матеріялістів у тотожну пору свого буття так само відчували серйозне застереження і навіть іноді охоче говорять про золотий час першого кохання з легким присмаком деякої сентиментальности, навіть смутку, в чому несвідомо проявляється якийсь щем за чимось утраченим, що не піддається точному визначенню. І вони в цьому цілковито мають рацію! Найдорогоцінніше було в них забрано або вони його легковажно самі відкинули, коли в сірих буднях роботи або через глузування так званих «друзів» і «подруг», або через вплив поганих книг і прикладів вони боязко закопали цей скарб, блиск якого, попри це, протягом їхнього дальшого життя іноді знову проривається і при цьому їхнє невгамоване серце якоїсь миті починає битися частіше в непоясненному трепеті загадкового смутку й томління.

Навіть якщо ці відчуття знову швидко придушують і висміюють у гіркому глузуванні з самого себе, вони все одно свідчать про наявність цього багатства, і, на щастя, небагато є таких, хто може стверджувати, що ніколи не мав цих відчуттів. Таких можна лише пожаліти, бо вони ніколи не жили.

Але такі зіпсовані, або, скажімо, гідні жалю, самі відчувають томління, коли їм випадає нагода зустріти людину, яка цю силу злету використовує в правильному напрямі, тобто завдяки цьому очистилась і вже на Землі досягла внутрішнього піднесення. Вплив такого томління в цих людях, одначе, здебільшого зрештою стає небажаним для них усвідомленням власної ницости та упущення, які тоді переходять у ненависть і можуть розростись аж до сліпої люті. Нерідко буває й так, що людина надзвичайно високого душевного розвитку викликає ненависть цілих мас, без навіть зовні справді видимої причини для цього. Такі маси не знають тоді більше нічого, крім як кричати: «Розіпни, розіпни його!» З цієї причини історія людства знає цілу плеяду мучеників.

Підставою для цього є несамовитий біль від споглядання в інших чогось дорогоцінного, що вони самі вже втратили. Біль, який вони усвідомлюють тільки як ненависть. У людей із більшим внутрішнім теплом, які опустилися лише під впливом поганих прикладів або їх було затягнено в бруд, при зустрічі з внутрішньо високорозвиненою людиною томління за тим, чого самі не змогли досягти, часто перетворюється на безмежну любов і повагу. Хоч би куди приходила така людина, там завжди з’являються думки тільки «за» чи «проти» неї. Байдужість там не затримується.

Таємнича чарівність, яку випромінює незіпсована юнка чи незіпсований юнак, є не що інше як відчутний у їхньому оточенні завдяки сильним вібраціям чистий порив пробудженої сексуальної сили, зарученої з духовною силою, – до Вищого, найшляхетнішого! Турботливо Творець заклав у них умисел, щоб це відбувалося з людиною в тому віці, коли вона може бути цілком свідомою свого воління та вчинків. Тоді настає момент, коли вона все, що було в минулому, вже маючи повну силу, завиграшки може скинути і повинна скинути. Воно б навіть само по собі відпало, якби людина зберегла добре воління, до чого її невпинно вабить у цей час. Тоді вона могла б, як цілком правильно натякають її відчуття, без зусиль піднестись у височінь до щабля, на який вона заслуговує як людина! Придивіться до мрій незіпсованої юности! Це не що інше, як відчуття піднесення, воління звільнитися від бруду, палке томління за ідеалом. А неспокій, що спонукає до дій, – це знак не гаяти часу та енергійно скинути карму й розпочати сходження духу.

Тому Земля має велике значення, є великим поворотним пунктом для людини!

Як прекрасно в цій згуртованій силі стояти і в ній та разом із нею діяти! Доки напрям, обраний людиною, є добрий. Але немає нічого жалюгіднішого, як ці сили однобічно змарнувати в сліпому сп’янінні почуттів і тим паралізувати свій дух, позбавляючи його великої частини стимулу, якого він нагально потребує, щоби підніматися вгору.

І все-таки втрачає людина найчастіше цей такий дорогоцінний перехідний час, дає змогу «обізнаному» оточенню спрямувати себе на хибний шлях, який її стримує і, на жаль, лише занадто часто навіть веде донизу. Через це вона не здатна звільнитися від присталих до неї темних вібрацій, які, на противагу їй, отримують новий приплив сил, і так щодалі більше обплутують її вільну волю, доки вона вже не зможе її розпізнати.

Так відбувається при першому інкарнуванні на Землі. При подальших необхідних інкарнуваннях людина приносить із собою значно сильнішу карму. Можливість скинути її, попри це, з’являється щоразу, і жодна карма не може бути сильнішою за повносилий дух людини, щойно завдяки сексуальній силі він отримає повний зв’язок із Речовинністю, до якої адже належить і карма.

Однак, якщо людина втрачає час для скидання своєї карми і нагоду поновлення вільної волі, і, заплутуючись далі, можливо, навіть глибоко впала, то попри це їй і надалі пропонується могутній спільник у боротьбі з кармою і в прагненні до сходження. Найбільший переможець, який здатен здолати все. Творця Мудрість принесла його в Речовинність із собою, щоб згаданий час був не єдиний, коли людина може отримати швидку допомогу, коли вона спроможна віднайти саму себе і свою власну цінність, навіть отримує надзвичайно сильне спонукання, щоб вона звернула увагу на це.

Ця чарівна сила, яка є в розпорядженні кожної людини в незмінній готовності допомогти протягом усього її земного буття, але яка також виходить із того самого зв’язку сексуальної сили з силою духу і може призвести до відштовхування карми, є Любов! Не пристрасна любов груборечовинного, а висока чиста Любов, яка не знає нічого іншого і бажає любій людині блага, яка ніколи не думає про саму себе. Вона також належить до Речовинного творіння і не вимагає ні зречення, ні аскетизму, але завжди бажає тільки кращого іншому, тривожиться за нього, страждає з ним, однак поділяє з ним і радість.

За основу вона має схожі відчуття томління за ідеалом незіпсованої юности при входженні сексуальної сили, вона ж підхльостує відповідальних, тобто зрілих людей до повного розкриття всіх їхніх можливостей аж до героїзму, тож творча і звитяжна сила напружуються до найбільшої потуги. При цьому вік не встановлює жодних обмежень! Щойно людина дає простір чистій Любові, чи то любов чоловіка до жінки, чи навпаки, або до друга чи подруги, або до батьків, дітей, все одно, якщо тільки вона чиста, то, як перший дарунок, випадає нагода відштовхнути всю карму, яка тоді спрацьовує лише чисто «символічно»* (Доповідь № 37 «Символіка в долі людини») для розквіту вільної та свідомої волі, що може бути спрямована тільки вгору. Природним наслідком стане тоді початок сходження, звільнення від негідних ланцюгів, які тиснуть її донизу.

Першим зворушливим відчуттям пробудженої чистої Любови є думка про свою меншовартість перед любою людиною. Іншими словами цю подію можна схарактеризувати як виникнення скромности та смиренности, тобто набуття двох великих чеснот. Потім до них додається прагнення простягнути руку для захисту іншого, щоб його жодним краєм не зачепило страждання, щоб його шлях пролягав по квітучих сонячних стежках. «Бажання носити на руках» – аж ніяк не порожній вислів, адже він характеризує це піднесене відчуття цілком правильно. Проте в цьому полягає відмова від власної особистости, велике воління служити; його самого може вистачити, щоб усю карму відкинути в короткий час, щойно воління залишиться стійким і зовсім не залишиться місця для чисто чуттєвого потягу. Зрештою, при чистій любові виникає також гаряче бажання здійснити щось справді велике для любого в шляхетному розумінні цього слова, жодною міною, жодною думкою, жодним словом, а надто негарним вчинком не образити, не скривдити його. Найделікатніше відчуття такту оживає.

Потім потрібно ці чисті відчуття втримати і поставити на чолі всього іншого. Ніколи ніхто тоді чогось поганого не побажає і не вчинить. Він цього просто не зможе, а, навпаки, отримає в них кращий захист, найбільшу силу, найдоброзичливішого порадника і помічника.

Тому вказує і Христос знову й знову на всемогутність Любови! Тільки вона перемагає все, спроможна на все. Проте лише за умови, що це не чисто земна чуттєва любов, яка несе з собою ревнощі та споріднені з ними пороки.

Творець у Своїй Мудрості, таким чином, кинув у Творіння рятівний круг, який випадає не раз у земному житті кожній людині, щоб вона трималася за нього та підіймалася вгору!

Ця допомога існує для всіх. Для неї немає жодного значення ні вік, ані стать, бідна людина чи багата, шанована чи пересічна. І тому Любов є найбільшим Дарунком Бога. Хто це осягне, той матиме порятунок із кожної скрути і кожної безодні неодмінно! Він стане вільним, знову отримавши з тим якнайшвидше і якнайлегше незатьмарену вільну волю, яка поведе його у височінь.

А якщо він уже в безодні і змушений упасти в розпач, то Любов здатна могутнім вихром підняти його до Світла, до Бога, який Сам є Любов. Щойно в людині завдяки якомусь поштовху прокидається чиста Любов, вона отримує найбезпосередніший зв’язок із Богом, з Першоджерелом усїєї Любови, а отже, і найбільшу допомогу. Але якби людина володіла всім, а не мала Любови, то була б вона, однак, лише як мідь та дзвінка або бубон гудячий, тобто без тепла, без життя… нічим!

Якщо ж вона до когось зі своїх ближніх знайде істинну любов, яка прагне лише того, щоб любій людині приносити світло й радість, не принижуючи її безглуздою чуттєвістю, але оберігаючи і підносячи вгору, то вона служить їй, не усвідомлюючи при цьому, що це і є справжнє служіння, оскільки завдяки йому вона щодалі більше робить себе безкорисливим подателем і дарителем. І це служіння завоює їй свободу!

Багато хто тут скаже: точно так я ж і роблю або цього принаймні вже прагну! Докладаючи всіх зусиль, намагаюся своїй дружині чи сім’ї зробити земне життя легким, пропоную їм задоволення, стараючись у різний спосіб, аби влаштувати їм зручне приємне життя без турбот. Тисячі б’ють себе в груди, почуваються піднесеними і вже вважають себе добрими й шляхетними. Вони помиляються! Жива любов полягяє не в цьому! Вона не є настільки однобоко земною, а, навпаки, водночас із цим значно сильніше спрямовується до Вищого, шляхетнішого, ідеального. Звісно, ніхто не має права безкарно, тобто без збитків, забувати про земні потреби, ви не повинні оминати їх увагою, проте вони не вправі ставати головними в мисленні та вчинках. Над цим витає велике й сильне, для багатьох таке таємниче бажання у власних очах бути насправді такими, якими вони видають себе перед любими. І це бажання є правильним шляхом! Він завжди веде тільки вгору.

Істинна чиста Любов не потребує ще детальніших пояснень. Кожна людина відчуває цілком точно, якою вона має бути. Хоча часто намагається саму себе щодо цього ввести в оману, коли бачить при цьому свої помилки і чітко відчуває, як їй, власне кажучи, ще далеко до того, щоб любити істинно, чисто. Але вона мусить тоді зібратися на силі, не має права зволікати і врешті-решт виявитися неспроможною, бо для неї більше ніколи не буде вільної волі без істинної любови!

Як багато можливостей, отже, запропоновано людям, щоб зібратися на силі та піднестися, проте вони їх не використовують. Їхні скарги та пошуки тому здебільшого несправжні! Вони взагалі нічого не хочуть, щойно тільки самі хоч чимось повинні цьому посприяти, хай це буде навіть мала зміна їхніх звичок та поглядів. Найчастіше це брехня, самообман! Бог повинен прийти до них і піднести їх до Себе, щоб їм не довелося відмовлятися від улюбленої зручности і свого самопоклоніння. Тоді б вони вже погодилися йти разом, але не без того, щоб за це від Бога чекати ще й особливої вдячности.

Дозвольте цим трутням йти своїм шляхом до загибелі! Вони не варті того, щоби про них хтось турбувався. Вони знову й знову, скаржачись і молячись, проходитимуть повз запропоновані їм можливості. А коли б така людина все ж таки скористалася нагодою, то вона б, напевно, позбавила істинну Любов її найшляхетніших окрас – чистоти і самовідданости, щоб це найдорогоцінніше благо знецінити в багні пристрастей.

Шукачі та обізнані повинні нарешті наважитися на те, щоб обходити таких людей подалі! Хай вони не думають, що чинять цим приємну Богові справу, якщо в такий дешевий спосіб поширюють Його Слово та Його Святу Волю і намагаються повчати, через що мало не створюється видимість, що Творець примушує своїх віруючих ходити упрошувати, аби розширити коло Своїх прихильників. Пропонувати Слово тим, хто хапається за Нього брудними руками, означає забруднювати Його. Не можна забувати Слово, яке забороняє «сипати перли перед свиньми».

І чогось іншого не варто очікувати в такому разі. Марна трата часу, який у таких обсягах і далі розтринькувати не можна, бо зрештою у зворотній дії це виявиться шкідливим. Шукачам лише треба допомагати.

Повсюдно виникає неспокій у багатьох людей; дослідження та розшукування місцезнаходження вільної волі цілком виправдані і є знаком, що найвищий час для цього настав. Посилюється несвідоме передчуття, що дуже скоро, можливо, вже буде занадто пізно. Це підтримує пошук тепер повсякчас жвавим. Однак він здебільшого безрезультатний. Більшість людей сьогодні вже не можуть проявити вільну волю, тому що вони занадто заплуталися!

Вони розпродали та розтринькали її… нінащо!

За це вони, проте, не можуть Бога робити відповідальним, як так часто знову й знову намагаються довести за допомогою всіх можливих тлумачень, аби самих себе відмовити від думки про власну відповідальність, яка на них очікує, – навпаки, звинувачувати вони повинні тільки самих себе. І навіть якби ці самозвинувачення були просочені найтерпкішою гіркотою, найтяжчим болем, то все одно їх би виявилося зовсім недостатньо, аби хоча б частково стати противагою цінности втраченого блага, яке безглуздо було придушено чи змарновано.

Та попри це, може людина ще знайти шлях до повернення, якщо серйозно про це потурбується. Щоправда, лише за умови, що вона цього бажає до найбільшої глибини своєї душі. Що це бажання справді в ній живе і ніколи не послаблюється. Вона мусить нести в собі це палке прагнення. І якби їй довелося покласти на це все своє земне буття, вона б від цього тільки виграла, бо аж надто серйозним і потрібним є відновлення вільної волі для людини! Ми можемо відновлення назвати також відкопуванням або відмиванням. Це, власне, означає точно те саме.

Доки людина ж лише про це думає або над цим розмірковує, вона нічого не досягне. Найбільші зусилля і витримка при цьому виявляться неспроможними, тому що з роздумуванням й розмірковуванням вона ніколи не зможе вийти за рамки часу і простору, тобто не потрапить туди, де знаходиться рішення. А оскільки мислення і розмірковування наразі вважаються за головний шлях усіх досліджень, то для просування вперед немає жодних шансів, окрім як у чисто земних речах. Хіба що люди докорінно в цьому зміняться.

Використовуйте час земного буття! Пам’ятайте про великий поворотний момент, який завжди приносить із собою повну відповідальність!

Дитина з цієї причини духовно ще неповнолітня, бо зв’язок між духовним і речовинним у ній за допомогою сексуальної сили ще не утворився. Тільки з миті входження цієї сили її відчуття здатні сягнути такої потужности, що, рішуче впливаючи, перетворюючи та формуючи нове, вони будуть спроможні протинати Речовинне творіння, з чим вона самочинно бере на себе повну й цілковиту відповідальність. У ранньому віці взаємодія не така сильна, оскільки здатність відчувати діє набагато слабше. Карма тому при першій інкарнації* (входження людини в земне буття) на Землі не може бути такою сильною, вона щонайбільше при народженні впливає на те, в яких умовах відбудеться народження, щоб вони допомогли духові в його земному житті спокутувати карму завдяки пізнанню своїх властивостей. Точки притягання спорідненого відіграють при цьому велику роль. Але значення всього цього зовсім невелике. Справжня потужна й вирішальна карма розпочнеться лише тоді, коли в людині її сексуальна сила об’єднається з духовною силою, завдяки чому вона в Речовинному стане не лише повноцінною, але й у всіх відношеннях зможе вийти далеко за його межі, якщо відповідно налаштується.

До цього часу ні темрява, ні зло не спроможні впритул наблизитися до людини. Дитина завдяки неповному зв’язку з речовинним захищена від них. Ніби відокремлена. Немає мосту.

Отож тепер багатьом слухачам стане зрозуміліше, чому діти від зла мають значно кращий захист, що навіть стало приказкою. Але, звісно, тим самим шляхом, як по мосту, утвореному сексуальною силою, що вступає у свої права, може йти не лише людина у своїй сповненій звитяги силі, а й усе інше може підступити до неї, якщо вона буде не досить обачною. Проте в жодному разі це не може статися раніше, ніж людина оволодіє необхідною силою оборони. Ні на мить немає нерівности, яка б допускала виправдання. Тому зростає відповідальність батьків колосально! Горе тим, хто позбавляє власних дітей нагоди для скидання їхньої карми і сходження своїми недоречними насмішками або хибним вихованням, якщо й не зовсім лихими прикладами, до яких належить і весь кар’єризм різноманітного ґатунку. Спокуси земного життя й без того зваблюють як не на те, то на інше. А оскільки молодій людині становлення її справжньої могутности не роз’яснюють, то вона свою силу або не застосовує взагалі, або застосовує занадто мало, або ж марнує її в найбезвідповідальніший спосіб, якщо не знайде для неї зовсім неправильне й погане застосування.

Так через незнання неминуча карма набуває дедалі більшої сили, кидає свої випромінювання крізь яку-небудь схильність, впливаючи на те чи інше, і обмежує тим справжню вільну волю в обранні рішення, тож вона стає невільною. З цього випливає, що більша частина людства сьогодні вже жодним чином не може проявити вільну волю. Воно зв’язане, скуте, уярмлене через власну провину. Як по-дитинячому і негідно поводяться люди, коли намагаються відхилити думку про безумовну відповідальність і чимшвидше дорікнути Творцеві за несправедливість у цьому! Як сміховинно звучить нарікання, що вони зовсім не мають власної вільної волі, але їх ведуть, переставляють, обтесують, формують без жодної можливости чинити опір.

Якби вони хоча б на мить однораз захотіли усвідомити, яку жалюгідну роль, власне кажучи, відіграють за такої поведінки. Якби вони передусім нарешті однораз самих себе захотіли оцінити справді критично, враховуючи надану їм могутність, аби усвідомити, як безглуздо змарнували себе на дрібниці та мізерну минущість, як мішуру піднесли до вартої зневаги значущости, відчуваючи себе великими в речах, у яких вони, одначе, мусять постати такими малими порівняно зі справжнім призначенням людини у Творінні. Сучасна людина нагадує чоловіка, якому надано царство, а він вважає за краще марнувати час на найпростіші дитячі іграшки!

Хоча, самозрозуміло, не залишається чекати нічого іншого, крім того, що могутні сили, надані людині, неодмінно зітруть її на порох, якщо вона не навчиться ними управляти.

Це найвищий час для останнього пробудження! Людина повинна сповна використати час і милість, які даровані їй у кожному земному житті. Вона ще не здогадується, наскільки це вже невідкладно. У мить, коли вона невільну тепер волю знову зробить вільною, слугуватиме їй усе те, що тепер, здавалося б, так часто постає проти неї. Навіть страшні для дуже багатьох випромінювання зірок існують лише для того, щоб служити й допомагати їй. Байдуже, яка їхня природа.

І кожен спроможний на це, навіть якщо дуже тяжка карма на ньому ще висить! Навіть якщо випромінювання зірок здаються переважно несприятливими. Несприятливо впливає це все лише за невільної волі. Та й то лиш уявно, бо насправді це для нього все ж таки на благо, якщо він уже не знає іншого способу допомогти самому собі. Це змусить його пробудитися, збадьоритися та оборонятися.

Боятися випромінювань зірок, утім, не варто, бо викликаний ними вплив побічних явищ завжди є не чим іншим, як біжучими нитками карми згаданої людини. Випромінювання зірок лиш утворюють канали, якими вся карма, що в цей час витає навколо людини, притягується настільки, наскільки вона споріднена з цими випромінюваннями. Отже, якщо випромінювання зірок несприятливі, то в ці канали входить лише наявна несприятлива для людини карма, яка точно відповідає природі випромінювань, і нічого більшого. Так само відбувається й за сприятливих випромінювань. Сконцентрована в такий спосіб, вона завжди може впливати на людину відчутніше. Але там, де немає поганої карми, також і несприятливі випромінювання зірок не можуть погано впливати. Одне не відокремлено від іншого. Також у цьому знову ж таки розпізнається велика Любов Творця. Зірки контролюють або спрямовують впливи карми. Відповідно, погана карма не в змозі впливати безперервно, а мусить залишати людині час для перепочинку, бо зірки випромінюють мінливо і зла карма не може впливати під час дії сприятливих випромінювань! Вона мусить тоді зробити перерву й чекати, доки знову вступлять у дію несприятливі випромінювання, тож людину не так легко зовсім притиснути донизу. Якщо, крім злої карми, поряд із людиною не витає добра карма, яка впливає за сприятливих випромінювань зірок, то завдяки їм усе ж таки принаймні досягається те, що страждання відступають на час дії сприятливих випромінювань.

Отже, і тут одне колесо подій зчіплюється з іншим. Одне тягне інше у строгій послідовності за собою і контролює водночас, щоб не сталося жодних неполадок. Так це продовжує діяти, – як у велетенському зубчастому механізмі. Зо всіх боків зубці коліс надійно й точно зчеплені один з одним, змушуючи все рухатися далі, підганяючи до поступального розвитку.

А посеред усього цього стоїть людина з довіреною їй безмежною владою, щоб своїм волінням цьому ґрандіозному зубчастому механізмові задавати напрям. Однак завжди тільки для самої себе! Він може її вести вгору або вниз. Кінцевий результат цілком залежить від її особистої налаштованости.

Однак зубчастий механізм Творіння складається не з жорсткого матеріялу, а з усіх живих форм та істот, які, спільно діючи, створюють таке ґрандіозне враження. Усе це дивовижне прядіння призначене, проте, лише для того, щоб допомагати людині, слугувати їй, доки надану їй владу, заважаючи цьому, вона не розтринькає в дитинячому марнотратстві та неправильному застосуванні. Вона мусить нарешті пристосуватися по-іншому, щоб стати такою, якою повинна бути. Слухатися насправді означає не що інше, як розуміти! Служити значить допомагати. Допомагати ж означає володарювати. За короткий час кожен може свою волю зробити вільною, якою вона й повинна бути. І з тим для нього зміниться все, оскільки він спершу змінився внутрішньо.

Але для тисяч, для сотень тисяч, навіть для мільонів людей буде занадто пізно, тому що вони не хочуть жити по-іншому. І це цілком природно, що машину буде зруйновано хибно застосованою силою, яка інакше мала б служити для того, щоб виконувати благодатну роботу.

І коли це станеться, то всі ті, хто ще зволікав, раптом знову згадають про молитву, але більше не зможуть знайти для неї правильного способу, а тільки вона могла б допомогти. Усвідомивши свій провал, вони в розпачі швидко перейдуть до прокльонів, із докором стверджуючи, що ніякого Бога немає, якщо Він таке допускає. У залізну справедливість повірити вони не хочуть, так само і в те, що їм було надано владу все вчасно змінити. А також у те, що їм про це досить часто говорилося.

Але вони з дитинячою впертістю вимагають для себе люблячого Бога, який, згідно з їхнім розумінням, все прощає. Лише в цьому хочуть вони визнавати Його велич! Як повинен цей Бог згідно з їхніми уявленнями, напевно, вчинити тоді й із тими, котрі Його завжди серйозно шукали, але саме за ці пошуки ті, хто чекає на прощення, гнали їх, кривдили і переслідували?

Дурні ті, хто у своїй щоразу новій умисній сліпоті та глухоті мчить до загибелі, хто свою загибель сам старанно наближає. Нехай вони лишаються в темряві, якої вперто прагнуть у своєму всезнайстві. Тільки за допомогою власного переживання вони ще можуть отямитися. Тому темрява стане для них найкращою школою. Однак настане день, година, коли і для цього шляху буде занадто пізно, тому що часу вже забракне, аби після остаточного усвідомлення в переживанні ще й вирватися з темряви і піднестися вгору. Тому настав час нарешті серйозно зайнятися осягненням Істини.

[Послання Ґраля Абдрушина]  [Відлуння до Послання Ґраля]